Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
ББК81 Д81 Зміст Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист № 14/18.2—2524 від 01.12.2004 р.) Навчальний посібник містить загальні відомості з курсу стилістики сучасної української літературної мови. У ньому також розглянуто стилі, жанри, форми мови, висвітлено проблематику стилістики усної й писемної форм сучасної української літературної мови, сутність стилістики мовних одиниць. З урахуванням сучасних потреб і тенденцій вивчення стилістики системно проаналізовано комунікативні якості мовлення. Для студентів вищих навчальних закладів, учителів-словес-ників, журналістів, усіх, для кого важливий високий рівень культури українського слова. Рецензенти: академік АПН України, доктор філологічних наук, професор Л. І. Мацько; кандидат філологічних наук, професор В. О. Винник; доктор філологічних наук Л. Є. Азарова ISBN 966-580-185-6 © П. С. Дудик, 2005 © ВЦ «Академія», оригінал-макет, 2005 1. Стилістика як лінгвістичне вчення Мова як джерело стилістичних знань 7 Сучасна українська літературна мова як основа стилістики 9 Основні структурні компоненти і стилістичні можливості мови 12 Стилістика мовних одиниць і мовних рівнів ' 14 Основні терміни стилістики 17 Стилістика в системі розділів науки про мову 20 Об'єкт і предмет стилістики 22 Стилістика і її підрозділи 23 Стилістичний аналіз мовних одиниць 26 Стилістика мови і стилістика мовлення 27 Стилістика мови (мовлення) і культура мови (мовлення) ЗО Теоретичне і практичне значення стилістики 32 Об'єктивне і суб'єктивне в стилістиці 33 Стилістично марковані і стилістично немарковані мовні одиниці 35 Стилістична норма в мові й у мовленні 38 Стилістика літературної мови і діалектне мовлення 40 2. Стилі і форми мови 3. Стилістика мовних одиниць Методологія, методи й методика стилістики 43 Теоретична і практична стилістика 47 Загальна характеристика стилів мови і мовлення 54 Стилетвірні й нестилетвірні ознаки як лінгвальні основи стилю 56 Стиль мови і стиль мовлення 57 Стиль мови і культура мовлення 58 Розмовно-побутовий стиль мови і мовлення 61 - Офіційно-діловий стиль мови і мовлення 69 Науковий стиль мови і мовлення 74 Художній стиль мови і мовлення 80 Публіцистичний стиль мови і мовлення 86 Конфесійний стиль мови і мовлення 91 Епістолярний стиль мови і мовлення 94 Стилістика експресивних різновидів мовлення 99 Структура і функції усного й писемного мовлення 104 Культура усного й писемного мовлення 109 Стилістика діалогів і монологів 111 Усне мовлення, розмовне мовлення 115 Книжне мовлення 116 3.1. Фонетична стилістика і її одиниці Фонетичні засоби стилістики 121 Орфоепічно-акцентні мовні одиниці 129 3.2. Лексична стилістика і її одиниці Загальна характеристика лексичної стилістики 140 Стилістичні можливості загальновживаної лексики 143 Стилістично обмежена лексика 144 Стилістичне вживання іншомовної лексики 150 Лексико-семантичні групи слів і їх стилістика 154 Стилістичне значення полісемії 155 Стилістичне використання омонімів 160 Стилістичне вживання паронімів 164 Стилістична важливість синонімів 166 Стилістичні функції антонімів 169 Стилістичне використання архаїзмів, історизмів 171 Стилістичні функції неологізмів 173 3.3. Фразеологічна стилістика і її одиниці Стилістичне використання фразеологізмів 175 3.4. Граматична стилістика і її одиниці Стилістичні функції засобів словотвору 180 Морфологічні засоби стилістики 183 Статистичні основи морфологічної стилістики 183 Стилістика категорії роду іменників 186 Стилістичні особливості категорії числа іменників 188 Стилістичні функції відмінкових форм іменника 190 Стилістичні особливості конкретних, абстрактних і матеріально- речовинних іменників 192 Стилістичні особливості загальних і власних іменників 194 Стилістична спроможність прикметників 196 Стилістичні властивості дієслова 200 Стилістичне використання числівників і займенників 203 Стилістичне вживання прислівників 207 Стилістика службових слів 210 Стилістика прийменників 211 Стилістика сполучників 214 Стилістика часток 216 Стилістика вигуків 217 Стилістичне використання синтаксичних засобів мови 221 Стилістика словосполучень 222 Стилістика розповідних, питальних і спонукальних речень 226 Стилістика членів речення 233 Стилістика односкладних речень 238 Стилістика означено-особових речень 239 Стилістика неозначено-особових речень 240 Стилістика узагальнено-особових речень 240 Стилістика безособових речень 242 Стилістика інфінітивних речень 244 Стилістика номінативних речень 246 Ускладнені прості речення і їх функції 250 Стилістика речень з однорідними членами 251 Стилістика речень з відокремленими членами 256 Стилістика власне неповних речень, еліптичних і приєднувальних неповних речень 259 Стилістика речень із вставними і вставленими одиницями 264 Стилістика речень із звертанням і стилістика звертань-речень 268 Стилістичне використання складних речень 273 Стилістичні функції абзацу і тексту 278 JL • Стилістика як лінгвістичне вчення  4. Комунікативно-стилістичні якості мовленняЗагальна характеристика комунікативно-стилістичних якостей мовлення 289 Мовні й позамовні основи мовленнєвої культури 291 Нормативність мовлення 292 Варіантність мовної норми 296 Правильність мовлення 299 Точність мовлення 301 Логічність мовлення 307 Чистота мовлення 309 Образність мовлення 316 Простота, стислість, виразність, 318 чіткість і яскравість мовлення 318 Доречність мовлення 321 Етичність і естетичність мовлення 323 Багатство і мистецтво мовлення 326 Риторика як складова стилістики 330 Евфонія (милозвучність) мовлення 332 Український менталітет і стилістика української мови 335 Комунікативно-стилістичні функції жестів, міміки 337 Стилістичні можливості рідної мови 341 Література 346 Короткий термінологічний словник 352 Стилістика становить лінгвістичне вчення про найумотивованіше й найдоцільніше послуговування мовою, її одиницями — фонемами (звуками), морфемами, словами, словосполученнями й сполученнями слів, членами речення, реченнями, еквівалентами (замінниками) речень і текстами. Кожна окрема мовна одиниця має своє нормативне або ж діалектне буття, стилістичні можливості. Стилістика — це також учення про стилі, жанри і форми мови, про такі якості мовлення, як логічність, точність, образність, багатство, доречність та ін. Мова як джерело стилістичних знань Мова є складною комунікативною системою, у якій, як і загалом у світі, все має свою неповторну сутність. Цим зумовлені особливості використання мови в індивідуальному мовленні всіх її носіїв. Завдяки мові сформувалась людина розумна (homo sapiens). Тільки вона володіє мовою. її мовлення є всеосяжним засобом усвідомлення й вираження всіх ознак людськості в людині, засобом формування й вираження думок, свідомості і незмірно розвиненої духовно-почуттєвої сфери. Стилістика як лінгвістичне вчення Стилістика як лінгвістичне вчення 9  Органічною і необхідною складовою мови як комунікативної системи є мовні одиниці— різнотипні елементи мови (фонеми, морфеми, слова та ін.)> кожен з яких представлений певною мовною матерією і виконує тільки йому властиву функцію (функції). Цим умотивовується існування мовних одиниць. На вивчення функції (функцій) кожної з мовних одиниць зорієнтована стилістика.Стилістика (лінгвостилістика) — розділ науки про мову; лінгвістичне вчення про функціонування й використання мови. Термін «стилістика» утворився від слова «стиль» (грец. stylos, лат. stilus — спочатку назва палички для письма, згодом — певного способу письма). У теперішньому, найбільш звичному розумінні стиль мови (мовний стиль ) — це різновид, одна з форм літературної мови, манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування. В українській мові традиційно виокремлюють такі стилі мови: розмовно-побутовий, офіційно-діловий, науковий, художній, публіцистичний, певною мірою — конфесійний і епістолярний. Стилістикою охоплено всі мовні структури, мовні одиниці, серед яких є повнозначні (мають лексичне значення, від лат. nomino — називаю) і релятивні (службові, відносні, від лат. relativus — відносний). Значення кожного повнозначного номінативного (називального) словаєденотативним (лат. denota-tus — позначений, визначений) значенням— або предметним, або означальним, значенням певної дії чи стану, кількості тощо. Натомість конотативне (лат. соп — префікс, що вказує на єднання, спільність, іnotatio — позначення)значеннясловазавждидо-повнювальне, це значення зменшеності, ласкавості, згрубілості, зневажливості тощо. Слів, які б не мали значення, у мові немає. Службові слова (прийменники, сполучники, частки) мають значення особливе, релятивне, однобічне, тільки граматичне (морфологічне чи синтаксичне або і морфологічне, і синтаксичне одночасно):
— заперечне значення: Ні! Не робитиму цього! та ін. Особливим є значення вигуків — слів, які не належать ні до повнозначних, ні до службових, а тільки виражають певне почуття: Ой, яка ж незламна юнь! (П. Тичина). Тим, що кожне слово в кожній мові має певне значення або кілька чи й багато значень, пояснюється соціально-комунікативна, отже й стилістична, потреба в кожному слові. Розрізняють стилістикузагальну(її теорія і практика однаково стосується всіх літературних мов) і часткову,тобто стилістику певної окремої мови (української, російської тощо). Сучасна українська літературна мова як основа стилістики Сучасна українська літературна мова утворилася з різнотипних структурних одиниць, які формувалися упродовж багатьох століть (на думку вчених, із V— VI ст. н. е.). Українці послуговуються нею системно, переважно із всенародною однозначністю. Українська мова для них є однією з суттєвих духовно-внутрішніх і зовнішніх національних сутностей. Зміст терміна «сучасна українська літературна мова» містить кілька означень: «літературна», «сучасна», «українська». Реалія «сучасна українська літературна мова» вужча, ніж «сучасна українська мова», до якої належать ще й українські діалекти (територіальні, місцеві) і властиві їм мовні одиниці — діалектизми, а також просторічні слова, жаргонізми, сленгізми й арготизми. Літературна мова — це мова, яка унормована всенародною практикою мовленнєвого спілкування, впорядкована, опрацьована письменниками, вченими, громадськими діячами, іншими верствами інтелігенції. В обох формах (писемній та усній), в усіх стилях і жанрах свого вияву вона єдина для кожної окремої нації, народу, для всіх, хто має в ній потребу і щоденно нею послуговується. Літературну мову характеризує її наддіалектне використання — найтиповіше, соціально найпотрібні-ше і найумотивованіше. Вона має стабільні, усталені норми у вимові, лексиці, фразеології, граматиці і в стилістиці. Літературна мова будь-якого народу починається з письма, з писемної фіксації усного мовлення. 10 Стилістика як лінгвістичне вчення Стилістика як лінгвістичне вчення 11  Дуже важливою є суспільна консолідуюча (лат. соп-solidatio — зміцнення, об'єднання) роль літературної мови. Вона суттєво об'єднує всі верстви народу в одне національне співжиття незалежно від їх місця проживання і соціального стану. На основі літературної мови сформувався український народ як окрема нація.Унаслідок наукового вивчення української літературної мови впродовж багатьох поколінь поступово створювалась наука про неї — українське мовознавство. Вона представлена розгалуженою системою мовних правил — фонетичних, фонологічних, орфоепічних, акцентних, лексичних (семантичних, термінологічних, ономастичних, етимологічних), фразеологічних, граматичних (морфемних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних), стилістичних і графічних (правописних): орфографічних і пунктуаційних — кожне з яких є елементом мовознавчої теорії. Мовні правила прийнято вважати достовірними, отже й науковими, якщо вони: а) відображають справжню сутність української (як і інших) мови; б) містять наукові відомості, зокрема, про те:
Зміст поняття «літературна мова» історично змінювався, витлумачувався неоднозначно. Наприклад, в епоху середньовіччя (приблизно V—XV ст.) літературною мовою для більшості народів Західної Європи була не розмовна й рідна для них французька, італійська, іспанська чи якась інша західноєвропейська мова, а вже «мертва» на той час державна мова колишньої Римської імперії — латинська мова, яка функціонувала у державному житті, науці, літературі, навчанні й богослужінні. У східних слов'ян, як зазначає сучасний український лінгвіст Віталій Русанівський, роль такої культурно-писемної мови переважно виконувала церковнослов'янська мова, якою створювалась і поширювалась насамперед релігійна література. Сучасна українська літературна мова сформувалась на українській народній основі. Вона бере свій початок від появи перших трьох частин «Енеїди» (1798) українського письменника Івана Котляревського (1769— 1838). Означення «сучасна» має кілька значень. У най-ширшому значенні сучасна українська літературна мова — це літературна мова нашого народу, яка використовується уже понад два століття. У вужчому значенні цим означенням охоплюється час існування української літературної мови впродовж трьох поколінь (починаючи з останніх 60—70 років). Поняття сучасності української літературної мови можна обмежити і останньою чвертю XX ст. або виділити (особливо в лексиці і фразеології) лише останні тринадцять років в історії сучасної української літературної мови — час використання її в незалежній українській державі. Українська мова в її літературній формі належить до найрозвиненіших мов світу. У ній існує безліч слів і лексичних сполучень слів (Балтійське море, асиміляція звуків, неозначена форма дієслова та ін.). Усіх слів і їх сполучень у нашій мові не злічити, бо вона є творінням усього народу і постійно змінюється. Найбільше змін у лексиці мови: з'являються нові слова, змінюється значення наявних слів, а деякі з них використовуються все менше і поступово виходять з ужитку. Ніхто не в змозі засвоїти сучаснуукраїнську літературну мову в її повному обсязі. Це стає особливо зрозумілим, якщо зважити хоча б на такі реалії:
На сьогодні вже існує понад 22 тисячі різних наук, розділів наук, професій, спеціальностей, які мають розгалу- 12 Стилістика як лінгвістичне вчення Стилістика як лінгвістичне вчення 13  жені термінологічні підсистеми, окремі з яких налічують тисячі, сотні тисяч або й мільйони лексичних одиниць.Навіть найосвіченіша людина може активно володіти лише 5—7 тисячами слів; пасивно вона послуговується кількома десятками тисяч слів. Мовцям зрозумілі тисячі слів у словниках чи в мовленні інших осіб, проте у власному мовленні вони використовують їх рідко або й зовсім не використовують. Однак найсуттєвіше з того, що є в мові (найуживаніші слова і їх форми, фразеологізми), а також слова і словосполучення, терміни, які становлять зміст основної для носія мови професії, спеціальності, необхідно опанувати. Отже, слід знати основний матеріал сучасної української літературної мови, найважливіші структурні елементи, з яких вона сформувалася. Цій меті немало слугує й таїса навчальна дисципліна, як стилістика мови (і мовлення). Оволодіння стилістикою сучасної української літературної мови — це оволодіння її культурою в усній і писемній формах, в усіх її стильових і жанрових різновидах, без чого неможливим є використання всього потенціалу (лат. potentia — сила) українського слова як запоруки й засобу формування і вияву українського менталітету, патріотизму. На часткове оволодіння теорією стилістики і практикою стилістичного мовлення зорієнтований шкільний курс української літературної мови. Це суттєво сприяє формуванню в учнів стилістично диференційованого мовлення, навчанню мовленнєвої майстерності, розвиткові мислення, емоційної сфери, естетичних мовленнєвих смаків, що вкрай важливо для формування не тільки мовленнєвої, а й загальної культури громадян української держави. Основні структурні компоненти і стилістичні можливості мови Нині в світі приблизно 6 тисяч різних мов. Кожна з них репрезентує певну соціальну спільність людей, особливе надбання етносу (народу). Немає мови взагалі(всемови) , тобто мови для всіх. Це лише абстрактно-уявлюване наукове поняття. Кожна людина завжди спілкується з іншими конкретною мовою (народною, національною) або по- слуговується д і а л е к т н и м мовленням —певним різновидом загальнонародної мови, який не має літературної нормативності. Кожна мова має те, що зближує її з іншими мовами і відрізняє від інших мов, становить її неповторну самобутність. Водночас мови мають тотожну побудову, бо кожна утворена з однакових структурних компонентів (елементів, частин). Основними з них є:
Граматична будова мови членується і внутрішньо. її частинами є:
Тільки сукупно всі основні структурні компоненти мови утворюють мову — особливу специфічну систему знаків, з допомогою яких люди спілкуються, обмінюючись з іншими своїми думками й почуваннями. Для стилістики найважливішими є ті основні структурні компоненти мови, яким властива певна семантика (лексичне значення). Це слова й утворені з них 14 Стилістика як лінгвістичне вчення фразеологізми, члени речення і сформовані з них речення. Всі одиниці мови мають звукову природу — складаються з фонем, через що звуковим оформленням мовних одиниць суттєво визначається стилістика мови, певна функція кожного слова, словосполучення, речення і тексту. Оволодіння стилістикою української мови передбачає вивчення її функціональних можливостей, її спіл-кувального потенціалу. Це вимагає ґрунтовного знання того, як саме внутрішньо членується наша мова, з яких основних структурних компонентів вона сформувалась, які мовні одиниці становлять специфічний і формуючий матеріал кожного з чотирьох основних структурних компонентів мови. Стилістика мовних одиниць і мовних рівнів Мова, вся її система формується з мовних одиниць і мовних рівнів. Мовними одиницями є різнотипні елементи мови, її складові. До основних, визначальних мовних одиниць належать фонеми (звуки), морфеми (корені слів, афікси), слова, словосполучення, члени речення і речення. Усі мовні одиниці матеріальні за своєю природою, бо становлять фізіологічно-акустичні складові частини мовлення, вимовляються й сприймаються на слух або зором (будучи записаними). Така мовна одиниця, як фонема, ніякого лексичного значення не має, але в складі слова виконує словоутворювальну функцію. Водночас інколи й окрема фонема (один з основних звуків мови) може впливати на стилістичну (функціональну) видозміну слова: пор.: вільний — сучасна узвичаєна всенародна форма і вольний — форма колишня, тільки поетична, урочиста, нині нелітературна, ненормативна. Нефункціональних (які б не виконували жодної функції) мовних одиниць немає. Хоча окремий звук сам собою нічого не означає, він усе ж набуває певної функції в слові: досить усунути з нього хоча б один звук чи змінити його місце, як слово зруйнується, спотвориться, пор.: книжка, але кижка чи кинжка; звук і, який позначається літерою і, — це звук (фонема) переднього ряду, високого піднесення, неогублений і т. ін., у мов- Стилістика як лінгвістичне вчення 15 ленні він може також виступати звуком-словом (службовим), якщо поєднує між собою інші слова, словосполучення, частини складносурядного речення або й окремі прості чи складні речення, напр.: / день іде, і ніч іде, І голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки (Т. Шевченко); Свята брама одчинилась, Козака впустили. І знов брама зачинилась (Т. Шевченко); / плаче, плаче Ярославна в Путівлі-городі. Йрече ... (Т. Шевченко). У системі фонетико-фонологічного складу мови є й інші (крім фонем) одиниці: склад слова і наголос; у словниковому складі мови виділяють лексеми, тобто повнозначні слова, або семе ми (грец. semaino — визначаю); фразеологічна система мови представлена фразеологізмами; граматична будова мови складається з морфем (морфемної будови), морфологічних форм слів, граматичних (морфологічних) категорій (відмінок, число, рід, час, вид, особа та ін.), граматичних значень (називний відмінок, жіночий рід, недоко-наний вид тощо); стилістична система мови формується такими мовними одиницями, як стилістеми . Центральною мовною одиницею є слово. Однак оцінка мовних одиниць умовна, бо, наприклад, без фонем (звуків) також не було б мови як засобу спілкування, мислення. Мовні одиниці якогось одного типу утворюють певний мовний рівень(ярус, зріз). Розрізняють такі мовні рівні:
16 Стилістика як лінгвістичне вчення Стилістика як лінгвістичне вчення 17 — пунктуаційний рівень мови (його формують пунктограми). Проаналізувати слово на фонетичному рівні означає виявити в слові звуки, охарактеризувати їх, визначити склади в слові тощо; проаналізувати слово на морфемному рівні— розглянути слово за його морфемною будовою, визначивши в ньому корінь і афікси; схарактеризувати слово на словотвірному рів-н і означає виділити в ньому ті способи й засоби, якими утворилось слово; аналіз певного відрізка мовлення на синтаксичному рівніпередбачає виявлення і аналіз у ньому речень, словосполучень і членів речення, способів поєднання їх. Тільки вивчення конкретної мови у межах усіх її одиниць і на всіх її рівнях дає можливість пізнати мову науково, з'ясувати, чим вона відрізняється від інших мов. Можливий і інший підхід до аналізу мовних явищ, наприклад виділення серед них матеріальних одиниць мови, які мають звукову оболонку, тобто представлені звуком, кількома чи багатьма звуками (фонеми, морфеми, слова, члени речення, словосполучення, речення), і нем а теріа л ьниходиниць мови — одиниць значення (значеннєвих одиниць), так званих семем і сем. Ними є, у них виявляється ідеальна сутність матеріальних одиниць мови. Це передусім семантика слів, фразеологізмів, тобто властиве їм лексичне значення. Матеріальні мовні одиниці поділяють на однобіч-н і, які не мають власного лексичного значення (фонеми, склади слів, службові слова), ідвобічні, які мають своє лексичне значення і своє звучання, інакше кажучи, мають план змісту і план вираження (суфіксальні й префіксальні морфеми, слова, члени речення, словосполучення, сполучення слів, речення, текст). Для стилістики як окремої лінгвістичної галузі знань по-різному функціонально важливі всі мовні одиниці, але найвагомішими є слова в структурі речення, фразеологізми, речення, особливо в поєднанні з іншими реченнями, тобто речення в певному тексті. Пізнання всієї сукупності функцій, що їх виконують різноструктурні мовні одиниці, неможливе без системного вивчення всього комплексу одиниць, з яких сформувалася сучасна українська літературна мова. Основні терміни стилістики Як і кожна інша галузь знань, стилістика оперує великою кількістю своєрідних, тільки їй властивих мовознавчих термінів. До основних термінів стилістики належать: «стилістика», «стилістична система мови», «стилістична структура мови», «стилістема», «стиль мови». Стилістика являє собою лінгвістичне вчення про закономірне і всенародно усталене функціонування мови, її основних структурних частин (фонетичного складу, лексики, фразеології, граматичної будови), всіх мовних одиниць, а також учення про мовні стилі, жанри, форми мови — усну й писемну, про використання мовних одиниць з якнайбільшою комунікативною доцільністю, з дотриманням при цьому властивих мовним явищам усталених стильових і стилістичних норм, емоційно-почуттєвого й експресивного (виражального) забарвлення. Стилістикою передбачається усвідомлене і якнайдоцільніше використання всіх мовних одиниць під кутом зору властивих їм функцій — розумово-логічних, емоційно нейтральних і образних. До уваги беруться всі можливі умови спілкування мовців, використання ними як типових, так і особистісних, індивідуальних мовних засобів вираження думок і почувань. Отже, стилістика — лінгвістичне вчення про комунікативну різноманітність і спроможність мовних одиниць, тому її можна назвати «душею» кожної мови. Семантично близькими є терміни «стилістична система мови» і «стилістична структура мови». Вони становлять відгалуження й особливий вияв таких назв і позна-чуваних ними реалій, як система мови і структура мови. Терміном система (грец. systema — ціле, складене з частин) мови прийнято акцентувати на тому, що всі мовні одиниці (фонетичні, лексичні, граматичні) перебувають між собою в певній усталеній взаємозалежності. Найелементарніша й найменша системна мовна одиниця («системка») — це слово з двох фонем. Наприклад, слово на (прийменник), але ан — тільки штучне поєднання двох фонем, яке ніякої колективно усвідомлюваної функції не виконує. Системність слова закон ще очевидніша, не допускає будь-якого вилучення чи перестановки фонем у ньому (інакше слово зруйнується — вимовно, граматично і значеннєво). Ще повніше системний характер мови виявляється в реченнях. Чим словес- 18 Стилістика як лінгвістичне вчення Стилістика як лінгвістичне вчення 19 но розгалуженіше речення, тим ширшою є системність його побудови з різнотипних мовних одиниць. Система мови як всемовне явище і поняття про нього має розгалужений і різний за обсягом внутрішній поділ:
Кожна з мов однаковою мірою становить окрему систему, тобто певне організоване ціле, утворене сукупністю однотипних і різнотипних мовних одиниць як структурних елементів мови. Однак мови різняться не цим, а своєю неповторною, індивідуальною структурою (лат. structura — побудова, розміщення). Структура мови — це своєрідно національне поєднання всіх мовних явищ, ознак, завдяки яким мова утворилась і функціонує саме як рідна для певного народу, нації; усе те, чим будь-яка мова відрізняється від усіх інших мов. Наприклад, фонеми української літературної мови ні своєю кількістю, ні — ще більшою мірою — якістю не збігаються з фонемами жодної іншої мови. Це одна з індивідуально-розрізнювальних особливостей не системи української мови, а її структури (фонематичної, фонемної, звукової). Термін «структура» містить вказівку на те, як саме в різних мовах виражається те саме значення і та сама функція. Пор.: укр. зеленіший, зеленіша, зеленіше, зеленіші і більш, зелений, більш зелена, більш зелене, більш зелені — обидві прикметникові форми вищого ступеня змінювані; рос. зеленее (для всіх трьох родів) і паралельно (подібно до української мови): более зеленый (зеленая, зеленое, зеленые). В українській мові кличний відмінок іменників часто відрізняється своєю формою від називного відмінка: Степане, Миколо, сестро, весно, доле та ін., а в російській мові таких відмінностей немає. У німецькій мові лише 4 відмінки іменників. У японській мові 11 відмінків, в естонській — 15, в угорській — 21. По-українськи: Він може спілкуватись французькою мо- вою (по-французькому, по-французьки), а по-російськи Он может общаться на французском языке (по-французски). Отже, мови різняться одна від одної своєю структурою. У кожній мові є багато таких ознак, яких немає в інших мовах. У системі мови потенційно сконцентровані стилістичні можливості мови, а в структурі мови ці можливості своєрідно реалізуються, втілюються. Терміном стилістема доцільно називати функцію кожної окремої мовної одиниці (окремого звука, морфеми, слова, словосполучення чи речення). Із певної кількості своєрідних стилістем формується стиль мови — один з лексико-граматичних і стилістичних способів її вияву. Та ж сама мовна одиниця (переважно слово) може бути поліфункціональною, тобто здатною виконувати кілька, навіть багато функцій. Це простежується в незліченній кількості багатозначних слів у кожній розвиненій мові. Наприклад, за дієсловом різати вже усталилось 13 найважливіших лексичних значень, або семем, сем (Словник української мови; далі — СУМ): 1) чим-небудь, переважно гострим, розділяти щось на частини, подрібнювати або відокремлювати частину від цілого: різати скло; 2) убивати кого-небудь холодною зброєю, ранити частину (частини) тіла людини: Мовчки різали [убивали] панів (В. Сосюра); різати руки, лице гострою травою; 3) відокремлювати що-не-будь від основи кореня: різати виноград; 4) розмежовувати земельний масив: А панську землю ріжте, як хочете! (М. Стельмах); 5) врізаючись, проникаючи у що-небудь, залишати на ньому сліди, борозни: Санчата з легким хрупанням різали полосками... сніг (Г. Тютюнник); 6) робити хірургічну операцію: лікар ріже палець; 7) викликати різкий біль, болючі відчуття: Нас більше сонце не палило, не різав ніг сухий пісок (О. Олесь); 8) викликати в кого-небудь труднощі, змушувати опинитися в складному становищі, підводити: літаки нас ріжуть; 9) наїжджаючи на кого-небудь, вбивати (про трамвай, поїзд): Там, кажуть, тих трамваїв, що кожного дня людей ріжуть (Г. Тютюнник); 10) забивати свійських тварин, птахів на м'ясо: Почали муку сіяти, птицю різати (Г. Квітка-Основ'яненко); 11) для вираження категоричної незгоди з чим-небудь, відмова від чогось: Я не піду, хоч мене ріжте (Панас Мирний); 12) для підкреслення чиєїсь упертості чи стійкості: ...хоч би мене різали, я б |