Гроші та кредит (Михайловська, Ларіонова). Навчальний посібник рекомендовано Міністерством освіти І науки України Львів "Новий Світ2000"
 Скачать 2.28 Mb.
|
|
класична політична економія, включаючи вчення про гроші, знайшла свій розвиток і послідовне вираження. А. Сміт намагався зробити крок від найпростішого формулювання трудової теорії вартості до розкриття реальної системи товарно-грошового обміну і ціноутворення, функціонування розвинутої банківської системи в умовах вільної конкуренції. А. Сміт з більшою чіткістю, ніж будь-хто до нього, визначив і розме- жував поняття споживної та мінової вартості. Спираючись на своє вчення про поділ праці, він визнав рівнозначність усіх видів продуктивної праці з точки зору створення вартості. А. Сміт розумів, що основою мінової вартості є субстанція вартості, тобто праця як будь-яка виробнича діяльність людини. Це підготувало грунт для відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці як абстрактної і конкретної праці. Д. Рікардо, за словами К. Маркса, фактично підійшов до розуміння категорій "абстрактна праця" і "суспільна праця". Однак при цьому вартість, мінова вартість і гроші у нього логічно не пов'язані одне з 212 ГРОШІ ТА КРЕДИТ одним. Причина цього - відсутність розуміння специфічності характеру праці, представленої у міновій вартості, у товарі-еквіваленті, зв'язку цієї праці з грошима, того, що ця праця обов'язково повинна одержати своє вираження у вигляді грошей як самостійного економічного явища. Велика заслуга класиків буржуазної політекономії полягає в тому, що вони виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і підкреслили зв'язок теорії грошей з трудовою теорією вартості. А. Сміт назвав працю дійсною, а гроші - номінальною мірою вартості. У середині XIX ст. переважав погляд на гроші як на технічний інструмент, "що економить працю і час", але не вносить істотних змін у функціонування господарства. Гроші уявлялися тодішнім економістам деякою ускладнюючою обставиною, яку можна відкинути без будь-якої шкоди для аналізу. Саме цим пояснюється велика популярність у трактатах XVII-XIX ст. порівняння грошей з "допомогою", яка полегшує пересування товарів на ринок, і з "колесом обертання» (А. Сміт), "змазкою" товарного обертання (Дж. Міль, А.Маршал), з «вуаллю», що обгортає економічні відносини, але самостійно на них не впливає (Ж.-Б. Сей) і т. д. Проте слід підкреслити, що хоч А. Сміт і Д. Рікардо спрощено уявляли собі роль грошей, їхні погляди на гроші були багатшими та оригіналь- нішими, ніж наступний "синтез" теорій інших економістів періоду розпаду класичних концепцій. У пошуках причини цього явища Д. Рікардо робить правильний і прогресивний на той час висновок про визначення вартості металевих грошей вкладеним у них робочим часом. Однак згодом Д. Рікардо відходить від логіки свого викладення і приходить до протилежного твердження про залежність товарних цін від кількості золота в обороті. Так, Д. Рікардо стверджував, що якби у будь-якій із країн було відкрите золоте родовище, то її засоби обігу знизилися б у своїй вартості. Це відбулося б унаслідок того, що в обороті збільшилася б кількість дорогоцінних металів. Якби замість відкриття у країні родовища золота заснували банк, то випуск великої кількості банкнот, а отже, значне збільшення суми засобів обігу, призвів би до такого ж результату, як і відкриття родовища. Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б макси- мально відповідала потребам розвитку капіталістичного господарства. Основні ідеї щодо її створення такі: 1) стійкий грошовий оборот - найважливіша умова зростання економіки; ТЕМА 7 Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм 213 2) така стійкість можлива лише за грошової системи, що грунтується на золоті; 3) золото в обороті може бути значною мірою або навіть повністю замінене паперовими грошима, розмінними за твердим паритетом на золото. Теорія грошей Д. Рікардо відображала як силу, так і слабкість класичної політекономії. Він спробував покласти в основу теорії грошей трудову теорію вартості, але зробив це непослідовно і фактично відмовився від неї під час аналізу конкретних економічних процесів. Д. Рікардо механічно переніс явище паперово-грошового обігу на золотий, тому що не бачив принципової різниці між цими формами грошей, вважаючи золото теж, по суті, знаком вартості. Він бачив у грошах тільки засіб обігу і не враховував усієї складності та різноманітності їх функцій. 7.3. Напрями монетарної теорії грошей 7.3.1. Класична кількісна теорія грошей Перші спроби теоретично осмислити суть грошей та їх місце у господарському житті суспільства були зроблені античними мислителями Ксенофонтом, Платоном, а особливо Арістотелем. Ідеї Аристотеля щодо визначення суті й функцій грошей, їхнього місця в системі економічних зв'язків, пройшовши довгий еволюційний шлях, набули подальшого розвитку в одній із найдавніших економічних теорій, що сформувалася ще у XVІ-XVІI ст., - кількісній теорії грошей. Слід зазначити, що методологічні принципи вказаної теорії впродовж понад трьох століть домінують у системі наукових знань з питань грошових відносин. Вони багато в чому визначають зміст історичного розвитку теорії грошових відносин, у т.ч. і її сучасних напрямків. Найбільш детально вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст. англійським ученим Д. Юмом у його трактаті "Про гроші", опублікованому 1752 р. Одна з причин довголіття теоретичних обгрунтувань Д. Юма - їх гранична простота і доступність. Теорія, про яку йдеться, встановлює функціональну залежність та взаємозв'язок між двома економічними величинами - рівнем товарних цін і кількістю грошей в обігу. її основним постулатом є твердження про те, що будь-яка зміна кількості грошей веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг, а відтак - до зміни номінального вираження валового національного продукту. 214 ГРОШІ ТА КРЕДИТ Аргументуючи свої теоретичні погляди, Д. Юм спирався на широко відомий в економічній історії факт підвищення у XVI-XVII ст. загального рівня цін, або так званої революції цін, викликаної відкриттям багатих родовищ золота і срібла у Північній Америці. Приплив до Європи коштовних металів значно збільшив пропозицію грошового товару, що, за Д. Юмом, стало визначальною причиною різкого зростання цін. Від 1500 p., після періоду відносної стабільності, середній рівень цін зріс до кінця сторіччя приблизно у 3-5 разів. Далі ціни знову стабілізувалися, залишившись приблизно на тому ж рівні аж до середини XVIII ст. Виходячи з цих фактів, Д. Юм визначив досить просту залежність, яка дістала статус класичної: подвоєння кількості грошей призводить до відповідного подвоєння абсолютного рівня цін, вираженого в цих грошах. Значення кількісної теорії грошей полягає не лише у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою і номінальною величиною ринку товарів і послуг, що формують структуру валового національного продукту. Кількісна теорія Д. Юма створювала відповідну методологічну основу і для характеристики принципів формування вартості грошей. У його концепції поняття вартості грошей є суто умовним Як інструмент обігу вони не мають власної вартісної основи. Гроші, за Д. Юмом, входять у структуру обігу без вартості, отримуючи останню лише в процесі обміну. Йдеться про представницький характер вартості грошей або про фіктивну вартість, яка визначається через кількісне співвід- ношення товарів, що обертаються, і грошову масу, яка обслуговує цей обіг. Представницька вартість грошей, що обслуговує товарний обіг, залежить від їх кількості. Вона визначається за формулою: У питанні визначення вартості грошей позиція кількісної теорії змикається з теорією грошового номіналізму, основні ідеї якої були сформульовані ще у XVIII ст. Мова йде про номіналістські концепції Дж. Берклі та Дж. Стюарта, котрі в методологічному плані можуть розглядатися як вихідна основа теоретичних визначень вартості грошей, зокрема сучасних теорій вартості паперових грошей. Як зазначалося, теоретичні ідеї кількісної теорії грошей Д. Юма багато в чому визначили характер історичного розвитку теорії грошових відносин. Вони фактично отримали статус методологічної основи однієї з провідних структур цієї теорії - її класичного та неокласичного напрямків. Кількісна теорія грошей дістала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії. Якщо Д. Юм розглядав її ТЕМА 7. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм 215 застосування щодо металевих грошей - золота і срібла, то Д. Рікардо переніс її основні постулати й на визначення способу функціонування паперових грошей. Таким чином, кількісна теорія грошей - це загальнометодологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю, і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв'язку зі зміною маси грошей в обороті. Класична кількісна теорія грошей пояснює зміну цін лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Самого механізму впливу кількості грошей на ціни та наслідків зміни цін у сфері виробництва ця теорія не вивчає. Наприкінці XIX - на початку XX ст. ідеї кількісної теорії грошей отримали новий імпульс у своєму розвитку у зв'язку з методологічною перебудовою всієї системи економічної науки, пов'язаної з так званою маржиналістською революцією і швидким прогресом неокласичної політичної економії. У структурі останньої сформувалося два різновиди кількісної теорії: трансакційний варіант І. Фішера та кембриджський варіант. На початку XX ст. суперечки довкола кількісної теорії розпалилися з новою силою. Найвідомішим прибічником і захисником класичної кількісної теорії грошей був американський економіст І Фішер. Він здобув визнання у західній економічній теорії завдяки своїй праці «Купівельна спроможність грошей» опублікованій 1921 р. У книзі дається математичне обґрун- тування залежності рівня цін від маси грошових засобів, що використо- вуються у процесі товарообігу (трансакційних операцій). Ідеться про рівняння обміну, виражене формулою: MV = PY, (7.1) де М - статистична кількість грошей (або грошова маса); V - швидкість обігу (середньорічне число разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг); Р - рівень цін (середньостатистичне значення (індекс) цін готових товарів і послуг, виражене стосовно базового річного показника, що дорівнює 10); Y - реальний національний продукт (рівень фактичного обсягу виробництва). Добуток рівня цін на реальний національний продукт - PY - визначає обсяг номінального національного продукту. Йдеться про грошове 216 ГРОШІ ТА КРЕДИТ вираження сукупної вартості всіх кінцевих товарів і послуг, що їх вироблено економічною системою за визначений період часу. Коментуючи функціональну залежність складових елементів цього рівняння, І. Фішер писав "із того простого факту, що сума грошей, яку витрачено на блага, має дорівнювати загальній кількості цих благ, помноженій на їх ціни, випливає, що рівень цін повинен підвищуватися або знижуватися залежно від змін кількості грошей, якщо водночас не змінюватиметься швидкість їх обігу або кількість відповідних благ". Формула Фішера М V = PY отримала широке застосування в західній економічній літературі. її було включено в підручники з теорії грошей як наукове аргументування одного з фундаментальних законів ринкової економіки. Широке застосування має вказана формула в сучасній економічній теорії, де вона вважається "видатною формулою Фішера". Однак необхідно враховувати, що рівняння, яке розглядається, виражає лише загальнотеоретичний принцип кількісної теорії грошей. Мова йде про те, що у процесі розгляду низки конкретних ситуацій виявляються специфічні обставини, не охоплювані її змістом. З урахуванням цього формулу І. Фішера називають "простим", «послабленим» вираженням кількісної теорії грошей. Абсолютизація І. Фішером односпрямованої лінії впливу "гроші-ціни" закріпила традиційний розрив між грошовою і загальноекономічною теоріями. Отже, І. Фішер повністю залишився на позиціях класичної кількісної теорії грошей. 7.3.2. Неокласична кількісна теорія грошей "Кон'юнктурний"варіант М.І. Туган-Барановського. Наприкінці XIX - на початку XX ст. пожвавилися дискусії навколо кількісної теорії грошей, що зумовлювалося низкою об'єктивних обставин. По-перше, йдеться про високий рівень розвитку державно- монополістичного капіталізму і поглиблення загальної кризи капіталізму, що спричинило активне втручання держав в економічне життя. Ця обставина вимагала від науковців пошуку найефективніших шляхів і методів такого втручання, і цілком природно, що відповідні пошуки були спрямовані на грошову сферу По-друге, сама капіталістична економіка набула переважно грошово- кредитного характеру: гроші з простого посередника обміну перетво- рилися на ключову форму капіталу, банки та інші фінансові інститути ТЕМА 7 Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм 217 стали могутніми регуляторами суспільного виробництва. У цих умовах усе очевиднішими ставали невідповідність старого устрою грошового господарства, що базувався на золотій основі, новим потребам суспільного життя, вузькість старих уявлень про сутність і принципи функціонування грошового механізму, насамперед класичних постулатів кількісної теорії, та необхідність їх перегляду. Одним із перших, хто усвідомив цю необхідність і піддав суттєвій ревізії основні теорії грошей, у тому числі кількісну теорію, був український економіст М.І. Туган-Барановський. Найбільш повно й аргументовано свої погляди з основних монетарних проблем він виклав у праці "Паперові гроші і метал",[6] що була опублікована в 1916 р. Багато уваги М.І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу "рівняння обміну", проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише «вдало завершив роботу і дав точний і стислий вираз кількісної теорії в математичній формі». Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Барановський оцінював негативно з таких міркувань: > її прибічники, у тому числі І. Фішер, ставлять ціни (і вартість грошей) у залежність тільки від одного фактора - кількості грошей, а решту факторів, навіть тих, що визначені в "рівнянні обміну", ігнорують, - хоч вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей; > ігнорування «некількісних» факторів впливу на ціни зумовлюють помилковий висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча насправді така пропорційність не підтверджується ні теоретично, ні практично. Така критика класичної кількісної теорії зовсім не означала відкидання цієї теорії як такої Навпаки, вона підштовхнула Туган-Барановського до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток. * По-перше, український економіст доводить, усупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну": кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники високоплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не тільки теоретичну значущість, а й практичну цінність, бо розширював фронт пошуків у дослідженні таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інструменти впливу на рівень цін тощо. 218 ГРОШІ ТА КРЕДИТ * По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, яким його визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами: 1) через зміну суспільного попиту на товари; 2) через зміну дисконтного процента; 3) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей фактор дістав назву інфляційних очікувань). У першому випадку значне збільшення кількості грошей прямо зумовлює зростання цін через зростання доходів і попиту на товари. У другому випадку збільшення кількості грошей приводить до збільшення вкладів у банках, що викликає зниження облікового процента, розширення кредитування економіки і збільшення попиту на ринках. Унаслідок цього ціни зростають, але одночасно стимулюється підприємництво і роз- ширення виробництва. У третьому випадку тривале і добре помітне зростання кількості грошей викликає зниження оцінки грошей їх власниками, і вони почнуть їх швидше витрачати, збільшиться попит на товари і ціни теж зростуть. Ці три фактори можуть діяти одночасно, проте потужність їх впливу на ціни неоднакова. Тому і зміни цін не будуть пропорційними змінам кількості грошей. Отже, Туган-Барановський не задовольнився простою констатацією залежності цін від кількості грошей, а розкрив досить складний механізм реалізації цієї залежності. * По-третє, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх кількості можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість грошей. А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу, і тому здійснюється він нерівномірно і непропорційно щодо окремих товарів. Цим він, по суті, спростував посту- лат пропорційності, довів, що гроші не є простим посередником обміну, і підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей. * По-четверте, Туган-Барановський розкрив механізм взаємо- залежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей; довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно стосовно фактора кількості напряму, нейтралізуючи дію останнього. Усі ці ідеї Туган-Барановського створили основу для дослідження шляхів впливу грошей на економіку і механізму свідомого регулювання цього впливу. Цим він заклав основи так званої теорії регульованих ТЕМА 7. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм 219 грошей, що підготувала суспільну думку до відмови від повноцінних (золотих) грошей і заміни їх неповноцінними грошима, вартість яких буде планомірно підтримуватися державою, і з якої виникла сучасна монетаристська теорія, передусім її кейнсіанський напрям. Розірвавши вузьке коло прямолінійних, спрощених постулатів класичної кількісної теорії грошей, Туган-Барановський істотно розвинув її що до нових економічних умов. Проте свої погляди він назвав не кількісною, а кон'юнктурною теорією грошей, мабуть, щоб відмежу- ватися від надто спрощеного її варіанта. Сутність кон'юнктурної теорії грошей Туган-Барановського полягає в тому, що загальний рівень цін, а отже, і вартість грошей, він пов'язує не з кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку або загальною кон'юнктурою товарного ринку. У фазі економічного піднесення загальний рівень цін зростає і вартість грошей знижується. А у фазі економічного спаду ціни знижуються і вартість грошей зростає. Ці коливання цін і вартості грошей в економічному циклі здійснюються, на думку Туган-Барановського, незалежно від кількості грошей, тобто під впливом негрошових чинників. Кон'юнктурну теорію грошей М. Туган-Барановський вибудував на критиці класичної кількісної теорії як її альтернативу. І тут він повністю досяг поставленої цілі: опісля вже ніхто з економістів прямолінійно не захищав її класичного варіанта, який згодом Кейнс назвав старомодним. Більше того, "кон'юнктурна теорія" започаткувала новий - неокласичний - етап у розвитку кількісної теорії. Адже кон'юнктурний фактор зміни цін і вартості грошей Туган-Барановського - не що інше, як сукупність усіх чинників, що визначені ним на базі формули "рівняння обміну" в процесі критичного розгляду позиції І. Фішера. Зміна кон'юнктури ринку провокується чинниками, що діють з боку попиту і з боку пропозиції. З боку попиту - це кількість грошей і обсяг доходів та швидкість обігу грошей, а з боку пропозиції- це обсяг виробництва, рівень витрат на виробництво і рівень цін. Отже, кількісний фактор у кон'юнктурній теорії грошей Туган- Барановського присутній, і не як звичайний, рівний багатьом іншим, а як ключовий, оскільки зміна кількості грошей впливає тією чи іншою мірою і на всі інші чинники: на швидкість обігу грошей, процентну ставку, інвестиції, обсяги виробництва тощо. Тому кон'юнктурна теорія грошей за своєю суттю була кількісною, але вже на принципово іншому рівні, коли усвідомлена непропорційна залежність цін і вартості грошей від зміни їх кількості. І цього не міг не розуміти М. Туган-Барановський, 220 ГРОШІ ТА КРЕДИТ через що його ставлення до кількісної теорії взагалі було досить терпимим: "Кількісна теорія абстрактно цілком справедлива", - пише автор. Далі уточнює своє розуміння дії кількісного фактора: Товарні ціни визначаються не кількістю грошей самих по собі, а співвідношенням між попитом на гроші і кількістю їх в обороті". Це був істотний крок у бік поглиблення аналізу дії кількісного фактора, а не його заперечення. І зроблено це в межах "кон'юнктурної теорії" грошей. Уведення у сферу наукового дослідження попиту на гроші означало докорінну зміну спрямування самої кількісної теорії. Замість суто макроекономічного аналізу зв'язку "гроші - ціни" кількісна теорія повернулася обличчям до мікроекономічних аспектів формування попиту на гроші, який поступово став її ключовим об'єктом. Так, М. Фрідман зазначив: "Сучасна кількісна теорія - це передусім наука про попит та гроші" [7. с. 19]. Переданий механізм впливу грошей на реальну економіку на підставі "кон'юнктурної теорії" Туган-Барановського можна подати у такому вигляді [2; с. 341]: де М- кількість грошей; К- кон'юнктура ринку; Р-ціни; В- виробництво. Кембриджський варіант кількісної теорії грошей - більш гнучкий. Він відрізняється від трансакційного новими методологічними підходами, що можуть розглядатися як його доповнення. Зміст цих доповнень: по-першг, якщо в рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків на макроекономічному рівні функціонування економіки, то науковці кембриджської школи зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними суб'єктами ринкової економіки. Як наслідок - макроекономічний аналіз доповнюється мікроекономічним; по-друге, рівняння Фішера базується на методологічній передумові про те, що гроші за своєю суттю є засобом обігу. На противагу цьому у кембриджському варіанті сутність грошей розглядається не лише в названій функції, а й у ролі засобу збереження вартості та нагромадження; ТЕМА 7. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм 221 по-третє, у кембриджському варіанті увага теорії акцентується не лише на об'єктивних аспектах обігу грошей, а й на визначенні його суб'єктивних засад, на характеристиці психологічної реакції госпо- дарських суб'єктів щодо використання грошової готівки; по-четверте, представники англійської школи економістів докладніше розглядають і проблему забезпечення грошової рівноваги. Якщо у концепції Фішера йдеться лише про пропозицію грошей (Ms), то в новому варіанті кількісної теорії грошей центральною проблемою стає проблема попиту на гроші (Md), визначення мотивів їх нагромадження у касах та на рахунках окремих господарських суб'єктів ринку. Відповідно до цього кембриджський варіант отримав у західній літературі назву теорії касових залишків. Зміст цієї теорії виражено широковідомою формулою Л.Пігу, або кембриджським рівнянням: Md = kPY, (7.2) де Md - попит на наявні касові залишки, або реальна потреба у грошах; k - кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей; Р - ціна продукції (товарів і послуг), що реалізується; Y - обсяг виробництва у фізичному вираженні. За умов постійності к\ /"виникає обернено пропорційний зв'язок між вартістю (купівельною силою) грошової одиниці і величиною наявних у господарстві касових залишків. Саме в цьому і полягає основний висновок кількісної теорії. Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін- на виробництво, визнає: цей механізм впливає на прийняття рішень про майбутні капіталовкладення. Істинної важливості, за словами Дж. Кейнса, гроші набувають лише у теорії процента. Чим сильніша неясність щодо динаміки процента, тим більші запаси грошей створює господарюючий агент і тим більше скорочується його попит на продукцію поточного виробництва. Дж. Кейнс відводив важливе місце аналізу мотивів нагромадження грошей: трансакційний, обачності та спекулятивний. Перші два відображають традиційну роль грошей як засобу обігу і платежу. Вони переважно об'єднуються під загальною рубрикою трансакційного попиту, який залежить від суми товарообмінних угод чи доходу. Але головна новизна у Дж. Кейнса - визначення третього елемента попиту на гроші - попиту на спекулятивні залишки. Дж. Кейнс пов'язував його з динамікою 222 ГРОШІ ТА КРЕДИТ ціни фінансових активів чи облігацій. Тим самим він увів в аналіз розподілу індивідуумом свого доходу проблему вибору. І, що є дуже важливим, в ролі фактора, що регулює цей елемент попиту на гроші, як і весь попит, виступає норма процента. Таким чином, сукупний попит на гроші (М) складається з двох частин - трансакційного (ЛII), що є функцією доходу, і спекулятивного (МII), що є функцією процента: M=M 1 +M 2 =L 1 (y)+L 2 (i), де L 1 (у) - функція доходу; L 2 (і) - функція процента. Учасник господарського обороту, з одного боку, намагається макси- мізувати прибуток і з цією метою інвестує тимчасово вільні грошові кошти в різноманітні види фінансових активів, а з іншого - створити ліквідний резерв, необхідний для господарського маневру за умови змін кон'юнктури. Врахування протилежних факторів приводить його до "точки рівноваги", що визначає співвідношення грошей та "облігацій" у його балансі. Отже, Дж. Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші в один із важливих факторів формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей та цін. Теорія грошей Дж. Кейнса глибоко вплинула на всю систему економічних уявлень Заходу. Однак післякейнсіанський розвиток призвів до різкого зниження інтересу до грошової проблематики взагалі і до кейнсіанських пропозицій зокрема. Це можна пояснити тим, що кейнсіанська доктрина народилась у розпалі великої економічної депресії, коли грошово-кредитна політика була паралізована і не могла забезпечити виходу капіталістичної економіки із хронічної кризи. Пропозиції Дж. Кейнса давали можливість впливати передусім на зайнятість та обсяги виробництва як найбільш "вузькі" місця в розвитку економіки. Разом з тим кейнсіанські «рецепти», що базувалися на політиці "дешевих грошей", неминуче включали інфляційний елемент: надходження в обіг великої кількості платіжних засобів вело до порушення пропорцій у грошовій сфері, підживлювало процеси знецінення грошей і стимулювало зростання цін. І коли період великої економічної депресії минув, певною мірою і завдяки політиці «дешевих грошей», погляди економістів і політиків були звернені до іншого інструменту впливу на кон'юнктуру - до системи бюджетних заходів, що сприяло поширенню недооцінки грошових факторів. ТЕМА 7 Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм 223 Зниженню авторитету вчення Дж. Кейнса сприяла непристосованість його моделі для аналізу господарських ситуацій, що характеризуються стійким підвищенням загального рівня цін. Це призвело до критики кейнсіанства наприкінці 60-х - на початку 70-х років XX століття і до швидкого розчарування у ньому вчених. На перший план висунулася проблема інфляції і ролі в ній грошових факторів. Ця сфера аналізу завжди була традиційною вотчиною кількісної теорії. За кейнсіанством стійко закріпилася репутація "проінфляційної доктрини", що ігнорує цінову динаміку і приносить купівельну спроможність грошей у жертву завданням забезпечення високих темпів економічного зростання. Підсумовуючи розгляд кейнсіаноького напряму у кількісній теорії грошей, необхідно зазначити, що, принципово не заперечуючи значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку. Він зовсім по- іншому трактує механізм цього впливу та його значення. Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутрішньо властива розба- лансованість та нерівномірність (циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого й потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики. У механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив динаміку процентної ставки та пов'язаний з нею інвестиційний процес, а не зміну цін. Загальне розчарування в чудодійному характері кейнсіанських рецептів різко посилило вплив прихильників неокласичної теорії грошей, які висунули концепцію монетаризму. 7.3.3. Сучасний монетаризм Сучасний монетаризм - один із найвпливовіших напрямків економічної думки, який від кінця 1970-х - початку 1980-х pp. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо кейнсіанство в середині 1930-х pp. домінувало в системі теоретичних поглядів стосовно характеру форм і методів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безробіття, яке на той час вважалося найгострішою проблемою, то такою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорював оберти. 224 ГРОШІ ТА КРЕДИТ Важливо враховувати й інші обставини, що зумовили вихід на провідні позиції монетаристського напрямку економічної теорії Це насамперед інтернаціоналізація виробничого відтворення і системи ринкових відносин. Кейнсіанські рецепти, що використовувалися раніше, торкалися здебільшого внутрішньої економіки і мало зважали на зовнішньо- економічні процеси. Необхідність перебудови господарського механізму диктувалась і умовами нового етапу НТР, що набув інтенсивного розвитку від другої половини 1970-х pp., а також іншими - не лише економічними, а й соціально-політичними, в т.ч. ідеологічними, чинниками. Ідеї монетаризму як однієї з форм неокласичного напрямку західної економічної думки зародилися ще в 1920-х pp. Як цілісна система економічних поглядів, монетаризм сформувався в 1960-ті pp. Найяскра- вішою постаттю серед представників цієї школи є М. Фрідман - професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1976 p., автор більш як 270 праць. Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублікованій 1956 р книзі «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей», яка вийшла за редакцією М. Фрідмана. Важливе значення у становленні монета- ризму мала також книга "Історія грошей Сполучених Штатів 1868-1960", написана М. Фрідманом і А. Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилось формування монетаризму в самостійну течію західної економічної теорії. У 1990-х pp. вплив ідей монетаризму дещо послабшав. Окремі рецепти грошової політики, закорінені в ньому, було піддано жорсткій критиці. Завдяки цьому в деякі з його позицій внесено певні корективи. Одначе загалом вплив монетаризму як одного з провідних напрямків сучасної економічної думки залишається досить суттєвим. Варто зважити й на те, що монетаризм як економічна теорія має розгалуження. Він об'єднує групи економістів, що по-різному тлумачать ті чи інші аспекти економічної теорії та політики. Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього напрямку економічної теорії. Найпоширенішою є концепція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризм представляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому. Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні тракту- ється як відповідна "система теоретичних поглядів, згідно з якою ТЕМА 7. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм 225 регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів". У підручнику Е.Дж. Долана, К.Д. Кемпбелл і Р.Дж. Кемпбелл зазначено: монетаризм - школа економічної думки, котра акцентує увагу на змінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості. Відповідно до цього визначення монетаризм ототожнюється з кіль- кісною теорією грошей. "Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей, - відзначає М. Фрідман, - тепер називається монетаризмом". Однак в одному з підручників із теорії грошей та банківської справи наголошується, що «визнання обмеженості методу класичної кількісної теорії є наріжним каменем школи монетаризму". У зв'язку з цим вважається, що монетаризм являє собою не просто кількісну теорію, а сучасний варіант кількісної теорії грошей. Ідеться про використання монетаризмом лише методологічної основи класичної кількісної теорії. За твердженням М. Фрідмана, поняття «кількісна теорія» використо- вується як термін, що "характеризує радше загальний підхід, аніж безпосереднє визначення самої сутності теорії монетаризму". У західній літературі широко представлена думка про те, що поняття "монетаризм" не слід пов'язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією. Мова йде про розуміння монетаризму як грошової політики держави, що може спиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні бази. Керівник англійської школи монетаристів Д. Лейдлер з приводу цього пише: "Я трактую це поняття як певну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль яад динамікою загального рівня цін через регулювання росту відповідних грошових агрегатів. Якщо ж казати про специфічні різновиди цього поняття, - продовжує англійський вчений, - то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану, з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скорочення обсягів грошових агрегатів, а з іншого - на підтримку стабільності цін через забезпечення постійних темпів пропозиції грошової маси". Конкретизуючи це визначення, представник чиказької школи монетаризму, один з авторів книги "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей" професор Селден пише, що монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів: 1) гроші мають значення, іншими словами, зміни у кредитно- грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську кон 'юнктуру; 226 ГРОШІ ТА КРЕДИТ 2) центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу. Найбільш суттєвими положеннями сучасного монетаризму, які стосуються теорії грошей та грошової політики, є положення, визначенні у підручнику "Гроші та кредит" за загальною редакцією доктора економічних наук, професора М.І. Савлука [2]: вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не заважають. Тому якщо насправді в економіці є такі явища, як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це результат впливу саме таких зовнішніх сил. Зокрема, в названій праці "Історія грошей Сполучених Штатів. 1868-1960" М. Фрідман та А. Шварц довели, що світова економічна криза 1929- 1933 pp., яка розпочалася у США, була спровокована помилковою монетарною політикою ФРС, що призвело до надмірного скорочення пропозиції грошей і платоспроможного попиту. • Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокрем- леною від сфери реальної економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов'язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки. • Грошова сфера повинна бути центральним об'єктом державного регулювання, щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава має регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключити пряме втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально- бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетариста зосередили основну увагу у своїх дослідженнях на методах та інструментах монетарної політики. • Аналіз динаміки грошової маси (пропозиції грошей) та динаміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років, проведений М. Фрідманомта А. Шварц, довів, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційному зв'язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою нормою процента, які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку. Динаміка ВНП, а значить і цін, чітко, тільки з деяким відставанням, йде за динамікою маси грошей в обороті. Тому монетариста знову в центр уваги поставили кількісний чинник, який безпосередньо, а не через процент та інвестиції, впливає на кон'юнктуру ринку, ціни і виробництво. На цій підставі вони ТЕМА 7. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм 227 вважали регулювання пропозиції грошей важливим способом запобігання кризовим явищам, згладжування коливань ділового циклу. • Як послідовні прихильники кількісної теорії монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу "рівняння обміну" І. Фішера: М |