Коров на Л.Д. Основи правознавства. Навчальний посібник (для студентів технікумів залізничного транспорту) Кременчук 2008 р
 Скачать 1.5 Mb.
|
|
Глава 5. Представницька демократія в Україні. 5.1. Поняття та форми здійснення народного суверенітету. Слово «суверенітет»походить від латинського «suverenus» (володар) іозначає «повновладдя». Це поняття було введено Жаном Боденом (90-ті роки 16 ст.) саме як повновладдя монарха, яке в час феодальних міжусобиць було найактуальнішою проблемою. Він визначив дві сторони суверенітету: внутрішню — як єдину владу (закон) на всій підвладній території і зовнішню - як рівність серед інших держав (правосуб'єктність у міжнародних стосунках). Але в Європі завжди існували держави, де не було монаршої влади. Тому, наприклад, Ніколло Макіавеллі (20-ті роки 16 ст.) і Гуго Гроцій (20-ті роки 17 ст.) суверенітет розуміли як повноту державної влади. Поняття «народний суверенітет» утвердилося після написання праці «Суспільний договір» Жан Жака Руссо (1762), яку називали «Євангеліє французької революції». В ній він обґрунтовує, що тільки народ є єдиним джерелом влади і лише делегує її державцям. Таким чином, поняття суверенітет може застосовуватись як для характеристики держави, так і для характеристики повноти народовладдя в ційдержаві. Саме в цих двох значеннях зустрічається поняття суверенності в Конституції України. У ст. 1 зазначається, що Україна є суверенною державою, а в ст. 2, що суверенітет нашої держави поширюється на всю її територію. В цьому ж «державному» розумінні суверенітет згадується в ст. 17, ст. 37 та деяких інших. У ст. 5 проголошується, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Тут поняття «суверенітет» пов'язане з іншими двома йому подібними, які склались історично раніше, відповідно в Афінах і Римі: це поняття демократія (народовладдя) і республіка(всенародна справа). У цій жестатті розкриваються способи здійснення народовладдя: безпосередньоі через органи державної вклади. Важливою пересторогою від порушення народовладдя є твердження, що право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народові іне може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ст. 5). З конституційних норм, визначених у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», багато норм стосуються, прямо чи опосередковано, реалізації народного суверенітету. Особливо у статтях, що визначають політичні права (ст. 36-40). Народний суверенітет здійснюється в таких формах:
Демократія — давньогрецьке слово, що перекладається як «правління народу». Таким чином, «демократія» і «народний суверенітет» схожі, практично рівнозначні поняття. У сучасному розумінні слова демократія — це одночасно система і процес колективного управління суспільством. Розрізняють безпосередню і представницьку демократію. Безпосередня демократія – це пряма (без будь – яких органів – посередників) участь громадян в управлінні суспільними і державними справами. 5.2. Поняття та види референдумів в Україні. Конституція України закріпила основні форми безпосередньої демократії: вибори і референдум, не виключаючи при цьому й інші форми. Наприклад, у діяльності місцевого самоврядування можливі збори і сходи громадян. Представницька демократія – це вирішення суспільних і державних питань виборними представниками громадян. Органами представницької демократії є:
Як і в інших країнах, в Україні представницькі органи державної влади і місцевого самоврядування вирішують переважну більшість питань загальнодержавного та місцевого значення. Адже приймати закони, інші рішення за допомогою референдуму технічно складно і накладно для державного бюджету. Референдум (лат - те, що повинно бути повідомлено) — спосіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального (прийняття конституції) і місцевого значення, інших важливих законів чи внесення в них змін. Референдум є одним з важливих інститутів безпосередньої демократії, який проводиться з метою забезпечення народовладдя — особистої участі громадян у керівництві державою і місцевими справами. Організація і проведення референдумів здійснюється на демократичних засадах відповідно до Конституцій України і Закону "Про всеукраїнський та місцевий референдум" (3 липня 1991 року). Всеукраїнський референдум- це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень загальнодержавного значення. Він призначається Верховною Радою України або Президентом України. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області. Місцевий референдум- спосіб прийняття громадянами України, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, рішень з найважливіших питань місцевого значення. Його призначають органи місцевого самоврядування за вимогою не менше половини депутатів від загального складу, або якщо цього вимагає 1/10 частина громадян України, які постійно проживають на відповідній території і мають право голосу. Референдум і вибори мають загальний метод здійснення - голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи (чи кола осіб), які, на думку більшості виборців, найбільш гідна (гідні) обіймати виборну посаду. Завдання референдуму - вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо. Залежно від тих чи інших ознак референдуми поділяються на певні види. 1. За юридичною силою результатів розрізняють імперативний і консультативний референдуми:
2. За предметом голосування референдуми поділяють на конституційні й законодавчі:
3. За територіальною ознакою розрізняють загальнодержавні і місцевий референдуми.
Вибори є формою безпосередньої демократії саме тому, що це – засіб реалізації волі народу, коли він безпосередньо обирає своїх представників в органи влади: насамперед народних депутатів, Президента, депутатів Верховної Ради АРК, депутатів органів місцевого самоврядування. Виборче право— це правовий інститут конституційного права, його також розуміють як суб'єктивне право (і обов’язок ) громадян обирати (активне виборче право) або бути обраним (пасивне виборче право). Через вибори здійснюється дві форми демократії - безпосередня (коли виборці шляхом голосування обирають народного депутата або президента) і представницька(своїм вибором виборці наділяють обрану особу представницькою владою). Згідно із Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004р. народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Принципами виборчого права є:
Виборча система - це сукупність правових засад і правових норм та принципів, які виражені в нормативно-правових актах і спрямовані на:
У світі склалося декілька видів виборчих систем: мажоритарна, пропорційна і змішана.
Саме пропорційна виборча система діє в Україні згідно із Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 р., за яким 26 березня 2006 р. відбулися вибори народних депутатів України до Верховної Ради України.
Глава 6. Система органів державної влади за Конституцією України.
Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження відповідно до Конституції України і законів України. Конституція України закріплює таку систему державних органів:
Ст. 75 Конституції України закріплює, що „єдиним органом” законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Проголошення Верховної Ради парламентом свідчить про те, що Україна сприйняла один із традиційних, випробуваних досвідом багатьох країн демократичних принципів - здійснення законодавчої влади загальнонаціональним представницьким органом, який обирається народом України. Конституційний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів, які обираються на 5 років. Вибори до Верховної Радиможуть бути черговими, які мають відбуватися в останню неділю останнього місяця 5го року повноважень її діючого складу, та позачерговими, які призначаються внаслідок дострокового припинення повноважень Верховної Ради. Верховна Рада України набуває право здійснювати свої повноваження за умови обрання до її складу не менш як 300 народних депутатів, що становить дві третини її конституційного складу. Верховна Рада працює в сесійному порядку. Перша сесія кожного її нового скликання збирається не пізніше ніж на тридцятий день після дня офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання новообраної Верховної Ради відкриває найстарший за віком народний депутат України і веде його, поки не буде обрано Голову Верховної Ради. За результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу ВРУ, протягом одного місця з дня відкриття першого засідання парламенту. Сесії Верховної Радиможуть бути черговими, які починають свою роботу в конституційно встановлені строки (першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року), та позачерговими, які збираються на таких підставах:
Якщо конституційно встановлені строки повноважень Верховної Ради закінчуються під час дії воєнного чи надзвичайного станів, за яких організація і проведення нових виборів практично неможливі, її повноваження продовжуються аж до першого засідання Верховної Ради, яку буде обрано після скасування воєнного чи надзвичайного станів. Усі рішення Верховної Ради України приймаються на її пленарних засіданняхшляхом голосування, яке може бути таємним чи відкритим і здійснюватись шляхом підняття рук, бюлетенями або за допомогою технічних засобів. Депутат повинен голосувати особисто й не може доручати подавати голос від свого імені іншим депутатам. Рішення Верховної Ради приймаються у формі законів, постанов та інших актів простою більшістю конституційного складу Верховної Ради (не менш як 226 голосів народних депутатів). Щодо питань, пов'язаних з внесенням змін до Конституції та усуненням Президента в порядку імпічменту, рішення приймаються відповідно не менш як двома третинами чи трьома четвертими конституційного складу Верховної Ради. Засідання Верховної Ради можуть бути відкритими та, за рішенням не менше як 150 народних депутатів, закритими. В роботі останніх мають право брати участь лише депутати та спеціально запрошені особи, а хід роботи закритих засідань у засобах масової інформації не висвітлюється. Повноваження ВРУ припиняється у день відкриття першого засідання Верховної Ради нового скликання. Президент України має право достроково припинити повноваження ВРУ, якщо:
Таке рішення приймає Президент України після консультацій з Головою та заступниками Голови ВРУ та головами депутатських фракцій у ВРУ. Для керівництва своєю роботою Верховна Рада обирає зі складу народних депутатів Голову Верховної Ради, його Першого заступника і заступника.  Компетенція (повноваження) Верховної Ради України визначає її місце й роль у механізмі держави. За своєю сутністю і призначенням конкретні повноваження Верховної Ради можна поділити на кілька груп. Це повноваження, пов'язані:
Слід зазначити, що досить широке коло питань може вирішуватись Верховною Радою виключно шляхом прийняття законів, тобто актів, які наділені найвищою юридичною силою. Це стосується відносин, які мають надзвичайно важливе значення для особи, суспільства, держави, а саме:
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також відповідно до Конституції вносить пропозиції стосовно кандидатур до складу Кабінету Міністрів України; - зміни до ст. 85 Конституції відображені у повноваженнях Верховної Ради України щодо призначення за поданням Президента України, Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем’єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питань про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України; призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;
6.3. Президент України, його повноваження Згідно зі ст. 102 Конституції Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути обраним Президентом України більше ніж два строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького мандата, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, що має на меті одержання прибутку. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону. Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту. Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:
Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України — за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. До основних напрямів діяльності Президента України як глави держави належить забезпечення:
Повноваження Президента поділяються на кілька груп:
Змінами до Конституції України 2004 р . передбачено:
6.4. Органи державної виконавчої влади України. Система органів виконавчої влади складається з вищих, центральних та місцевих органів виконавчої влади. Вищий орган виконавчої влади. Ст.113 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України від 21 грудня 2006 встановлює, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади; здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України. Права і обов'язки Кабінету Міністрів України визначені Конституцією України та Законом «Про Кабінет Міністрів України». До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, 1-й Віце-прем’єр і три віце-прем'єр-міністри та міністри України.
Кабінет Міністрів України за обсягом і характером компетенції є органом загальної компетенції, оскільки в його віданні знаходяться всі питання життєдіяльності держави. Центральні органи виконавчої влади утворюють систему, до якої згідно з Указом Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999р. входять: міністерства; державні комітети; центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство України — головний орган виконавчої влади, утворений для формування і забезпечення державної політики в основних сферах діяльності та відповідних секторах державного управління. Державний комітет України — центральний орган виконавчої влади утворюється для забезпечення реалізації державної політики в міжгалузевих та міжсекторних сферах державного управління. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом створений для виконання визначених Конституцією та законами України особливих завдань і повноважень, наприклад, Антимонопольний комітет України. Для такого органу може встановлюватися особливий порядок утворення, реорганізації, ліквідації, призначення та звільнення керівників тощо. Повноваження Кабінету Міністрів визначаються ст. 116 Конституції України. Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади і призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України (раніше частина цих повноважень належала Президенту України).
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Вони відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Склад місцевих держадміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент приймає рішення про відставку голови місцевої держадміністрації (ст. 118 Конституції). Місцеві державні адміністрації забезпечують на відповідній території:
6.6. Місцеве самоврядування в Україні. Правову основу місцевого та регіонального самоврядування в Україні складають Конституція України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. Місцеве самоврядуванняє правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Воно може здійснюватися територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі комітети. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, є районні та обласні ради. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів і майна. До складу цих рад входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням строком на 5 років. Ст. 142 Конституції України визначає, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. 6.7. Судова влада в Україні. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (судовою владою). Основні завдання судової влади в Україні:
Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, система судів загальної юрисдикції, визначені Конституцією та Законом "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. Згідно з цим законом судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Судочинство в Україні здійснюється: Конституційним Судом тасудами загальної юрисдикції. Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка будується за принципами територіальності та спеціалізації. Принцип територіальності означає, що система судів загальної юрисдикції визначається особливостями адміністративно-територіального устрою і до неї належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Найвищим судовим органом системи судів загальної юрисдикції є Верховний Суд, Він може переглянути будь-яке рішення судів нижчих ланок. Конституція України забороняє створення будь-яких надзвичайних і особливих суддів. Місцеві суди - суди першої інстанції, розглядають переважну більшість цивільних, кримінальних та адміністративних справ. Апеляційні суди - суди другої інстанції. Вони розглядають і перевіряють законність рішень судів першої інстанції. Система судів загальної юрисдикції
Примітка : цифрами позначено кількість відповідних судів Засади судочинства:
6.8. Правовий статус Конституційного Суду України. Порядок формування, функціонування і компетенція Конституційного Суду визначаються розділом XII Конституції України і Законом України «Про Конституційний Суд України» (16 жовтня 1996 р.); Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України не входить до системи судів загальної юрисдикції і, відповідно, не розглядає конкретних кримінальних або цивільних справ, не є апеляційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції. Він вирішує питання щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України і законів України. Формування складу Конституційного Суду також відрізняється від формування інших судових органів. Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада і з’їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду. Суддя Конституційного Суду призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк. На спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду судді Конституційного Суду зі свого складу шляхом таємного голосування обирають Голову Конституційного Суду (тільки на один трирічний строк). Повноваження Конституційного Суду України:
Усі державні органи, органи місцевого самоврядування і їхні посадові особи, громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства зобов'язані дотримуватися Конституції України і виконувати її. 6.9.. Поняття та система правоохоронних органів, їх завдання. Правоохоронні органи - це державні та недержавні органи, головним завданням і функцією яких є охорона правопорядку, захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, держави. До державних правоохоронних органів належать:
До недержавних правоохоронних органів належать адвокатура, приватний нотаріат, приватні охоронні організації. Прокуратура України — це єдина система державних органів, що здійснюють прокурорський нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів. Правовий статус прокуратури України визначається Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» (5 листопада 1991 р.) зі змінами, внесеними Законом України від 12 липня 2001 р. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, що призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокурору України, що тягне його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України – 5 років. Система органів прокуратури України  Відповідно до Конституції та законів України на прокуратуру України покладені такі функції (повноваження):
До створення системи державних органів, на які будуть покладені функції досудового слідства, органи прокуратури здійснюють також розслідування ряду злочинів, як правило, тяжких та особливо тяжких. Крім того, Генеральний прокурор та підлеглі йому прокурори координують діяльність на боротьбу зі злочинністю всіх правоохоронних органів. 6.10. Правовий статус міліції України Міліція України — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Правовий статус міліції України визначається Законом України «Про міліцію» (20 грудня 1990 р.). Основні завдання міліції:
Для їх виконання у структурі міліції створені такі підрозділи:
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 1995 р. створена також кримінальна міліція у справах неповнолітніх. 6.11. Адвокатура в Україні Адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав і свобод та представляти законні інтереси фізичних і юридичних осіб та надавати їм іншу правову допомогу. Діяльність адвокатури регламентована Законом "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р. Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і прийняв присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, органах МВС, СБУ, державної виконавчої влади. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Адвокат може займатися адвокатською діяльністю: індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами у колегії, фірми тощо. Адвокатські об'єднання є юридичними особами і діють відповідно до закону та їхніх статутів на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності, їх реєстрація провадиться Міністерством юстиції. Види адвокатської діяльності: виконання обов'язків по захисту осіб у процесі дізнання, досудового слідства і судового розгляду; надання консультацій, довідок і роз'яснень з юридичних питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у суді та інших державних органах перед фізичними і юридичними особами; правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності фізичних і юридичних осіб тощо. Запитання та завдання для самостійної перевірки знань | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||