Практична Стилістика - відповіді. Мова і мовлення, мовленнєва діяльність і мовленнєві уміння. Формимовлення та види мовлення. Стилістика як вчення про культуру мовлення та мовні прикраси. Загальнолітературна (загальнонаціональна) та літературна мови
 Скачать 156.16 Kb.
|
|
54. Стилістичні можливості періоду тексту. Період – це особлива синтаксична конструкція, побудована з гармонійно організованих частин, які, замикаючись у коло, створюють у логічному та інтонаційному плані цілком завершену й своєрідну одиницю мови. Синтаксичні та стилістичні можливості періоду забезпечують йому широке вживання в усіх стилях мови. У художньому стилі період виступає як особлива форма образного змалювання навколишнього світу. Він використовується для вираження складного висловлювання, широкого змістом і глибокого щодо впливу на читача або слухача. У прозі це може бути початок розповіді, як правило, побудованої в піднесеній патетичній манері. Період часто виконує роль містка між двома діями, стає кульмінацією епізоду, часом – твору; допомагає виражати емоційно-експресивний стан людини. Широко використовується періодичне мовлення для відтворення пейзажів, картин природи, побуту. 55. Стилістичні фігури та їх види. Стилістичні можливості. Стилістичні фігури (від лат. stilus — грифель для писання та figura — образ, зовнішній вигляд) — незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення. Стилістичні фігури досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. Стилістичну фігуру, яка ще називається фігурою поетичного мовлення, слід відрізняти від тропів, які будуються не за синтаксичним принципом. Приклади стилістичних фігур: • анаколуф (грец. anakóluthos — непослідовний, неузгоджений) — синтаксична конструкція, що не відповідає загальноприйнятим нормам, полягає в неузгодженості членів речення. Як стилістична фігура вживається для характеристики мови персонажів, зокрема — задля комічного ефекту, як у комедії М. Куліша «Мина Мазайло», в якій розкривається однойменний персонаж: «Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло! А він знову: «Вам чого? — питаю». • Анафора (грец. αναφορα — виділення) — єдинопочаток; одна із стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. • Як стилістичний прийом градації анафора подеколи близька до анаколуфа. Почасти анафора виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті. • Градація (лат. gradatio — поступове підвищення, посилення) — стилістична фігура, котра полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) чи пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової значимості. • Еліпс як стилістична фігура у літературі полягає в опущенні певного члена речення чи словосполучення, які легко відновлюються за змістом поетичного мовлення. • Епіфора (грец. epiphorá — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршовихрядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі. • Інверсія (лат. inversio — перевертання, переставляння) — одна із стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову: «Умовляють серця перебої» (В. Еллан) — тут додаток і підмет вжиті не на своїх місцях задля акцентного підкреслення слова «серця». • Кільце - Подеколи стилістичну фігуру, в якій наявне повторення початку і кінця вірша, наивають епістрофою (грец. epistrophe — крутіння), що надає композиційної стрункості не лише класичній строфі, а й астрофічній віршовій формі. • паралелізм - Найчастіше трапляється у синтаксичних ситуаціях, відомих із фольклорної традиції, принаймні за піснями легендарної Марусі Чурай, в яких витворюється психологічний паралелізм. • хіазм (грец. chiásmos — хрестоподібне розташування у вигляді грецької літери Х) — вживаний у поезії мовностилістичний прийом, котрий полягає у переставленні головних членів речення (різновид інверсії) задля увиразнення 56. Синтаксична синонімія. Види синтаксичної синонімії: стилістичні можливості. Синтаксичні синоніми – різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки: зважати на обставини – враховувати обставини – рахуватися з обставинами; розумітися на політиці, розумітися в політиці – розбиратися в політиці – знатися на політиці. Такими можна вважати: • сполучникові та безсполучникові речення; Сонце зайш¬ло і й надворі швидко стемніло. — Як тільки сонце зайшл онадворі швидко стемніло .— Коли сонце зайшло, надворі швидко стемніло; • складнопідрядні й прості речення з дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами: Картина, що була написана олією, висіла над роялем. — Написана олією картина висіла над роялем; Коли приходиш з вулиці додо¬му, мий руки. — Прийшовши з вулиці додому, мий руки; • складнопідрядні й прості речення з другорядними чле¬нами: Коли приїду з відрядження, зайду до вас. — Після приїзду з відрядження зайду до вас; Коли закінчиться урок, підійди до мене — Після уроку підійди до мене; • синтаксичні конструкції книжного і розмовного ха¬рактеру: незважаючи на те, що хоч і внаслідок того що після того завдяки тому що, через те, з метою, щоб, незважаючи на те. 57. Текст. Властивості тексту. Напруга та напруженість тексту. Різновиди напруженості. Причини напруженості. 1)Текст – це сукупність речень, що пов’язані між собою за змістом і мовними засобами. 2) Текст (текстум- зв'язок, побудова) – це висловлювання, яке складається з кількох речень, що мають певну змістову і структурну завершеність. Властивості тексту: - зв'язність - цілісність - членованість - інформативність - завершеність. Напруга тексту – це збереження читацької уваги за допомогою інтриги розвитку дій. ТАК ЯК Я ЗРОЗУМІЛА Напруженість тексту – це перенасиченість, наявність зайвих слів/конструкцій, що відволікають від основної думки та руйнують ідейно-композиційну структуру тексту, його інформативність. ЦЕ Я НАПИСАЛА СВОЇМИ СЛОВАМИ, НИЖЧЕ ПОДАЛА БІЛЬШ НАУКОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ Напруженість викладу у плані змісту — кількість інформації, яку читач отримує в одиниці форми; напруженість викладу в плані виразу — кількість одиниць форми, що припадають на одиницю інформації. Різновиди напруженості: - лексична - композиційно-синтаксична. Причини напруженості: - тавтологія - перенасиченість використання стилістичних засобів - утворення стрибків у темо-рематичних послідовностях; - використання інформативно-компактних висловлювань при збереженні змісту; - використання висловлювань із вторинними предикатами; - застосування різних видів синтаксичної компресії; - перевага імпліцитних видів синтаксичного зв’язку і зниження ролі імпліцитного зв’язку; - нульове представлення суб’єкта дії, стану. - міра прагматичної інформації в тексті, невідповідність обсягу інформації, закладеного в тексті, та обсягу інформації, сприйнятого читачем. 58. Модальність. Різновиди модальності. Модальність (лат. modalis) — це функціонально-семантична категорія, яка виражає відношення змісту висловлювання до дійсності і мовця до змісту висловлювання. Модальність 1) відношення висловлювання до дійсності з точки зору мовця; 2) ставлення мовця до змісту висловлюваного; 3) ставлекння суб’єкта дії до дії Вона може бути виражена інтонацією, морфологічними, лексико-граматичними та іншими засобами. До модальних слів і часток належать «треба», «може», «навряд» тощо. Наприклад, речення він одружився, він одружився б, він міг би й не одружуватися, одружився б він — виражають різні модальності — факт, бажання, жаль, пораду. Різновиди: - Суб’єктивна модальність — це факультативна ознака висловлювання, яка вказує на ставлення мовця до змісту висловлювання (можливо, очевидно, так, ну, ні, ага, а як же, точно; ой! ох! ах! ну! Інтонація) - Об’єктивна модальність — це обов’язкова ознака кожного висловлювання, одна з категорій, яка формує предикативну одиницю — речення. Об’єктивна модальність виражає відношення висловлювання до дійсності як реальне або нереальне (ірреальне). Наприклад: Люди були щасливі! (реальне); Люди були б щасливі (ірреальне). 59. Виклад та способи викладу. Виклад – письмова чи усна розповідь про щось. Виклад може бути усним і писемним, монологічним (говорить чи пише одна особа), діалогічним. Типи викладу: Розповідь: послідовний виклад подій, фактів, явищ Опис: враження автора від довкілля, змалювання характеристик і властивостей зображувальних предметів Роздум: хід міркувань мовця, його ставлення до світу, людей, враження про них. 60. Стилізація. Розрізнення стилізації від інших дотичних до неї термінів. Види стилізації. Стилістичні функції стилізації. Стиліза́ція — у мистецтві й літературі свідоме наслідування формальних прикмет якогось стилю. Стилізацію слід відрізняти від епігонства ( зневажливо – іронічна назва письменників, які не мають свого обличчя, але дуже хочуть мати) Також це не є імітацією, версифікацією, і графоманією (хворобливе прагнення особи, позбавленої хисту до літературної діяльності імітувати літературу) Види стилізації: 1.За повнотою стилізації: -повна -часткова 2. за художньо – ідейною метою: -епігонська - зумисна 3. За стилізованим об’єктом: - стилізація під Біблію - Стилізація під народно – писемну творчість - під стиль і творчу манеру певного письменника 4. Стилізація під мову: -стилізація під конкретний фільм 5. стилізація під жанр Стилістичні функції стилізації: - Зіставно – порівняльна - Ретроспективна - Характеристична - Функція умовно – фантастична - Колористична - Функція мовної маски - Функція комічного і розважального |