Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.12 Mb.
|
|
і ненависть; Невже тебе не зачудовує, — як наш народ в труді росте? (П. Тичина). Словосполучення поза реченням (сонячний день, читати статтю, працюю наполегливо) не є комунікативною одиницею. Для теорії і практики стилістики становлять інтерес як підрядні словосполучення, які більш частотні, структурно і за змістом різноманітніші, так icy рядні словосполучення. У підрядному словосполученні зв'язок між компонентами підрядний, бо форма залежного в ньому компонента (найчастіше окремого повнозначного слова, часто в поєднанні з прийменником або часткою) детермінується, зумовлюється семантикою і морфологічними властивостями головного слова, а також і його синтаксичною функцією в реченні. В підрядному словосполученні зв'язок підрядний: або узгодження (безсмертний <— подвиг), або керування (зневага -> до ледарів), або прилягання (відвідаю -» завтра). Слова у словосполученнях (і реченнях) завжди поєднуються семантично й граматично. Таке поєднання обов'язкове. Без нього словосполучення неможливе. Поєднання слів дерев'яне озеро, носити озеро безглузді за змістом, у них наявна тільки морфологічна модель деяких різновидів словосполучення, пор.: глибоке озеро; вивчати озеро. У поєднаннях слів глибоким озеро, вивчати озером немає нормативної граматичної (морфологічної) моделі словосполучення. В підрядному словосполученні завжди наявне граматично незалежне слово (головне, стрижневе, опорне, підпорядковуюче, пояснюване, означуване) і граматично залежне (підпорядковане, пояснююче, означаюче). Сурядні словосполучення формуються сурядним зв'язком, який забезпечує поєднання синтаксично рівноправних, незалежних один від одного компонентів. Кількість таких компонентів у закритих сурядних словосполученнях сягає двох одиниць: Не тільки розумом, а й ділами любіть Україну; натомість у відкритих сурядних словосполученнях ця кількість може бути багатокомпонентною, кількісно не обмеженою: Словом, я до безумства люблю небо, трави, зорі, задумливі вечори, ніжні осінні ранки (М. Хвильовий). Стилістика словосполучень, тобто їх функції, виявляються тільки в контексті, у реченні. В окремо взятому словосполученні: сонячний ранок наявна лише мо- 224 Стилістика мовних одиниць дель (семантична й морфологічна) підрядного словосполучення — номінативна одиниця з двох елементів. Ця словесна модель може стати синтаксичною й комунікативною одиницею (реченням) і набувати різних модифікацій, змін, виявів: Сонячний ранок; Сонячний ранок!; Сонячний ранок?; Сонячний ранок!? і т. ін. Отже, словосполучення поза реченням тільки існує, а будучи реченням, стилістично діє. З повною комунікативною самостійністю словосполучення виявляється лише у структурі речення. Основа розмежування лексично адекватних словосполучень (сонячний ранок) і речень (Сонячний ранок!) дещо руйнується спільністю семантики цих мовних одиниць, однак таке руйнування не ліквідовує принципової індивідуальної своєрідності словосполучення порівняно з однозвучним реченням: сонячний ранок — це тільки найменування певного явища природи за тією самою ознакою (він, ранок, — сонячний): і сьогоднішній, і вчорашній, і той, який був тиждень тому, та ін.; натомість Сонячний ранок! як конкретне речення з'являється тоді, коли йдеться про ранок саме той, а не інший, наприклад, тільки про сьогодніпіній, учорашній або якийсь інший ранок. Стилістичне використання таких мовних одиниць, як слова, словосполучення, сполучення слів, реалізується в реченні. Будь-яке речення — це наслідок індивідуальної, зрідка колективної мовленнєвої творчості. Термін «сполучення слів» неадекватний термінові «словосполучення»: у словосполученні два члени речення (підрядне словосполучення) або два, кілька чи багато членів речення (сурядне словосполучення), у сполученні слів — лише один: Чорне море; Вінницька область; Микола Іванович; Ніна Лаврентіївна Івасюк; піду подивлюсь, переді мною, з тобою, ідіть же і т. ін. Предикативна основа в реченні На збори з'явилась більшість студентів сформувалася з одного словосполучення (два члени речення), але з двох сполучень слів: з'явилась <- більшість (узгодження) і більшість -> студентів (керування); Я буду працювати: одне словосполучення з двох членів речення і два сполучення слів: Я -> буду (узгодження), буду -> працювати (прилягання). Окреме словосполучення прийнято розглядати не тільки на власне синтаксичному рівні (із застосуванням до нього терміна «член речення»), а також на рівні лек- Граматична стилістика і її одиниці 225 сико-морфологічному — як підрядне чи сурядне поєднання щонайменше двох повнозначних слів. У словосполученнях, особливо підрядних (значно численніших), широко представлена синоніміка мовлення, яка усвідомлюється і зреалізовується не тільки в контексті речення, а й тоді, коли лексично й стилістично близькі словосполучення розглядають парами, навіть і не в реченнєвому контексті, напр.: «Заповіт» Шевченка — Шевченків «Заповіт»; розповідь Миколи — Миколина розповідь; синочок батька — батьків синочок; любов матері — материна любов; подарунок брата — братів подарунок — значення присвійності й офіційності виразніше виявляється у словосполученні з двох іменників. Ще активніше в усному і писемному мовленні вживаються:
Синонімічними, отже й стилістично розрізнюваль-ними, вважаються словосполучення п'ятиповерховий палац і палац із п'яти поверхів; при сорокаградусній температурі і при температурі в сорок градусів. Не менш розгалужена синоніміка в системі дієслівних словосполучень. Наприклад, у реченні Українська мова утверджується як державна (3 газети) синтаксич- 226 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 227 но залежну частину підрядного дієслівного словосполучення утверджується як державна можна трансформувати, зокрема, на: у функції державної, на правах державної, на державному рівні. Різні структурні форми, а на їх ґрунті й стилістична своєрідність синонімічних дієслівних словосполучень, пояснюються здатністю певних дієслів підпорядковувати собі іменники (або субстантивовані слова) із залежним прийменником: плакати від радості — плакати з радості; страждати від сорому — страждати із сорому; придатний до життя — придатний для життя; працювати з дозволу — працювати за дозволом; підібрати під колір — підібрати за кольором; неприємність через нерозуміння (...від нерозуміння, ...з нерозуміння); не прийшов через хворобу (...по хворобі); увійшов до кімнати (...в кімнату); просіяти крізь сито(...через сито); їхати в метро(...на метро); жити між людьми (...між людей); літати над хмарами (...над хмари, ...понад хмари); працював вечорами (...по вечорах); летіти на літаку (...літаком) та ін. У сурядних словосполученнях синоніміка дещо менш розгалужена, але також досить широка й стилістично виразна, пор.: Працею людина і сильна, і красива (О. Гончар) і Працею людина сильна, красива (багато важить інтонування таких словосполучень). Кожне із словосполучень мови, яке використовується на синтаксичному рівні, завжди позначене певною стилістичною функцією. Нестилістичних словосполучень (як і слів) немає. Стилістика розповідних, питальних і спонукальних речень Основною, майже всеохоплюючою комунікативною мовною одиницею, синтаксичною домінантою спілкування є речення. До категоріальних, визначальних ознак речення належать: предикативність, модальність, відносна закінченість змісту речення, його логічна сутність, структурно-синтаксична організованість, інтонаційна оформленість і комунікативність, стилістична своєрідність. Комунікативною одиницею є і сло-ва-речення, або синтаксично нечленовані речення. Поділ речень на розповідні, питальні і спонукальні зумовлений властивою їм своєрідною комунікативною функцією, метою висловленого в реченні і особливою реченнєвою інтонацією. Кожен з мовців, як правило, висловлюється цілеспрямовано, його усне й писемне мовлення підпорядковане певній меті. Як слушно зауважував О. Пєшковський, «якщо ми говоримо тільки для того, щоб повідомити свої думки іншому, то таке мовлення можна назвати розповідним... Ми можемо спонукати співрозмовника повідомити нам те, чого ми не знаємо, відповісти на наше запитання, — мовлення питальне, і можемо спонукати його зробити саме те, що ми йому наказуємо або про що просимо, — мовлення спонукальне». Основні комунікативні різновиди речень своєрідні й стилістично, що по-особливому виявляється в усіх структурно-синтаксичних групах таких речень. Розповідні, питальні і спонукальні речення бувають простими й складними, простими ускладненими, простими поширеними й непоширеними, двоскладними й односкладними, повними й неповними. Розповідні речення. Стилістична своєрідність цих речень найбільше залежить від їх модальності — стверджувальної або заперечної (стверджувальні й заперечні розповідні речення). Розповідні речення містять розповідь про кого-небудь або про що-небудь. Вони становлять найуживаніший комунікативний, або функціональний, різновид речень, які найчастіше емоційно найбільш нейтральні. Ці речення містять інформацію, повідомлення про кого-небудь, про певні події, факти, явища. Розповідними реченнями стверджується або заперечується наявність чи відсутність якоїсь особи (осіб), предмета (предметів), їхньої ознаки, властивості тощо: Тільки велика мета народжує великі характери (О. Довженко); Славен той, хто обріїв шукає (С. Крижанівський). Стверджувальними і заперечними реченнями здебільшого констатується наявність чи відсутність реальних (ірреальних) явищ або виражається застереження щодо їх можливості (неможливості). Це речення функціонально вихідного типу. Дієслово-присудок у розповідних двоскладних реченнях або дієслівний головний член односкладного речення виражається різночасовими формами дійсного способу або дієсловом у формі наказового чи умовного способу. 228 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 229 Для стилістики розповідних речень багато важить типова для них розповідна інтонація, яка має замкнену структуру: початок, розгортання, завершення. Тон підвищується на одному з членів речення, який внаслідок цього логічно, семантично виділяється, позначаючи найголовніше в повідомленні, і знижується наприкінці речення. Кожен член речення (навіть кожне слово) в розповідних (як і в питальних, спонукальних) реченнях може бути виділений логічнимнаголосом,яким акцентується увага мовців на тому слові в реченні, яке семантично й стилістично найважливіше за кожної окремої мовленнєвої ситуації. Внаслідок цього витворюються різні функціонально-стилістичні варіанти речень, пор.: Козаки брали участь у багатьох походах на турків (О. Гончар): унаслідок почергового логічного виділення в цьому реченні кожного з повнозначних слів утворяться його різні стилістичні варіанти: Козаки (а не хтось інший) брали участь... і т. ін. Питальні речення. Реченнями питальної модальності своєрідно виражається спонукання, адресоване особі, від якої вимагають, щоб вона висловилась, повідомила про те, що становить інтерес для самого мовця або його співрозмовника: Хто ви? Як ви зветесь? Як живете, по якій ступаєте путі? (М. Рильський); Галю! — каже, — сподівайся гостей... — Яких? (М. Старицький). Суттєвим, навіть визначальним, засобом оформлення питальних речень є питальна інтонація, яка може набувати найрізноманітніших варіацій і якою будь-яке розповідне речення можна перетворити на речення питальне, пор.: Все небо було закрите хмарами (І. Нечуй-Левицький) і Все небо було закрите хмарами? Якщо в питальному реченні (як і в розповідному) по черзі інтонаційно виділяти кожне з повнозначних слів, то внаслідок цього сформуються різні стилістичні (функціональні) варіанти загалом тієї ж самої питальної синтаксичної конструкції, її різні синонімічні вияви, що вже належить до сфери актуального членування мовлення, пор.: Все небо було закрите хмарами?; Все небо було..?; Все небо було закрите..? Все небо було закрите хмарами? та ін. За допомогою інтонації, а також спеціальних слів або словопорядку у питальному реченні мовець висловлює своє бажання про щось дізнатись від співрозмовника. Питальні речення здебільшого характеризують не за граматичною будовою, а тільки за функцією. Вже усталився поділ питальних речень на власне питальні речення, або речення прямої питальності (прямо питальні речення), і на риторичні питальні речення. 1. Власне питальні речення. Ними висловлюється пряме запитання будь-кого до певної особи (осіб), запитання, яким спонукається той, кого запитують, до негайної і, здебільшого, конкретної відповіді. Це найуживаніші в усіх стилях мови питальні конструкції, різнофункціональні, структурно найрізноманітніші, передусім характерні для діалогів. Вони конструюються з метою спільного чи індивідуального осягнення знань: запитання одного (першого) співрозмовника передбачає реакцію-відповідь іншого (другого). В такий спосіб утворюється відносна змістова, структурна і функціональна цілісність із двох (і більше) діалогічних реплік. Власне питальні речення в структурі діалогу бувають граматично повними і, особливо часто, неповними: Де твоя шинель, сержанте? — спитав Черниш, скидаючи свою (О. Гончар); Ходімо разом! — гукають перші. — Куди? (Панас Мирний); Чи найнявся в економію? (М. Коцюбинський); Невже не прийде? (Леся Українка); Чи єпо-між вас грамотні? (В. Минко). Функціонально власне питальні речення поділяють на з'ясувальні і уточнювальні питальні конструкції. У питально-з'ясувальних реченнях виникає потреба тоді, коли мовець хоче з'ясувати, дізнатись від співрозмовника (співрозмовників) про ті факти дійсності, яких він не знає, щодо яких має сумнів. Неодмінним засобом організації таких речень є питальні займенники (хто, що, який, чий, котрий, скільки) і прислівникові слова (де, куди, звідки, коли, доки, як, чому, чом, чого), які й позначають узагальнено те, що за-питувач-співрозмовник хоче з'ясувати: А хто їде з молодих? (М. Коцюбинський); Що це з тобою сталося таке? — допитується Колісник (Панас Мирний); А ти що робиш ото на хаті? — гукнув голова на Лавріна (І. Не-чуй-Левицький); Який тип мелодики характерний для питальних речень без питальних слів і з питальними словами? (З підручника); А де ж це хазяїн? — мовив голосно (А. Головко); Де могили наших героїв, товаришів наших? (О. Довженко); Доки працюватимеш? Відколи почав? (В. Минко); Як ти тепер почуваєш себе?; Чом з нею не живеш у згоді? (М. Коцюбинський). 230 Стилістика мовних одиниць Граматична стилістика і її одиниці 231 Своєрідний різновид питально-з'ясувальних речень становлять так звані альтернативні питальні речення: У хорі співатимуть юнаки чи дівчата?; Ви пишете вірші, повісті чи п'єси?; Він як відповідав: упевнено чи невпевнено? Питання в таких структурах передбачає альтернативну відповідь, тобто відповідь, яка допускає одну з двох або кількох можливих. Той, хто запитує, прагне дізнатись від співрозмовника, яке з перелічених слів відповідає реальному станові речей. У питально-уточнювальнихреченнях мовець має потребу тоді, коли хоче, щоб співрозмовник лише підтвердив або заперечив зміст запитання. На таке запитання завжди можна відповісти тільки однослівним Так або Ні, пор.: Хіба мама буває в цей час дома? (А. Шиян) і Мама буває в цей час дома?; Чи сподобалась вам наша річка? і Сподобалась вам наша річка? Також і структури складнопідрядного речення можуть мати значення уточнювальної прямої питальності: Чи не продали б ви, чоловіче, тієї ялинки, що росте у вашім садочку? (М. Коцюбинський). Окремим різновидом власне питальних речень є перепиту вальніречення: В шахи грали, — весело сказав Серьожа. — Грали? — суворо перепитала Ільєв-ська (О. Гончар). Це, як правило, граматично неповні діалогічні конструкції. Звичайно повторюється такий елемент попереднього висловлення, що не досить зрозумілий або неясно почутий співрозмовником, внаслідок чого й виникає потреба в його повторенні. 2. Питально-риторичні речення, або речення непрямої питальності. Вони становлять значну за обсягом, специфічну за змістом, структурою і стилістичною функцією групу питальних речень. До питальних речень їх зараховують умовно, тільки через властиву їм своєрідну питальну інтонацію і те, що функцію засобів граматичного оформлення цих конструкцій виконує питальний займенник або питальна частка: |