Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
39   співрозмовника (суб'єкт дії, об'єкт чи сама дія), мовець може по-різному сконструювати цей вислів-речення, вдавшись до неоднакової інтонації, порядку слів. У результаті ця структура матиме три інтонаційно-смислові, отже й стилістичні, варіанти, пор.: 1. Що написав учень? — Учень написав твір. 2. Що зробив учень? — Учень написав твір. 3. Хто написав твір? — Твір написав учень. По черзі актуалізовано, логічно виділено певний член речення. В цьому й полягає так зване актуальне членування речення, його різна комунікативна спрямованість. Це свідчить про невмотивованість членування синтаксичних одиниць на стилістично нейтральні і стилістично значеннєві, значущі.Такі терміни і позначувані ними психолого-мовлен-нєві явища, процеси, як експресія,експресивність і експресивний;емоція, емоційність і емоційний; естетика, естетичність їес-тетичний, є своєрідними синонімами лексем стилістика , с ти лі стичністьі стилістичний. Ці мовні явища цікавлять багатьох мовознавців (В. Чабаненка, А. Коваль, С. Єрмоленко, В. Кононенка, В. Дроз-довського та ін.), однак і дотепер немає категоріального розмежування понять експресія і емоція, експресивней емоційне, що засвідчує виняткову складність цих явищ, реалій. Стилістична норма в мові й у мовленні Важливим, навіть фундаментальним для стилістики є термін «стилістична норма». Стилістична норма —усталена й суспільно усвідомлювана функція (функції) мовної одиниці. Стилістична норма одночасно буває і якоюсь іншою мовною нормою (фонетичною, морфемною тощо). Наприклад, у лексемі завод кінцевий приголосний [д] вимовляється дзвінко, без оглушення. Це одна з норм вимови, а в ширшому осмисленні — фонетична норма. Водночас вона є і нормою стилістичною, отже, фонети-ко-стилістичною. Недотримання цієї норми викликає в обізнаного з нормами літературної вимови слухача відчуття дисгармонії, незграбності, негативне ставлення до нелітературної вимови кінцевого звука у слові за- вод. Якщо замість братик вимовити братік, то порушаться морфемно-стилістична і орфоепічна норми, тому що суфікс -ік українським словам не властивий. Стилістичне мовлення — це передусім мовлення нормативне, бо не можна дотриматися стилістики морфем, слів, речень, порушуючи при цьому інші мовні норми, насамперед фонетичну. Наприклад, вимовляючи радости, близькости, совісти замість радості, близькості, совісті, мовець порушує теперішні фонетичну, орфоепічну, морфемну, морфологічну і орфографічну норми; вимовою солдат, партизан, гривнів замість солдатів, партизанів, гривень порушується передусім морфологічна норма; у реченнях Мій погляд на це не співпадає з твоїм; Це міроприємство себе не виправдає не дотримано лексичної норми, бо слова співпадати, міроприємство не становлять одиниць української літературної (нормативної, унормованої) мови, стилістично правильно було б сказати не збігається, цей захід. Норма в мові — це її узвичаєна, узаконена, загальноприйнята, обов'язкова одиниця — фонетична, морфемна та ін. Нормативність у мовленні виявляється в дотриманні норм мови. Стилістична норма є функціональним явищем, яке стає мовленнєвою реалією тільки за умов, що мовці:
Без цього мовлення є неприродним, незвичним, отже, і стилістично ненормативним. Стилістичні явища мови не мають власної, тільки їм властивої (індивідуальної) природної репрезентації, окремої мовної матеріалізації, як, наприклад, фонетичні, морфологічні та інші засоби. Лінгвостилістичний (а в його межах і експресивний) аналіз є своєрідним продовженням аналізу мовних одиниць за іншими ознаками — фонетичними, лексичними, морфологічними тощо. 40 Стилістика як лінгвістичне вчення Стилістика як лінгвістичне вчення 41    Стилістика літературної мови і діалектне мовленняСтилістика як лінгвістичне вчення про функціонування мови, всіх елементів її структури в повному обсязі стосується лише літературної мови , тобто мови унормованої, всенародної, за сучасних умов переважно національної, яка виявляється у всіх стилях, жанрах мови, в її усній і писемній формах. Діалектнемовлення,використання якого завжди обмежене певною територією, на якій проживає тільки частина нараду, нації, теж можна вивчати стилістично, зафіксувавши його на письмі, з урахуванням функціонування тих елементів, одиниць, з яких воно сформувалося. Таке мовлення здебільшого вивчають фонетично (фонологічно), орфоепічно, акцентно (наголошування діалектних слів), морфемно, морфологічно, синтаксично, лексично, фразеологічно. У діалектному мовленні ніколи системно не вивчаються терміни, бо вони у ньому спорадичні, нечастотні, випадкові. Такої галузі мовознавства, як стилістикадіалектного мовлення, й дотепер не створено, хоча вона об'єктивно можлива. Діалектне мовлення в своєму природному вияві — мовлення усне. Писемна репрезентація діалектного мовлення — це тільки його відображення, а не специфічний різновид всенародної мови, яким є писемна форма літературної мови. Діалектне мовлення теж по-своєму нормативне. Послуговуючись ним, сільські жителі, навіть не вміючи писати й читати, спілкуються між собою і з тими, хто добре володіє літературною мовою. Носії діалекту і діалектного мовлення розуміють радіо- і телепередачі, досить вільно спілкуються з усіма громадянами, реалізують усі можливі діалоги й монологи в рідній для них діалектній мовній формі, всебічно й компактно дотримуючись при цьому усталених у мовленні свого краю (району, села, селища) елементів мовлення. У цьому виявляється своєрідна нормативність діалектного мовлення. Будь-яке відхилення від того, що вже усталилось у діалектному мовленні, сприймається як щось по-своєму ненормативне, незвичне. Водночас діалектна норма ніколи не має всенародного статусу, завжди функціонально обмежена певною частиною національної території, через що не може слугувати єдиним для всього народу засобом спілкування. Якщо писемна й усна форми літературної мови однакові на всій національній території, то в усному мовленні українського населення (переважно сільського) різних місцевостей є чимало відмінних особливостей, які прийнято називати діалектизмами.Сукупність діалектизмів, характерних для більш чи менш значної території, називають діалектом, або н а -річчям, а особливості мови в межах одного чи кількох населених пунктів — говіркою, говором (діалектом): назви «говірка села», «діалект села» є синонімічними. Основних груп українських діалектів (наріч) три: південно-східна( серед нь о наддніпрянська ), південно-західна,північна.Кожне з наріч (також і говорів, певна група яких входить до складу того чи іншого наріччя) має свої прикметні особливості в лексиці, фразеології, фонетиці (зокрема, в системі голосних і приголосних звуків), в орфоепії (вимові окремих звуків чи певних поєднань звуків), у морфемах, формах слів, у синтаксисі, оформленні членів речення, словосполучень і речень. Існування українських діалектів зумовлене особливостями минулого життя нашого народу. За сучасних умов діалектизми, становлячи своєрідний пережиток минувшини, поступово зникають. Єдиною формою спілкування для всього народу стає літературна всенародно-національна мова в обох її формах. Отже, у діалектному мовленні, яке для більшої частини сільського населення ще й нині є засобом спілкування, функціонують і діалектизми, і мовні одиниці (лексичні, фонетичні, морфологічні тощо), які характерні для загальнонародної літературної мови (кількісно й функціонально вони переважають у мовленні носіїв певного діалекту). Завдяки цьому ті, хто послуговується діалектним мовленням, розуміють своїх од-номовних співрозмовників, які розмовляють літературною мовою. Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянських говорів, увібравши в себе і певну кількість мовних явищ з інших діалектів української мови. Однією з багатьох можливих літературних і діалектних схем (таблиць) сучасного українського мовлення може бути така таблиця: 42 Стилістика як лінгвістичне вчення Стилістика як лінгвістичне вчення 43  
Отже, крім стилістики літературної мови, можна визнати як об'єктивно можливу і стилістику діалектного мовлення. Термін «діалектна мова», на відміну від терміна «діалектне мовлення», науково невмотивова-ний. Найширший матеріал діалектного мовлення «запозичується» з літературної мови з її всенародним статусом. Окремі мовознавці (В. Чабаненко) вважають, що, подібно до літературної мови, діалект має свої стилі (функціональні різновиди) і, отже, свої виражально-зображальні засоби. Є вагомі підстави для твердження, що ці ознаки властиві не діалектові, а діалектному мовленню. Терміни «діалект» і «діалектне мовлення» не слід розглядати як синоніми, бо вони позначають неадекватні лінгвальні (мовні) реалії. У функції комунікативної системи виступає лише діалектне мовлення, а не діалект, отже, вони мають різний лінгвістичний зміст. Такої ж загалом думки дотримуються сучасні українські і російські мовознавці (І. Ковалик, Л. Скворцов та ін.). На їх погляд, існування мовних норм не обмежується сферою виключно літературної мови. І в діалектах, і в просторіччі є свої норми. Однак норми діалекту (а точніше, діалектного мовлення. — П.Д.) не усвідом- люються як обов'язкові і реалізуються лише непрямими засобами, супроводжуються негативною оцінкою «так не говорять», «ми так не скажемо» і т. ін. Стилістичне мовлення повинно виявлятися не тільки в літературно-нормативних формах, а також і в діалектних, бо за найрізноманітніших комунікативних ситуацій мовець свідомо чи інтуїтивно прагне до правильності, логічності, точності, образності, доречності висловлюваного. Методологія, методи й методика стилістики Для стилістики, як і для будь-якої іншої науки, важливими є методологія (грец. methodos — спосіб і logos — вчення), методи й методика дослідження, вивчення. Всі три реалії тісно пов'язані між собою. Методологія стилістики. її сутність полягає в тій філософській, світоглядно-теоретичній позиції, з якої осмислюються й висвітлюються проблеми сучасного й минулого життя мови, її сутність, походження, закономірності розвитку. Методологія лінгвістики виявляється у двох основних філософських концепціях мови — матеріалістичній та ідеалістичній. Матеріалістичнаконцепціяпередбачає трактування мови як своєрідного матеріального явища, яке сформувалось об'єктивно: мова виникла з природної потреби людей у спілкуванні, без втручання в цей процес ідеальної сили. Мова, як і мислення, — явище історично змінне, підлягає своєрідним соціально-зовнішнім і внутрішнім (власне мовним) законам розвитку. Ідеалістична концепція,на противагу матеріалістичній, сповідує не матеріальне, а ідеальне (Божественне) походження мови, зумовлене надприродною силою. Методологія стилістики охоплює узагальнюючу частину знань про мову, її функції. Вона, зокрема, передбачає оцінний розгляд усіх виявів мови, таке використання її одиниць, яке зумовлюється спілкувальними потребами людини і забезпечується своєрідною матеріальною сутністю мови й мовлення. Методи стилістики. У лінгвістиці, отже і в стилістиці, використовують і загальнонаукові, і спеціальні методи дослідження — різні способи осмислення мови, її структурних елементів, одиниць. 44 Стилістика як лінгвістичне вчення Стилістика як лінгвістичне вчення 45    До загальнонаукових методів належать:
| |||||||||||||||||||||||||