Практична Стилістика - відповіді. Мова і мовлення, мовленнєва діяльність і мовленнєві уміння. Формимовлення та види мовлення. Стилістика як вчення про культуру мовлення та мовні прикраси. Загальнолітературна (загальнонаціональна) та літературна мови
 Скачать 156.16 Kb.
|
рiзновид тропа, близького до метафори, у якому переноситься значення слiв з певних явищ та предметiв на iншi за сумiжнiстю. Та метонiмiя, на вiдмiну вiд метафори, може замiнити часткове на цiле або навпаки. Оксиморон- рiзновид тропа, що полягає у сполученнi рiзко контрастних, протилежних за значенням слiв, унаслiдок чого утворюється нова смислова якiсть, несподiваний експресивний ефект (крижаний вогонь, свiтла пiтьма, назад у майбутнє, ходячий труп, страшенно веселий). 20. Стилістичні можливості термінів у функц стилях укр. Літ мови. функцій слів: репрезентативна, сигніфікативна, комунікативна та прагматична 1.Специфіка реалізації цієї функції у терміна полягає в тому, що він позначає спеціальне поняття певної спеціальної сфери людської діяльності: науки, техніки, виробництві. 2. семасіологічна функція – здатність виражати відмінні риси, змістовне поняття про певний клас предметів тільки термін може як називати так і виражати поняття була сформульована його дефінітивність чи дефінітивна функція. Інакше кажучи, лише термін може брати участь у формуванні дефініцій та, більш того, замінювати собою дефініцію та навпаки. 3. Стосовно ж специфіки реалізації сигніфікативної функції термінами як функції вираження поняття, то й тут існує певна проблема. Існує думка, що оскільки, не всі терміни є повністю (правильно) вмотивованими, тож і не всі з них можуть виражати поняття – деякі лише його називають 4. Наступною функцією вважається комунікативна, суть якої полягає в передачі між суб’єктами певної змістовної інформації за допомогою слів із встановленням зворотного зв’язку. Однак, у випадку з термінами, ситуація набагато ускладнюється. Якщо пересічні учасники комунікативного процесу (носії однієї мови) в побутовому спілкуванні цілком розуміють один одного, то фахівці нерідко змушені уточнювати певний термін чи навіть сперечатися з приводу його точного визначення. 21. Стилістичні можливості розмовної та просторічної лексики у функціональних стилях української літ-ної мови. Розмовний стиль виконує основну функцію мови - функцію спілкування, його призначення - безпосередня передача інформації переважно в усній формі. Розмовна мова являє собою знижену різновид розмовної мови, для якої характерне використання лексики, що знаходиться за кордоном літературної норми. Розмовна лексика вживається в невимушеній мови, у неофіційній обстановці. Розмовна лексика чи не порушує загальноприйнятих норм літературної мови, хоча їй властива відома свобода у виборі засобів. Частиною її є розмовно-побутова лексика. У розмовному стилі розмовна лексика вживається у нейтральній функції, а коли вона потрапляє до художньої літератури, має потім зовсім інше значення (відбиток свого середовища, надає творові розмовне забарвлення). У поетичних творах для досягнення іронії чи довірливого ставлення. Мовні риси розмовного стилю визначають особливі умови його функціонування: неофіційність, невимушеність і експресивність мовного спілкування, відсутність попереднього відбору мовних засобів, автоматизм мовлення, буденність змісту і діалогічна форма. Просторічна лексика експресивна, уживана в емоційних мовних ситуаціях, при дружніх і фамільярний відносинах. Використання просторічної лексики в розмові з незнайомими людьми є порушенням не тільки літературних, а й культурних норм. До просторічної лексики належать слова грубуваті, грубі або слова не прийняті до літературній мові. Це або перекручені (ахтобус, транвай), мова дітей або зрізко зниженням експресивним значенням (росіянізми в українській мові, напр., досвітання, панімайте). Компонентом просторічної лексики є вульгаризми – лайка, прізвиська. У художньому і зрідка публіцистичному стилях розмовна і просторічна лексика використовується як засіб гумору і сатири. Вважають, що розмовна і просторічна лексика знаходяться в межах літературного словника, їх вживання регулюється нормою літературної мови. Лексика просторечная, в відрізняє від розмовної, знаходиться за межами суворо нормованої літературної мови. Ці слова по експресивно-емоційним забарвленням лайливо-вульгарні. 22. Стилістичні можливості діалектизмів (територіальних та соціальних) у функціональних стилях літературної мови. Діалектизми (або провінціалізми) — це слова, що вжи¬ваються в окремих говорах або наріччях і не поширені в мові всьо¬го народу. Це — територіальні (обласні) діалектизми та соціальні, що функціонують лише в певному соціальному угрупованні. Діалектне мовлення, використання якого завжди обмежене певною територією, на якій проживає тільки частина народу, нації, теж можна вивчати сти¬лістично, зафіксувавши його на письмі, з урахуванням функціонування тих елементів, одиниць, з яких воно сформувалося. У діалектному мовленні ніколи системно не вивчаються терміни, бо во¬ни у ньому спорадичні, нечастотні, випадкові. Діалектне мовлення в своєму природному вияві — мовлення усне. З погляду стилістики склад діалектизму неоднорідний. Це слова стилістично нейтральні і яскраво експресивні. Сфера фун¬кціонування діалектизмів — усне повсякденне мовлення людей певної території, де вони є засобом вільного невимушеного спіл¬кування. Окрім усного мовлення, діалектизми різними функціонально- стилістичними можливостями використовуються в науковому, публіцистичному й художньому стилях. У наукових текстах (працях з мовознавства й етнографії) вони виступають об’ єктом досліджень і виконують номінативну функцію. У публіцистичному стилі діалектизми іноді можуть вживатися як експресивні синоніми до слів літературної мови для створення сатиричного ефекту; також з метою точного позначення предмета чи поняття, характерного для побуту представників певної етно¬графічної групи, регіону. Активніше слугує діалектна лексика у творах художньої літера¬тури. Зразки майстерного використання її з метою зображення мі¬сцевого колориту спостерігаються у творах Панаса Мирного, Лесі Українки, І. Франка Треба дуже обережно ставитися до використання діалектної лексики, дбати про те, щоб вона не за-смічувала мову і не утруднювала сприймання творів читачами. Вихована людина повинна стежити за своїм мовленням і ко¬ристуватися загальновживаними унормованими словами україн¬ської мови. 23. Визначення поняття «суржик». Механізми його творення на соціальному та мовному рінях. Функціонування суржику у стилях сучасної української мови. Стилістичні функції цього явища в художньому тексті. Су́ржик — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. В основному це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Звичайним середовищем побутування гібридної мови є малі соціальні спільноти, як стійкі (двомовні сім'ї, професійно-виробничі колективи), так і стихійні, як-от у транспорті, в магазині, у черзі до лікаря. Найсприятливіші умови для побутування суржику створює звичайно ж сімейна комунікація. Часто причиною появи суржика називають двомовність. Коли людина відмінює слова однієї мови за правилами іншої, будує словосполучення та речення всупереч моделям рідної мови, вживає слова в нехарактерній для української мови граматичній формі, вона автоматично стає носієм суржику. Ось деякі з характерих для суржика особливостей: – вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно) – "українізовані" форми російських дієслів – уїхав (поїхав), уволився (звільнився) – утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови – самий лучший (найкращий), саме тверде (найтвердіше); У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту. Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819) Возний вживає комічно-«макаронічну» суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом. 24. Моносемічні та полісемічні слова (умови виникнення та розрізнення похідних значень: слова-антанти (дистрибутивний аналіз); контекст (контекстуальний аналіз); сполучуваність мовного знаку (коллокація та коллагація). Однозначні (моносемічні) слова - це слова, що співвідносяться з конкретними предметами, властивостями, діями. Багатозначність (полісемія) слова - це властивість слова вживатися у різних значеннях. В мові самостійні частини характеризуються багатозначністю. Значення слова можна встановити в реченні через зв'язок його з іншими словами. Земля - невелика планета Сонячної системи. Земля ще була мокра після дощу.Багато людей блукають по землі в пошуках щастя. До однозначних слів належить: 1 .Більшість наукових термінів: -мовознавчі - суфікс, префікс, -медичні -бронхіт, астма; -математичні - бісектриса, радіус, Дистрибутивний аналіз — методика дослідження мови на основі оточення (розподілу) окремих одиниць у тексті; метод лінгвістичного дослідження, при якому класифікація мовних одиниць і вивчення їх властивостей виробляються виключно на основі розподілу (дистрибуції) цих одиниць в потоці мови, тобто на основі їх сполучуваності з іншими одиницями, які називаються оточенням, або контекстом, цих одиниць.Так, наприклад, почувши слово вудити, кожен легко згадає рибу. Перед англійським am завжди знаходиться англійське І, а перед німецьким bist — d. З низки паралельних (дво- і багатосторонніх) зіставлень виникає контекстуальний аналіз, який розташовує навколо досліджуваного літературного явища подібні й відмінні мистецькі і позамистецькі явища, що порівнюються з ним, без огляду на те, чи існують між ними реальні відношення спорідненості і впливу. 25. Анафора -стилiстична фiгура, яка утворюється повтором слiв або словосполучень на початку сумiжних мовних одиниць. Антитеза - стилiстична фiгура, яка утворюється зiставленням слiв або словосполучень, проти лежних за змiстом. Антитеза часто трапляється в прислiвях та приказ ках, афоризмах: Ситий голодному не вiрить, Праця чоловiка годує, а лiнь марнує. Гiпербола - зворот, у якому ознаки описуваного предмета подано в надмiрно перебiльшеному виглядi з метою привернути до них увагу читача. В основi гiперболи лежить елемент певноï абсурдностi, рiзкого протиставлення здоровому глузду або суспiльному досвiдовi. Евфемiзм - милозвучне слово або вираз, ужитi для замiни непристойних, небажаних, за боронених. Має давнє мiфологiчне корiння, коли не дозволялося назива ти певний тотем, речi або явища тощо. Епiтет - такий мовно-поетичний засiб, який шля хом художнього переосмислення надає означуваним словам особливоï художньоï забарвленостi й наповненостi. Iншими словами епiтет це особливе художнє означення. Метафора- один з основних тропiв поетичного мовлення. В метафорi певнi слова та словосполучення розкривають сутнiсть одних явищ та предметiв через iншi за схожiстю чи контрастнiстю. Метонiмiя Перифраз - замiна прямого найменування предмета непрямим його означенням, по даним у формi описового словесного звороту. Перифразом можуть бути як довiльнi, так i фразеологiчнi сполучення слiв: чорне золото вугiлля, птах миру голуб, тримати язик за зуба ми мовчати. Порiвняння троп, який пояснює один предмет через iнший, подiбний до нього (часто за допомогою єдналь них сполучникiв: як, мов, немов, на че, буцiм, нiби та iн.) Синекдоха- рiзновид метонiмiï, заснований на кiлькiсному зiставленнi предметiв та явищ (уживання однини в значеннi множини i навпаки, визначеного числа замiсть невизначеного, видового поняття замiсть родового). Троп (вiд грецького tropos спосiб вираження, зворот, образ) слово, уживане в переносному значеннi для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень. 26.Стилістичні можливості метафори та персоніфікації Метафора (грець.) – троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні, на основі подібності за кольором, формою, призначенням (Дощ іде. = дощить Перша ластівка = початок – ці два приклади належать до стертих метафор, т. зв. мовних штампів). Метафори й епітети повинні бути індивідуальними для кожного автора. Персоніфікація – троп, побудований на наділенні предметів, явищ природи та абстрактних понять рисами людини. Може бути частковим різновидом метафори. 27.Стилістичні можливості гіперболи та літоти Гіпербола – троп, в основі якого лежить підкреслене перебільшення розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища. Літота (з грець.) – протилежність гіперболи. 28. Стилістичні можливості порівняння та епітета Порівняння – троп, побудований на зіставленні фактів, для пояснення одного з них за допомогою іншого. Роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка найяскравіше виступає у порівнюваних предметах (білий як сніг, місяць як золотий серп = форма місяця, очі блакитні як небо). Епітет – слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Його функція полягає в тому, що він індивідуалізує якусь ознаку, показує предмет із несподіваного боку. 29. Стилістичні можливості оксюморона. Окси́морон (лат. oxymoron від грец. οξύμωρον — «дотепне дурне») — літературно-поетичний прийом, що полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, які спільно дають нове уявлення. З точки зору мовознавства оксиморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо). Найчастіше оксиморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка. Цікаво, що насправді оксиморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній мас-культурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться «гаряча» боротьба за перемогу, тобто фактично мова вже не про лід як такий, а про високий дух змагальності (приклад нового смислу, нового поняття від використання оксиморону). Не рідко саме від такого поєднання непоєднуванного «народжуються» нові поняття, наприклад «кисло-солодкий», або й навіть оксиморон здатний вирішувати проблеми, розкривати питання з невідомого боку, «штовхати» науку тощо («квадратура круга»). Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»). В українському розмовному варіанті слово «оксиморо̀н» найчастіше з наголосом на останньому складі. Найпоширенішою формою оксиморону є комбінація прикметника та іменника . Рідше трапляються сполучення іменника та дієслова, як, наприклад «Тиша висвистує» чи інші, як «Звуки мовчання». Оксиморон не обов'язково є парою двох слів; речення та висловлювання також можуть набувати значення оксиморону. У сучасному мовленні багато оксиморонів, уживаючи які, ми нерідко навіть не звертаємо увагу на суперечливість їхнього первинного сенсу. Розмовні оксиморони: • живий труп; • страшенно вродливий(-а); • нелюдське життя; • палючий холод; • молодий стариган; • правдива казка; Оксиморони, що увійшли в науково-популярний вжиток: • владний безлад (рос. беспредел) (владу як таку, створено, для наведення порядку) — цей оксиморон є частим у вжитку, скажімо, опозиційної до діючої влади політичної сили; • складна́ простота (коли за уявною простотою і довершеністю «стоїть» чимало зусиль і праці); • штучна людина (в двох значеннях — і про людину, «нашпиговану» технічними пристроями, і про людиноподібного робота). Приклади використання оксиморонів у сучасній масовій культурі: • назва голлівудської стрічки «З широко заплющеними очима»; • «порочний святенник» (рос. Падший ангел). 30. Синонімія. Види лексичних синонімів (ідеографічні, стилістичні, контекстуальні). Стилістичні функції синонімії у різних функціональних стилях сучасної української мови. Синонімія - це така категорія мови, що визначає великою мірою навіть загальне збагачувальне спрямування в її розвитку. Але особливо важливу роль відіграє синонімія в організації художньої мови. Вона вплітається у виразові можливості мови і створює специфічний засіб художнього стилю. Коли визначають, зокрема, лексичні синоніми, то з ними пов'язують великі семантичні та стилістичні тонкощі. Семантико-стилістичні нюанси знаходять свій вияв саме в синонімічних одиницях, здатних співвідноситись з іншими одиницями, так само осмисленими синонімічно. Через те створюються в мові цілі синонімічні ряди, часто досить численні й складні. Майстер художнього слова, вводячи до складу своєї мови синонімну лексику, вирішує різні творчі завдання. Він або добирає та осмислює вже готові одиниці, або створює нові. Як перший, так і другий процес - дуже складна праця. Добір передбачає велике чуття та розрізнювальну увагу до їх значення, до художніх функцій. І все це ускладнює поетичний контекст та зміцнює його художні якості на ґрунті синонімічності. Синоніми (від гр. synonymos - однойменний) - це слова, що мають близьке чи однакове лексичне значення і різний звуковий склад [13, 89]. Наприклад, слова сміливий, хоробрий, відважний, безстрашний, доблесний, героїчний різні за звучанням, проте об'єднані спільним значенням - «небоязкий, готовий здійснити визначний вчинок, подвиг». Слова-синоніми за своїм спільним основним значенням об'єднуються в одну групу, що називається синонімічним рядом або синонімічним гніздом. Два або кілька синонімів утворюють синонімічний ряд [12, 67]. У синонімічному ряді одне із слів може бути нейтральним за своїм стилістичним забарвленням, тоді як інші стилістично або емоційно забарвлені, наприклад: їсти (нейтр.) - жерти (жарг.) - лопати (вульг.). До синонімічного ряду можуть входити не тільки окремі слова, але й фразеологічні одиниці, які функціонально дорівнюють слову і виражають те саме поняття: зробити спробу, прийняти рішення. Основні види синонімів Синоніми, в основному, поділяються на три групи: ) ідеографічні, або лексичні, синоніми; ) стилістичні синоніми; ) абсолютні синоніми. Ідеографічними, або лексичними, синонімами називаються слова, що означають дуже близькі предмети, явища, поняття, але відрізняються одне від одного смисловими відтінками. Наприклад: відомий, видатний, славетний, славнозвісний, знаменитий. Стилістичними синонімами називаються слова, що відрізняються одне від одного стилістичним і емоційним забарвленням. За емоційним забарвленням ми розрізняємо такі групи стилістичних синонімів [ а) синоніми поважного характеру, в яких емоційне забарвлення йде від нейтрального в напрямі урочистості, піднесеності і т. ін., напр.: говорити (нейтральне) - мовити (поважно), ректи (урочисто або іронічно, залежно від мети висловлювання); б) синоніми зниженого характеру, в яких емоційне забарвлення йде від нейтрального в напрямі неповаги, презирства, насмішки і т. ін., наприклад: говорити (нейтральне) - верзти, базікати, торочити, варнякати та ін. Абсолютні синоніми - це слова, що зовсім не відрізняються одне від одного значенням і в усякому контексті можуть уживатися одне замість одного без будь-якої відмінності. Наприклад: мовознавство - лінгвістика; століття - сторіччя; аероплан - літак. Таких синонімів в українській мові дуже мало. Синоніми бувають лексичними (найчастіше) і фразеологічними. Всі розглянуті синонімії належать до лексичних. Серед них виділяються такі групи синонімів: Безвідносні (абсолютні) синоніми, які однакові за лексичним значенням, але різняться стилістично: одні вживаються частіше, інші - рідше, одні характерніші для одного стилю мови, інші - для іншого; неоднаковим може бути й емоційне забарвлення таких синонімів: неозначена форма дієслова - інфінітив, шлях - путь - дорога, вивіз - експорт, майбутній - прийдешній, інтенсифікувати - посилювати. Наприклад, іменник біографія характерний для ділового стилю, а життєпис частіше використовується в публіцистиці; літератори, художники надають перевагу слову пейзаж, географи - слову ландшафт, а іменник краєвид здебільшого вживається в художніх творах і розмовному мовленні. Відносні синоніми, які різняться смисловими відтінками (всі розглянуті вище синоніми). В мові їх найбільше. Наприклад: мир, спокій, тиша, згода, злагода; дружний, дружній, дружелюбний, теплий, задушевний, сердечний. Синтаксичні синоніми, до яких належать близькі за змістом синтаксичні конструкції,- словосполучення І речення. Наприклад: зошит учня - учнівський зошит; високоросла людина - людина високого зросту; Я не сплю - Мені не спиться. Контекстуальні синоніми, за якими в мові закріпилися одні лексичні значення, а в певному тексті вони вживаються з іншими лексичними значеннями. Наприклад, слова молоти, товкти, плести у своєму прямому значенні не мають нічого спільного зі словом говорити і, отже, не виступають як лексичні синоніми до нього, але в певних контекстах вони можуть виконувати своєрідну синонімічну функцію до дієслова говорити. Наприклад: 1. Пани, ох! Наїхали, будуть землю ділити...- Яку землю? Що ти мелеш? (Коцюбинський). 2. Як почне що науково плести, то комедія чиста (Франко) 3. І що я йому говорила, товкла (Франко). Так само поза контекстом не є синонімами слова провалитися і не скласти, однак у середовищі студентів і учнів вони можуть уживатися як контекстуальні синоніми (провалитися на екзамені - не скласти екзамену). Окремий різновид синонімів становлять фразеологічні синоніми. Наприклад: плескати язиком, ляпати язиком, молотити язиком, правити теревені, розводити теревені, плескати нісенітницю. В одному синонімічному ряді ці синоніми пов'язуються з лексичними синонімами говорити, балакати та ін. Фразеологічні синоніми співвідносні зі словами певних частин мови, а саме: з іменниками (сон рябої кобили - нісенітниця), прикметниками (як дві каплі води - схожий), займенниками (від а до я - все), дієсловами (тримати язик за зубами - мовчати), прислівниками (серед білого дня - вдень). Наявність багатої системи синонімів створює великі можливості для вибору їх у мовленні. Стилістично доцільне використання синонімів допомагає й образно висловлювати думку, а в багатьох випадках наповнює її потрібною емоцією. Багатство синонімів у мові - велике багатство мови, одна з основ її високої культури. Використання синонімів у різних стилях мови Використання синонімів у різних стилях мови неоднакове. В одних - широкий простір для синоніміки, в інших цей простір набагато вужчий. Офіційно-діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення. Наприклад: "Процедура приватизації державних підприємств включає такі основні елементи: визначення підприємств або їх часток (акцій, паїв), що продаються громадянам України за приватизаційні сертифікати, а також часток (акцій, паїв), що продаються членам трудових колективів за номінальною вартістю" (Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду). Тут синоніми використані для пояснення й деталізації. Загалом синонімія як стилістичний засіб не характерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше, ніж в офіційно-діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовують як засіб контекстуального уточнення. Приклад: "Електроліз застосовують також в електролітичному нікелюванні та хромуванні. Така обробка не тільки надає виробам гарного зовнішнього вигляду (блискучої поверхні трохи жовтуватого відтінку у нікельованих і злегка синюватого у хромованих виробів), а й оберігає сталеві вироби від іржавіння" (підручник). Для наукового стилю, як відомо, характерні точність, відсутність емоційності та експресивного забарвлення, прагнення до однозначності, до того, щоб кожному поняттю відповідав один термін. Але всупереч загальній тенденції виникає чимало паралельних назв того самого поняття. Серед термінологічної лексики багато слів іншомовного походження, а запозичений термін, як і будь-яка нетермінологічна іншомовна лексема, зазнає різнобічного впливу в мові поширення, вступає в контакти з іншими словами на лексичному, семантичному, словотвірному рівнях. Унаслідок таких контактів з'являється однозначне слово - шляхом морфологічного чи семантичного калькування. Маємо синонімічні пари, один компонент яких питомий, а другий - запозичений: атеїст - безбожних, бібліофіл - книголюб, біографія - життєпис, евфонія - милозвучність, пентагон - п'ятикутник, еритроцити - червонокрівці, гігант-велетень, грамотний-письменний, циклоп - песиголовець, монах - чернець. Особливо багато таких паралельних утворень серед астрономічних: назв: Оріон - Косарі (Полиця, Чепіги), Плеяди - Волосожар, Велика Ведмедиця - Великий Віз, Молочний Шлях - Чумацький шлях (Чумацька Дорога). У термінології так само є парні назви: біном - двочлен, асиміляція - уподібнення, дисперсія - розсіяння, осциляція - коливання, молюски - м'якуни, квалітативний - якісний, квантитативний - кількісний. Крім походження, вони нічим не відрізняються і певний час співіснують як дуб л є ти (слова, що не мають відмінностей ні в значенні ні в стилістичному забарвленні). У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацію на усно-розмовну форму мовлення синоніми використовуються досить широко, причому не лише загальномовні, а й контекстуальні. Загальномовні синоніми - це слова, синонімічні взаємини яких не обумовлені жодним контекстом; синоніми мови: швидко, прудко, хутко, жваво і под. Контекстуальними синонімами звуться, слова, що набувають синонімічних стосунків тільки в певному контексті. Скажімо, прикметники давній і замріяний, узяті кожен сам по собі, синонімами не є; вони стануть ними, коли їх поставити в такий контекст; "Ідучи зеленими вулицями рідного міста після багатолітньої розлуки, я зустрів свого давнього, замріяного друга". Синоніми в публіцистичному й особливо в художньому стилі використовуються для урізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Кожен компонент синонімічного ряду, маючи більші чи менші семантико-стилістичні відмінності, дає можливість повніше відтворити картину зображуваного, відбити суть явища чи поняття: "Григір Тютюнник принципово близький до натури зображення, принципово їй вірний, маючи вроджене чуття на подробиці, на деталі, на колоритні характерності, і в живописанні його не зраджує чуття міри, письменник, як то кажуть, не передає куті меду, та й самої куті в нього не багато чи мало, а рівно стільки, скільки треба" (Є. Гуцало). |