Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
66 Стилі і форми мови Стилі і форми мови 67  для аналізу лексичних і граматичних особливостей розмовно-побутового стилю можна використати і мовлення дійових осіб у художніх текстах, напр.: Ой, як я люблю свою матусъку! Я їх так люблю, що аж серденько мені розірветься. Ну, які вони хороші, ці наші сіроока ненька! Які в них тихі, ласкаві очі, яке в них ніжне, м'яке волосся! Іноді дивишся на них і думаєш:«Очі ваші, матусько, подібні до весняного неба, — до того неба, коли сонечко обгортають легкодимчаті хмарки, і вони наче в сірому серпанку. Волосся ваше, наша голубонько, як каштановий пушок. Дайте, я ще раз поцілую вас!» Але я й... всю їх люблю! ...Іноді заплющиш, очі, і здається, що моїй матусі не тридцять років, а дуже-дуже небагато, і вони зовсім молода дівчинка, і не мати вони мені, а старша сестра... Ой! Як я люблю свою матусъку! (М. Хвильовий). Цей текст у стилі давньої народної української традиції, переважно селянської, прославляє, звеличує рідну матір. Весь монолог пронизує любов, незмірне шанування і відданість найріднішій у світі людині: які вони хороші; матусъку, наші сіроока ненька, очі ваші, матусько, наша голубонько. Структура речень найпростіша, перейнята народною тональністю, щирістю вислову, який захоплює відданістю дитини рідній матері. Тексту притаманні глибінь думки, типова українська моральність, краса українського слова. Особливості розмовного стилю відтворено і в діалозі персонажів художнього твору: Корецькому [сільському вчителеві, який у 1917 р. повернувся з тюрми...] теж забило на мить дух, але він перемігся. Трохи помовчав і промовив:
Типовий розмовний діалог сільського вчителя з минулих часів, для мовлення якого характерне викорис- тання лексем зостанусь (замість залишусь), зостанеться, А про діти й забула (замість про дітей). Речення в ньому переважно прості, з різною комунікативною функцією: розповідні, питальні, розповідно-окличні. Увесь текст пройнятий тривогою, очікуванням біди, в ньому проступає інтелігентність, взаємна прихильність у стосунках між подружжям, яке вкрай збуджене, залякане якнайбільше тим, що загрожує їхнім дітям. Мабуть, немає достатніх підстав погоджуватись з думкою російського мовознавця Віталія Костомарова (нар. 1930): «...ми звичайно схильні твердити, що нормальною відповіддю на запитання Де ти був? буде Я був дома.... Елементарне спостереження за мовленням показує, що це не так. Подібна оголена схема, що виражає комунікативне завдання і тільки, фактично в побутовому, розмовному мовленні не існує». Видається, однак, можливим те, що хто-небудь із мовців у відповідь на запитання Де ти був? відповість подібною «оголеною» формою: Я був дома (в театрі та ін.), особливо за умов розважливого, неафективного мовлення. Розмовно-побутове мовлення комунікативно обслуговує в межах усього етносу значно ширші сфери життя, ніж це реалізується у формах будь-якого іншого стилю мови. Потреба в розмовно-побутовому мовленні щоденна, тому й форми його реалізації найбільш звичні. Вони засвоюються, реалізуються з найменшою витратою мовленнєвої і розумової енергії. Кожен із стилів має свої відносно окреслені сфери функціонування і певний комплекс специфічних стилетвірних мовних засобів. Обидві форми розмовно-побутового мовлення — усна (первинна) і писемна (вторинна) — суттєво збагачуються своєю взаємодією. Водночас між ними існує принципова відмінність (переважно функціональна й щонайменше структурна). Розмежування стилів мови — розмовний (розмовно-побутовий) і нерозмовні (всі інші стилі) — цілком вмотивоване, загальноприйнятне, однак дещо умовне, бо все наявне в мові, поза її розмовно-побутовим стилем дуже неоднорідне, через що досить виразно розмежовується на окремі стилі — офіційно-діловий, художній та ін. Вмотивованим видається протиставлення мовленнєвих процесів і за деякими іншими вимірами: мовлення офіційно-ділове і мовлення неофіційно-ділове, мовлення художнє й мовлення нехудожнє та ін. Думку про те, ніби розмовно-побутовий стиль використовують для спілкування, науковий і діловий — для  68 Стилі і форми мови повідомлення, художній і публіцистичний — для впливу на інших (слухачів, читачів), є підстави вважати неприйнятною, бо ці три функції мова виконує в межах кожного стилю, але своєрідно, в неоднакових сферах і виявах життя, з виразно іншою метою. Літературна мова обслуговує неоднакові комунікативні потреби мовців, тому не може використовуватись однаково за різних обставин. Деякі дослідники мовної стилістики (Б. Головін, М. Кожина, М. Пилинський та ін.) навіть вважають, що кожному із стилів начебто відповідає окремий тип мислення. Такий погляд небезпідставний, але все ж таки умовний, загалом теоретичний, бо чітких лексичних і граматичних меж між мовними стилями немає (об'єктивно такі межі й неможливі). Будь-яке використання мови в її усній формі реалізується певною інтонацією, яку в найбільш загальних виявах можна характеризувати як інтонацію розмовно-побутову, офіційно-ділову, публіцистичну та ін. Такі інтонації помітно різні, але комунікативно повноцінні. Інтонація (найчастіше спільно з міміко-жестикуляційни-ми засобами) може донести до слухача те, що недомовлю-ється словесно. Російський лінгвіст Олексій Шахматов (1864—1920) вважає, що інтонацією немалою мірою забезпечується «передача тих емоційно-вольових, а почасти й інтелектуальних проявів, для яких важко знайти в наявному лексичному запасі відповідник ». Навіть діти дошкільного віку володіють, хоч і з певними обмеженнями, розмовно-побутовим різновидом національного мовлення свого оточення. Однак вони ще не знають усього складу мови і послуговуються мовою тільки в межах розмовно-побутового стилю. У школі дитина оволодіває стилями мови, іншими нормами літературної мови, дізнається про невідповідність цим нормам деяких слів розмовного мовлення, що, наприклад, двері відчиняють або зачиняють (а не відкривають і закривають), замикають або відмикають (ключем); тільки метафорично (переносно) можна сказати: В Україні все ширше починають відкривати нашій молоді двері в науку; Я ставлюсь до вас прихильно, а не відношусь; газету (журнал) передплачують, а не виписують і т. ін. Найбільше мовленнєвих помилок, недоладностей, стилістичних вад простежується саме в розмовно-побутовому мовленні. З нього й починається формування культури різностильового мовлення. Стилі і форми мови 69 Офіційно-діловий стиль мови і мовлення За нинішніх умов суспільного життя в Україні офіційно-діловий стиль української літературної мови у найтиповішій для нього писемній формі представлений у розгалуженій системі сучасних документів: в оформленні автобіографій, актів, довідок, договорів, доповідей, записок, доручень, заяв, звітів, інструкцій, квитанцій, листів, наказів, посвідчень, постанов, правил, пояснювальних записок, протоколів, рапортів, розписок, законів, резолюцій, розпоряджень, телеграм, телефонограм, характеристик, поштових конвертів, листів і т. ін. Кожен із документів може вважатись окремим жанром офіційно-ділового мовлення . Сукупність таких жанрів (заяви, автобіографії, протоколи та ін.) формує мовну своєрідність офіційно-ділового стилю. У цьому стилі якнайменше виявляється індивідуальність мовця. За словами відомого швейцарського лінгвіста Шарля Баллі (1865—1947), офіційно-діловий стиль — це «найбільш нетворчий стиль, перед яким по суті рівні всі — і геніальний поет, і завзятий канцелярист». Означення «нетворчий» (стиль) умовне, бо ділове мовлення також по-особливому творче. Передусім це стосується його писемної форми. Вона в офіційно-діловому стилі переважає, є структурно й функціонально найтипові-шою, через що його називають документальним (цим, однак, звужується сутність офіційно-ділового стилю, бо йому властива й усна форма вияву). Мовлення кожної особи, щоб стати комунікативно спроможним, завжди повинно усвідомлюватись і контролюватись тим, хто його створює. В офіційно-діловому мовленні важливою є інформація про особу, а не про її індивідуальність. Мовну своєрідність офіційно-ділового стилю переважно формують властиві йому лексичні і граматичні особливості. Лексичні стилетвірні особливості. Найхарактерніші з-поміж них такі:
70 Стилі і форми мови Стилі і форми мови 71  лене фразеологізмів мовлення учасників певного засідання, зборів та ін.);Граматичні, переважно синтаксичні, особливості. Ці ознаки офіційно-ділового стилю такі:
АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР19 серпня 1991 року,
ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 24 серпня 1991 року Стилетвірні засоби офіційно-ділового стилю — це виразно стандартні, тобто усталені й типові для цього стилю мовні форми, слова й сполучення слів, одні з яких загальновживані, а інші простежуються тільки в якомусь одному діловодстві. Усі вони виразно стереотипні, консервативні, традиційні, в них майже відсутні засоби мовленнєвої емоційності, немало архаїчних особливостей. Таке оцінне міркування стосується далеко не всіх жанрів, творів публіцистики. Наприклад, «Акт проголошення незалежності України» через властиву йому виняткову соціальну важливість, не зовсім звичну лексику і синтаксичну будову, сприймається урочисто, емоційно. Його емоційність зумовлена не тільки семантикою і структурою тексту, а й позамовними чинниками, особистістю мовця, його ставленням до змісту Акта. Офіційно-діловий стиль, попри мовленнєву шаблонність, а отже, й своєрідність, не становить окремої мовної комунікативної системи, він є складовою частиною мови. Мовна система різних жанрів (заяв, протоколів та ін.) офіційно-ділового стилю відрізняється від інших стилів суто специфічними ознаками: значною кількістю стандартних форм вислову, нормативних мовних одиниць — слів, мовних зворотів, структурних різновидів речення. Кожен документ оформлюють у певних лексичних і синтаксичних вимірах, межах. Усе написане в параметрах офіційно-ділового стилю має бути передусім точним, логічним, нормативним, доказовим і завдяки цьому стилістично найдоречнішим. Недопустимими є пропуски слів чи літер, бо цим порушується зміст документа. Достовірність, правдивість фактів — одна з найсуттєвіших ознак офіційно-ділового, як і наукового, мовлення. Інформація в документі має сприйматись однозначно, тому образність (метафоричність, переносність) мови в ньому має бути мінімальною. Д. Розенталь зазначав, що офіційно-діловий стиль серед книжних стилів мови «виділяється своєю відносною стійкістю і замкненістю», що для нього «характерна наявність численних мовних стандартів — кліше. Якщо в інших стилях шаблонізовані звороти нерідко вважаються стилістичним недоліком, то в офіційно-діловому стилі в більшості випадків вони сприймаються як цілком природна його особливість». Типовими для офіційно-ділового стилю є, зокрема, такі мовні форми, сполучення слів: за наказом, згідно з наказом, відповідно до наказу, за розпорядженням, поставити (взяти) за приклад, ввести до складу, виступити (висловитись) з питань, винагорода за, у відповідь на, виконуючи обов'язки, попереджаю, що; відповідно до, сталося з вини, порушити (розглянути) питання, повернутись до питання, допомогти матеріально, надати грошову допомогу, забезпечити житлом, виділити кошти, давати вказівку, провести операцію, суворо заборонити; ми, що нижче підписалися; одержувач, витяг з протоколу, відрядження, доводимо до відома та ін. 72 Стилі і форми мови Стилі і форми мови 73  У межах офіційно-ділового стилю найчастіше спілкуються між собою працівники різних організацій, закладів, а також окремі громадяни в офіційному листуванні, під час складання документів.Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови, на думку Л. Мацько, О. Мацько, О. Сидоренко та ін., спершу «розвивався тільки як епістолярій приватного характеру, оскільки український народ не мав своєї державності і українська мова в царській Росії офіційною владою взагалі не визнавалась як мова, а вважалась наріччям російської». Найістотнішими мовними ознаками ділового стилю є:
Використання певних готових форм висловлювання (мовних шаблонів) у писемній і усній формах офіційно-ділового мовлення (бесіди, розмови в кабінетах офіційних осіб, виступи на державницьких виробничих засіданнях, нарадах, інші публічні виступи, неприватні телефонні розмови та ін.) збіднює мову, зневиразнює думку, надає їй ознак штучної, стилістично невмотиво-ваної книжності. Характерним для цього стилю є вживання за певних мовленнєвих ситуацій слів вірний, вірно замість правильний, правильно; дійсний, дійсно замість справді і справжній, слушний, слушно; за виключенням статті, замість за винятком; замість яскравий вияв вживають яскравий вираз, відрізнятися замість відзначатися: Ці твердження не відрізняються новизною та ін. Штампи певною мірою вдається долати, особливо в усному діловому мовленні, у якому стандартність вислов- лювання значно менша, ніж у писемному. Діловому мовленню властиві елементи інших стилів — художнього, публіцистичного і наукового. Нерідко мовці вдаються до перифраз (стилістичного прийому), називаючи особу або предмет не прямо, а описово і за найхарактернішими ознаками, напр.: Санкт-Петербург — місто на Неві; телевізор — голубий екран; Якутія — алмазний край і т. ін. Спрямування й мета спілкування в межах офіційно-ділового стилю полягають у тому, щоб забезпечити максимальну об'єктивність і точність у вираженні думки. Це особливо стосується писемної форми офіційно-ділового стилю. Для неї характерне висловлювання за певним усталеним зразком. Навіть адресу на конверті прийнято писати в певному порядку. У діловій практиці часто використовують готові бланки, які треба тільки заповнити. Стандартні мовні структури — слова, словосполучення і речення — в офіційно-ділових текстах узвичаєні й стилістично природні. Дотримання їх забезпечує належну культуру офіційно-ділового мовлення, яка в такому разі полягає в тому, щоб точно заповнити заздалегідь підготовлені бланки (запис прізвища, ініціалів, вказівка на обійману посаду, місце проживання та ін.). З цієї причини ніхто з мовців не повинен привносити до форми загальноприйнятих ділових документів нічого суто індивідуального. Наприклад, після слова Заява з першого (найчастіше і єдиного) абзацу потрібно викласти суть заяви: Прошу Вас.... Не прийнято починати заяву прохальним словом чи словами Дуже прошу Вас..., Дуже-дуже прошу... чи Благаю Вас... . Автобіографію складають теж за усталеною мовною традицією: посередині великими літерами пишуть слово Автобіографія, з абзацу: Я і вказують прізвище, ім'я, ім'я по батькові, записують текст автобіографії, зазначають місце її написання, дату, справа — свої ініціали, прізвище і підпис. Отже, документи складають суворо за усталеним зразком, використовуючи відповідну лексику. Свою неповторну мовленнєву культуру має кожен офіційно-діловий жанр, документ. У дотриманні усталених мовних зразків ділових паперів якнайбільше й полягає їх стилістична доладність. Тільки в офіційно-ділових текстах здебільшого використовують такі сполучення слів, як подавати (надавати) допомогу (за- |