Практична Стилістика - відповіді. Мова і мовлення, мовленнєва діяльність і мовленнєві уміння. Формимовлення та види мовлення. Стилістика як вчення про культуру мовлення та мовні прикраси. Загальнолітературна (загальнонаціональна) та літературна мови
 Скачать 156.16 Kb.
|
|
7. Характеристика наукового стилю Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог. При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів. Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція. Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями. Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко. У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела. Використання Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний поступ, освіта. Основне призначення — викладати наслідки досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтовувати гіпотези, доводити істинність теорій, класифікувати й систематизувати знання, роз'яснювати явища, активізуючи інтелект читача для їх усвідомлення. Особливості наукового стилю Основні ознаки: • ясність (зрозумілість) і предметність тлумачень, • логічна послідовність і довідність викладу, • узагальненість понять і явищ, • об'єктивний аналіз, • точність і лаконічність висловлювань, • аргументація й переконливість тверджень, • однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень, • докладні висновки. Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і окреслені: • значною кількістю наукової термінології, • наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних,фізичних, хімічних та інших знаків і позначок, • оперуванням абстрактними, переважно іншомовними словами, • уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук, • залучуванням цитат і посилань на першоджерела, • здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики, • наявністю виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ нарозділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуваннямцифрової або літерної нумерації), • наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові йдієприкметникові звороти, які додатково окреслюють дії, предмети та явища, • специфічною монологічністю текстів, • переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше). Підстилі та жанри наукового стилю мовлення Серед підстилів наукового стилю виділяють наступні: • власне науковий. Основне призначення власне наукового підстилю — об'єктивувати наукові відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичного перероблення даних. Цей підстиль збагачений інтернаціональними загальнонауковими термінами. У межах власне наукового підстилю виділяютьнауково-інформативний різновид з жанрами(реферат, анотація, резюме, огляд) та науково-довідковий (довідники,словники, каталоги). • науково-популярний. Характерний використанням елементів художнього та публіцистичного мовлення (епітети, порівняння, метафори), з метою зацікавлення читача. • науково-навчальний. Його головною рисою є доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, послідовність уведенням термінологічної лексики. До основних жанрів наукового стилю належать: монографія, стаття, реферат, анотація, дисертація, тези, підручники, посібники та ін. 8. Характеристика художнього стилю Художній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людськупсихіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозових текстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів. У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови. Художній стиль реалізований у формі драми, прози та поезії, які у свою чергу, розподіляються на відповідні жанри. Використання: Художній стиль мовлення можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів дотворів, надаючи їм більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій. Цей стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Як у всіх зазначених царинах, так і в белетристиці (красному письменстві) цей стиль, окрім інформаційної функції, також виконує естетичну: впливає засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття й волю читачів, формує ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки. Особливості художнього стилю Основні ознаки: • образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словеснийобраз, зоровий образ), • поетичний опис словом подій у прозових і драматичних творах, • естетика мовлення, призначення якої — розбудити в читача почуттяпрекрасного, • експресія та інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне,зневажливе, грубе тощо), • зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії,гіперболи, перифрази тощо; віршована форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності, • відсутнє певне регламентування вживання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, відсутність будь-якого нормування, • визначальним є суб'єктивізм розуміння й відображення (світогляд, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спрямоване на світосприйняття й інтелект читача). Основні мовні засоби: • наявність багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак), • уживання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів,фразеологізмів), • запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів), формування індивідуального стилю митця, • уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів,діалектизмів, просторічних складників та жаргонізмів, • поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу); у наказовому способі, • широке вживання речень різноманітних типів, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики, • представлено абсолютно всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди,риторичні питання, звертання, багатосполучниковість,безсполучниковість тощо). Щодо родів і жанрів літератури художній стиль поділяють на підстилі, які мають особливості мовного зорганізування тексту: • епічні (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис), • ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма), • драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), • комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка). 9. Епістолярний стиль — це стильовий різновид мови, який втілюється в таких проявах як листи та епістолярна творчість. Текст, написаний епістолярним стилем, може належати до різних сфер суспільної та індивідуальної свідомості людини та може бути стилістично неоднорідним. Не всі науковці вважають його самостійним стилем, а приписують його до підстилю розмовного стилю. Епістолярний стиль (лат. epistola (epistula) — лист, подання) — функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин. Уживаний переважно в листуванні, яке, відповідно до теми й мети послання, існуючих традицій, взаємин кореспондентів, особистості автора, його настрою в момент написання, поділяють на «родинно-побутове, інтимно-товариське, приватно-ділове тощо». Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж — це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, діловодство. Отже, сферою використання є офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки. Основне призначення епістолярного стилю — регулювання правових, ділових, виробничих контактів, зв'язків між суб'єктами правових відносин, ділового партнерства та підтримання стосунків в родинах і дружніх колах. Отже, призначення епістолярного стилю — обслуговувати спілкування людей у всіх сферах їхнього життя у формі листів. За тематикою й змістом листи можуть бути найрізноманітнішими в залежності від сфери їх використання та інтересів адресатів. Листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне). Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки. Таке листування входить до сфери офіційно-ділового стилю. Неофіційне (приватне) листування відбувається між особами, які мають неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер — родинний, інтимний, дружній — і перебуває у сфері дії усного розмовного стилю. Тому не всі стилісти визначають епістолярний стиль, вважаючи його писемним різновидом (підстилем) усного розмовного. Крім листів до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі. Основні ознаки: • персональність; • інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата); • авторське «я»; • наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (P.S. — приписка до закінченого листа після підпису). Основні мовні засоби: • адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових листах; • різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах; • емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні; • поєднання компонентів художнього, публіцистичного й розмовного стилів та вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях. 10. Офіці́йно-ділови́й стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро¬мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності. Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях. ОДС має певні ознаки, які зумовлені нормами загальнолітературної української мови. Головні з них такі: - використання слів тільки у прямому значенні; - вживання усталених форм і мовних зворотів; - точність, ясність, стислість викладу думки; - прямий порядок слів у реченні; - уникнення розмовних, емоційно забарвлених слів та висловів; - додержання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов; - використання спеціальної термінології. Специфіка ОДС полягає у певних стильових рисах, що притаманні лише йому, а саме: - нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні; - точність та ясність поєднані з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів; - документальність, наявність реквізитів; - наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація тексту; - сувора регламентація тексту (параграфи, пункти, розділи, абзаци). Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі: • законодавчий – використовується у законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, статутах, постановах та ін.; • дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях, комюніке, протоколах, меморандумах, ультиматумах ; • юридичний – використовується у юриспруденції. Обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини. Реалізується в актах, позовних заявах, постановах, запитах, повідомленнях ; • адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Реалізується в офіційній кореспонденції, договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін. Як і сам офіційно-діловий мовний стиль, його під¬стилі мають власну сферу застосування, межі якої ви¬значаються метою й умовами ділового спілкування. Во¬ни виступають засобом функціонування взаємозв’язаних між собою систем документації — цілісних утворень із певними специфічними рисами (система управлінських, адміністративних документів та спеціалізовані (галузеві) документаційні системи (банківська, юридична тощо). Ділове мовлення повинно бути доступним і зрозумілим широкому слухачеві. Це стосується і ділових паперів. Виклад у текстах ділових паперів має бути чітким, ясним, логічним і водночас якомога лаконічним. Логічна послідовність у документах досягається за допомогою причинно-наслідкових зв’язків у реченні чи в тексті в цілому. У ділових паперах використовується загальновживана лексика та терміни, які включені до словників. 11. Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, на виробництві. Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків. У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою, стилістично знижені мовні засоби: фразеологізми,діалектизми, жаргонізми тощо. Часто вживаються в розмовній мові вигуки, частки, вставні слова, неповні речення, повтори, неузгоджені словосполучення тощо. У розмовній мові велику роль відіграють невербальні засоби спілкування: міміка, жестикуляція, ситуація. Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві. Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків. Слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше — нерегламентоване, його мета і зміст значним чином визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — зумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом. Якщо звичайне спілкування попередньо не планують, не визначають його мету і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів. У повсякденній розмові мовці можуть зачіпати різні, здебільше не пов'язані теми, отже, їхнє спілкування має довільний інформативний характер. Ділова ж розмова не виходить за межі визначеної теми, є конструктивною і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досяганню заздалегідь визначеної мети. Особливості: Основні ознаки: • безпосередня участь у спілкуванні, • усна форма спілкування, • неофіційність стосунків (неформальна), • невимушеність спілкування, • непідготовленість до спілкування (неформальна), • уживання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, паузи, інтонації), • уживання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка), • емоційні реакції, • потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, закцентувати головне. Основні мовні засоби: • емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми тощо.), • суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості), • прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові), • часте вживання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-), • специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика,скорочені слова, вигуки тощо, • заміна термінів розмовними словами (електропотяг — електричка, бетонна дорога — бетонка, залікова книжка — заліковка). Розмовний стиль має два підстилі: • розмовно-побутовий, • розмовно-офіційний. Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги. Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець. |