В.І. Муляр політологія курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Житомир
 Скачать 1.3 Mb.
|
|
Питання для самообдумування : 1. Чи існують, на Вашу думку, владні відносини в природному (тваринному) світі ? 2. Чи могла післяреволюційна Росія уникнути деформацій політичної, державної влади ? Обгрунтуйте. 3. Вирізніть головну умову, ключовий момент процесу демократизації політичної, державної влади в умовах посттоталітарного суспільства. 64 Література : Болл Т Власть // Полис. - 1993. - № 5. Власть Очерки современной политической философии Запада / В.В. Мшвениерадзе, И.И. Кравченко, Е.В. Осипова и др. - М Наука, 1989. Власть многоликая Сб. науч. трудов / Рос. филос. общество. Ред. кол В.Н. Абрамов, В.А. Гусев, МГ. Львов, АИ. Уваров. - М, 1992. Визгин В.П. Мишель Фуко - теоретик цивилизации знания // Вопросы философии. - 1995. - № 4. Кривенко Л Еволюція конституційної моделі // Віче. - 1992 - № 11. Маркс К. Капитал. Т // Маркс К, Энгельс Ф. Соч. - 2 - е изд. - Т. 23. Мельниченко В Механізм стабільності. Стримування і противаги // Віче. - 1994. - № 9. Муляр В.І. Загальна політологія. Курс лекцій. - Житомир Полісся, Огурцов А.П. Наука власть и комуникация // Вопросы философии. - 1990. - № 1. Перегудов С Разделение властей по - британски // Мировая экономика и международные отношения. - 1993. - № 6. Политические институты США. - М Наука, 1988. Разделение властей и парламентаризм. - М Наука, 1990. Силин А Философия и психология власти // Свободная мысль. - 1995. - № 12. Славный Б. И Проблема власти новое измерение // Полис. - 1991. - № 5. Степин В.С. Деятельная концепция знания // Вопросы философии. - 1991. - № 8. Шморгун О. Чим авторитарна влада відрізняється від диктаторської ? // Політологічні читання. - 1994. - № 4. 65 ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА 1. ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬ- СТВА. 2. СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬ- СТВА. 3. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА ТА ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО. Основні поняття і терміни: система, упорядкованість, взаємозумовленість, політична система суспільства, структура політичної системи суспільства, влада, держава, політичні партії, громадянські рухи, поділ влад, сила, співвідношення сил, конституція, громадянське суспільство, приватний інтерес. Політична система суспільства – одне з понять політичної теорії, яке найбільш точно розкриває сутність саме політичного як певної сфери життя суспільства. Разом з тим, цей термін пояснює найбільш загальні рамки функціювання влади в суспільстві, матеріальні форми та характер її здійснення. Як важлива складова частина всього суспільного організму політична система є відносно самодостатньою його структурною частиною, підкоряючись певним правилам. Це – упорядкованість, взаємозумовленість як засадні принципи існування політичної системи. В рамках власної структури вона має досить високий рівень взаємодії своїх частин. Наприклад, характер і тип державної влади залежить від розподілу політичних сил в суспільстві, зокрема, від взаємодії (спільних зусиль або протидії) політичних партій. Тому вираз про те, що держава та політичні партії є елементами політичної організації суспільства, буде неточним, бо в дійсності вони складають систему як основні її елементи), яка постійно змінюється в залежності від багатьох факторів, в тому числі і від взаємодії структурних одиниць. Що ж таке політична система суспільства? У філософському словнику (Київ,1986. - С. 505) сказано, що це система державно 66 правових, політичних і громадських інститутів, організацій і закладів, які регулюють політичні відносини між класами, державами, народами. Інше видання визначає її як систему державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють певні політичні функції (Див Философский энциклопедический словарь. - МС. Однак, не уточнює, які саме функції мають на увазі автори. Очевидно, що основні з них - це функції, пов’язані з центральним питанням будь - якої політичної сфери життя суспільства – питанням влади. Тому політична система суспільства – це система державних та недержавних інститутів, організацій та закладів, діяльність яких повязана з питанням завоювання та утримання державної, політичної влади. Політична система суспільства – важлива його частина. Без неї не може функціонувати жодне суспільство, починаючи з часів виникнення держави. І не це випадково. В усі часи політичне життя накладало суттєвий відбиток на характер всього суспільства незалежно від того, складала його політична система класичний набір своїх елементів чи ні. Скажімо, політична система сучасного суспільства, як правило, виконує кілька важливих ролей. Насамперед, вона визначає цілі та завдання розвитку всього суспільства. І, таким чином, здійснює функцію політичного цілепокладання. Остання розкривається завдяки найрізноманітнішим діям суб’єктів політики (програми політичних партій, кандидатів на виборні державні посади, виборні компанії, державні плани тощо). В рамках політичної системи суспільство мобілізує свої ресурси на виконання поставлених раніше завдань. Для цього держава та політичні організації розробляють систему механізмів, за допомогою яких досягаються політичні цілі. Таким чином, політична система реалізує владно - інтегруючу роль в суспільстві. При цьому потрібно підкреслити, що практичне здійснення цієї функції можливе різними способами авторитетом, законом, насильством. Політична система покликана забезпечити цілісний управлінський вплив на суспільні процеси. Навіть тоді, коли вона відносно відокремлена від економіки, а суспільство характеризується досить високим рівнем розвитку громадянського 67 суспільства, політична сфера здійснює опосередкований вплив на суспільні процеси. Для цього з історичним часом суспільство виробило відповідні органи державної влади та державного управління, які виступають важливим елементом загального механізму вказаного впливу. Особливою є мова про таку функцію політичної системи в суспільстві як регулювання режиму суспільно-політичної діяльності. Сьогодні немає такого суспільства, де б громадянин стояв поза політикою. Навіть в тому випадку, якщо він нею не цікавиться, то політика всерівно цікавиться громадянином. Адже кожна людина, поділяє вона чине поділяє певні політичні погляди, мусить поважати та визнавати ті чи інші рішення державної влади. Оскільки ж влада в суспільстві залежить від розкладу політичних сил, то політична система фактично встановлює той чи інший еталон, режим політичної діяльності. Так, демократична держава гарантує свободу слова, інтелектуального розвитку, максимальні рамки прав та свобод громадян тощо. Вона не може існувати, не використовуючи цивілізовані методи боротьби за владу, атому заохочує політичний, ідеологічний, економічний плюралізм, вільні вибори та інше. Однак, цього зовсім не дозволяє така політична система, в основі якої знаходиться, наприклад, тоталітарний політичний режим. Бо це суперечить самій сутності такої системи, в кінцевому підсумку підточуючи її зсередини. Говорячи про роль політичної системи в суспільстві, не можна не відзначити, що всі її функції концентруються в одну, а саме таку, яка відображає те, в якій мірі вона (політична система) забезпечує права людини, колективу, сім’ї тощо. Який вона встановлює політичний статус громадянина в суспільстві, чи забезпечує необхідні рамки політичної свободи, чи є ця свобода справжньою або фіктивною. Чи реалізує політична система право громадянина на політичну участь чи ні. Обличчя політичної системи конкретно суспільства залежить від багатьох факторів. Економічний в цьому ряду відіграє надзвичайну роль. Там, де економічні проблеми вирішуються на рівні потреб суспільства, як правило, не існує крайніх форм політичних систем. Суспільство ж, яке не в ладах з економікою, закликає нерідко на допомогу диктатора. 68 Однак цю тезу не можна розуміти буквально. Сам собою рівень економічного розвитку суспільства прямо не визначає його політичну систему. Швидше всього він говорить про відповідність нормам цивілізації, вимогам часу. Історія наочно доводить цей факт – світ знає багато прикладів диктатури в XX столітті, незважаючи на безумовно вищий рівень розвитку економічної системи в порівнянні з попередніми часами. Очевидно, не вся справа в економіці. А в чому? Дуже важливим фактором виступає розклад політичних сил в суспільстві, його політична зрілість. Політична система в країні є відображенням характеру соціально - класової структури суспільства та її якості. Не менш важливо і те, яка ідеологія існує в суспільстві, наскільки поширений ідеологічний плюралізм. Разом з нормами політичної поведінки та характером політичних знань це можна було б позначити як політична культура суспільства. Дійсно, якщо в країні сторіччями не культивувались політична свобода і демократія, це відбивається не тільки на характері державної влади, але і на політичній діяльності громадян. Деспотія ймовірніша там, де відсутні або малоефективні механізми контролю народу за владою. Вищеперелічені фактори впливу на політичну систему суспільства в літературі називають внутрісуспільними. Важливими є позасуспільні, зовнішні фактори становлення та розвитку політичної системи суспільства. Серед них назвемо, насамперед, “готовність” сусідів до того політичного режиму, який встановлюється в тій чи іншій країні. Тут спрацьовують в першу чергу елементи самозбереження політичної системи як певного уособлення влади. Не випадково, наприклад, соціалістичну орієнтацію на зразок СРСР в недалекому минулому обирали (або їм нав’язували) ті країни, які знаходились, як правило, в зоні впливу вказаної супердержави. І навпаки, таку орієнтацію важко було уявити там, де заявлялись “життєві інтереси”, скажімо, США. Таким чином, геополітичне становище країни відіграє суттєву роль у формуванні її політичної системи. Крім цього, до позасуспільних факторів політичної системи суспільства можна віднести характер міжнародних співтовариств у регіоні, міжнародної торгівлі, інші фактори. 69 Нарешті, політична система суспільства є результатом взаємодії власних внутрішніх складових частин. Цей аспект аналізу органічно пов’язаний з питанням про структуру політичної системи, до якого ми звернемось. Будь - яка політична система суспільства володіє певною структурою. Слід сказати, що це питання не є суто теоретичним. Як побудувати нормальні взаємовідносини громадян з державою, якщо невідомі як інтереси перших, так і будова та функціонування другого ? Чи можна пояснити із знанням справи питання про народження або падіння певної політичної моделі, не заглибившись в аналіз взаємодії, скажімо, законодавчої і виконавчої влади ? Дуже важко. Тому структуру, будову політичної системи суспільства корисно знати і теоретично, і практично. Сучасну політичну систему суспільства можна структурувати за кількома критеріями: за функціями та системою закладів, інститутів. Основними компонентами першої структури виступають: 1) політична влада та її основна підсистема - державна влада; 2) система закладів, організацій, інститутів як засобів втілення політичної, державної влади; 3) політичні відносини (відносини між суб’єктами політичної діяльності: державою, політичними партіями, громадсько - політичними організаціями, громадянами та іншими). Організаційну структуру політичної системи складають: 1) держава та її органи (гілки влади, армія, юстиція та ін. ); 2) політичні партії; 3) громадські організації, масові громадсько - політичні рухи. Звичайно, таку структуру мають сучасні політичні системи. Кожний з її елементів має свій зміст в залежності від державного, політичного устрою країни, соціально - політичної орієнтації суспільства (наприклад, однопартійність, багатопартійність; кількість та характер громадсько - політичних організацій: від апологетичних до опозиційних тощо). Але важливим є те, що названі елементи складають будь - яку політичну систему сучасних суспільств, за невеликим винятком тих, де не існують або заборонені партії та громадянські рухи. 70 Потрібно сказати і про те, що історично політична система суспільства тієї чи іншої країни зароджувалась з основного свого елемента – держави. Остання на протязі багатьох століть виступала єдиним органом політичного управління суспільством. І лише набагато пізніше почали формуватися політичні партії та масові політичні рухи як противаги державі. Так, перші прообрази політичних партій виникають в Англії в XVII - XVIII столітті (“торі” та “вігі”). А масовим порядком політичні партії з’являються в світі з середини XIX століття. Вищепоказані складові частини політичної системи суспільства уособлюють її горизонтальний зріз. Цілий ряд дослідників цієї проблеми, як правило, ними обмежуються, включаючи лише до загальновизнаних держави, політичних партій та громадсько - політичних рухів або засоби масової інформації (Див Политология. Методика комплексного изучения вузовского курса. - К УМК ВО, 1991. - Сабо політичну свідомість та культуру (Див Політологія. / За редакцією О.І. Семківа. - Львів, 1993. - Сабо деякі інші елементи. Однак і світовий досвід, і історія окремих країн схиляють до думки про те, що при аналізові структури політичної системи необхідно розглядати регіональну, місцеву владу як один з елементів даної системи. Відносини між центром і регіонами складають вертикальний зріз політичного влаштування суспільства. Незважаючи нате, що функціювання державної (політичної) влади передбачає, за виразом французького політолога Ж. - Л. Шабо, певну “кучність” апарату управління в якомусь місці (адміністративно - географічному), вона все ж таки не може бути сконцентрованою там повністю. Завжди зберігається околиця, периферія, над якою центральна влада прагне мати певний контроль. Тому необхідність місцевої влади виникає сама собою. Історично її зародження уособлювали так звані роз’їздні посланці, своєрідні агенти центральної влади на місцях. У Франції, до прикладу, такими були королівські інтенданти, потім префекти. Агенти центральної влади працювали хоч і систематично, але не на постійній основі, оскільки це зумовлювалось тими функціями, які вони виконували (збір податків, оголошення рішень центральної влади та ін.). 71 З часом необхідність систематичного контролю за територією призводить до формування постійних органів місцевої влади, і вертикальна будова політичної системи суспільства набуває закінченого вигляду. Таким чином, виникає і практика поділу політичної та державної влади по вертикалі, між центром і регіонами, місцями, яка реалізується в сучасних умовах як на рівні унітарної політичної моделі, так і федеративної. Якісно та кількісно такий поділ в історії був різний, але оптимізований у відповідності до особливостей кожної країни. Для унітарних держав є характерним зосередження всіх міжнародних і внутрішніх повноважень в руках центральної влади. Місцева ж влада одержує виконавські функції, основані на проведені волі загальнонаціональної влади. Однак відомо, що абсолютно уніфікованих народів немає. Завжди зберігаються регіональні особливості: історичні, економічні, мовні, психологічні. Врешті, кожний регіон прагне до певного адміністративного і політичного самоуправління, зважаючи на спільність інтересів і навіть міжособистісні зв’язки. Ступінь таких прагнень у світі різна, тому унітарні політичні системи є з різною мірою централізації. Достатньо широкою, як наприклад, у Франції. Відповідно і повноваження місцевих і регіональних органів влади у цій країні – комун, департаментів, регіонів – досить обмежені. Італію жабо Іспанію можна віднести до унітарних держав з широкою децентралізацією. Бо, наприклад, в Іспанії місцеві утворення (комуни, провінції, області) дуже пов’язані з історичним розвитком цих земель. В Італії також обласні утворення є результатом визнання географічної та історичної самостійності цих земель, які володіли політичною самостійністю ще до створення єдиної національної держави. А значить, виступають досить вагомими суб’єктами в загальній палітрі політичного життя країни. Децентралізованою унітарною державою є сучасна Швеція, яка виділяється серед інших країн своїми економічними та соціальними досягненнями. За конституцією політична влада в Швеції належить уряду і партіям, що мають більшість в парламенті (рікстагу). Останній приймає закони, проекти яких готуються в 13 міністерствах, а їх реалізацію в життя покладено 72 на сто відносно незалежних в своїй діяльності центральних адміністративних управлінь і на 24 правління ленів (губерній). Місцева влада в Швеції складається з двох рівнів : зазначених вище 24 ленів та 284 комун (низових адміністративно - територіальних одиниць). В кожному з них формуються виборні органи (відповідно ландстіги та ради комуни), компетенції яких досить широкі. Це – і обкладання місцевими податками, і організація охорони здоров’я, деяких видів освіти, і обслуговування громадян, зокрема шкіл, дошкільних установ. Повноваження місцевих органів влади поширюються також на комунальні послуги, дорожнє та житлове будівництво в регіоні, культурне обслуговування, організацію дозвілля, піклування про пенсіонерів тощо. Для виконання цих функцій в Швеції створена солідна нормативна і фінансова база місцевих органів. Як і в Італії чи Іспанії, шведська модель взаємовідносин центральної та місцевої влади формувалась з ураховуванням тривалих традицій місцевих самоуправлінь. Тому і представники центральної влади (губернатори) призначаються урядом, по-перше, з місцевих політиків, подруге, з врахуванням позицій ландстігів. Трохи іншу картину політичної системи суспільства можна спостерігати у федеративних моделях, основна риса поділу владних повноважень яких – це наявність двох постійних і формальних державних рівнів. Поділ повноважень між ними здійснюється таким чином, що федеративна влада володіє всією повнотою зовнішнього суверенітету і частиною внутрішнього, тоді як суб’єкт федерації зберігає лише деякі атрибути внутрішнього суверенітету (Див Ж. - Л. Шабо. Государственная власть : конституционные пределы и порядок осуществления // Полис. - 1993. - № 3. - С. 164). Однак, якщо за умов політичної унітарності функції місцевої влади обмежуються виконавськими повноваженнями в даному регіоні, то у федеративних моделях місцева влада піднімається до рівня навіть законодавчої діяльності. Так, американські штати чи землі в Німеччині мають свої законодавчі органи і регулюють життя відповідних регіонів з цілого ряду питань. Це, правда, не означає, що повноваження цих органів в даному випадку можуть виходити за рамки конституцій вказаних країн. Бо розмежування повноважень і на рівні 73 федеративної моделі є результатом як конституційного регулювання, так і правової практики верховних чи конституційних судів. Але головне – така модель відображає реальне відношення сил центра і регіонів. Як бачимо, політична система суспільства є досить складною, всі її елементи перебувають у постійній взаємодії. Ця взаємодія виражається, насамперед, через поділ влад між різними суб’єктами політичної системи, в першу чергу на рівні державної влади. В попередній лекції було розглянуто питання про такий поділ. Однак там мова йшла в цілому про горизонтальний його аспект. Тут ми розглянемо вертикальний поділ влад. Обидва з них уособлюють певну оптимізацію політичних сил країни в залежності від цілого ряду її особливостей. Оптимізація владних повноважень суб’єктів політичної системи має на меті забезпечення політичної стабільності суспільства – своєрідного балансу соціальних, економічних, політичних та інших інтересів різних класів та прошарків цього суспільства, що, як правило, в історії виражалось в системі законодавства країни і насамперед в її конституції. Питання про конституцію країни як відображення особливостей її (країни) політичного влаштування має пряме відношення до теми. Один з найкращих аналізів цього феномена поданий в роботі відомого німецького адвоката, публіциста та політичного діяча середини ст. Ф. Лассаля Про сутність конституції”, яка була виголошена ним як публічна лекція. Задаючись питанням про те, що таке конституція, Лассаль стверджує, що це закон, але не простий, а основний закон держави. І як такий він має бути більш глибоким, ніж інші закони, атому виступати основою для них, їх творчим началом. Конституція є діяльною необхідністю, діючою силою, яка робить всі інші закони та правові установи такими, якими вони є насправді. Чому ж так ? Атому, що вона сама (конституція) є фактичним відношенням сили, яка існує в кожному суспільстві, суть та активно - діюча сила, яка визначає всі закони і правові установи цього суспільства так, що в суттєвих рисах вони не можуть бути іншими, ніж тими, якими вони є. Конституція - це існуюче в країні фактичне відношення сили (Ф. Лассаль. Сочинения. - М Круг, 1925. - Ч. ІІ. - С. 12, 8.). А це відношення, як відомо, складається із взаємодії 74 всіх політичних сил суспільства. Насамперед, держави та її органів як найбільш організованої та постійно діючої сили – законодавчих зборів, уряду, армії, суду, прокуратури тощо. Важливою силою є політичні партії в суспільстві, які виступають від імені громадянського суспільства. Останнє також виступає учасником політичних процесів і організується за певних умов, а саме тоді, коли суперечності його інтересів та діяльності політичної еліти загострюються до крайнощів. Центральні та регіональні органи влади, інтереси також є певними політичними силами. Із взаємодії цих та інших сил і складається сила реальна, яка показує фактично те, яке співвідношення, розклад політичних сил в суспільстві в цілому. Воно фіксується конституцією країни, форма якої може бути різною: писаною, неписаною, у вигляді єдиного акту або кількох. Тривалий час в багатьох країн історії існували неписані конституції, а деякі країни живуть такими і зараз. З нових часів конституції починають писатися і проголошуватися в багатьох країнах світу, наприклад, в Швейцарії, США, Франції, Німеччині. Причому, скажімо, в США - це єдиний акт, який в подальшому доповнюється поправками. В Швеції ж таких актів три (Форма правління, прийнята 1974 року, Акт про престолонаступництво 1810 року, та Акт про свободу преси 1949 року. Отже, конституція держави є реальним співвідношенням політичних сил в суспільстві і як документ має адекватно відображати це співвідношення. Недіюча зовсім або діюча обмеженим чином в країні конституція говорить про те, що даний документ або проголошує те, чого сьогодні добитись неможливо, або те, що давно застаріло. Тому розробка та проголошення конституції країни – цене якийсь довільний акт. Це найвідповідальніший політичний документ держави, який має максимально враховувати реальну політичну ситуацію в країні. В багатьох країнах світу, як сучасного, так і минулого над конституцією працювали найвідоміші вчені та політичні діячі. Що стосується України, то вона взагалі може в цьому плані похвалитися історичним досвідом. Адже одна з перших конституцій в світі вийшла саме з нашої історії. Ще в далекому 1710 році Пилип Орлик підписав з козацькою старшиною 75 Конституцію і виголосив її при своєму обранні Гетьманом. З того часу в Україні було створено не одну конституцію, проте жодній із них не судилося бути реалізованою. За винятком тих, які приймалися в радянські часи. Довгий час після створення держави Україна залишилася єдиною на пострадянському просторі країною, в якій не була прийнята нова конституція, хоч реальне співвідношення політичних сил в суспільстві змінилося і діюча конституція 1978 року була неефективною. Одночасно відбувався інтенсивний процес по створенню нового основного закону країни, який мав стати адекватним відображенням загального співвідношення політичних сил суспільства. Потрібно сказати, що наша молода держава певною мірою могла зіткнутися з проблемою, яка в свій час призводила до руйнування багатьох держав в історії. А саме проблемою створення неадекватної реальній ситуації конституції країни. Скажімо, 1848 року таке трапилося в Німеччині і відомо, які події розгорнулися в цій країні в той час. Як відомо, Конституція України проголошена 28 червня 1996 року і діє до сьогодні. Грунтовний аналіз цього документа – справа не лише окремої теми, але й певною мірою недалекого майбутнього. Адже ефективність основного документа країни виражається через загальну соціально - економічну, політичну, духовно - культурну ситуацію в суспільстві, через впровадження механізмів демократичного облаштування відносин влади та народу, реальну гарантію прав і свобод громадян. Перейдемо тепер до питання про громадянське суспільство та його взаємодію з політичною системою. З цієї точки зору історію людської цивілізації можна поділяти на кілька етапів. Зародження людства характеризується відсутністю взагалі будь - якої політичної сфери в його житті. Влада як така, звичайно, існувала, але до виникнення органів державної регуляції суспільством, за умов синкретичної суспільної діяльності вона не набувала соціального відтінку, грунтуючись в цілому на особистих якостях лідера первісного колективу та на його авторитеті. Це етап неполітичного розвитку історії. З виникненням держави з’являється політика, розвиваються політичні відносини та політична система. При відсутності політичних партій і громадянських організацій держава поступово 76 і неухильно поширює свої повноваження та вплив на суспільство, що зрештою доходить до своїх крайніх форм в період феодального абсолютизму. Монархії – квітесенція другого етапу в розвитку людства, коли політична система підпорядковує своїм інтересам практично всі основні сфери життя суспільства. Так розгортається політична ера людської цивілізації, де суспільство стає повністю залежне від держави. Вже з XVII століття ряд відомих вчених (Дж Локк, Т. Гоббс та інші) висувають ідею громадянського суспільства, а в XIX століття німецький мислитель Г.В.Ф. Гегель розробив його системне обгрунтування. З кінця XIX століття думка про необхідність створення незалежного від політичної системи громадянського суспільства інтенсивно поширюється у Західній Європі та Північній Америці і набирає практичних обрисів з початку нинішнього віку. З другої ж половини XX століття суспільна практика ствердження прав та свобод громадянина стає основною тенденцією світового розвитку. Не обійшов цей процес і наше посткомуністичне суспільство. Таким чином, в людській історії почався новий етап розвитку, коли політична система, обмежуючи свій вплив на суспільство, поступається місцем громадянській сфері як пріоритетній в житті сучасного суспільства. Що ж таке громадянське суспільство? В найзагальнішому – це галузь неполітичного життя суспільства. Це така сфера життя громадян, куди політичні інститути (держава, політичні партії тощо) мають обмежені можливості для втручання. При поверховому погляді сферу громадянського суспільства складають сім’я, світогляд людей, їх переконання, релігійні вірування, музика, театр, тощо. Тобто, ті сторони життя індивіда, де він виявляє свою максимальну незалежність від держави та її органів. Однак, якщо придивитися глибше, томи побачимо, що основу громадянського суспільства складають економічні засади життя людей. Саме тут проявляються такі їх потреби та інтереси, оптимальне задоволення яких сприятиме становленню їх як свободних громадян суспільства. Таким чином, найважливішим принципом громадянського суспільства є принцип приватного інтересу громадянина. Держава ж відокремлюється від моменту формування цього інтересу, пропонуючи лише шляхи та способи 77 його задоволення. Вона законодавчим шляхом закріплює добровільні, свободні відносини між людьми, побудовані на задоволенні їх потреб та інтересів. Це означає, що закони можуть створюватися лише після того, як люди усвідомили для себе різноманітність потреб і придбання цих потреб переплелось з їх задоволенням. Громадянське суспільство на практиці реалізує свободу людини, бо конкретна особа для нього – центральний елемент всього суспільного організму. Громадянин – кінцева мета суспільства, він є сам для себе ціль. Однак без відносин з іншими громадянин не може задовольнити свої інтереси. Це означає, що він вступає в найрізноманітніші стосунки з рівними собі членами суспільства. Таким чином, враховується свобода та інтерес інших людей, встановлюється природна система відносин, яку і покликана закріпити держава як орган політичного управління суспільством. Отже, правовий, соціальний захист з боку держави, гарантія створення нею умов для реалізації громадянином права приватного інтересу – другий принцип громадянського суспільства. Як бачимо, там де реалізовано ідею громадянського суспільства, не людина існує для держави, а навпаки, держава існує для того, щоб задовольнити волю кожного члена суспільства. Ця система відносин політичної сфери та громадянина кардинально відмінна від тих, які існували за умов політичного етапу розвитку людства. Громадянське суспільство первинне в порівнянні з політичною системою з точки зору пріоритету інтересів. Атому не політична сфера складає стрижень суспільного організму, як це буває при монополізації державою повноважень на управління суспільством, а навпаки, таким ядром стає громадянська сфера. Вона виступає основою формування політичної системи, вносить в останню демократичні риси і властивості, сам дух звільнення особистості від державного диктату. Ось чому громадянське суспільство надає суспільному устрою стабільності та сталості при зміні будь - якого уряду і навіть при політичних кризах. Прикладом може слугувати Італія, де економічний та соціальний розвиток не припиняється, незважаючи нате, що останні кілька десятиріч там щорічно 78 змінюється уряди. Тому що добре розвинута громадянська сфера суспільства регулює його саморозвиток. Що ж з громадянським суспільством у нашій країні? Не можна сказати, що його не було раніше, адже природні потреби та інтереси громадянина неможливо знищити, їх можна деформувати або ігнорувати державою. А значить, людська діяльність спотворена. Вимушене боротися з державою - левіафаном, громадянське суспільство в нашій складній історії деформувалось, придбало поряд з нормальними міжособистісними, міжгруповими зв’язками і скривлені, патологічні. Тому завдання сьогодні – вивести стосунки в суспільстві на законні засади, дати можливість сформуватися цивілізованим громадянським інститутам (завдяки приватній власності, конкуренції як принципу життя, свободі, захисту особи тощо). А це визначальною мірою залежить від характеру політичного режиму в суспільстві, мова про який піде в наступній лекції. |