Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
Історизми — слова застарілі або ті, що старіють, які перейшли чи переходять до пасивної лексики через дуже обмежене використання їх у мові у зв'язку з припиненням існування предметів, явищ, понять, які вони позначають. Ці лексеми не мають синонімів, слів-замінників. Наприклад, у реченні Йшли списники, ...мечники, ...лучники, сховавши в колчанирій бистрих стріл — разючий дощ війни (М. Бажан) виділені слова — давні й сучасні найменування певних колишніх груп воїнів, озброєних по-різному і з неоднаковою, суто військовою метою. Майже вийшли з ужитку лексеми раби і рабовласники, патриції і плебеї; урядники, становий, десяцький, соцький, тисяцький, волосний, писар, барон, граф, князь, цар, гетьман (виборний ватажок козацького війська Запорозької Січі); боярин, холоп, поміщик, кріпак, феодал, забуваються назви старовинної зброї: меч, лук, рогатина, сагайдак; назви одягу: жупан, намітка, запаска, очіпок. У 20-ті роки XX ст. широко вживалися лексеми продрозверстка, продподаток, комнезами, ком-біди, неп, непман та ін., що на короткий час з'являлися як породження тодішнього режиму, а пізніше зникли, особливо в розмовно-побутовому мовленні. Історизмами стали слова і словосполучення Радянський Союз, Союз Радянських Соціалістичних Республік, колгосп, колгоспний лад, радгосп, Радянська Армія, Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС), УРСР, обком, райком та ін. Особливу групу архаїзмів становлять старослов'янізми (церковнослов'янізми) — лексичні, фразеологічні або фонетичні запозичення із старослов'янської мови: ...як бувало во дні они, возвисили свій Божий глас; Німим отверзутпься уста... (Т. Шевченко); Фашизм звірячий ввергніть у бездну! (П. Тичина). Власне архаїзми та історизми належать до слів і виразів із виразною стилістичною функцією. До них вдаються в художньому мовленні, щоб відтворити колорит минулого життя, типізувати та індивідуалізувати певні риси характеру персонажів, надати зображуваним подіям відтінку певної експресії, іронії, зневаги, викликати в реципієнтів жартівливо-гумористичний ефект або й, навпаки, сповнити вислів пафосом урочистості, справжньої чи удаваної поваги: Тур тяжку боль одоліва, к Енею руки простягає і мову слезную рече (І. Котляревський); Жупан на ньому синій і китаєва юпка, пояс із аглицької каламайки підперезаний (Г. Квітка-Ос-нов'яненко); Атомне ядро в трави прощення просить (А. Малишко); (Возний, звертаючись до Наталки): Рци одно слово: «Люблю Вас, пане Возний», і аз, вище упом'янутий, виконую присягу о вірнім і вічнім союзі з тобою (І. Котляревський). Надання мовленню архаїчних рис, вживання стародавніх лексем, граматичних форм і фонетичних одиниць має бути розважливим, стилістично вмотивованим, максимально обмеженим — навіть у тих випадках, коли йдеться про минуле. Стилістичні функції неологізмів Рушійною силою всіх змін у лексиці мови є навколишня дійсність, діяльність, номінативно-мовленнєва творчість людини від часів родового й племінного буття до національного, міжнаціонального. Людина завжди називала все пізнаване, пізнане, усвідомлене чи тільки усвідомлюване, уявлюване нею: явища природи, суспільні та індивідуальні реалії. Так у мовній системі виникли слова і сполучення слів, які на перших порах були новими, тобто неологізмами. Неологізми (грец. neos — новий і logos — слово, вчення) — нові слова, які з'являються в мові для того, щоб позначити, назвати нові поняття, явища, процеси. Виникають неологізми внаслідок розвитку, змін у суспільному житті, особливо в науці, техніці, мистецтві 174 Стилістика мовних одиниць Фразеологічна стилістика і її одиниці 175  і т. ін. На думку А. Грищенка, «...статус неологізмів відповідні слова зберігають доти, доки вони не стають узуальними, тобто загальновживаними, властивими усному і писемному мовленню якнайширших кіл носіїв літературної мови».Кожне окреме слово, сполучення слів, фразеологізм, навіть наголос у слові вперше з'являється в устах і свідомості окремої особи, однак слова з багатьох причин конкретного автора не мають. Виняток становлять сло-ва-терміни. Наприклад, з іменем російського вченого Михайла Ломоносова (1711 —1765) пов'язане вживання слів-термінів кислота, маятник, насос, сузір'я (калька із созвездие), словосполучення земна вісь. Це приклади лексичних новотворів (неологізмів). Крім них, з'являються й семантичні неологізми, пор.: 1) бригадир — у Росії XVIII ст. — військовий чин, середній між полковником і генералом (нині це історизм); 2) бригадир — переважно керівник якогось колективу осіб на виробництві, заводі. Наприкінці XIX — на початку XX ст. слова винахідник, дослідник, представник, письменник, прихильник, видавець, промовець, гуртківець, читач, перекладач, дописувач, споживач, гуморист, прогресист, україніст, експериментатор, співачка та інші вважались неологізмами. У 50—60-ті роки XX ст. до неологізмів належали слова цілинник і космонавт, тепер перше з них стало історизмом, а друге сприймається як загальновживане слово. З'являючись разом з новим поняттям про предмет, явище та ін., неологізм не відразу входить до активної лексики, часто і не сягає її меж. Тільки ставши загальновживаним і загальнозрозумілим, він перестає бути неологізмом, усвідомлюється як слово звичайне, щоденне або ж як одиниця пасивної, суто спеціальної, галузевої тощо лексики. Крім нових слів, які з часом стають загальномовни-ми, є також слова, створені письменниками, громадськими діячами з певною функціональною метою, напр.: яблуневоцвітно, розкрилено (росту), пустун-літун, майбуття, сонцебризний, вітровіння, акорди-тись, ясносоколово; Стоїть сторозтерзаний Київ і двістірозіп'ятий я (П. Тичина). Або: підхмар'я цвіт (А. Малишко), шумливі хвилі (Ю. Смолич), крайсвіт-ній (Ю. Яновський), зореносець, залізнотіла, сталево-серда, ширококрилий (М. Бажан), фальшак, безвірко, без-бровко, плюндрач (О. Гончар) та ін. Такі неологізми прийнято називати індивідуально-авторськими (контекстуально-мовленнєвими, оказіональними).Вони використовуються тільки в певному авторовому контексті, іншими мовцями вживаються лише епізодично. Авторські неологізми своєрідно увиразнюють мовлення, набувають цілком очевидного стилістично-функціонального забарвлення, напр.: Той, хто безпомильно б'є ковадлом по ковадлу, як по голові, ...хто вміло викручує залізо, як руки, — крутизалізенко, той, хто вправно хапає кліщами деталі, як язика, — хапай-кленко (В. Голобородько). Деякі лексеми-неологізми письменники запозичують з народного мовлення. Так, О. Гончар творчо використав слова терпень, холодень, голодень, які з'явились у роки голодомору. Отже, неологізми в мові — це завжди її оновлення, в більшості випадків логічно й стилістично вмотивоване збагачення, мовленнєво-лексична динаміка в мові, вияв її розвитку. 3.3. Фразеологічна стилістика і її одиниці У цьому розділі стилістики вивчаються функціональні особливості фразеологізмів — найрізноманітніших за своєю семантикою і структурою мовних зворотів, які в повному складі належать до поняттєво-емоційних засобів вираження розумової і почуттєвої сфери людини. Стилістичне використання фразеологізмів Одним із стилістичних засобів мови й мовлення, по-особливому виразних, оригінальних і емоційних є фразеологізми. Фразеологізми (грец. phrasis — зворот і logos — слово, вчення) — семантично й граматично пов'язані сполучення слів, а також речення, які використовуються в мові як її усталені і здебільшого легко й образно сприймувані одиниці. Фразеологізми як особливі мовні одиниці становлять об'єкт фразеології,а'теорія і практика використання їх у всенародному мовленні є предметом стилістики. 176 Стилістика мовних одиниць Фразеологізми, на відміну від формально подібних до них «звичайних» словосполучень або речень, не створюються у процесі мовлення за усталеною в мові семантичною і синтаксичною нормою (нормами), а тільки, як і слово, відтворюються. Звичайні словосполучення із семантично й граматично поєднаних слів можна вважати вільними, бо вони виразно поділяються на два члени речення — синтаксично незалежний і синтаксично залежний (підрядне словосполучення) або на два чи більше синтаксично незалежних (однорідних, неоднорідних) членів речення (сурядні словосполучення). Фразеологічні сполучення слів, які не бувають словосполученнями як особливими синтаксичними одиницями щонайменше з двох членів речення, завжди становлять тільки один член речення (ідіоми) або окреме просте чи складне речення, в якому лише з певною умовністю можна визначати члени речення: Чесне діло роби сміло (Нар. творчість); Чуття єдиної родини (П. Тичина). Фразеологізм може також виконувати функцію одного члена речення: Він сказав що-небудь? — Ні, набрав у рот повітря (мовчав), будучи ідіомою. Ідіома (грец. idioma — особливість, самобутній зворот), або ідіоматичне сполучення слів, — це стійке, семантично й синтаксично неподільне поєднання слів, у багатьох випадках близьке за лексичним значенням до окремих повнозначних слів: клювати носом (дрімати), накивати п'ятами (втекти), дивитись крізь пальці (не помічати), робити з мухи слона (перебільшувати), правити теревені (базікати), вусом не повести (не звернути уваги), танцювати під чужу дудку (підкорятися), залишитися з носом (зазнати невдачі), пальці знати (невправно), тримати камінь за пазухою (затаїти образу, бути нещирим), попасти пальцем в небо (не вгадати) та ін. Однослівних ідіом не буває. Ідіоми виразно відображають національну своєрідність кожної мови і зазвичай іншими мовами дослівно не перекладаються. їх характеризує неоднакова само--стійність тих частин, з яких утворилась кожна окрема ідіома. Якщо, наприклад, у семантиці таких сполучень слів, як ні пари з уст, тримати язик за зубами, ще певною мірою відчувається зв'язок із стрижневим словом пара (пара не виходить з уст, якщо людина мовчить) або зі словом зуби (коли язик притиснутий до зубів, говорити не можна), то загальне значення ідіом дати (піднес- Фразеологічна стилістика і її одиниці 177 ти) гарбуза, пекти раки, байдики бити та інших не можна пов'язати з наявними в них словами, напр.: / директор, і вчитель запитально дивились на Курила. А він пік раків посеред кімнати (Ю. Збанацький). Ідіома пік раків означає червонів, і в ній не відчувається зв'язку ні з іменником рак, ні з дієсловом пекти. Більшість ідіом (частково і фразеологічних одиниць) групується навколо найуживаніших у мові слів (особливо іменників та дієслів): голова, очі, зуб, брати, вчити, йти тощо: мати голову на плечах, голова йде обертом, голова стала дірявою, капустяна голова і т. ін.; зуб на зуб не попадає, кидати на зуб, держати язик за зубами, не по зубах; йти на поводу, йти в одній упряжці, йти в далеку дорогу, йти на рожен, йти на той світ і т. ін.; брати (взяти) в лещата, брати (взяти) в штики, брати (взяти) до тями та ін. Крім ідіом, серед фразеологізмів розрізняють фразеологічніодиниці— менш стійкі, ніж ідіоми, сполучення слів, які мають здебільшого структуру речень. Це прислів'я, приказки та влучні («крилаті») вислови, творцями яких є переважно письменники, вчені, державні діячі та ін.: Серцю не накажеш; Серце не камінь; Птицю пізнати по пір'ю, а чоловіка по бесіді; Що посієш, те пожнеш (Народна творчість); Всякому городу нрав і права (Г. Сковорода); Лиш той ненависті не знає, Хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка); Перемагать і жить (П. Тичина); Де згода, там і вигода (А. Головко); Прийшов, побачив, переміг (Юлій Цезар, лат. Veni, vidi, vici) крокодилячі сльози (тобто фальшиві); чистити авгієві стайні (знищувати бруд, наводити порядок у чомусь занехаяному) та ін. Більшість фразеологізмів (особливо прислів'їв і приказок) породжена талантом і мудрістю народу, конкретні їх автори не відомі. Джерела української фразеології всеосяжні: немає такої галузі соціального життя, в якій би не продукувались фразеологізми: грати першу скрипку, сходити зі сцени, з іншої опери (з мовлення музикантів, артистів); куди голка, туди й нитка (з мовлення кравців); куй залізо, поки гаряче (з мовлення ковалів); на ловця і звір біжить (з мовлення мисливців); підносити на щит (з мовлення військових); берегти, як зіницю ока; вавилонське стовпотворіння (античні, біблійні вислови); бути не в своїй тарілці (засвоєння з французької мови), дивитися крізь пальці (з німецької мови) та ін. 178 Стилістика мовних одиниць Фразеологічна стилістика і її одиниці 179 Фразеологізми — це продукт багатовікової й особливої розумово-мовленнєвої творчості народу. У фразеології об'ємно й виразно відображено національну самобутність кожного народу, його духовну індивідуальність, зрілість, тільки йому властиве мовленнєве багатство. Подібно до слова (але на відміну від словосполучення і речення), фразеологізм існує в мові у «готовому» вигляді, в колективно усвідомленій і всіма прийнятій формі, яка тільки частково може змінюватись в індивідуальному мовленні, напр.: десята (або сьома) вода на киселі (дуже далека рідня), як {мов, ніби та ін.) вода вмила {змила) (хто-небудь швидко чи раптово зник; що-небудь безслідно щезло). Є й синонімічні фразеологізми: як водою змило — як вітром здуло — як крізь землю провалилось — яку воду впало — як корова язиком злизала і под. Якщо слова становлять первинні номінації, то фразеологізми, особливо ідіоми, є вторинними мовними одиницями. Як про це пише відомий український мовознавець Арнольд Грищенко (нар. 1936), вони сформувалися «внаслідок переосмислення первинних значень компонентів», тобто слів, які найтісніше поєднані в одне семантичне ціле. Фразеологізми — це надслівні і відтворювані мовні одиниці. У фразеологічній системі мови досить широко побутують проміжні між ідіомами і фразеологічними одиницями явища— фразеологізованіодиниці. Серед них умовно виокремлюють:
Ці групи фразеологізованих сполучень слів характеризує властива їм синтаксична неподільність (сукупно вони становлять один член речення), семантична й структурна єдність чи й зовсім ослаблена метафоричність або її відсутність, але велика усталеність у мові і звичність для більшості її носіїв. В усному й писемному мовленні фразеологізми використовуються з цілком чи достатньо виразною стилістичною метою. Мислення, почуттєва сфера людини від- творюється, відображається фразеологізмами сконденсовано, глибокозмістовно й почуттєво-емоційно, експресивно. Неемоційних, стилістично незорієнтованих фразеологізмів не буває. За найрізноманітніших мовленнєвих ситуацій вони сприймаються як своєрідні й образні одиниці мовлення. З їх допомогою можна відтворити майже кожне з явищ дійсності не тільки змістовно і виразно, а й дотепно, влучно, яскраво й оригінально, колоритно, бо у фразеологізмах найбільшою мірою закарбовано віковий досвід, етику й естетику, мудрість народу. Усе ним усвідомлене й сказане сприймається як раціональне в усіх можливих вимірах, гранично логічне, природне й емоційне. Особливо доречні фразеологізми в художній творчості, а також — значною мірою — в розмовно-побутовому мовленні. Від того, як письменник використовує елементи фразеології, залежать його індивідуальний мистецький стиль і частково розгортання сюжету в творі, природність художніх образів. Наприклад, фразеологізмами Голодній кумі хліб на умі, Ні риба ні м'ясо образно схоплюється одна з типових якостей людини. У багатьох давніх і сучасних фразеологізмах прославляється, зокрема, позитивне ставлення до праці, освіти, науки і засуджується боягузтво, брехливість, нечемність, нещирість, пияцтво та інші людські вади: Праця чоловіка годує, а лінь марнує; Хто знання має, той і мур зламає; Книга вчить, як на світі жить; Де господар добре робить, там і поле буйно родить; У страху великі очі; Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся; Ледачому все ніколи; П'яний та дурний — рідні брати і т. ін. Фразеологізми, особливо народні приказки, прислів'я, — це здебільшого своєрідна окраса і згусток думки-судження, емоційної наснаги текстів, у тому числі і їх заголовків і підзаголовків. Фразеологізми є дуже вагомими виражальними стилістичними засобами мови, індивідуального мовлення, вони широко використовуються майже в усіх стилях мови (крім певних жанрів офіційно-ділового мовлення), як готові й усталені, постійно оновлювані або щойно створені образні конструкції, які містять почуттєву характеристику певних осіб, персонажів, їхніх вчинків тощо. 180 Стилістика мовних одиниць 3.4. Граматична стилістика і її одиниці Граматична стилістика об'єднує морфемно-словотвірну, морфологічну, а також синтаксичну стилістики. Основу словотвірної стилістики становить морфемна стилістика, тобто закладені в морфемах (коренях і афіксах) функції слів. Натомість підґрунтям синтаксичної стилістики слугує той мовний матеріал, який вивчається в морфології, тобто у вченні про слова всіх частин мови з властивими їм граматичними (морфологічними) категоріями, значеннями, формами. Стилістичні функції засобів словотвору Винятково важлива роль у вираженні найрізноманітніших лексичних значень, які властиві словам і багатьом сполученням слів, належить засобам словотвору, особливо афіксам (префіксам, суфіксам, частково і флексіям), основоскладанню. Кожен словотвірний афікс завжди вагомий і функціонально, бо надає кореневій частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій частині незмінного повнозначного слова чогось нового, якоїсь додаткової семантики, а з нею й певної експресивності, емоційності, пор.: дід — дідусь — дідуньо — дідусько — дідисько — дідище — дідуган; білий — біліший — пребілий — біленький — білесенький — біловастий — білявий — найбіліший. Функції словотвірних засобів мовних одиниць практично реалізуються у мовленні всіх носіїв конкретної мови, отже, і тих, хто не обізнаний з мовознавчою теорією, а в її межах і з теорією словотвору. Словотвірний афікс—це явище одночасно і лексичне, і морфологічне, і стилістичне, бо кожен суфікс чи префікс завжди надає семантиці кореневої (основної, стрижневої) частини слова або зовсім нового лексичного значення (пісня —» пісняр, будова —» перебудова), або значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною слова. Словотвірний афікс, як відомо, перетворює структурно непохідне слово в похідне. Індивідуальність, своєрідність афіксного оформлення слів зале- Граматична стилістика і її одиниці 181 жить від їх частиномовної належності, бо слова кожної окремої частини мови мають у певному обсязі свою неповторну систему префіксів і суфіксів, наприклад, суфікси -анн-, -енн-, інн- належать до суфіксів віддієслівних іменників (кохання, бажання, зіставлення, горіння). Такі іменники, будучи семантично спорідненими із близькозвучними дієсловами (кохати, бажати, зіставляти, горіти), характерні здебільшого (крім кохання і кохати) для книжних стилів мови, особливо офіційно-ділового й наукового, позначають опредмечену дію і належать до продуктивних мовних одиниць. Стилістичне значення, функція змінного повнозначного слова виражається всією властивою йому формою, яка є носієм найсуттєвіших для слова якостей — його лексичного й граматичних значень. Словотвірні афікси — це своєрідні форманти, тобто частини слова, з яких воно утворюється. Ними по-різному видозмінюється семантика слів, їх коренева частина, яка репрезентує лексичне ядро слова, котре в більш чи менш розгорнутій групі споріднених із ним слів: рука — руці — ручка — заручений; мова — розмова — мовний — розмовляти — замовляти — промовляти та ін. Просте повнозначне слово може мати в своїй основі (в частині слова без флексії) кілька афіксів, але не більше п'яти префіксів: пере-штовх-ува-нн-я, с-по-рід-не-н-ий, як-най-все-до-з-вол-ен-іш-ий. Окрема проблема в теорії і практиці словотвору — це переважаюча належність лексем із певним словотвірним афіксом до стилю мови. Помітно усталеної закономірності у цьому немає, бо тільки зовсім обмежена кількість суфіксів ні за яких умов не може використовуватись у певних жанрах конкретного стилю. Наприклад, слова із суфіксом (суфіксами) суб'єктивної оцінки (пестливості чи зневажливості) не властиві таким писемним жанрам офіційно-ділового мовлення, як заява, оголошення, автобіографія, посвідчення, довідка тощо. Не характерні слова з такою експресією, емоційністю також і для академічно-наукового підстилю (жанру). Натомість суфіксальні слова з виразною об'єктивно-суб'єктивною оцінкою (ніжності чи згрубілості і под.) природні й функціонально активні за багатьох комунікативних ситуацій у розмовно-побутовому і художньому стилях, принаймні в деяких жанрах цих стилів, у доброзичливому чи осудливому домашньому мовленні тощо. 182 Стилістика мовних одиниць Українська мова має дуже розгалужену систему словотвірних засобів, особливо суфіксальних. їх семантичні можливості і стилістичні функції незліченні. Кожен окремий словотвірний афікс-суфікс чи афікс-пре-фікс — це семантично й стилістично неповторна, суто індивідуальна мовна одиниця, яка не може бути компенсована й замінена жодним іншим афіксом, бо кожен із них виконує в структурі слова свою функцію. Наприклад, суфікс -еньк- комунікативно зорієнтований на вираження словом додаткового значення зменшеності або пестливості, голубливості (річенька), тоді як із суфіксом -ищ- нерідко пов'язана експресія, емоційність чогось або позитивного (веселище, видовище, переможище), або негативного (дідище). Група слів із цим суфіксом може сприйматися і нейтрально: становище, пристанище, прізвище та ін. Роль словотвірного афікса щодо кореневої частини слова завжди семантична, але нерівноцінна, бо в одних випадках суфікс чи префікс утворює нову лексему (море — моряк, дід — прадід), а в інших тільки надає їй якогось значеннєвого відтінку: сніг — сніжок, старий — престарий. Перший спосіб словотвору можна вважати семантичним, другий — напівсемантичним, бо, наприклад, слова автор і співавтор, друг — недруг, школа — школяр, учитель — учителька семантично різні, а писати — написати, ліс — лісок — об'єднані спільністю семантики: вони розрізняються тільки лексично-значеннєвим відтінком. Словотвірна основа в обох випадках лексико-семантична, семантична: до уваги беруть лексичне значення слів і властиву їм експресію (виражальну спроможність і функціональну зорієнтованість), які привносяться суфіксом (суфіксами) чи префіксом (префіксами) до кореневої частини слова. Залежно від суфікса чи префікса повнозначне слово набуває такої стилетвірної якості, яка також визначає і його належність до певного стилю мови. Стилістичну диференціацію засобів словотвору (передусім суфіксів) у мовознавстві вже осмислено й визначено досить повно. Це засвідчується як навчальною літературою з проблем словотвору (І. Чередниченко, А. Коваль, О. Пономарів та ін.), так і низкою спеціальних досліджень, статей (І. Ковалик, Н. Клименко, В. Грещук, К. Городенська, В. Горпинич, 3. Сікорська та ін.). Граматична стилістика і її одиниці 183 Морфологічні засоби стилістики Стилістичні можливості морфологічної системи сучасної української літературної мови широкі й функціонально потужні. Більшість повнозначних слів представлена не однією формою, а кількома, навіть багатьма, і всі вони певною мірою стилістично неповторні, своєрідні. Кожна із змінюваних форм виконує певну комунікативну, отже, й стилістичну функцію. Стилістичні функції мовних одиниць сконденсовані в таких мовних явищах:
Добір морфологічних засобів мови (всіх її слів) з певною комунікативно-стилістичною метою визначається:
Отже, стилістичні можливості, функції морфологічних одиниць мови знаходять свій вияв у морфологічних формах, категоріях, значеннях повнозначних змінюваних слів, обмежено й своєрідно також і в незмінюваних повнозначних словах. Таким словам властива найрізноманітніша семантика. Як відомо, не мають семантики (лексичного значення) слова службові і вигуки. Статистичні основи морфологічної стилістики Теорія і практика стилістики як окремого лінгвістичного вчення про слова всіх частин мови (змінюваних і незмінюваних) передбачає і їх стилістичну харакТе- 184 Стилістика мовних одиниць ристику, а в її межах і кількісний вияв різних форм слова (слів), бо це відображає неоднакову функціональну спрямованість, спроможність і мовленнєву актуальність кожної мовної форми. Кількісний вияв слів усіх частин мови, їх форм в окремих художніх текстах можна простежити в таблиці:
Поезія як особлива художня творчість значно менше, ніж проза й драматургія, визначається суто кількісними мовними показниками, та, як видно з таблиці, навіть у поетичному мовленні до найуживаніших слів належать іменники (їх об'єктивно найбільше в кожній мові), дієслів у проаналізованих текстах — 250, менше прикметників — 233. Після них за спадною частотністю розміщуються: сполучники — 128, прийменники — 124, прислівники — 73, займенники — 22 та слова інших частин мови. Якнайменше використання числівників у поетичних текстах пояснюється тим, що це слова з абстрактно-кількісним значенням, які, відтворюючи лише кількісно-числові відношення між об'єктами дійсності, не надають їм категоріально-якісної оцінки, Граматична стилістика і її одиниці 185 лише зрідка забарвлюють кількісну характеристику когось або чогось певною почуттєвістю. Числівники — між-стильові лексеми, майже однаково вживані в усіх стилях мови, однак типовіші для книжних (офіційно-ділового, наукового й публіцистичного) стилів. Це пояснюється їх семантичною сутністю — точно визначати кількість предметів, явищ, ознак чи порядок їх при лічбі. Однак за певних ситуацій кількісні показники вияву певних реалій можуть вражати мовців. Здебільшого це трапляється в інформативно-публіцистичних текстах і зрідка — в художньому мовленні, напр.: / не відає [філоксера. — пре-маленька комаха], що над нею стоїть істота, котра сильною рукою відбере життя мільярдам ворогів винограду (М. Коцюбинський). Менш характерні для поетичного мовлення дієприслівники (загалом і дієприкметники). Вони мають своєрідне значення енергії, дії, але позначені еталоном, ознакою книжності, яка обмежено властива розмовно-побутовому мовленню і тільки із спеціальною стилістичною метою стає атрибутом мовлення художнього. Дієприкметниковий і дієприслівниковий звороти здебільшого є елементами мовлення наукового, офіційно-ділового, загалом книжного. Вони також можуть римуватися. У поетичному мовленні ці засоби нерідко переобтяжують виклад, знижують художню барвистість, легкість, емоційність творів. У поезії обмежено вживаються вигуки, що дає змогу уникати штучної пафосності, об'єктивно оцінювати явища життя. Значна кількість сполучників (їх 128) в розглянутих поетичних текстах (див. табл.) засвідчує цільність, влучність, розмаїтість і, водночас, окресленість семантико-синтаксичних зв'язків між їх сегментами (частинами, елементами). Кількісний вияв дієслів у художньому мовленні великий. Тому художній стиль (як і розмовно-побутовий) вважають значною мірою дієслівним. Частотність уживання слів різних частин мови завжди є своєрідним показником стильової належності висловленого, має незаперечне пізнавальне значення. Підрахунки мовних одиниць сприяють розумінню функціонування мови, її виражальних можливостей. Отже, до семантично й стилістично найпотужніших слів належать іменники та дієслова: їх лексичне значення 186 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 187 предметності (для іменників) і дії, стану (для дієслів) є центром, навколо якого групуються в реченні всі інші слова зі своїм особливим частиномовним значенням. Цим доповнюється те, що виражене іменником або дієсловом. Стилістика категорії роду іменників Стилістичні функції морфологічних форм мови прийнято характеризувати за тими морфологічними категоріями, значеннями, які властиві словам певної частини мови. Іменники, наприклад, здебільшого витлумачуються стилістично за категоріями роду, числа і відмінка, іноді окремо розглядаються стилістичні функції власних і загальних іменників, стилістичні особливості варіантних форм певної іменникової лексеми і т. ін. Іменники— слова самостійної частини мови, назви предметів, істот, явищ тощо. Порівняно зі словами всіх інших частин мови іменників незрівнянно більше в будь-якій мові. У різних стилях мови категорія роду іменників виявляється неоднаково. Рід іменниківукраїнської мови — одна з її визначальних морфологічних (ширше — граматичних), серед них і стилістичних ознак. Немає жодного іменника у формі однини, який би не належав до певного роду. Виняток становлять лише іменники, яким властива тільки парадигма (система форм) множини: ворота, двері, вершки, нутрощі та ін. В українській мові іменники стіл, берег чоловічого роду, іменники книга, осінь — жіночого, а поле, весілля — середнього. Пояснити належність іменників до певного роду можна лише загально, зсилаючись на внутрішні закони розвитку мови. Рід іменників у різних мовах не збігається. Наприклад, іменник дівчина (дівчинка) в українській мові є іменником жіночого роду, а іменник das Medchen (дівчина) в німецькій мові належить до середнього роду; дитя, дитинчатко, дитинятко, дитятко — середнього роду, а дитина, дитинка, дитиночка — жіночого. Окремі іменники мають форми чоловічого і жіночого родів: учитель, співробітник, викладач, професор, лікар, аспірант, студент (чол. р.) і вчителька, співробітниця, викладачка, професорка, лікарка, студентка (жін. р.). В офіційно-діловому і науковому мовленні зазвичай вдаються до форм чоловічого роду, а в мовленні розмовно-побутовому звичніше й умотивованіше з погляду стилістичного сприймаються форми жіночого роду. Крім того, ці іменники використовуються не з однаковою частотністю і стилістичною вмотивованістю. Наприклад, іменники викладачка, професорка, на відміну від викладач, професор, сприймається дещо менш офіційно й шанобливо. Іменники інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак належать до чоловічого роду, не розрізняються за статевою ознакою (певною мірою через переважання чоловіків у цих професіях). З цим, однак, зовсім не узгоджується родова сутність іменників педагог, лікар. Вони належать до чоловічого роду, хоча значно частіше в цій сфері діяльності працюють жінки. Немає статевого розрізнення в іменниках кінь і коник (зменшено-пестливе до кінь), коняка (зневажливе), а також у фразеологічних сполученнях слів: на білому коні в'їхати (про переможця); на коні бути (бути у вигідному становищі); хід конем (про рішучий захід, до якого вдаються у крайньому разі). У мовленні переважно зі стилістичною метою вживаються іменники так званого спільного роду — слова на позначення осіб чоловічої і жіночої статі за характерними рисами їхньої поведінки: писака, кусака, читака, потіпака, посіпака, верещака, витріщака, рубака, задавака, позивака, служака, одчаяка, заводіяка, базіка, недоріка, кривляка, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, бідага, молодчага, волоцюга, ледацюга, жаднюга, сердяга, бродяга, добряга, скуп'яга, знайда, пройда, роззява, шельма, невидимка, плакса, рюмса, замазура, невдаха, бідолаха, рева, причепа, підлиза, нездара, ненажера, потвора, заїка, каліка, нероба, ябеда, єхида, недоторка, листоноша та ін. Вони з однаковою стилістичною функцією вживаються на позначення осіб чоловічої і жіночої статі. Іменники спільного роду можуть використовуватися як іменники чоловічо-жіночого роду (вовчище), жіночого й середнього (дівчисько), а найчастіше вони одночасно є назвами чоловічого й жіночого (власне спільного) роду: Знадобився ще один постріл, перш ніж страшний | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||