Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
до ночі), додатком (підійшов до нього); зрідка прийменник входить до складу головного члена речення (Брат із сестрою [підмет] поводилися ввічливо). Прийменникам властива значна динаміка розвитку, їх стає дедалі більше внаслідок зневиразнення й ослаблення значення деяких повнозначних слів, переважно іменників і прислівників, які все частіше використовуються із службовою функцією. Кожен прийменник якоюсь мірою фонетично й стилістично особливий, зовсім адекватно не може бути замінений іншим. Особливо значеннєві стилістично вторинні складені прийменники, які подекуди репрезентують собою дещо архаїчне у мові або мають публіцистичний чи виразно книжний, нерозмовно-побуто-вий відтінок: Дарунок згоди ліпший над здобуток, що на війні ціною крові взято (Леся Українка) — над здобуток замість по-сучасному стилістично зручнішого від здобутку; пор. також: розмовно-нормативне кров'ю взято. Отже, з часом деякі мовні форми змінюються, минуле нерідко контрастує із сучасним, не узгоджується з ним, однак талановито художнє й дотепер залишається стилістично вагомим. Про це свідчать твори класиків української літератури, зокрема Івана Нечуя-Левиць-кого (1838—1918), Панаса Мирного, Лесі Українки (1871—1913), Івана Франка, Михайла Коцюбинського. Отже, з допомогою прийменників виражаються найрізноманітніші відношення, семантичні й морфолого-синтаксичні зв'язки між повнозначними словами, між членами речення і складниками одного члена речення: Кожен з нас трудар і воїн (В. Сосюра), кожен з нас — складений підмет. Частина прийменників, особливо вторинних і складених (у відповідь на, у зв'язку з, під впливом, незалежно від, незважаючи на, всупереч бажанню), значеннєво вагома такою мірою, що їх можна загалом вважати семантичними. Ця семантика відносна, особлива, часткова, бо лексичне значення, наприклад, іменника (відповідь, зв'язок та ін.) чи прислівника (близько, вглиб, вздовж і под.) при цьому послаблюється, виконує службову функцію. Допоміжна синтаксична функція прийменника полягає в тому, що він виражає певне відношення між повнозначними словами, своєрідно поєднуючи їх в одне семантичне ціле, хоча й словесно розчленоване. В цьому заявляє про себе й стилістична роль кожного прийменника. Його функція особливо очевидна тоді, коли він уживається повторно, що найчастіше характеризує мовлення розмовно-побутове, особливо фольклорно-пісенне. Прикметникове означення при цьому вживається після пояснюваного іменника: За сльозами, за гіркими І світа не бачить; Пішла в садок у вишневий (Т. Шевченко); За колодою, за дубовою, Там козинії роги (Нар. творчість). Стилістично увиразнюється художній текст і тоді, коли повтор прийменника простежується в сполученні інших слів (не тільки в сполученнях «іменник — прикметник»): Із города із Глухова Полки виступали (Т. Шевченко) сполучення «іменник — іменник», пояснювальне слово і пояснююче (города Глухова); З весною вас, з вербою, з водою, з бідою (О. Довженко). Отже, прийменники (як і сполучники, частки) завжди важливі функціонально: вони об'єднують повнозначні слова у всенародну усвідомлювану цілість (речення) і завжди додають будь-якому сполученню слів певного стилістичного значення, відтінку. 214 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 215 Стилістика сполучників В усіх стилях мови й мовлення активно використовуються сполучники— неповнозначні (службові) слова, якими поєднуються в одне семантико-синтаксич-не ціле однорідні члени речення або предикативні (ре-ченнєві) частини складного речення. Сполучники, на відміну від прийменників, помітно автономніші складові речення, вони нейтральніші, бо не входять до складу жодного з членів речення. їх семанти-ко-синтаксична функція полягає в тому, щоб сурядним чи підрядним зв'язком поєднувати в певну змістову єдність як окремі слова, члени речення, так і предикативні частини речення (сурядні чи підрядні) в одне синтаксично складне речення. Тому й витворились у мові сполучники сурядні і сполучники підрядні. Сурядні сполучники. До них належать:
Підрядні сполучники і сполучні слова. У різних функціях їх більше 110: що (сполучник або сполучне слово), щоб, чи, немов, ніби, наче, бо, якщо, аби, коли б, для того щоб та ін. (тільки сполучники). Сутність сурядного сполучникового зв'язку полягає в синтаксично рівноправному, взаємозалежному поєднанні слів, словосполучень і речень, а підряднийсполучниковийзв'язок— це зв'язок нерівноправних одиниць (слів, речень), одна з яких синтаксично залежить від іншої. Сполучником (сполучниками) завжди виражається один із різновидів смислових відношень між однорідними членами речення, і це вагомо позначається на змісті всього речення, на його модальності, тобто на зв'язках, відношеннях сказаного частинами речення і всім реченням до дійсності. Те, що виражається сполучником (сполучниками) в структурі речення, специфічно доповнює висловлене всім реченням, особливо часто — формами дієслова в реченні, інтонацією всього речення, синтаксично ізольованими словами в реченні — вставною чи вставленою частиною, звертанням тощо: Людина, птиця і бджола люблять погожу днину (Нар. творчість), пор.: Людина, і птиця, і бджола...; І людина, і птиця, і бджола...; Людина, а також птиця, і бджола... Можна утворити й інші варіанти цього речення з трьома однорідними підметами, і щоразу один, два чи три однакові або ж фонетично різні сполучники привноситимуть у речення якийсь інший стилістичний відтінок, речення змінюватиметься інтонаційно, що також впливатиме на його зміст, створюватиме відтінок чогось особливого, індивідуального, відтінок розмовності чи книжності, поетичності або інтимності, фамільярності тощо. Сполучники в складі речень і між реченнями використовуються в найрізноманітніших поєднаннях, і це завжди важливо з погляду стилістичного. Наприклад, повторення сурядного сполучника і на початку рядків поетичного, зокрема, тексту об'єднує строфи в одне змістове й поетичне ціле, створює мовленнєву образність висловлювання: Хтось ударив без жалю по серці моїм, — І забилося серце в вогні золотім... І посипались іскри ясні, І в дзвінкі обернулись пісні... Погасло з літами і серце сумне... Та прийшла ти і вдарила в серце мене, — J летіли знов іскри ясні, І в дзвінкі обертались пісні (О. Олесь). Загалом такий же стилістичний ефект закладено і в кількаразовому повторенні підрядного сполучника, напр.: У тім садку, де ми колись сиділи, Стоять вишні і журяться похилі, Що в хмари сонечко зайшло, Що листя й квіти облетіли, Що їх снігами замело... (О. Олесь). Співзвуччя початку трьох останніх рядків певною мірою прозаїчне перетворює в поетичне. Книжне за сво- 216 Стилістика мовних одиниць єю сутністю слово що стає таким, що не порушує образності художнього тексту. Отже, кожен доречно використаний у мовленні сполучник стилістично вагомий. Стилістика часток У системі службових, або неповнозначних, слів стилістично особливе, водночас і виразне, значення мають частки — слова, які надають окремим словам, словосполученням, реченням певних додаткових смислових, модальних і емоційно-оцінних відтінків або використовуються для утворення форм слова (наприклад, форм умовного способу). Часток у мові приблизно 80 — разом із фонетичними варіантами тієї самої частки, а також разом з деякими повнозначними чи службовими словами, які теж використовуються як частки. Виокремлюють такі групи (різновиди) часток: а) словотвірні частки: аби-, будь- (-будь), -небудь, каз на-, хтозна-; би(б), ж(ж); не, ні, ані, з яких утворені лексеми абищо, будь-хто, як-небудь, казна хто; якби, щоб,; неабиякий, ніби, нічийний, аніякий та ін.; б) формотвірні частки би(б), хай, нехай; тільки умовно може вважатись часткою -ся (сь): читав би; Нехай про цвітає Україна!; сміятися (сміятись); в) вказівні: ось, от, он, то і займенникові слова це, оце, воно — кожне у функції частки; г) означальні частки: ледве, якраз, саме, просто, власне, майже; ґ) обмежувально-видільні: тільки, лише, лиш., хоч, хоча, хоч би та ін.; д) підсильно-видільні: і, й, та (сполучники вжиті як частки), таки, аж, навіть, ж, же, бо; є) модальні частки:
Граматична стилістика і її одиниці 217 Така класифікація часток засвідчує, що вони є споконвічними, «справжніми», власне частки, що у функції часток нерідко використовують слова інших частин мови. Кожна частка стилістично важлива, бо надає висловлюванню якогось додаткового семантико-стилістичного відтінку, пор.: Що ж Ви прочитали? — частка ж конкретизує запитання, що спонукає до конкретнішої відповіді, передає більшу, ніж звичайно, зацікавленість в одержанні відповіді. Стилістична функція частки ж (як і кожної іншої) посилюється за умови її подвійного чи кількаразового використання, особливо разом із повторенням повнозначного (чи напівповнозначного) слова (слів), як, наприклад, у такій поетичній строфі: Де ж тії пестощі вітру летючого, Де ж тії квітоньки гаю пахучого, Де ж тії ночі сріблясто-блакитні, Де ж тії ранки рожеві, привітні, Де ж тії усміхи сонця блискучого?! (О. Олесь). Кількаразове повторення частки ж у цьому контексті надає усій строфі милозвучності, змістової й мовленнєвої оригінальності. Відсутність цієї частки в тексті спричинилася б до помітної зміни його значеннєво-емоційної тональності, меншого логічного виділення слів де і тії. Частки казна-, хтозна- вживаються переважно в розмовно-побутовому мовленні. Вони майже зовсім не характерні для мовлення офіційно-ділового, особливо для документального (заява, акти, постанови та ін.). Багаторазове повторення слів, серед них і часток (сполучників), є однією з типових ознак поетичного мовлення Олександра Олеся (1878—1944). Значною мірою це стосується й художнього мовлення інших письменників. Отже, кожна стилістично використана частка комунікативно значеннєва, емоційно досить виразна і привносить у висловлювання певний відтінок почуттєвості. Стилістика вигуків Вигуки не належать ні до повнозначних слів, ні до службових, бо відрізняються від них суттєво — і своїм особливим значенням, і граматично, передусім синтаксично, а отже, і стилістично. Своєрідність вигуків якнайбільше полягає в тому, що ними, на відміну від пов- 218 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 219 нозначних слів, нічого (ні людей, ні істот, ні тварин, ні предметів чи дій, ні якості, ні кількості) не називають. Вигуки — особливі, морфологічно незмінні слова, які виражають почуття, емоції, волевиявлення людини. Вигуками виражають задоволення чи невдоволення чимось, заклик тощо: Ах, нікого так я не люблю, як вітра-вітровіння (П. Тичина); Гай! Гай! Море край, Реви, скелі ламай (Т. Шевченко); Цить! Хай говорить серце; Га? Що таке? Вже знов якась мара? Цур-пек! Щезай; О, матуся вам буде дуже рада (Леся Українка). Одним вигуком за різних мовленнєвих ситуацій передається неоднакове почуття, душевне переживання, емоційність людини: ...Не жаль мені, що молодою згину, А жаль — о, лютий жаль, що пропаду даремно (Леся Українка) — почуття жалю; О, чого це ти такий сердитий? (Г. Тютюнник) — здивування; Скоро вже має прийти листоноша... О! йде (М. Коцюбинський) — вдоволення від того, що очікуване збулося; А далеко Криву-шина? — О, далеченько... більш як сорок верств (Марко Вовчок) — згода з чимось, підтвердження чогось; О, за це молодець! — похвалить батько (А. Головко) — вдоволення чи радість за поведінку сина; О, скільки буде вас..., таких хороших днів, як то було колись (В. Сосю-ра) — підсилюється виразність вислову, його патетичність, тобто його очевидна пристрасність, піднесеність, схвильованість. Вигук о може виконувати і немало інших стилістичних функцій. Писемний опис, зображення й відтворення передаваного ним може бути лише приблизним, а конкретно вигук сприймається тільки в усному мовленні. Однак і в усному, і в писемному мовленні різні особи той самий вигук (у тій самій конкретній мовленнєвій ситуації) нерідко сприймають індивідуально. Ще більше розбіжностей з'являється тоді, коли різні мовці визначають (у тій самій конкретній мовленнєвій ситуації) стилістичну функцію одного вигука. Наприклад, на запитання Україна подобається? (О. Гончар) реплікою О! іноземець передає своє захоплення побаченим і почутим. Це також «підказується» інтонацією і прихильним жестом іноземця. За словами російського мовознавця А. Германовича, «кожен легко може переконатися, як важко, енергійно тупнувши ногою, сказати привітливо "здрастуйте" або, махнувши безнадійно рукою, вимовити захоплено "ах"». Так різні інтонації й супровідні жести завжди функціонально увираз- нюють, конкретизують кожен синтаксично використаний вигук. Вигуки об'єктивно залежні від інтонації, міміки і жестів, які в свою чергу можуть виявлятися в них багатше й очевидніше, ніж у словах інших частин мови. Коли, наприклад, при читанні не відтворюються природні для вигука інтонації й відповідні жестово-мімічні порухи мовця, то вигук втрачає виразність і функціональність. На експресивно-модальні значення вигуків і вигукових сполучень слів у їх писемному вияві вказують, зокрема, авторові слова, ремарки (в текстах драми), розділові знаки: Я льотчиком буду... Як Петро ваш... — Ага! — хихикає Корній (О. Гончар); О-ох! — з пільгою зітхнув Макар Іванович; Е-е! — скептично протягла Аніка (М. Коцюбинський); Ой, горенько! Що ж тепер буде?.. — питали крізь сльози чоловіків жінки (Панас Мирний). Такі модальні й емоційні значення вигуків, як страх, біль, погроза, сумнів, нерішучість, вагання, недовір'я, двозначний натяк, обурення, досада, докір, невдоволення, гнів, іронія, насмішка, злорадство, подив, захоплення тощо, щоразу конкретизуються обстановкою розмови, фонемним складом вигуків, мімі-ко-жестикуляційними засобами, інтонацією: Ех! — відказав Прохор, — не тямиш ти, Никаноре (І. Микитен-ко) — коротке енергійне Ех! виражає легкий докір; Глянь, де вода! — Ого-го! Далеченько (0. Гончар) — здивування з нотками невдоволення; Овва! Не вихоплюйся, синку, з нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися (М. Коцюбинський) — пересторога з відтінком осуду. У реченнях Де ж Віталик? Хм!.. (О. Гончар); Гм, — не по плану зробила? (І. Микитенко); Де ж ти знайдеш роботу? — Та побачу. Все одно де. — Хм... От що. А може, прийдеш завтра (І. Микитенко) вигук являє собою носовий звук різної довготи, який незмінно супроводиться неоднаковим жестом: Хм!... виражає неспокій; Гм — легкий осуд; Хм... — доброзичливість, готовність допомогти. Вигук у реченні Софрон Варчук! — здивовано промовив Тимофій. — Тьху! Куди його чорти несуть проти ночі? (М. Стельмах) ззовні, за характером вияву подібний до плювка і має відтінок огиди й зневаги; О, якби я пішов, я б уже знав, як там обернутися, що, куди і до чого!.. А то — ціпов'яз... Ха-ха-ха... (М. Коцюбинський) — звук сміху передає негативне ставлення до особи, її наміру, пропозиції; Солонина!... — Ви що тут робите? — А..., це ви... — подовжене а має спадний тон і 220 Стилістика мовних одиниць вживається під час впізнання особи чи предмета; модальність подиву може бути вдаваною. Вигуків у мові немало. Найпродуктивніші з-поміж них — це комунікативно використані однозвукові голосні о, а, у, приголосні б, т, д,р,ші двозвукові, тризвукові та ін.: ох, ах, га, геть, пхе тощо. Часто простежується подвоєння, потроєння тощо певного власне вигука або якогось слова у вигуковій функції: а-а-а, у-у-ух, о-о-о та ін. За функцією, частково й за фонетичним оформленням (з деякою умовністю) виокремлюють такі розряди (групи) вигуків:
До вигуків належать (умовно) й різні звуконаслідування, які людина чує в природі: бам, тук, гар, трінь, ку-ку, б-у-у-ух, брязь, дзень, дзінь-дзінь, фуррр, гу-гу-гу-у, тью та ін., напр.: Як увійдеш у волячо-коров'ячо-овечу половину, так саме тобі: — Му-у-у! Ве-е-е (Остап Вишня). Стилістично близькі до вигуків слова інших частин мови, які вживаються з більш чи менш виразно сприйманою вигуковою функцією: горе, лихо, жах; ой, горенько; ой, лишенько; лиха година; боже, нене, господи таін. Отже, вигуки — це стилістично виразні, оригінальні, різнофункціональні, емоційно активні слова, які найбільше залежать від конкретних ситуацій мовлення і контексту, в межах яких вони сприймаються щоразу однозначно (майже однозначно). Це функціонально дуже розлогий клас слів, передовсім у розмовно-побутовому мовленні, зокрема в сповнених почуттєвості, емоційності контекстах. Для власне офіційних і наукових текстів вигуки не характерні, бо мовлення в цих жанрах з погляду емоційного здебільшого нейтральне (майже нейтральне), найменш почуттєве. Граматична стилістика і її одиниці 221 Стилістичне використання синтаксичних засобів мови Стилістика як окрема й особлива галузь знань про мову, про найдоцільніше використання всіх мовних одиниць з властивою їм функцією (функціями) найповніше виявляється на синтаксичному рівні, в елементах синтаксичної будови кожної мови, котра сформувалась із таких складових мовних одиниць, як словосполучення, члени речення, речення і слова-речення, тобто своєрідні функціонально-стилістичні замінники речень {Так; Ні; Хіба!; Геть!, Ой! і т. ін.). Отже, в стилістичному синтаксисірозглядаються функції мовних структур. їх прийнято називати синтаксемами. Будь-яка синтаксична конструкція, навіть однослівна, — це завжди певне впорядковане ціле: Сонце. Надвечір'я — граматична, передовсім синтаксична організованість обох односкладних номінативних речень полягає в обов'язковій для них формі називного відмінка. З весною! — еліптична структура, але: З весною вітаю вас; Я вітаю вас з весною — обидва речення повні, перше з них односкладне, друге — двоскладне; 3 весною! — речення неповне (еліптичне); повнозначне слово в орудному відмінку з прийменником з створює морфолого-синтаксичну облаштованість речення, яка своєрідна також і стилістично, бо слугує максимально стислою й узвичаєною формою вираження вітань, побажань. Синтаксична конструкція Чудовий ранок — речення (односкладне, поширене), але не будучи інтонаційно оформленою як речення, вона є підрядним словосполученням з узгоджувальним зв'язком, тобто потенційною, тільки можливою стилістичною одиницею, не зорієнтованою комунікативно: чудовий ранок. На відміну від окремих слів і фразеологізмів, речення не поділяють на стилістично марковані (які закріплені тільки чи переважно за якимсь окремим стилем мови) і стилістично немарковані (які нейтрально чи за певною емоційною ознакою вживаються в усіх мовних стилях) і не класифікують за стилями мови, тобто на речення офіційно-ділові (офіційно-ділового мовлення), розмовно-побутові, наукові, художньо-літературні чи публіцистичні. Водночас певний сенс у такому поділі незаперечний, якщо зважити на найтиповіші ознаки 222 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 223 синтаксису кожного із стилів, жанрів мови, на оформлення структури речень у кожному з них. Наприклад, заява має, як правило, усталені початкову і завершальну форми. Однак немає речень загальновживаних і таких, які використовуються тільки в якомусь одному стилі. Навіть початкове речення заяви, будучи типовою структурною ознакою офіційно-ділового стилю, може без синтаксичної зміни вживатися в інших стилях. Речення не поділяються також на речення із зменшувальним значенням, речення із значенням пестливості чи згрубілості або зневажливості, непошанованості. Цих та інших значень, функцій може набувати речення будь-якої структури — двоскладне речення й односкладне, повне й неповне, поширене й непоширене, а також речення різної комунікативної сутності, зорієнтованості — розповідне, питальне чи спонукальне. За словами О. Пономарева, «можна говорити лише про певні обмеження у вживанні окремих конструкцій чи зворотів у якомусь різновиді мовлення, а не про пов'язаність цих конструкцій з одним функціональним стилем». Синтаксична будова мови, будучи безмежно розгалуженою як структурно, так і функціонально, переважно виявляється у порівняно нечисленних структурних типах синтаксичних конструкцій — однослівних, дво-, кілька- і багатослівних речень. Саме в структурі всіх різновидів речення найбільше зреалізо-вується те, що прийнято називати стилістичним синтаксисом. Його мета полягає в тому, щоб виявити стилістичну спроможність кожного із структурних типів синтаксичних одиниць — словосполучень, членів речення, речень, функціональних (не структурних!) замінників речення. Стилістика словосполучень Для культури мовлення важливим є стилістичне використання всієї різноманітності словосполучень у структурі речення. Словосполучення — лексико-семантична й граматична цілість щонайменше двох повнозначних слів, поєднаних підрядним або сурядним зв'язком. Словосполучення становить речення або його частину: Розвинена мова; Любов |