В.І. Муляр політологія курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Житомир
 Скачать 1.3 Mb.
|
|
Питання для самообдумування: 155 1. Що є причиною існування в науковій літературі великої кількості визначень культури? 2. Яке місце, на Вашу думку, в структурі загальної культури народу займає його політична культура 3. Покажіть можливі шляхи звільнення психології людини від елементів політичного патерналізму? Література: Мамут Л.С. Этатизм и анархия как типы политического сознания. М Наука, 1989. Мшвениерадзе В.В. Современное буржуазное политическое сознание. - М Наука, 1981. Основы политологии наука о политике - К Инноцентр, 1991. Основи політології. Курс лекцій За ред. М.Сазонова. - арків: Основа, 1993. Політологія / За ред. О.І. Семківа. - Львів: Світ, 1993. 156 ЛЮДИНА В ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА 1. ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЛЮДИНИ : СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ. 2. ПОЛІТИЧНА УЧАСТЬ ЛЮДИНИ : МОТИВАЦІЯ ТА ПЕРЕДУМОВИ. Основні поняття і терміни: політична соціалізація, вікові етапи політичної соціалізації людини, об’єкт політики, суб’єкт політики, політична участь, мотиви політичної участі, політичні інтереси, передумови політичної участі. Сьогодні досить поширеним є вираз: якщо сучасна людина не цікавиться політикою, то політика всеодно цікавиться людиною. І це дійсно так. Життя сучасного суспільства таке, щоб без політики не обійтися будь - якому громадянинові, незалежно від того хоче він цього чи ні. Адже політичні процеси в сучасному суспільстві так чи інакше впливають на життя людей. А в країнах з високим ступенем політизованості життя громадянин постійно відчуває на собі дію політичної кон’юнктури. Завдання цієї лекції – показати, як, яким чином людина повязана з політикою Що впливає на участь (або неучасть) громадянина в політичних процесах, які тут діють закономірності та правила. Людину можна розглядати як об’єкт політики та її суб’єкт. В першому випадку вона є порівняно пасивним членом суспільства, практично не впливаючи на нього. Виступаючи ж суб’єктом політики, людина бере активну участь в політичних подіях, певною мірою впливає на їх перебіг, використовуючи найрізноманітніші засоби такого впливу та контролю за владою. Про причини таких статусів людини в політиці (як об’єкта та суб’єкта останньої) будемо говорити далі. Зараз же підкреслимо, що політологія для розкриття процесу взаємодії людини із сферою політичного, політикою використовує поняття політична соціалізація. Причому, мова буде іти більше про політологію 157 західну, оскільки, на жаль вітчизняна політична теорія практично ще не займалася глибоко цією проблемою. Не досліджувались мотиви політичної діяльності людей, громадянин переважно розглядається як член певної соціальної спільності, інтереси якої зумовлюють індивідуальну поведінку людини. В умовах колишнього СРСР це в цілому відповідало ідеологічним засадам тоталітарного суспільства, яке не вимагало досить глибокого вивчення механізмів участі громадянина в політиці. Досвід ж сучасної України ще не дає достатніх підстав для глибокого аналізу взаємозв’язків громадянського та політичного. Звернемося до політичної соціалізації людини. Під нею потрібно розуміти процес входження людини в сферу політичного: формування політичних знань, уявлень, орієнтацій, настанов, набуття навичок політичної поведінки. Це процес входження людини в політичну культуру суспільства, освоєння цієї культури та відповідно формування її індивідуальної політичної культури. Звідси випливає, що політична соціалізація починається фактично з раннього віку і продовжується все життя людини. За цей час людина може змінювати свої політичні знання, може їх вдосконалювати. Причому, характер політичної соціалізації людини відображає конкретну ситуацію в політичному житті суспільства. Наприклад, в переломні періоди розвитку суспільства політична соціалізація набирає інтенсивних форм. В цей час можуть кардинально змінюватись не лише механізми політичної системи суспільства, ай політичні вартості в ньому, коли люди відкидають одні з них, а сприймають інші. Так відбувається в нашому суспільстві зараз, коли ми перебуваємо на шляху переходу від однієї політичної та економічної системи до іншої, коли з союзної республіки Україна перетворюється в повноцінну державу. В сучасному житті політична соціалізація відіграє кілька важливих функцій. По - перше, вона сприяє наступності в передачі політичних вартостей від одних поколінь до інших. Це, як правило, відбувається через інститути сім’ї, школи, взагалі виховання. Подруге, політична соціалізація сприяє стабільному розвитку суспільства в цілому та політичної системи, зокрема. При цьому досягається рівновага, сталість в розвитку суспільства. 158 І по-третє, політична соціалізація забезпечує підготовку до здійснення громадянином своїх прав та свобод в рамках певної політичної системи того суспільства, в якому він живе. А значить допомагає поступовому залученню людини в сферу політичних процесів. Шляхи та форми політичної соціалізації можуть бути різними. Громадянин залучається до політичного життя суспільства, ознайомлюючись з досвідом попередніх поколінь через освоєння політичної культури суспільства). А може цей процес відбуватися і шляхом набуття нових, раніше невідомих або забутих суспільством політичних знань, уявлень, методів політичної поведінки. Політична соціалізація людини може бути спеціальною – в цьому випадку ставиться конкретне завдання дати людині певний рівень знань, навичок політичного аналізу та діяльності (вивчення певних дисциплін в школі, вузі тощо). Часто це робиться на державному рівні, але в плюралістичному суспільстві можливе і на рівні приватної освіти. Неспеціальна політична соціалізація означає набуття людиною політичної культури через засоби неофіційного впливу на неї (газети, радіо, бесіди, телебачення та ін.) Підкреслюючи те, що політична соціалізація відбувається на протязі всього життя людини, західна політологія, все ж, вирізняє певні етапи цього процесу. На першому з них (5-13 років) основною домінантою політичної соціалізації можна назвати потребу в ідентифікації (ототожненні) себе з рідними (татом, мамою, дідусем, бабусею тощо). В дитини формуються перші політичні погляди, які в основному залежать від тієї морально- психологічної атмосфери, що панує в сім’ї. Однак, враховуючи те, що в перші роки людського життя батьки прагнуть прищепити дитині позитивні риси характеру, треба підкреслити, що перші політичні оцінки дитини є, в цілому, позитивними. Основною лінією другого етапу політичної соціалізації людини (13-18 років) є формування її політичної Я. Доперших уявлень, знань про політику додаються свої особисті, які вироблені індивідуальним досвідом, характером сприйняття певної інформації. На цьому етапі сім’я вже не виступає єдиним фактором впливу на процес входження людини в політичну культуру. Початки наукових знань 159 можна одержати в старших класах школи, певний досвід дає суспільне середовище. На третьому етапі (з 18 років до кінця життя) людина вступає фактично в рівні політичні відносини з іншими членами суспільства, де політичні знання та навики формуються переважно під впливом власного життєвого досвіду. Не випадково в багатьох країнах світу вік у 18 років вважається достатнім, щоб людина одержала так звані пасивні політичні права як повноцінний член суспільства. Тепер розглянемо коротко основні фактори політичної соціалізації людини. Безумовно, на першому етапі цього процесу головним фактором виступає сім’я. Її роль в даному процесі визначається кількома обставинами. Насамперед тим, що сім’я має монополію на доступ до дитини в ранні періоди життя індивіда. Далі, в сім’ї формуються основи емоційної частки характеру людини, які в подальшому житті будуть суттєво впливати на всю її поведінку, в тому числі в політичній сфері. По-третє, сім’я в змозі передати дитині певні політичні вартості, незалежно від того є ця сім’я політично активною чи пасивною. Тут дуже велика роль належить спадковості, повторенню того, що не разговориться в сім’ї (наприклад, висловлювання на зразок “політика не для дівчат”, “цей президент добрий” тощо ). І останнє – в сім’ї насамперед формуються певні моральні якості людини. Вони хоч і не визначально впливають на політичну культуру особистості, але детермінують спосіб реагування на ті чи інші політичні процеси. Те, що сім’я є важливим фактором політичної соціалізації людини, показують різні практичні дослідження. Цікавим виявилось таке дослідження в Англії на предмет того, яку політичну культуру формує та чи інша сім’я в залежності від політичних уподобань батьків. Якщо останні обоє, скажімо, консерватори, то абсолютна більшість дітей виростуть такими самими (89 - 92 з кожної сотні сімей). Якщо ж батьки різних політичних орієнтацій, то серед дітей такий поділ буде приблизно рівний (52 і 48). Цікаві і інші факти. Неповні сім’ї, наприклад, формують менш стабільні політичні переконання дітей, в цих сім’ях хлопчики ростуть з перевагою авторитарного типу 160 особистості. Батько, як показують дослідження, має переважний вплив на формування політичної культури дитини в 2/3 випадків. На другому етапі політичної соціалізації людини до сім’ї як фактора такої соціалізації приєднується школа та підліткові групи. Особливість першої полягає в тому, що вона швидше за все виступає в ролі спеціального засобу соціалізації. Причому, тут велика роль політичного устрою в суспільстві. За тоталітарного режиму, наприклад, така політична соціалізація може починатися вже з перших років навчання. Досить згадати ще недавню нашу історію, а в ній – ленінські уроки, вступ до жовтенят, піонерів, комсомолу тощо. В старших класах вводяться спеціальні предмети, вивчення яких має на меті сформувати відповідні політичні погляди. Таким чином, здійснюється ідеологізація школи. В підліткових групах людина прагне до єднання з собі подібним, тут вона відчуває певну захищеність, особливо якщо стосунки в сім’ї не створюють достатньої атмосфери для її саморозкриття. Важливим є і те, що підліткова група означає неформальність в поглядах, в тому числі політичних. Вона забезпечує широкий доступ до своїх членів, а це дає можливість формувати певні політичні знання, уявлення (скажімо “влада є сила тощо). Безумовно, найбільший набір факторів політичної соціалізації існує з досягненням людиною статусу рівної в політичному аспекті з іншими. Тут на взаємозв’язок людини та політики впливають і класова належність, і те, яке місце в системі управління займає людина (або її батьки, родичі, друзі тощо), і сила суспільних зв’язків (член певної організації). Досить важливим є і правове становище людини, характер державної політики по відношенню до громадянина. В цілому – це питання взаємостосунків громадянського суспільства з державою. В результаті дії вищезазначених факторів політичної соціалізації можливе формування різних за типом особистостей. Умовно поділимо їх на демократичні та авторитарні за сутністю. Люди першого типу відзначаються відкритістю в ставленні до інших, вони здатні позитивно оцінити не лише себе, ай оточення. Демократичні особистості психологічно та соціально добре інтегрується в суспільство, здатні до сприйняття різноманітних вартостей. В них відсутня явно виражена потреба в пануванні над 161 іншими, вони толерантні, готові до компромісів, гнучкі за характером. Особистості ж авторитарного типу в політиці, як правило, поділяють людей на тих, що мають владу і тих, що її не мають. Вони віддають перевагу силі, а слабкість зневажають. Такі люди – прихильники строгої ієрархії за статусом, некритичні в ставленні до влади та її суб’єктів, визнають рівність політичних прав лишена словах. Отже, ми розглянули сутність та особливості політичної соціалізації людини, основоположні моменти цього політичного явища. Те, що дає можливість людині стати повноправним учасником політичного життя суспільства, впливає на її політичну поведінку. Наступним логічним питанням буде саме питання про таку поведінку. Чому одна людина бере участь в політичному житті суспільства, а інша не бере ? Від чого це залежить ? Політологія в цьому випадку використовує поняття “політична участь людини”. Це – один з основоположних принципів сучасної демократії, який проголошує, що будь - яка людина (з набуття пасивних та активних прав) має право брати безпосередню та опосередковану участь в політичному житті суспільства за допомогою форм та способів, які визнані загальноприйнятими нормами. Звернемось до аналізу цього питання. На участь громадянина в політичних процесах часто дивляться по - різному, з різних позицій, відповідно її оцінюючи. Одні вважають за позитив масову участь громадян країни в політичних акціях (виборах, демонстраціях тощо), інші – ні. Де тут межа розумного, де взагалі джерело для правильного розуміння ? Насамперед, політологія звертається до мотивів політичної участі, до потреб та інтересів людей. Адже будь - яка діяльність людини має бути мотивована, немає людської діяльності (в тому числі в сфері політики), яка б не переслідувала певні інтереси її суб’єкта. Таким чином, щоб вивчити феномен політичної участі, потрібно, насамперед, проаналізувати мотиви цієї участі та її передумови. І це буде правильним : мотиви відображають особистісне в потребах та інтересах людей, а передумови характеризують певні зовнішні чинники, які зумовлюють той чи інший характер, рівень, напрямок політичної поведінки громадянина. 162 В літературі розглядаються чотири групи мотивів політичної участі людини. Перша з них – група так званого позитивного прагнення до влади з метою самореалізації особистості. Це група ідеальних мотивів, найбільш безкорисливих або таких, де особиста користь збігається з суспільною необхідністю. Люди такого типу мотивації щиро вважають, що розкриваючи свої здібності саме в політичній діяльності, вони принесуть максимальну користь суспільству. В цілому в історії це досить рідкі випадки, особливо на рівні керування державою. Друга група мотивів характеризує політичну участь в силу компенсації в результаті низької самооцінки. Цю точку зору відстоює американський політолог Г. Лассуел, який стверджує, що нерідко людина бере участь в політичному житті суспільства, аж до рівня державної діяльності з метою компенсувати явний або вигаданий дефект своєї природи (чи то фізичної, чи то соціальної). Тут наводять приклади Наполеона, Гітлера, Сталіна та ін. Всі вони в тій чи іншій мірі мали певні недоліки (зріст, відхилення в здоров’ї тощо). Третю групу мотивів об’єднує прагматичне прагнення політики, влади в умовах, коли останні істотно впливають на життя людей, атому громадянин прагне контролювати хід політичних процесів в своїх інтересах. Сюди відносять, в основному, політичне та економічне лобіювання, тобто груповий та навіть індивідуальний тиск на державну владу з метою одержати від неї такі дивіденди, які б відповідали певним інтересам. Причому, потрібно підкреслити, що в умовах політичної стабільності лобіювання є нормальним явищем. Воно відображає плюралістичний характер суспільних та індивідуальних інтересів. Однак в умовах нестабільності такий феномен як лобіювання часто призводить до погіршення як політичного, так і економічного становища в суспільстві, створює грунт для розвитку групового егоїзму. Найбільшої шкоди, на думку дослідників, завдає суспільству політична участь людини на засадах корисливих мотивів, які складають четверту групу мотивації політичної поведінки. В цьому випадку людина практично переслідує особисті, суто егоїстичні інтереси, не тільки не рахуючись з інтересами інших, але й приносячи шкоду суспільству. Особливо небезпечна така політична 163 поведінка, коли людина займається досить високим рівнем політичної діяльності (депутатська всіх рівнів, лідерство в суспільстві, регіоні тощо). Самі собою мотиви політичної участі не означають, що така участь можлива. Потрібні певні суспільні умови, щоб ці мотиви “спрацювали”. Мова йде про передумови політичної участі людини. З деякою долею припуску їх можна розділити на матеріальні, соціально - культурні та політико - правові. Їх і розглянемо. Хоч політика і не створює матеріальних благ, однак вона вагомо впливає на економічні процеси. Це відомо давно. Відомо також і інше: економічний розвиток має сильний вплив на політичні тенденції в суспільстві. Політична думка в світі давно вивчає цей взаємозв’язок і дійшла певних висновків. Загальна ідея така – матеріальні умови життя людей прямо чи опосередковано детермінують їх політичну позицію, спричиняють масові виступи протесту або “загального задоволення”, політичну апатію чи шкідництво. Для сучасного суспільства важливою закономірністю є те, що чим воно багатше, тим більш відкрите до демократичних форм життя. Пояснення цього закону лежить в існуванні так званого середнього класу, чисельність якого прямо спричиняє загальне багатство суспільства. Разом з тим, середній клас є базою як економічної, так і політичної демократії, бо саме він найбільш зацікавлений в стабільності та справедливих, сталих правилах людського співжиття. Помічено також, що рівень матеріального достатку в суспільстві суттєво впливає на політичні переконання та орієнтації людей. Загальна висока забезпеченість суспільства робить його більш ліберальним, а бідність викликає нетерплячість людей, цілих суспільних груп, прошарків, здатність до відчайдушних кроків в політиці, які можуть призвести до непередбачуваних наслідків. Так твердить зарубіжна політична думка. Очевидно, що такий висновок справедливий для суспільства з досить високим рівнем стабільності, а отже не капіталізму 18 - 19 ста сучасного ринкового. Особливо слід наголосити на третьому висновку. Добрий матеріальний стан суспільства виступає необхідною умовою 164 формування компетентної громадянської служби, корпусу професійних управлінських кадрів. Для цього існують різні способи відбору державних чиновників, але в сутності це є відбір за компетентністю. І навпаки, за умов бідності суспільства відбір на службові посадив державі, як правило, здійснюється за іншими критеріями : родинними зв’язками, земляцтвом, вірнопідданістю тощо. Нарешті, четвертий висновок – золоте правило Токвіля : чим більше матеріального достатку в суспільстві, тим менше людина цікавиться політикою. Парадокс, що має грунтовну логіку. Чим менше політика втручається в справи економічні, тим більше свободи залишається громадянинові, тим більше він може себе реалізувати на користь собі та суспільству. А значить, політична сфера діяльності стає такою ж галуззю людського життя, як і інші, де люди працюють за здібностями. Не дивно, що в сучасних країнах з розвинутою демократією число політично активних громадян досить невелике. Однак це дозволяє в достатній мірі контролювати політичну владу і спрямовувати її діяльність на користь всього суспільства. Із соціально - культурних факторів суспільного життя на політичну участь людини найбільше впливають освіта та культура. Американський політолог В. Кей вказує, що у більш освічених людей сильніше розвинуте почуття участі в політиці. Ці люди впевнені, що політична діяльність їм під силу більше, ніж неосвіченим або малоосвіченим. Загальний рівень освіти та культури, на думку В. Кея, прямо впливає нате, чи цікавиться людина політикою, чи ні, а це тягне за собою відповідну ймовірність активної участі людини в політичних подіях. Разом з тим, рівень загальної культури людини переважно визначає характер її політичної поведінки, детермінує форми та методи політичної діяльності. Особливого значення для політичної участі людини набувають політико - правові передумови. Серед них – характер політичної системи суспільства (плюралістична, монополістична тощо), модель політичного режиму (тоталітарний, авторитарний, плюралістичний і т.д.). Важливо і те, як формується державна влада, які механізми цього процесу (відкриті чи закриті), чи 165 присутнє законодавче забезпечення політичних прав та свобод громадянина, яке воно за характером (дозволяюче чи забороняюче). Всі вищеозначені та інші передумови створюють певні рамки політичної діяльності людини, в яких і відповідно “спрацьовують” мотиви цієї діяльності. Таким чином, в сукупності внутрішні та зовнішні чинники дають певний характер, рівень участі людини в політичному житті, ступінь її політичної активності. Відомий польський політолог Є. Вятр відзначає шість рівнів політичної участі людини, які характеризуються різною силою впливу на політичні процеси : рівень рядового громадянина ; рівень громадянина як члена громадської організації ; рівень громадянина як члена політичної організації; рівень громадського діяча та політичного діяча ; рівень професійного політика ; рівень політичного лідера. Звернемось тепер до питання більш практичного і розглянемо коротко форми політичної участі людини в умовах переважно тоталітарного режиму, що довгий час характеризував життя нашого суспільства. В цілому, як бачимо, політична поведінка людини визначається її економічним становищем (власністю) та рамками політичної свободи (владою). Почавши процес по скасуванню приватної власності, наше суспільство після революції перейшло до так званої “всезагальної приватної власності” (К.Маркс) та її повного одержавлення. Такі процеси в економіці викликали уніфікацію економічних, а потім і політичних інтересів людей. Риси грубого комунізму, в свій час гарно розкритиковані Марксом і дивним чином виявлені під час практичної реалізації його ж політичної доктрини, все в більшій мірі говорили про деформацію взаємовідносин суспільства та громадянина. Поглинання особистого державним, повне заперечення особистості принципово у будь - якій сфері життя, абстрагування від таланту – ось результат відчуження від конкретної людини її справжніх інтересів і заміни їх інтересами держави. Таким чином, відбулося порушення міри економічних та ідеологічних (політичних за умов тоталітарного режиму) мотивів діяльності людини, що стало закономірним наслідком того, коли 166 втрачаються природні мотиви людської діяльності, а навзамін гіпертрофічно зростає роль ідейно - політичних, ідеологічних чинників. Це стосувалося всіх сфер життя людей, в тому числі і політики. Щодо останньої, то можна поділити участь громадянина в політичній сфері життя суспільства на два типи : тип героїчний, самовідданий і тип егоїстичний. Дамо їм коротку характеристику. Найбільш важливими рисами героїчної, самовідданої політичної участі людини стали нехтування як на рівні суспільства, так і на рівні громадянина матеріальною забезпеченістю, поширення психології рівної бідності, проголошення аскетизму як суттєвого критерія соціалістичності суспільних та індивідуальних форм життя людей. Причому, сутність вказаної соціалістичності вбачалась в тому, наскільки особисте, індивідуальне життя людини відповідало загальним (тобто державним) інтересам, а не в тому, наскільки система була розгорнута в бік громадянина. Самовіддані форми політичної участі людини закономірно супроводжувались проявом найвищого ентузіазму у всіх сферах життя радянського суспільства. Підтвердження тому – приклади патріотизму, громадянської надійності в роки Великої Вітчизняної війни. Характерною особливістю героїчних форм політичної участі за умов тоталітарного режиму було роз’єднання в соціальній пам’яті суспільства і людини минулого, сучасного та майбутнього. Минуле, як відомо, відкидалося, сучасне ж повністю підкорялось ідеалам майбутнього. Це відповідало ідеології тих часів і максимально заохочувалось. Егоїстичні форми політичної участі людини виступали антиподом соціалістичного способу життя та всіляко засуджувались. Джерелом їх виникнення стала така властивість потреби людини в самореалізації як компенсація. Ця форма політичної участі людини також була наслідком порушення міри взаємодії економічних та духовних стимулів активності громадянина, бо тривале незадоволення матеріальних потреб викликало необхідність компенсаційних форм їх задоволення. Егоїстичні форми політичної участі людини проявились в 167 неприборкуваному прагненні до влади, кар’єри, в заздрощах, політичному підлабузництві тощо. Обидва типи політичної участі людини за умов панування радянського соціалізму фактично є деформованими, бо виникли в результаті гіпертрофованого впливу на діяльність людини політичних (ідеологічних) факторів. Політична реформа має “зняти” ці деформації. Насамперед, шляхом повернення громадянинові його невід’ємних прав, зокрема, економічних та політичних. Процес цей тривалий та нелегкий, однак цивілізованої альтернативи в способах формування цивілізованої політичної поведінки людини в цьому немає. Громадянин вільно діє тоді (в політиці також), коли має всі необхідні для цього права та свободи. |