Коров на Л.Д. Основи правознавства. Навчальний посібник (для студентів технікумів залізничного транспорту) Кременчук 2008 р
Скачать 1.5 Mb.
|
Підстави для припинення шлюбу:1. Внаслідок смерті одного з подружжя або визнання його померлим 2. Внаслідок розірвання шлюбу:
Підстави припинення шлюбу Подружжя, яке має дітей, має право подавати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти , яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків , хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса через три місяці від дня подання заяви. Суд виносить рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено , що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. До закінчення 1 місяця дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу. Згідно зі ст. 110 СК України , позов про розірвання шлюбу може бути поданий одним із подружжя. Разом із тим, позов про розірвання шлюбу не може бути поданий під час вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік , дружина мають право подати позов про розірвання шлюбу в період вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою, а також до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою, або за рішенням суду відомості про чоловіка, як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. Опікун має право подати позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним. Суд обов'язково повинен вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства, з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, справжні причини позову про розірвання шлюбу, брати до уваги наявність малолітньої дитини, дитини - інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд виносить рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за завою колишньої дружини або чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб. Жінка та чоловік , шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови , що жоден із них не перебуває у повторному шлюбі.
Недійсним визнається шлюб, який зареєстрований:
За заявою заінтересованої особи орган РАЦС анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з цими особами. За рішенням суду шлюб визнається недійсним:
Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований:
Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі
Шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації. Недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася при цьому шлюбі. Шлюб зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним.
Сімейний кодекс закріплює права подружжя на:
Обов’язки подружжя:
Сімейний кодекс України встановлює два режими майнових відносин подружжя: 1. Особиста приватна власність дружини і чоловіка; 2. Спільна сумісна власність подружжя. Особиста приватна власність поширюється на :
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження власністю.
Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї (нього) за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом 1 року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. Дружина, чоловік взаємно зобов’язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя. Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, то той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання. Не має права на одержання аліментів чоловік або дружина, чия поведінка в шлюбі була негідною або він (вона) став непрацездатним у зв'язку зі скоєнням ним навмисного злочину.
Батько та мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей незалежно від того, чи проживають вони в шлюбі, чи шлюб припинено. Розрізняють особисті немайнові та майнові права та обов’язки батьків і дітей. Права батьків на :
Обов’язки батьків щодо дітей:
Майно батьків і дітей може бути сумісним і роздільним. Права та обов'язки батьків і дітей з матеріального утримання є взаємними. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, повнолітніх дітей, що навчаються (до 23 років), непрацездатних повнолітніх дітей, що потребують матеріальної допомоги. З іншого боку, повнолітні діти зобов'язані утримувати своїх непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги. Як правило, обов'язки з матеріального утримання виконуються добровільно. У разі ухилення від цього обов'язку з батьків, з дітей у судовому порядку можуть стягуватися аліменти. Батьки можуть бути звільнені від сплати аліментів, якщо доход дитини набагато перевищує їхні доходи і цілком забезпечує всі потреби дитини. Виплата аліментів може бути припинена за договором про передачу дитині права власності на нерухоме майно. Повнолітні діти зобов'язані утримувати батьків, якщо вони непрацездатні та потребують матеріальної допомоги. Такий обов'язок не виникає, якщо батьки були позбавлені батьківських прав і не відновлені в батьківських правах.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків може мати різні правові наслідки, один із них – позбавлення батьківських прав. Згідно зі ст. 164 Сімейного кодексу матір та батька суд може позбавити батьківських прав, якщо вона (він):
Новий Сімейний кодекс передбачив можливість відібрати дитину в батьків без позбавлення їх батьківських прав. Таке може статися за рішенням суду не тільки у названих вище випадках, а також у випадках, якщо проживання дитини з батьками небезпечні для життя, здоров'я і морального виховання. У виняткових випадках, у разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю дитини органи опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. Тоді дитину передають другому з батьків, бабі, діду, родичам або органові опіки та піклування. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від батьківського обов'язку щодо утримування дитини.
Усиновлення – це прийняття усиновителем у свою родину особи на правах сина чи дочки, здійснене на підставі судового рішення. Усиновленою може бути неповнолітня дитина, а у виняткових — повнолітня особа, що не має матері, батька або позбавлена їхнього піклування. Усиновителем може бути повнолітня дієздатна особа, старша від усиновленої не менше ніж на 15 років (при усиновленні повнолітньої особи — на 18 років). Не має права бути усиновителем особа, позбавлена батьківських прав, що зловживає спиртними напоями чи наркотичними речовинами, не має постійного місця проживання і постійного доходу. Громадяни України, що бажають усиновити дитину, беруться на облік відповідними державними органами, органами місцевого самоврядування, а іноземні громадяни —Центром усиновлення дітей. Категорично заборонена посередницька і комерційна діяльність з усиновлення дітей. Переважне право на усиновлення має громадянин України: - в сім'ї якого виховується дитина; - який усиновляє кількох дітей, які є братами, сестрами; - який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновляється; - який є родичем дитини; - переважне право на усиновлення дитини має подружжя. 3 моменту здійснення усиновлення припиняються всі права й обов'язки між батьками та родичами за походженням особи, яку усиновили, а виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між усиновлювачем та усиновленою ним особою.
Для виховання неповнолітніх дітей, що залишилися без батьківського піклування, захисту їх прав та законних інтересів встановлюються опіка та піклування. Опікуном (піклувальником) може бути тільки повнолітня дієздатна особа, переважно з близьких підопічному осіб. Опікун (піклувальник) має право і зобов'язаний виховувати підопічних, піклуватися про них, захищати їхні права й інтереси. Обов'язки з опіки і піклування виконуються безоплатно. Опікун, будучи законним представником підопічного, здійснює угоди від його імені та в його інтересах. Піклувальник дає згоду на здійснення підопічним угод, які той за законом не має права здійснити самостійно. Невиконання обов'язків опікуном (піклувальником), зловживання правами, залишення підопічних дітей без нагляду і турботи тягне юридичну відповідальність аж до кримінальної. Патронат — це виховання дитини, позбавленої батьківського піклування, у сім'ї іншої особи (патронатного вихователя) за плату. Патронатні відносини встановлюються договором між органом опіки і піклування і громадянином (патронатним вихователем). Договір вимагає згоди дитини, якщо вона досягла 14 річного віку. Термін дії договору до 18 років. За виховання дитини патронатному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається угодою між ним і органом опіки і піклування. Запитання та завдання для самостійної перевірки знань
Тестові завдання
Юридичний практикум
А – шлюбний вік чоловіка; Б – мінімальна різниця у віці, яка повинна бути між усиновлювачем та усиновлюваним; В – вік, до досягнення якого над неповнолітнім встановлюється опіка; Г – вік, до якого особа визнається малолітньою; З – мінімальний термін засудження до позбавлення волі одного із подружжя, який надає право іншому розірвати шлюб на підставі лише його заяви |