Коров на Л.Д. Основи правознавства. Навчальний посібник (для студентів технікумів залізничного транспорту) Кременчук 2008 р
 Скачать 1.5 Mb.
|
|
9.8. Робочий час і його види. Робочий час – час, протягом якого працівник, відповідно до закону, колективного і трудового договору, правил внутрішнього трудового розпорядку організації, повинен виконувати доручену йому роботу у встановленому місці. Основним виміром тривалості робочого часу за чинним законодавством є робочий тиждень, під яким розуміють тривалість робочого часу у годинах протягом 7-денного календарного тижня. Нормальна тривалість робочого часу працівників на підприємствах, в установах, організаціях не може перевищувати 40 годин на тиждень, що є загальною нормою. Для деяких категорій працівників встановлена скорочена тривалість робочого часу, наприклад, для неповнолітніх, для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці й ін. Крім того, скорочений робочий тиждень може встановлюватися за рахунок коштів власника для жінок, що мають дітей віком до 14 років чи дитину-інваліда. Напередодні неробочих і святкових днів при 40-годинному робочому тижні тривалість щоденної роботи скорочується на 1 годину. Для працівників встановлюється п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними. Поряд із нормальним робочим часом існують інші види робочого часу:
Крім того, робота в нічний час (з 10 години вечора до 6 години ранку) і робота напередодні святкових і неробочих днів скорочується на одну годину для всіх категорій працівників;
9.9. Поняття і види часу відпочинку. Час відпочинку – це час, протягом якого працівник звільняється від виконання трудових обов’язків і використовує його на свій розсуд. Право на відпочинок закріплюється ст.. 45 Конституції України. Трудове законодавство закріплює такі види часу відпочинку.
Протягом робочого дня передбачаються:
Відпустка – це час відпочинку, що обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням робочого місця і заробітної плати. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. зі змінами від 02.11.2000 право на відпустку мають усі громадяни України, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності. Законом України «Про відпустки» передбачено такі види відпусток:
Щорічні трудові відпустки поділяються на:
Про надання працівнику відпустки роботодавець зобов’язаний видати наказ. Підставою для якого є письмова заява працівника. У разі, якщо наказ не виданий, працівник не має права на власний розсуд визначати день початку відпустки. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше, як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік. Право працівника на щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи наступає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятих на роботах, що пов’язані з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів за списком виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких надає їм право на щорічну додаткову відпустку за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці й за особливий характер праці. Додаткова відпустка до 35 календарних днів за особливий характер надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням. виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах й умовах підвищеного ризику для здоров’я. Додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів надається працівникам з ненормованим робочим днем згідно зі списком посад, робіт і професій, визначеним колективним договором, угодою. 9.10. Робочий час і час відпочинку працівників залізничного транспорту. На залізничному транспорті робочий час відпочинку працівників, пов’язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговуванням пасажирів, регламентується спеціальним нормативним актом – Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, безпосередньо пов’язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів (далі – Особливості) від 10.03.1994р. №40/Ц. затверджені Держадміністрацією залізничного транспорту України. Трудовим законодавством передбачено два види обліку робочого часу – поденний і підсумковий. На підприємствах залізничного транспорту, зайнятих на цілодобових безупинних роботах, де не може бути дотримана щоденна тривалість робочого часу, за погодженням із профспілковим комітетом може вводитися підсумковий облік робочого часу з обліковим періодом – місяць, квартал, тура. Але при цьому норма робочих годин у сумі не повинна перевищувати нормальну тривалість робочого часу – 40 годин на тиждень. Робочий час працівників, постійна робота яких триває в дорозі:
Тура – час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку в пункті постійної роботи. Початком роботи локомотивних і поїзних бригад, працівників рефрижераторних секцій і т. ін. вважається час явки до місця постійної роботи (депо, електродепо, резерв, пункт підміни локомотивних бригад, пункт обороту локомотивів) за графіком, нарядом чи викликом; закінченням роботи – момент оформлення відповідної технічної документації (наприклад, маршрут машиніста) після здачі локомотива, секції чи вагона, потяга, состава в депо чи пункті зміни. Для всіх змінних працівників і для працівників з поділеним на частини робочим днем час початку і закінчення роботи визначається графіком роботи. Облік робочого часу локомотивних і кондукторських бригад, працівників пасажирських і рефрижераторних потягів (секцій), працівників шляхового господарства, працівників відбудованих поїздів здійснюється відповідно до Особливостей, за якими працівникам локомотивних і кондукторських бригад щотижневі дні відпочинку надаються в будь-який день тижня рівномірно протягом місяця шляхом додавання 24 годин до розрахункового відпочинку, що належить після чергової поїздки в робочому тижні. Тривалість щотижневого відпочинку не може скорочуватися до 42 годин у графіках роботи (нарядах). Ці дні відпочинку надаються тільки в пункті постійної роботи. Такими є особливості обліку робочого часу працівників залізничного транспорту. 9.11. Оплата праці, її правове регулювання. Оплата праці – будь-який заробіток, як правило, у грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги. Заробітна плата виплачується не раніше як кожні півмісяця. Оплата праці регламентується Кодексом законів про працю України, Законом України „Про оплату праці” галузевої Тарифної угоди, нормативних актів Державної адміністрації залізничного транспорту. Для окремих категорій працівників законодавством України можуть бути встановлені інші строки виплати заробітної плати.
Заробітна плата працівників за весь час відпустки виплачується не пізніше, ніж за три дні до початку відпустки. Мінімальна заробітна плата – це встановлений і гарантований державою мінімальний рівень оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на всіх підприємствах незалежно від форм власності і господарської діяльності. Це розмір заробітної плати, нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочий час). Тарифна система оплати праці – це сукупність взаємопов’язаних елементів: - тарифної сітки; - тарифних ставок; - схем тарифно-кваліфікаційних характеристик. При тарифній системі діють:
Працівникам залізничного транспорту України виплачується надбавка за стаж роботи в галузі на умовах, передбачених Положенням про порядок виплати надбавки за стаж роботи в галузі, затвердженим наказом Міністра транспорту та зв’язку України – Генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту Україну. Про нові умови чи зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення власник чи уповноважений ним орган зобов’язані повідомити працівника не пізніше, ніж за два місяці до їхнього введення чи зміни. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в терміни, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, не більше від 16-ти календарних днів. Трудове законодавство України передбачає в ряді випадків виплати, які не пов’язані та не співмірні з витратами праці працівника, але носять гарантійний характер. Гарантійними називаються передбачені законодавством виплати за періоди, коли працівник з поважних причин фактично не виконував свої трудові обов’язки. Гарантійні виплати встановлені з метою охорони матеріальних інтересів працівників і недопущення зниження їхньої заробітної плати. Перелік виплат і доплат може бути доповнений за умови прийняття відповідних положень колективного договору.  Крім того, ст. 16 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що за працівниками підприємств. установ і організацій залізничного транспорту, переведеними на іншу роботу внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або тим, що вийшли на пенсію за інвалідністю чи за віком, зберігається право на безплатний проїзд залізничним транспортом і пільги, передбачені законодавчими актами України для працівників залізничного транспорту, колективними договорами, угодами. 9.12. Трудова дисципліна. Трудова дисципліна – це порядок взаємостосунків учасників трудової діяльності, це сукупність нормативно-правових приписів, які регулюють трудові обов’язки робітників і службовців, спрямованих на забезпечення належного трудового процесу, і засобів, які забезпечують виконання цих обов’язків. Трудова дисципліна забезпечується:
Працівники зобов’язані:
Власник або уповноважений ним орган повинен:
Працівники, які добросовісно виконують покладені на них обов’язки, можуть бути заохочені керівництвом підприємства (оголошують подяку, нагороджують цінним подарунком чи надають інші пільги і переваги, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку). 9.13. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту. Залізничний транспорт являє собою основу транспортної системи України і забезпечує своєчасне, повне, якісне задоволення потреб населення, вантажовласників в перевезеннях. З метою забезпечення безпеки руху поїздів і маневрової роботи, схоронності перевезених вантажів, багажу і довіреного майна, а також, для уникнення ситуацій, що загрожують життю і здоров’ю пасажирів, від працівників підприємств, установ і організацій залізничного транспорту потрібні висока організованість у роботі та бездоганне виконання трудових обов’язків. Порушення дисципліни на залізничному транспорті створює загрозу життю і здоров’ю людей, безпеці руху поїздів, схоронності перевезених вантажів, завдання збитку навколишньому середовищу, а також приводить до невиконання договірних зобов’язань. Стійка безпечна робота залізниць неможлива без дотримання трудової, виробничої та технологічної дисципліни. Трудова дисципліна – це сукупність норм, які регулюють внутрішній трудовий розпорядок, що встановлює права й обов’язки працівників і адміністрації, система застосування заходів заохочення і стягнення за невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків. Дисципліна працівників залізничного транспорту полягає в чіткому дотриманні порядку і правил, установлених чинним законодавством, Правил технічної експлуатації залізниць, наказів, інструкцій та інших нормативних актів, що діють на залізничному транспорті, своєчасному і точному виконанні наказів і розпоряджень керівників, забезпеченні безпеки руху поїздів і маневрової роботи, виконанні правил і норм охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, пожежної безпеки, охорони навколишнього середовища, дотриманні правил внутрішнього трудового розпорядку, забезпеченні схоронності майна власника і перевезених вантажів, дотриманні графіка руху потягів і своєчасної доставки пасажирів і вантажів, турботі про пасажирів, забезпеченні високого рівня культури їхнього обслуговування, виконанні обов’язків, передбачених трудовими договорами (контрактами). Дисципліна працівників залізничного транспорту, крім норм Кодексу законів про працю України, регулюється Положенням про дисципліну працівників залізничного транспорту. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту поширюється на всіх працівників підприємств, установ, організацій залізничного транспорту, що належать до державної власності, за винятком працівників житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, будівельних організацій, служб постачання, дорожніх ресторанів, навчальних закладів, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, бібліотек, методичних кабінетів, будинків науки і техніки, клубів, спортивних, дитячих і медичних установ, пансіонатів і будинків відпочинку галузі. Кожен працівник, на якого поширюється дія Положення про дисципліну, зобов’язаний:
Кожний працівник залізничного транспорту виявивши несправності споруд і пристроїв, що створюють загрозу забруднення навколишнього середовища, повинен ужити заходів до огородження небезпечного місця й усунення несправності. Поряд з обов’язками кожний працівник наділений законодавством певними правами. До таких належать: право вимагати належних умов праці (освітлення, опалення приміщень, усунення шкідливих і небезпечних факторів, що створюють загрозу життю і здоров’ю, справний стан устаткування, рухомого складу); виконання адміністрацією норм охорони праці та техніки безпеки. Створення нормальних умов для виконання норм виробітку і високопродуктивної праці тощо. На залізничному транспорті керівник несе відповідальність за стан дисципліни серед підлеглих і сам є прикладом у дотриманні законності, дисципліни, норм моралі, давати законні й професійно грамотні вказівки підлеглим, перевіряти якість і своєчасність їхнього виконання (п. 4 Положення про дисципліну). 9.14. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах і організаціях залізничного транспорту, як і на всіх інших підприємствах, установах і організаціях України, визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, що затверджуються трудовим колективом по представленню власника чи уповноваженого ним органа і профспілкового комітету на основі типових правил. Правовою базою для розробки правил внутрішнього трудового розпорядку є:
Крім чинного законодавства, діяльність працівників залізничного транспорту визначається також Правилами, Інструкціями, положеннями й іншими нормативно-правовими актами. Наприклад, Правилами технічної експлуатації залізниць України, Інструкцією із сигналізації на залізницях України, Положенням про дисципліну працівників залізничного транспорту України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України із змінами у 2000р. №1468. 9.15. Види дисциплінарних стягнень. Порядок накладання і зняття дисциплінарних стягнень. За порушення службових обов’язків, трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку як працівник, так і власник або уповноважений ним орган несе дисциплінарну відповідальність. Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. У трудових правовідносинах розглядають два види юридичної відповідальності:
За несумлінне виконання обов’язків до працівника можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення. Дисциплінарна відповідальність – застосування до порушників трудової дисципліни стягнень, передбачених законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами (статут залізниць України, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту). Види дисциплінарної відповідальності: Догана – офіційно виражена негативна оцінка ставлення до роботи, результатів праці окремих осіб. Тягне за собою негативні наслідки для працівника особистого характеру. Звільнення – припинення дії трудового договору. Заходи дисциплінарного впливу:
Строки накладення дисциплінарного стягнення: надається безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше 1 міс. з дня вчинення проступку. Порядок застосування дисциплінарних стягнень:
Порядок зняття дисциплінарних стягнень:
Поряд з дисциплінарними і громадськими заходами можуть застосовуватись й інші заходи матеріального впливу зокрема, позбавлення повністю або частково: премій; одноразової винагороди, яка виплачується по підсумках роботи за рік; додаткової відпустки у відповідному році. яка надається за безперервний стаж роботи. Дисциплінарну відповідальність за статутами про дисципліну несуть:
Статутами про дисципліну передбачено значно ширшу кількість видів дисциплінарних стягнень, що дозволяє більш диференційовано підходити до оцінки і покарання працівника за порушення трудової дисципліни. 9.16. Відповідальність за прогул. Відповідальність за появу на роботі у нетверезому стані. Прогул – невихід на роботу без поважних причин протягом робочого дня, у тому числі відсутність на роботі більше 3-х годин протягом робочого дня без поважних причин. Неповажними причинами визнаються:
Невихід працівника на роботу в зв’язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин. Відповідно до п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю вчинення працівником прогулу є однією з підстав для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Звільнення за цією підставою допускається при одноразовому вчиненні прогулу. В той же час розірвання трудового договору – крайній захід. Власник або уповноважений ним орган можуть застосовувати до прогульника один із таких заходів:
За появу на роботі у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння, що може зумовити дезорганізацію в роботі цілого колективу або інші тяжкі наслідки, закон передбачає можливість накладення за такий проступок будь-якого дисциплінарного стягнення, у тому числі звільнення з роботи. Неправомірним визнається сам факт появи на роботі у такому стані, незалежно від його наслідків і того, був працівник від роботи відсторонений чи продовжував працювати. Але при вирішенні питання про стягнення роботодавець має потурбуватися про те, щоб факт появи працівника на роботі у такому стані був належним чином підтверджений – медичним обстеженням працівника, складеним про це актом, показаннями очевидців тощо. При накладенні стягнення за цей проступок роботодавець має дотримуватись правил накладення дисциплінарних стягнень, а при вирішенні питання про звільнення працівника – отримати на це згоду профспілкового органу. 9.17.Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству. Матеріальна відповідальність працівника – це його обов’язок відшкодувати в установленому законом порядку і розмірах пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству (установі, організації) протиправним і умисним невиконанням чи неналежним виконанням своїх трудових обов’язків. Підставами для притягнення працівника до матеріальної відповідальності є:
Законодавство України про працю встановлює такі види матеріальної відповідальності:
Матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника незалежно від притягнення його до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Повна матеріальна відповідальність настає у випадку, якщо:
Підприємство є суб’єктом матеріальної відповідальності у разі заподіяння шкоди працівнику ушкодженням його здоров’я і зобов’язане відшкодувати працівнику матеріальні збитки за наявності таких підстав:
У разі заподіяння потерпілому моральної шкоди вона також підлягає компенсації.Відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров’я складається з:
Роботодавець звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкода заподіяна працівникові не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди. 9.18. Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів. Трудовий спір – це розбіжність між адміністрацією підприємства, установи, організації і працівником з питань застосування діючих нормативно-правових актів про працю (наприклад., спори про оплату праці, надання відпустки, переведення на іншу роботу).  Порядок розгляду трудових спорів регулюється Кодексом Законів про працю України, Законом України «Про порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)» №1096-IV у редакції від 10 липня 2003р. Для розв’язання трудових спорів на кожному підприємстві, де є не менше як 15 працюючих, обираються спеціальні комісії по розгляду трудових спорів (далі КТС). Вони обираються на загальних зборах трудового колективу, причому самі збори визначають чисельність, склад і строк повноважень комісії. Порядок розгляду трудового спору:
Безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються трудові спори:
9.19. Законодавчо-нормативна база з питань охорони праці. Ст.43 Конституції України закріплює, що “кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом”. Правове забезпечення охорони праці, крім конституційних норм, визначають норми КЗпП України, Закон України “Про охорону праці” від 14.09.1992р. та інші підзаконні правові норми з охорони праці. Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника чи уповноважений ним орган. З метою ознайомлення працівників з нормами охорони праці проводиться навчання всіх працівників підприємства з питань охорони праці. Порядок і види навчання, а також форми перевірки знань з питань охорони праці працівників і осіб, що проходять навчання в установах освіти, встановлені Типовим положенням про навчання питанням охорони праці, затвердженим наказом Держкомнадохоронпраці від 17. 02. 1999 р. № 27 На підприємствах на основі даного Типового положення з урахуванням специфіки виробництва, вимог державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці розробляються і затверджуються керівниками підприємств відповідні положення про навчання питанням охорони праці. Працівники підприємств під час прийому на роботу і періодично в процесі роботи, а учні й студенти під час навчання, зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Одним з видів навчання є інструктажі. За характером і часом проведення інструктажі з охорони праці поділяються на:
На залізничному транспорті питання охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії регулюються також Правилами техніки безпеки і виробничої санітарії при виконанні певних видів робіт. Крім Правил техніки безпеки і виробничої санітарії для окремих видів робіт затверджуються типові інструкції з охорони праці окремих професій. Вимоги з охорони праці включаються в посадові інструкції всіх працівників підприємства з обліком виконуваних ними функцій у вигляді самостійних пунктів. На підприємства залізничного транспорту поширюються вимоги стандартів та інших нормативно-технічних документів з безпеки праці (ультразвук, вібрація, освітлення, шум, пожежна й електробезпечність, санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони тощо). Велику роль в оцінці стану і розробці заходів щодо поліпшення умов праці відіграє атестація робочих місць, що проводиться в порядку, передбаченому чинним законодавством. З огляду на те, що й у сучасних умовах роботи залізничного транспорту неможливо усунути всі шкідливі й небезпечні умови праці, працівникам, що працюють у таких умовах, гарантуються додаткові пільги, наприклад, забезпечення молоком, надання додаткової оплачуваної відпустки, можливість дострокового виходу на пенсію за наявності необхідного стажу роботи в таких умовах та ін. Державне управління охороною праці здійснюють:
Контроль за охороною праці Відповідно до ст. 44 Закону України “Про охорону праці” державний нагляд і громадський контроль за охороною праці здійснюють два види органів – державні та громадські. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюють Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють два види органів: трудові колективи через обраних ними уповноважених і професійні спілки в особі своїх виборних органів та представників. Повноваження цих органі визначені ст. 47 і 48 Закону України “Про охорону праці”. Запитання та завдання для самостійної перевірки знань
Тестові завдання
Основні Додаткові Для відповіді: оплата праці, випробування на строк 1,3,6 місяців, місце роботи, початок роботи
Юридичний практикум
| ||||||||||||||||||||