Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
Запитання. Завдання
Стилі і форми мови 55 2. Стилі і форми мови Теорія і практика стилістики стосується мовних стилів і найтиповіших виявів усного й писемного мовлення. Важливо, щоб кожне усне чи писемне висловлювання набувало ознак певного стилю, жанру, осмислювалось стилістично, тобто як функціонально найдоцільніше. Загальна характеристика стилів мови і мовлення У сучасному мовознавстві лексемою «стиль» прийнято позначати своєрідну манеру й спосіб усного і писемного висловлювання, реалізовуваного за однотипних умов спілкування і з однаковою метою. Цей самий термін уживається і як найменування багатьох вужчих мовних і мовленнєвих явищ, понять, зокрема різних галузей науки, мистецтва, сфер громадської діяльності, побуту тощо. Інакше кажучи, словом «стиль» у лінгвістиці прийнято називати один з найбільших за обсягом різновидів мови. Кожен із них формується певною сукупністю особливих мовних ознак — лексико-семан-тичних, фразеологічних і граматичних. Отже, стиль — це одна з підсистем мови, яка відрізняється від інших її підсистем лексично, фразеологізмами, структурою речень, мовних зворотів тощо. Найчастіше виокремлюють розмовно-побутовий, офіційно-діловий, науковий, художній, публіцистичний, конфесійний і епістолярний стилі мови й мовлення. Термін «стиль» використовується і в багатьох інших значеннях: романтичний стиль, стиль письменника, стиль інтелігента, людина старого стилю, стиль керівництва, власний стиль письма, канцелярський стиль, архаїчний, високопарний, діалогічний, народнопоетичний тощо. Словом «стиль» послуговуються також як назвою літочислення: новий стиль (Григоріанський), старий стиль (Юліанський). Становлячи явища винятково суттєві, мовні стилі широко розглядаються в лінгвістиці. їх коментують і формулюють неоднозначно, наприклад, стиль мови — це:
Ще в давніх Греції та Римі оратори свідомо пристосовували мову, її стиль до різних ситуацій, аудиторій, слухачів. Вони вже тоді розрізняли три види стилю — звичайний, середній (елегантний) і піднесений. Отже, стиль мови є сукупністю однотипних за певною ознакою мовних одиниць (морфемних, морфологічних, особливо синтаксичних, лексичних і фразеологічних), які характеризують переважно окремий різновид мовлення і позначені своєрідною емоційністю, поєднані із загальномовними одиницями — явищами, які однаково чи майже однаково властиві всім стилям. 56 Стилі і форми мови Стилетвірні й нестилетвірні ознаки як лінгвальні основи стилю Кожен мовний стиль формується із стилетвірних і нестилетвірних явищ, особливостей. Саме с тиле-твірними мовними оди ницями один стиль мови відрізняється від усіх інших стилів. Такі засоби зосереджують у собі неповторну стильову своєрідність, сконцентровано виявляються в одному стилі, а в інших простежуються лише частково. Наприклад, слова і сполучення слів плюс, мінус, трикутник, косинус, вища математика належать до стилетвірних мовних засобів саме математики як галузі знань, це типові лексичні ознаки (терміни) наукового стилю. До цього ж стилю належать і такі лексеми, як фонема, дієслово, член речення (лінгвістичні терміни). З певної сукупності своєрідних стилетвірних засобів мови і формується мовна й мовленнєва специфіка стилю, ці засоби індивідуалізують кожен стиль. С тиле твір ни ми мовними ознакамимова розмежовується на стилі з властивими кожному з них специфічними ознаками, не порушуючи при цьому і внаслідок цього системної єдності літературної мови як окремої комунікативної структури. Кожен стиль мови має стилетвірні ознаки: лексичні, фразеологічні (як доповнення до лексичних ознак — у більшості стилів мови) і граматичні (морфемні, морфологічні й синтаксичні). Нестилетвірні мовні (загальномовні) одиниціоднаково чи майже однаково властиві всім стилям і не формують специфічної самобутності жодного з них. Наприклад, у мовленні будь-якого стилю вживаються слова батько, мати, син, сестра, родичі, вода, земля, небо, ліс, життя, вечір, спочинок, робота, понеділок, вівторок, середа, четвер, п'ятниця, субота, неділя, тиждень, місяць, рік, століття, великий, малий, зелений, чорний, мирний, весняний, літній, осінній, зимовий, він, вона, посіяти, посадити, виходити, виростити, зібрати, ви, ми, весело, сумно, жаль, пора, ох, ах, бо, невже, геть, над, і, до, під та ін. Ці й подібні слова утворюють найголовніший (основний) шар загальновживаної лексики. Це знаки й виразники життєво необхідних понять, реалій, відношень, без яких неможливе спілкування. Уміле використання їх слугує основою мовного спіл- Стилі і форми мови 57 кування незалежно від його стильового і стилістичного оформлення (розмовно-побутового, наукового, художньо-літературного та ін.). Нестилетвірні ознаки стилю належать до всемовних ознак. Ними всі стилі й жанри мови об'єднуються в одне мовне ціле, формують своїм матеріалом певну мову, її структурну й комунікативну систему. Отже, нестилетвірні мовні засоби, явища використовуються мовцями переважно з нульовим емоційним забарвленням, а стилетвірні засоби мови однаково чи майже однаково диференційовані стилістично, суттєво своєрідні, у кожному зі стилів такі засоби лексично й граматично особливі, індивідуальні. Стиль мови і стиль мовлення Терміни «стиль мови» і «стиль мовлення» синонімічні. Все ж у мовознавчій теорії і в мовленнєвій практиці їх потрібно розмежовувати. Стиль мови — різновид літературної мови; один із своєрідних способів використання літературної мови. Поняття «стиль мови» засвідчує високий рівень розвитку мовних засобів, їх багатство, уніфікацію, відпра-цьовуваність, унормованість у межах певного стилю мови. Це оцінка мовних засобів кожного із стилів у статиці. Термін «стиль мовлення» акцентує на конкретному — усному й писемному — функціонуванні, динаміці специфічних мовних засобів, які належать до окремого стилю. Стиль мовлення — функціонально-стилістичне використання тих мовних одиниць, з яких сформувався кожен із стилів мови. Коли йдеться про стилістичні можливості виражальних засобів сучасної української літературної мови як цілісної системи, доцільно вживати термін «стиль мови» , а термін «стиль мовлення» застосовувати тоді, коли це стосується конкретного комунікативного використання окремою особою мовних елементів певного стилю. Теорія і практика стилів мови і стилів мовлення оперують тими ж самими мовними одиницями (лексичними, морфемними та ін.), але в стилях мови структурні елементи мови (від фонем, літер і до тексту) усвідомлюються лише як неоднотипний і статичний мовний матеріал з його особливими комунікативними можливостями, а в стилях мовлення ті ж самі мовні явища розглядають- 58 Стилі і форми мови Стилі і форми мови 59 ся у використанні, функціонуванні. Найбільші стилістичні можливості мають речення (особливо в контексті з іншими реченнями), а ще більшою мірою — тексти. Порівняймо дві синонімічні одиниці у формі простих речень (риторичного й нериторичного): Хто ж цього не знає! і Всі це знають. Семантично вони однозначні, але стилістично нетотожні. Стилістично синонімічними є конструкції: Я думаю (двоскладне речення) і Мені думається (односкладне безособове речення). Отже, терміни «стиль мови» і «стиль мовлення» та позначувані ними лінгвальні реалії поєднують у собі як спільне, так і своєрідне. Стиль мови (як і мова в повному обсязі) є явищем тільки соціальним, спільним для всіх носіїв мови, а стиль мовлення — явище хоч і соціальне (за своєю сутністю, змістом), але водночас обов'язково і явище індивідуальне, суто особистісне, бо кожен у своєму усному чи писемному мовленні послуговується мовою в межах усіх її стилів по-особливому, індивідуально. Стиль мови і культура мовлення Наявність стилів мови в сучасних літературних мовах, зокрема і в українській, є одним з найвагоміших показників їх високого розвитку, прогресу, повноцінного функціонування. Обсяг і багатство кожного стилю визначаються обсягом і станом розвитку тієї сфери життя, яку обслуговує мова в параметрах певного стилю з його своєрідними мовним засобами. Наприклад, нормативними вважаються обидві форми давального відмінка однини {директорові і директору, секретареві і секретарю), але стилістично більш виправданими, типово українськими є форми з флексією -ові, -вві, -єві (Андрієві, пор. Андрію). Найбільша варіантність слів і речень простежується в розмовно-побутовому стилі, найменша, майже нульова, — в офіційно-діловому стилі, який, за словами американського мовознавця Леонарда Блум-фільда (1887—1949), «має в своїй основі науковий характер і в той же час стикається з повсякденним життям». Система стилів у сучасних розвинених мовах загалом однотипна. Це пояснюється однотипністю або спільністю навколишніх позамовних реалій, предметів і явищ дійсності, в яких звершується життя народів світу. Мова в межах певного стилю забезпечує найдовер-шеніше з усіх поглядів вираження людських думок і почувань за певної конкретної, частково повторюваної чи близької до неї мовленнєвої ситуації. Будь-який стиль, крім епістолярного, має дві форми реалізації, два вияви — писемний і усний. Обидві форми розрізняються, з одного боку, неоднаковою функціональною спрямованістю, а з другого — деякими суто технічними ознаками. Найголовнішу соціальну і власне мовну сутність стилю російський лінгвіст Лев Щерба (1880—1944) вбачав у виконуваних стилем функціях. Вони справді дуже важливі, однак не можуть слугувати першоджерелом стилю, основою його буття. Кожен стиль мови сформований із сукупності тільки йому властивих мовних ознак, стилетвірних засобів — лексичних, фразеологічних і граматичних. Без них жоден із стилів не зміг би демонструвати літературну мову в її певному, але типово своєрідному вияві. Мовлення — це постійний творчий ситуативний процес. Ним охоплюється все життя як окремої особи, так і життя народу, людства. Ті ситуації, за яких реалізується мовлення, є і фактом індивідуальним, фізіологічно-психічним, розумовим, тобто особливим виявом організму людини, і фактом соціальним, який визначається самим життям мовців. Мовлення в межах окремого стилю задовольняє певні конкретні комунікативні потреби всього етносу (народу) й окремої особи. Власне мовні ресурси стилю — це його стилетвірні засоби, які завжди доповнюються засобами нестилетвірними, загальномовними, завдяки чому мовлення в межах окремого стилю повноцінно виконує певний комплекс спеціалізованих комунікативних функцій. Мовний стиль — категорія передусім лінгвістична. її реалізація завжди потребує відповідного добору і конструювання, використання певного комплексу своєрідних мовних одиниць. Учення про стилі мови є однією з головних частин усієї теорії і практики стилістики як особливого лінгвістичного вчення. До основних принципів виокремлення стилів мови належать: 60 Стилі і форми мови
Саме своєрідність комунікативної мети усного чи писемного вислову зумовлює добір мовних одиниць і спосіб поєднання їх, за якого певна конкретна комунікативна мета набуває найдоцільнішої реалізації. Стиль мови надає мовленню більш чи менш виразної своєрідності, забарвленості, лексико-граматичної індивідуальності. Сучасні літературні мови обслуговують усі сфери життя. Кожен із стилів мовлення формується неоднаковим використанням мовних засобів. Одні з них виразно чи певною мірою нейтральні, інші — книжні, ще інші — емоційно знижені чи забарвлені позитивною почуттєвістю. Це вимагає від мовців уміння користуватися мовою з якнайбільшою доцільністю. Усе інтралінгвістичне (внутрішньомовне) в окремому стилі залежить від екстралінгвістичного (позамовного, соціального). У кожному стилі своєрідно селекціонуються, поєднуються, використовуються елементи загальнонародної літературної мови, які при цьому зазнають певних структурних і лексико-фразеологіч-них змін. У стилях мови найбільшою мірою виявляється диференціація розвиненої літературної мови. За різних життєвих ситуацій (розмова на побутову тему, написання наукової статті з хімії чи публіцистичного нарису, замітки-інформації до газети тощо) мовці неоднаково послуговуються мовою. Стилістика вивчає також становлення і еволюцію стилів в усій мовній системі з метою розуміння їхнього стану і завдань у різні періоди їхнього розвитку. Стилістично доладне мовлення — це його найвищий еталон, досконалий зразок. Кожен говорить і пише поміт- Стилі і форми мови 61 но по-іншому, дещо індивідуально: один — логічно, чітко, другий — вишукано, третій — образно, четвертий — недбало, невиразно, навіть неохайно. Від уміння висловлюватися стилістично залежить досягнення кожного разу щонайбільших комунікативних позитивів мовлення, уникнення в ньому логічно-стилістичних недоречностей. Уявімо собі, що хто-небудь запитає: Ти з якого питання смієшся? Висловлене запитання цілком нормативне з погляду граматичного (морфологічного й синтаксичного), проте алогічне, отже, й нестилістичне. Щонайповніше оволодіння стилістикою мови й мовлення — справа особливо складна. Нерідко в мовленні трапляються недоречності, стилістично невдалі формулювання думок, напр.: Науковий стиль має своїм завданням... (хоча жоден стиль завдань не має) або Діловий стиль обслуговує суспільні відносини людей... (замість: Мова в її діловому стилі обслуговує...), або Художній стиль має естетично-інформативну комунікативну функцію (замість Мовлення в його художньому стилі спроможне виражати щонайрізноманітніші інформативно-естетичні функції) і т. ін. Отже, стилістична культура мовлення — це найдосконаліший вияв розумово-мовленнєвої культури кожного мовця. Розмовно-побутовий стиль мови і мовлення Літературне мовлення в цьому стилі наймасовіше, найчастотніше, воно реалізується всіма верствами населення. Розмовно-побутове мовлення у своєму типовому вияві представлене своєрідними для цього стилю мовними особливостями — фонетико-інтонаційними, лексичними, фразеологічними, морфологічними й синтаксичними. Цей стиль має усну (переважно) й писемну форми вияву, його характеризує широка варіативність (варіантність) висловлювання, що дає змогу мовцеві сказати про те саме (чи майже про те саме) неоднаково. Різні варіантні форми, які збігаються чи близькі семантично, завжди більшою чи меншою мірою розрізняються стилістично, функціонально. Наприклад, відповідь учнів на запитання вчителя Ти розв'язав задачу? за різних життєвих ситуацій може бути найрізноманітнішою. Тому немає усталених граней як у варіантах пев- 62 Стилі і форми мови ної думки, так і у формах її мовленнєвої реалізації. Крім стилістично звичайних відповідей на зразок Так., Так.', Так!!, Так!!!, Ні., Ні!, Ні!!, Ні!!! трапляються й інші, в найрізноманітніших синонімічних формах слів-речень і речень: Еге, Еге ж!, Атож! (пор.: Атож... і Атож!!), Авжеж (Авжеж! та ін.), А як же!, Та ні!, Ще б пак!, Та мабуть..., Та ще й як!, Та нібито і под.; а також: Розв'язав, Розв'язав!!, Розв'язав!!!, Уже й забув!, Так вам і розв'язав!, Та розв'язав!, Та вже ж розв'язав!, Уже давно!, Розв'язав!, А як 'їїрозв'язати!, Розв'язав? А як це зробити?, Та розв'язав (же)!, Так її і розв'яжеш!, Розв'язав, аякже!, Спробуйте розв'яжіть!, Ні! Не розв'язав!, Та де там розв'язав?, Спробуйте самі!, Хіба таку розв'яжеш,?, Та академік, і той не розв'яже!, Може й розв'яжу!, А що тут розв'язувати?, Дрібнота!, І хвилини досить, щоб розв'язати! тощо. Це є свідченням того, що побутове життєве розмаїття і ґрунтована на ньому мовленнєва стихія переважають над реаліями інших стилів, особливо офіційно-ділового, у якому домінують усталені форми вислову, мовні штампи, котрі набагато меншою мірою допускають варіантність — особливо в мовленнєвому оформленні офіційних документів: заяв, протоколів, посвідчень та ін. Мовлення в розмовно-побутовому стилі має бути літературним, а кожен вислів — відповідати усталеним у мові нормам. Водночас розмовно-побутове мовлення, як і мовлення художнє, підвладне почуттєвому, емоційному станові людини, навіть його етичним нахилам, міркуванням. Розмовно-побутовий стиль мови й мовлення характеризують такі властиві йому ознаки:
Стилі і форми мови 63 За певних життєвих ситуацій мовці розуміють один одного з півслова, зі словесного натяку чи напівнатяку, з інтонування кожної із структурних одиниць речення, з ритміки всього речення (навіть однослівного), із жесто-вого чи мімічного руху. Наприклад, діалог персонажів роману Івана Микитенка (1897—1937) «Ранок» Ольги («черниці») та її кучера читачам стає зрозумілим лише з контексту (вони незаконно везуть до монастиря небезпечну поклажу — ящики зі зброєю і таємний пакет): Скоро? — нетерпляче питала вона кучера. — Недалеко вже. — Женіть же! Женіть! Не шкодуйте! — Коні мчали в напрямі на село Ладош... За якийсь час перед подорожніми заблищав купол монастирської церкви. Вони були вже зовсім близько. — Женіть! Женіть! — Коні рвонули копитами сніг. Сани неслися шаленим погоном. — Женіть, я вас благаю. Всі репліки учасників діалогу граматично неповні, але їх зміст і емоційне забарвлення зрозумілі. Це досягається конкретністю мовленнєвої ситуації, спільним життєвим досвідом обох учасників події, їхнім знанням мови тощо. Найголовнішу вимогу до розмовно-побутового мовлення (бути за всіх можливих ситуацій нормативним, літературним) іноді свідомо порушують з певною комунікативною метою, вдаючись до діалектизмів чи інших не-літературних одиниць. Розмовно-побутове мовлення — це найбільш невимушене, максимально вільне, літературне мовлення. Контроль за дотриманням мовних норм дає широкий простір для виявлення індивідуальної мовленнєвої творчості. Під час звичайних побутових розмов мовець якнайменше замислюється над тим, що і як сказати. Спілкуючись із близькими чи рідними, людина звикає до певних мовленнєвих штампів, звичних мовних форм, які поповнюють звичайні для співрозмовників паралінгвальні (невласне мовні) засоби: адекватно усвідомлювані мовцями жести, мімічні рухи, а також інтонування висловлюваного. Розмовно-побутовий стиль порівняно з усіма іншими стилями найдавніший. Він, на слушну думку сучасних українських лінгвістів Любові Мацько, Олесі Сидоренко та ін., «започаткувався з виникненням мови, і в ньому вона розвивалася на початкових своїх етапах. Перші норми літературної мови, що виникли на діалектній основі, формувалися саме в розмовному стилі». Мовлення в розмовно-побутовому стилі найповніше виявляється в усних і писемних (у творах художньої лі-  64 Стилі і форми мови тератури тощо) діалогах. Значно рідше розмовно-побутове мовлення буває монологічним (розповідь про почуте, побачене тощо). Усномовні побутові діалоги найчастіше формуються з нерозгорнутих, навіть однослівних, реплік і набувають виразного емоційно-експресивного забарвлення. Ними мовці можуть виражати найменші відтінки мислення, переживання, почуття. Найсуттєвішими стилетвірними особливостями розмовно-побутового стилю мовлення (як і всіх інших стилів) є особливості (ознаки) лексичні, фразеологічні і граматичні. Лексичні, фразеологічні особливості. Широко використовується загальновживана, передусім побутова, лексика і фразеологізми (прислів'я, приказки, «крилаті» слова і вислови), які відображають повсякденні потреби мовців. Це тисячі мовних одиниць, до яких, зокрема, належать:
Граматичні, передусім синтаксичні, особливості. Активно вживаються: — речення різного типу, починаючи від однослівних і до найбільш розгорнутих складних конструкцій: Село; Гай; Вечірній день; День змінює ніч; Якщо громадяни наполегливо не працюватимуть, то заможно вони й не житимуть; — найрізноманітніші структури власне неповного речення, еліптичного, також і незакінченого, обірвано го: Куди? (пор.: Куди ти йдеш?; Куди йдеш?); Де?; Чо- Стилі і форми мови 65 му?; Скільки?; Щоб швидше, я відразу в метро, до станції «Університет»; Ой не робіть поспішних висновків, шановний, бо ви помилитесь. І дуже глибоко!; Сказав би, але...; Ти був там? — Так; речення різного модального спрямування, особливо прості, словесно неусклад-нені конструкції: Пшениця цього року вродила; Чи всі прийшли?; Співай!;
У розмовно-побутовому мовленні значна кількість лексем набуває виразного термінологічного значення, бо цього вимагає сучасний науково-технічний прогрес. З різних причин це характеризує й лексеми суто побутового значення {хліб, рис, макарони, стіл, книжка, ракета та ін.), які термінуються, бо традиційно-побутове й по-сучасному наукове мислення синтезується в єдиному комплексі, взаємно доповнюючи одне одне. У розмовно-побутовому мовленні, з огляду на його безмежно широкий діапазон вияву, прийнятним є все наявне в літературній мові, те, що допускається суспільною мораллю, не виходить за межі пристойності. Будучи наймасовішим, розмовно-побутове мовлення допускає найбільш вільну організацію висловлювання: не потребує активного й сконцентрованого втручання думки, є ніби довільним мовленнєвим виявом організму, якому притаманні такі біологічні ознаки, як втомлюваність і несприйняття одноманітності, деяка пасивність, що нерідко супроводжується повторюваністю найменувань певних реалій побуту, в якому сьогоднішнє повторює вчорашнє, передбачає те, що настане завтра, і т. ін. Мовленнєві особливості розмовно-побутового стилю не можна повністю відтворити писемно. Навіть магнітофонний запис передає не все, тому що здебільшого розмова супроводжується мімікою й жестами. Водночас |