ЗБІРНИК_КОНФЕРЕНЦІЇ_НАВС_25_11_2021. Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ інновації в криміналістиці
 Скачать 3.31 Mb.
|
|
Список використаних джерел 1. Щербаковський М. Г. Проведення та використання судових експертиз у кримінальному провадженні : монографія. – Харків : В деле, 2015. – 560 с. 2. Белкин Р. С. Криминалистическая энциклопедия. – М.: Мегатрон XXI, 2000. – 2-е изд. доп. – 334 с 3. Судова експертиза: проблеми сьогодення та перспективи розвитку: колективна монографія. Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз. – Дрогобич : «ПРОСВІТ», 2020. – 406 с. 4. АДІС «ДАКТО» Автоматизована дактилоскопічна ідентифікаційна система. Режим доступу URL: http://es- trade.kiev.ua/uk/afis-dakto-automated-fingerprint-identification- system.6X6zX7/ 5. Система балістичної ідентифікації «BalScan». Режим доступу URL : http://credo21.com.ua. 6. Продукты для судебных экспертиз «ToolScan». Режим доступу URL: https://www.forensic.cz/en/products/toolscan. Кузнєцов Іван Дмитрович, здобувач ступеня вищої освіти бакалавра Національної академії внутрішніх справ Науковий керівник: Моргун Надія Сергіївна, професор кафедри економічної безпеки та фінансових розслідувань Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук РОЛЬ СУДОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ЕКОНОМІЧНОГО СПРЯМУВАННЯ Сьогодні широкий діапазон прав, якими наділені суб’єкти господарювання, дозволяють активізувати підприємницьку діяльність, яка є однією з основ ринкової економіки. Однак, розвиток ринкових відносин в нашій країні відбувається в умовах, коли суб’єкти господарської діяльності виходять за рамки закону, намагаючись покращити своє фінансове становище, при цьому вчиняють кримінальні правопорушення економічної спрямованості. В умовах становлення ринкових відносин та складних змін, які відбуваються в окремих галузях господарської діяльності в Україні, здійснення протидії вчиненню кримінальних правопорушень у сфері господарювання зумовлює зростаючу потребу у кваліфікованій допомозі судових експертів. Як правило, кримінальні правопорушення в сфері економіки тягнуть за собою завдання майнової шкоди державі 392 у вигляді несплачених податків, підприємцям у вигляді недостачі, працівникам у вигляді невиплачених сум заробітної плати. Загроза економічній безпеці держави виражається в високому рівні тінізації економіки, збільшенням варіантів напівлегальних методів ухилення від оподаткування, підвищенням кримінальної складової економічних відносин та виникненням злочинних груп або організацій, що претендують на контроль над діяльністю суб’єктів господарювання. Боротьба з економічними кримінальними правопорушеннями сьогодні набула характеру надзвичайно актуальної проблеми. Одним із основних завдань правоохоронних органів є забезпечення економічної безпеки держави шляхом швидкого і повного розслідування кримінальних правопорушень, що вчиняються у сфері економіки. Керівництво країни має посилювати державний контроль за економічною діяльністю всіх суб’єктів господарювання та основна увага повинна приділятися попередженню здійснення економічних кримінальних правопорушень. Значну роль під час розслідування кримінальних правопорушень економічної спрямованості відіграє судово-економічна експертиза. Спеціальним законом, який встановлює базові засади проведення судових експертиз, є Закон України «Про судову експертизу». Саме цей Закон визначає правові, організаційні і фінансові основи судово- експертної діяльності [1]. Загалом, метою судово-експертної діяльності є забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки. Кримінальні правопорушення економічної спрямованості вчиняються суб’єктами господарювання у процесі здійснення ними професійної управлінської або фінансово-господарської діяльності і дістають вияв у недотриманні норм і правил, що її регламентують. Проведення судово-економічних експертиз є однією з форм використання спеціальних економічних знань у кримінальному провадженні і має важливе значення для досудового розслідування і судового розгляду. Проведення експертизи передбачає дослідження експертом документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності, дослідження документів економічної діяльності підприємств і організацій, документів, що відображають проведення фінансово- кредитних операцій тощо. Сутність судово-економічної експертизи полягає у дослідженні фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання. Таке дослідження здійснюється в межах чинного законодавства особою, яка володіє спеціальними знаннями в галузі економіки, з метою надання висновку з відповідями щодо питань, поставлених органами досудового розслідування чи суду. Об’єктами дослідження у експертизах виступають: • первинні документи (накладні, акти приймання-передачі, касові та банківські документи, митні декларації, інвентаризаційні описи, відомості нарахування заробітної плати тощо); 393 • облікові реєстри (касові книги, картки складського обліку, реєстри податкових накладних, відомості аналітичного обліку, журнали-ордери, головні книги); • бухгалтерська, фінансова та податкова звітність звіти матеріально відповідальних осіб, касові звіти, звіти про використання коштів, наданих під звіт, баланси та фінансова звітність, податкові декларації та звіти). Також, при дослідженні можуть використовуватися у якості джерел інформації інші матеріали справи: • акти ревізії, документальних перевірок діяльності підприємств; • протоколи допитів, свідчення звинувачених і свідків; • висновки експертів інших спеціальностей. За результатами проведення судової експертизи експерт складає висновок, який є самостійним джерелом доказів у справі. Згідно із нормами кримінального процесуального закону, висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень і зроблені за їх результатом висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи [2]. Поняття економічної експертизи в багатьох дослідженнях ототожнюється з поняттям ревізії та аудиту. Вони мають один предмет дослідження – фінансово-господарську діяльність підприємств і підприємців, використовуючи при цьому однакові методичні прийоми і процедури обліку і контролю, але на відміну від судово-економічної експертизи аудит та ревізія регламентуються не процесуальними, а іншими законами та підзаконними актами. Отже, судово-економічна експертиза досить істотно відрізняється від ревізії, вона не є методом господарського контролю, а є самостійним видом діяльності. Таким чином, судово-економічна експертиза під час вирішення питань, які вимагають спеціальних знань у галузі бухгалтерського та податкового обліку, економіки, аналізу і контролю, в сучасних умовах господарювання стає дедалі доцільнішою й необхідною та може бути використана з метою дослідження повноти і достовірності будь-яких господарських операцій. Як один із засобів доказування вона сприяє всебічному, повному й об’єктивному дослідженню обставин справи, ухваленню законних та обґрунтованих судових рішень. Список використаних джерел 1. Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994. № 4038 – ХII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12#Text. 2. Кримінальний процесуальний кодекс України: від 13.04.2012. № 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text. 3. Вітер Д.В. Судово-економічна експертиза у доведенні обставин, що підлягають обов’язковому доказуванню при розслідуванні злочинів у сфері фінансування соціальних цільових програм. Теорія та практика судової експертизи та криміналістики. 2019. № 20. С 403-414. 394 Летючий Сергій Сергійович, здобувач ступеня вищої освіти магістра Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка Науковий керівник: Коваленко Артем Володимирович, доцент кафедри кримінально- правових дисциплін Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка, кандидат юридичних наук ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ НЕПОВНОЛІТНЬОГО, ПІДОЗРЮВАНОГО У ВЧИНЕННІ ХУЛІГАНСТВА Допит при розслідуванні – це процес отримання показань від особи, яка володіє певною інформацією, що має значення для кримінального провадження. Мета допиту – отримати повні та об’єктивно відображаючі дійсність показання, що є джерелом доказів, а наявні в них фактичні дані – доказами [1, с. 357]. Допит є слідчою (розшуковою) дією, яка проводиться практично у будь-якому кримінальному провадженні. Певною інформацією про обставини кримінально караного діяння володіють потерпілі та очевидці кримінального правопорушення, підозрюваний має право давати показання та пояснення щоб захистити себе від кримінального переслідування. Не обходиться без проведення допиту й процес досудового розслідування кримінальних хуліганств, зокрема вчинених неповнолітніми. Погоджуємося з О. Г. Бабенко, яка зазначає що допит неповнолітнього підозрюваного під час досудового розслідування може додатково травмувати його психіку, проте для встановлення інформації про обставини вчинення злочину, все ж таки необхідно оперативно отримати показання від неповнолітнього підозрюваного після вчинення ним кримінального правопорушення [2, с. 115]. Тому вважаємо за доцільне дослідити процесуальні та тактичні особливості допиту неповнолітніх, підозрюваних у вчиненні кримінально протиправного хуліганства. До кримінальної відповідальності за вчинення діяння, передбаченого ст. 296 КК України, можуть бути притягнуті особи, які досягли віку чотирнадцяти років. Також варто зазначити, що у випадку вчинення діяння, яке має ознаки хуліганства, особою у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років, досудове розслідування щодо такої особи має бути проведено у повному обсязі та вирішено питання про застосування до неї примусових заходів виховного характеру. При цьому неповнолітніми, в розумінні п. 12 ч. 1 ст. 3 КПК України, є малолітні та особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а малолітніми, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 3 КПК України – діти до досягнення віку чотирнадцяти років. Ст. 484 КПК України вимагає від слідчого, дізнавача та прокурора здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше 395 порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз’яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього. Тому допит неповнолітнього підозрюваного у вчиненні хуліганства доцільно проводити не у кабінеті уповноваженої особи а вдома у неповнолітнього чи в приміщенні школи де він навчається або установи де він виховується. Відповідно до ч. 1 ст. 226 КПК України, допит таких осіб обов’язково має проводитися у присутності захисника неповнолітнього, його законного представника, педагога або психолога. До початку допиту таким особам потрібно повідомити про їхній обов’язок бути присутніми при допиті а також про їх право заперечувати проти запитань, поставлених слідчим чи дізнавачем, та ставити власні питання. За необхідності до проведення слідчої (розшукової) дії може бути в якості спеціаліста залучений лікар. Очевидно, що до проведення такого допиту доцільно залучати педагогів, психологів та лікарів, з якими допитуваний вже знайомий та має певний психологічний контакт, довіру. Допускається також проведення допиту у форматі, за якого слідчий, дізнавач передають запитання, які потрібно поставити, психологу чи педагогу, який здійснює безпосереднє спілкування з неповнолітнім. Сама уповноважена особа, яка проводить допит, спостерігає за таким спілкуванням, контролює його хід та фіксує результати. Загальна продовжуваність такого допиту не може перевищувати дві години на день, та однієї години без перерви. Під час проведення таких допитів доцільно враховувати психологічні особливості допитуваних осіб: як вікові, так і специфічні для осіб що вчиняють певні кримінальні правопорушення. Вчинення діяння, передбаченого ст. 296 КК України, завжди пов’язане із зневажливим ставленням правопорушника до суспільства, його правил та нормального порядку перебігу суспільних відносин, зухвалістю та цинізмом. Неповнолітні, які вчиняють хуліганство, як правило різко негативно відносяться до представників влади та працівників правоохоронних органів. Через це значно ускладнюється встановлення психологічного контакту з допитуваним та отримання від нього будь-якої криміналістично значущої інформації. З метою вирішення таких ситуацій можемо рекомендувати проводити подібний допит поза межами органу досудового розслідування. Під час проведення слідчої (розшукової) дії слідчому, дізнавачу доцільно бути вдягнутим у цивільний одяг (а не у поліцейський однострій, який одразу викличе відразу в допитуваного неповнолітнього). Процесуальні вимоги допиту (встановлення особи, роз’яснення прав тощо) доцільно реалізовувати в ігровій формі, чергуючи такі моменти з побутовими питаннями до дитини. 396 Ще однією специфічною складовою допиту неповнолітнього підозрюваного у вчиненні хуліганства є предмет його допиту. На думку А. В. Коваленка, основним критерієм визначення предмету допиту особи під час розслідування певного кримінального правопорушення є обставини, що підлягають з’ясуванню під час розслідування відповідного посягання [3, с. 122]. Так, під час розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ст. 296 КК України, з’ясуванню підлягають обставини, визначені ст. 91 КПК України та обставини, що визначаються специфікою складу даного кримінального правопорушення, його криміналістичними ознаками та індивідуальними особливостями конкретного розслідуваного діяння. Крім того, відповідно до ст. 485 КПК України, під час розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, додатково з’ясуванню підлягають повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та рівень розвитку, інші соціально- психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру; ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння; умови життя та виховання неповнолітнього; та наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення. Підсумовуючи викладене зазначимо, що допит неповнолітнього підозрюваного під час досудового розслідування хуліганств є однією з ключових слідчих (розшукових) дій, яка має свою специфіку. Не дивлячись на те, що допит може негативно вплинути на психіку неповнолітнього, з метою реалізації його права на захист та для повного встановлення обставин кримінального правопорушення неповнолітній підозрюваний має допитуватися обов’язково. Такий допит рекомендується проводити поза межами органу досудового розслідування, бажано на території школи, де навчається неповнолітній, в установі де він виховується чи у нього вдома. До проведення слідчої (розшукової) дії доцільно залучити захисника та законного представника, а також педагога чи психолога, з якими допитуваний вже знайомий. Під час проведення таких допитів доцільно враховувати психологічні особливості допитуваних осіб: як вікові, так і специфічні для осіб що вчиняють певні кримінальні правопорушення. Негативне ставлення неповнолітнього, який вчинив хуліганство, до представників правоохоронних органів може значно ускладнити встановлення психологічного контакту з підозрюваним. Предмет допиту неповнолітнього підозрюваного у вчиненні хуліганства має формуватися з урахуванням положень ст. 91 та 485 КПК України. Список використаних джерел 1. Маркусь В. О. Криміналістика. Навчальний посібник Київ, 2007. 558. с. URL: http://library.nlu.edu.ua/poln_text/knigi/kondor1/cd /kriminalistika2007.pdf 397 2. Бабенко О. Г. Досудове розслідування щодо неповнолітнього підозрюваного. Дис. … доктора філософії, 081 – Право. Маріуполь, 2020. 261 с. 3. Коваленко А.В. Особливості допиту потерпілого від посягань на життя та здоров’я журналістів. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. № 6. Том 1. 2016. С. 121-124 Мамульчик Анна Андріївна, здобувач ступеня вищої освіти бакалавра Національної академії внутрішніх справ Науковий керівник: Свобода Євгенія Юріївна, професор кафедри криміналістичного забезпечення та судових експертиз Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент ЕКСПЕРТИЗИ ЛАКОФАРБОВИХ МАТЕРІАЛІВ І ПОКРИТТІВ: ОБ’ЄКТИ Й ОСОБЛИВОСТІ ЗБИРАННЯ Одним із найбільш поширених видів криміналістичних експертиз є експертиза лакофарбових матеріалів та покриттів, оскільки її об’єкти можна знайти майже на всіх матеріальних носіях, що є результатами виробничої та повсякденної діяльності людей у різноманітних галузях. Усі вони виступають як речові докази при розслідуванні кримінальних правопорушень і при вирішенні спорів у цивільних та господарських справах [2]. Основним об’єктом цієї експертизи варто вважати повний об’єм лакофарбового матеріалу, який являє собою багатокомпонентну суміш, що застосовується для покриття різноманітних поверхонь, які в свою чергу також використовуються під час проведення експертизи як її окремий об’єкт. Досліджуючи більш детально складові суміші, ми можемо умовно розділити їх на основні, тобто ті, що забезпечують створення лакофарбових матеріалів і віднести до них зв’язуючий компонент, різноманітні пігменти та барвники, розчинники й наповнювачі, а також допоміжні – ті, що надають суміші певних властивостей та включити до їх переліку пластифікстори, сикативи, поверхнево-активні речовини тощо. Усі ці компоненти цілого можуть розглядатися окремо та слугувати як самостійні джерела інформації, що також досліджуються під час проведення судової експертизи. В процесі нанесення фарб, лаків, шпаклівок, ґрунтівок, оліф на різноманітні поверхні, людина зазвичай використовує певні допоміжні інструменти до прикладу фарборозпилювачі, валики, щітки, шпателі які в подальшому, разом з залишеними на них частинками суміші, утворюють окремий об’єкт експертизи. Окрім безпосередніх знарядь праці, джерелами інформації є й інші речі матеріального світу як от транспортний засіб, одяг, меблі, деталі будівельних конструкцій, сейфи тощо, які використовуються в експертизі як носії, що містять на собі лакофарбові матеріали або їх частинки. 398 Крім того, існують різноманітні предмети, на яких одночасно присутні ґрунтовка, шпаклівка, фарби та лаки, тобто певне нашарування речовин, яке в комплексі буде досліджуватися обізнаною особою як цілісне, єдине покриття, що становить окреме джерело інформації та підлягає експертному дослідженню. Об’єкти експертизи лакофарбових матеріалів та покриттів можна класифікувати за різноманітними ознаками та властивостями, наприклад, фарби за агрегатним станом слід розділяти на тверді та рідкі, а розглядаючи останні за призначення варто виділяти їх наступні види: будівельні, поліграфічні, художні, спеціального призначення. Також експертами широко досліджуються лакофарбові покриття, які в свою чергу характеризуються певними особливостями, що виникають під час їх час обробки, як от шліфування та полірування деревини або оксидування та фосфатування металів, що в подальшому має значний вплив на результати дослідження зазначеного об’єкта. Крім того, під час проведення експертизи потрібно звертати увагу й на наявність перефарбування у наданих інформаційних джерелах, його спосіб, кількість проведених маніпуляцій та площу видозміненої ділянки. Значну роль при дачі повного та обґрунтованого висновку щодо наданого лакофарбового покриття відіграє й врахування його дефектів – різноманітних відхилень від нормальної, тобто передбаченої технічними умовами або стандартом, якості пофарбованої поверхні, які мають технологічне або експлуатаційне походження. Широкий перелік зазначених особливостей об’єктів експертизи лакофарбових матеріалів та покриттів має істотне значення для збирання суб’єктами кримінального провадження зразків достатньої кількості та відповідної якості, що в подальшому забезпечить складання обґрунтованого висновку експерта, стосовно усіх наданих йому джерел інформації. Так, пошук об’єктів криміналістичного дослідження, особливо мікрочасток, на місці події, проводиться за допомогою лупи, освітлювачів білого та УФ-світла, діелектричних паличок.[3] Залишені на локації, де було вчинено правопорушення, матеріали, що в подальшому будуть використовуватися для дослідження обставин справи, варто вилучати з високим ступенем обережності, при можливості не відокремлюючи від їх носіїв та використовуючи певні засоби, що дають можливість фіксувати їх максимальну кількість. При направленні речових доказів на експертизу необхідно дотримуватися правил, які забезпечують їх збереження та відсутність контактів між собою.[4] Для уникнення пошкодження та змішування об’єкти необхідно транспортувати в скляних, пергаментних або поліетиленових упаковках. Усі вилучені речі матеріального світу та речовини необхідно підкріплювати відповідними даними про місце, час та суб’єктів, що були задіяні в процесі слідчих дій щодо отримання інформаційного джерела, що в подальшому забезпечить безсумнівність його 399 походження, а також гарантувати якісне транспортування до вибраної для проведення експертизи. Отже, підсумовуючи усе вищесказане, слід зробити висновок, що експертиза лакофарбових матеріалів та покриттів це досить популярний вид криміналістичних експертиз, який застосовується під час встановлення обставин майже усіх видів правопорушень. Проте, особи, які задіяні для збирання матеріалів дослідження та безпосереднього проведення експертизи мають обов’язково враховувати усі нюанси об’єктів та суворо дотримуватися основних правил поводження з ними, адже не дотримавшись усіх правил щодо правильного визначення інформаційного джерела, його особливостей та подальшого пакування й доставлення до визначеного місця проведення експертизи, суб’єкти кримінального провадження можуть порушити достовірність та цілісність зразків, що у свою чергу призведе до унеможливлення проведення повноцінної експертизи та дачі обґрунтованого й об’єктивного висновку експерта. |