Рататуй. Навчальний посібник для студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах іii1V рівнів акредитації за напрямом Ветеринарна медицина
 Скачать 5.29 Mb.
|
|
1 В.Г. Скибіцький, Г.В. Козловська, С.Г. Ташута, Ф.Ж.Ібатулліна, О.В. Яблонська ВЕТЕРИНАРНА МІКРОБІОЛГІЯ Том 1 Навчальний посібник для студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах ІII-1V рівнів акредитації за напрямом «Ветеринарна медицина» ОКР «Магістр» Київ - 2009 2 У підручнику викладено сучасні дані щодо систематики, морфології, фізіології та екології мікроорганізмів, поширення у природі корисних та шкідливих видів; охарактеризовано збудники найбільш актуальних хвороб тварин. Охарактеризовано фактори патогенності мікроорганізмів, механізм розвитку (патогенез) мікробних інфекцій та суть протимікробного захисту. Описані методи лабораторної діагностики та засоби специфічної профілактики. Запропоновано тести для самоконтролю знань із найважливіших питань ветеринарної мікробіології. Посібник призначений для студентів, що навчаються за напрямом «Ветеринарна медицина» за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Магістр» та «Бакалавр». Може бути використаний фахівцями ветеринарної медицини, слухачами курсів післядипломного навчання. 3 ПЕРЕДМОВА Мікроорганізми – надзвичайно розповсюджені, не видимі неозброєним оком, переважно одноклітинні істоти. Їх виявляють у ґрунті, воді, повітрі, на поверхні та всередині організму людини, тварин і рослин, у льодах Антарктиди, на дні морів та океанів, у глибинах шахт та гейзерах. Мікробний світ планети надзвичайно різноманітний . Багато мікроорганізмів важливі у ланцюгу екологічних факторів, котрі забезпечують відносну стабільність умов, необхідних для існування інших істот, включаючи людину. За участю мікроорганізмів відбувається мінералізація органічних решток та синтез складних сполук. Торф, кам'яне вугілля, нафта, природний газ – теж продукти життєдіяльності мікроорганізмів. Серед мікроорганізмів є види надзвичайно корисні для людини і тварин. Їх широко використовують у харчовій промисловості, як джерело ферментів, вітамінів, амінокислот, антибіотиків та інших біологічно активних речовин. Останнім часом інтенсивно впроваджуються у практику мікроорганізми – утилізатори різноманітних матеріалів та речовин, які забруднюють довкілля. Чимало мікроорганізмів використовують як антагоністів збудників захворювань людини і тварин. Запропоновані на їх основі пробіотики широко запроваджені у практику гуманної і ветеринарної медицини. Певні види мікроорганізмів використовують у біотехнології важливих для людини речовин (антигенів, інтерферонів, вітамінів та ін.), надаючи їм необхідних властивостей за допомогою генно-інженерних маніпуляцій. 4 Крім корисних існує немало мікроорганізмів, які здатні зашкодити здоров’ю та життю людини, тварин і рослин, обумовити порчу продуктів. Підручник написаний за діючою типовою програмою дисципліни «Ветеринарна мікробіологія», затвердженою Департаментом кадрової політики, аграрної освіти та науки Міністерства аграрної політики України , містить такі розділи: У кінці кожного розділу запропоновані запитання, які дозволяють студенту контролювати себе під час вивчення відповідного матеріалу. Студентам, які виявлять бажання розширити власний кругозір з питань ветеринарної мікробіології, пропонується перелік відповідної фахової література. Висловлюємо щиру подяку офіційним рецензентам за принципову оцінку, слушні зауваження та поради, спрямовані на поліпшення підручника. Автори останнього будуть надзвичайно вдячними за висловлені пропозиції щодо поліпшення якості запропонованого видання. 1. Предмет та завдання мікробіології Мікробіологія(грец. mikros – маленький, bios – життя, logos – наука) – наука, що вивчає систематику, морфологію, фізіологію та генетику мікроорганізмів, поширення і роль їх у природі, можливості використання на користь людини. Завдання мікробіології багатопланові, можуть бути вирішеними лише шляхом реалізації різних напрямів наукових досліджень. 5 Останнє сприяло диференціації мікробіології на загальну, медичну, ветеринарну, сільськогосподарську, технічну та ін. Загальна мікробіологія вивчає морфологію, фізіологію, генетику та інші біологічні властивості мікроорганізмів, а також їх екологію , роль у перетворенні речовин у природі, систематику. Медична мікробіологія вивчає мікроорганізми, які викликають захворювання людини, розробляє методи їх лабораторної діагностики, терапії і специфічної профілактики . Ветеринарна мікробіологія вивчає мікроорганізми – збудники інфекційних хвороб тварин. Вона тісно пов’язана із медичною мікробіологією, тому, що немало збудників інфекційних захворювань є спільними для людини і тварини . Сільськогосподарська мікробіологія вивчає мікроорганізми, які мають відношення до мінералізації органічних речовин, збагачення ґрунту речовинами, дефіцитними для рослин, що сприяє с врожайності сільськогосподарських і технічних культур. Технічна мікробіологія вивчає мікроорганізми, які здатні синтезувати амінокислоти, білкові препарати, мікробні добрива, біологічно активні речовини (антибіотики, вітаміни, ферменти), розробляє технології виробництва названих речовин, а також вина,пива,молочних продуктів; пропонує методи запобігання корозії металів, захисту від пошкодження мікроорганізмами продуктів харчування, будівельних матеріалів, різноманітних конструкцій. 2. Історія відкриття мікроорганізмів Мікробіологія - порівняно молода наука. Вона налічує трохи більше 100 років. Однак ще задовго до відкриття мікроорганізмів люди 6 широко використовували обумовлені мікроорганізмами процеси (при випіканні хліба, виготовленні вина, спирту, кисломолочних продутів тощо). Ще у давнину було помічено, що і заразні хвороби також спричиняють якісь невидимі живі агенти. У наукових працях знаменитих лікарів рабовласницької епохи - Гіппократа, Цельсія і Галена - була висловлена гіпотеза про існування живого контагія (contagium vivum). У середньовіччі цю ідею значно розвинув італійський лікар, поет і філософ Д. Фракастро (1478-1553). Він описав кілька способів передачі заразних хвороб: через безпосередній контакт, через заражені предмети, через повітря (на відстані). Але все це були лише припущення, вірогідні здогадки, хоча й геніальні. Адже в ті часи живих мікроорганізмів ще ніхто не бачив. Першим заглянув у таємничий, невидимий неозброєним оком, світ живих істот голландський торговець полотном, сторож судової палати Антоній Левенгук (1632-1723). У вільний від роботи час він шліфував лінзи, виготовляв з них лупи, які давали збільшення до 300 разів. Годинами просиджуючи зі своїми лупами та розглядаючи все, що потрапляло під руки, Левенгук на 41 році життя почав робити дивовижні відкриття. Він вперше описав еритроцити, сперматозоїди, будову м’язів, замалював справжніх живих мікробів, їх основні форми. Свої спостереження Левенгук описував у спеціальних листах, які регулярно протягом 50 років надсилав до Лондонського наукового товариства, на чолі якого стояв тоді знаменитий Роберт Гук. Всього було відправлено 120 таких листів. Здивування, яке викликали листи Левенгука, було дійсно величезним. Вони відкривали новий, фантастичний, ніким небачений і незнаний світ живих істот. Сам Левенгук називав їх "живими звірятами" і писав, що в роті людини їх більше, ніж людей у всьому англійському королівстві. Ці чудові 7 відкриття неука-природознавця послужили тим зародком, зякого пізніше виросла й сформувалася наука про бактерії. Саме з того часу і починається перший, морфологічний, період в історії мікробіології, на зміну якого з чосом прийшов експериментальний період вивчення мікроорганізмів. Звичайно, без досліджень А. Левенгука та його соратників цього не сталось би. Експериментальний період розпочався з моменту дослідження мікроорганізмів російським вченим Мартином Тереховським (1740 – 1796), який захистив у 1775 р. докторську дисртаціюна тему: «О наливочном хаосе К.Линнея», у якій висловив думку про живу природу мікробів та вперше експериментально довів вплив на них різноманітних хімічних і фізичних факторів (кислот, лугів, температури, кисню, електричного струму та ін.). Однак, мікробіологія як самостійна наука розвивалась ще досить повільно. Навіть велике відкриття англійського сільського лікаря Еду- арда Дженнера (1749-1823) не мало помітного впливу на розвиток мікробіології. Він підсумував 25-річний досвід своїх спостережень про те, що люди, які перехворіли коров'ячою віспою, ніколи потім не хворіють натуральною людською віспою. У 1796 році Дженнер прищепив коров'ячу віспу восьмирічному хлопчику, взявши для цього вміст пухирців з руки доярки, хворої на коров'ячу віспу. Через 6 тижнів Дженнер прищепив хлопцю натуральну людську віспу і він не захворів. Через 4 місяці Дженнер повторно заразив його людською віспою і знову безрезультатно. Хлопчик став несприйнятливим до цієї тяжкої хвороби. Після 23 аналогічних щеплень Дженнер надрукував статтю "Дослідження причин і дій коров'ячої віспи" (1798). Метод Дженнера настільки переконливо показав велику користь щеплень коров'ячої віспи, що вони швидко поширились по всьому світу. 8 У другій половині XIX століття накопичилось багато розрізнених фактів про мікроорганізми. Були відкриті й описані перші збудники інфекційних хвороб, встановлені та вивчені збудники деяких технологічних процесів. І все ж, щоб заснувати нову науку, створити дійсно гармонійне вчення, необхідно було всі ці розрізнені факти привести до єдиної стрункої системи. Проте така проблема під силу лише геніям. Такого генія подарувала людству Франція. Це був знаменитий французький вчений Луї Пастер (1822-1895). Він узагальнив весь накопичений науковий матеріал, провів його через горнило точних експериментів і не лише вказав на подальші шляхи, а й заклав міцний фундамент для розвитку мікробіології як науки. Хімік за освітою, Луї Пастер створив медичну мікробіологію не будучи лікарем. Він почав глибоко вивчати фізіологію і біохімію мікроорганізмів, поклавши цим початок фізіологічному періоду становлення мікробіології. У той час на півдні Франції, де виробляють відомі у всьому світі французькі вина, раптом з'явились "хвороби вина та пива", тобто скисання цих напоїв. Пастер уже був відомий своїми працями з проблем бродіння. Природно, що винороби звернулися до нього за допомогою. І Пастер блискуче вирішив цю проблему. Він встановив, що псування вина відбувається із-за проникнення в чани для бродіння сторонніх мікробів – збудників бродіння. Вчений запропонував прогрівати вина при 70 °С, щоб убити "дикунів-мікробів". Цей спосіб дістав назву пастеризації. Він і сьогодні широко використовується у виноробній та харчовій промисловості. Поряд з цим Пастер довів, що кожен тип бродіння і гниття викликається своїм власним мікробом. Таким чином, була встановлена не лише мікробна природа цих процесів, а й їх 9 специфічність. Важливе значення мали дослідження Пастера про самовільне зародження життя на Землі. Простими й переконливими експериментами він довів, що самовільне зародження бактерій неможливе. Пастер першим запропонував вирощувати мікробів на штучних живильних середовищах. Він також встановив, що заразні хвороби викликають мікроорганізми та що кожне захворювання має свого специфічного збудника. У процесі вивчення етіології інфекційних хвороб він здійснив ще одне важливе відкриття – розробив принципи й методи ослаблення хвороботворних мікроорганізмів. При введенні таких ослаблених культур в організм, вони викликають не захворювання, а лише легку реакцію, в результаті якої виробляється імунітет. Використавши цей метод при курячій холері, сибірці й сказі, Пастер отримав позитивні результати. Саме завдяки його відкриттям виникло й успішно розвивається вчення про антисептику й асептику, без яких немислима сучасна хірургія. Заслуги Пастера перед людством величезні. Можна без перебільшення стверджувати, що найважливіші етапи розвитку мікробіології тісно пов’язані з його іменем. Він довів величезну роль мікроорганізмів у кругообігу речовин і енергії на планеті, з'ясував їх роль в інфекційній патології людини і тварин, розробив методи їх вивчення і відкрив основні шляхи боротьби з інфекційними хворобами. Всі наступні відкриття в мікробіології лише доповнювали, але не змінювали геніального вчення Пастера. Вдячне людство завжди буде шанувати пам'ять великого французького мікробіолога. Після його смерті, на зібрані від людей в Парижі кошти, відкрито науково- дослідний інститут мікробіології (Пастерівський інститут), який і 10 тепер є одним з найбільших і найавторитетніших центрів науки про мікроорганізми. Надзвичайно плідною була наукова діяльність знаменитого німецького мікробіолога Роберта Коха (1843-1910). Сучасник Пастера і його послідовник, Кох провів дослідження з етіології сибірки, туберкульозу й холери, завдяки чому ввійшов в історію як один із основоположників мікробіології. Спочатку його маленька лабораторія була облаштована в кімнаті для прийому хворих, а єдиними лабораторними тваринами були миші, яких він ловив сам. Пізніше вчений заснував Інститут інфекційних хвороб у Берліні (1891) і став його директором. До Коха в цей інститут їхали на навчання і вдосконалення мікробіологи з багатьох країн світу. Кох вперше виділив чисту культуру збудника сибірки. У 1878 р. з цих питань надрукована його робота, яку оцінено як дійсно вищий взірець наукової творчості. Він розробив методи вирощування і виділення чистих культур бактерій на щільних живильних середовищах , що мало вирішальне значення для подальшого прогресу в лабораторній діагностиці інфекційних хвороб, ввів у мікробіологічну практику метод забарвлення бактерій аніліновими барвниками, запропонував метод "висячої краплі" при вивченні рухливості мікробів, імерсійну систему, конденсор Аббе й мікрофотографування. Ним запропоновано апарат для стерилізації живильних середовищ, які не витримують високої температури, а також методи . Світового значення набуло відкриття Кохом збудника туберкульозу (1882), за яке він отримав Нобелівську премію (1885). Пастер запропонував також препарат для лікування цього захворювання – туберкулін, який, на жаль, виявився неефективним, проте виявився придатним для алергічної діагностики туберкульозу. 11 Роберт Кох створив світову школу бактеріологів, які відкрили багатьох збудників інфекційних хвороб. Е. Клебс і Г. Гаффкі виділили збудника черевного тифу (1880-1884), Е. Клебс і Ф. Леффлер – паличку дифтерії (1883-1884), А. Ніколаєр – бацилу правця (1884), Т. Ешерих - кишкову паличку, А. Вексельбаум – збудника менінгіту (1887). Серед учнів Р. Коха були такі славетні вчені, як Е. Берінг, Р. Пфейффер, С. Кітазато, А. Вассерман та ін. Після класичних досліджень Пастера й Коха настала найуспішніша, так звана золота бактеріологічна ера в історії медицини. Протягом короткого часу були відкриті майже всі основні збудники бактерійних, рикетсіозних і протозойних інфекцій. Ці великі успіхи глибоко переконали науковців і практичних лікарів, що причиною епідемічних хвороб є живі мікроскопічні агенти. Постала гостра проблема лікування і профілактики згаданих захворювань, зокрема вивчення захисних реакцій з боку макроорганізму. У фундаментальних наукових розробках вказаних проблем виключно велике значення мали дослідження нашого геніального співвітчизника Іллі Ілліча Мечникова (1845-1916). Він народився в с. Іванівка Куп'янського повіту Харківської губернії. У 1862 р. закінчив із золотою медаллю гімназію і через два роки - природничий факультет Харківського університету. 19-річним юнаком захистив кандидатську дисертацію, а в 23 йому присудили наукову ступінь доктора наук. У різні роки працював у Новоросійському та Петербурзькому університетах. З 1886 р. очолював першу пастерівську станцію в Одесі, де разом з М.Ф. Гамалією організовував щеплення проти сказу, інших інфекційних хвороб, вивчав біологічні методи боротьби зі шкідниками сільського господарства. 12 В наступні роки I.I. Мечников опублікував свої класичні роботи "Порівняльна патологія запалення" і "Несприйнятливість до інфекційних хвороб", в яких виклав дослідження про захисні властивості організму й фагоцитарну теорію імунітету. Мечников показав, що у вищих організмах функцію фагоцитозу виконують клітини двох типів: макрофаги й мікрофаги. Вся подальша його діяльність була спрямована на вдосконалення і захист фагоцитарної теорії імунітету, яку він гаряче відстоював протягом 25 років у боротьбі з панівною на той час гуморальною теорією П. Ерліха. У решті-решт сам Мечников висунув концепцію, згідно з якою гуморальна і фагоцитарна теорії не виключають, а, навпаки, доповнюють одна одну. Визнанням заслуг обох творців вчення про імунітет було присудження їм у 1908 р. Нобелівської премії. Мечников разом з Пастером заклали основи вчення про антагонізм бактерій, яке пізніше виросло у надзвичайно важливе для практичної медицини вчення про антибіотики. З усіх мікробів- антагоністів Мечников віддавав перевагу молочнокислим бактеріям. На їх основі він запропонував три лікувальних препарати – простоквашу, йогурт і лактобацилін. Тепер такі бактерійні препарати називаються пробіотиками. Через конфлікт з реакційною професурою Новоросійського університету та властями м. Одеси Мечников був змушений на запрошення Пастера виїхати у Францію, де протягом останніх 28 років свого життя з великим успіхом проводив свої наукові дослідження в Інституті мікробіології, який очолював Пастер. Після смерті Пастера Мечников став директором цього інституту – безпрецедентний в історії випадок, коли на чолі одного з провідних наукових закладів Франції став чужоземець. 13 Класичні дослідження Мечникова визначили профілактичний період в історії мікробіології, який збагатив науку й практику багатьма біологічними препаратами для лікування і профілактики інфекційних хвороб. Лебединою піснею Мечникова було вивчення причин передчасної старості. Він був глибоко переконаний, що старіння організму виникає від шкідливої діяльності гнильних бактерій товстого кишечника. Як він говорив, ця "дика мікрофлора" в процесі своєї життєдіяльності виділяє отруйні речовини - токсини, які, повільно всмоктуючись із кишечника, викликають отруєння всього організму і його передчасне старіння. Він дуже енергійно шукає надійні засоби боротьби проти цієї мікрофлори, пропонує витіснити її з кишечника "культурними расами бактерій", що входять до виготовлених ним препаратів на основі молочнокислих мікроорганізмів. I.I. Мечников залишив після себе велику наукову спадщину (322 роботи) та цілу армію учнів, які стали всесвітньо відомими вченими. Серед них М.Ф. Гамалія, О.М. Тарасевич, П.B. Циклінська, Ф.Я. Чистович Ж. Борде, Е. Ру, Е. Бюрне. та ін. У зв'язку з цим він цілком справедливо вважається основоположником не лише вітчизняної, а й світової мікробіології. За образним виразом Ру, "Мечников - це поет у мікробіології". Одним із відомих "мисливців за мікробами" в Європі, Росії та Україні був Д.С. Самойлович (1744-1805). Здобувши освіту в Київській духовній академії, працював потім у Петербурзі та Москві, навчався в Страсбургському та Лейденському університетах. З 1874 р. призначений головним лікарем Криму, Херсонської та Катеринославської губерній, де активно проводив боротьбу з епідеміями чуми. Hayкова й практична діяльність Самойловича пов'язана з вивченням збудника чуми та 14 пошуками засобів боротьби з нею. Він першим висловив думку, що чуму викликає якийсь особливий живий агент. Класичні наукові праці Самойловича з етіології та епідеміології чуми перекладені майже на всі європейські мови. За ці блискучі дослідження він був обраний почесним академіком 12 західноєвропейських академій наук і не був обраний до російської академії. Видатний мікробіолог Г.Н. Габричевський (1860-1907) - один з основоположників вітчизняної мікробіології. Бактеріологію опанував у Мечникова, Ру, Коха, Ерліха. Основні наукові праці присвячені вивченню скарлатини, малярії, поворотного тифу. Запропонував протискарлатинозну вакцину. Організував перший в Москві Бактеріологічний інститут вакцин і сироваток. Важливе значення для розвитку мікробіології мала наукова діяльність Л.О. Тарасевича (1868-1927). Йому належить понад 70 наукових робіт з різних проблем бактеріології, епідеміології, імунології. У 1918 р. заснував першу станцію з контролю бактерійних препаратів (нині НДІ стандартизації і контролю медичних біологічних препаратів ім. Л.О. Тарасевича). Кінець XIX століття ознаменувався відкриттям окремого царства вірусів. У 1892 р. Д.Й. Івановський (1864-1920) відкрив першого представника цього царства – вірус мозаїчної хвороби тютюну, а ще через шість років Ф. Леффлер і П. Фрош виявили вірус ящуру. Ці дослідження показали, що поряд з бактеріями в природі існують і такі дрібні живі істоти, які не мають клітинної будови та невидимі під звичайним світловим мікроскопом. На фоні великих успіхів бактеріології відкриття вірусів мало привернуло увагу мікробіологів. Лише на початку XX століття відкриття вірусів, як раніше бактерій, відбувається більш швидкими темпами . Сьогодні відомі сотні видів 15 вірусів, які викликають захворювання у людини, тварин і рослин, сформувалась нова наука – вірусологія. На початку XX століття відбулася ще одна важлива подія в історії мікробіології – відкриття хіміотерапії, основоположниками якої стали П. Ерліх і Д.Л. Романовський. Вони вперше сформулювали основні наукові принципи хіміотерапії. Методом хімічних варіацій П. Ерліх синтезував сальварсан і неосальварсан, які зробили переворот у лікуванні поворотного тифу, сонної хвороби й сифілісу. У 30-ті роки Г. Домагк відкрив стрептоцид, поклавши початок винайденню і виробництву багатьох сульфаніламідних препаратів. Друга світова війна вимагала виробництва нових ефективних лікарських препаратів для лікування масових ранових інфекцій. Ще у 1929 р. англійський мікробіолог О. Флемінг відкрив протимікробну дію пеніцилової плісняви, а Е. Чейн і Г. Флорі отримали очищений пеніцилін. З.В. Єрмольєва здійснила його промислове виробництво. Тріумфальні успіхи в лікуванні гнійних інфекцій і сепсису пеніциліном стимулювали пошуки нових антимікробних препаратів, які американський мікробіолог Е. Ваксман назвав антибіотиками. У 1944 р. він відкрив стрептоміцин, ефективний проти багатьох видів бактерій. У повоєнні роки синтезовано десятки нових високоефективних антибіотиків, запропоновано методи визначення чутливості мікроорганізмів до хіміотерапевтичних препаратів, розроблена стратегія їх раціонального використання при лікуванні інфекційних хвороб. У середині XX століття почала здійснюватись науково-технічна революція. Фундаментальні біологічні дослідження проводились на субклітинному й молекулярному рівні. Це в значній мірі стимулювало подальший розвиток бактеріології, імунології та вірусології. Особливо великі успіхи досягнуті при вивченні генетики мікроорганізмів. 16 Блискучий шлях у науці в цей період залишив видатний мікробіолог, імунолог і вірусолог Л.О. Зільбер (1894-1966). Разом із співробітниками він відкрив вірус кліщового енцефаліту, вивчив природу та імунологію злоякісних пухлин, висунув вірусогенетичну теорію ракової хвороби. Цікаві й важливі для практичної медицини були дослідження відомого мікробіолога й імунолога П.Ф. Здродовського (1890-1976), автора 180 робіт, ряду монографій, присвячених епідеміології та профілактиці рикетсіозів, малярії, дифтерії, бруцельозу. Видатний мікробіолог і епідеміолог В.Д. Тимаков (1905-1977) основні свої дослідження провів з проблем мінливості та генетики мікроорганізмів, бактеріофагії, L-форм бактерій, лабораторної діагностики інфекційних хвороб. Написав підручник з мікробіології. Українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток мікробіології. Ще на межі XIX і XX століть у нашій країні вже формувалися цілі школи мікробіологів (одеська, київська, харківська), які збагатили науку про мікроби важливими відкриттями. Патріархом українських мікробіологів був І.І. Мечников, діяльність якого висвітлена вище. Виключно великий вклад у розвиток загальної мікробіології вніс геніальний український вчений С.М. Виноградський (1856-1953). Його ім'я стоїть поряд з іменами Пастера, Коха, Кона. Він відкрив сірко- і залізобактерії, нітрифікуючи та азотофіксуючи мікроби, з'ясував їх роль у кругообігу речовин у природі. Високо оцінивши прямий метод дослідження ґрунтових мікроорганізмів Коха, він удосконалив його і провів фундаментальне вивчення мікробного населення ґрунту. За ці блискучі дослідження автотрофних бактерій у 1892 р. Виноградському в 17 Харківському університеті було присуджено науковий ступінь доктора наук без офіційного захисту дисертації. Після відкриття азотофіксуючих бактерій Російська академія наук присвоїла йому у 1893 р. звання члена- кореспондента, а у 1923 р. – почесного академіка. На запрошення Пастера Виноградський приїздить до Парижа, де біля 30 років плодотворно працює в Інституті Пастера. Це був один із найбільш успішних періодів його наукової діяльності. Незважаючи на те, що Виноградський багато років працював у Росії, Німеччині та Франції, саме Україна дала йому життя та щедрий талант. До славної плеяди видатних українських мікробіологів належить академік Д.К. Заболотний (1866-1929). Він вніс цінний вклад своїми дослідженнями з вивчення чуми, холери та інших інфекційних хвороб. У 1893 р. разом з І.Г. Савченком він успішно провів героїчний дослід самозараження холерним вібріоном після попередньої імунізації через рот вакциною з убитих вібріонів. Під час спеціальних наукових експедицій по боротьбі з чумою в Індії, Монголії, Манчжурії, Китаї, Ірані, Саудівській Аравії він вперше висунув гіпотезу, що дикі гризуни (ховрахи, тарбагани) є носіями збудника чуми в природі і джерелом зараження людини в міжепідемічний період. Д.К. Заболотний став вченим широкої наукової ерудиції, з багатим досвідом науково-організаторської роботи у боротьбі з інфекціями. Його докторська дисертація присвячена вивченню експериментального сифілісу на мавпах. Заболотний мав неабиякі організаторські здібності. У 1898 р. він організував першу кафедру бактеріології у Петербурзі, а в 1920 р. - першу кафедру епідеміології в Одесі. Підручник вченого "Основи епідеміології" є підсумком героїчної праці його життя. 18 З повною силою талант Заболотного розкрився на посту президента заснованої ним Академії Наук України (1928-1929). Тоді ж він організував Інститут мікробіології та вірусології, який носить його ім'я. На перших етапах розвитку мікробіології найбільш численною і важливою була одеська школа бактеріологів. Основне значення мали роботи Мечникова та Гамалії, які організували першу бактеріологічну станцію в Одесі (1886). Після від'їзду Мечникова у Францію М.Ф. Гамалія (1859-1949) став главою одеської школи. Він вперше в Україні здійснив вакцинацію людей проти сказу, відкрив явище бактеріофагії, розробив інтенсивний метод виготовлення віспяної вакцини, опублікував понад 300 наукових праць, серед яких надзвичайно важливими є праці з етіології чуми та холери, бактерійних токсинів, питань інфекції та імунітету. Величезний вплив на світогляд українських мікробіологів і епідеміологів мала наукова та громадська діяльність академіка Л.В. Громашевського. Він ґрунтовно розробив вчення про механізми передачі інфекції та наукову класифікацію інфекційних хвороб. В його класичних дослідженнях з епідеміології холери, черевного тифу, дизентерії та гепатиту встановлена роль мух у перенесенні збудників цих хвороб та розкриття причин сезонності захворювань. Громашевський написав фундаментальні підручники з загальної та спеціальної епідеміології, які перевидавалися кілька разів. До видатних українських вчених у галузі медичної мікробіології належить С.С.Дяченко (1898-1992). З 1943 р. по 1973 р. він очолював кафедру мікробіології Київського медичного інституту. Вперше здійснив дослідження антигену вірулентності збудника черевного тифу. 19 Фундаментально вивчив фізіологічні механізми імунітету, етіології і лабораторну діагностику тифів, сальмонельозів, лептоспірозів та збудників деяких вірусних інфекцій. Вагомий вклад у розвиток загальної, медичної,ветеринарної , промислової та сільськогосподарської мікробіології і екології внесли ґрунтовні дослідження Є.І. Квасникова, В.Й. Білай (1908 – 1994). Суттєве значення у становлення ветеринарної мікробі сисології (імунології,вірусології) в Украіні мають.роботи Кассіча Ю.Є. (1929 - ), який протягом тривалого часу досліджував проблему туберкульозу, розробляв систему контролю за цією хворобою. Конаржевський К.Є. (1941 - 2002 ) розробив високоефективний пробіотик на основі лакто та біфідобактерій, удосконалив засоби профілактки хвороби Ауєскі, бешихи свиней. Кочмарський А.Ф. (1917 – 1992) суттєвий внесок у вивчення біології збудника туберкульозу, експериментально бґрунтувавши виразну мінливість його штамів. Рево М.В. (1889 – 1962) вивчав антигенну структуру збудників сибірки, ящуру, ту4беркульозу та бруцельозу, розробиву т впровадив у виробництво методи діагностики обумовлюваних ними хвороб. Собко А.І. (1931 – 1997) великий влад вніс в розробку ряду засобів профілактки бактеріальних та віруних хвороб тварин. За його безпосередньою участю розроблено та впроваджено понад 30 високоефективних препаратів. Нікольський В.В. (1906 -1982) вагомий вклад вніс у вивчення факторів природної резистентності та імунітету тваринного організму, а також розшиврував етіологію віруних ентеритів новонароджених порост і телят, вивчав Онуфрієв В.П.(1925 – 1998) вніс великий вклад у вивчення ящуру, розробку засобів діагностики та профілактики цієї хвороби, 20 інфекційних гастроентероколітів новонароджених телят, вивчав трансфер-фактор активного імунітету Панікар І.І. (1933 - 2008 ) зробив суттєвий внесок у вивчення інфекційних хвороб птахів, зокрема інфекційного гепатиту качок, сальмонельозу Фукс П.П. (1949 – 2001) зробила значний внесок вивчення мікоплазм , асоціативних інфекцій , зокрема мікоплазмо- ринотрахеїтної інфекції великої рогатої худоби, а також колібактеріозу, Мікробіологія в Україні знаходиться на такій стадії розвитку, що може внести великий вклад у добробут і здоров'я люде |