Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
О. Пєшковським): Сковорода! Людина і сим вол! Син України і син планети... (П. Тичина). Номінативні речення становлять активну й дедалі кількісно поширювану конструкцію сучасної мови. Особливо це стосується буттєвих, вказівних і номінативно-називних односкладних структур. Виразна структурно-семантична специфіка номінативних речень зумовлює таку ж специфіку їх стилістики. Сфера стилістичного вживання номінативних речень різногалузева, а самі вони — поліфункціональні. Кожен з різновидів номінативних речень неоднаково виявляє свої функції, які, проте, в усіх випадках детермінуються не стільки внутрішньосинтаксичною сутністю цих конструкцій, скільки позареченнєвими чинниками — контекстом, конкретністю мовленнєвої ситуації. Наприклад, буттєві номінативні речення можуть передавати динаміку вражень, думок, що прискорено з'являються і прискорено зникають, як і реалії з поля зору мовця (наприклад, у швидкісному поїзді пасажир не має часу зосередитись і все повно сприйняти, докладно проаналізувати й оцінити спостережуване). За таких ситуацій можна назвати тільки дещо з побаченого, зафіксувати лише контури навколишніх об'єктів: Рубіжне... Знову путь... Володіне... Кабанне... Нарешті, Сватове, і крикнув поїзд: «Стій!» (В. Сосюра); Роти. Коні. Повіддя. Шаблі. Кращі снайпери, кроком вперед! (П. Усенко). За наявності єднального сполучника між номінативними реченнями в складносурядній конструкції втрачається деяка енергійність їх функції, уповільнюється темп вимови, помітнішим стає відтінок переліку відпо- Граматична стилістика і її одиниці 249 відних об'єктів: День, і дим, і даль, і рима. Бадьорий крик, бадьорий спів. Шумлять міста... А десь над ними, у небі арками легкими цвіте мереживо мостів (В. Сосюра). Загалом такі ж стилістичні функції зберігаються за номінативними реченнями однотипного змісту й у випадку поєднання їх (чи деяких із них) розділовими сполучниками: Ставок... Або Дніпро... Або Ворскла, Псьол, Десна. Сідайте так під лозою, в руках у вас вудочка, на однім кінці на тій вудочці черв'як, на другім — ви, рибалка (Остап Вишня). За такої структурної своєрідності номінативних речень відтворюються всі елементи певної широкої картини зображуваного, зберігається швидкий перебіг і перелік певних об'єктів, явищ, подій у часі й просторі, а також невимушений колорит усномовної розповіді. Завдяки своїй семантичній місткості й структурній стислості номінативні речення слугують засобом створення наочно-образних картин життя, особливо в художньому тексті різних жанрів. Вони відразу й легко вводять мовця (читача) в певну конкретну обстановку мовлення. У драматичних творах синтаксичні номінативи функціонують як ремарки, у художніх текстах вони простежуються на початку їх частин, глав, абзаців, газетних кореспонденцій (пор.: Вінниця. Стадіон «Локомотив» ...10 тисяч глядачів), наявні в описах явищ, процесів, станів природи, пейзажів, житла, предметів побуту, при складанні протоколів, у заголовках усіх інших документів. Подекуди простежується ціла низка номінативів, що дає змогу об'єднати розрізнені об'єкти в одне ціле, а крім цього, створити живий, емоційний тонус оповіді. В той же час прийом розгорнутого вживання номінативних речень, надмірне нанизування їх одне на одне не завжди стилістично доречне, може навіть скидатись на словесний шарж: Різноліття... Різнодення... Сон. Гроза. Незагнуздане натхнення. Сміх. Сльоза. Різнодум'я... Різноцвіття... Радість. Гріх. Недостояне поліття. Сльози. Сміх (М. На-гнибіда). Більшість структурних різновидів номінативних речень з неоднаковою активністю використовується в таких стилях мови, як публіцистичний, розмовно-побутовий і художній; також слугують назвами документів; найменш характерні номінативні речення для мовлення наукового, передусім суворо академічного. 250 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 251 Ускладнені прості речення і їх функції Прості односкладні речення різнотипні за властивою їм семантикою, синтаксичною структурою і стилістичними функціями. Прості ускладнені речення не бувають однослівними, їх прийнято розглядати в таких вимірах:
Трактування простого ускладненого речення в синтаксисі неоднозначне. Переважає думка, згідно з якою простим ускладненим є речення або з однорідними членами речення, або з відокремленим членом речення, або речення зі вставним, вставленим чи звертальним елементом. Усе ж дехто із синтаксистів (А. Прият-кіна та ін.) вважає, що прості ускладнені речення — це тільки речення з відокремленим членом (членами), що до них начебто не належать навіть речення з однорідними членами, бо «однорідність лише кількісно поширює речення, але не ускладнює його». Це, мабуть, сумнівне міркування. Звісно, однорідність не змінює речення категоріально, бо не привносить до його складу синтаксично різних членів речення (неможливий, наприклад, один однорідний ряд одночасно з означення і додатка тощо), але однорідність модифікує речення семантично, наповнює його новим змістом, розгортає структурно, індивідуалізує стилістично. Це загалом стосується й простих речень із синтаксично ізольованою частиною, бо кожна з них (вставна, вставлена чи звертальна) надає реченню чогось виразно особливого, семантично, синтаксично й стилістично важливого. Синтаксис простого ускладненого речення — великий за обсягом і важливий розділ граматики, який усталився як вчення про структуру й семантико-функціо-нальні особливості усіх різновидів простого ускладненого речення. Ці речення широко вживаються в писемній і усній формах мови, в усіх її стилях. Обмеженим, однак, є використання простих речень, ускладнених дієприкметниковими чи дієприслівниковими зворотами, у розмовно-побутовому мовленні, бо такі звороти загалом книжні за своєю сутністю, щонайбільше властиві науковому й офіційно-діловому мовленню. Усі різновиди простих ускладнених речень по-різному співвідносяться зі складними реченнями і з неус-кладненими простими реченнями. Якщо прості речення з однорідними членами синонімічні переважно зі складносурядними реченнями, становлять з ними стилістично паралельні конструкції, то прості речення з відокремленим членом (членами) співвідносні з певними різновидами складнопідрядних речень. Натомість речення із вставністю, вставленістю чи звертальністю (звертанням) сприймаються тільки в межах простого речення, синтаксично пов'язані не з усією структурою складного речення, а тільки з певною частиною простого речення або ж і з усім простим реченням. Стилістика речень з однорідними членами Члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію (певного головного або другорядного члена речення), перебувають у тих самих синтаксичних відношеннях з якимсь іншим членом речення і поєднуються між собою сурядним зв'язком, називають однорідними членами речення. Вони (нерідко в поєднанні з узагальнюючим словом чи сполученням слів) розгортають речення синтаксично, своєрідно збагачують його семантично. На цій основі речення модифікується стилістично, функціонально. Обсяг однорідного ряду, його кількісний вияв і лексико-граматична сутність регулюються певною комунікативною потребою. Кожна із структур речень з однорідними членами має свою неповторну індивідуальну сутність, вагому стилістично, бо нею що-небудь активізується в усьому складі речення, логічно виділяється, набуває певної особливої ваги, звучання. Навіть у простих ускладнених реченнях, представлених тільки двома однорідними членами, що з'єднані сурядним сполучником чи тільки інтонацією, від зміни порядку членів речення змінюється їх стилістика: Минають дні і ночі; Минають дні, ночі; Дні і ночі минають; Дні, ночі минають. В усіх чотирьох реченнях однорідність двочленна, зв'язок між однорідними підме- 252 Стилістика мовних одиниць тами сполучниковий або безсполучниковий, але колений із варіантів речення відрізняється акцентом і сприйманням однорідних підметів. Синтаксична однорідність є водночас і семантично-значеннєвою однорідністю: Синє море хвилювалось і кипіло на березі піною (М. Коцюбинський), пор.: Синє море хвилювалось на березі піною. Синє море кипіло на березі піною. Однорідністю забезпечується економність вислову, бо два речення ніби об'єднались в одному; двома дієсловами-присудка-ми при одному підметі в цих реченнях акцентується на двох різних діях, обидва однорідні присудки вирізнені значеннєво, також і емоційно, експресивно, тобто стилістично. У реченні По гарячому небу повзли довгі і сірі, як павутиння, хмаринки (М. Коцюбинський) двома однорідними узгодженими означеннями привертається увага до двох ознак зображуваного явища природи — хмаринки, і це в реченні комунікативно найсуттєвіше, через що й виділяється логічно, поглиблюється порівнянням як павутиння. Майже те саме простежується і в реченнях з двома однорідними членами, які поєднані тільки інтонацією — без сурядного сполучника: Тремтять, летять звабливі звуки (Г. Чупринка); Ми всі живемо, працюємо один для одного (3 газети). Наявність у реченні двох однорідних членів — це тільки елементарний вияв однорідності, отже, й початкова ланка її формування, мінімальна форма однорідності. І все ж, як стверджує О. Пономарів, «однорідність виникла на вищому ступені розвитку людської свідомості, людського пізнання. Спочатку відбувалося нагромадження, потім добір складників одного ряду. Після добору людина почала класифікувати дібране ». Чим більше в реченні однорідних членів, тим повніша в ньому однотипна розчленованість висловлюваної думки, тим вона ширша й багатша, тим повніше охоплюються нею певні реалії життя. Особливо виразним є компактне вживання в тексті семантично й синтаксично різнотипних однорідних членів речення. Таким уживанням однорідності забезпечується неповторний лад мислення й мовлення, бо при цьому нагромаджується одноплановість деяких елементів висловлюваного, увага слухача (читача) певним чином привертається до однотипних реалій — осіб, явищ, дій, ознак, обставин, ситуацій. Цьому сприяє й сама інтонація однорідності, яка завжди певною мірою Граматична стилістика і її одиниці 253 контрастує з неоднорідною мовленнєвою інтонацією: Образно кажучи, гроші... — не ідеальний раб. Розумієте? Це раб, який все знає, все вміє, все може. Він мовчазний, покірний, безсоромний, вірний. Ми хронічні, спадкові рабовласники... Так, так, моя дорога, і Пужа-релі, Дюртеї, і я, і ви, й навіть ваш Бернар, навіть ваш чорний святий Кюре, всі. Це сидить у нашій крові, в нашій натурі, переданій нам через тисячоліття (В. Вин-ниченко). Однорідний ряд формується лише одномірними за певною ознакою членами речення. Немає однорідності в такому логічно хибному, отже, й стилістично невдалому реченні, як Навколо озера росли дерева й верби: родове поняття дерева семантично не поєднується з видовим поняттям верби. Алогічність несумісна з однорідністю, отже, також із стилістичністю. Логічно хибною, через що й неоднорідною в одній із своїх частин є й така фраза-речення: Все більш злагоджено й перспективно починають працювати навчальні заклади, школи, інститути, університети, а також позашкільні установи й дитячі садки — виділені сполучення слів є родовими поняттями, всі інші — видові поняття. Однорідність притаманна всім стилям мови. Однак у літературно-художньому стилі вона часто набуває тропеїчного звучання, сприймається метафорично — як засіб художнього вислову. В той же час у художніх текстах може простежуватись певною мірою невиправдане, навіть набридливе вживання однорідних членів речення: Захряс майдан... захряс горбами, возами, кіньми, коровами, вівцями, волами, телятами, горшками, мисками, курми, вовною, лантухами, хмелем, смушками, матерією, чобітьми, цукерками, пряниками, квасом, пивом, руською гіркою, гребінками, косами, шкірами, ременем, чавунами, прядивом, хустками, полотном, дьогтем, дранчаками, сорочками, спідницями, килимами, щетиною, дужками, рогами, шайками, воском, медом, малясом, таранею, оселедцями, ходами, яйцями, запасками, плахтами, пирогами, салом, м'ясом, ковбасою, смаженою рибою, ряднами, скринями, гвіздками, молотками, свинями, крамарями, циганами, баришниками, людьми, дітьми і сліпцями (Остап Вишня).Надмірне вживання дієслів не динамізує вислову, перебігу думки, сприйма- 254 Стилістика мовних одиниць ється обтяжливо, зводить до мінімуму художність написаного: / все ворушиться, дихає, курить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже, ігікає, ремигає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, смердить, воняє, кудкудахкає, квокче, смалить одне одного поруках, грає на гармонії, на скрипці, причитає, п'є квас, їсть тараню, одригує, ікає, «будькає», лускає насіння і крутиться на каруселі. (Остап Вишня). Великою кількістю однорідних членів речення створюється почуття комічності, яке ґрунтується на певній логічній невмотивованості, навіть стилістичній надокучливості. Посиленню однорідності сприяють сполучники, якими поєднуються однорідні елементи. Стилістично об'єктивною може вважатись така закономірність: чим більший сполучниковий ряд, чим більше однотипних сполучників у реченні з однорідними членами або також чим словесно розгалуженіші сполучники (неоднослівні), тим виразніше й емоційно відчутніше виражається з їх допомогою значення однорідності — як на основі єднального ряду, так і на основі зв'язку протиставно-зіставно-го чи розділового: Довкола розкинулись мило Барвисті дрібні береги, Домочки, й садочки, і люди, Отари, і луки, й луги (Леся Українка); Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або в садку, чи деінде (М. Коцюбинський); Чи то садок видніє, чи город, чи поле (Панас Мирний). Виразно підсилюється значення тих однорідних членів, які поєднуються попарно: Життя — це ріка, в якій попутно й повально тече минувшина й теперішність, добро й зло, правда й кривда (І. Федорів). При іменникових однорідних членах речення в центр уваги слухача (читача) потрапляє певне поєднання чимось близьких між собою осіб чи однотипних за якоюсь ознакою предметів. Наприклад, за наявності однорідних прикметників у межах одного речення увага сконцентровується на найменуваннях різних якостей людини чи предмета, а наявність у реченні дієслівної однорідності наповнює його зміст очевидною дієвістю, динамікою, енергією руху. Художній текст із певного згустку різнотипних однорідних і неоднорідних членів також може бути позначений і деякою стилістичною своєрідністю, зокрема описовістю, тональною рівністю, певною словесною переобтя- Граматична стилістика і її одиниці 255 женістю, навіть помітною відчуженістю від художньої образності й виразності: На широкім облоні, на бори-славській і бонській толоці збиралися грізні хмари: се ріпники сходилися на велику виробницьку раду. Всі цікаві на нову, досі нечувану появу; всі повні надії і якогось таємного страху; всі згідні з роз'єренню і ненавистю на своїх гнобителів. З гумором або шепотом, більшими або меншими купками з горішнього і долішнього кінця або із середини Борислава плили-напли-вали вони. Чорні зароплені кахтани, лейбики, сіраки та гуні, такі ж сорочки, переперезані то ременями, то шнурками, то ликом, бліді, пожовклі та позеленілі лиця, пошарпані та зароплені шапки, капелюхи... (І. Франко). Незаперечною є також участь синтаксичної однорідності в створенні поетичної ритміки вислову: А я плачу, літа трачу, Його виглядаю (Т. Шевченко). Римованими однорідними явищами може створюватись один з домінуючих ефектів стилю народної думи: Брати! Будем жити, вино пити, Яничара бити, А курені килимами, Оксамитом крити (Т. Шевченко); Старший брат теє зачуває, Словами промовляє, Уже дрібними сльозами поливає (Нар. творчість). Речення з однорідністю й узагальнюючим словом, незважаючи на свою начебто структурну обтяжливість, можуть сприйматися і цілком поетично, оригінально: Є світ над нами високо такий: Без бур, без туч, без хуг, без гроз, без граду, Що в літній день житам приносить зраду, Що в очі б'є квіток, неначе кий (Б.-І. Ан-тонич). З участю однорідності чи на її основі можуть також створюватись такі стилістичні фігури поетичного мовлення: а) алітерація, утворювана повторенням певної приго лосної фонеми.: Пливли хмарини, немов перлини... (П. Ти чина); Прибігли тіні — сумні хвилини (П. Тичина); б) епіфора — повторення однакових звукосполу чень, слів з метою посилення виразності й мелодійнос ті вислову: Шевченка вулиця зелена. Нагадує |