Рататуй. Навчальний посібник для студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах іii1V рівнів акредитації за напрямом Ветеринарна медицина
 Скачать 5.29 Mb.
|
|
ЗБУДНИКИ МІКОТОКСИКОЗІВ. Найбільш поширеними мікотоксикозами є стахібортріотоксикоз, дендродохіотоксикоз, аспергілотоксикоз, фузаріотоксикоз та клавицепстоксикоз . Збудник стахіботріотоксикозу. Стахіботріотоксикоз - тяжке грибної природи отруєння, що характеризується некрозами слизових оболонок, геморагічним діатезом та втратою крові здатності до зсідання. Смертність сягає 100%. Етіологію хвороби розшифрували українські вчені П.Д.Ятель, В.Г., Дроботько, Д.Г.кудлай, Ф.М.Пономаренко, К.І.Вертинський. Збудник - Stachibotris alternans. Паразитує на рослинах, виділяється з ґрунту . Інтенсивно росте на соломі, м’якуні, сіні, зерні, де й накопичуються його токсини. На поверхні уражених рослин при цьому візуально виявляється чорного кольору нашарування, що нагадує сажу. Розмноженню гриба сприяє підвищена вологість корму, відсутність впливу денного світла. Морфологія. Гриб міцеліальний. Міцелій септований. На спороносних гіфах розташовані конідієносці довжиною близько 50 мкм, на вершинах яких знаходяться стеригми з конідіями. Останні крупні ( 6 – 8 мкм х 8 – 12 мкм) темно-коричневі або чорного кольору, вкриті грубою оболонкою з шипами. 615 Культивування. Stachibotris alternansуспішно культивують на середовищі Чапека, агарі Сабуро, сусло-агарі та ін. Збудник успішно розвивається і на звичайному , добре зволоженому фільтрувальному папері. Оптимальна для росту температура становить 20 – 27 о С . ознаки росту з2являються приблизно через 5 – 10 діб після посіву. На поверхні щільного середовища утворюються бархатисті від темно- сірого до чорного кольору колонії . Поверхня колоній може бути складчастою з радіальними бороздками. При рості токсичних штамів середовище навколо колоній має бурий чи темно- вишневий колір. Стійкість. Спори гриба можуть зберігатись у грунті до 6 міс та, при наявності відповідних умов, проростати. Збудник відносно резистентний до дезінфікуючих засобів. Під дією 2%-ного розчину гідроксиду натрію він іактивується протягом години, - 2-%-ного розчину фенолу та 5%-ного розчину аміаку – за 30 хв. Патогенність. Фактори інвазивності у Stachibotris alternans відсутні. Його токсин – стахіботріотоксин належить до стероїдів, стійкий до висушування та нагрівання, рентгенівських та ультрафіолетових променів,. За дії текучої пари протягом 5 – 10 годин токсичність гриба дещо послаблюється Ін активується токсин автоклавуванням при 2,5 атм протягом трьох годин Автоклавування ураженого грибом корму при 112оС повністю знищує токсичні його властивості протягом 2-х годин. Токсин нейтралізується також 0,5%- ним розчином гідроксиду натру, 2-5-ним формальдегідом та 5-%-ною суспензією вапна. При нанесенні на шкіру токсин обумовлює місцеве запалення, а всмоктавшись у кров ,– генералізований процес. Вже через кілька годин після попадання в організм токсин вражає центральну нервову систему. Діє і периферичну нервову систему, на паренхіматозні 616 органи, обумовлює лейкопенію та тромбоцитопенію. В результаті нейротоксичної дії виникають некрози на слизовій оболонці рота, у товстому відділі кишечника. В результаті глибоких біохімічних змін у крові вона втрачає здатність до згортання. Результатом ураження стінок судин є геморагічний діатез . Перебіг захворювання частіше гострий чи підгострий. У першому випадку відмічають пригнічення, підвищення температура тіла до 40 – 41 о С, численні крововиливи та ін. При підгострому - спостерігають ураження слизової оболонки рота , носа та очей. Навколо рота, на підборідді такрилах носа шкіра запалена, в куточках рота з»являються глибокі тріщини. Діагностика. Діагноз на стахіботріотоксикоз ставлять за результатами епізоотологічного аналізу, клінічних та патологоанатомічних даних та лабораторних досліджень. В лабораторії досліджують кров, визначають ретракцію згустка та враховують кількість лейкоцитів. Затримка ретракції згустку (у порівнянні з контролем) та лейкопенія свідчать про отруєння стахібортріотоксином. Заключний діагноз ставлять після виявлення збудника у кормі чи патологічному матеріалі та підтвердження його токсигенності у біопробі (шкірна проба на кролях). Збудник дендродохіотоксикозу. Дендродохіотоксикоз – мікотоксикоз, обумовлений грибом Dendrodochium toxicum, що належить до незавершених грибів Fungi imperfecti. Захворювання вперше зареєстрували М.М.Підоплічко та В.І.Білай (1939). Вони виділили збудника та ідентифікували його. Морфологія. Dendrodochium toxicum, має безбарвний септований міцелій, від якого відходять конідієносці. Конідії яйце- або еліпсоподібної форми, довжиною 6,4 – 9, 2 мкм. Від блідо- 617 зеленкуватого до темно-маслинового кольору. Збудник сапрофіт. При температурі біля 25оС та вологості 50% гриб інтенсивно розмножується на кормах, що містять клітковину, утворюючи спородохії, які вигляд колоній з темно-маслиновим центром. Часто знаходять його на соломі, полові, м’якуні, рідше у сіні та ін. Культуральні властивості. Росте в аеробних умовах при температурі 20 – 25 оС, рН 6,0 – 7,0, вологості біля 50%. Добре росте на сусло-агарі Чапека, агарі Сабуро та ін.На 3 – 5 добу після посіву формує круглі колонії з пухнастим білим міцелієм, центр яких поступово забарвлюється у чорний колір. Розмножуючись на штучних живильних середовищах чи на кормах, Dendrodochium toxicum утворює токсини. Вони являють собою цитоплазматичну отруту з високим ступенем токсичності не лише для тварин, а й для рослин. Максимум токсинів у субстраті виявляють на 10 – 15 добу інкубації. Токсини накопичуються у міцелії та конідіях гриба, легко екстрагуються водою, спиртом, ефіром. Стійкість Гриб нестійкий. Його спори гинуть від 2%-ного формаліну протягом 2-х хвилин. Токсини гриба значно стійкіші. Автоклавування протягом години при 121оС не інактивує токсичність корму. Патогенність. Токсини гриба викликають отруєння у коней, овець, собак, котів, курей. В залежності від кількості з»їденого ураженого грибом корму. Перебіг хвороби може бути гострим чи підгострим. В разі гострого перебігу тварини гинуть протягом 12 – 24 годин після отруєння. Зрідка спостерігається і блискавична смерть, без прояву клінічних ознак. У коней через 15 – 16 годин після поїдання контамінованого корму спостерігають пригнічення серцевої 618 діяльності, тахікардію, аритмію, загальну слабкість, кольки. У крові фіксують нейтрофільний лейкоцитоз, сповільнення осідання еритроцитів , підвищення концентрації гемоглобіну. В разі напівгострого перебігу спостерігають запалення та вогнищевий некроз слизової рота, набрякання губ. У свиней часто спостерігають ураження п’ятачка носа. Він малорухливий, набрякший, з наявністю виразок і тріщин. Діагноз. Ставиться на основі клініко-епізоотичного обстеження, виділенні та ідентифікації збудника. Збудник фузаріотоксикозу. Фузаріотоксикоз - мікотоксикоз, обумовлений токсигенними грибами з роду Fusarium, який належать до класу незавершених грибів (Fungi imperfecti). Збудники: Fusarium sporotrichioides, Fusarium graminearum, Fusarium nivale та ін (всього 18 видів) , широко поширені в природі, уражають грубі, зернові та мучнисті корми, ростучі рослини, виявляються у грунті та воді. Морфологія. Мають несептований міцелій білого чи ніжно- рожевого кольору. Повітряний міцелій містить мікро конідії кулястої, грушоподібної чи веретеноподібної форми, розміром 3 0 6 мкм. Характерними є макроконідії гриба – вони розташовані на конідієносцях або ж знаходяться у спорангіях та мають унікальну серпоподібну форму. Виявляються також численні хламідоспори. 619 Культуральні властивості. Ростуть в аеробних умовах. При температурі 18 – 24 оС на сусло-агарі, середовищі Чапека , картопляному агарі та ін. Fusarium sporotrichioides на картопляному агарі утворює пухкі, білого або ніжно-рожевого кольору колонії з слабко розвинутим повітряним міцелієм, на інших середовищах - колонії білого, червоного або фіолетового кольору з добре розвиненим повітряним міцелієм. У природних умовах фузарії інтенсивно ростуть на хлібних злаках, кормових культурах, різних плодах. Патогенність. Гриби роду Fusarium продукують близько 10 різних токсинів, зокрема Т-2-токсин, зеараленон, бутенолід, фузаренон та ін. До токсинів фузарій чутливі всі види сільськогосподарських тварин, птахи, а також людина. Накопичення токсинів у кормах найбільш інтенсивно відбувається при високій їх вологості та пониженій температурі (1,5 – 4,0 оС). Після поїдання ураженого корму, токсини проникають у кров та вражають серцево- судинну і центральну нервову систему, нирки, печінку, обумовлюють запалення слизових оболонок, крововиливи, утворення виразок, некрозів. Інкубаційний період триває від кількох годин до 5 – 6 діб. У коней спостерігають втрату координації рухів, тремтіння окремих груп м’язів, потовиділення, пригнічення, розлади травлення, підвищена спрага, затруднене жування та ковтання, підвищену температуру до 40,2оС. У інших тварин ознаки подібні. У свиней часто реєструють пронос, блювання, набрякання повік, виразковий стомати, у великої рогатої худоби – підвищену збудливість, парези тазових кінцівок, атонію передшлунків, розлади збоку серцево- судинної системи. 620 Діагноз. Ставиться на основі результатів клініко- епізоотологічного аналізу, патолого-анатомічних ознак та результатів мікологічного і міко-токсикологічного дослідження кормів. Наявність токсинів у матеріалі визначають за допомогою біологічної проби (ставлять шкірну пробу на кролях, вводять підшкірно білим мишам, ін2єкують у борідку курям). Збудники аспергілотоксикозів – мікотоксикози тварин,. Аспергілотоксикоз (афлатоксикоз, аспергілофлавітоксикоз, аспергілофумігатотоксикоз, охротоксикоз) - широко розповсюджені отруєння різних видів тварин., обумовлені токсинами грибів з роду Aspergillus (A.fumigatus, A. flavus,A. niger, A. clavatus та ін.). Токсигенні аспергили широко поширені у природі, ростуть на відмерлих рослинах, грубих кормах, зерні, регулярно виділяються з грунту. Патогенність. Здатні викликати мікози та мікотоксикози у різних видів тварин. Виділяють різні токсини, відомі як афлатоксини та охратоксини. Афлатоксини (В1,В2 G1, G2) – складні органічні сполуки нагромаджуються у зернових кормах, насінні бавовнику при високій вологості повітря. Недостатній вентиляції приміщень. Охратоксини накопичуються частіше у вівсяному сінажі, силосі, соняшниковому лушпинні, сінному борошні. Хвороба може мати гострий перебіг. При цьому характерними є ознаки ураження центральної нервової та серцево-судинної систем , а також пошкодження печінки, у якій порушується синтез нуклеїнових кислот і білків, що призводить до жирової дистрофії та відмирання 621 гепатоцитів. Діагноз ставлять на основі аналізу клініко-епізоотологічних даних, патолого-анатомічних ознак, а також мікологічного та мікотоксикологічного дослідження корму і пат матеріалів. 622 623 Рис.24. Лійкова цвіль. 624 625 626 627 628 629 630 631 632 633 634 СПИСОК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Леонов Н.Р. Микробиология. М.: Агропромиздат, 1989- 350с. 2. Безвредность пищевых продуктов: Пер, с англ. / Под ред. Г.Р.Робертса. - М.: Агропромиздат, 1986. - 287 с. 3. Билай В.И., Пидоплычко Н.М. Токсинообразующие микроскопические грибы и вызываемые ими заболевания человека и животных. - К.: Наукова думка, 1970, - 290 с. 635 4. Будагян Ф.Е. Пищевые токсикозы, инфекции и их профилактика. -М.: Медицина, 1972. - 216 с. 5. Векірчик К. Мікробіологія з основами вірусології. - К.: Вища шк., 1973.- 207с. 6. Власенко В.В., Конопко І.Г., Березовський І.В. Мікробіологія м’яса та м’ясопродуктів.-Вінниця: Гіпаніс, 2005 р.- 306с. 7. Власенко В.В., Гирич С.В., Конопко І.Г. Практикум з мікробіології (Навчальний посібник). Вінниця: Гіпаніс,2002.-136с. 8. Ґудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. - К.: НМК ВО, 1991р. -235с. 9. Демченко А.В., Бортнічук В.А., Скибіцький В.Г., Апатенко В.М. Ветеринарна мікробіологія та імунологія. –К.: «Урожай», 1996. – 368 с. 9. Домарецький В А., Златев Т.П. Екологія харчових продуктів. - К: Урожай, 1993.-192с. 10. Донченко Л.В., Надыкта В.Д. Безопасность пищевого сырья и продуктов питания. - М.: Пищепромиздат, 1999. - 351 с. 11. Збірник важливих офіційних матеріалів з санітарних і протиепідемічних питань Т. 1., 4.2. / МОЗ України, Головне санітарно-епідеміологічне управління, К., 1995. - С. 53-246. 12. Здродовский П.Ф. Проблемы инфекции, иммунитета и аллергии. -М.: Медицина, 1969. - 341 с. 13. Калініна О.С., Панікар І.І., Скибіцький В.Г. ветеринарна вірусологія. – К.: «Вища освіта»,2004. – 432 с. 13. Калина Г.П. Теоретические обоснования изучения потенциально-патогенных микроорганизмов в окружающей среде // Гигиена и санитария. - 1983. - № 10. - С. 4-7. 636 14. Кочемасова З.Н., Ефремова СА., Рыбакова А.Н. Санитарная микробиология и вирусология. - М.: Медицина, 1987. - 350 с. 15. Макаров В.А., Фролов В.П., Шукшин Н.Ф. Ветеринарно- санитарная экспертиза с основами технологии и стандартизации продуктов животноводства. - М.: Агропромиздат, 1991. -463 с. 16. Микробиология продуктов животного происхождения/ Г.- Д. Мюнх, X. Заупе, М. Шрайдер и др. - М.: Агропромиздат, 1985.- 592 с. 222 17. Минор Т.Е., Март Е.Х. Стафилококки в пищевых продуктах: Пер. с англ. - М.: Пищепромиздат, 1980. - 231 с. 306 18. Мудрецова-Висс КА. Микробиология. - М.: Экономика, 1985. -255с. 19. Мудрецова-Висс. Мікробіологія. - М. Економіка. 1985. - 239 с. 20. Пяткия К.О., Кривошеин Ю.С. Микробиология. - М.: Медицина, 1980.- 511 с. 21. Санитарная микробиология / Под ред. Г.П.Калины и ГЛЛистовича. - М.: Медицина, 1969. - 384 с. 22. Семенов А.Я., Абрамова Л.П., Хохряков М.К. Определитель паразитарных грибов на плодах и семенах культурных растений. -Л.: Колос, 1980. - 302 с. 23. Сидоров М.А., Билетова Н.В., Корнелаева Р.П. Микробиология мяса, мясопродуктов и птицепродуктов. - М.: Агропромиздат, 1986.-206 с. 24. Скибіцький В.Г. Ротавірусна інфекція великої рогатої худоби. –К.: «Урожай», 1994. – 167 с. 637 24. Слюсаренко Т.П., Решетняк Л.Р. Основы микробиологии, гигиены и санитарии пивоваренного и безалкогольного производства. -М.: Агропромиздат, 1989. - 184 с. 25.Столмакова А.И. Стафилококковые пищевые интоксикации. - Львов: ЛГУ, 1959.-221с. 26. Тимаков В.Д. Микробиология. - М.: Медицина, 1973. - 431 с. 27. Тутельян В.А. Оценка загрязнения пищевых продуктов микотоксинами. ТЛ. - М., 1985. - 228 с. 28. Харченко С.М. Мікробіологія. – К.: «Сільгоспосвіта», 1994. - 349 с. 28. Шувалова Е.П. Инфекционные болезни. - М.: Медицина, 1990. -С. 117-137.к. 29. Banwart GJ. Basic food microbioilogy. - New York; London: Chapman and Hall, 1989. - 749 p. 30.Burlianka M., Pliszka A., Burzynska H. Mikrobiologia zywnosci, Warszawa, 1983. 31.Microbiologia dia studention kienuku Towaroznawstwa. - Krakow, 1988.-22IC. 32. Mitkowska A. Mikrobiologia dea studentow kierunky towaroznawstua. Krakow, 1988. 33. Mitkowska A., Koetowska M., WpTyn kiszonek na wtasnosci organoleptyczne, mikrobiologiozne I fizykochemiczne mleka. -Krakow, 1984. 34. Muller S. Gmndlagen der Zebensuittelmikrobiologie. - Leipzig: VEB Fachluch Verlag,1983. 638 |