38. Афористика. Групи афоризмів.
Афористика - сфера літератури, що охоплює дуже невеликі за обсягом твори: складаються з однієї фрази, рідше з двох-трьох. Такий твір виражає закінчену загострену думку, яка називається афоризмом, висловом, сентенцією.
Афоризм (грец. αφορισμός, означення, вислів) — короткий влучний оригінальний вислів, що зробився усталеним; яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній, легкій для запам'ятовування формі, яка згодом неодноразово відтворюється іншими людьми. В афоризмі досягається найвища концентрація безпосереднього повідомлення і того контексту, в якому думка сприймається слухачами або читачем.
Афоризмами можуть бути прислів'я, сентенції класичних авторів, крилаті вислови з літературних та філософських творів.
Літературний афоризм як самостійний жанр виник з народних прислів'їв та приказок, але різниться від них фіксованим авторством. Першим його зразком вважаються «Афоризми» Гіппократа. Відомий він і в києворуську добу («Моління Даниїла Заточника», XIII ст.). Особливого поширення афоризм набув у роки Ренесансу, досягнув смислової витонченості в епоху класицизму (Б. Паскаль, М. де Монтень, Ф. Ларошфуко).
Чимало влучних висловів українських письменників, де використані розмаїті стилістичні фігури, парадокси, метафори тощо, перетворилися на крилаті, вживаються як афоризми:
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть (І. Котляревський).
Борітеся — поборете (Т. Шевченко).
Захочеш — і будеш.
В людині, затям,
Лежить невідгадана сила (О. Ольжич).
39. Класифікаційні ознаки префіксів та суфіксів. Властива ім. синонімія та омонімія
Префікс — це значуща частина слова, що стоїть перед коренем і служить звичайно для творення слів. Своє словотворче значення префікс виражає, приєднавшись до готового слова, тому похідне слово з префіксом завжди залишається в тій самій частині мови. Префікс надає похідному слову нового значення. Наприклад: весна — провесна, здоровий — прездоровий, просто — архіпросто, співати — проспівати, на співати, переспівати. Окремі префікси здатні виконувати роль творення форм одного і того самого слова і не вносять у його лексичне значення додаткових відтінків. Так, префікс най- служить для творення форми найвищого ступеня порівняння якісних прикметників і якісно-означальних прислівників: світліш — світліший — найсвітліший; безпечно — безпечніше — найбезпечніше. У дієсловах приєднання префікса змінює лексичне значення і, як правило, змінює
їх вид: могти — перемогти, стати — відстати, екзаменувати — переекзаменувати. Проте в гнізді однокореневих дієслів наявна видова пара, в якій безпрефіксне дієслово недоконаного виду, а з префіксом — доконаного виду і префікс не вносить зміни в лексичне значення: писати — написати, читати — прочитати, іти — прийти. Усі інші дієслова в межах зазначених споріднених дієслів (писати — записати, переписати, підписати…, читати — відчитати, підчитати, вичитати…, іти-відійти, зайти…) виконують словотворчу роль, видозмінюючи значення коренів.,
Примітки. 1. Більшість префіксів похідні від прийменників. Вони закріпилися за дієсловами і виражають відношення дії просторової орієнтації — вгору, вниз, всередину,
зовні (підвести, знизити, увійти, вибігти), напрямку руху і меж (відкривати, прибитися,
перестрибнути), міри вияву або тривалості (походити, поснідати) і т. д.
2. Префікси можуть бути багатозначними, їх значення зумовлюється взаємодією з коре
нем слова. Наприклад, з дієсловами переміщення префікс при- означає наближення до
певного пункту: приїхати, пригнати, приволокти, а з дієсловами активної дії на предмет
він означає приєднання до чогось, накладання: приклеїти, примазати, приставити; пре
фікс за- з різними дієсловами означає: раптову дію (закричати; застогнати), значне
поширення (зарясніти, закущитися), рух усередину чогось (забрести, забігти) або сту
пінь вияву в часі (забігати, заходити, захапатися) тощо.
3. Префікси можуть вступати в синонімічні й омонімічні відношення. Наприклад: в
українській мові синонімічними можуть виступати префікси: за-, уві- (зайти в кімнату —
увійти в кімнату), зне-, обез- (знецінити — обезцінити). Синонімічні також деякі українські
префікси та префікси іншомовного походження: міжнаціональний — інтернаціональний.
Суфікс — це значуща частина слова, що стоїть відразу після кореня і служить
звичайно для творення слів. Своє словотвірне значення суфікс виражає тільки у
зв’язку з кореневою морфемою. Наприклад, суфікси -ець, -ист, -іст утворюють назви
осіб чоловічої статі за належністю до організації, партії, політичної чи наукової течії:
партієць, ідеаліст. Але в поєднанні з коренями слів, що позначають дії або предмети,
утворюють назви осіб за родом діяльності: шити — швець, таксі — таксист, піаніно —
піаніст. Суфікси -от(а), -ість, -изн(а), -інь у поєднанні з коренями прикметників, які
виражають ознаки або властивості предметів, утворюють назви абстрактних понять:
доброта, відважність, крутизна, просторінь.
Суфікс видозмінює, уточнює лексичне значення кореня й одночасно граматично
оформлює разом із закінченням передсуфіксальну частину і все слово, відносячи його
до однієї із самостійних частин мови: слова трійка, казка, синька належать до імен
ників, бо їх корені (тр-и, каз-а-ти, син-ій) граматично оформлені іменниковим су
фіксом -к- і закінченням жіночого роду називного відмінка однини -а. Видозміна ко
реневого значення в похідних словах поєднується з видозміною їх граматичного
оформлення як іменників. Суфікси розподілені між частинами мови, закріплені за
певними групами (словотвірними типами) слів у межах частини мови. Наприклад, су
фікси -ар(-яр), -ич, -ець, -ин, чш н, -иц(я), -ниц(я), -ець, -тель, -к(а), -ист , -іст є за
собами творення іменників, що позначають осіб за родом їхньої діяльності, фахом;
-я-, -ав- (-яв-), -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк- засобами творення якісних прикмет
ників; суфіксами -її-, -і-, -а-, -ва-, -ува-(-юва-) творяться дієслова; -о, -е, -чі — при
слівники. Окрему групу складають суфікси, що служать для творення форм слова, тобто ви
конують не словотвірну, а граматичну роль. При словотворенні суфікс уточнює речове
значення кореня, внаслідок його приєднання з’являється нове слово: вітер — вітряний
правда — правдист. Коли утворюються форми одного і того самого слова, суфікс не ви
дозмінює значення кореня. Наприклад, формотворчими є суфікси -ш-, -іш- у при-
кмешиках для творення форм вищого і найвищого ступенів (тонкий — тонший —
найтон-ший; червоний — червоніший — найчервоніший); у прислівниках для творення
таких самих форм (вільно — вільніше — найвільніше); суфікси -уч-(-юч-), -ач-(-яч-), -л.
-н-(-ен
), чи- у дієсловах для творення форм дієприкметників (ріжучий, висячий,
запрілий, зведений, забутий); -учи(-ючи), -ачи(-ячи), -ши, -вши — для творення
дієприслівників (їдучи, стоячи, принісши, пізнавши) та деякі інші, що служать для
творення дієслівних форм (наприклад, недоконаного виду від доконаного:
переказати — переказувати, відпрацювати — відпрацьовувати).
Примітка. Суфікс, як правило, стоїть перед закінченням. Після закінчення може
стояти тільки постфікс -ся в дієсловах (училШся,уч[у\ся) та словотворчі морфеми, похідні
від часток, що пишуться через дефіс (так\ий\-от, якіимиІ-небудь. сідай\те\-но.
заидїітьі-бо).
40. Оказіоналізми
Оказіоналізми (авторський неологізм) - це мовленнєві одиниці, які утворюються за стандартними та новими словотвірними моделями, з характерним експресивним забарвленням та індивідуальним характером. Оказіоналізми рідко переходять у загальновживану лексику, і в цьому полягає їх основна відмінність від загальних неологізмів. Вони, як правило, надовго зберігають забарвлення образності та індивідуальності й доречні тільки в окремих творах , де виконують певну художню функцію – є експресемами - навмисно створені (оказіональні) виражальні засіби (друга суттєва відмінність оказіоналізмів від неологізмів). Хоча бувають й винятки(наприклад, до загальновживаного словника війшли такі новотвори майстрів слова, як мрія, майбутнє, крок ( М. Старицький), поступ, чинник ( І.Франка), незграбний, бруд, окремий( В. Винниченка), розкрилитися ( М. Рильського) та всніжитися ( М. Стельмаха). Індивідуально-авторські новотвори повинні бути зрозумілими, образними, органічно поєднувати у собі загальномовні й індивідуальні, суб’єктивні ознаки.
41.Морфологія як наука.Стилістичні можливості морфологічних засобів стилістики.
Морфоло́гія — розділ граматики, в якому вивчають явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії і систему словозміни їх. Основною одиницею морфології є слово, але в аспекті граматичної будови, особливостей змінювання і творення, вираження властивих слову граматичних значень.
Стилістичні можливості морфології як граматичного рівня мови порівняно з лексичним дещо обмежені, зокрема якщо стилістичні функції морфологічних елементів вбачати тільки у вираженні цими мовними одиницями емоцій, почуттів, відтінків значень, суб’єктивних відношень, тобто розглядати морфологічні одиниці як засіб вираження експресії. Це пояснюється тим, що граматична (і насамперед морфологічна) структура є основним, глибинним, організуючим ярусом мови, їй властива стійкість і сталість системних зв’язків, чітко визначений інвентар граматичних елементів, вона менше піддається дії екстралінгвістичних факторів, які спричиняють появу у мовленні стилістичних явищ. Проте все ж таки й морфологія частково зазнає впливу і позамовних чинників, і міжмовного контактування, в результаті чого збагачується стилістичними варіантами. З розвитком стилістичної науки обрії морфологічної стилістики розширюються. її об’єктом є не тільки стилістичні аспекти граматичних категорій, варіантних форм, а весь комплекс морфологічних елементів, дібраних мовцем зумисне з певною метою чи спонтанно у процесі створення тексту чи
стилістичного відтінку певного стилю, тобто та морфологічна структура, що в поєднанні зі структурами інших рівнів цього самого виду мовлення становить специфіку певного стилю, його систему. Так з розвитком функціональної стилістики постало питання про своєрідність реалізації морфологічної системи загальнонаціональної мови у кожному стилі (чи певних стилях). Стилістичні дослідження з морфології доцільно провадити у двох напрямках: один з них — розгляд морфологічної системи загальнонаціональної мови у стилістичному аспекті відповідно до змісту висловлення, сфери використання мовного матеріалу; другий — аналіз і опис морфологічної системи кожного з функціональних стилів, зіставлення результатів, для того щоб виявити специфічні особливості морфологічної структури основних стилів, її зумовленість і закономірності у процесі розвитку.
42.Структурно-функціональна модель іменника. Категорії числа ,роду, відмінку іменника з точки зору стилістики.
43.Короткі та повні форми прикметника,стягнені та нестягнені форми,ступені порівняння: стилістичні настанови
У сучасній українській літературній мові вживаються переважно повні прикметники, що мають у всіх формах відмінкові закінчення: добрий, доброго, доброму, добрим, на доброму. Короткі прикметники виступають у називному і знахідному відмінках однини чоловічого роду: зелен, ясен, красен, дрібен, срібен, повен, рад, ладен, винен, потрібен. Більшість з них — якісні прикмет ники. Коротку форму мають також присвійні прикметники із суфіксами -ів- ( їв ), -ин- (їн-): Василів, Андріїв, Ганнусин, Софіїн УВАГА! Повні прикметники змінюються за родами, чис лами і відмінками, короткі — незмінні. Загальновживаними є повні фор ми. Короткі форми вживаються пере важно в розмовній мові, поезії й на родній творчості: Пливе човен води повен (Нар. тв.). І шумить, і гуде, дрібен дощик
іде (Нар. тв.). Та світи ж ти їм до рогу, ясен місяць угорі (П. Тичи на). Рад би ще раз він побачить отаку зиму (В.Сосюра). На доб раніч, мій дивен краю (В.Стус). Воістину прекрасен світ вночі
(Є. Плужник).Повні форми прикметників бува ють стягнені (добра, добре, доб рі) і нестягнені (добрая, добреє,добрії). Нестягнену форму можуть мати іменники жіночого і середнього роду
в називному та знахідному відмінку однини та в називному множини.ПОРІВНЯЙТЕ!Стягнена Нестягнена -а (я ), -е (є ), -і ( ї ) -ая (я я ), -еє (єє), -її висока, високе, високі високая, високеє, високії синя, синє, сині синяя, синєє, синії .чиста, чисте, чисті чистая, чистеє, чисти. дружня, дружнє,дружні
дружняя, Нестягнені форми прикметників уживаються в розмовно-побутовому стилі, фольклорі, а в художніх тво рах виступають як засіб вираження врочистості, емоційної піднесеності й стилізації під народнопісенну мову.
44.Стилістичні можливості займенників та числівників
Стилістичне використання числівників буває двох видів:
— самостійне, суто кількісне: До дев’яти додати шысть;
— значеннєво несамостійне (коли вони поєднуються з іменником або із субстантивованим словом): Три об личчя здаються сіро-блідими (В.Тїїшниченко). Числів ник синтаксично підпорядковує собі іменник: два, три, чотири -» обличчя, п’ять -> облич, але п’ятьох <— облич, п’ятьма обличчями, одне <— обличчя.
По-особливому стилістично виразні форми числів ників у фольклорі: …у тебе діток так багато: раз чет вірко і раз п’ятірко, а всіх разом дев’ятірко (Нар. творчість).
Числівник — виразно своєрідна, лексично й грама тично обмежена група слів (кілька десятків), кількість яких не поповнюється. Значення кількості чи порядку при лічбі в мисленні й мовленні людей — це категорії здебільшого незмінні й однозначні.
Займенник я використовує кожна особа для нази вання самої себе. Форми його непрямих відмінків — суплетивні (від лат. suppletivus — доповнювальний) — утворені від іншого кореня: мене, мені, мною. В усіх від мінкових формах займенник я входить до складу різних сполучень слів, нерідко фразеологізованих: гляди ж ме ні, відсохла б рука мені. Вони вживаються з метою пере конати кого-небудь у чомусь: грім би мене вдарив; не я буду, якщо…; оце я розумію; хай мене [святий] хрест [грім] поб’є; про мене (у значенні «роби, що знаєш»); теж мені (для вираження скептичного ставлення до ко го-небудь, чого-небудь), тільки мене й бачили, я вас (тебе) навчу та ін. — погроза покарати когось; як на мене (на мою думку, розсуд, смак) і т. ін.
Займенником ми найчастіше називають дві (навіть одну) чи й більше осіб разом з тим, хто говорить (ми — нас, нам, нами…)-. Ми вкупочці колись росли… (Т. Шев ченко). Це також найменування:
— осіб, які пов’язані спільним походженням, занят тями, поглядами і т. ін.: У лісі в нас нема свекрух нія ких (Леся Українка);
— для називання невизначеної, неозначеної особи: Не так воно робиться, як нам хочеться (Номис).
Цей займенник є також заміною я (переважно в нау кових працях, під час прилюдних виступів тощо), а зрідка для підкреслення поважності власної особи: Був собі поважний лицар, Нам його згадать до речі (Леся Українка); Подумаєш, розкричався. Ми не таких бачи ли (Г. Тютюнник) або (в минулому) ми у мовленні мо нарха, вельможних осіб: Я… Ми повелим! Я цар над бо жим народом! (Т. Шевченко). Подібно й ви вживається тоді, коли мовець шанобливо, ввічливо звертається до однієї, двох чи багатьох осіб: Ви не журітеся, мамо. Я піду в найми (М. Коцюбинський). Також і займенник вони вживається для вираження пошани до однієї особи чоловічої або жіночої статі: Вони [наша мама] нас дуже люблять. Таке використання займенника вони було особливо типовим у колишньому селянському побуті, слугувало виявом специфічного українського націо нального етикету, шанобливого ставлення до рідних і старших за віком осіб.
Отже, стилістично виразними є випадки досить час того використання множинних форм займенників ми, ви, вони, нам, вам замість я, ти, він, вона, мені, тобі.
45.Стилістичні можливості дієслівних категорій (способу, часу, особи). Транспозиція категорій.
Категорія способу - частководієслівна категорія, що виражає відношення дії, процесу чи стану до дійсності з погляду мовця.В українській мові розрізняють три способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий.
Дійсний спосіб дієслова позначає реальну дію, що вже відбувалася, відбувається чи відбуватиметься в одному з трьох часових планів:
o теперішньому: Молода мати з маленьким дитям стоїть у зажурі над гранітною плитою (І. Цю па);
o минулому: Наливались, половіли жита (І. Цюпа);
o майбутньому: Він зрозуміє, що ця байдужість страшніша за стогони й сльози (М. Стельмах).
Дійсний спосіб виражається за допомоги форм особи і часу, для минулого часу - також і форм роду.
Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не: Соломія не відривала очей від берега (М. Коцюбинський).
Умовний спосіб дієслова позначає дію, можливу за певних умов: Уже б співали треті півні, якби вони тут десь були (П. Дорошенко). Форми умовного способу з погляду вираження - це аналітична структура, що твориться поєднанням дієслова у формі минулого часу з часткою би (б): писав би, писала б, писало б, писали б. Дієслова умовного способу мають тільки форми числа, а в однині – роду. Частка би завжди пишеться окремо з дієсловами з якими утворює умовний спосіб. Вона може стояти після дієслова і перед ним, а також відокремлюватися іншими словами від дієслова: Я поїхав би, аби тільки допомогти(Петро Панч). Коли б мене забили, ти б став володарем моїх багатств (А. Шиян). Солов 'єм якби я став, то любов свою до тебе я б на весь світ проспівав (В. Сосюра).
Наказовий спосіб дієслова виражає наказ, прохання, пораду, заклик, застереження, тобто спонукання до дії:Ой, дівчино, відчини, Своє-моє серденько звесели (Укр. народна пісня). Заспіваймо пісню веселеньку
Про сусідку молоденьку, про сусідку заспіваймо, серце наше звеселяймо (Укр. народна пісня).
Дієслова наказового способу мають категорію виду, особи (2-ї однини, 1-ї і 2-ї множини, 3-ї однини і множини).
Форми наказового способу утворюються від основи теперішнього часу за допомоги закінчень. Закінчення другої особи однини виражає закінчення -и (біж-и, вар-и, напиш-и, вибер-и), а також нульове закінчення (бігай-0, ляж-0, встань-0, дістань-0). Значення другої особи множини - закінчення -іть (-іте),-те (біж-іть, напиш-іть, читай-те, звеселяй-те, прочит ай-те, насип-те).
Форма першої особи множини утворюється за допомоги закінчень -имо (-ім), -мо: пиш-імо, вар-імо, читай-мо, стань-мо, приляж-мо. Третя особа множини і однини утворюється аналітично: поєднанням частки хай (нехай) із дієсловами третьої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часу доконаного виду: хай (нехай) принесе, хай (нехай) заспіває, хай (нехай) принесуть, хай (нехай) заспівають.
Переважна більшість дієслів може виступати у формах наказового способу. Дієслова, що означають дії або стани неживих предметів, а також процеси, не утворюють форм наказового способу: важчати, сипатися, кущитися, гіркнути, киснути, вечоріти, кам 'яніти, твердіти, світати. Лише у поезії за умов персоніфікації від деяких із них творяться форми наказового способу: Зеленійся, рідне поле, Українська ниво! Підоймися, колосися, Достигай щасливо (І. Франко).
Категорія часу - власне дієслівна категорія, що виражає відношення дії, процесу або стану до моменту мовлення.
Протиставлення дієслівних форм щодо моменту мовлення репрезентується у формах теперішнього, минулого та майбутнього часу.
Теперішній час позначає дію, що відбувається одночасно з моментом повідомлення про неї. Серце в тривозі: як при дорозі мальви високі цвітуть. Вітер - схиляє, люди-ламають, зливи із градом січуть (Г. Чубач).
Дієслова теперішнього часу змінюються за числами й особами. Форми теперішнього часу утворюються за допомоги особових закінчень, що приєднуються до основи теперішнього часу.
Дієслова за характером особових закінчень у теперішньому часі поділяються на дві дієвідміни - першу і другу.
До першої дієвідміни належать дієслова, які у третій особі множини мають закінчення -уть (-ють), а в закінченнях першої особи множини, другої особи однини і множини - голосну фонему /е/: несуть, несемо, несеш, несете: знають, знаємо, знаєш, знаєте.
До другої дієвідміни належать дієслова, які у третій особі множини мають закінчення -ать (-ять), а в закінченнях першої особи множини, другої особи однини і множини - голосні /и/ чи /і/: кричать, кричимо, кричиш, кричите; стоять, стоїмо, стоїш, стоїте.
Дієслово бути утворює єдину для всіх осіб форму - є. У сучасній українській літературній мові поряд з формою є вживаються і давні форми: єси - друга особа однини, єсть - третя особа однини, суть -третя особа множини: Що ти за сила єси? - питали (П. Тичина).
Минулий час позначає дію, що відбувалася чи відбулася до моменту мовлення: Вечірній обрій опустив завісу (Л. Костенко). Дві скелі створили печеру (О. Досвітній).
Дієслова минулого часу змінюються за числами і родами (в однині): здійснив - чол.р., здійснила - жін.р., здійснило - серед.р., здійснили -множина.
Минулий час виступає у формі недоконаного і доконаного виду: гартував (недоконаний вид), сховала(доконаний вид).
Форми минулого часу утворюються від основи інфінітива за допомоги суфіксів:
-в - для форм чоловічого роду від основ на голосну фонему: читати - читав, носи-ти - носив, білі-ти - білів; а від основ на приголосний - нульовий суфікс: біг-ти - біг-0, вез-ти - віз-0;
-л - для форм жіночого та середнього роду, а також форм множини: чита-л-а, чита-л-о, чита-л-и; біг-л-а, біг-л-о, біг-л-и.
Крім форми минулого часу, функціонує форма, яка вказує, що одна з двох минулих дій передує другій. Вона називається формою давноминулого часу. Ця часова форма утворюється поєднанням допоміжного дієсловабути у формі минулого часу і повнозначного дієслова у цій же формі: забув був, забула була, забуло було, забули були.
Давноминулий час вживається переважно в розмовному і художньому стилях.
Майбутній час позначає дію, що відбуватиметься після того, як про неї повідомлять: Прилетять журавлі із далеких країн, про весну в вишині закурличуть (В. Сосюра).
Майбутній час вживається у двох видових формах - доконаного й недоконаного виду.
Майбутній час доконаного виду це проста форма майбутнього часу, що має спільні засоби вираження з формами теперішнього часу: ті самі особові закінчення: біж-у - прибіж-у, біж-иш - прибіж-иш, біж-имо - прибіж-имо.
Дієслова майбутнього часу недоконаного виду мають дві форми -складну і складену.
Складна форма твориться додаванням до інфінітива дієслова й особових закінчень: -му, -меш,-ме,-мемо, -мете,-муть: писати-му, писати-меш, писати-ме, писати-мемо, писати-мете, писати-муть.
Складена форма утворюється поєднанням інфінітива особових форм допоміжного дієслова бути (майбутнього часу простої форми): буду писати, будеш писати, будемо писати, будете писати, будуть писати. Складена форма майбутнього часу - це аналітична форма, а проста і складна - це синтетична форма.
Аналітична і синтетична форми майбутнього часу недоконаного виду рівнозначні у вираженні часового значення.
Під час творення особових форм дієслів теперішнього і майбутнього простого часу доконаного виду в дієсловах першої дієвідміни перед усіма особовими закінченнями відбувається чергування приголосних: /г/, /з/ - /ж/: могти-можу, можете, зможу;
в 'язати - в яжу, в 'яже, зв 'яже; /х/, /с/ - /ш/: дихати - дишу, дише;
писати - пишу, пише, напише; /к/-/ч/: кликати - кличу, кличе, покличе.
У дієсловах другої дієвідміни чергування приголосних відбувається лише у першій особі однини:
/д/ - /дж/ - водити - воджу, ходити - ходжу, сидіти - сиджу; - ІчІ - світити - свічу;
/з/ - /ж/ -лазити - лажу, возити
вожу; /с/ - /ш/ - просити - прошу, косити - кошу; /ст/ - /шч/ - (орфографічно - щ) мастити - мащу; губні /б/, /п/, /м/, /в/, /ф/ - губний +/л ловити - ловлю, вабити -ваблю, купити - куплю.
|
Скачать 156.16 Kb.