Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
Лексико-семантичні групи слів — такі групи повнозначних слів, кожна з яких своєрідна лексично, семантично і за виконуваними стилістичними функціями. Лексико-семантичні групи слів становлять об'єкт вивчення лексикології, передусім такого її розділу, як семасіологія (грец. semasia — значення, смисл і logos — слово, вчення). Семантика слів охоплює назви предметів, процесів, явищ, відношень між ними, реалій і фантазій, мрій тощо. Вона властива всім повнозначним словам. Службові слова і вигуки у типовій для них функції семантичного значення не мають. Кожне слово індивідуально неповторне, має значеннєву й фонетико-граматичну особливість, широку й вільну відтворюваність в усному й писемному мовленні. Наприклад, завдяки тому, що лексемі слово властива розгалужена семантика, з участю й на основі цієї лексеми утворилось багато стійких поєднань слів (фразеологізмів і фразеологізованих зворотів), якими широко характеризуються виробничі, професійні, морально-етичні та інші якості людини: ні слова, ні півслова (не скаже), слово в слово, гріх слово сказати, дотримуватись (додержувати) слова, з першого слова, і слова не писнути (не сказати), брати слово назад, випустити (кидати) слово на вітер, медові слова, пусті (марні) слова, слова застряли в горлі, тягти слова з рота, блудити словами, розкидатися словами, обмовлятися двома-трьома словами, у двох (коротких) словах, висіти на чесному слові, бистрий на слово, живе слово, кругле слово, ламати слово, замовити слово, останнє слово, перше слово, повертати слово, міцне слово, слово честі, на чесне слово, спом'янеш моє слово, бити словом, слово по слову та ін. Тому мовці за потреби вживають одне й те саме слово багато, навіть безліч разів. Найповніше й найкомпактніше лексико-семантич-на сутність повнозначних слів простежується в таких явищах, як полісемія, омонімія, паронімія, синонімія, антонімія лексем та ін. Стилістично-функціональний потенціал цих шарів лексики неоднаково просторий, але значеннєво й комунікативно своєрідний і важливий. Найбільше це стосується полісемії і синонімії слів. Стилістичне значення полісемії Дуже широкі, значеннєво-стилістичні можливості мови, її виражальні багатства представлені такими її якостями, ознаками, як полісемія. Полісемія (грец. роіу — багато і sema — знак, значення), або багатозначність слів — наявність у семантичній структурі мовної одиниці двох, кількох чи багатьох значень. Одне із значень для певного слова пряме і основне, а всі інші — тропеїчні (непрямі, переносні). Троп (tro-pos — зворот) — це мовностилістичний засіб, який полягає у вживанні слова або сполучення слів у непрямому, переносному значенні. Переносне значення слова завжди похідне, вторинне, воно розвивається з прямого, вихідного значення слова. Отже, полісемічним вважається слово з прямим значенням і щонайменше з одним переносним. Свідомо спрощуючи задля навчальної мети таке мовленнєве явище, процес, як полісемія, усі три терміни (полісемія, багатозначність і тропеїч-ність слів) можна вважати синонімічними. Полісемічні слова протиставні моносемічним (грец. monos — один і sema — знак, значення), або однозначним, якими найчастіше виступають терміни, котрі також нерідко підлягають лексико-семантичним змінам, безпосередньо пов'язані з формуванням полісемії слів. Наприклад, астрономічний термін орбіта, яким позначається шлях руху небесного тіла, штучного 156 Стилістика мовних одиниць супутника, орбітальної станції і т. ін. у космічному просторі навколо іншого тіла: Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі (М. Коцюбинський); у прямому значенні слово орбіта використовується і в анатомії — у значенні «кісткова порожнина, в якій рухається очне яблуко»: Широкі брови в нього... чорніли, мов крила ворона, ховаючи глибоко в орбітах карі, вдумливі очі (А. Шиян). Крім двох прямих значень, лексемі орбіта властиві й переносні, зокрема: Боротьба загострювалася, в її орбіту втягувалися все нові й нові люди (О. Гуреїв). Набагато частіше одне пряме лексичне значення слова поглиблюється, доповнюється, розгортається одним, двома, кількома чи багатьма переносними. До таких слів здебільшого застосовують термін слово-тип . Полісемічних (багатозначних чи неоднозначних) слів (нетермінів) багато в кожній розвиненій літературній мові, переважно в її розмовно-побутовому, художньому і публіцистичному стилях. Вони сконцентровують у собі основне лексичне, а на цьому ґрунті також і синтаксичне й стилістичне багатство мови, яке виявляється в контексті. Наприклад, іменник голова (СУМ) може означати: 1) частину тіла людини чи тварини; 2) одиницю лічби худоби (тисяча голів свиней); 3) велику квітку чи плід на кінці стебла рослини {голова соняшника); 4) мозок (роїлися думки в голові); 5) керівника установи, об'єднання (голова сільради); 6) щось головне, основне (Хліб — усьому голова); 7) розум, свідомість (розумна голова); 8) передню частину групи, загону (голова колони). Ця ж лексема (голова) увійшла до складу багатьох фразеологізмів, що також засвідчує розгалуженість її лексичних значень і стилістичних функцій, бо там, де з'являється кожне нове лексичне значення полісемічного слова, виникає й нова, додаткова його стилістична функція: братися за голову (впадати в розпач), вбивати в голову, видавати з головою, викинути з голови, головою відповідати, голова йде обертом, голову гризти, голову закручувати (позбавляти здатності розумно діяти), заливати голову, голову зложити, головою накласти, голову крутити, підвести голову, схиляти голову, давати голову на відріз, забити собі в голову, з головою поринути, перекладати з хворої голови на здорову, по головах ходити, не вкладається в голові, в голову брати, як сніг на голову, гаряча голова, голову втрачати, ка- Лексична стилістика і її одиниці 157 пустяна голова (про людину, яка не має здорового глузду), мати голову на плечах, сам собі голова та ін. Дієслово іти (йти), прикметник легкий мають більше ЗО лексичних значень. Конкретне стилістичне значення полісемічної лексеми визначається її сполученням з іншими словами, тобто в контексті, або ж увиразнюється певною ситуацією мовлення. Правильно побудований контекст усуває багатозначність у сприйманні слова, не створює двозначності. В кожному окремому контексті багатозначне слово має сприйматись тільки в одному значенні. Виняток становлять випадки, коли мовець з певною комунікативною метою затінює справжню суть висловлюваного або свідомо надає йому гумористичного, подекуди навіть каламбурного звучання. Пряме значення — найсуттєвіше для слова, переносні значення слова ніби допоміжні, але за деяких умов тільки й можливі або комунікативно найдоречніші: прикметник старий (антонім до молодий — який прожив багато років, досяг старості); деякі інші значення похідні, напівпрямі, близькі до переносних: старі книжки (протилежне до нові), стара піч; Він старий льотчик, хоч зовсім ще молода людина (А. Трипільський); старий хліб, старі часи, старий стиль, старий замок, старе суспільство і т. ін. У прямих і переносних значеннях слів (як і в омонімах, синонімах, антонімах тощо) своєрідно, через призму рідної мови відображається бачення кожним народом навколишнього світу, себе самого в ньому. Кожне окреме пряме чи переносне значення слова — це один з конкретних виявів мислення, сприймання людиною певної реалії життя. До найрозгалуженіших значень і виявів переносності належать метафора, метонімія і синекдоха. Найпоширеніший вияв (різновид) переносного вживання слів прийнято називати метафорою (грец. ше-taphora — переміщення, віддалення). Це дуже поширене, різноманітне вживання слів у переносному значенні. Метафора породжена тим, що між предметами, явищами, процесами, ознаками різних предметів немало спільного, схожого, тому однією лексемою позначають особи, істоти, предмети, дії, ознаки тощо, які чимось подібні. 158 Стилістика мовних одиниць Лексична стилістика і її одиниці 159 Метафора виникає у мовленні на різній основі:
Одним із різновидів метафори є епітети (грец. ері-theton — прикладка) — художні означення, художні прикладки: милі обрії, ясні зорі, карі очі, гірка розлука, коханий край, зелений сум, бистра вода, дрібні сльози, синій сніг, червоні троянди, колюча шипшина зневаги, владарка-ніч, цар-деспот і т. ін. Близькі до метафори й художні порівняння: синя, як небо; струнка, як тополя; гарна, як червона калина; чистіша від сльози. Лексико-семантичне перенесення назви з однієї групи осіб, предметів, явищ на іншу на основі схожості за певною ознакою називають метонімією(грец. meto-nimia — перейменування). Метонімією є такі перенесення: — назви країни, міста, вулиці, установи, приміщен ня на назви осіб у них: Про кого найбільше повинна дба ти Україна? (тобто її громадяни); Шумить Хрещатик туго, як прибій (В. Сосюра); Університет святкує своє 50-річчя (замість: Усі, хто працює, навчається в уні верситеті, святкують...);
Своєрідною метафорою є синекдоха(грец. synek-doche — співвіднесення) — перенесення назви з одного предмета на інший за певним кількісним співвідношенням (зв'язком) між ними. Синекдохою називають такі мовленнєві явища:
160 Стилістика мовних одиниць Отже, полісемія слів — це їх здатність уживатись з різною семантикою, з неоднаковими лексичними значеннями. Такі значення об'єднує що-небудь спільне. Тому при полісемії наявне тільки одне слово, яке в словниках витлумачують у межах однієї словникової статті, але з різними лексичними значеннями. Мова, як зазначав В. Виноградов, «збагачується разом з розвитком ідей». При цьому «одна і та ж зовнішня оболонка слова обростає пагонами нових значень і смислів». Мова за своєю сутністю неспроможна називати кожну окрему ідею, кожне окреме лексичне значення фонетично іншим словом. Внаслідок цього те саме слово дуже часто набуває кількох лексичних значень, які близькі одне до одного. Полісемічне слово в словниках — це тільки одне слово, одна лексема із схожими за певною ознакою значеннями. Джерело багатозначності слів — у їх прямому і переносних значеннях (у метафорі, метонімії, синекдосі). Ці значення становлять величезне стилістичне багатство нашої (і кожної іншої) мови, слугують потужними засобами її образності, виразності, емоційності. Без слів із переносним значенням немає, зокрема, художніх творів. У реченні Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли усміхнеться (М. Коцюбинський) виділені слова письменник використав переносно (тропеїчно, метафорично), і це значною мірою зумовило їх яскраве художнє звучання, стилістичну оригінальність. Отже, полісемія слів, як і лексична синоніміка, — це найсуттєвіші лексико-семантичні набутки літературної мови, безмежне джерело і вияв її стилістичних функцій. Стилістичне використання омонімів Різні за лексичним значенням слова найчастіше неоднакові й фонетично, своїм звуковим складом. Водночас у мові є немало й однозвучних слів, семантика яких позбавлена схожості, однаковості. Це омоніми. Омоніми (грец. homos — однаковий і опута — ім'я) — слова, які мають різне лексичне значення, але однакове написання і звучання. Пор.: 1. Очі в неї були великі, дві чорні коси, перекинуті наперед, обрамляли лице (І. Сенченко). 2. Косарі Лексична стилістика і її одиниці 161 косять, а вітер повіває, шовкова трава на коси лягає (М. Кропивницький). 3. На піщаній косі, що кинджалом врізалась у море, стояв маяк (А. Шиян). У першому реченні іменник коса означає довге заплетене волосся, у другому — сільськогосподарське знаряддя для косіння, в третьому — сполучену з берегом вузьку смугу суходолу в морі. В кожному з цих речень наявні зовсім несхожі за семантикою однозвучні слова. Спільне для кожного з трьох слів — їх фонетичний склад і морфологічна будова. Всі вони також здатні виконувати ту ж саму синтаксичну функцію, мають наголос на другому складі. Оскільки найважливішою ознакою окремого слова завжди є його семантика, то це свідчить про те, що в цьому випадку наявні три різні слова, а не одне полісемічне слово, якому властиве одне, як правило, пряме лексичне значення і два чи більше переносних. Отже, кожне із значень слова коса у словниках витлумачується окремо, становить окрему словникову статтю й окремо нумерується. Якщо кожне непряме (переносне, вторинне) значення багатозначного слова пов'язане з його прямим значенням, то омоніми такого спільного значення не мають, вони виявляють поміж собою лише зовнішній (звуковий) збіг кількох слів: дід1— батьків або материн батько; дід2— будяк; дід3— сніп соломи або очерету, що його ставлять на почесному місці в хаті; дід4— їжа з пшона та борошна; дід5— назва танцю: Дай хліба — поскачу діда (Номис). Водночас слово дід уживається й переносно: убога, безпритульна особа похилого віку, старець, жебрак: Хто би його не знав, то би йому кусник хліба дав, як дідові (І. Франко); Захотів у діда випросить хліба (Номис); тільки в множині і як найменування осіб минулих поколінь, предків: Щоб згадали пізні внуки, як жилося їх дідам! (Я. Щого-лів) або означає те саме, що тінь: Кавун... не зводив очей з білої стіни, на котрій став у закутку широкий темний вечірній дід (І. Нечуй-Левицький); у сполученні слів Дід Мороз — казкова істота, уособлення морозу у вигляді рожевощокого старого чоловіка з бородою, в шубі, шапці, з палицею. Омоніми найчастіше утворюються внаслідок семантичного розвитку багатозначності слів, через що не завжди вдається встановити чітку межу між омонімами і багатозначними словами. 162 Стилістика мовних одиниць Лексична стилістика і її одиниці 163  Найтиповішими є повніомоніми, всі форми яких однакові, збігаються (деркач1— птах і деркач2— віник; листопад — назва передостаннього в році місяця і листопад — опадання листя восени; лютий1— хижий, ненажерливий, злий (про звіра, тварину) і лютий2— другий календарний місяць року; насаджувати1— проводити посадку чого-небудь (про рослини) і насаджувати2— накладати наконечник на спис. Виокремлюють і неповні омоніми , в яких немає повного звукового збігу. До них належать:
Особливі різновиди неповних омонімів становлять омофони (грец. omophones — однозвучний, від homos — однаковий і phone — звук) й омографи. Омофони — слова, які утворені з однакових фонем, але відрізняються семантично і написанням: Допомогли своєчасно вжиті заходи (дієприкметник, одне слово) і В житі перепілка звила гніздо (два слова: прийменник та іменник); вогонь погас (дієслово, одне слово) і пішов по гас (прийменник та іменник); Я уздрів, побачив |