Рататуй. Навчальний посібник для студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах іii1V рівнів акредитації за напрямом Ветеринарна медицина
 Скачать 5.29 Mb.
|
|
Збудник інфекційної агалактії овець і кіз (Mycoplasma – agalactiae). Інфекційна агалактаці я овець «і кіз—контагіозне захворювання з ознаками ураження вим’я, суглобів, органів зору. У вагітних тварин спостерігаються аборти. Збудник — Mycoplasma -agalactiae. Відкритий Брідре і Донатьє- ном (1923). Морфологія. Збудник поліморфний. В мазках з культури спостерігаються кулясті, овальні, диско-, кільце- та ниткоподібні клітини розміром 0,25—0,4мкм. Ниткоподібні форми можуть досягати у довжину 17,5 мкм. Мікоплазма.— грамнегативна. Фарбується за методом Романовського — Гімза та методом Морозова. Культуральні властивості. Факультативний анаероб. Добре росте в аеробних умовах при температурі 37—38 ° С і рН 7,8—8,0. На мартенівському агарі на 10—12-ту добу інкубаціі\виявляють ледь помітні неозброєним оком типові для мікоплазм за формою колонії. Поверхня їх дрібнозерниста й прозора, центр колоній темніший, глибоко вростає у середовище. В рідкому середовищі на 3—5-ту добу культивування, виявляють 590 незначну опалесценцію. Крім мартенівського, використовують також хотингерівське середовище та середовище УНДІЕВ. Останнє готують на основі гідролізату м’ясного фаршу. У ньому містяться автолізат хлібних дріжджів, глюкоза. Біохімічні властивості. М. agalactiae не ферментує глюкозу, не редукує метиленову синьку, не гідролізує аргінін, не утворює індолу та сірководню, виявляє гемолітичні властивості. Резистентність. Нестійкий проти фізико-хімічних факторів. При 60 °С гине за 5 хв, —70 °С — за ЗО с. Розчини свіжогашеного вапна (20 %-ні), гідроксиду натрію (1—2 %-ні), креоліну, лізолу, формаліну (2 %-ні) вбивають збудника за 2—4 год. В тваринницьких приміщеннях може виживати кілька місяців. Тривалість виживання у зовнішньому середовищі обернено пропорційна температурному показнику об’єкта. При низьких температурах (0—25 °С) вона досягає 6 міс. Патогенність. У природних умовах хворіють вівці та кози незалежно від віку, статі і породи. Найбільш чутливі тварини, що лакту-ють, та молодняк до 1 року. Порівняно резистентні самці. Лабораторні тварини не захворівають. Надзвичайно чутливі до М. agalactiae курячі ембріони. Фактори вірулентності не з’ясовані. Джерелом інфекції є хворі тварини та тварини-мік-робоносії, що виділяють збудника у зовнішнє середовище з молоком, калом, сечею, плодовими водами, витіканнями з очей, піхви. Заражаються тварини через шлунково-кишковий тракт або внаслідок проникнення збудника через рани, канал дійки вим’я. Зараження можливі також через кон’юнктиву ока. Збудник проникає в кров’яне русло, розноситься по організму, зумовлюючи 591 генералізований інфекційний процес. Інкубаційний період може продовжуватися від 2 до 24 днів, інколи до 2 міс. Потім підвищується температура тіла, з’являються ознаки маститу, запалення суглобів, ураження очей. У дорослих тварин частіше уражується вим’я, суглоби та очі, у молодняка спостерігають артрити, кератити, інколи запалення легень. Вагітні тварини абортують. Залежно від локалізації найбільш виражених ознак захворювання розрізняють маститну, артритну, очну, спинномозкову та змішану його форми. Найчастіше спостерігається маститна та змішана форми захворювання. При маститній формі уражується одна чи дві частки вим’я. Спочатку підвищується температура тіла й зменшується моло- ковиділення. Незабаром вим’я збільшується стає напруженим, гарячим, болючим. Молоко набуває голубуватого відтінку, стає водянистим. Пізніше з ураженої частки вим’я виділяється каламутна рідина зі згустками. Вим’я втрачає тургор і атрофується. У стаді поширюється захворювання повільйо. Клінічні ознаки його проявляються у 39—40 % тварин. Діагностика. Лабораторна діагностика ґрунтується на результатах мікоплазмологічного дослідження. У лабораторію надсилають вміст ураженої частки вим’я, виділення з очей, суглобів, кров. Від трупів—головний мозок, шматочки паренхіматозних органів, лімфатичні вузли, спинномозкову рідину. Матеріал ^повинен бути абсолютно свіжим. Лише при такій умові вдається виділити збудника. Спочатку мікроскопують пофарбовані мазки. В позитивних випадках виявляють поліморфні клітини. Посів здійснюють на спеціальні живильні середовища. Виділити 592 збудника в першому пасажі вдається рідко. Частіше доводиться здійснювати 2—3 послідовних пасажі, а інколи й більше. Біопробу ставлять на лактуючих козах і козенятах. Патологічний матеріал, звільнений від сторонніх мікроорганізмів за допомогою пеніциліну та ацетату талію або фільтруванням через бактеріальні фільтри, у дозі 5—10 мл вводять підшкірне або в молочну цистерну. Розвиток характерних ознак спостерігається через 2—14 днів після зараження. Запропоновано також ряд серологічних реакцій (РЗК, РА, РДП) для ретроспективної діагностики захворювання, однак вони не знайшли широкого застосування у практиці. Імунітет досить напружений, нестерильний. Для створенню штучного імунітету використовують живі й інактивовані вакцини, які забезпечують несприйнятливість до захворювання протягом одного року. Широкого застосування набула формолгідроксидалюмінієва вакцина, запропонована М. Фарзалієвим (1949). Гіперімунні сироватки широкого застосування не набули у зв’язку з незначним їх лікувально-профілактичним ефектом. Збудник респіраторного мікоплазмозу птиці ( Mycoplasma gallisepticum) Респіраторний мікоплазмоз птиці (респіраторний, мікоплазмоз курей, інфекційний синусит індиків) — інфекційне з хронічним перебігом захворювання птиці. Характеризується ознаками ураження органів дихання, синовітами, зниженням продуктивності. Захворювання поширене в країнах з промисловим птахівництвом і завдає відчутних економічних збитків. Збудник Mycoplasma gallisepticum—відкритий Нільсоном (1936). 593 Належить до родини Mycoplasmataceae. Морфологія. Порівнюючи з іншими видами М. gallisepticum найменш поліморфна. В мазках з культури спостерігаються головним чином кулясті клітини. Зустрічаються також паличко-, кільцеподібні та ін: Розмір окремих клітин коливається у межах 0,17—1,4 мкм. Грамнегативна. Фарбується легко за методом Романовського — Гімза у фіолетовий колір. Культуральні властивості. Факультативний анаероб. Добре росте в аеробних умовах. Культивується на спеціальних живильних середовищах, зокрема на середовищах Едварда та УНДІЕВ. Останнє готують на основі гідролізату м’ясного фаршу. Воно містить пептон (0,5— 1 %), автолізат дріжджів (1 %), глюкозу (0,5 %), сироватку крові коня (20 %). На щільному середовищі збудник утворює типові, для мікоплазм колонії—прозорі, з тоненькою периферійною та вростаючою у глибину агару центральною зоною. Діаметр колоній близько 0,1—0,2 MM . Ріст М. gallisepticum у бульйоні супроводжується ледь помітною опалесценцією. Культивується збудник також і в курячих ембріонах, що розвиваються. Біохімічні властивості. Більшість штамів ферментує з утворенням кислоти глюкозу, цукрозу, декстрин, мальтозу. Деякі штами ферментативне інертні. Інколи утворюють індол і сірководень. Антигенна структура складна. Описано понад 20 серологічних варіантів М. gallisepticum, серед яких е як патогенні, так і апатогенні. За допомогою серологічних реакцій (РА, РЗК, РІФ) встановлено антигенний зв’язок М. gallisepticum з рядом мікоплазм інших видів М. hominis 1, 2; М. pulmonis, М. fermentans, М. mycoides, М. laidlawii). Резистентність. При температурі 2—4 °С М. gallisepticum 594 виживає ЗО—40 діб, інколи понад 3 міс. При мінусових температурах (—25; —ЗО °С) збудник зберігає життєздатність до п’яти років. Термолабільний — гине за 40 хв при 50 °С. Чутливий до стрептоміцину, тетрацикліну, канаміцину, тіпану, фуразолідону. Гине під впливом хлорного вапна (2 %-ного активного хлору), гідроксиду натрію (2 %-ного), формаліну (2 %-ного). Патогенність. М. gallisepticum патогенна для курей, індиків, цесарок, фазанів, куріпок, перепелів, голубів. Збудник продукує екзотоксин нейротротіної дії. Джерелом інфекції є хвора птиця та мікоплазмоносії. Мікоплазмоносійство буває довічним. Поширюється інфекція головним чином аерогенним шляхом і трансоваріально. Проникнувши аерогенним шляхом, збудник спочатку розмножується на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів, потім проникає в епітелій і глибше, зумовлюючи лімфофолікулярну реакцію у трахеї, легенях, повітроносних мішках. За рахунок проліферації клітин значно потовщується слизова оболонка. В легенях переважають явища продуктивного запалення, в повітроносних мішках розвивається серозне або фібринозне запалення. Основними клінічними ознаками захворювання е розлад функцій органів дихання: задишка, кашель, трахеальні хрипи. Нерідко спостерігають кон’юнктивіти, синусити, артрити. Гарячка відсутня. Хвороба частіше має хронічний перебіг і часто супроводжується іншими інфекціями. Діагностика. Для мікоплЗзмологічного дослідження в лабораторію надсилають зіскрібки з слизових оболонок гортані, трахеї, головний мозок, шматочки легень, стінки повітроносних мішків. Матеріал відбирають від свіжих трупів. З діагностичною 595 метою бажано забивати птицю з чітко вираженими ознаками захворювання. Патологічний матеріал суспендують в ізотонічному розчині (1 : 10), за допомогою фільтрів або пеніциліну та ацетату талію звільняють його від сторонньої мікрофлори. Посів здійснюють на спеціальні живильні середовища. Інкубують в аеробних умовах при 37—38 °G протягом п’яти днів. Здійснюють не менше п’яти пасажів, мікроскопуючи вміст. З виділеною культурою збудника ставлять реакцію гемаглютинації (РГА). Патогенні його штами склеюють еритроцити крові курей. Для визначення патогенності заражають також, курячі або індичі ембріони. З цією метою 0,2 мл свіжоізольованої культури вводять в алантоїсну порожнину ембріонів віком дев’ять діб. Звичайно заражають 10 ембріонів, ще п’ять залишають контрольними. М. gallisepticum зумовлює загибель ембріонів через 48 год після зараження і пізніше. Характерні ознаки уражених ембріонів: відставання у розвитку, артрити, набряки й крововиливи на шкірі голови, тіла, лапок, а також аеросакуліти, пневмонії. Спостереження за ембріонами ведуть до моменту виведення контрольних курчат. Штам М. gallisepticum вважається патогенним при умові загибелі не менше 50 % заражених ембріонів. Для прижиттєвої діагностики застосовують реакцію крапельної аглютинації з кров’ю (ККРА) або ж сироваткою крові (СКРА). Реакцію ставлять на предметному склі при температурі 18—20 °С. Краплю крові (сироватки) і краплю антигену (суспензія збудника, інактивованого формаліном, мертиолятом) змішують погойдуванням предметного скла. Результат реакції ураховують протягом 2 хв. В позитивних випадках рідина стає прозорою, антиген склеюється і набуває вигляду дрібних гранул або 596 пластівців. Для серологічної діагностики захворювання запропоновано також РЗК, РІФ, ІФА, реакцію інгібіції росту. Імунітет. Перехворіла птиця набуває відносного, частіше несте- рильного, Імунітету. Для створення штучного імунітету запропонованоряд живих та інактивованих вакцин. В Україні зареєстрована жива культуральна проти мікоплазмозу птиці вакцина фірми Merial (Франція). Препарат виготовлений на основі штаму TS- 11 Mycoplasma gallisepticum. Вакцинують птицю віком 9 тижневому віці і старше. Препарат (1 крапля) наноситься на кон»юнктиву ока. Забороняється вакцинувати курей за 21 добу до забою. За 143 діб до вакцинації антибіотики не застосовують. Цією ж фірмою запропонована і інактивована вакцина(Галімун НГ) на основі штаму Mycoplasma gallisepticum. Препарат виготовлений на основі штаму S 6 Mycoplasma gallisepticum., інактивована тіомерсалом, містить масляний ад’ювант. Вакцинують птицю з 8-тижневого віку, ревакцинують за 3 – 4 тижні перед початком вакцинації. Зареєстровано також інактивовану вакцину германського виробництва на основі штаму S 6 Mycoplasma gallisepticum. Застосовують її у 6 – 8-тижневому віці та ревакцинують у 14 – 16- тижневому . Вводиться підшкірно у дозі 0,5 мл. Збудник ензоотичної пневмонії свиней (М. hyopneumoniae) Ензоотична пневмонія свиней — інфекційне захворювання поросят. Характеризується ознаками ураження органів дихання. 597 Захворювання значно поширене. Може завдавати свинарству значних економічних збитків через загибель тварин, відставання у розвитку та рості перехворілих. Збудник — М. hyopneumoniae відкритий двома незалежними групами вчених: у США (Мур, Свіцер, 1965) та в Англії (Гудвін, Уайт, Ляст, 1965). Крім М. hyopneumoniae. захворювання свиней з ознаками ураження органів дихання можуть викликати М. hyorhіnis, М. granularum та ін. Морфологія. М. hyopneumoniae поліморфна. В мазках з культури виявляють кулясті, зірчасті, ниткоподібні та інші форми. Культуральні властивості. Культивують збудника в аеробних умовах на спеціальних живильних середовищах. Нерідко використовують напіврідке (0,3 %-не), напівщільне (1,3 %-не) середовище та бульйон, виготовлені на основі хотінгерівського відвару серця великої рогатої худоби. Збудник виділити з патологічного матеріалу нелегко. Потрібно здійснити 3—4 «сліпих» пасажі перш ніж з являться ознаки росту його в живильному середовищі. Перший пасаж необхідно провести в мі.кроаерофільних умовах. На агарі М. hyopneumoniae утворює надзвичайно дрібні —20— 400 мкм в діаметрі —колонії, у яких, на відміну від інших видів мікоплазм, потовщення центральної частини не буває. Збудник ферментує глюкозу з утворенням кислоти. Резистентність. У патологічному матеріалі виживає при 2—4 С близько 6 міс. В умовах тваринницьких приміщень влітку гине протягом кількох днів. ІНІадзвичайно термочутливий — при 50 °С гине миттєво. Збудник нечутливий до пеніциліну, малочутливий до 598 стрептоміцину, поліміксину, неоміцину. Чутливий до антибіотиків тетра-циклінового ряду. М. hyopneumoniae гине під дією дезинфектантів у загальноприйнятих концентраціях. Патогенність. Патогенна лише для свиней. В умовах експерименту вдається заразити поросят-сисунів, вводячи культуру збудника інтраназально або інтратрахеально. Пасажування штамів М. hyopneumoniae на штучних живильних середовищах призводить, до швидкої втрати їх вірулентності. Джерелом збудника є хворі та перехворілі тварини, 1 що виділяють його з часточками слизу під час кашлю або ж чхання, а також з молоком та слизом з піхви. Перехворілі тварини можуть залишатися бактеріоносіями протягом усього життя. Передається збудник поросятам в основному повітряно- крапельним шляхом. Після проникнення в організм він локалізується в органах дихання, розмножується і зумовлює патологічний процес у легенях. Частіше спостерігається ураження окремих ділянок легень. Уражені ділянки різко відрізняються від неуражених. Вони щільної консистенції, червоного кольору. При гістологічному дослідженні виявляють перибронхіальні та периваскулярні лімфоїдно-моноцитарні інфільтрації. У разі приєднання секундарної інфекції можуть спостерігатися ознаки гнійно-катаральної пневмонії, плеврити, перикардити. Перебіг захворювання може бути напівгострим та хронічним. У першому випадку клінічні ознаки виражені близько двох тижнів, в останньому —місяць і довше. Летальність становить від 2 до 10 %. В разі виникнення секундарних інфекцій вона може різко зрости. Діагностика. В лабораторію доставляють легені від трупів тварин. З уражених ділянок готують 10 %-ну суспензію на фосфатно- буферному розчині (рН 7,2), що містить 500 ОД/мл пеніциліну та 100 599 ОД/мл стрептоміцину. Після 12—18-годинного витримування в умовах холодильника (+4 °С) здійснюють контрольні висіви на МПБ, МПА та середовище Кіта —Тароці з метою виключення сторонньої мікрофлори та на спеціальне середовище для виділення мікоплазм. Інкубацію здійснюють в мікроаерофільних умовах. В разі відсутності ознак росту в першому пасажі здійснюють ще 2—3 пасажі. Остаточну ідентифікацію виділених штамів проводять за допомогою серологічних реакцій; реакція інгібіції росту мікоплазм, РЗК та ін. Ретроспективну діагностику ензоотичної пневмонії свиней здійснюють за допомогою РЗК, РА, ІФА. Однак широкого застосування у практиці ветеринарної медицини вона не набула. Імунітет. Перехворілі тварини набувають імунітету проти захворювання. У їх крові виявляють комплементзв’язуючі, преципітуючі та аглютинуючі антитіла. В Україні зареєстровано вакцину розроблену у США на основі М. hyopneumoniae . Перпарат інактивований. Поросят вакцинують з 5 – 7-денного віку . Вводять вакцину двічі з інтервалом 2 – тижні. Свиноматок вакцинують за 6 та ревакцинують за 2 тижні до опоросу. Кнурів вакцинують двічі на рік. Імунітет настає через 10 – 15 діб після повторного введення препарату і триває не менше 6 міс. Збудник_псевдомонозу_(синьогнійної_інфекції)'>Збудник псевдомонозу (синьогнійної інфекції) Синьогнійна інфекція зустрічається переважно у новонародженого молодняка багатьох видів тварин, у якого вона характеризується явищами септицемії і ураженням шлунково- кишкового тракту. При контамінації сперми збудником цієї інфекції 600 можуть виникати аборти, ендометрити, вагініти. Синьогнійна інфекція досить небезпечна для людей, у яких вона є причиною дерматитів, ранового опікового сепсису, панофтальміту, ентериту й пневмонії. Збудник — Pseudomonas aeruginosae— вперше виявлений в 1862 р. А. Люкке, а в чистій культурі виділений в 1882 р. К. Жессаром. Морфологія. Ps. aeruginosae — поліморфна, рухлива (монтотрих), з заокругленими кінцями паличка величиною 1—З × 0,5—0,7 мкм, яка не утворює спор і капсул, фарбується негативно за Грамом, в мазках розміщується поодиноко, попарно й короткими ланцюжками. Культуральні властивості. Мікроб добре розвивається на звичайних середовищах. Факультативний аероб. На МПА утворює плоскі, округлі, ослизлі колонії середньої величини, які частіше зливаються в суцільне нашарування синьо-зеленого кольору за рахунок продукування-збудником двох основних пігментів: синього — піоціаніну та жовтувато-зеленого — флуоресцеїну. В МПБ спостерігається помутніння, на поверхні середовища з’являється тонка плівка, на дні пробірки — ослизлий осад, який при струшуванні важко розбивається. Пігменти Ps. aeruginosae водорозчинні, у зв’язку,з чим бульйон набуває відповідного забарвлення. Культури виділяють ароматичну речовину триметиламін, яка має запах, що нагадує запах жасмину. |