Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
20 Стилістика як лінгвістичне вчення Стилістика як лінгвістичне вчення 21 не плакав! (Леся Українка); 13) різати воду, різати повітря, різати правду. Ці та інші функції дієслова різати сформувались на основі його семантики, це його стиліс-теми, тобто властиві цьому слову стилістичні функції. Поза семантикою повнозначного слова немає і його функції як особливої стилістичної реалії. Функція ж службового слова — не власне семантична, а релятивна (відносна), нею доповнюється функція повнозначних слів. Отже, виявлення й коментування найважливіших стилістичних термінів (стилістика, стиль мови, стиліс-тема та ін.) становлять основу для розуміння всієї системи мовностилістичних одиниць. Стилістика в системі розділів науки про мову Поступове й дедалі ґрунтовніше вивчення багатьох мов, їх основних структурних компонентів, усіх одиниць мови від античних часів спричинилось до того, що вже у 20-ті роки XIX ст. сформувалась окрема самостійна галузь знань — наука про мову (мовознавство, лінгвістика). Мовознавство, або лінгвістика (лат. lingua — мова), — одна з гуманітарних галузей знань, об'єктом якої є мова в повному обсязі її властивостей, функцій усіх мовних одиниць. Мовознавство, як відомо, поділяється на галузі (розділи), в кожній з яких вивчаються мовні явища переважно якогось одного рівня мови — або фонеми, або морфеми, або семантика слів, або властиві словам визначальні граматичні ознаки та ін. Так поступово сформувалась теорія і практика всіх розділів науки про мову. До найважливіших з-поміж них належать:
5)лексикологія— загальне і водночас всебічне вчення про лексику (словниковий склад) мови. Підроз ділами цього розділу є: а) семасіологія— вчення про семантику (лек сичне значення) слів; 6) термінологія— галузь лексикологічних знань про терміни, тобто про слова і сполучення слів, які за небагатьма винятками однозначні; в) ономастика — підрозділ лексикології, в яко му досліджуються власні назви (прізвища, імена, імена по батькові, прізвиська, клички тварин, географічні назви та ін.), їх функціонування й розвиток; г) етимологія — вчення про походження й пер вісне значення мовних одиниць, переважно слів; б)лексикографія— теорія і практика укладан ня словників;
10) с ти лі с тика — вчення про функціонування і використання мови. Нерідко виокремлюють такий розділ науки про мову, як культура мови і культура мовлення — вчення про способи і засоби формування найбільших спроможностей і вмінь окремої людини і всього народу в користуванні мовою. Однак цю теорію й практику доцільніше розглядати в стилістиці. У науці про ті мови, які вже сформувались як літературні (їх у світі майже 350), тобто про мови, які закріпились на письмі, вже виокремились і такі розділи: 1) графіка — вчення про літери (букви) алфавіту і про діакритичні знаки (надрядкові, підрядкові і серед-ньорядкові). У деяких мовах, наприклад у китайській, письмо докорінно інше, ніж у мовах індоєвропейських. Китайське письмо — ієрогліфічне:майже кожен його знак (ієрогліф) виражає певне поняття, не відображає звукового складу слова (значення ієрогліфів подібне до значення цифрових знаків); 22 Стилістика як лінгвістичне вчення Стилістика як лінгвістичне вчення 23 2)орфографія — вчення про історично сформова ну й усталену систему правил написання слів разом, че рез дефіс, з великої і малої літери та ін.; 3) пунктуація — теорія і практика вживання розділових знаків. Унаслідок вивчення багатьох мов, серед них і української, сформувались і деякі інші галузі знань про мову. Наприклад, походження української мови, її багатовіковий розвиток розглядається в такому розділі науки, як історія у кр аїнської мови; вся система знань про найдавніший стан сучасної української літературної мови має такі назви, як історична фонетика української мови, історична граматика й лексикаукраїнської мови. Специфічні (водночас і нелітературні) особливості українського усного мовлення тих верств населення (переважно не досить освічених, писемно не зовсім грамотних чи й неграмотних), які найчастіше проживають у селах, розглядаються в українськійдіалектології— вченні про місцеві, регіональні українські говори та їх мовні особливості, тобто про діалектизми. Для стилістики своєрідно важливі всі мовні одиниці, але особливо вагомі для неї явища лексичні й морфо-лого-синтаксичні, бо саме вони безмежно різнофункціо-нальні, отож і стилістично продуктивні, комунікативно найсуттєвіші. ження думок і почувань. Об'єктом (денотатом) стилістики є також уся система функцій літературної мови, всіх її структурних елементів. Предмет стилістики української мови. Це переважно друковані мовознавчі джерела, присвячені вивченню об'єкта стилістики (реальних функцій усіх одиниць української літературної мови). Створюють його, як правило, вчені-лінгвісти, які досліджують функції найрізноманітніших одиниць української мови як окремої комунікативної системи. Щоб оволодіти предметом стилістики, потрібно докласти спеціальних зусиль, ознайомитись з науковою і науково-методичною літературою із стилістики, культури мовлення, тому предметом стилістики є і сукупність знань про мову, про її стилістичні (функціональні) можливості. На відміну від об'єкта стилістики, який майже не залежить від суб'єктивних якостей окремої особи, предмет стилістики має не тільки об'єктивний характер (бо об'єктивно існує об'єкт стилістики — вся система реальних мовних одиниць), а й суб'єктивний, оскільки кожен мовець більшою чи меншою мірою своєрідно користується мовними одиницями з властивими кожній із них функціями. Це залежить від загальної ерудиції мовця, знання ним мови, його життєвого досвіду, віку, професії, інших особистісних якостей. Отже, вивчення об'єкта і предмета стилістики важливе для розуміння стилістики мови і стилістики мовлення. Об'єкт і предмет стилістики Стилістика, як і кожна наука, має свій об'єкт вивчення і предмет вивчення. Об'єкт стилістики української мови. Ним є реальні функції мовних одиниць кожного з рівнів мови, які впродовж її розвитку закріпились за кожною мовною одиницею — фонемою, морфемою, словом, реченням. Українська мова, її одиниці з певними стилістичними функціями створені українським народом. Отже, об'єкт стилістики — це вся сукупність мовних одиниць з їх функціями (від звуків, літер до тексту), найрізноманітніше усне й писемне функціонування української мови. За умови стилістичного, тобто найраціо-нальнішого, використання мови в мовленні, одиниці мови забезпечують найдоцільніше з усіх поглядів вира- Стилістика і її підрозділи Стилістика як особлива галузь і система знань про мову має такі основні підрозділи:
Певною мірою поширилась думка, ніби окремим розділом стилістики є також вчєння про мовну й 24 Стилістика як лінгвістичне вчення Стилістика як лінгвістичне вчення 25 мовленнєвусинонімію,синоніміку, яка начебто становить центральну проблему стилістики. Таке розуміння внутрішнього поділу стилістики, виокремлення в ній ще одного розділу небезпідставне, але, мабуть, недоцільне, бо йдеться не про щось зовсім інше в стилістиці, а лише про функції окремого різновиду мовних одиниць (щоправда, дуже поширених) — про синонімію, синоніми як про одне з найбільших багатств мови. Користування мовною синонімією суттєво залежить від спроможності мовця дібрати в конкретній ситуації мовлення найдоцільніший з усіх поглядів синонім. Це, крім іншого, дає змогу висловлюватись варіантно, тобто синонімічно, отже, і найдоцільніше, найдоречніше з погляду стилістичного. Наприклад, в одних випадках про текучу воду скажуть, що вона тече, в інших — пливе, плине, упливає, біжить, котиться, протікає, мчить, мчиться, лине, ллє, струмить, струмує, струменіє, дзюрчить, дзюркотить, дзюрить, гуркає, гуркотить і т. ін. Умотивованим видається вбачати в мовній синонімії не центральну проблему стилістики, а тільки одну з таких проблем, одну з основ стилістичної культури мовлення. Матеріал мови різнобічний: звуки, фонеми, морфеми, слова (їх лексичні значення і граматичні форми), словосполучення, члени речення, речення та ін. Сутність цих мовних одиниць неоднакова. Тому неоднакова і їх стилістика. Цілком виправдано вести мову про стилістеми-фонеми, про стилістеми-морфеми, стилістеми-слова, стилістеми-речення і т. ін. Відповідно розрізняють і типи стилістики: фонетична стилістика( ф оно стилістика) , морфемно-словотвірнастилістика, морфологічна і т. ін. Назви стилістик різних типів цілком умотивовані, бо їм відповідають певні конкретні мовні реалії, одиниці. З усіх різновидів стилістики і витворилася стилістика як окрема галузь лінгвістики, навчальна дисципліна, об'єктом якої є комплекс функцій усіх мовних одиниць. Терміном «стилістика» можна позначати й інший поділ мови на її різновиди, кожному з яких властивий окремий об'єкт вивчення. Наприклад, російський мовознавець Віктор Виноградов (1895—1969) розрізняє «три різні кола досліджень» у стилістиці: 1) стилістику мови як «систему сис тем» , або структурну стилістику. Вона вивчає функціональні стилі мови (розмовний, науково- діловий та ін.); 2)стилістику мовлення. У ній досліджують семантичні, експресивно-стилістичні особливості мов лення в його усній і писемній формах (виступи-диспути, виступи на конференціях, нарадах, лекції, консульта ції, доповіді, бесіди і т. ін.; передові статті, наукові ре цензії, вітальні адреси тощо); 3) стилістику художньої літератури. Вона, зокрема, вивчає:
Один із лінгвістів-стилістів світового рангу французький учений Шарль Баллі (1865—1947) розрізняв: — загальнустилістику, яка займається сти лістичними проблемами мовної діяльності взагалі, міс тить рекомендації, котрі однаково застосовні до всіх мов;
Теорія і практика найумотивованішого, найдоцільнішого користування мовою за найрізноманітніших життєвих ситуацій становить об'єкт і предмет лінвісти чно'і стилістики. Особливим різновидом стилістики є літературознавчастилістика.У ній коментуються ті мовні особливості художніх творів, якими формується їх своєрідність і без яких немає художнього тексту як особливого витвору думки й почуттєвості. В центрі уваги літературознавчої стилістики перебувають такі явища: тропеїчне вживання слів, синоніміка, ритміка художнього вислову, мовленнєва індивідуальність персонажів, інші визначальні стилістичні ознаки художнього твору. Лінгвістична і літературознавча стилістики презентують собою філологічнустилістику. Виокремлюють також історичнустилістику, синхронну, стилістикунаукової мови 26 Стилістика як лінгвістичне вчення та ін. Кожній із них властиві окремі й особливі стилістичні норми мови, дотримання яких передбачає використання кожної мовної одиниці з тією стилістичною функцією, яка їй насправді властива і яка витворилась колективною мовленнєвою практикою. Стилістику однієї мови завжди можна порівняти із стилістикою іншої. Тому існують порівняльна і зіставнастилістики, які важливі для вивчення іноземних мов, для теорії і практики перекладів з однієї мови на іншу. Кожен із мовців у різному обсязі і з неоднаковою своєрідністю демонструє індивідуальну мовленнєву стилістику, чим теж вирізняється з-поміж усіх інших носіїв певної конкретної мови, бо мовлення є однією з найсуттєвіших особливостей і виявом Я особистості. Стилістичний аналіз мовних одиниць Стилістичний аналіз мови полягає у визначенні функції (функцій) мовних одиниць, тобто у виявленні певних стилістем, які нерівноцінні комунікативно, неоднаково сприймаються й використовуються мовцями. Стилістичний аналіз є своєрідним продовженням будь-якого іншого лінгвістичного аналізу (фонетичного, фонологічного, морфемного, морфологічного, синтаксичного, лексичного та ін.), бо немає власнестилістичних одиницьмови— мовних одиниць, які були б тільки стилістичними. Стилістичні одиниці мови (стилістичні функції мовних одиниць) існують лише в єдності з іншими мовними одиницями — фонетичними, граматичними, які за своєю сутністю завжди матеріальні. Наприклад, фонеми створюються (матеріально, фізично й фізіологічно) мовними органами людини, через що й можуть сприйматися нею на слух, а їх функції (стилістичні функції, стилістеми) — це породження й ознака, властивість кожної з мовних одиниць. Отже, стилістична функція всіх складників мови завжди має матеріальну основу, витворена нею і усвідомлюється разом з нею. Будучи явищем нематеріальним, кожна стилістична функція в той же час ґрунтується на матеріальній природі звуків, кожен з яких може функціонувати і самостійно (як слово-речення: А!, О та ін.). Будь-яка функція — це завжди витвір певної матерії, тому Стилістика як лінгвістичне вчення 27 стилістичні мовні одиниці (стилістеми) одночасно є одиницями фонетичними, акцентними, морфемними, морфологічними, синтаксичними, а також лексичними (семантичними), фразеологічними. Семантика слова — явище само по собі ідеальне — сприймається, усвідомлюється тільки через особливу матеріальну природу тих звуків, з яких утворилося слово. Не було б матеріальних звуків — не було б і слів з їх семантикою — явищем ідеальним, якщо розмірковувати про семантику слова ок-ремішньо. Стилістична якість слова (словосполучення, речення) має в своїй основі матеріальність усіх мовних одиниць. Тому варто було б вести мову про фонетико-стилістичні, морфемно-стилістичні, морфологічно-стилістичні, синтаксично-стилістичні та інші мовні одиниці. Тільки через незручність, складність ці терміни в науці не закріпилися. Виділяючи й усвідомлюючи функції найрізноманітніших мовних одиниць (матеріальних за своєю природою), слід мати на увазі, що жодна з них не має окремого буття, що функція, скажімо, слова — це лише витвір своєрідної матерії конкретного слова, яке сформувалося з матеріальних звуків і за яким у колективному спілкуванні закріпилась певна семантика. Отже, стилістичний аналіз усіх мовних одиниць завжди є завершальним. Він своєрідно доповнює аналіз фонетичний, морфемний, лексичний чи будь-який інший і тому потребує знань усіх мовознавчих дисциплін, які стосуються конкретної мови. Стилістика мови і стилістика мовлення Терміни «стилістикамови» і «стилістикамовлення» треба розмежовувати, як і терміни й відповідні їм реалії «мова» і «мовлення». Наукові підвалини для розмежування цих лінгваль-них явищ заклав відомий німецький лінгвіст, основоположник теорії загального мовознавства Вільгельм фон Гумбольдт (1769—1835). Кожне мовлення, на його думку, суб'єктивне, але передусім — об'єктивне і тому всім зрозуміле. Подальше обґрунтування понять «мова» й «мовлення» належить французько-швейцарському лінгвістові Фердінану де Сосюру (1857—1913) — авторові лінгвістичної праці «Курс загальної лінгвістики» (1916; рос. |