Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
188 Стилістика мовних одиниць Більшість іменників спільного роду стилістично маркована, бо вони використовуються переважно в розмовно-побутовому й художньому, частково в публіцистичному стилях мови. Іменники спільного роду вкрай обмежено вживаються в офіційно-діловому і науковому мовленні. Отже, категорія роду іменників стилістично важлива, в багатьох випадках нею привноситься в мовлення певна значеннєвість, своєрідна емоційність. Стилістичні особливості категорії числа іменників Однією із словозмінних морфологічних (граматичних) категорій, яка містить у собі вказівку на кількість осіб, предметів, явищ, позначуванихіменниками, є категорія числа. Категорія числа іменників має здебільшого дві форми вияву — однинну й множинну. їх стилістична сутність майже адекватна, пор.: Навчаю учня і Навчаю учнів. Ці речення розрізняються своїм змістом і морфологічно. Йдеться про навчальні зусилля суб'єкта, які зорієнтовані тільки на одного об'єкта, особу (учня — одн.) і на двох, кількох чи багатьох об'єктів (учнів — множ.), тому й стилістика обох речень неоднакова: сприймання мовцем змісту сказаного в обох реченнях пов'язане з його ставленням до кількісного вияву об'єкта тієї самої дії. Стилістична місткість категорії числа найочевидніша тоді, коли слова вживаються переважно або тільки в однині (читання, мислення, запровадження, вдосконалення, орієнтація, м'ясо, сміх та ін.), або тільки в множині. До іменників із значенням множності, множинності найчастіше належать такі іменники:
Граматична стилістика і її одиниці 189
Деякі з цих іменників з певною видозміною в семантиці й емоційному забарвленні можуть уживатись і у формах однини: Ця кадра неперспективна (в розмовно-побутовому мовленні — із зниженим, іронічним відтінком). Іноді «стилістична» множина може замінювати собою граматичну однину: Лежали битих м'яс копиці (І. Котляревський); Забери з собою всі лиха, всі зла (Т. Шевченко). Такі іменники, як сіль, сталь, дим, масло, вода, глина, кукурудза, гречка, пшениця, крейда, світ і под., уживаються в множині тоді, коли ними потрібно позначати різні види, ґатунки того, що виражається одниною: мінеральні води, солі мікроелементів, різні жири, напр.: На той год [рік] ми хочем знов їхати куди-небудь на води (Леся Українка); Він вже пив валер'янку, нюхав солі — нічого не допомогло (Ю. Смолич); Стоять сухі кукурудзи... (М. Вінграновський); Менше вживати жирів — це для здоров'я (3 газети). У художньому і розмовному стилях вживаються іменники в обох числах: Гладжу рукою соболину шерсть ячменів (М. Коцюбинський); О, земле юрб і добр, о, земле сил і дій!.. (М. Бажан); Є любов до сестри, і до матері, і до дружини, Є багато любовей (В. Сосю-ра). Однинна форма іменника може вказувати на збірність чи множинність, сприймаючись при цьому з деякою метафоричністю: Багацько трупа там палилось (І. Котляревський); У темнім лісі за горами Зібравсь усякий звір (Л. Глібов). Множинної форми можуть набувати й власні од-нинні назви, чим завжди привноситься у мовлення значеннєво-стилістичний відтінок узагальненості, легкої іронії чи й недоброзичливого ставлення до особи, явища: Семени, Івани, Надівайте жупани (Т. Шевченко); дві Ганни, три Оксани; чотири Петренки; Ви ...побачили усякого начиння по тих Італіях (Леся Українка); Щоб більше не з'являлись ні гітлери, ні Сталіни (3 газети). 190 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 191  Однинні іменники типу шляхта, братія, мишва, маючи значення збірності, здебільшого тільки своєю семантикою надають висловленому негативної оцінки, зневаги, сарказму тощо: Понура шляхта, мов хорти, За двері вийшла (Т. Шевченко); А братія мовчить собі, Витріщивши очі (Т. Шевченко); Задумала мишва вчинить велике діло (Л. Глібов).Окреме явище становлять випадки числової неузгодженості присудка в реченні з підметом, що нерідко стилістично відображає давню традицію (характерну для українців) шанобливого ставлення до своїх батьків, родичів, старших за віком друзів, товаришів іт. ін.: Встали мати, встали й татко, Де ластовенятко? (П. Тичина); Як то тепер живуть дідусь, чи живі й здорові? Чи згадують Остапа? (М. Коцюбинський). У художніх текстах, у яких відображається минуле, можна натрапити й на числові форми колишньої двоїни, які в наш час перебувають поза межами сучасної літературності, нормативності: дві колесі, дві яйці, дві руці, три відрі та ін.; Перед хатою стоять дві грушці (В. Стефаник). Отже, категорія числа іменників вагома також і стилістично, бо нею суттєво розгортаються виражальні можливості іменників у їх числовій формі. Стилістичні функції відмінкових форм іменника Усі іменники мають граматичне значення відмінків. Кожна відмінкова форма іменника виражається або однією фонемою (найчастіше) чи двома, трьома фонемами, або відмінкові форми певної групи іменників нульові, незвукові (у незмінних словах). Відмінок— граматична (морфологічна) категорія слів, які належать до іменних частин мови. Цією категорією виражаються різні синтаксичні зв'язки і семан-тико-синтаксичні відношення між словами в словосполученні й реченні. Самостійно, непідпорядковано категорія відмінка виявляється тільки в іменниках і деяких займенниках, а категорія відмінка прикметників, порядкових числівників і дієприкметників залежить від форми відмінка іменників. Наприклад, синтаксично залежні від іменника Україна (Н. в.) слова рідна, наша, непереможна нормативно використовуються тільки в називному відмінку. Всі змінювані іменники (їх в українській мові найбільше) мають своєю основною формою називний відмінок, яким виражається певний синтаксично незалежний або залежний лексико-граматичний зв'язок одного іменника з іншим іменником чи з неіменниковим повнозначним словом у структурі словосполучення й речення. Змінюване слово (крім дієслова і властивих йому дієприслівникових форм та форм на -но, -то) завжди використовується в певному відмінку. Кожен відмінок (їх сім в однині і в множині) виконує особливу, тільки йому властиву функцію. Форма відмінка іменників, її поєднання з іншими (залежними чи незалежними від нього) словами у реченні завжди залежить від конкретної мети висловлюваного. Значення кожного з відмінків іменника доповнюється морфологічним значенням числа, а в однині — також і значенням певного роду. За кожним відмінком іменника історично закріпилось певне категоріальне (визначальне) значення, яке також можна вважати стилістичним, бо іменникове, зокрема, слово має своєю кінцевою метою вираження певного лексичного значення і пов'язаної з ним своєрідної стилістичної функції. Іменник має такі визначальні значення відмінків: суб'єктне, об'єктне, обставинне, означальне (виражається здебільшого прикметником, синтаксично залежним іменником і числівником чи займенником). Функція називного відмінка іменників найчастіше суб'єктна, вона полягає в позначенні того, хто виконує певну дію або перебуває в певному стані: Пахне істиною хліб (І. Драч). У реченні Я візьму той рушник, простелю, наче долю (А. Малишко) іменник у знахідному відмінку рушник виконує об'єктну функцію, а в реченні Береже життя народу наша сила молода (Д. Павличко) іменник народу є неуз-годженим означенням (пор.: народне життя). Різними іменниковими відмінками виражаються граматичні, а на їх основі й стилістичні, зв'язки між іменниками, субстантивованими словами та іншими лексемами. Сутність відмінка одночасно і морфологічна, і синтаксична, однак не семантична, бо лексичне значення іменника в усіх відмінках те саме. Однаково спроможний кожен відмінок також і стилістично. Немає астилістичних (нестилістичних) відмінків. Водночас на їх основі витворились у мові різні семантико-сти-лістичні варіанти висловлювання — залежно від інто-   192 Стилістика мовних одиниць нування мовленого, логічного наголосу, від наявності або відсутності при тому самому іменнику прийменника тощо: принести другові — принести для друга. Формально (граматично) й функціонально категорія відмінка іменників розмежовується за морфологічно менш місткими категоріями, які прийнято називати іменниковими граматичними (морфологічними) значеннями. Це значення кожного з відмінків. Називний відмінок — прямий, усі інші — непрямі. За кожним з відмінків історично закріпилась певна морфологічна форма, її синтаксичне використання і стилістична функція (функції). Кожен відмінок іменника поліфункціональний, хоча й неоднаковою мірою і по-різному. Наприклад, найхарактерніша функція знахідного відмінка полягає в тому, що іменник у його формах позначає об'єкт, на який дія спрямована прямо (прямий додаток): Читаю книгу; Орють поле; Чекав друга. Непрямий додаток у формі знахідного відмінка часто поширюється прийменником, набуваючи здебільшого значення і функції або об'єктної (Піклуюсь про учнів), або обставинної: Дивлюсь у вікно; Ми їхали через болото; У село приїхали артисти. Досить широко вживаються в українській мові варіантні (паралельні), певною мірою стилістично незамінні й неповторні відмінкові форми: Підійшов до стола і Підійшов до столу. Вибір кожної з них залежить від конкретного контексту мовлення: перша форма більш офіційна, загальноприйнята, звична, друга — обмежена переважно побутовою сферою. Отже, в кожну з відмінкових форм іменника всенародною мовленнєвою практикою закладено ту чи іншу стилістичну функцію (функції), знання якої (яких) суттєво й позитивно позначається на рівні культури мовлення носіїв мови. Стилістичні особливості конкретних, абстрактних і матеріально-речовинних іменників У мисленні і мовленні людей переважають конкретні іменники.Ними прийнято називати дискретні (роздільні, окремі) предмети, тобто речі, явища, факти, які можна порахувати: стіл, книга, вулиця, море та ін. Конкретні іменники здебільшого вживаються у Граматична стилістика і її одиниці 193 формах однини і множини. Значна частина цих іменників має або тільки однинну (зокрема, будь-яке прізвище, ім'я), або тільки множинну форму. Іменники з од-нинною формою можуть використовуватись у множині тільки метафорично і з особливою комунікативною метою: Двох У країн не може бути (3 газети). Особливий різновид іменників становлять іменники з абстрактним значенням. Семантично абстрактні іменникидосить різні. Це переважно похідні лексеми, які утворилися від прикметників і дієслів. Називаючи узагальнені поняття, частина іменників з абстрактним значенням сприймається або нейтрально, або з певною почуттєвістю, емоційністю. До абстрактних іменників найчастіше належать:
Більшість абстрактних іменників характеризується неповнотою парадигми числа, тому що вони сформувалися у формі однини і позначають нематеріальні явища, які не підлягають обчисленню: краса, чорнота, терпіння, правда, велич, зухвальство, мовознавство, боротьба та ін. Частина абстрактних іменників має форму тільки множини: вибори, дебати, переговори, сутінки, іменини, перегони, оглядини та ін. Деякі абстрактні іменники вживають і в однині, і в множині: швидкість, швидкості (Р. в. одн.), але швидкості, швидкостей (Р. в. множ.); глибини (Н. в. множ.) від глибина, можливості (Н. в. множ.) від можливість та ін. За семантико-граматичними й стилістичними особливостями виокремлюють матеріально-речовинні іменники — назви однорідних за своєю сутністю понять, які можна поділяти на частини, вимірювати, але які не підлягають рахунку. Це назви багатьох матеріалів, речовин і продуктів: залізо, срібло, сталь, бронза; кисень, водень, азот; аспірин, пірамідон, кордарон;  194 Стилістика мовних одиниць молоко, хліб, пиво; жито, пшениця, ячмінь; звіробій, бузина, шипшина, бузок; малина, смородина, морква; цемент, вапно, глина; цукор, мед, сіль та ін. Вони вживаються переважно в однині, але з виразною стилістичною метою в усіх стилях мови можуть використовуватись і в множині: Вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон (М. Коцюбинський). Конкретні, абстрактні і матеріально-речовинні іменники розрізняються тематично, за властивою їм семантикою і певною сукупністю своєрідних морфологічних ознак, отже, внаслідок цього вони неадекватні і стилістично. Якщо, наприклад, іменники з конкретним значенням найчастіше вживаються в розмовно-побутовому мовленні, значною мірою і в публіцистичному, то абстрактні іменники активно використовуються у мовленні суто науковому, академічному. Функціонально доцільне використання їх вагомо впливає на зростання загальномовної культури кожного, хто послуговується українською мовою. Стилістичні особливості загальних і власних іменників Спілкування між людьми відбувається переважно внаслідок використання загальних назв , які становлять узагальнені найменування предметів (предметом у граматиці прийнято називати все те, до чого майже в усіх випадках можна поставити запитання хто? або що?). Отже, загальні іменники — це назви людей, тварин, речей, явищ, подій тощо: поет, брат, олень, сонце, будинок, озеро, райдуга, свято. Загальні іменники, як правило, найважливіші і семантично, і стилістично (функціонально) в мовленні кожного мовця. Активно використовуються в усіх стилях мови і власні назви — прізвища, імена, іменапо-батькові. Нині в світі майже 6 мільярдів людей, і кожна людина має ім'я та інші власні назви свого Я, якими персоніфікується, своєрідно вирізняється з-поміж усіх інших. Нерідко тим самим іменем, прізвищем називають велику кількість осіб. У власних іменах українців з особливою виразністю подекуди проступає їхня національна належність саме до українського народу — з його Граматична стилістика і її одиниці 195 особливою національною ментальністю, інтелектом. Власні назви українців ніяк не відтворюють їхньої сутності: рис характеру, темпераменту, уподобань, професії і под., але якщо когось називають, наприклад, Яковом, то це означає, що йдеться про особу чоловічої статі. На власній мовній основі упродовж усієї української історії сформувалась система власних назв (імен і прізвищ) українців: Ждан, Неждан, Нечай, Третяк, Буян, Зима, Береза, Лев, Орел, Сокіл; Горе, Захворій, Непийво-да; Мирослав, Радослав, Володимир, Всеволод, Рати-бор, Златослава, Зореслава, Мирослава та ін. Однак у мовленні переважають імена іншомовні, засвоєні в різні часи переважно з давньогрецької і латинської мов, частково з давньоєврейської та ін.: Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина, Марія та ін. Деякі з них на українському мовному ґрунті набули специфічно українського звукового оформлення: Алла і Аліна, Ганна й Анна, Наталія і Наталя і т. ін. Активно в українській мові вживаються й такі славетні в світовій історії прізвища, як Гомер, Данте, Шекспір, Сервантес, Гете, Пушкін, Шевченко та ін. В усно-розмовному мовленні власними іменами узагальнено називають (подекуди з іронією) осіб, які наслідують у чомусь інших: Щось немає серед наших поетів ні Шевченків, ні Лесь Українок. Не зродились поки що, хоча є в нас Ліна Костенко (3 газети). Із стилістичною метою використовують назви Гіт-лер, Сталін, Дон Кіхот, Гобсек, Собакевич та ін. На знак неповаги чи презирства їх пишуть з малої літери: гітлери, Сталіни; гобсеки, дон-кіхоти тощо. Використання власних іменників нерідко відображає певні реалії, факти національної або всесвітньої історії. Наприклад, у 20-ті роки XX ст. були поширеними екстравагантні, політично зорієнтовані імена: Кармія (від рос. Красная Армия), Кім (від Комуністичний Інтернаціонал молоді) і под. Стилістично недоречними (особливо у вимірах сучасного сприймання) були б такі власні назви, як Матильда Іванівна, Венедикт Йосипович, Вілофор Степанович та ін. Вони сприймаються гумористично чи навіть саркастично. Основою стилістики власних назв значною мірою слугує їх розгорнута варіантність. Наприклад, у Закарпатті виявлено 70 варіантів імені Ганна, серед них є і  196 Стилістика мовних одиниць місцеві, діалектні: Аннуца, Анда, Анцина, Аньча, Гани-зя, Ганішка, Ганьча, Низя, Онизя, Онища та ін. Кількість імен, прізвищ зростає, відображаючи динаміку життя, зміни в ньому, появу нових соціальних уподобань і особистих смаків. З позицій власне стилістичних у використанні власних імен людей повинні гармонійно узгоджуватись і традиція, і паростки нового в свідомості й почуттєвій сфері українського народу. Тільки за цієї умови є можливим дотримання належної етики й естетики слова-імені, досягнення його гармонійної співзвучності з українською мовленнєвою традицією, розумово-почуттєвими уподобаннями українців. Стилістична спроможність прикметників Особистісна сутність людини, її фізіологічна й духовна індивідуальність, винятковість, неповторність і окремішність усього живого й неживого в природі, всіх пізнаних людиною істот і предметів створюється певною сукупністю тих якостей, ознак, які властиві будь-кому і будь-чому. Серед них розрізняють постійні ознаки (у прикметниках) або ознаки динамічні, змінювані в часі (у дієприкметниках), пор.: біле волосся і побіліле волосся. Прикметники — це різновид повнозначних слів, які виражають, називають ознаки, якості людей, тварин, речей, явищ. Найчастіше прикметники використовуються у «звичайному» (базовому) ступені порівняння, виражаючи найстабільніші, усталені, водночас і розрізнювальні, індивідуальні властивості предметів. Такою семантичною ознакою один суб'єкт, об'єкт чи обставина відрізняється від усіх інших: чорний, білий, зелений тощо. Своєрідною є також морфологічна сутність прикметників, їх закінчення в кожному відмінку, роді, в обох числах (однині і множині): веселий, весела, веселого, веселі. Зміст усіх трьох семантичних груп прикметників — відносних (їх у мові найбільше), якісних і присвійних — незмірно широкий. Від більшості іменників можна утворити прикметник: книга -» книжний, озеро —» озерний, радість -^радісний, синь —» синій, Марія —» Марин, канікули —» канікулярний. Стилістична наснага й важливість прикметників особливо очевидні тоді, коли вони: Граматична стилістика і її одиниці 197
Відносні прикметники мінеральні добрива, мовний аналіз, арніка гірська, паперовий кораблик вказують одночасно і на якість, і на зв'язок з предметом, від якого вони утворилися (мінеральний від мінерал), але у сполученні слів надзвичайний і повноважний посол прикметник надзвичайний походить від прикметника звичайний; повноважний має форми більш поважний, повноважніший. Досить поширеним в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому, є процес термінологізації прикметників, переважно якісних. Прикметник у таких назвах вказує на власне якісну ознаку предмета, яка могла б сприйматися з різним ступенем вияву (вищого й найвищого), але сприймається як ознака постійна, стандартна, відносна. Це також досягається тим, що такий прикметник у сполученні з іменником усталився на другому місці в сполученні слів: полин гіркий (назва), порічки червоні, синюха блакитна, бузина чорна. Від складних прикметників (яскраво-червоний, південно-східний, західноукраїнський, українсько-німець-ко-французький) форми вищого й найвищого ступенів утворюються тоді, коли основи складного прикметника належать до якісних прикметників (яскраво-червоніший, яскраво-найчервоніший); ступені порівняння не утворюються від відносних чи присвійних прикметників: народногосподарський, загальнонародний, шестиповерховий, самодержавний. Форми самодіяльніший, найсамодіяльніший; зелено-біліший, білішо-зелений є напівнормативними і вживаються переважно в розмовно-побутовому мовленні. 198 Стилістика мовних одиниць Зовсім неможливі ступені порівняння від тих складних прикметників, які утворилися від двох відносних: громадсько-політичний діяч, ранньовесняна городина. Основна стилістична вимога до таких прикметників полягає в тому, щоб використовувати їх вдумливо і з урахуванням мовленнєвих вимог стилю. Складні прикметники найактивніше побутують у книжних стилях мови. Помітною є стилістична своєрідність обох форм вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників: сильніший і більш- сильний (форми вищого ступеня), найсильніший і найбільш, сильний (форми найвищого ступеня). Прості однослівні (синтетичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння економніші, історично традиційні, давні, вони використовуються в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому і художньому: Стає для мене ширшим синій обрій (Т. Коломієць); Ольга була вища, ніж я пам'ятав. Вона стала наче старша (Ю. Смолич); Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата (Т. Шевченко). Натомість складені (двослівні, аналітичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників хоча й побутують в усіх стилях мови, все ж природ ніші для книжних стилів, особливо наукового й офіційно-ділового. Кожне висловлювання в них має бути точним, тому синтетичні форми ступенів порівняння прикметників менш нейтральні, більш емоційні, ніж паралельні їм аналітичні форми, позначені відтінком книжності. Важливим є також інтонування прикметника в реченні, виділення його логічним наголосом. Цим актуалізується лексичне значення прикметника, а на цій основі також і його стилістична вагомість. У мовленні, зокрема радіо і телебачення, трапляються такі прикметникові утворення, як більш чорніший, більш зрозуміліший, у яких слово більш, зайве, алогічне. Унаслідок зростання загальної мовленнєвої культури працівників усіх сфер розумової діяльності, особливо науковців, журналістів і творців художнього слова, частіше стали використовуватись:
Граматична стилістика і її одиниці 199 — різноструктурні і різнофункціональні складні прикметники: радіофізичний, народнопоетичний, ви-щепідписаний, давньоверхньонімецька (мова), двадцятиповерховий. Це свідчить про зростання й ускладнення атрибутивного (означального) мислення мовців. Деякими особливими стилістичними якостями позначені повні й короткі прикметники. Майже всі прикметники в українській мові повні,кожному з них властиве певне закінчення: -ий, -а, -є, -і; -ій, -я, -є, -ї: голубий, голуба, голубе, голубого, голубі; синій, синя, синє, сині і т. ін. Повні прикметники з неоднаковою активністю використовуються в усіх стилях мови. Серед них найзвич-нішими і найчастотнішими є стягнені форми повних прикметників — повністю нормативні і міжстильові. Крім них, у фольклорі, в розмовно-побутовому мовленні і в деяких жанрах художніх текстів широко вживаються й нестягнені форми прикметників: зелений — зеленая — зеленее — зелени. Вживання нестягнених форм прикметників у сучасному літературному мовленні стилістично обмежене, якоюсь мірою відтворює собою певну українську мовленнєву минувшину, національно забарвлену й оригінальну, самобутню: Гори мої високії! Простіть високії, мені! Високії і голубії! Найкращі в світі й найсвятії! (Т. Шевченко); Ви щасливі, пречистії зорі, Ваші промені — ваша розмова; Якби я ваші промені мала, Я б ніколи не вимовила слова, Ви щасливі, високії зорі... У серці моїм переможнії співи лунають (Леся Українка) або: Ночі безмірнії, ночі безсоннії, Горе моє! Мозок наляжуть думки невгамовнії, В серці грижа, мов павук той, полоннії Сіті снує (І. Франко). Короткими прикметниками є слова незмінні, кожне з яких має тільки одну форму. Це невелика кількість широковживаних лексем: годен, дрібен, зелен, красен, ладен, певен, славен та ін. У словниках короткі прикметники звичайно подаються разом з повними прикметниками. Короткі прикметники вживаються: — із синтаксично означальною функцією: За воріть ми зелен явір, там я буду на тебе ждати (Нар. твор чість); — із синтаксично предикативною функцією, коли акцентується певна означувана якість особи, предмета, явища: Там повен двір любистку... (М. Рильський); Я не годен з тобою змагатися (Нар. творчість). 200 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 201  Стилістично вагомим, емоційно виразним, очевидним є прикметниковий зворот — поєднання прикметника як синтаксично незалежного слова із синтаксично залежним від нього словом чи сполученням слів: Під самою кручею застигло болото, повне пташиного галасу (О. Копиленко).Отже, прикметники — це дуже важливий матеріал для стилістики мовлення. Вони часто використовуються як художні означення (метафори, епітети), які суттєво впливають на розум, на почуттєву сферу людини. Стилістичні властивості дієслова У кожній розвиненій мові дієслова становлять най-численнішу (після іменників і прикметників) групу лексем. Дієслово — повнозначне слово, яке позначає дію, стан предмета як процес. Значення дієслів виявляються у граматичних (морфологічних) категоріях особи, виду, стану, способу, часу, а також числа і роду (мин. час, умовний спосіб). Разом з іменниками, прикметниками дієслова формують основу словникового складу мови. Вживанням дієслів задовольняється важлива потреба кожного з мовців у спілкуванні з іншими. Стилістична потужність дієслів міститься і в їх семантиці, і в розгорнутій системі морфологічних форм — способових, часових, тому що більшість дієслів має по шість форм у теперішньому і в майбутньому часах недо-конаного й доконаного видів (читаю; читатиму, буду читати; прочитаю), по три форми в наказовому способі (читай, читаймо, читайте; прочитай, прочитаймо, прочитайте), по чотири форми в минулому часі (читав, читала, читало, читали) і в умовному способі (читав би, читала б, читало б, читали б). Багатство, розгалуженість дієслівних форм зумовлюють багатство й розгалуженість функцій, які властиві дієслівним формам. Як засіб відтворення динаміки життя, дієслово найчастіше використовується в усно-розмовному і художньому мовленні, значно рідше в стилях офіційно-діловому і науковому, бо в них ідеться здебільшого про статику, про менш змінюване й дієве в природі і суспільстві, про більш чи менш постійні ознаки, якості предметів. Якщо в побуті через його виняткову широчінь, багато-векторність, найрізноманітнішу тематику широко вживаються дієслова у формах минулого часу й наказового способу, то в інших стилях це простежується на-стільки невиразно, що звести його до певних і чітких норм нереально. Однак частина дієслів (телитися, ягнитися, текти, ржавіти та ін.) здебільшого позначає процеси в тваринному й рослинному світі, в неживій природі. Функціонально обмежені й інші дієслова неповної особової парадигми, у яких немає всіх звичних для дієслова форм, зокрема форми 1-ї особи теперішнього і майбутнього часу (чубитися, колоситися, рясніти та ін.). Безособових дієслів із загальною семантикою «стан природи» не більше двох десятків: весніти, вечоріти, видніти, вітрити, віхолити, гарячіти, дніти, дощити, зоріти, мрячити, морозити, поночіти, пустіти, рясніти, світати, сльотити, студеніти, хмарити, хурделити, ясніти, напр.: За скелями починало ясніти, тобто світало вже (С. Васильченко). У прямому значенні безособові дієслова не поєднуються з лексемами-іменни-ками, коли виступають назвою активного носія ознаки (суб'єкта дії або стану), бо такий носій при них неможливий. Власне безособові дієслова іноді вживають і у формах 1-ї й 2-ї осіб, але з метафоричним, переносним значенням. У цьому теж виявляється стилістична своєрідність цієї групи дієслів: Баштани рясніють кавунами, динями, гарбузами (С. Добровольський); ...Ряснію, множусь, дихаю травою. І вся земля натягує струну... (А. Малишко). Але в реченні Рясніє в природі дієслово вжито у власне безособовому значенні. Поширеними і стилістично вагомими можуть бути такі мовленнєві процеси:
Дієслова, будучи семантично й граматично дуже розгалуженою системою своєрідних повнозначних слів, винятково багаті синонімічно, бо, як правило, широко вживаються і в прямому, і в переносному зна-  202 Стилістика мовних одиниць ченні (див. СУМ): Так ніхто не |