Практична Стилістика - відповіді. Мова і мовлення, мовленнєва діяльність і мовленнєві уміння. Формимовлення та види мовлення. Стилістика як вчення про культуру мовлення та мовні прикраси. Загальнолітературна (загальнонаціональна) та літературна мови
 Скачать 156.16 Kb.
|
|
31. Визначення понять "евфемізм" та "дисфемізм". Соціальні та мовні умови виникнення. Стилістичні можливості евфемізмів та дисфемізмів. Евфемізми – слово або вислів, що вживається для непрямого, прихованого, зокрема пом’якшеного, ввічливого позначення певних предметів, явищ, дій замість прямої їх назви. Такі лексичні засоби конче необхідні для успішного ділового спілкування: демонструють налаштованість комуніканта на свого співрозмовника (дежа-в’ю), готовність до співпраці. Наприклад, з міркувань ввічливості, етикету – допустити неточність – замість збрехати; нерозумний, небагатий на розум – замість дурний; піти на заслужений відпочинок – замість піти на пенсію; пішов із життя – замість помер; доглядач будинку – замість двірник. Дисфемізми (від лат. dis…- префікс, що надає поняттю негативного або протилежного змісту) – троп, який полягає в заміні звичайної, нейтральної назви грубим, вульгарним словом або висловом з метою приниження об’єкта її позначення, для емоційного підсилення та увиразнення висловлювання, іноді це є виявом мовної бравади, прагненням епатувати слухача. Наприклад, стосовно людини – змія, паща, рило, кубло, здохнути, не гавкай; уживання грубих, непристойних слів, лайки, «чортихання» і т.п. Без сумніву, подібні слова навіть у нештатних ситуаціях повинні стати табу для ділової людини. Вживання евфемізмів у мові тісно пов’язане із намаганням замінити соціально або психологічно неприйнятні номінації на аналогічні, але з більш нейтральним значенням, тому евфемізми можна розглядати як естетично доцільні засоби передачі інформації. Причинами виникнення евфемізмів вважаються табу та заборони. Емоційною основою табу виступає відчуття страху перед міфічними істотами, персоніфікованими явищами природи тощо, тоді як в основі слів-табу сучасного походження лежать поняття і міркування морального характеру. Мовне табу обумовлене соціальними чинниками, а тому відображає специфіку культурного та соціального розвитку суспільства. Багато сучасних евфемізмів завдячують своїм існуванням появою нових соціально-політичних доктрин, і перш за все — доктрині політичної коректності, що полягає в заміні образливої та потенційно образливої лексики, пов’язаної з расовою, релігійною, культурною чи сексуальною дискримінацією. 32. Явище антонімії. Класифікація антонімічних пар (семантичні, структурні, контекстуальні). Стилістичні прийоми на основі антонімії: антитеза та енантіосемія. Стилістичні функції антонімії. Антонімія, як і синонімія, властива всім природним мовам, а отже, вона є однією з мовних універсалій. Головним при визначенні антонімії є поняття протилежності: важливі для людини розбіжності в предметах і явищах осмислюються нею, оцінюються й відображаються в мові як протилежність. Розрізняють два види протилежності: контрарну і комплементарну. Контрарна протилежність виражається видовими поняттями, між якими є середній (проміжний) член (гарячий — теплий — холодний). Комплементарну протилежність утворюють видові поняття, що доповнюють одне одного до родового, між якими немає середнього (проміжного) поняття (істинний — хибний). Як і контрарні поняття, вони є крайніми, граничними на осі протилежності. Заперечення одного з комплементарних понять дає значення другого: неістинний означає хибний і навпаки. За визначенням відомого українського лінгвіста О. Тараненка, антоніми — це "слова (переважно однієї частини мови) або їх окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що, тісно поєднуючись певною семантичною спільністю, розрізняються на цій же основі максимально протилежними значеннями". Найповніше й найвиразніше антонімія виявляється на лексичному рівні. Вона є передусім лексичним явищем: протилежні смисли речень виникають за рахунок антонімії їх слів-компонентів або передбачають існування певного лексико-семантичного протиставлення. Отже, антонімія є важливим семантичним відношенням лексичних одиниць. За структурою антоніми діляться на різнокореневі (багато — мало, білий — чорний, важкий — легкий, губити — знаходити, мокрий — сухий) і однокореневі (девальвація — ревальвація, заїжджати — виїжджати, підходити — відходити). В однокореневих антонімах протилежність значення зумовлена використанням семантично різних афіксів, які, як і слова, можуть вступати в антонімічні відношення, або ж протилежність з'являється в результаті приєднання до слова префікса, і тоді лексична антонімія є наслідком словотвірних процесів (мобілізація — демобілізація,революція — контрреволюція, моральний — аморальний). Такі антоніми ще називають граматичними (лексико-граматичними). Серед різнокореневих антонімів найчастіше спостерігаються прикметники, потім іменники і дієслова. Однокореневі антоніми зустрічаються серед усіх лексикограматичних розрядів слів, а найбільш частотними є дієслівні антоніми, оскільки ця частина мови відзначається багатством префіксів. Серед однокореневих антонімів часто виділяють антоніми(івфемізми й антоніми-енантіосеми. Антоніми-евфемізми — це слова, що виражають семантику протилежності стримано, м'яко. Вони, як правило, утворюються за допомогою префікса не-, порівняймо: молодий — старий і молодий — немолодий, розумний — дурний і розумний — нерозумний. Різновид антонімії, при якому значення протилежності виражається одним і тим самим словом (наприклад: позичити 'дати комусь у боргі 'взяти в когось в борг'), називають снантіосемією (внутрішньослівною антонімією). Енантіосемія — це особливий, непродуктивний різновид антонімії, який являє собою протилежність значень (ЛСВ) одного і того самого слова і знаходить зовнішнє вираження у синтаксичних і лексичних засобах. Розвиток протилежних значень у семантичній структурі одного слова цікавить дослідників досить давно. Так, Л. Булаховський писав, що "значення можуть змінюватися в мові до прямої своєї протилежності" (1953). В. Виноградов відзначав випадки формування в мові "своєрідних омоантонімів" (1960). Як різновид антонімії розглядає це явище Р. Будагов. Л. Новиков також вважає енантіосемію різновидом антонімії і зазначає, що для сучасної мови явище енантіосемії є непродуктивним і нерідко внутрішньослівне розщеплення значення веде до виникнення омонімів. М. Шанський розглядає слова, що мають у собі два протилежні значення, як один із різновидів омонімів. Семантичні можливості таких антонімів реалізуються в контексті. Отже, за формально-структурними ознаками можна виокремити дві основні групи лексичних антонімів: різнокореневі й однокореневі. Серед однокореневих, крім власне однокореневих, за додатковими семантичними ознаками розрізняють антоніми-евфемізми й антоніми-енантіосеми. У стилістичному плані антоніми поділяються на загальномовні і контекстуальні (контекстуально-мовленнєві, оказіональні). 33. Омонімія. Класифікаційні ознаки омонімів. Питання розмежування полісемії та омонімії. Стилістичні функції омонімії. Міжмовна омонімія та її стилістичні можливості. Омо́німи — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Омоніми з'являються внаслідок: звукових змін у слові у процесі розвитку мови; смислових змін у слові у процесі розвитку мови; випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови; випадкового збігу звучання форми різних слів. Розрізняють омоніми: повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ(джерело), часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр. Основним критерієм розмежування полісемії і омонімії є те, що кожне переносне значення полісемантичного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням, бо розвинулося внаслідок подібності понять. Допомагає розмежувати омонімію й полісемію підставляння антонімів та творення похідних слів. Наприклад: гучний у словосполученнях: гучний голос, гучна вечірка, гучна мова скрізь можна замінити на тихий. Отже, це багатозначне слово. Різні слова омоніми по-різному творять похідні. Напр. клас - суспільна група класовий і клас - навчальна кімната класний. Але ці критерії не можна визнати вичерпними, тому основним мірилом розрізнення багатозначності й омонімії. Міжмовні омоніми - слова з різних мов, які мають однаковий вигляд або однакове звучання, але означають різні речі називаються міжмовними омонімими, або фальшивими друзями перекладача, наприклад: рос. час «година» і укр. час (рос.время). 34. Визначення поняття «паронімія». Класифікаційні ознаки паронімів. Стилістичні функції паронімів. Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити ібіліти; сильний і силовий, громадський і громадянський, дружний і дружній. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення. За звуковим складом пароніми бувають: однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріпле¬ний за допомогою мотузка, ланцюга» — пов 'язаний «за¬кріплений», «поєднаний чимось спільним»; різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: ком¬панія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; За лексичним значенням пароніми бувають: • синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, • антонімічні: прогрес — регрес, екс¬порт — імпорт, еміграція — іміграція; • семантично близькі: крикливий — кричущий, ніготь — кіготь, кристал — кришталь; • семантично різні: газ — гас, глуз — глузд. Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів. Через певну подібність звучання пароніми близькі до омонімів, проте між ними є різниця: на відміну від омонімів, пароніми мають різне написання і ніколи не збігаються повністю за вимовою (адресат — адресант, емігрант — мігрант). 35. Фразеологія як наука. Поняття «фразеологічна одиниця». Властивості фразеологічних одиниць. Формальні та лексико-семантичні ознаки фразеологізмів. Класифікація фразеологізмів та ступенем мотивації, за походженням, за функціонуванням. Логіко-понятійні, образні, предикативні та не предикативні мовні сталі одиниці. Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів. Об’єктом дослідження фразеології як розділ мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням. Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові. Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом (лексико-граматична єдність двох і більше граматично оформлених компонентів). Класифікація фразеологічних одиниць В основі вітчизняної концепції класифікації ФО лежить семантична класифікація, яку запропонував російський мовознавець В.В.Виноградов. Він виділив три типи ФО: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення. Фразеологічні зрощення — семантично неподільні ФО, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень компонентів (бити байдики, точити ляси, собаку з’їсти). Фразеологічні єдності — тематично неподільні одиниці, але цілісне значення їх певною мірою мотивоване значенням компонентів (тримати камінь за пазухою, не нюхати пороху, прикусити язика). Фразеологічні сполучення — це такі стійкі мовні звороти, які не є «безумовними семантичними одиницями», оскільки характеризуються складових частин. Одне слово у фразеологічному сполученні є стрижневим й не може бути замінене іншим, а ті слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну чи підстановку (бере досада (зло, страх, жаль); порушити питання (справу, проблему); не сходити з язика (уст). Фразеологізми за походженням 1. Сільськогосподарські та інші трудові процеси: варити воду (з когось), з одного тіста. 2. Різні виробництва, ремесла: 1. ткацько-прядильного: розплутувати вузол, де тонко, там і рветься, розмотати клубок; 2. кравецького: білими нитками шите, на живу нитку, як з голочки; 3. ковальського: козирний туз; 3. народні звичаї та обряди: давати гарбуза, облизати макогона, як засватаний; 4. вірування та магічні дії: напускати ману, замовляти зуби, як рукою зняло 5. : за щучим велінням, за тридев'ять земель 6. ознаки та дії, пов'язані зі світом звірів і птахів: заяча душа, хитрий лис, кіт наплакав. 7. іншомовні запозичення, інтернаціональні звороти: буря в склянці води, дамоклів меч, вогонь Прометея 8. біблійного походження: око за око, у поті чола, Предикативні фразеологізми являють собою закінчені речення, оформлені зазвичай прислів’ями, приказками, афоризмами, стійкими судженнями, у яких відображена життєва мудрість та мораль народу: не все те золото, що блищить,яблуко від яблуні недалеко котиться, моя хата скраю – нічого не знаю. 36. Трасформація фразеологогізмів. Сфера функціонування трасформованих фразеологізмів. Способи трансформації. Трансформації фразеологічних одиниць поділяють на дві основні групи: семантичну й структурно-семантичну. До прийомів семантичної належать власне семантичні трансформації та подвійна актуалізація фразеологізмів До структурно-семантичних видозмін фразеологічних одиниць – поширення фразеологічних одиниць, заміна компонента або компонентів, скорочення компонентного складу фразеологічних одиниць, натяк, контамінація. З погляду стилістики трансформація потрібна для того, щоб оновити семантику й структуру фразеологізмів, аби не стерся фразеологічний образ. Заміна, або субституція, компонентів стійкого сполучення словами вільного вжитку – один із найпоширеніших різновидів структурно-семантичного типу трансформацій. Авторська заміна відрізняється від нормативної тим, що вибір слова-замінника зумовлює насамперед контекст. 37. Стилістичні засоби фразеології. Кожний стиль мовлення володіє значним запасом фразеологізмів. Стилістичні функції фразеологізмів залежать від джерел їх походження. Відтак фразеологізми діляться на три групи: • розмовно-побутові, • народнопоетичні • книжні. Розмовна фразеологія української мови надзвичайно багата й різноманітна: розбити глек; собаку з'їсти; як дбаєш, так і маєш; друзі пізнаються в біді. Розмовно-побутові фразеологізми широко вживаються в розмовному, художньому стилях, рідше - в публіцистичному. Ці фразеологізми мають яскраво виражене емоційно-експресивне забарвлення. Серед них багато прислів'їв і приказок, що роблять наше мовлення багатим, виразним, дотепним. Наприклад: Чорта лисого хапнеш, коли все позапирано. (М. Кропивницький.) То добре, що швидко, та є таке прислів'я: "Поспішиш - людей насмішиш". (Остап Вишня.) У творах художньої літератури розмовно-побутові фразеологізми є важливим засобом підсилення, увиразнення думки. Цю ж функцію вони виконують і в текстах публіцистичного стилю. Народнопоетичні фразеологізми - вирази, що виникли на фольклорній основі (сталі епітети, метафори, порівняння, тавтологічні звороти, примовки, каламбури, ворожіння). Вони поширені в художньому стилі. Українські письменники часто використовують ці вирази в своїй творчості. Наприклад: На камені на білому там стояла темная темниця. (Т. Шевченко.) Та будь я шельмовська. анахтемська дочка! Щоб мені очі повилазили, щоб мені руки й ноги покорчило, щоб мені трясця. (Г. Квітка-Основ'яненко.) Фольклорні елементи мовлення виступають у художньому (зрідка в публіцистичному) стилі як засоби емоційного забарвлення тексту в ліричні та гумористичні тони, увиразнюють художні образи. Книжні фразеологізми виникли на писемній (книжній) основі і найчастіше використовуються в книжних стилях. До книжних фразеологізмів належать крилаті слова і вирази - це сталі словесні формули, що є повторенням влучних висловів письменників, філософів, учених, державних діячів. Наприклад: мертві душі (за назвою твору Миколи Гоголя), ахіллесова п'ята (з грецької міфології), лебедина пісня (староримський вислів), путівка в життя (від назви кінофільму). Вони використовуються в творах художньої літератури. Наприклад: Майнув над його роками синій птах та й полишив саму печаль. (М. Стельмах.) Синій птах - вислів німецького письменника М. Метерлінка. Стоптані перли, зів'ялі листки вслали його перехресні стежки. Зрадила доля мужицького сина! (М.Вороний.) У цих реченнях Микола Вороний використав образи Франкової поезії. І в публіцистичному стилі часто зустрічаємо крилаті вислови. Причому публіцисти іноді вдаються до перефразування відомих афоризмів: Народ святкує вашу пам'ять і славить ваше ім'я "в сім"ї вольній, новій" (О. Довженко.) Я вважаю, що справа редагування перших книг молодих - особливо важлива і відповідальна справа: письменникові дається "путівка" в літературу, в життя! (Ю. Смолич.) А ще до книжних фразеологізмів належать термінологічні словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвитком різних галузей науки, культури, техніки. Вони найчастіше використовуються в науковому, діловому і публіцистичному стилях. У творах художньої літератури вживаються зрідка. Термінологічні словосполучення, як і інші групи фразеологізмів, означають одне поняття і в мовленні виступають як готовий вислів, що не членується: коротке замикання; іменний складений присудок; площа нагріву; адамове яблуко; північне сяйво; неповні речення; технічний мінімум; узяти в лапки тощо. Міжстильовими називаються фразеологічні звороти , що використовуються в усіх стилях мовлення . Міжстильові фразеологічні звороти являють собою загальновживані найменування певних предметів і явищ дійсності. Їм не властиві додаткові відтінки значення , експресивність , емоційність . Наприклад : привертати увагу , із року в рік , робити послугу, милувати око, тішити себе надією, спинитися на півдорозі, пробувати сили, зламати слово, думка визріла, сумнів бере, перша ластівка, майстер своєї справи, довести ділом, рано чи пізно, в одну мить, на весь голос. Функціонально закріплені фразеологізми стилістично неоднорідні: їх парадигми відрізняються ступенем експресивності, виразністю емоційних властивостей тощо. |