Главная страница
Навигация по странице:

  • 9.2. Колективний договір.

  • 9.3. Трудовий договір. Поняття, сторони та зміст трудового договору.

  • 9.4. Контракт – особлива форма трудового договору.

  • 9.5. Умови та порядок прийняття на роботу.

  • 9.6. Порядок припинення трудового договору з ініціативи працівника.

  • 9.7. Порядок припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

  • Коров на Л.Д. Основи правознавства. Навчальний посібник (для студентів технікумів залізничного транспорту) Кременчук 2008 р


    Скачать 1.5 Mb.
    НазваниеНавчальний посібник (для студентів технікумів залізничного транспорту) Кременчук 2008 р
    Дата11.07.2018
    Размер1.5 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаКоров на Л.Д. Основи правознавства.doc
    ТипНавчальний посібник
    #48507
    страница11 из 16
    1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
    Глава 9. Основи трудового права України
    9.1. Поняття і предмет трудового права. Загальна характеристика Кодексу законів про працю України (1971р.)
    Трудове законодавство регулює трудові відносини між працівниками і власником підприємств, установ і організацій незалежно від форми, виду діяльності та галузевої належності.

    Основні трудові права людини і гарантії їх реалізації закріплює Конституція України.

    Галузь трудового права відрізняється різноманіттям джерел, серед яких: міжнародні договори, зокрема, конвенції Міжнародної Організації Праці, нормативно – правові акти, нормативні договори. Основний нормативно – правовий акт у цій галузі права – Кодекс законів про працю України, що був прийнятий 10 грудня 1971 р. і з того часу неодноразово піддавався змінам і доповненням. Кодекс законів про працю України регулює найбільш важливі аспекти трудових правовідносин, а саме:

    1. порядок укладання і виконання колективного договору;

    2. порядок укладання і розірвання індивідуального трудового договору;

    3. порядок звільнення працівників і наступного їх працевлаштування;

    4. тривалість робочого часу і часу відпочинку працівників;

    5. засади нормування праці;

    6. загальні норми визначення оплати праці;

    7. гарантії трудових прав;

    8. забезпечення трудової дисципліни;

    9. забезпечення охорони праці;

    10) порядок вирішення трудових спорів;

    11) права і повноваження профспілок і трудових колективів.

    Серед інших нормативно – правових актів, що регулюють трудові відносини, слід назвати закони України «Про охорону праці» (14 жовтня 1992р.), «Про колективні договори та угоди» (1 липня 1993 р.), «Про оплату праці» (24 березня 1995р.), «Про відпустки» (15листопада 1996р.).
    9.2. Колективний договір.
    Особливістю галузі трудового права є регулювання трудових відносин актами соціального партнерства – колективними договорами й угодами, що укладаються на державному, галузевому, регіональному рівнях. Крім того, в рамках одного підприємства створюються і діють локальні нормативно-правові акти – колективні договори, правила внутрішнього розпорядку, положення про порядок преміювання і т.ін.

    Колективний договірце угода, яка укладається між власником підприємства, установи чи організації або уповноваженим ним органом (особою) і трудовим колективом на основі чинного законодавства з метою регулювання виробничих, трудових і соціально – економічних відносин і узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів.

    Порядок укладання колективного договору, його зміст, контроль за виконанням регулюється Законом України «Про колективні договори і угоди», іншими нормативними актами. Колективний договір укладається на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю.

    Зміст колективного договорувизначається сторонами в межах їх компетенції.

    У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

    • зміни в організації виробництва і праці;

    • забезпечення продуктивної зайнятості;

    • нормування і оплати праці, встановлення форм, системи розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

    • встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

    • участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

    • режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

    • умов і охорони праці;

    • забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

    • гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

    • умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

    Колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії та соціально-побутові пільги.

    Умови колективного договору, що погіршують, порівняно з чинним законодавством та індивідуальними трудовими угодами, становище працівників, є недійсними.

    Укладенню колективного договору передують колективні переговори.

    Колективні договори підлягають реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади.

    Колективний договір набирає чинностіз дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому. Після закінчення строку чинності він продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний договір, якщо інше не передбачено договором.

    Контрольза виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, чи уповноваженими ними представниками.

    Сторони, які підписали колективний договір, щорічно, в строки, передбачені колективним договором, звітуютьпро його виконання.

    Таким чином, колективний договір – локальний нормативно-правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні та професійні відносини на підприємстві, в установі й організації, виступає своєрідним регулятором суспільних відносин у сфері праці, що є надзвичайно важливим на сучасному етапі розвитку українського суспільства й держави.
    9.3. Трудовий договір. Поняття, сторони та зміст трудового договору.
    Трудові відносини працівників підприємств, установ і організацій залізничного транспорту України регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, чинними міжнародними договорами України, іншими законами України та нормативно-правовими актами. В даний час проходить розгляд проект нового Трудового кодексу України.

    Під трудовим договором розуміється правовий акт – угода між працівником і власником чи уповноваженим ним органом (роботодавцем) або фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати визначену цією угодою роботу (трудову функцію за визначеною посадою, спеціальністю, професією із зазначенням кваліфікації), дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується вчасно й у повному обсязі виплачувати працівнику заробітну плату, забезпечувати безпечні умови праці, необхідні для виконання цієї роботи, передбачені чинними законодавчими й іншими нормативно-правовими актами, колективним договором і угодою сторін.

    Сторонами трудового договору є працівник і роботодавець.

    Роботодавцем, як стороною трудового договору, є власник чи уповноважений ним орган або особа.

    Зміст трудового договору складають основні (необхідні) й додаткові (факультативні) умови.

    До основних умов трудового договору належать умови:

    • про місце роботи (підприємство, організація);

    • про трудову функцію (рід роботи, професія, спеціальність і кваліфікація);

    • про оплату праці (посадовий оклад, годинна тарифна ставка, надбавки, доплати);

    • про термін трудового договору (безстроковий, на визначений термін чи на період виконання певної роботи);

    • про дату початку роботи (якщо термін не зазначений, то з дати укладення трудового договору).

    До додаткових умов трудового договору можуть належати:

    • встановлення випробувального терміну при прийомі на роботу.

    Трудовий договір повинен бути письмовим. Випадки, коли трудовий договір має бути укладений тільки в письмовій формі, визначені частиною 1 ст. 24 КЗпП України. На залізничному транспорті трудовий договір укладається тільки письмово, як правило, у формі наказу із зазначенням основних, а за необхідності, і додаткових умов.

    Види трудових договорів розрізняють залежно від строку укладання. Трудовий договір може укладатися на:

    • невизначений строк (безстроковий);

    • визначений строк;

    • на час виконання певної роботи.

    Умови трудового договору не можуть погіршувати становище працівника в порівнянні з чинним законодавством.
    9.4. Контракт – особлива форма трудового договору.
    Особливою формою трудового договору є контракт. Відповідно до ст. 21 КЗпП України термін дії контракту, права, обов’язки і відповідальність сторін, розірвання контракту визначаються угодою сторін.

    На залізничному транспорті застосування контрактної форми трудового договору визначене ст. 15 Закону України «Про залізничний транспорт», відповідно до якої працівники, безпосередньо пов’язані з обслуговуванням пасажирів, працевлаштовуються за контрактом. Перелік посад, на які працевлаштування здійснюється за контрактом, визначається постановою Кабінету Міністрів України.

    Укладання контрактів має відбуватися з дотриманням установленого порядку і форми, що затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 квітня 1994 року №23.

    Зміст трудового контракту становлять права й обов’язки, що виникли у сторін в результаті договору і які достатні для функціонування трудових правовідносин. Умови контракту носять конфіденційний характер.

    Основною характерною рисою контракту, що відрізняє його від інших видів трудових договорів, є те, що в контракті, на відміну від останніх, розширене коло умов, установлюваних сторонами самостійно. Сторони можуть включати в контракт будь-які умови, не заборонені законодавством. на підставах, не передбачених чинним законодавством, але встановлених контрактом. Звільнення працівника здійснюється за п. 8 ст. 36 КЗпП України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і умовами контракту.

    Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. з доповненнями постанови КМУ від 26 квітня 2003 р., визначені категорії працівників, що працевлаштовуються на підприємства залізничного транспорту за контрактом:

    • начальник вокзалу;

    • завідувач касами;

    • начальник об’єднаного дорожнього (лінійного) бюро з розподілу місць у потягах;

    • квитковий касир;

    • начальник потяга;

    • провідник пасажирських вагонів;

    • інструктор резерву провідників;

    • ревізор, ревізор-інструктор;

    • завідувач виробництвом;

    • буфетник;

    • контролер-ревізор пасажирських потягів.

    Укладання контрактної форми трудового договору з зазначеними працівниками під час прийому на роботу обов’язкове. Укладання контракту є підставою для видання наказу про прийом на роботу.
    9.5. Умови та порядок прийняття на роботу.
    Для оформлення на роботу працівник має написати заяву і пред’явити трудову книжку, паспорт, для військовозобов’язаних – військовий квиток чи посвідчення офіцера, а також, якщо це необхідно, документ, який підтверджує професійну підготовку (диплом про присвоєння професії), медичну довідку про стан здоров’я, а для працівників, пов’язаних з рухом транспорту, сертифікат про їх відповідність працювати на даній посаді. Вимога надання інших документів, не передбачених законом, забороняється.

    Забороняється будь-яке обмеження на працевлаштування.

    Перед тим, як ставати на роботу на підприємства залізничного транспорту, працівник має пройти ввідний і первинний інструктаж з охорони праці та техніки безпеки, протипожежної безпеки, здати випробування в межах необхідного обсягу знань з Правил технічної експлуатації. залізниць, Інструкції із сигналізації, інструкції з руху потягів і маневрової роботи.

    Перелік посад і професій, для яких працівник підлягає випробуванням, необхідний обсяг знань для кожної посади (професії), порядок прийому випробувань і склад комісій визначені наказом Міністерства транспорту та зв’язку України.

    Адміністрація підприємства зобов’язана ознайомити працівника під розписку з умовами праці на робочому місці, наявністю шкідливих і небезпечних виробничих факторів, пільгами і компенсаціями за роботу в даних умовах, правилами внутрішнього трудового розпорядку, умовами колективного договору, що діє на підприємстві, визначити працівнику робоче місце і забезпечити його необхідними засобами.

    До того, як стати на роботу з професій зі шкідливими і небезпечними умовами праці чи пов’язаними із забезпеченням безпеки руху поїздів, працівник повинен пройти попереднє (і періодичне в процесі роботи) медичне обстеження в порядку, передбаченому чинними нормативними документами. Особи, яким не виповнилось 21 року, проходять медичний огляд щорічно. Забороняється допускати працівників до робіт, протипоказаних їм за станом здоров’я.

    Особи, яким не виповнилося 18 років, на роботи, пов’язані із забезпеченням безпеки руху поїздів, не допускаються.

    При укладанні трудового договору адміністрацією підприємства видається наказ, із яким прийнятий працівник повинен бути ознайомлений під розписку. Трудовий договір вважається укладеним і в тому разі, якщо наказ не був виданий, однак працівник був допущений до роботи чи виконував свої трудові функції з відома чи за дорученням безпосереднього керівника.

    При прийомі на роботу з метою перевірки відповідності працівника рівню виконуваної роботи може встановлюватися випробувальний термін. Він не може перевищувати трьох місяців чи шести – за погодженням із профспілковим комітетом. Для посад, що належать до робітничих, випробувальний термін не може перевищувати одного місяця. Не встановлюється випробувальний термін працівникам, прийнятим у порядку переведення, особам, яким не виповнилось 18 років. молодим фахівцям, випускникам ПТУ, інвалідам, направленим на роботу відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертизи, особам, звільненим у запас після проходження військової чи альтернативної (невійськової) служби, і в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Умова про встановлення випробувального терміну повинна бути обов’язково обумовлена в наказі про прийом на роботу.

    Якщо випробувальний термін закінчився, а працівник продовжує працювати, то вважається, що він пройшов випробування, і наступне розірвання трудового договору здійснюється на загальних підставах.

    Власник чи уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Обов’язки працівника зазначені в його посадовій інструкції. якщо його посада належить до керівників чи спеціалістів, і в типових інструкціях – для робітників.
    9.6. Порядок припинення трудового договору з ініціативи працівника.
    Підставами припинення трудового договору є:

    1. угода сторін;

    2. закінчення строку його дії;

    3. призов або вступ працівника на військову службу, відправлення на альтернативну (невійськову) службу;

    4. розірвання трудового договору з ініціативи працівника;

    5. розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу;

    6. розірвання трудового договору на вимогу профспілкового органу чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;

    7. переведення працівника, за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

    8. відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;

    9. набрання законної сили вироку суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

    10. підстави, передбачені контрактом.

    Працівник, який уклав трудовий договір на не визначений строк, має право його розірвати за власним бажанням, попередивши про це власника письмовою заявою за 2 тижні (юридична підстава звільнення). До закінчення строку попередження працівник має право відкликати свою заяву, за винятком випадків, коли на його місце вже було запрошено іншого працівника за переведенням. За наявності поважних причин договір розривається в строк, про який просить працівник.

    Після закінчення цього строку керівник зобов’язаний видати наказ про звільнення працівника, повернути йому трудову книжку, в якій записати причину звільнення, і провести розрахунок.

    При розірванні трудового договору з поважних причин (наприклад, в зв’язку з переїздом в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; вихід на пенсію та ряд інших) керівник підприємства повинен розірвати договір у строк, про який просить працівник.

    Якщо працівник уклав трудовий договір на визначений строк, то керівник не зобов’язаний звільняти працівника за власним бажанням навіть після подання ним заяви і до закінчення строку договору він може бути розірваний на вимогу працівника лише у разі: хвороби працівника, його інвалідності, якщо керівник порушує трудове законодавство.

    Звільнення працівника під примусом, погрозами або з порушенням чинного законодавство може бути оскаржене у судовому порядку.
    9.7. Порядок припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
    Юридичні підстави звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (випадки, коли працівник не бажає звільнятися з роботи, але на такому звільненні наполягає керівник підприємства) передбачені ст.ст. 40 і 41 Кодексу законів про працю України.

    Розірвання трудового договору за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу допускається у таких випадках:

    • зміни в організації виробництва і праці (у тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників);

    • невідповідність посаді або виконуваній роботі через недостатню кваліфікацію чи за станом здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи;

    • систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

    • прогулу (в тому числі відсутність на роботі більше 3-х годин протягом 1 робочого дня) без поважних причин;

    • нез’явлення на роботу протягом більше як 4-х місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності;

    • появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

    • вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) державного чи громадського майна, встановленого вироком суду, що набрав чинності, або органом, до компетенції якого належить накладення адміністративного стягнення чи вживання заходів громадського впливу;

    • поновлення на роботі працівника, що раніше виконував цю роботу.

    Для звільнення працівника на цих підставах необхідна згода профспілкового комітету.

    Не припускається звільнення працівника з ініціативи адміністрації в період тимчасової непрацездатності та відпустки працівника.
    1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


    написать администратору сайта