Коров на Л.Д. Основи правознавства. Навчальний посібник (для студентів технікумів залізничного транспорту) Кременчук 2008 р
 Скачать 1.5 Mb.
|
|
Глава 13. Основи кримінального права України 13.1. Поняття і система кримінального законодавства України. Загальна характеристика Кримінального кодексу України Кримінальне законодавство — це система встановлених кримінальних законів, які визначають основи і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами і яке покарання може бути застосоване до особи, що його скоїла. Основними джерелами кримінального права є Кримінальний кодекс України, який набув чинності з 01.09.2001 року Загальна частина Кримінального кодексу містить загальні норми, межі дії кримінального законодавства у просторі й часі, найпринциповіші норми загального значення, які визначають підстави кримінальної відповідальності, питання осудності й неосудності, тлумачать поняття злочину, форми вини, види й форми співучасті, називають види покарання за злочин і правила їх призначення, регулюють інститути, що пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання, особливості кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх. Особлива частина визначає кримінальну відповідальність із зазначенням видів і меж, в яких вона призначається за конкретні злочини. Норми Загальної частини розкриваються на базі Особливої частини. Кримінальний кодекс України діє відносно певного кола осіб, у певних просторових та часових межах. Так, згідно зі ст. 4 КК України злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час учинення цього діяння. Часом учинення злочину визнається час учинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі. У відповідності до ст. 6 КК України особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за КК України. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, а також, якщо його виконавець або хоча б один зі співучасників діяв на території України. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом. Ст. 7 КК України визначено, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно зі ст. 8 КК України, іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, несуть в Україні відповідальність у випадках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Разом з тим, ст. 25 Конституції України встановлює, що громадянин України не може бути виданий іноземній державі. Це правило поширюється і на ті випадки, коли іноземна держава хоче покарати українського громадянина за вчинений на її території злочин. Видача з цією самою метою іноземців чи осіб без громадянства може мати місце, якщо вона передбачена відповідними міжнародними договорами. 13.2. Поняття і ознаки злочину. Склад злочину Злочин є певною протиправною поведінкою особи, що має об’єктивні і суб’єктивні ознаки. Поведінці притаманні мотивація і цілеспрямованість, що є проявом волі і свідомості людини. Поняття злочину законодавчо сформульовано у ст.11 КК України: “Злочином є передбачене Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину”. Для з’ясування питання, чи є вчинене діяння злочином, необхідно чітко визначити ознаки злочину. Основні ознаки злочину. 1. Суспільна небезпечність діяння – це оцінкова категорія, що характеризується певними діями або бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу заподіяння такої шкоди об’єктам, які охороняються законом. Суспільна небезпечність виражає зовнішній зміст злочину. Кримінальний кодекс України передбачає, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально й має ознаки будь-якого передбаченого цим кодексом діяння, але через неістотність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти значної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. 2. Винність є важливою ознакою, що виражає внутрішній зміст злочину. Ця ознака чітко відбиває принцип суб’єктивного ставлення – відповідальність і карність тільки за наявності вини. Винність означає, що злочинним діянням вважається таке, що вчинене свідомо, тобто винно (умисно чи з необережності). Без доведеності вини відсутній злочин. Діяння може бути суспільно небезпечним, але якщо не доведено факту винності, воно не є злочином. 3. Кримінальна протиправність – це формальна ознака злочину, яка означає, що тільки те діяння, яке прямо визначене кримінальним законом як злочин, можна вважати злочином. Кримінальний кодекс України містить вичерпний перелік злочинів, за які законом передбачено кримінальну відповідальність. 4. Карність - погроза застосування покарання за злочин, що міститься у кримінально-правових санкціях. Протиправне діяння буде карним, якщо воно суспільно небезпечне і визначається кримінальним законом як злочин. Тільки сукупність зазначених чотирьох ознак характеризує діяння, вчинене суб’єктом злочину, як злочин. Злочини поділяються на види за ступенем тяжкості. До них належать:
Склад злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом ознак, які визначають суспільно-небезпечне діяння як злочин. Елементи складу злочину:
Включає: а) суспільно небезпечне діяння; б) злочинний наслідок діяння; в) причинний зв’язок між ними; г) спосіб вчинення діяння; д) місце, час, знаряддя і засоби вчинення злочину. 4. Суб’єктивна сторона злочину: вина – наявність у особи психічного ставлення до дії або бездіяльності у формі умислу або необережності. Форми вини:
Мета злочину – це прагнення особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти його злочинного результату. Мотив злочину – це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. 13.3. Обставини, що виключають суспільну небезпечність діяння Кримінальний кодекс України визначає обставини, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, а саме:
13.4. Стадії вчинення злочину Стадії вчинення злочину – це певні етапи підготовки і здійснення навмисного злочину, які різняться за характером дій на кожному етапі. Існують три стадії вчинення злочину: готування до злочину; замах на злочин; завершений злочин ( ст. 13 КК України). Готування до злочину – це підшукування або пристосування засобів чи знарядь або інше умисне створення умов для вчинення злочину . Підшукання – це придбання , пошук ,виявлення різних засобів або знарядь вчинення злочину . Пристосування – ці діяння, які змінюють форму певних засобів і знарядь з метою надання їм якості засобів чи знарядь злочинів, їх відповідний ремонт тощо. Інше умисне створення умов для вчинення злочину – це пошук співучасників, розробка плану злочину , вивчення місця вчинення злочину тощо. Готування до злочину підлягає під кримінальну відповідальність ( ст. 14 КК України ) . Замах на злочин - це умисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину , але не доведена до кінця через обставини, що не залежали від волі винного. Наприклад , винний стріляв у потерпілого з метою вбити його і схибив . Замах на злочин підпадає під кримінальну відповідальність ( ст. 15 КК України ). Завершеним злочин вважається тоді, коли завершено діяння, яке має всі вказані в законі ознаки складу злочину (об’єктивні й суб’єктивні). Добровільна відмова від доведення злочину до кінця– це добровільне й остаточне припинення особою з власної волі приготування до злочину або замаху на злочин (попередньої злочинної діяльності), якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ст. 17 КК України). Добровільна відмова від злочину – це обставина , через яку особа звільняється від кримінальної відповідальності. Але особа , що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише тоді, коли фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Наприклад, особа А. намагається вбити особу Б., шляхом підпалення будинку, але коли домівка загорілася, А. отямилась і почала гасити пожежу. Дах провалився й особа Б. отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження. Особа А. звільняється від кримінальної відповідальності за вбивство, але нестиме відповідальність за заподіяння середньої тяжкості тілесні ушкоджень. 13.5. Співучасть у вчиненні злочину Співучастю у злочиніє умисна спільна участь кількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину ( ст. 26 КК України ). У кримінальному праві розрізняють такі форми співучасті . 1. Співучасть без попередньої домовленості виявляється тоді , коли діяльність одного співучасника приєднується до діяльності інших у процесі скоєння злочину. 2. Співучасть за попередньою домовленістю існує в елементарній формі й у формі організованої групи У першому випадку укладається звичайна угода про скоєння одного злочину . 3. Організована група – це стійка група , яка здійснює певні злочини . 4. Злочинна організація – особливо стійка організована група осіб з розподілом ролей (наприклад банда ). За співучастю у вчиненні злочину розрізняють таких осіб:
13.6. Поняття неосудності Суб’єктом злочину є осудна фізична особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії або керувати ними. Кримінальний кодекс України дає характеристику осудності, обмеженій осудності, неосудності. Осудність – психічна властивість особи усвідомлювати фактичний зміст вчиненого нею діяння та керуватись такою усвідомленістю Обмежена осудність - осудна особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність); яка не могла повною мірою керувати своїми діями (бездіяльністю) підлягає кримінальній відповідальності (ч.1 ст.20), але суд може врахувати це при визначенні покарання або застосовувати примусові заходи медичного характеру. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, перебувала у стані неосудності. Неосудність – нездатність особи, яка вчинила злочин, усвідомлювати фактичний характер та суспільну небезпечність свого діяння або керувати ним внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану (ч.2 ст.19 Кримінального кодексу) Критерії неосудності:
Ознаки медичного критерію:
Ознаки юридичного критерію:
Тільки сукупність одного юридичного та одного медичного критеріїв є підставою для визнання особи неосудною. Стан алкогольного сп’яніння, вживання наркотичних або інших одурманюючих речовин не звільняє від кримінальної відповідальності (ст.21 Кримінального кодексу). |