Гроші та кредит (Михайловська, Ларіонова). Навчальний посібник рекомендовано Міністерством освіти І науки України Львів "Новий Світ2000"
 Скачать 2.28 Mb.
|
|
3.3. Попит на гроші Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей. Економічна теорія розглядає попит на гроші як попит на певний запас грошей. Слід відрізняти зміст понять "попит на гроші" та "попит на грошовий доход". У першому випадку йдеться про запас грошей, що існує на певний фіксований у часі момент. Розміри цього запасу можуть в різні періоди змінюватися. На відміну від цього поняття, "грошовий доход" характеризує не запас, а потік грошей. Його обсяг визначається не на визначений момент, а за певний проміжок часу. Коли говорять, що ваша місячна заробітна платня становить 680 грн., то йдеться про потік грошей, ваш дохід [3]. Якщо запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) у ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж.М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності. Теорія попиту на гроші базується на "рівнянні обміну" І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу ТЕМА 3. Грошовий ринок 85 грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд [2]: MV = PQ. (3.1.) де М - кількість грошей, що перебуває в обігу (пропозиція грошей); V - швидкість обігу грошей; Р - рівень цін; Q - реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), або реальний обсяг виробництва. Згідно з цим рівнянням можна визначити грошову масу, необхідну для розміщення та реалізації реального продукту: М = PQ/V. (3.2.) Однак грошова маса, як правило, значно менша (ВВП) в індексованих цінах (Р ), оскільки швидкість обігу грошей становить кілька оборотів за рік. Індекс цін: P=MV/Q. (3.3.) Формула виражає пряму пропорційну залежність цін від кількості грошей в обігу. Швидкість обігу грошей: V=PQ/M. (3.4.) Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їх кількості (М), то високе значення V зменшує потребу у грошах, у їх додатковій емісії. Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на ринку має дорівнювати величині попиту на них, то в такому разі параметр М можна замінити на параметр Md - величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту матиме вигляд: Md=PQ/V, (3.5.) і свідчить вона про те, що кількість грошей, необхідна для обігу, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна швидкості обігу грошей (V). Одним із припущень цієї теорії є положення про те, що індивідууми потребують грошей тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та послуг. Йдеться про так звані "трансакційні гроші", які не дають доходу [2]. 86 ГРОШІ ТА КРЕДИТ. Отже, попит на гроші це багатогранне поняття. Коли ми говоримо про попит на гроші, то повинні враховувати основні характеристики, які розкривають зміст цього поняття. А саме: попит на гроші потрібно сприймати як попит на запас грошей у певний час, а не потік. Попит на гроші пов'язується з розв'язанням питання щодо форми, у якій особою зберігається наявна сума багатства (готівкою, цінними паперами тощо). Якщо особа віддає перевагу триманню у своєму портфелі відповідної суми грошей, вона позбувається певної кількості благ, які можна придбати на цю суму, а також втрачає дохід, який би мала отримати, якщо придбала б на ці гроші акції чи облігації. Тобто отримання певного запасу грошей пов'язане з певними збитками. Усі вищеназвані характеристики попиту на гроші необхідні для усвідомлення механізму функціонування монетарного ринку і чинників, що впливають на нього. Як уже зазначалось, Дж. М. Кейнс визнавав гроші одним із видів багатства і стверджував, що величина обсягів активів, яку господарчі агенти бажають зберігати грошима, залежить від того, як високо оцінюється ними властивість ліквідності грошей. Люди обирають відносно ліквідний портфель, а отже попит на гроші відносно більший, ніж на інші активи. Тому теорію попиту на гроші Дж. М. Кейнса названо теорією переваги ліквідності. Кейнс визначив дві причини (або мотиви), що спонукають людей зберігати своє багатство або його частку ліквідними грошовими активами. Першим Кейнс назвав трансакційний мотив до збереження грошей: люди зберігають частку своїх активів грошима, сприймаючи як засіб платежу (для оплати товарів і послуг, що використовуються як у власному, так і у виробничому споживанні). Другий мотив - перестороги. Люди хочуть забезпечити можливість у майбутньому розпоряджатися часткою своїх ресурсів готівкою і тому зберігають їх грошовими активами. Кейнс також наголошував, що люди можуть зберігати свої активи як грошима, так і цінними паперами (облігаціями), що пов'язано з певним ризиком. Цінні папери, на відміну від грошей, забезпечують певний дохід (відсотки). Цей дохід залежить від норми позичкового відсотка. Якщо норма позичкового відсотка зменшується, то курс цінних паперів підвищується. Це обумовлено приростом капіталу. І навпаки, підвищення норми позичкового відсотка призводить до зниження курсу цінних паперів і втрати капіталу їхніми власниками. Кейнс назвав спекулятивним мотив до збереження частки ТЕМА 3. Грошовий ринок 87 портфеля активів грошима з метою запобігання втрати капіталу у разі збереження активів цінними паперами [5]. Дж. М. Кейнс сприймав пропозицію грошей (М) як наданий показник, уповні поділяючи погляди класиків. Новизна його поглядів полягала у методиці аналізу попиту на гроші. За Кейнсом, сукупний попит на гроші (M d ) визначається за формулою: M d =M d l + M d2 (3.6) де: M dl -трансакційний попит; M d 2 - спекулятивний попит. Сукупний попит на гроші має дві складові - трансакційну - M d (яка враховує трансакційний мотив і мотив перестороги) і М d2 спекулятивну. Новизною у Дж. М. Кейнса є спроба врахувати спекулятивний попит, тобто попит на гроші як засіб збереження вартості. Цей попит залежить від норми відсотка, оскільки курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний позичковому відсотку. У кожному конкретному випадку споживач сам визначає, яку частку доходу він збирається спрямувати на споживання, а яку - на збереження. Збереження, що представлені цінними паперами, забезпечують дохід, але володіння ними пов'язане з ризиком, тому що ціна цих паперів коливається у значних межах. Підвищення норми відсотка пов'язане, відповідно до інших умов, із значним зниженням курсу цінних паперів. У цьому разі спекулятивний попит зростає тому, що, по-перше, високий відсоток компенсує ризик коливання цін, і, по-друге, у разі зниження відсотка ці цінні папери можна вигідно продати. Якщо ж норма відсотка буде незначною, то виникає протилежна тенденція. Отже, Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох перемінних - доходу та норми відсотка. Збільшення доходу призводить до збільшення попиту на гроші та пов'язане з трансакційним мотивом і мотивом перестороги. Зниження (зростання) норми позичкового відсотка, навпаки - збільшує (зменшує) попит на гроші, що пояснюється існуванням спекулятивного мотиву. У сучасній теорії попиту на гроші розглядається не тільки імовірність збереження грошей готівкою або облігаціями, а й іншими ліквідними активами. До портфелів власників сьогодні можуть долучатися різновиди як таких грошей, що не забезпечують відсотків (готівка, вклади до вимоги), так і грошей, що забезпечують відсотки (нацрахунки). Вони також можуть володіти альтернативними формами ліквідних активів - заощадженнями, строковими вкладами (строковими 88 ГРОШІ ТА КРЕДИТ. депозитами), взаємними фондами грошових ринків та угодами про зворотний викуп, короткостроковими цінними паперами, векселями, довготерміновими урядовими облігаціями, акціями корпорацій, а також активами, втіленими у нерухомості, - виробниче обладнання підприємств, товари тривалого користування (меблі, автомобілі) тощо. Усе це впливає на бажання володіти яким-небудь із вищеназваних активів щодо грошей і може вплинути на обсяги попиту на гроші. Сучасна теорія попиту на гроші не поділяє точки зору про розподіл попиту на гроші за мотивом перестороги, трансакційним і спекулятивним моментами. Раніше зазначалося, що за сучасною теорією грошей процентна ставка все ж таки впливає на попит на гроші не через спекулятивний мотив, а лише внаслідок того, що норма відсотка є альтернативною вартістю зберігання грошей. * Альтернативна вартість зберігання грошей - це втрати від яких- небудь невикористаних можливостей, що стикаються з альтерна- тивними варіантами інвестицій. Чинники впливу на попит на гроші. З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить - на динаміку попиту на гроші [1]. Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей - чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже, й національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій. Зміна обсягу валового національного продукту у свою чергу визначається двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати за незмінного обсягу реального виробництва, і навпаки, останній може зростати за незмінного рівня цін, чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін та реального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші. ТЕМА 3. Грошовий ринок 89 Попит на гроші і норма процента. Як відомо, грошові заощадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна розмістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо) або зберігати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують їх власникам дохід у вигляді певного процента, тоді як зберігання активів у формі грошей не дають жодного доходу. І все-таки люди воліють тримати частку своїх активів саме у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що перебуває на руках у населення, залежить від нагальних витрат та вигод. У зв'язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів здебільшого залежить від норми процента, що в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей. Тобто зростання альтернативної вартості зберігання грошей зменшує попит на реальні грошові залишки. Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін. Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші. Чинник інфляції впливає на попит на гроші у кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само собою провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору стазку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань. З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон'юнктури ринків узагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу 90 ГРОШІ ТА КРЕДИТ. накопиченню багатства у товарній формі, а не у грошовій, і попит на гроші скоротиться. 3.4. Пропозиція грошей Грошовий ринок, як зазначалося раніше, відображає співвідношення попиту і пропозиції на гроші. Пропозиція грошей за монетарною теорією є альтернативою щодо попиту на гроші. Тобто це дві неподільні і водночас протилежні категорії, два боки одного економічного механізму. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб 'єкти у будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот. На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо за зростання альтернативної вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок до продажу. І навпаки, за перевищення попиту над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються - за зростання рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропозицією грошей, а за зниження - з попитом на гроші. На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується дещо по- іншому. Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо за зростання сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей [1]. Емісія грошей здійснюється на двох рівнях. Перший з них - центральний банк, другий - комерційні банки та схожі на них фінансово- кредитні установи. ТЕМА 3. Грошовий ринок 91 За умов ринкової економіки центральні банки є юридично незалежними від виконавчих органів влади установами. Головною функцією центральних банків виступає забезпечення усталеності національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово- кредитної сфери. Сучасний механізм емісії банкнот заснований на кредитуванні банків і збільшенні золотовалютних резервів. Емісія банкнот за кредитування банків забезпечена векселями та іншими банківськими зобов'язаннями; за кредитування держави - державними довгостроковими зобов'я- заннями; а за купівлі золота та іноземної валюти - відповідно золотом та іноземною валютою. Іншими словами, банкнотну емісію забезпечують активи цен- трального банку. Обсяги пасивної операції центрального банку "емісія банкнот" залежать від його активних операцій - позик банкам, скарбниці (Міністерству фінансів), купівлі іноземної валюти і золота. У цьому сенсі можна сказати, що названі активні операції центрального банку є первинними щодо пасивних. Але це не означає, що кожна позика центрального банку кредитній системі або державі пов'язана з новим випуском банкнот. Такі кредити можуть зараховуватись на рахунки комерційних банків та до скарбниці, можуть відкриватися у центральному банку, і у цьому разі емісія центрального банку буде депозитною, а не банкнотною. Отже, як зазначалось вище, випуск банкнот в обіг є монопольним правом центральних банків, а емісія провадиться на кредитних засадах. Але пропозиція грошей не обмежується лише банкнотною емісією, тому що у багатьох країнах зберігаються платіжні засоби скарбниць - монети та певна кількість паперових грошей (скарбничих білетів). У колишньому СРСР скарбничі білети (один, три, п'ять карбованців) випускались безпосередньо для фінансування дефіциту бюджету. Таким методом фінансування бюджетного дефіциту користувалися в Україні до липня 1993 року, коли Міністерство фінансів впровадило систему касового обслуговування державного бюджету у межах надходжень і перейшло на кредитне обслуговування його дефіциту. У країнах Заходу обслуговування бюджетного дефіциту засновується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних (скарбничих) боргових зобов'язань. Починаючи з 1995 року в Україні також розпочато емісію державних 92 ГРОШІ ТА КРЕДИТ цінних паперів - ринкових, що обертаються на вільному ринку, і неринкових, що мають фіксованого власника й не обертаються на ринку цінних паперів. Випуск і розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів впливає на емісійні процеси у тому разі, якщо ці цінні папери розміщуються у банківських депозитних установах, у тому числі і в центральному банку. Купуючи державні зобов'язання, центральний банк започатковує основу для подальшої депозитно-чекової емісії комерційних банків, що призводить до зростання грошової маси в обігу. Як зазначалось вище, емісія грошей проводиться і на другому рівні банківської системи, тобто комерційними банками та іншими фінансово- кредитними установами. Цим банкам притаманна функція емісії депозитних (банківських) грошей. їх випуск - це банківська операція, пов'язана з перетворенням боргових зобов'язань у платіжні засоби, які можна безпосередньо використати на грошовому ринку. Цей процес ще називають моне- тизацією боргових зобов'язань [2]. Наприклад, постачальники часто реалізують свої товари з відстрочкою платежу, але отриманий вексель як боргове зобов'язання можна продати (дисконтувати) комерційному банку й отримати відповідну суму грошей, яка буде зарахована на поточний рахунок (депозит) постачальника. У більшості випадків гроші повертаються до банку, коли боржник за банківською позикою або за векселем, що перебуває у портфелі банку, погашає борг. Отже, обіг грошей являє собою результат взаємодії двох протилежних потоків: один потік - випуск грошей (платіжних засобів) через банки для задоволення господарських потреб економічних агентів; другий потік- це повернення грошей боржникам підчас погашення боргових зобов'язань. Оскільки випуск платіжних засобів, як правило, відбувається активніше, ніж їх повернення, грошова маса має тенденцію до зростання. Комерційні банки часто називають посередниками у сфері попиту і пропозиції капіталів. їхня основна функція полягає в тому, щоб надавати кредити суб'єктам господарської діяльності за рахунок коштів, залу- чених на депозити. Однак банки - це не тільки посередники на ринку, а й "фабрики", які можуть "виробляти гроші" з допомогою емісії депо- зитних грошей, тобто перетворюючи боргові зобов'язання у платіжні засоби. ТЕМА 3 Грошовий ринок 93 Комерційні банки утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Відомо, що грошова маса зростає, коли банки надають кре- дити клієнтам, і зменшується, коли останні повертають кредити. Банк може надавати нові кредити й утворювати додаткові гроші лише тоді, коли у нього є вільні резерви. Аналогічний ефект емісії грошей буває тоді, коли комерційний банк купує на фондовому ринку державні цінні папери. У цьому разі державні зобов'язання перетворюються у платіжні засоби. Додаткова емісія грошей можлива через придбання банком іноземної валюти. І навпаки, продаж державних цінних паперів, погашення державного боргу або продаж іноземної валюти означатиме зменшення грошової маси. Таким чином, банківська система керує пропозицією грошей, тобто оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші. У розпорядженні центрального банку є економічні важелі, спираючись на які він здатний впливати на формування грошової пропозиції і регулювати грошовий обіг у країні. Серед них важливе місце належить таким макроекономічним показникам, як >грошова база, >банківські резерви, >грошово-кредитний мультиплікатор. Обов'язкові резерви є часткою (нормою у відсотках) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка згідно з чинним законодавством або встановленими нормативними актами має зберігатись у формі касової готівки комерційних банків та інших депозитів у центральному банку. Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що встановлення норми і обов'язкових резервів комерційних банків є компетенцією НБУ. Привертає увагу такий факт: у різних країнах норми обов'язкового резерву за обсягом значно різняться між собою. Це пояснюється неоднозначністю завдань, що вирішуються за допомогою регулювання норми обов'язкового резерву в різних країнах. Насамперед нормативне визначення обов'язкових резервів має метою забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків, підтримки їх ліквідності. Історії розвитку банківської справи відомі непоодинокі випадки, коли в період паніки на фінансовому ринку вкладники депозитів вдавалися до масових вилучень своїх коштів, що призводило до чисельних банкрутств комерційних банків. Як протидію цьому 1935 р. у США було запроваджено систему стовідсоткового державного страхування депозитів. З цією метою 94 ГРОШІ ТА КРЕДИТ. утворено Федеральну корпорацію зі страхування депозитів, яка страхує банки та їхніх клієнтів від таких ситуацій. Система страхування депозитів існує і в багатьох інших країнах Заходу. Слід враховувати й те, що у разі виникнення нестандартних ситуацій комерційні банки мають можливість отримати додаткову суму готівки в Національному банку. Звідси можна зробити висновок, що функція захисту інтересів клієнтів за допомогою зберігання нормативних резервів не є головною [3]. Важливішою є інша функція розглядуваних резервів. Ідеться про їх використання як провідного важеля регулювання можливостей комер- ційних банків здійснювати емісію банківських грошей: за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію, низької-стимулювати. Обов'язкові банківські резерви зосереджуються у двох формах: а) у формі касової готівки комерційного банку; б) у формі коштів на резервному рахунку у центральному банку. Співвідношення між депонованими коштами (вкладами) в Цен- тральному банку і готівкою, що міститься в касах комерційних банків, регулюється встановленими нормативами. У системі теоретичного аналізу пропозиції грошей важливе місце посідає показник |