Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
сонце! І здалося мені — сон це! (П. Усенко). Отже, омофони — це такі омоніми, які пишуться по-різному: як окреме слово або як поєднання двох слів. Омографи (грец. homos — однаковий і grapho — пишу) — це слова з різною семантикою, які розрізняються лише наголосом: приклад (зразок; те, що варто наслідувати) і приклад (у гвинтівці), обід і обід (зовнішня частина колеса, звичайно обведена шиною). До власне омонімів не належать так звані омонім-ні (омонімічні) форми слів , лексичне значення яких однакове: фабрики, машини (Р. в. одн. і Н. і Зн. в. множ.). Деякі з форм таких слів мають різний наголос: озера, води (Р. в. одн.) і озёра, води (Н. і Зн. в. множ.). Більшість омонімів становлять іменники, зрідка — дієслова, ще рідше — прикметники. Омоніми досить активно використовують у мовленні. Проте серед них трапляються й менш уживані в літературній мові. Це передусім застарілі слова й діалектизми: Око — орган зору і око — одиниця ваги, яка приблизно дорівнює 1,2 кг.; міра хмільних напоїв в 1—1,5л (обидва значення застарілі); чайка — птах і чайка — човен; без — прийменник і без — бузок (діалектне); гостинець — якась річ або ласощі (подарунок) і гостинець — великий битий шлях (діалектне). Лексичне значення омонімів можна точно встановити тільки в контексті. Іноді для цього замало навіть одного речення. Тоді вдаються до ширшого контексту: з речення Недалеко стояла баба неможливо зрозуміти лексичне значення слова баба. Але Пустила баба внука, то він побіг, тільки дверима стукав (А. Свидниць-кий); Важко грюкнула... сталева баба (важка підвісна довбня для забивання паль). Омоніми часто вживаються в художніх творах, виступають одним із засобів мовленнєвої образності: Думи мої, думи мої, квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас, — Де ж мені вас діти? (Т. Шевченко); Погана та мати, що не хоче дитя мати (Нар. творчість). їх використовують і для створення каламбурів — гри слів, дотепів, метою яких є вираження іронії, сміху, гумористично прихильного чи осудливого ставлення до когось, чогось: Він володіє дорогоцінним даром: нікому не робив нічого даром; Мало б змогу те чорнило, То б усіх підряд чорнило (3 газети); Жук пішов у сад за дачу ірозв'язує задачу. А комар години цілі лиш тиняється без цілі. То з нудьги, без всяких діл, полетів з гори у діл. Повернув за тин до льоху, розбудив за сажем льоху, у смолі липкій зав'яз, зачепивсь крилом за в'яз, з бузини упав незграба і радіє, що не з граба (В. Плахотников). Використовуючи омоніми, треба дбати про те, щоб контекст точно окреслював властиве їм лексичне значення. Невдале вживання омонімів може породжувати 164 Стилістика мовних одиниць Лексична стилістика і її одиниці 165   двозначність думки: Горобець маленький, але й він серце має (Номис), тобто або вразливий, або сердиться; Це глина — чи цеглина; У селі Суха Ліщина баба є Капіто-ліна. Звуть її тут просто Капа. Самогон у баби капа (М. Карпов).У багатьох випадках немає (і не може бути) чіткої розрізнювальної ознаки між омонімією і полісемією. Наприклад, слово батьківщина (з наголосом на передостанньому складі) фіксується в словнику як омонімне, це дві лексеми: 1) батьківщина — країна, держава для тих, хто народився в ній, є її громадянином: То велике щастя наше — мати, батьківщина — правда і любов (А. Малишко); те саме, що й вітчизна: І колишеться м'ята, І тремтить далина, І доріг тих багато, А вітчизна — одна (А. Малишко); батьківщина — це також місце народження кого-небудь: Звенигородський край — пишний куточок України, край садків, Шевченкова батьківщина (І. Нечуй-Левицький); 2) батьківщина — це спадщина від батьків; спадковий маєток: Батьківщини ми з нею не розтратили (Г. Квітка-Основ'яненко); Він одружився, взяв половину батьківщини (М. Коцюбинський); або у фразеологічному сполученні слів нам батьківщини не ділити (у значенні нам нема за що сваритись). Омоніми, як і багатозначні слова (також і синоніми), належать до стилістично «природних» лексем: майже в будь-якому контексті їх значення функціонально активізоване, використовується з певним стилістичним відтінком. Стилістичне вживання паронімів Особливу групу слів лексики української мови становлять пароніми. Пароніми (грец. para — біля, поряд і опута — ім'я) — однокоре-неві слова, які належать до тієї ж самої частини мови, мають різне або частково інше лексичне значення, однак близькі між собою фонетично, різняться афіксом (афіксами) чи окремими звуками або тільки одним звуком (фонемою). До паронімів належать слова абонемент — документ на право користуватися (за плату чи безплатно) чим-небудь — книжками з бібліотеки, телефоном, міс- цем у театрі і под. і абонент — той, хто користується абонементом; адресант — той, хто адресує, посилає ко-му-небудь листа, телеграму і т. ін., відправник, і адресат — той, кому пишуть, адресують, надсилають лист і т. ін.; адреса — місце проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь і адрес — письмове вітання кого-небудь з нагоди певної видатної події в його житті; гарнітур — комплект, набір предметів, котрі служать якій-небудь одній меті (гарнітур меблів) і гарнітура — повний комплект певних друкарських шрифтів; ступінь (вчений ступінь) і степінь (математичний термін); компанія — група людей і кампанія — суспільно-політичний або господарський захід таін. Слова-пароніми завжди поєднані одне з одним семантично й фонетико-граматично, і цей зв'язок між ними усвідомлюється мовцями. Паронімами може стимулюватись поява певної (позитивної чи негативної) емоційності, в конкретному мовленнєвому контексті ними може створюватись і більш чи менш очевидна калам-бурність. Близькозвучністю і своєрідною семантичною близькістю паронімів породжується неповторність властивої їм експресії, що відповідно налаштовує мовців емоційно, не залишає їх байдужими до висловлюваного. Пароніми використовують в усіх стилях мови. їх стилістична наснага й енергія найширше виявляється в художніх текстах і у фольклорі: Не знаходжу в них [у футбольних м'ячах] нічого ні динамічного, ні демонічного (О. Гончар) — сказано інтригуюче, частково й каламбурно (звукова близькість, але семантична віддаленість: це, імовірніше, омонімія); Я певний, ви знайдете, зв'яжетесь... — Ні з ким я в'язатися не буду... (С. Жу-рахович) — вислів помітно контрастний, пароніми в ньому створюють ефект незвичності, отож, і досить виразної емоційності. Поетичний вислів / невідь звідки падають ці сни... Лечу на крилах персів в країну персів, в державу персів, в князівство персів, у Персію, сказати б (І. Драч) пародійний, стилістично зорієнтований на збудження певного почуттєво-гумористичного стану людини, наповнює сказане відтінком незлої насмішл ивості. Отже, пароніми становлять досить виразний елемент і засіб мовлення різностильового, найчастіше — художньо-літературного. 166 Стилістика мовних одиниць Лексична стилістика і її одиниці 167   Стилістична важливість синонімівРаціональне з усіх поглядів користування синонімами можливе тільки за умови найповнішого розуміння їх сутності — семантико-структурної і фонетичної. Синоніми (грец. synonymos — однойменний) — слова (зрідка сполучення слів), які тотожні або близькі за своєю семантикою, але відрізняються матеріально, тобто звуковим складом. Це різнозвучні мовні одиниці. Наприклад, слова сміливий, хоробрий, відважний, безстрашний, доблесний, героїчний фонетично різні, але об'єднані спільною семантикою — небоязкий, готовий здійснити навіть подвиг. Водночас кожен із цих прикметників має свій особливий відтінок у лексичному значенні: людину, яка не побоялася темного вечора піти на річку через кладовище, можна назвати сміливою, відважною, безстрашною, але не героїчною, тобто цими словами виражено лише ті ознаки, які винятково великої сили набувають тільки в слові героїчний: Ярині йшов п'ятнадцятий рік, саме в такому віці героїчні вчинки п'янять уяву, як добре вино (П. Панч); пор.: Славетне життя в нього. Тому він і Герой України. Кілька синонімів, об'єднаних за своїм лексичним значенням в окрему групу, називають синонімічним рядом, або синонімічнимгніздом. Щоб правильно віднести лексичну одиницю до того чи іншого синонімічного ряду, потрібно знайти стрижневе слово, яке стилістично найбільш нейтральне, найменш емоційно забарвлене, найуживаніше і в словниках синонімів подається першим: сильний — всесильний, дужий, міцний, потужній, могутній, могучий, здоровий, двожильний, стожильний, повносилий та ін. Усі синоніми цього ряду об'єднані спільним основним значенням (той, кого характеризує велика фізична й моральна сила). Водночас кожен з наведених синонімів індивідуально неповторний своїм семантико-стилістичним відтінком, через що неоднаково виявляє себе в різних стилях мови: сильний — який має велику фізичну силу (про людину, тварину); всесильний — має необмежену владу, силу, вплив; міцний — який важко піддається руйнуванню, псуванню (його важко зламати, розбити тощо); потужний — який має велику фізичну силу; могутній — має велику владу, вплив; могучий — те саме, що й могутній, але з більшим відтінком урочистості; здоровий — міцної будови; двожильний — витривалий; стожильний — дуже витривалий (про сильну, витривалу людину); повносилий — повний сили, енергії та ін. Один із синонімів відрізняється від іншого частотністю вживання й неоднаковою емоційністю. Наприклад, слово очі загальновживане, не має якихось особливих стилістичних відтінків, а синоніми до нього значеннєво й стилістично індивідуалізовані: вирла (випуклі, витріщені очі) — згрубіле; балухи, баньки, сліпаки, сліпи, сліпні — вульгаризми; більма — зневажливе; зір, зірниці — те саме, що очі, але ці лексеми вживаються зрідка, певною мірою переносно, до того ж зірниці — слово з відтінком урочистості. З виразною емоційністю сприймаються синоніми-старослов'янізми— лексичні, фразеологічні або тільки фонетичні запозичення із старослов'янської мови, їх використовують переважно із стилістичною метою — щоб надати розповіді урочистості або наповнити її іронією тощо. Немало старослов'янізмів у Шевченко-вій поезії: всує, да свершиться, на прю, овчі шкури та ін.; Сьогодні в СофіїКарлівни гостіюють мадам Шило... та преподобна Лукерія (О. Гончар). Синонімічні ряди найчастіше формуються словами якоїсь однієї частини мови. За такою ознакою, як повна або часткова лексико-семантична спільність між синонімами одного ряду, прийнято виокремлювати такі групи синонімів: безвідносні (абсолютні), відносні, синтаксичні, контекстуальні, фразеологічні. Безвідносні (абсолютні) синоніми. Лексично вони однозначні, але різняться стилістично: одні вживаються частіше, інші — рідше, ці синоніми також характерні для різних стилів мови; неоднаковим може бути й емоційне забарвлення безвідносних синонімів: інфінітив — неозначена форма дієслова; асиміляція звуків (переважно у вузівському викладанні) — уподібнення звуків (у шкільному використанні); шлях — путь — дорога; експорт — вивіз; майбутній — прийдешній; інтенсифікувати — посилювати та ін. Наприклад, іменник біографія характерний для офіційно-ділового стилю, а життєпис частіше використовується в публіцистиці; літератори, художники надають перевагу слову пейзаж, географи — ландшафт, а в художніх творах 168 Стилістика мовних одиниць Лексична стилістика і її одиниці 169 і розмовно-побутовому мовленні переважно вживається іменник краєвид.Відносні синоніми. Вони різняться певним смисловим відтінком. У мові їх найбільше: мир, спокій, тиша, згода, злагода; дружній, дружелюбний, теплий, задушевний, сердечний, але дружний (який відбувається одночасно, спільно, погоджено, злагоджено, виникає, з'являється, здійснюється бурхливо, швидко) не є синонімом до цього ряду прикметників. Синтаксичні синоніми. До них належать семантично близькі синтаксичні конструкції — словосполучення й речення: зошит учня — учнівський зошит, високоросла людина — людина високого зросту; Я не працюю. — Мені не працюється. Контекстуальні синоніми. За ними в літературній мові закріпились різні лексичні значення, але в певних текстах ці лексеми набувають іншої семантики — тропеїчної, переносної. Напр.: Пани, ох! Наїхали, будуть землю ділити... — Яку землю? Що ти мелеш? (М. Коцюбинський); Як почне щось наукове плести, то комедія чиста (І. Франко); / що я йому говорила, товкла? (І. Франко), хоча пряме лексичне значення дієслів молоти, плести, товкти не має нічого спільного з дієсловом говорити, і, отже, ці дієслова поза контекстом не можуть вважатись синонімами. Так само не сприймаються як синоніми слова провалитися і не скласти, але в середовищі студентів і учнів вони можуть уживатись як контекстуальні синоніми: провалитися на екзамені — не скласти екзамену. Особливо часто синоніми вживаються в художніх творах. Письменники знаходять у мовній синонімії образні й свіжі засоби висловлювання. Фразеологічні синоніми. Вони бувають щонайменше двослівні: плескати язиком, теревені правити, розводити теревені, плести нісенітницю. Такі сполучення слів разом із лексичними синонімами утворюють той самий синонімічний ряд: говорити, мовити, балакати та ін., молоти язиком тощо. Фразеологічні синоніми співвідносні зі словами певних частин мови, а саме: з іменниками {сон рябої кобили — нісенітниця); прикметниками (як дві краплі води — схожий), займенниками (від А до Я — все); дієсловами (тримати язик за зубами — мовчати); прислівниками (серед білого дня — вдень). Синонімія — величезне багатство мови, одне з найпотужніших джерел мовної і мовленнєвої образності. Стилістичне використання синонімів дає змогу висловлюватись одночасно і точно, і по-художньому, в багатьох випадках надає сказаному, написаному потрібного емоційного навантаження, є показником широких художньо-творчих, отже, і стилістичних можливостей мови. Стилістичні функції антонімів Антонімія (протилежність) слів формується протилежністю їх лексичного значення. Антоніми (грец. anti — проти і onyma — ім'я) — пари слів, які семантично протилежні одне одному. Антоніми належать до тієї ж самої частини мови, становлять замкнене попарне об'єднання слів: життя — смерть, чоловічий — жіночий, говорити — мовчати, завжди — ніколи. Це лексичнірізнокореневі антоніми, тобто слова іншого звукового складу і з протилежною семантикою. Менш типові однокоре-неві (лексико-граматичні, словотвірні) антоніми: логічний — алогічний, ініціативний — безініціативний, мобілізація — демобілізація, надія — безнадія. Слова з не виступають антонімами лише тоді, коли з цим префіксом вони набувають нового, протилежного значення: воля — неволя, друг — недруг. Парні слова білий — небілий, холодно — нехолодно не є антонімами: першим словом позначається наявність певної ознаки, а другим — заперечується. Слова-антоніми, як і майже всі інші повнозначні слова, бувають полісемантичними (багатозначними). В антонімічну пару таке слово входить із якимсь одним лексичним значенням. Унаслідок цього утворюються найрізноманітніші за своєю семантикою сполучення слів: свіжий хліб — черствий хліб (антонімічні словосполучення), але: свіжий вітер (холодний) — теплий вітер; свіжий огірок (не підданий обробці) — солоний огірок; свіжий погляд (оригінальний) і застарілий погляд — не антоніми, бо протилежного значення в цих поєднаннях слів немає, в усякому разі воно маловиразне. 170 Стилістика мовних одиниць Лексична стилістика і її одиниці 171  Антонімічний ряд слів формується лише тоді, коли обидва слова (антоніми), будучи повністю семантично протилежними, все ж мають якусь спільність, бо вказують:
— на інтелектуальні, морально-етичні й естетичні властивості особи: розумний — дурний, щедрий — ску пий, дружній — ворожий, жорстокий — ніжний, люби ти — ненавидіти. Найбільше антонімів серед іменників (початок — кінець, радість — горе), прикметників (гострий — тупий), дієслів (нагрівати — охолоджувати). Зовсім мало антонімів серед займенників (всі — ніхто, всякий — ніякий) і прийменників (від — до, під — над). Антонімами не бувають:
— дієслова: копати, читати, майструвати тощо. Окрему групу становлять контекстуальні антоніми. Наприклад, тільки в певних реченнях слова чорний — тендітний, землянка — хата можуть тлумачитись як антоніми: У мужички руки чорні, в пані рученьки тендітні; В мужика землянка вогка, в пана хата на помості (Леся Українка). Антоніми належать до важливих і оригінальних художньо-зображувальних засобів мови. їх стилістичні функції широкі, розгалужені. Антонімами формується антитеза — мовний зворот, вислів, у якому різко протиставляються думки, явища, риси характеру, поведінки особи тощо з метою посилення враження від мовленого — сказаного чи написаного. Тому антоніми широко використовуються в художньому, науковому, публіцистичному та інших стилях мови; зовсім обмежено вдаються до них в оціфіційно-діловому мовленні, а також і в народній творчості: / любов, і гнів у тому гомоні морськім (М. Рильський); Навіть трудно розказати, що за лихо стало в краю — люди мучились, як в пеклі, пан втішався, мов у раю. Пан гуляв у себе в замку, у ярмі стогнали люди (Леся Українка); Брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох (Нар. творчість). Отже, антоніми становлять досить численну групу лексем — семантично контрастних, протилежних, водночас широко вживаних і стилістично виразних, здебільшого наснажених очевидною емоційністю. Стилістичне використання архаїзмів, історизмів Лексика мови кожного народу, який розвивається (економічно, політично і т. ін., отже, й духовно), перебуває в стані більш чи менш суттєвих змін, не тільки соціально прогресивних, а й регресивних. На позначення тих явищ, реалій, предметів, які вже застаріли, становлять пережиток минулого, використовують архаїзми. Архаїзми (грец. archaios — старий, давній) — застарілі слова, сполучення слів, морфологічні форми слів і синтаксичні конструкції, які належать до пасивної лексики, використовуються зрідка з певною стилістичною, функціонально-виражальною метою. У минулому теперішні архаїзми (серед них і історизми) сприймались як неологізми, вживалися більш чи менш активно. З часом певні колишні реалії та їх назви вийшли з активного вжитку, почали забуватись. Однак здебільшого вони збереглися. На позначення цих реалій з'явились нові, сучасні назви. Часто вони співіснують з 172 Стилістика мовних одиниць Лексична стилістика і її одиниці 173  колишніми, власне архаїзмами, які використовують зі стилістичною метою — для створення історичного мовного колориту.Найчастіше виділяють такі групи архаїзмів (власне архаїзмів): ■— лексичні архаїзми. Це різнокореневі застарілі слова-синоніми, які вже витіснено з ужитку: ланіти — щоки, десниця — права рука, грядущий — майбутній, ректи — говорити.
Крім власне архаїзмів, розрізняють ще архаїзми-іс-торизми (історизми). |