Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра). Інші значення переносні або ж близькі до кохати: Добра дочка дуже кохала свого батька (М. Коцюбинський); Хто кохав життя ледаче, Непереливки тому (Л. Глібов); або кохати в значенні «дбайливо вирощувати, плекати що-небудь, ходити коло чогось»: Лукаш усю садовину ростив та кохав (Марко Вовчок); старанно доглядати що-небудь: Запустіє та оселя, що цілий рід кохав її та доглядав (Панас Мирний); виховувати, ростити кого-не-будь, старанно доглядаючи: Доню моя... Як ягідку, як пташечку, кохала, ростила... (Т. Шевченко); виношувати, плекати (намір, думку) тощо: Вони... вкупі кохали свої молоді наміри (Дніпрова Чайка); або синонімічне до кохати дієслово любити: відчувати глибоку відданість, прив'язаність до кого-, чого-небудь: Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю твій люд (І. Франко); майже в значенні кохати: Вміє розставатись той, хто вмів любить (М. Рильський); мати інтерес до чогось, високо цінувати що-небудь, надавати перевагу чомусь; мати нахил, пристрасть до чого-небудь: Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчалася любить! (Т. Шевченко); Горпина не їла — вона змалку не любила молочної каші (Панас Мирний). Стилістичне значення, функція дієвості, перебування в певному стані особливо актуалізується при дієслівній однорідності. Наприклад, у реченні Та ось все стихло, причаїлось, наче збиралось з силами. І раптом небо пойнялось вогнем, розкололось посередині і з страшним тріском завалилось на землю, церква похитнулася, стіни в школі розсипались. І все щезло і затихло... (М. Коцюбинський) відтворено неспокійний, динамічний і збурений стан природи. Частиномовна сутність дієслів стилістично безмежна, тому що вони містять безмежність мислено-мовлен-нєвої енергії, дії, вчинків. Близькими за семантикою (значенням дії, стану) до дієслів є їх складові форми — дієприкметники, дієприкметникові звороти і дієприслівники, дієприслівникові звороти. Отже, чим більше в мовленні дієслів, тим значнішою є його динаміка, енергія, стилістична виразність сказаного чи написаного. Граматична стилістика і її одиниці 203 Стилістичне використання числівників і займенників Усі поняття, що піддаються обчисленню (найчастіше це іменники), потребують позначення свого кількісного вияву. Для цього використовують числівники, які становлять лексико-термінологічну основу математики. Числівники — слова із значенням певної, чітко визначеної кількості. Кожний власне числівник точно вказує на кількість або порядок при лічбі: п'ятдесят (50) — це не менше і не більше, як п'ять десятків. Лексичне значення числівника завжди можна позначити цифрою. Це стосується і неозначено-кількісних числівників: кілька (декілька), кільканадцять, кількадесят, кількасот, бо, наприклад, кілька — це невизначена мала кількість у межах від трьох до десяти, кільканадцять — від одинадцяти до дев'ятнадцяти, кількадесят — кілька десятків і т. ін. Слова багато, мало, чимало вважають особливими кількісними прислівниками , бо вони мають ступені порівняння, позначають кількісно неточний вияв певної дії, процесу: зроблено багато — кількісний (кількісно-означальний) прислівник; минуло багато років — прислівник з невизначеним кількісним значенням. Отже, немає достатніх підстав вважати ці слова числівниками, навіть неозначено-кількісними. Стилістичне використання числівників буває двох видів:
По-особливому стилістично виразні форми числівників у фольклорі: ...у тебе діток так багато: раз четвірко і раз п'ятірко, а всіх разом дев'ятірко (Нар. творчість). Числівник — виразно своєрідна, лексично й граматично обмежена група слів (кілька десятків), кількість яких не поповнюється. Значення кількості чи порядку при лічбі в мисленні й мовленні людей — це категорії здебільшого незмінні й однозначні. І все ж числівники 204 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 205  не завжди стилістично нейтральні. За різних мовленнєвих ситуацій, по-різному інтонуючись, вони набувають неоднакової значеннєвої (отже, й стилістичної) важливості. Особливо очевидним це стає тоді, коли числівники семантично зовсім інші, пор.: Мене премійовано на 50 гривень і Мене премійовано на 500 гривень. Різний кількісний зміст сказаного в обох реченнях, як, можливо, й неадекватне інтонування, не може не впливати й на сприймання сказаного різними особами (навіть осо-бою-мовцем).Отже, лексично обмежений вияв числівників своєрідно важливий і стилістично. Наприклад, форми числівника один (одна, одне, одно, одні) мають немало лексико-семантичних значень. Цей числівник входить до багатьох сполучень слів, зокрема: не один (декілька, багато): Старезний самотній прадуб, що шумів віттям не один рік, похилився над Дніпром вже майже без гілля (О. Довженко); ні один — ніхто, ніщо з усіх, жоден: Роман... дуже несміливий: ніколи він не зачіпав ні однієї дівчини ні словами, ні жартами (І. Нечуй-Левицький); один-два, один-другий — вживаються як назви неточної, приблизної кількості: Все це триває... не більше одної-двох хвилин (Леся Українка); один на один — тобто з кимось на самоті, без свідків, віч-на-віч, сам-на-сам: Так піду я в поля неозорі, Із піснями один на один (А. Малишко) або без чиєї-небудь участі, допомоги чи втручання: Ото як зчепляться з Павлом. Один на один... (А. Головко). Широко використовується числівник один також і в складі інших сполучень слів, серед них і фразеологізованих: один одним, один одинцем, один-єдиний, один-однісінь-кий, одним один, в один голос, в одну душу, в одну мить, в одну шкуру, все одно, один і той же, один і той самий, одне і те ж, одне й те саме, одним миром мазані, одна нога тут, а друга там; одним вухом чути; одним духом, одним оком подивитися, стояти однією ногою в могилі, один до одного, одного поля ягода, ставати на одну дошку, стригти всіх під одну гребінку, один з одним, один за одним, один перед одним, одне слово, одне побіля одного, одної весни (зими...), одного разу, що за один та ін. Типовим (особливо для розмовно-побутового мовлення) є стилістичне вживання числівника один (одна, одно) у значенні слів інших частин мови: — займенників (переважно вказівного, неозначеного): ...Я живу одним [таким] життям, ти — іншим (П. Загребельний); Було колись в одній [якійсь] країні... (Леся Українка); — прислівника (весь час, постійно, тільки): Лежить Карпо на лаві плазом, мов зарізаний кабан, і пальцем не ворухне, одно постогнує (М. Коцюбинський). При числівниках два, три, чотири синтаксично залежний іменник уживається в називному відмінку множини, але з наголосом на першому складі: хороші сини, брати, але два, три, чотири сини, брити (це залишок колишньої двоїни — окремої форми числа іменників, які вживалися з числівником два), але п'ять — двадцять п'ять синів (чи братів). Недотримання цього орфоепічного правила призводить до мовленнєвої неправильності, а з нею і до стилістичної невправності, помилки. Певною мірою стилістично своєрідні також ї займенники — слова, які вказують на предмети, ознаки і кількості, але не називають їх. Семантично (частково й морфологічно) прийнято розглядати 9 груп займенників: особові займенники, зворотний, присвійні, питальні, відносні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні. Функціонально найрозгалуженіші особові займенники,які в контексті вказують на певну особу (я, ти, він, вона, воно) чи особи (ми, ви, вони). Саме ці займенники мають особливе стилістичне використання. Займенник я використовує кожна особа для називання самої себе. Форми його непрямих відмінків — суплетивні (від лат. suppletivus — доповнювальний) — утворені від іншого кореня: мене, мені, мною. В усіх відмінкових формах займенник я входить до складу різних сполучень слів, нерідко фразеологізованих: гляди ж мені, відсохла б рука мені. Вони вживаються з метою переконати кого-небудь у чомусь: грім би мене вдарив; не я буду, якщо...; оце я розумію; хай мене [святий] хрест [грім] поб'є; про мене (у значенні «роби, що знаєш»); теж мені (для вираження скептичного ставлення до кого-небудь, чого-небудь), тільки мене й бачили, я вас (тебе) навчу та ін. — погроза покарати когось; як на мене (на мою думку, розсуд, смак) і т. ін. Займенником ми найчастіше називають дві (навіть одну) чи й більше осіб разом з тим, хто говорить (ми — нас, нам, нами...): Ми вкупочці колись росли... (Т. Шевченко). Це також найменування: 206 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 207
Цей займенник є також заміною я (переважно в наукових працях, під час прилюдних виступів тощо), а зрідка для підкреслення поважності власної особи: Був собі поважний лицар, Нам його згадать до речі (Леся Українка); Подумаєш, розкричався. Ми не таких бачили (Г. Тютюнник) або (в минулому) ми у мовленні монарха, вельможних осіб: Я... Ми повелим! Я цар над бо-жіїм народом! (Т. Шевченко). Подібно й ви вживається тоді, коли мовець шанобливо, ввічливо звертається до однієї, двох чи багатьох осіб: Ви не журітеся, мамо. Я піду в найми (М. Коцюбинський). Також і займенник вони вживається для вираження пошани до однієї особи чоловічої або жіночої статі: Вони [наша мама] нас дуже люблять. Таке використання займенника вони було особливо типовим у колишньому селянському побуті, слугувало виявом специфічного українського національного етикету, шанобливого ставлення до рідних і старших за віком осіб. Отже, стилістично виразними є випадки досить частого використання множинних форм займенників ми, ви, вони, нам, вам замість я, ти, він, вона, мені, тобі. Займенник воно {його, йому, ним і т. д.), крім вказівки на особу чи предмет середнього роду {...Лев бачить, що воно [щеня] зробило, Та змилосердився — мовчить — Л. Глібов), може також вживатися:
Займенник воно здебільшого має фольклорне забарвлення, ми в значенні я вживається переважно в мовленні науковому й публіцистичному і т. ін. Кожен займенник (як і кожен числівник) стилістично особливий, неповторний, може використовуватися не з однією функцією, а з кількома, що й стає об'єктом лінгвістичного аналізу. Числівники і займенники (як і всі інші повнозначні й неповнозначні слова) мають своє неповторне буття в усіх стилях, а також у багатьох жанрах мови, використовуються в них активно або пасивно, навіть епізодично чи й зовсім стилістично «чужі» для них. Стилістичне вживання прислівників Особливу семантику і, передусім, морфологічне оформлення, обмеженість синтаксичних функцій мають прислівники. Цим визначається і стилістичне використання прислівників— повнозначних слів, якими виражається якісна або кількісна ознака дії чи стану, ознака іншої ознаки (тобто ступінь або міра вияву іншої ознаки). Прислівники не становлять різновекторної, різнопланової системи повнозначних слів, тому що є словами незмінюваними, представленими в мові тільки в одній формі. У цьому полягає їх помітна стилістична обмеженість. Прислівники, становлячи своєрідну, однак не дуже розгалужену сукупність морфологічних і синтаксичних ознак, не можуть у семантико-стилістичному плані не поступатися іменникам, дієсловам, прикметникам. Саме тому більшість мовознавців (О. Гвоздев, Д. Розен-таль, М. Ільїн, В. Кононенко, І. Чередниченко, А. Коваль, О. Пономарів, М. Пентилюк та ін.) не розглядають їх у стилістичних вимірах. Зовсім стисло витлумачено стилістичні можливості прислівників в академічній колективній монографії «Сучасна українська літературна мова. Стилістика» (1973). Стилістична функція прислівників загалом допов-нювальна, бо вони тільки своєрідно розгортають семантичне значення, виражене найчастіше дієсловом. Прислівники становлять слова із загальним значенням ознаки дії, стану, якості, рідше предмета. Інакще кажучи, прислівник виражає ознаку дії, стану {Працював щоденно, Спав спокійно) або ж ознаку якості {Він був дуже збуджений) чи ознаку предмета {Навіть удвічі багатший не зарадить цьому). Для того щоб стилістично, тобто вміло, користуватися прислівниками (як і словами інших частин мови) у кожному конкретному випадку, потрібно знати властиву їм семантико-граматичну сутність, своєрідніть, зокрема й те, що вони поділяються на такі групи: 208 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 209 1. Означальні прислівники. До них належать:
2. Обставинні прислівники. Серед цієї групи розріз няють:
Визначальне в семантиці прислівників полягає в тому, що їм здебільшого властиве широке, різноаспектне й своєрідне значення ознаки: Вкрай тяжко хворий наприкінці зустрічі ледве заговорив. Логічний центр цього речення представлений підметом (субстантивованим іменником) хворий; він заговорив (значення дії, тобто значення певної ознаки); заговорив -> ледве (ледве — ознака ознаки до заговорив); тяжко <— хворий (прислівник тяжко виступає ознакою (означенням) до хворий; вкрай <г- тяжко (вкрай, будучи кількісно-означальним прислівником і обставиною міри, ступеня, слугує озна- кою іншої ознаки — тяжко). Отже, прислівник здатний виражати не тільки ознаку кого-небудь або чого-небудь, а й ознаку іншої ознаки. На цьому й ґрунтується широка гама стилістичного використання прислівників, їх семантико-стилістична гнучкість, активне вживання в усіх стилях мови. Прислівники суттєво розширюють виражальні засоби мови, додають мовленню неповторних значеннєвих елементів і емоційності. їм властива пряма і непряма, тропеїчна семантика, пор.: — На плечах несете мливо? [борошно]. — Тяжко? — Аби тільки було що нести (М. Стельмах); переносні значення: В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було (Т. Шевченко); Тяжко мені. Тяжко, мамо! Нащо дала вроду? (Т. Шевченко). Тільки море хлюпотілося ласкаво та камінці журхотіли по-домашньому (Ю. Збанацький). Прислівникову функцію можуть виконувати й такі фразеологічні чи фразеологізовані сполучення слів, у яких немає прислівника: Пішов я світ за очі (Т. Шевченко); Як люди линуть в ранню рань до Дніпрогесів-ської греблі (М. Рильський). Кожне стилістично довершене використання прислівника (як і слова іншої частини мови) — це один із раціональних за певною ознакою (ознаками) спосіб мовленнєвої комунікації, в якому дуже важливо враховувати те, що:
— прикметниками: Панас Кандзюба хвилювався найбільше (М. Коцюбинський), найбільше — прислів ник, але: Найбільше щастя для мене — незалежна Ук раїна — слово найбільше є прикметником; — іменниками: Матері кожної дитини жаль (жаль — модальний прислівник), але Я маю жаль до неба, бо хмари, що проходять по ньому, не лишають там жод ного сліду... (М. Коцюбинський), жаль — іменник; Додо лу верби гне високі, Горами хвилю підійма (Т. Шевчен- 210 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 211 ко), горами — іменниковий прислівник, але: За горами гори хмарою повиті (Т. Шевченко), горами — іменник;
Отже, прислівники становлять для стилістики багатий, лексично своєрідний, дієвий та ефективний (з погляду логічного, власне значеннєвого й почуттєвого) мовний матеріал. Стилістика службових слів Кількісно невелику групу слів (їх у мові всього кілька сотень) становлять слова, які прийнято називати н е -повнозначними, службовими. Цим означенням аж ніяк не применшується їх важливість у мовній системі, у мовленні будь-кого. Якщо з речення, а ще більше — із кількареченнєвого відрізка мовлення вилучити службові слова, то його значення суттєво зміниться, зневиразниться або й повністю зруйнується. Службові слова (прийменники, сполучники, частки) виконують важливу комунікативно-стилістичну функцію. Вони беруть участь у формуванні більшості неод-нослівних речень, надають їм усталеної нормативності, певної значеннєвості і стилістичного забарвлення. Кожне службове (неповнозначне) слово своєрідно доповнює те, що виражається в реченнях повнозначними словами, слугує засобом вираження різних семантико-синтаксичних відношень між повнозначними словами в реченні і між реченнями. Службові слова суттєво впливають на стилістичне спрямування кожної мовленнєвої конструкції. Без них, як правило, не утворюється жодне розгорнуте висловлювання. Службове слово завжди або об'єднує повнозначні слова в реченні у певну змістову й синтаксичну цілісність, уточнює передаваний реченням зміст, або підсилює чи обмежує значення певних елементів речення. Статистичний аналіз різностильових текстів засвідчує численне використання в них службових слів, які належать до найуживаніших у мові; ними вагомо доповнюється те, що виражається семантикою, граматичними ознаками і стилістичною функцією повнозначних слів. Стилістика прийменників Службові слова, які в поєднанні з повнозначними словами виражають залежність їх від інших слів у реченні або в словосполученні, називаються прийменниками. Вони використовуються для вираження найрізноманітніших відношень між синтаксично незалежним і залежним словом у реченні або в словосполученні. Прийменники вживаються тільки з непрямими відмінками іменних слів. Прийменники в українській мові здебільшого розподіляють на такі групи:
212 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 213 Кількість вторинних прийменників приблизна, розподіл їх — дещо сумнівний, хоча він простежується і в словниках: наприклад, слово близько (див. СУМ) у реченні Близько лікоть, — та не вкусиш (Номис) виступає прислівником, а в реченні Рад був [Андрій] жити близько батька... (І. Франко) це ж слово вживається як синонім до біля, коло (набуває функції прийменника при родовому відмінку іменника), а також: жити при батькові. Прийменник, будучи службовим словом, виражає певну низку семантичних і стилістичних відношень між повнозначними словами, семантично скріплює їх синтаксично-підрядним зв'язком. Отже, значення прийменників релятивне (відносне), його сутність полягає у вираженні прийменником певних семантичних відношень між повнозначними словами. Прийменники, вступаючи у різні відношення, зв'язки із повнозначними словами, разом з ними виражають семантико-синтаксичні значення, стилістичні функції, використовуються багатозначно: звернувся до друзів (об'єктне значення), поїхав до міста (значення місця), вставав до зорі (значення часу), нагрів до двадцяти градусів (значення міри і ступеня). У складі речення іменник із прийменником до виступає обставиною (працював |
