Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
Односкладні неозначено-особові речення є загалом інтерстильовими (міжстильовими) конструкціями, бо майже з однаковою частотністю і стилістичною функцією вживаються в усіх стилях і жанрах мови. Стилістика узагальнено-особових речень Односкладні узагальнено-особові речення найчастіше вживають у розмовно-побутовому, художньому і, менш часто, в публіцистичному стилях мови. Майже зовсім не характерні вони для офіційно-ділового стилю мови в його писемному вияві (формі). Узагальнено-особовіречення—це такі односкладні конструкції, в яких дія (стан) сприймається узагальнено, як така, що за певних умов може стосуватись будь-якої особи, кожного. Головний член в узагальнено-особових односкладних реченнях виражається дієсловом у формі 2-ї особи (зрідка — іншими особовими формами): Вчись не до старості, а до смерті; Працюватимеш вволю — матимеш долю; Давніх друзів не забувають (Нар. творчість). Стилістична своєрідність узагальнено-особових речень також полягає в тому, що вони, як правило, виступають структурами мовлення афористичного, тобто мовлення узагальненого і водночас образного. Це здебільшого прислів'я, приказки, загадки, влучні вислови, зміст яких втілює в собі народну мудрість, найрізноманітніші узагальнені думки, сентенції, повчання. Ступінь узагальнення дійової особи, її неконкретності буває неоднаковим. Найчастіше виконувати дію може кожен, будь-хто: Шануй учителя як родителя; Сім раз відмір-те, один раз відріжте; Друзів пізнають у біді. Все це власне узагальненіречення .їх своєрідним різновидом є частковіузагальнено-особові коне тр у к ції: Тільки й зазнав я того щастя, як був малим хлопцем. Що було набігаєшся з хлопцями по тих горах, по тих долинах!... Що було накупаєшся в Росі, налазится по тих скелях високих... (І. Нечуй-Ле-вицький). Вдаючись до форми 2-ї особи, оповідач ніби сам себе усуває від названих дій, вчинків, чим акцентує на тому, що вони типові й для інших. Ідеться не про враження співрозмовника, а про враження особисті, про почуттєвий стан оповідача. Особисте, як зазначає О. Пєшковський, поєднується «із загальним, суб'єктивне з об'єктивним. І чим інтимніше яке-небудь переживання, тим охочіше він [мовець] зодягає його у форму узагальнення, переносячи це переживання ніби на всіх...». Стилістично близькі до щойно розглянутих узагальнено-особових структур речення, які формально мають у своєму складі «підмет» — займенник ти, ми або ви і узгоджене з ним дієслово: Другим ми часто пророкуємо, Як знахарі, чуже толкуем, Собі ж шукаєм циганок (І. Котляревський); Що тут вдієш, коли ти йому допомагаєш,, а він не розуміє цього. Сказане в обох реченнях стосується не конкретного ми або ти, а будь-кого, перед- 242 Стилістика мовних одиниць усім самого мовця. Це своєрідна збірна множинність, бо той, хто висловлюється, об'єднує себе з іншими якоюсь спільною дією. Отже, семантико-синтаксична і, внаслідок цього, стилістична своєрідність односкладних узагальнено-особових речень виразно своєрідна й неповторна за виконуваною комунікативною функцією. Це переважно конструкції емоційні, образні. Стилістика безособових речень У всіх стилях мови з неоднаковою активністю використовуються безособові односкладні речення. Безособовими називаються такі речення, головний член яких означає стихійну дію чи стан природи або ж таку дію чи стан особи, які трапляються з нею незалежно від її волі: / світає, і смеркає, День Божий минає... (Т. Шевченко); Давненько не дощило (О. Іль-ченко); Немає пісні без любові, Немає пісні без труда (В. Сосюра); О, сліз таки вже вилито чимало (Леся Українка); Жаль стало батька (М. Коцюбинський). Стилістична індивідуальність безособових речень наочно проступає при зіставленні їх із синонімічними до них двоскладними структурами, пор.: Далеко не завжди я працюю творчо і Далеко не завжди мені працю-ється творчо, або: Я не пишу і Мені не пишеться. В першому і третьому двоскладних реченнях особа виступає активною, від її волі залежить настання певної дії (працюю; не пишу), в другому і четвертому односкладних безособових реченнях суб'єкт дії або стану пасивний — те, що відбувається з ним, настає само по собі і не залежить від його волі, бажання. У безособових реченнях немає суб'єкта дії (стану), який сприймався б активно, саме як конкретний діяч чи «творець» або ж носій певного стану. Тому немає безособових речень спонукально-наказових у їх типовому вияві, бо ніхто не може зробити так, щоб скоріше чи пізніше світало, вечоріло, хмарило, дощило, мрячило, не стукотіло в скронях тощо. Певним винятком у цьому можуть бути окремі й особливі випадки, наприклад звертання мовця до нічної природи: Світай же! — це побажання, висловлене вкрай метафорично. Граматична стилістика і її одиниці 243 Семантично, також і стилістично, можливе вживання формально двоскладної конструкції замість односкладної безособової: Вже небо на сході ясніло (І. Не-чуй-Левицький), підмет і присудок у цьому реченні «несправжні», бо йдеться про природну стихію, пор.: На сході вже ясніло. Стилістична вагомість таких структур у їх логічній контрастності, незвичності, метафоричності, а отже, і в їх винятковій образності, художності: Чи зоря світає на небі, чи сонце грає, чи ніч вкриває землю, думка про тебе тліє в моєму серці (І. Нечуй-Левицький). Тільки структурно-стилістичною є також своєрідність односкладних безособових речень і двоскладних речень у тих випадках, коли йдеться про явища, процеси, які перебувають поза активною дією людини: Прожекторами небо пописано (П. Тичина) і Прожектори небо пописали; або: Як мені хочеться взяти перо, обмокнути його в блакить неба і Як я хочу взяти перо... Безособові речення, як жодні інші односкладні конструкції, семантично, структурно і стилістично розгалужені, неоднотипні. Серед них найбільш суттєво розмежовані речення, які містять таку інформацію:
Найчисленнішу групу безособових речень становлять речення з особовим дієсловом, ужитим переносно, в безособовому значенні, пор.: Похмурніло навколо в ці дні (М. Стельмах) і Обличчя моє похмурніло (підмет і присудок); У тихому морі темніє (Леся Українка) і Тихо в полі, гай темніє, Наступає літній вечір (Леся Українка); Прохолодою повіяло з лісу (М. Стельмах) і Прохолода повіяла з лісу. Обидві структури синоніміч- 244 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 245 ні, але стилістично дещо інші: виразнішою є метафоричність змісту двоскладної конструкції. Синтаксично розгалужені й стилістично особливі також і всі інші різновиди безособових речень: Спокою на серці в них не було (В. Собко); Де нема святої волі, Не буде там добра ніколи (Т. Шевченко); / ніде ні садочка, ні квіточки (І. Нечуй-Левицький), тобто немає, не було (еліптична конструкція); Як гарно марилось на шкільній лаві, скільки робилось сміливих... проектів (М. Коцюбинський); Враз було вбито всі хлоп'ячі надії (О. Дон-ченко); Зоряно, тихо в просторі (0. Гончар); Жаль стало батька (М. Коцюбинський); Сором тобі таке говорити (Леся Українка); Князь рече до воїнів: — Пора! (М. Бажан) — еліптичне речення; Вранці скажете, чого вам потрібно (І. Вільде). Безособові речення — найуживаніша, синтаксично й стилістично багатогранна група односкладних речень. Вони широко використовуються в усіх стилях мови, особливо ж у розмовно-побутовому і художньому, утворюють складну гаму перехідних типів речення — від повної безособовості в них до безособовості більш чи менш очевидної або тільки можливої. Стилістична різноманітність безособових речень має в своїй основі їх своєрідну семантику, особливо те, що зв'язок дії з діячем чи ознаки з її носієм у безособових реченнях або зовсім відсутній (коли головний член виражається безособовим дієсловом у його прямому значенні), або цей зв'язок пасивний з боку мовця, носія ознаки. Стилістика інфінітивних речень В усіх стилях і в обох формах мови — усній і писемній — за багатьох мовленнєвих ситуацій використовуються речення інфінітивні, по-своєрідному близькі до речень безособових. Інфінітивними називають односкладні речення, які мають синтаксично незалежний інфінітив у ролі головного члена: Тільки зирнути, радо заплакать, Раз пригорнути, раз побалакать (П. Грабовський); Мовчать! Взяти їх — офіцери відтісняють солдатів у куток (О. Довженко). Інфінітивні речення, на відміну від безособових речень, не допускають вставлення до своєї структури мо- дальних слів (не) треба, (не) можна, (не) варто і под., пор.: / вам, мамо, вчитися треба (М. Куліш); Коли б ще лиха собі не напитав, бо на кордоні не вільно стріляти (М. Коцюбинський) — обидва речення безособові із залежним від модального слова інфінітивом; Бути у нас субтропікам чи не бути? (0. Гончар); Хіба ж мені, мамо, цілий вік у чотирьох стінах сидіти і світу Божого не бачити? (Панас Мирний) — інфінітив в обох реченнях синтаксично незалежний, модального слова в них немає, його введення до складу речення не допускається змістом речення. Отже, це — інфінітивні речення. Трапляються й проміжні випадки, коли вставлення модального слова можливе, але від цього змінюється комунікативно-стилістична сутність конструкції, пор.: Зняти головні убори! (О. Гончар) — речення інфінітивне, спонукально-наказове і Треба зняти головні убори. — речення безособове, розповідне. За синтаксичним оформленням головного члена, а на цій структурній основі також і за стилістичною функцією, інфінітивні речення поділяють на дві групи: без частки би (б) і з часткою би (б). 1. Інфінітивні речення без частки би (б). Вони най більш частотні й стилістично різноманітні:
2. Інфінітивні речення з часткою би (б). Цими ре ченнями виражається: — дія бажана чи небажана: Відпочити б трохи, дух перевести (М. Стельмах); 246 Стилістика мовних одиниць
Стилістика інфінітивних речень досить розгалужена. Немалою мірою це пояснюється семантико-струк-турною своєрідністю їх структури, властивою цим реченням спонукальною чи питальною модальністю, через що моделі інфінітивних речень нерідко використовуються з навчально-виховною метою: Сидіти тихо!; Слухати уважно!; Переписати!; Розв'язати! та ін. або в державно-управлінській сфері: Зобов'язати!..; Виконати!., та ін. Отже, інфінітивні односкладні речення (в шкільному курсі мови їх вважають різновидом безособових речень) позначені своєрідною структурою, семантичною сутністю, а на цій основі — також і неповторними, суто індивідуальними комунікативно-стилістичними функціями. Стилістика номінативних речень Семантично, структурно й стилістично номінативні (називні) речення суттєво відрізняються від дієслівних односкладних конструкцій: у номінативних односкладних реченнях йдеться про буття предмета, особи чи явища. Головний член речення у них виражається іменником, іменниковим займенником або субстантивованим словом у називному відмінку: Високі сосни. Серпень. Спека. Усе так звично. Синь ріки. Летять над Ворсклою лелеки. А ген над гаєм — літаки (І. Муратов); Яка висока і густа трава! (Ю. Смолич); 24 серпня 2001 року. Називний відмінок, будучи єдино можливою мор-фолого-синтаксичною формою номінативних речень, виконує на рівні речення дві функції: номінативну (на-зивальну) і комунікативну (інформативно-повідомлю-вальну), іноді й додаткову спонукальну функцію чи спонукально-окличну. Обидві функції реалізуються з Граматична стилістика і її одиниці 247 допомогою особливої інтонації — номінативно-буттє-вої, номінативно-вказівної, номінативно-спонукальної, окличної тощо. Логіко-семантична й комунікативно-стилістична сутність номінативних речень полягає в ствердженні того, що певна особа, предмет, явище, поняття існує і сприймається в момент свого називання в теперішньому часі. У номінативних реченнях можуть уживатися й означення, а також і додаток, який синтаксично залежить від головного члена в називному відмінку: Поле, огороджене колючим дротом. Небо сіре. Хмари низькі. Вибух (О. Довженко). Небо сіре; Хмари низькі — двоскладні речення; Сіре небо; Низькі хмари — односкладні номінативні речення. Обидва різновиди речень синонімічні за семантикою і стилістичною функцією. У номінативних реченнях не буває обставини, бо її наявність передбачає семантичну присутність дієслова в ролі головного члена. О. Шахматов зазначає: «...визнаючиМороз реченням односкладним, ми речення Тепер мороз повинні визнати двоскладним і допустити в ньому пропуск присудка». Нерідко певне слово в номінативному реченні набуває форми, яка є типовою для обставини. Проте його функція щодо головного члена атрибутивна — функція неузгодженого означення, яке можна замінити узгодженим: Сухумі. Сонячне місто на Кавказі. Місто золотих пляжів, субтропічної рослинності. На Кавказі — неузгоджене означення, бо допускає синонімічну заміну на кавказьке, тому речення є номінативним. Коли ж така заміна виявляється неможливою, — речення вважається двоскладним, з обставиною у своєму складі: Крейсер (де?) у затоці (О. Гончар); Огірки в степу (О. Гончар); На вулиці три жінки (О. Довженко) — речення двоскладні, еліптичні. Майже загальноприйнятою є функціонально-стилістична, частково й семантико-стилістична, класифікація номінативних речень на такі різновиди:
248 Стилістика мовних одиниць
— уявно-номінативні речення («називний уявлен ня» — за |