Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

• Название: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
• Анкор: Дудик_Стилiстика укр. мови_2005.doc
• Дата: 26.04.2017
• Размер: 2.12 Mb.
• Имя файла: Дудик_Стилiстика укр. мови_2005.doc
• Тип: Навчальний посібник; #5561
• страница: 26 из 34

Складне речення — речення з різною кількістю найрізноманітні­ших предикативних частин, поєднаних сполучником, сполучним словом чи тільки інтонаційно.

Майже кожну з частин складного речення можна пе­ретворити на окреме просте самостійне речення. Таке перетворення не буває стилістично нейтральним, бо найчастіше спричиняє певні зміни простого речення, особливо в ритмомелодиці, в інтонації синтаксичної конструкції. Воно завжди потребує для своєї появи та вияву деяких особливих розумово-мовленнєвих зусиль, творчості, пор.: Скоро вдарили перші морози, снігом за-

274

Стилістика мовних одиниць

Граматична стилістика і її одиниці

275


віяло село (В. Кучер) і Скоро вдарили перші морози. Сні­гом завіяло село. Перше речення — складне безсполуч­никове, це окрема комунікативна одиниця. За граматич­ною будовою та інтонацією складне речення становить одне своєрідне ціле, окрему структурну єдність, яка постає дещо інтонаційно розірваною в двох простих ре­ченнях. Безсполучникове складне речення і сформовані на його основі обидва прості речення становлять синоні­мічні синтаксичні конструкції, які семантично тотож­ні, але розрізняються синтаксично і стилістично: вони мають не зовсім однакову тональність, що позначається й на сприйманні мовцем висловленого в складному ре­ченні і в двох простих реченнях.

Особливо виразним є стилістичне розмежування складнопідрядних речень і простих ускладнених речень з дієприкметниковим, прикметниковим чи дієприслів­никовим зворотами. Обидва різновиди речень — синоні­мічні конструкції, пор.: Не робіть незвичних жестів, які притягують до себе надмірну увагу (І. Томан) і Не робіть незвичних жестів, притягуючих до себе над­мірну увагу; Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля, яка була повна спокою надії і Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля, повна спокою надії (М. Коцюбин­ський); Чіпка поїхав після того, як упорався коло ха­зяйства і Упоравшись копо хазяйства, Чіпка поїхав (Панас Мирний).

Предикативні частини складного речення мають здебільшого будову простих речень, об'єднаних у склад­не речення — за змістом, структурно та інтонаційно, утворюючи окрему комунікативну одиницю. Тому час­тини складного, особливо складнопідрядного, речення лише умовно можна називати реченнями. Однак це до­пускається з методичних міркувань — щоб полегшити вивчення синтаксису складного речення (переважно у шкільному курсі). Водночас очевидним є те, що «речен­ня» як предикативна частина складного речення саме собою не виражає відносно закінченої думки, не має ін­тонації окремо вживаного речення, не виконує функції речення — ці ознаки притаманні всьому складному ре­ченню, а не його предикативним частинам.

Стилістика, зміст і структура складного речення що­найбільше зумовлюються сутністю простих речень, з яких воно сформувалось. У складному реченні Реве Дніпро, й лани широкополі медами пахнуть, колосом

шумлять (А. Малишко) обидва прості сурядні речення можна було б оформити як окремі прості речення: Реве Дніпро. И лани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять. Але тоді між обома простими самостійними реченнями послабиться смисловий зв'язок, зневираз-ниться з'єднувальна роль сполучника й, прості речення зримо роз'єднаються інтонаційно, що вплине на спри­ймання зображуваного, пор.: Хмара напливає на мі­сяць, і навколо все знову тоне в темряві (В. Козаченко) і Навколо все тоне в темряві тому, що хмара знову напливла на місяць. Ще слабше сприймається цей зв'язок у двох простих реченнях: Хмара напливає на місяць. І навколо все знову тоне в темряві. З вилучен­ням сполучника семантичний зв'язок між обома речен­нями послаблюється ще більше: Хмара напливає на мі­сяць. Навколо все знову тоне в темряві.

Прості речення, трансформовані (перетворені) в складні, змінюються стилістично, пор.: Гомонять то­полі. Шелестять осики (М. Терещенко) і Гомонять то­полі, шелестять осики. У першому прикладі обидва ре­чення інтонаційно завершені, через що роз'єднані трива­лішою паузою, містять повідомлення про менш щільно пов'язані між собою явища природи. У другому прикла­ді інтонація завершеності властива тільки останній лек­семі складного речення, тоді як перше сурядне речення вимовляється з інтонацією, яка спонукає до продовжен­ня розповіді. У ньому тісніше сприймається зв'язок між обома явищами природи. Отже, прості речення помітно втрачають у складному реченні свою значеннєву й син­таксичну самостійність (навіть тоді, коли повністю збері­гають свою граматичну будову). Перетворення простих речень на складні зумовлює синоніміку і стилістичну різ­номанітність різноструктурних складних конструкцій.

Синтаксичні паралелі на рівні складного речення простежуються не завжди. Часто певний різновид складного речення виступає лише в одному варіанті і з тільки йому властивою стилістичною сутністю: Лиш той не знає смерті, хто творить сам життя (В. Сосю-ра) — друге просте речення відповідає на питання, яке зумовлене змістом першого {хто саме не знає смерті?), і пояснює підмет (той). Ці прості речення можна вжити й окремо, але при цьому частково зруйнується зміст, ви­ражений обома простими реченнями в складнопідряд­ному реченні. Перетворення обох предикативних час-

276

Стилістика мовних одиниць

Граматична стилістика і її одиниці

277


тин цього речення на окремі прості самостійні речення потребувало б такої докорінної перебудови їх лексико-синтаксичної сутності, внаслідок якої складнопідрядне речення і обидва прості речення, сформовані на його ос­нові, опинилися б поза рамками синонімічності.

Отже, перетворення одного складного речення на два чи більше простих завжди стилістично вагоме, пор.: Важка дорога, що покрита твердим покровом сніго­вим, лягає коням під копита, гарячим коням вороним (Я. Шпорта) — Важка дорога лягає під копита гаря­чим коням. Дорога покрита твердим покровом сніго­вим; Сонце ллється, ніби дощ, крізь хмар жовтавий пух (М. Рильський) — Сонце ллється крізь хмар жов­тавий пух. Ніби дощ. Унаслідок синтаксичних перетво­рень складних речень на два прості змінилась інтонація простих речень (порівняно з інтонуванням їх у складно­му реченні), послабився або змінився (чи навіть частко­во деформувався) смисловий зв'язок між ними. Речен­ня Дорога покрита твердим покровом сніговим стало семантично відірваним від першого речення, виникла стилістична незграбність — зайве повторення слова до­рога, а звідси й одноманітність вислову. Змінилась інто­нація простого речення Ніби дощ, яке внаслідок цього набуло додаткової приєднувальної функції — через значну відірваність від дієслова-присудка ллється це речення здається не зовсім вмотивованим стилістично.

Чимало різновидів складних речень специфічні за своєю граматичною (синтаксичною) будовою і не мо­жуть бути перетворені на окремі прості речення: Я жив би двічі і помер би двічі, якби було нам два життя дано (М. Бажан); Хто любить людей, того й люди люблять (І. Томан); Під вечір по селу розійшлося, що йдуть коза­ки (М. Коцюбинський); Щоб урожаї добрі мати, треба землю глибше орати (Нар. творчість); Ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться (Марко Вовчок).

Прості речення сприймаються несамостійно, неза­вершено в багатьох різновидах складнопідрядного ре­чення і в складному безсполучниковому реченні з його неоднорідними предикативними частинами. Всі части­ни будь-якого складного речення завжди утворюють од-ну-єдину інтонаційну цілість, отже, й одне речення — як одиницю синтаксичну і стилістичну.

Семантика, весь зміст і стилістика складного речен­ня залежать від семантики (лексичного значення) слів,

що входять до його складу, і службових слів (слова), якими виражаються певні логічні (смислові) відношен­ня між простими реченнями — частинами складного ре­чення. Ці відношення називають синтаксичними відношеннями. Вони бувають єднальними, зістав-ними, розділовими, часовими, просторовими, умовни­ми, цільовими, причиновими, наслідковими, причино­во-наслідковими, допустовими тощо.

Прості речення в складному реченні реалізують своє смислове (змістове, логічне, поняттєве) значення тільки сукупно. Окрема предикативна частина складного речен­ня нерідко несамостійна і формально, структурно, син­таксично, і в смисловому відношенні, напр.: Скінчився денний труд, і з брами заводської ідуть робітники (В. Со-сюра) — друге речення без першого помітно несамостійне і граматично, і своїм змістом. Воно виражає наслідок то­го, про що йдеться в першому реченні. На граматичний зв'язок між цими реченнями вказує сполучник і.

Якщо простим реченням (навіть багатослівним) ви­ражається одна відносно закінчена думка, то складне речення виражає щонайменше дві думки в їх різних взаємовідношеннях. Об'єктом цих думок є різні явища в природі, суспільстві, в особистому житті тощо. Маючи (порівняно з простими реченнями) більші можливості для вираження різних синтаксичних відношень, які відо­бражають реальні відношення між предметами, явища­ми дійсності, складні речення внаслідок цього широко використовуються в науковому й офіційно-діловому мовленні.

Особливим різновидом складного речення є пері­од — семантично, структурно і стилістично вагома й оригінальна синтаксична конструкція, напр.:

Коли весна рожева прилетить

І землю всю вбере і заквітчає,

Коли зелений гай ласкаво зашумить

І стоголосо заспіває,

Коли весні зрадіє світ увесь

І заблищить в щасливій долі,

І ти одна, в квітках і травах, в полі десь,

Серед весни, краси і волі

Не зможеш більше серця зупинить,

Що в грудях буде битись, мов шалене,

І скрикнеш, — знай, не долетить

твій скрик тоді до мене... (О. Олесь).

278

Стилістика мовних одиниць

Граматична стилістика і її одиниці

279


Розгорнуте складне речення, яке логічно, за змістом та інтонацією членується на дві частини: першу (попе­редню) — багатослівну, яка вимовляється з поступовим нарощуванням голосу до кульмінації після слів / скрик­неш, і другу (заключну) — завжди вкрай стислу, яка відмежовується від попередньої частини тривалою пау­зою (між обома частинами) і зниженням голосу, тобто інтонацією.

Така ж загалом побудова та інтонація періодів про­стежується і в недіалогічному, прозовому мовленні, напр.: Що земля поділяється на шматочки, що людей усе більшає, а землі не прибуває, що вже й тепер чима­ло бурлаків, а далі й більше буде — це кожний бачить і знає (М. Коцюбинський).

Цілком очевидною є чітка двочастинна будова цього періоду, його оригінальна ритмомелодика, не дуже роз­горнутий зміст, обсяг і, як наслідок цього, неповтор­ність усієї синтаксичної будови періодичної структури вислову, його виразно індивідуалізована стилістична своєрідність, яка найчастіше притаманна мовленню ху­дожньо-літературному.

Стилістичні функції абзацу і тексту

Стилістичні можливості абзацу й тексту зазвичай ширші й різноманітніші, ніж можливості речення, але водночас вони менш компактні й цілісні за змістом.

Абзац (нім. Abzatz — перерва, пауза, відступ) — частина тексту (або весь текст) від одного відступу до другого, яка містить одне, кілька чи й багато пов'язаних логічно речень, що становлять пев­не, відносно завершене семантичне і граматичне ціле.

Перший текстовий рядок абзацу починається відсту­пом управо, а останній передує наступному відступові і, отже, другому абзацові тексту.

Текст (лат. textum — побудова, зв'язок, сплетіння) — писемний або усний мовленнєвий масив, найчастіше багатослівна семан­тична й граматична єдність, утворена одним чи кількома речення­ми, що виражають завершену думку; поєднання слів «від крапки до крапки» або певний словесний відрізок мовлення, який графіч­но розчленований кількома чи багатьма крапками.

Кожен абзац являє собою текст або ж певну його час­тину, натомість кожен текст — це або мінімальний аб­зац, або певна кількість абзаців, або й весь твір (худож-

ній, публіцистичний та ін.), твори письменника (пор.: Усі тексти українських художніх творів заслугову­ють певної уваги).

Текстом можна умовно вважати й окремі слова чи сполучення слів, які семантично поєднані або не поєд­нані, але підлягають певному аналізу.

Отже, термін «текст» порівняно зі словом-терміном «абзац» є значно ширше вживаною лексемою: прозовий текст, драматичний, поетичний, розмовно-побутовий текст, публіцистичний, текст автобіографи, текст заяви та ін.

Іноді ці терміни сприймають і визначають як синоні­мічні, взаємозамінні. Абзац зорієнтований і на досяг­нення певної стилістичної мети, може слугувати:

— засобом увиразнення, актуалізації, підсилення
комунікативно важливих фрагментів тексту;

— способом логічного й композиційного членування
висловлюваного, основу якого становить узагальнення
чи конкретизація, подрібнення певних відрізків мов­
лення;

— засобом найдоцільнішої ритмізації мовлення.
Надмірне членування мовлення на абзаци зазвичай

створює ефект мозаїчності, позитивної строкатості, мовлення при цьому може набувати стилістично вмоти­вованої динамічності й експресивності.

Перші основи лінгвістичних знань про абзац і текст заклав О. Пєшковський, який вважав, що «межами між абзацами [звісно, в усному мовленні. — П.Д.] ...висту­пають тільки понадмірно подовжені паузи».

Текст у більшості випадків є багато- чи кількаре-ченнєвою структурно-семантичною одиницею. Будь-який текст завжди наявний у зв'язному мовленні і ста­новить його вияв, а абзац створюється ще й певною суб'єктивно-індивідуальною комунікативною настано­вою автора, його свідомим чи інтуїтивним прагненням до виділення єдиної за змістом і стилістично своєрід­ної, особливої за певною ознакою (ознаками) частини свого висловлювання.

Більшість дослідників уникає визначення тексту як особливого і окремого мовного й мовленнєвого явища, оскільки його обриси неоднакові й не чітко окреслені.

Стилістичні функції тексту і абзаців у ньому можна простежити на прикладі художнього твору:

280

Стилістика мовних одиниць

Граматична стилістика і її одиниці

281


Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочать угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть го­лі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльо­зами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дріб­них крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто висо­ко, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, бруд­ними потоками...

Маленьке сіре, заплакане віконце. Крізь його видко обом — і Андрієві, і Маланці, як брудною, розгрузлою до­рогою йдуть заробітчани. Йдуть та й йдуть, чорні, по­хилі, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відби­лись від свого ключа, немов осінній дощ. Йдуть і зника­ють у сірі безвісті...

Тьмяно в хатинці. Цідять морок маленькі вікна, хмуряться вогкі кутки, гнітить низька стеля, і плаче зажурене серце. З цим безконечним рухом, із цим безу­пинним спаданням дрібних крапель пливуть і згадки. Як краплі сі — упали й загинули у болоті дні життя, молоді сили, молоді надії. Все пішло на других, на силь­ніших, на щасливіших, немов так і треба.

Немов так і треба... (М. Коцюбинський)

Текст містить чотири семантично окремих абзаци: у першому описано непривабливу, але реальну осінню природу; другий абзац передає вкрай пригнічений внут­рішній стан персонажів; третій — співзвучність стану персонажа із пейзажем; четвертий абзац вкрай лаконіч­ний, чотирислівний, завершувально-підсумковий. Він спонукає читача до роздумів, до певної соціальної і внутрішньопсихологічної налаштованості.

Отже, абзац і текст є своєрідними самодостатніми мовними одиницями, які позначені очевидною семанти-ко-структурною цілісністю і зорієнтовані стилістично.

Висновки

1. Усі мовні одиниці (навіть найменша з-поміж них — фонема) сти­лістично вагомі, бо виконують певну функцію. Наприклад, форми вве­чері \\увечері однозначно-варіантні, хоча початкова фонема в них сут­тєво інша {приголосний в і голосний у); внаслідок цього змінюється звучання всього слова, отже, і добір однієї з цих форм у кожному кон­кретному акті спілкування проводиться для мовленнєвої зручності, милозвучності, стилістичної доцільності.

2. 
   За характером, сутністю і функціями мовних одиниць, які ста­новлять окремі об'єкти стилістики, виокремлюють с тил і стику фо­нетичну (фонематичну, орфоепічну й акцентологіч­ну), лексичну, фразеологічну і граматичну (морфем­но-словотвірну, морфологічну й синтаксичну).
   
3. 
   У межах фоностилістики особливий інтерес становлять такі явища, як різнотипні звукові повтори й напівповтори, зокрема реф­рен (повторення віршованих рядків наприкінці кожної строфи), анафора (повторення слів на початку віршованих рядків), аліте­рація(повтор однакових приголосних звуків у певному поєднанні слів), асонанс(повтор голосних у словах, які розміщені поряд), р и -ма (певне співзвуччя слів у віршованих рядках), звуковідтворення, звуконаслідування тощо.
   
4. 
   Важливим для стилістики є дотримання силабічнихзако­номірностейу мовленні, тобто нормативного поділу слів на склади й відповідної їх вимови, і закономірностейпросо­дичних — усталеного наголошування слів, виразів, їх мелодики, інтонування; дотримання нормативного логічно-інтонаційного виді­лення в реченні одного з його елементів, слів. Інтонація, будучи яви­щем незмірно різноманітним в усному мовленні, завжди потенційно властива й писемному мовленню, бо, пишучи, мовець повсякчасно орієнтується на стилістично найумотивованіше усне прочитання напи­саного. Стилістично вагомий і кожен з елементів інтонації: мелодика мовлення; ритм, або ритміка; сила, або інтенсивність, мовлення; темп мовлення; його тембр, тобто індивідуальне забарвлення голосу кож­ного з мовців.
   

5.У лексичній стилістиці досліджують сем антику слів і зу­мовлену нею, а також контекстом, стилістичну функцію (функції) сло­ва. Стилістично зовсім нейтральних слів немає. Навіть загальновжи­ване, стилістично немарковане слово (земля, вода, він, його, білий, чорний, працювати, сьогодні, без, і), логічно виділяючись у реченні, набуває певної додаткової семантико-комунікативної важливості, от­же, й певної стилістичної функції, бо в цьому випадку слово об'єктив­но привертає до себе дещо більшу, ніж звичайно, увагу, активізується, його семантика сприймається з певною емоційністю.

6. 
   Лексична стилістика має своєю метою переважно характерис­тику стилістичних функцій усіх різновидів лексем, тобто слів і лексич­них сполучень слів (ними виступають дво- і кількаслівні поєднання слів із функцією одного номінатива, найменування і члена речення: асиміляція звуків, складнопідрядне речення з підрядним означаль­ним; власні назви з двох і більше слів).
   
7. 
   У лексикології як галузі лінгвістичних знань уже достатньою мі­рою схарактеризовано найрізноманітніші за своєю сутністю групи лексики (словникового складу мови), передусім такі, як загаль­новживана лексика(найбільш комунікативно важлива, умовно кажучи, «щоденна») і різні шари стилістично обмеженої лексики: про -фесійно - в и робиичої, офіційно-ділової,наукової
   

282

Стилістика мовних одиниць

Граматична стилістика і її одиниці

283


(науково-термінологічної),побутової, емоційної; іншомовної. Уже досить повно осмислено й науково визначено стилістичні можливості таких лексико-семантичних груп слів і сполу­чень слів, як полісемічні (багатозначні) слова й сполучення слів (се­ред них метафора, метонімія, синекдоха), омоніми, пароніми, синоні­ми, антоніми; архаїзми, історизми; неологізми; діалектизми; жарго­нізми, сленгізми й арготизми; варваризми, екзотизми, вульгаризми. Кожен із цих шарів лексики має свою неповторну логічно-значеннєву сутність, слугує номінацією певної групи своєрідних реалій; сукупно ними названо все пізнане людиною, більш чи менш соціально важли­ве, реальне та ірреальне в навколишній дійсності, в самій людині. От­же, кожна лексема також по-різному вагома й стилістично: за кон­кретної мовленнєвої ситуації, а також інтонування речення й кожного слова в ньому на звичну для слова семантику нашаровується певна конотативність, тобто додатковий значеннєво-почуттєвий відтінок, емоційність. Існує й природно об'єктивнаемоційналек­сика, в якій кожна лексема перебуває поза межами емоційно-сти­лістичної нейтральності, бо виражає, називає певний елемент нашої почуттєвості, емоційності (позитивної чи негативної): любов і нена­висть, вірність і зрада, дідусь і дідуган, щасливий і нещасливий, нещас­ний, поважати і ганьбити і т. ін.

8. 
   До мовних і мовленнєвих одиниць, які завжди стилістично ва­гомі й виразні, належать фразеологізми, котрі формуються що­найменше з двох слів. Це ідіоми, фразеологічні одиниці і фразеологі-зовані сполучення слів. Вони використовуються майже в усіх стилях мови (крім деяких жанрів офіційно-ділового стилю — заяв, протоко­лів, автобіографій, законодавчих актів тощо). Фразеологізми завжди позначені образністю, семантичною глибинністю, очевидною емоцій­ністю, а завдяки цьому також і стилістичною оригінальністю.
   
9. 
   Одним із розділів стилістики є морфемно-словотвірна стилісти­ка, що передбачає визначення функцій переважно тих слів (похідних), які сформувались з участю словотвірного афікса (суфікса, префік­са): сніг -> прасніг — снігур — снігир — снігиця — сніговитий — сніго­виця — сніговий — снігурик — снігуронька — снігурочка — сніжаний — сніжечок — сніжина — сніжинка — сніжиночка — сніжистий — сні­жисько — сніжити — сніжище — сніжка — сніжний — сніжник — сніжниця — сніжно — сніжок — сніжечок та ін., а також і утворення з лексемою сніг способом словоскладання: снігоболотохід, сніговал, сні­говійний, сніговійниця, снігозатримання, снігозатримування, снігоза­хисний, снігозахист, снігозбиральний, снігозбирання, сніголавинний, снігомір, снігомірний, снігонавантажувач, снігоочисний, снігоочисник, снігоочищення, снігоочищувальний, снігопад, снігопаддя, снігоподіб­ний, снігоприбиральний, снігоприбирання, снігоприбирач, снігорозо­рювач, снігоступи, сніготанення, снігування та ін.
   

10. Стилістичні можливості морфологічних засобів мови — це функ­
ціональні можливості слів у їх повному складі. Вони закладені в семан­
тиці кожного повнозначного слова, в його фонетично-акцентних якос­
тях і граматичних (морфологічних) категоріях і значеннях, які властиві

кожному повнозначному слову. Неповнозначні (службові) слова не ма­ють ні семантичної, ні граматичної, ні внаслідок цього і стилістичної, самостійності, їх стилістичність тільки потенційна, допоміжна і практич­но зреалізовується в поєднанні з повнозначними словами.

11. 
    Для стилістики як для особливої теорії і практики використан­ня всіх структурних мовних одиниць немало важить кількісне поєд­нання їх і вияв у мовленнєвому контексті. Функціональні можливості різнотипних фонем неоднакові (див. табл. 1, 2), що зумовлюється їх кількісним виявом, отже, і словотвірною текстовою важливістю: се­ред голосних фонем найактивніше використовуються фонеми а, о; з-поміж приголосних фонем активно побутують приголосні сонорні, що суттєво впливає на значну вокальність, звучність і на милозвуч­ність українського літературного мовлення.
    
12. 
    Певне стилістичне значення властиве категоріям роду, числа й відмінка іменників: учитель і вчителька, співробітник і співробітниця, аспірант і аспірантка, студент і студентка, особливо лікар і лікарка. Форма жіночого роду побутова. Нелітературною є форма професорка (так звичайно з деякою негативною оцінкою кажуть про дружину про­фесора); значна кількість іменників однаково стосується обох статей: це іменники спільного роду і розмовно-побутового використан­ня: писака, задавака, зівака, бродяга, рева, каліка, нероба та ін.
    
13. 
    Більшість іменників використовується в обох часових формах — в однині і в множині. Розрізняють іменники, які мають або тільки од-нинну форму (вдосконалення, мислення), або тільки множинну (граб­лі, витребеньки). Значна кількість іменників, які вживаються в однині, з певною видозміною в семантиці й емоційному забарвленні (сіль, масло, сталь, лихо, зло, вода, глина та ін.) може вживатися і в множи­ні {мінеральні води, солі та ін.).
    
14. 
    Зовсім самостійно категорія відмінка виявляється тільки в іменниках, в особових і деяких інших займенниках. Кожна з відмінко­вих форм іменника, слугуючи виразником тієї ж самої семантики, все ж може розрізнятись флексією, поєднуватись із різними прийменни­ками і на цій основі розрізнятись стилістично, навіть і значеннєво, напр.: Сідайте до столу (обідати), але Підійдіть до стола; нормативними є форми ходив по лісу, ходив по полю.
    
15. 
    Більшість абстрактних і матеріально-речовинних іменників, уживаючись у множині, набуває значення деякої умовності й пере­носності, навіть узагальненості: 6/вса, пшениці, ячмені — все це зіл­лялось в одну могутню хвилю... (М. Коцюбинський).
    
16. 
    Уживання власних назв (іменників) у множині завжди мотиву­ється стилістично: бажанням, наміром висловитись про певну особу з іронією, неприхильно, зневажливо тощо (Сталіни, гітлери, донкіхоти, гобсеки, собакевичі, борулі); або прагненням виразити повагу, шаноб­ливість у ставленні сучасників до видатних осіб минулого, напр.: Бра­кує нам тепер Шевченків, Лесь Українок, Грушевських (3 преси).
    

17. Прикметником позначається статична ознака предметів,
явищ, дієприкметником — динамічна, яка сприймається в певному

284

Стилістика мовних одиниць

Граматична стилістика і її одиниці

285


часі. Прикметники становлять переважаючий засіб вираження епі­тетів — образно-художніх означень: ясні зорі, тихі води, золоте сон­це. Стилістично вагомі морфологічно незмінні короткі прикметники (дрібен дощик іде) і нестягнені форми повних прикметників {врочистеє свято, веснянії ночі). Стислими, економними є синтетичні (поєднані, злиті) форми вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників (чорніший, найчорніший) порівняно з аналітичними (складеними) фор­мами: більш чорний, найбільш чорний, які частіше використовуються в книжних стилях, особливо в науковому і офіційно-діловому мовленні. Ненормативними є форми типу самий чорний (у значенні найвищого ступеня порівняння), більш складніший замість більш складний.

18. 
    Після іменників стилістично найпотужнішими є дієслова. Це зумовлено своєрідністю їх семантики (значенням дії, стану) і розгалу­женою системою форм способу й часу, вживаних з неоднаковою ак­тивністю в усіх стилях мови. Найчастіше дієслова використовуються в розмовно-побутовому й художньому стилях і значно менше — в біль­шості жанрів офіційно-ділового мовлення. Для мовців однаково важ­ливі як дієслова, що відображають «стан людини», так і дієслова зі зна­ченням «стан природи». Особливо своєрідні безособові дієслова. Дуже розгалуженою є синоніміка дієслів: тільки в художніх творах виявлено близько 90 лексем зі значенням різних виявів процесу мовлення.
    
19. 
    Стилістична важливість числівників найбільшою мірою визна­чається контекстом: схвилювати можуть і цифри до десяти, і мільйони чи мільярди. Самі ж по собі всі числівники належать до лексем ней­тральних з погляду емоційного.
    
20. 
    До найбільш різнозначеннєвих і різнофункціональних зай­менників належать особові займенники я, ти, ми і ви, а також займен­ник воно.
    
21. 
    Через обмеженість морфологічного оформлення прислівники стилістично менш розгалужені, ніж, наприклад, іменники, дієслова чи прикметники. У багатьох випадках прислівники можуть уживатись у значенні слів інших частин мови: жаль — іменник або модальний прислівник; найчастіше — прикметник або прислівник; довкола — прислівник або прийменник і т. ін.
    
22. 
    Стилістично своєрідними є й службові слова — прийменники, сполучники й частки. Кожне службове слово по-своєму доповнює, уточнює, підсилює, розгортає чи обмежує те, що виражається повно­значним словом (словами).
    
23. 
    Прийменники (прості первинні, первинні складні, вторинні прості і вторинні складні) виражають найрізноманітніші семантичні й граматичні відношення між повнозначними словами, а на цій основі також і конкретну стилістичну функцію, яка тільки уточнюється при­йменником, але семантично виражається повнозначним словом (сло­вами) в поєднанні з прийменником: Книжка лежала на столі; біля, поблизу стола, в столі і под.
    
24. 
    Сполучники поділяють на сурядні (єднальні, протиставні, роз­ділові) і підрядні. Сполучник ніколи не входить до складу члена ре-
    

чення, не виступає його частиною, натомість сполучне слово — це завжди окремий член речення. Виразної стилістичної функції спо­лучник (сполучне слово) набуває в тексті.

25. 
    Частки (словотвірні, формотворчі, вказівні, означальні, обме­жувально-видільні, підсилювально-видільні, модальні) — це завжди увиразнювальний, своєрідно доповнювальний елемент у складі пев­ного члена речення. Саме в цьому й полягає стилістична функція час­ток, які здебільшого вагомі також емоційно.
    
26. 
    Вигуки. Особливу групу слів, які не належать ні до повнознач­них, ні до службових слів, становлять вигуки. Вони ніколи нічого не на­зивають, а тільки виражають почуття, волевиявлення. Це виразно емоційні слова. Неемоційних, стилістично нейтральних вигуків не бу­ває. До вигуків близькі й своєрідні звуки-наслідування людиною того, що вона чує в природі: б-м-м, б-у-х-х, ку-ку і под.
    
27. 
    Прийменників, сполучників, часток і вигуків у мові зовсім обме­жена кількість: різнотипних прийменників — 270—280, сполучників — 80—90, часток — приблизно 70—80; кількість вигуків не підлягає на­віть приблизному обчисленню, бо, наприклад, вигук а може бути пред­ставлений у багатьох варіантах: а; а-а; а-а-а; а! а-а!; а?; а-а-а?; і т. ін.
    

28. Семантично, граматично й комунікативно стилістична спро­
можність мови широко реалізується на синтаксичному рівні, в струк­
турах усіх речень, словосполучень і слів-речень. Кожне речення в літе­
ратурній мові формується за певною всенародно усталеною структур­
ною моделлю. Немає жодного синтаксично індивідуального речення,
яке б сформувалось поза межами певного різновиду речень. Синтак­
сично речення не розрізняються за стилями мови: немає речень роз­
мовно-побутового, офіційно-ділового чи якогось іншого стилю. Кожне
речення вимірюється за загальномовною схемою: просте — складне;
розповідне, питальне — спонукальне; двоскладне — односкладне;
поширене — непоширене; повне — неповне (з членуванням на менш
об'ємні структурні різновиди). Однак від стилю мовлення залежить
внутрішня сутність речення, неоднакове поєднання в ньому членів
речення, кількісний вияв певних різновидів речення в кожному із
стилів мови.

29. 
    Украй важливим для стилістики є також розмаїття структури словосполучення (сурядного чи підрядного), але тільки в структурі ре­чення, бо вживане окремо словосполучення є не комунікативною одиницею, а тільки номінативною, хоча й своєрідною, ускладненою. Словосполучення поза реченням (як і слово) — це тільки своєрідний матеріал, з якого формується речення. Значеннєво-структурний і кіль­кісний вияв словосполучень безмежно синонімічний, у цьому виявля­ється багатство нашої мови: придорожні будинки — будинки вздовж дороги (...при дорозі, від дороги та ін.).
    
30. 
    Найчастотнішою синтаксичною одиницею є член речення. Ко­ли він стає реченням, його стилістична функція набуває самостійності й особливої вагомості, однак і в складі речення кожен з його членів своєрідно неповторний.
    

286

Стилістика мовних одиниць

Граматична стилістика і її одиниці

287

31. 
    Комунікативно-стилістична цілеспрямованість мовлення по­стійно виявляється у структурах розповідного (найчастіше), питально­го чи спонукального речень.
    
32. 
    Крім найпоширенішого структурного різновиду речень — двоскладних, — в усіх стилях і в обох формах мови широко і з пев­ною своєрідною стилістичною метою використовують речення од­носкладні:означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні й номінативні.
    
33. 
    Окремою стилістикою позначені різноструктурні ускладнені прості речення з однорідними членами, подекуди і з узагальнюючим словом при них; з відокремленим членом; із вставною чи вставленою частиною; із звертанням.
    
34. 
    Усі розумово-мовленнєві якості (виразна стислість, економ­ність викладу, динаміка, особлива ритмомелодика і, як наслідок цьо­го, стилістичний ефект від висловлювання) створюються структурно-синтаксичною різноманітністю неповнихречень:власне непов­них, еліптичних і приєднувальних конструкцій; реченнями незакінче-ними й обірваними.
    
35. 
    Зазвичай розгалуженіше, ніж у простих реченнях, мислення, почуттєвість людини виявляється в різноструктурних складних речен­нях — реченнях із двома або кількома предикативними частинами. Виразну і своєрідну стилістичну функцію мають періоди— складні речення, які позначені виразною інтонаційною своєрідністю.
    
36. 
    Особливими стилістичними сегментами (відрізками) мовлен-ня є абзаці текст.Семантично й структурно вони дуже різнома­нітні, утворюються зазвичай певним комплексом, поєднанням речень (а в їх складі й еквівалентів речення, які самостійно ніколи не станов­лять ні абзацу, ні тексту).