Тексти лекцій. Навчальнометодичний посібник для студентів вищих навчальних закладів Луганськ дз лну імені Тараса Шевченка
 Скачать 2.15 Mb.
|
|
Тема 9. Невротичні розлади, психогенні реакції і психосоматичні розлади у розумово відсталих дітей і підлітків ПЛАН 1. Невротичні розлади в розумово відсталих дітей і підлітків. 2. Психогенні реакції в розумово відсталих дітей і підлітків. 3. Психосоматичні розлади в розумово відсталих дітей і підлітків. Відомо, що під впливом важких життєвих обставин (неможливість впоратися з навчальною програмою, зневажливе або навіть знущальне відношення оточення) у розумово відсталих осіб з'являються нормальні або патологічні емоційні реакції. Проте довгий період часу відмовлялися визнавати, що механізм реагування інтелектуально неповноцінних людей на несприятливі життєві ситуації той же або приблизно такий же, як і в інтелектуально повноцінних індивідів. Вважали, що незрілість особистості відсталої дитини й навіть дорослого, недиференційована, неадекватність і егоцентричність їх почуттів не дозволить їм сформувати такі емоційні механізми, які лежать в основі неврозів. У міру вивчення психології і психопатології розумово відсталих осіб і накопиченні знань про психогенні нервово-психічні розлади сформувалося переконання про можливість виникнення цих розладів у людей із відхиленнями в розвитку. Пенросе (1963), вивчаючи 1280 розумово відсталих, виявив у 132 з них психоневрози й інші розлади особистості. При цьому в легко розумово відсталих осіб вони зустрічалися майже в два рази частіше, ніж у осіб помірно і важко розумово відсталих. На його думку, обсесивні неврози, тривожні стани й істерія, ймовірно, спостерігаються у них з такою ж частотою, що і в популяції. Ці розлади можуть бути причиною відхилень в поведінці, утруднень в освоєнні навчальної програми і як наслідок — причиною госпіталізації. Хілард і Кірмен (1965) описали труднощі диференціального діагнозу між психозом і неврозом у розумово відсталих осіб. Особливо, на їх думку, це справедливо по відношенню до дітей. Вони вказали на емоційні труднощі як на причини виникнення неврозів у дітей і привели описи симптомів, що найчастіше зустрічаються. Вони звернули увагу на те, що навіть важко розумово відсталі діти, особливо з неблагополучних сімей, були схильні до стійких негативних емоційних реакцій (занепокоєння, негативізм, реакції опору) на незнайомі обличчя, незвичну обстановку й відрив від сім'ї. Кірмен (1972) вважає, що емоційне дозрівання розумово відсталих дітей відбувається повільніше, а диференціація почуттів у них завершується пізніше, ніж у дітей, що нормально розвиваються. Афективність дітей, що поступово стабілізується, визначає їх поведінку й дозволяє їм реагувати на все, що відбувається навкруги. При цьому їх поведінка залежить значною мірою від моральної оцінки, яка виробляється в них під впливом виникаючих стосунків між дітьми й між дітьми й дорослими. Джордан (1972) вказував на те, що у багатьох випадках неможливо визначити характер і походження неправильної поведінки розумово відсталих індивідів. Нав'язливі рухи, думки, страхи, ворожість й інші невротичні розлади в розумово відсталих дітей не завжди своєчасно розпізнаються. Балтазар (1975), підкресливши важливість проблеми, здійснив огляд більше 1500 джерел літератури, присвячених емоційним розладам розумово відсталих осіб, які виникали в процесі адаптації до довкілля. Значення цієї роботи визначається вказівкою автора на необхідність створення спеціальних профілактичних програм, здатних попередити емоційні розлади у людей з порушеннями розвитку. Кауфман і Пауне (1975) попереджають про те, що соціальна адаптація розумово відсталих осіб без підтримки оточення практично неможлива й може привести до емоційних зривів. Для абілітації розумово відсталі особи разом з інтелектуальним вдосконаленням потребують розвитку емоційно-вольових якостей. Навчання необхідним життєвим навичкам, як припускають автори, зменшить вірогідність фрустрацій і сприятиме попередженню емоційних розладів. Зростає увага до різних форм поведінки, що відбивають емоційні труднощі, що часто ускладнюють життя розумово відсталих індивідів. Різноманітність (за вихованням, культурним оточенням, психічним і фізичним характеристикам) розумово відсталих дітей дозволяє одним більш благополучно пристосовуватися до навчання, праці й інших умов життя, тоді як багато хто не справляється з цим. Меншому числу з них вдається уникнути труднощів, вони можуть бути позитивними, доброзичливими, пасивними, товариськими. Більшість же стає тривожною, ворожою, агресивною й антисоціальною. Їх інтелектуальна обмеженість серйозно перешкоджає отриманню задоволення від власних зусиль і здатності з успіхом відповісти на вимоги і очікування оточення. Із-за утруднень в адаптації розумово відсталий індивід потребує допомоги інших людей. У результаті головним чином від підтримки навколишніх дорослих залежить, буде або ні задовільним емоційне пристосування. У випадку якщо дорослі тільки ставлять перед відсталою дитиною завдання й не забезпечують необхідною підтримкою її зусилля, її потреби стають наполегливішими. Виявивши, що на неї не звертають уваги або відкидають, така дитина інтенсифікує свою неприйнятну поведінку. Подібна поведінка може розвиватися і набувати постійного характеру як вдома, так і в школі, незалежно від розуміння дорослими розумової відсталості дитини. Усвідомлення дорослими труднощів дитини може поєднуватися з емоційним неприйняттям її поведінки. Крах батьківських амбіцій у ставлені до дитини призводить до все зростаючого розчарування. Вони реагують гнівом і позбавляють дитину своєї любові, вважаючи її упертою, аморальною або ледачою. А вона, у свою чергу, спостерігаючи навкруги одні лише загрози, стає тривожною, періодично вибухаючи афективними спалахами. У результаті дитині доводиться долати й розумову відсталість, і емоційні труднощі, що виникли через нерозуміння або неприйняття її оточенням. Особливо великі складнощі у дитини, що відстає в розвитку, можуть виникнути із-за раптових змін в оточенні, наприклад при появі нових людей. За відсутності необхідної сімейної підтримки вона стає надмірно замкнутою, боязкою або байдужою. У той же час зацікавлений, але дуже вимогливий дорослий (вихователь, учитель) пригнічує ініціативу дитини, яка стає нездатною зосередитися й засвоїти необхідний матеріал. Із-за слабкості інтелектуальної регуляції почуттів розумово відсталі особи не здатні управляти своїми емоціями відповідно до обставин. Коли що-небудь не виходить, вони не здатні знайти задоволення тієї або іншої своєї потреби в іншій активності. Вони практично не можуть подавити почуття образи на того, хто спорудив перешкоду на шляху задоволення їх потреб. У багатьох розумово відсталих дітей з народження є хворобливо змінений фон настрою. Вони дратівливі, у них переважає понижене, а нерідко й трохи похмурий, злісний настрій. Природно, при такому емоційному фоні часто провокуються спалахи афекту з руйнівними та агресивними вчинками. Нижче підсумовуються чинники, сприяючі виникненню у розумово відсталих суб'єктів психічних порушень.
У розумово відсталих підлітків із церебрально-ендокринною недостатністю, особливо при несприятливо протікаючому пубертатному кризі, розвиваються розлади потягів (гіперсексуальність, булімія, відходи, бродяжництво, агресивно-садистичні тенденції). К. С. Лебединська (1979) описала декомпенсацію невротичного типу й психічну декомпенсацію психопатоподібного типу: з переважанням емоційно-вольової нестійкості, з переважанням афективної збудливості, з переважанням патології потяги). М. Ш. Вроно (1983) виникнення декомпенсацій розумової відсталості пояснює, зокрема, астеніями й невротичними розладами (тиками, заїканням, порушеннями сну й апетиту, страхами, істериформними явищами). 1. Невротичні розлади у розумово відсталих дітей і підлітків Труднощі, що часто зустрічаються на життєвому шляху розумово відсталої дитини або підлітка, можуть привести до невротичних розладів. Тенденцію до появи невротичних розладів виявив у олігофренів Кречмер (1959). Г. Е. Сухарева (1965) умовою виникнення невротичних синдромів у розумово відсталих дітей вважає не різко виражений інтелектуальний дефект і відносно збережену емоційність, ізольованість від дитячого колективу, нездатність оволодіння загальноосвітньою шкільною програмою і т. ін. Порушення, що спостерігаються в розумово відсталих дітей, у поведінці нерідко пов'язують із психотравмуючими чинниками й пояснюють психологічними механізмами компенсації й гіперкомпенсації. В. В. Ковальов, Е. І. Кириченко, Б. А. Лєдєньов, Г. С. Марінчева (1995) вважають, що у дітей з неглибокою розумовою відсталістю під впливом психотравмуючих чинників можуть виникати невротичні розлади у вигляді страхів, тривоги, коливань настрою, системних невротичних реакцій (тики, заїкання, енурез, енкопрез, розлади сну і апетиту). Вони можуть також проявлятися порушеннями поведінки: афективними реакціями, прогулами і т. ін. Причиною невротичних розладів можуть стати направлення дитини в загальноосвітню школу, переживання підлітком власної неповноцінності, неможливість брати участь в іграх і заняттях психічно повноцінних однолітків, зневажливе, знущальне, жорстоке ставлення оточення. Б. Е. Мікіртумов (1976) вважає, що вплив періоду статевого дозрівання на динаміку розумової відсталості опосередкований складними взаємовідносинами між соціально-психологічними умовами розвитку, особливостями вікової реактивності й резидуально-органічної церебральної недостатності. Бароф (1986), поставивши питання про тотожність почуттів у розумово відсталих індивідів порівняно з інтелектуально благополучними особами, відповідає на нього позитивно. Невротичні розлади у легко розумово відсталих дітей і підлітків принципово не відрізняються від таких же у індивідів, що нормально розвиваються. Невротичний розлад — хвороблива реакція особистості на несприятливу життєву ситуацію. Цей психогенний (як правило, пов'язаний з переживанням конфліктів) нервово-психічний розлад, що виникає в результаті порушення особливо значимих життєвих стосунків людини й проявляється розладом нервово-вегетативних функцій. Зазвичай ускладнена вагітність матерів розумово відсталих дітей і, як правило, аномальні пологи вносять свій внесок у створення в них нахилу до невротичних розладів. Часто переносимі інтелектуально неповноцінними дітьми соматичні захворювання створюють сприятливий астенізуючий фон, сприяючий виникненню невротичних розладів. У походженні й оформленні клінічної картини неврозів великого значення набувають преморбідні особливості особистості. У переважної більшості дітей в походженні розумової відсталості беруть участь наслідки перенесених органічних ушкоджень головного мозку. Внаслідок цієї патології нерідко формуються органічні психопатоподібні порушення особистості. Серед них найчастіше зустрічаються нестійкість, запальність, емоційна лабільність та ін. Ці риси особистості разом з інтелектуальною неповноцінністю ще більше утруднюють пристосовні можливості індивіда і збільшують і без того підвищений ризик виникнення невротичних розладів. Психічні травми в дитинстві (втрата батьків, боязнь залишитися незахищеним), хвороба батьків, тривала розлука з ними, конфлікти між близькими людьми створюють тривалі стресові ситуації, виснажують захисні можливості особистості й організму і викликають невротичні розлади. З соціальних чинників в етіології неврозів розумово відсталих дітей найважливішою виявляється неблагополучна обстановка в сім'ї (розлучення, позашлюбне народження, виховання приймальними батьками). До захворювання невротичними розладами призводять материнські депривація, неправильна підготовка до життя (надмірна опіка, незвичайна суворість або бездоглядність), невідповідне статеве виховання. Неврастенія — найбільш поширена форма невротичного розладу в розумово відсталих дітей і підлітків. Його причиною зазвичай є виснаження нервової системи із-за надмірної і, як правило, тривалої фізичної або розумової напруги, пов'язаної з негативними емоціями. У розумово відсталих дітей така ситуація створюється зазвичай при вступі до загальноосвітньої школи. При навчанні в перших класах вони не лише не справляються з навчальним навантаженням, але й нерідко стають об'єктом кепкувань з боку однолітків і надмірного тиску з боку дорослих. В основі цього невротичного розладу лежить дратівлива слабкість, підвищена збудливість і стомлюваність, які поєднуються з пониженням загального самопочуття. Стомлюваність проявляється підвищеною виснажуваністю, постійною втомою, пониженою продуктивністю, дратівливістю, нездатністю отримувати від чого-небудь задоволення, головними болями, запамороченнями, почуттям внутрішньої напруги, розладами сну (труднощами засипання і сонливістю вдень). У дітей зазвичай переважають явища перезбудження (підвищена реактивність, психомоторне занепокоєння), афективні спалахи з руховим збудженням, агресією. У деяких з них на передній план виступають вегетативно-соматичні розлади: анорексія, нудота, розлад ритму дихання, кашель, спазм голосової щілини, неприємні відчуття в серці, непритомність. Істерія Нерідко у розумово відсталих дітей і підлітків розвивається невротичний розлад по механізму виникнення, що відповідає істерії — неврозу, формування симптоматики якого ґрунтоване на підвищеній емоційності й навіюваності. Оскільки розумово відсталі діти і підлітки відрізняються несамостійністю й особливою навіюваністю, то й ризик виникнення у них короткочасних істеричних реакцій або істерії дуже високий. Захворювання зазвичай розвивається гостро, як правило, у безпосередньому зв'язку з переживанням несприятливих обставин, які складаються найчастіше через завищені вимоги до оточення і неможливістю виконати ці запити. Нерідка ситуація, що призводить до розвитку істеричного неврозу, — обставини притягнення до відповідальності за здійснення антигромадської або навіть протиправної дії (крадіжки), за яку необхідно нести відповідальність. У походженні істеричних розладів велику роль грає механізм «втечі в хворобу», умовній приємності, вигідності або бажаності хворобливого симптому. Симптоми істерії дуже різноманітні й мінливі навіть у одного й того ж хворого. Прояви істерії можуть бути психічними (втрата спогадів, страхи, іпохондричні прояви, звуження свідомості), моторними (паралічі, парези, порушення ходи, судорожні припадки, гіперкінези, спазми, афонія, мутизм), сенсорними (сліпота, глухота, гіпо- і гіперестезії) і вегетативно-соматичними (порушення серцевої діяльності, дихання, шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи). Як правило, скарги демонстративні. Вони підкреслюють незвичність, тяжкість, непереносимість хворобливих явищ. Клінічна картина істерії може відтворювати відомі синдроми: «бронхіальну астму» (при утрудненні вдиху, а не видиху, як це буває при астмі), «ниркових кольок», при яких немає об'єктивних ознак цього захворювання. Передумовою виникнення істеричної симптоматики у розумово відсталих індивідів можуть також явитися органічні порушення ЦНС, особи істероїдного типу, що особливо проявляються психопатоподібними рисами. Зустрічаються також гострі афективні спалахи, що супроводжуються психомоторним збудженням і звуженням свідомості («істеричні припадки»), що провокується конфліктами. Рухи, що виникають в цих випадках, нагадують тонічні й клонічні судоми, супроводжуються криками, стогонами, плачем. У дітей істерія найчастіше проявляється астазією-абазією, паралічами, гіперкінезами, тремором, припадками, нападами задухи, психомоторним збудженням, мутизмом, афонією, спазмами кишечника, блювотою, що повторюється. Можуть бути афективні спалахи, присмеркові стани, непритомність. Невроз нав'язливих станів Основна його ознака — нав'язливі стани, думки, що несподівано з'являються, страхи або дії, не пов'язані зі змістом свідомості й тому сприймані хворими як чужі, емоційно неприємні. Критичне відношення до них спонукає хворого боротися з ними. В основі походження цього невротичного розладу — конфлікт, що виник із-за протиріч між потягами, бажаннями й потребами особистості, з одного боку, і боргом, або моральними принципами (як правило, нав'язуваними авторитетними фігурами), — з іншою. У розумово відсталих дітей і підлітків у зв'язку з їх нездатністю робити аналіз своїх переживань зазвичай важко виявити такі складні розлади. У тих же випадках, коли цей невроз діагностується, його симптоматика виявляється рудиментарною. Вона виступає швидше у вигляді насильницьких явищ, які позбавлені елементів усвідомлення переживань і у зв'язку з цим боротьби з ними. Цей розлад, як правило, починається поступово у тривожних, схильних до невмотивованих страхів, недовірливих дітей. У клінічній картині можуть спостерігатися страхи або такі симптоми, як елементарні рухи або дії — гризіння нігтів, смоктання пальців, або складніші захисні ритуали (спльовування, дотики до яких-небудь предметів, постукування і т. ін.). Як правило, невротичні розлади у розумово відсталих дітей і підлітків відрізняються моносимптомністю, при них найчастіше вражаються ослаблені хворобами органи і системи, що недостатньо сформувалися. У клінічній картині дуже велике місце займають сомато-вегетативні прояви, різні форми порушень поведінки, при яких розгальмовуються примітивніші способи пристосування (порушуються харчова, самозахисна поведінка). У них легко (умовно-рефлекторно) утворюються й закріплюються різні незрілі форми реагування(наприклад, пасивно-оборонна реакція — страх). 2. Психогенні реакції в розумово відсталих дітей і підлітків Багато авторів відмічають схильність розумово відсталих індивідів до реактивних депресій (Юркова І. А., 1967). Усі описані особливості психіки розумово відсталих індивідів роблять їх особливо чутливими до різних перешкод, що зустрічаються на життєвому шляху. Цей тип психопатології зустрічається у них нерідко. Більше того, багато авторів вважають розумову відсталість чинником, що привертає до розвитку реактивних станів (Бунєєв А. Н., 1950; Фелинська Н. І., 1944). І. Н. Введенський і М. С. Хейф (1940), що спостерігали психогенні реакції у олігофренів, описали синдроми: псевдодеменцію, істеричні розлади, депресію, ступор і вказали на особливості їх прояву: бідність і мізерність психопатологічної продукції, монотонність і тривалість течії. К. X. Короленко (1942) відмітив у олігофренів дві форми психогенної дементності: афективну дементність і псевдодементність. Він відрізняв першу від другої за відсутністю істеричної реакції, природності поведінки, за утрудненнями під час виконання складніших завдань. І. Т. Ментешашвілі і Н. М. Асатіані (1945) дійшли висновку, що у олігофренів гострі істеричні реакції характеризуються бідністю клінічних проявів. В. А. Осташева (1946) вважає, що у розумово відсталих осіб створюються передумови для виникнення реактивних станів. Переживання ними у зв'язку з низьким інтелектом безвихідності ситуації й нездатність до логічного розв’язання конфліктних ситуацій сприяють формуванню властивої саме їм клінічної картини цих станів. На думку О. Е. Фрейєрова (1964), при реактивних станах у розумово відсталих осіб «під впливом зовнішніх ситуаційних чинників на більш менш значний період часу змінюється клінічна симптоматика олігофренії, з'являються нові симптоми, відбуваються зрушення в афективність, порушуються звичні форми поведінки». Атипічність реактивних станів проявляється в тому, що в їх клінічній картині переважають явища загальмованості (страху) й бідність симптоматики, вони носять затяжний характер, не виявляючи впродовж тривалого часу яких-небудь змін. Л. А. Булахова (1984) у дітей з розумовою відсталістю резидуально-органічного генезу виявили реактивно виникаючі «параутистичні» стани. Ці розлади виникали в дітей з явною емоційною і комунікативною недостатністю. Вони проявлялися в пасивності до пізнання того, що оточує, хворобливій реакції на зміну обстановки, посиленні замкнутості, негативізмі, відмові від мовного спілкування. Надалі, опісля від 2 до 12 років, відмічена лише часткова адаптація в умовах звичного змісту й навчання. Багато розумово відсталих дітей (43%) насилу переносять своє положення учнів корекційної школи. Особливо це відноситься до дівчаток у періоді статевого дозрівання (27%), а також до дітей, які проводять частину дня в сім'ї. Рідше (6%) зустрічаються складніші випадки реактивних станів (Блюменфельд С., 1971). У розумово відсталих дітей часто зустрічаються психогенні реакції. Враховуючи ж стерту картину їх симптоматики, її короткочасність і благополучний результат, доводиться допустити, що в поле зору психіатрів потрапляють далеко не всі ці розлади. Питома вага психогенних реакцій фактично значно вища, що й відповідає катамнестичним даним, що вказують на значну мінливість симптоматики, ранимість дітей і нестійкість компенсаторних можливостей цих хворих. Реактивні стани в дітей і підлітків з астенічною формою розумової відсталості Будучи афективно нестійкими, збудливими й виснажуваними, а також маючи цілу низку особливостей у мисленні й діяльності, діти з астенічною формою розумової відсталості порівняно легко дають психогенні реакції. У ряді впливів середовища, які викликають ці реакції, — втрата близьких, неуспішність у школі, перехід в інший навчальний заклад, переїзд, безперервні конфлікти в сім'ї або в колективі однолітків. Розумово відсталі підлітки виявляються більш ранимими, ніж діти іншого віку. Симптоматика реакцій у них розгортається впродовж декількох діб. Іноді вже на 2-3-й день хворі стають спокійнішими і рівнішими в поведінці. Деякі з дітей у перший тиждень ще нестійкі, легко збудливі, плаксиві, але і їх стан впродовж короткого часу повністю нормалізується. Психогенні реакції протікають по-різному. Усіх хворих з короткочасними психогенними реакціями за особливостями клінічної картини можна умовно розділити на три типи. У частини хворих виникають дисфорічні стани, що супроводжуються руховим збудженням. На висоті афекту з'являються суіцидальні думки, а в інших — прагнення до руйнувань або агресії. Надя Н., 12 років Батько помер від раку, мати — нервова. Дитина від першої вагітності, пологи в асфіксії. На 3-му році перенесла грип, коклюш і вітряну віспу. Психічний розвиток уповільнений. Завжди була неспокійною. Виховувалася в дитячих установах, але товариства дітей не любила, не брала участі в загальному занятті, не запам'ятовувала казок і віршів, легко вступала в конфлікти. Із-за непідготовленості навчається в школі з 8 років, із програмою не справлялася. Довго не могла засвоїти букви, навчитися читати, запам'ятовувати вірші. Насилу навчилася навичкам рахунку. Формування просторових уявлень, орієнтування в сторонах власного тіла, уміння відтворювати ритми й послідовні дії — усе це розвивалося зі значною затримкою. Відзначалася недостатня старанність, дівчинка часто відволікалася, була пасивною, в'ялою. Часто афектувала, була образливою й плаксивою. До 12 років був енурез. Була переведена в корекційну школу, де і провчилася до 4-го класу. У зв'язку з неприємностями, що виникли в школі, стала гірше вчитися, з'явилося рухове занепокоєння, годинами кричала, плакала, мотала, трясла і закидала голову, билася нею об стіну. У лікарні спочатку була неспокійною, дратівливою, збудливою, агресивною й неслухняною. Потім стала спокійніша, рівніша в поведінці. У дівчинки була виявлена психогенна реакція з легким ступенем астенічної форми розумової відсталості. В іншої частини розумово відсталих у зв'язку з життєвими труднощами з'являються астено-депресивні стани, суіцидальні наміри. Для третьої частини характерні поведінкові розлади з меншими афективними розладами. Порушення їх поведінки полягають або у відходах від труднощів життя (втечах), або — в демонстративних загрозах убити себе і в різкому руховому збудженні. Реактивні стани в дітей і підлітків із стенічною формою розумової відсталості У дітей і підлітків із стенічною формою розумової відсталості короткочасні психогенні реакції проявляються, головним чином, в порушеннях поведінки: втечах, афективному збудженні й руховому занепокоєнні. Більшість із них погрожує покінчити життя самогубством або навіть, що частіше, демонстративно здійснюють суіцидальні спроби. У меншої частини відзначаються або неглибокі й короткочасні періоди зниження настрою, або псевдодеменція. Ці реакції завжди закінчуються сприятливо, і їх тривалість рідко перевищує декілька тижнів. Катя З., 15 років Мати перенесла психоз неясного походження. Від другої нормальної вагітності. До року важко хворіла на дизентерію, а потім коклюш і скарлатину. Психомоторний розвиток дещо відставав. У школу пішла з 7 років, залишилася на другий рік в першому класі. З програмою 5-го класу впоратися не змогла. За характером була товариською, доброю, наполегливою й працелюбною. З 14 років стала грубою, неслухняною, додому приходила пізно, перестала займатися навчанням. Опісля півроку з'ясувалося, що дівчинка живе разом зі своїм однокласником. Як тільки цей факт став відомим, стала замкнутою, сумною, не відповідала на питання, багато плакала, відмовлялася від навчання, удома нічим не хотіла займатися і у зв'язку з цим поступила в психіатричну лікарню. Настрій в лікарні незабаром нормалізувався, стала товариською, легко вступала в контакт, охоче про себе давала відомості, була розв'язною, грубою. Відзначалися сексуальність та інтерес до хлопчиків. Багато приділяла уваги своїй зовнішності. Круг знань і уявлень про навколишнє життя виявився помітно обмеженим. Інтереси були вузькими, переважно зосередженими на сексуальній тематиці. Мовлення граматично правильне, словниковий запас малий, сприйняття поверхневе. Емоційні реакції недостатньо диференційовані. Інтелектуальний розвиток відповідає легкій розумовій відсталості. Критики до своєї поведінки не має. Рекомендований перехід в корекційну школу. Після виписки продовжувала бродяжити, жила разом з тим же підлітком, у школу не з'являлася. У цьому випадку в дівчинки з легкою стенічною формою розумової відсталості під впливом викриття її сексуальних стосунків і пов'язаних з цим покарань і засуджень, а також у зв'язку з шкільними труднощами виникла короткочасна психогенна реакція у формі дуже неглибокого зниження настрою (субдепресія). Реактивні стани в дітей і підлітків з атонічною фазою розумової відсталості Прикладом психогенної реакції у підлітка з атонічною формою розумової відсталості може бути наступна історія хвороби. Саша М., 14 років, учень 5-го класу допоміжної школи Хлопчик від першої вагітності. На першому році життя тричі переніс важку пневмонію, яка в подальші роки повторювалося неодноразово. У 5 років хворів на свинку, в 6 років — вітряною віспою. У цьому ж віці впродовж трьох днів був важкий гарячковий стан неясної етіології. З 8 років пішов в масову школу, але вже через рік переведений у корекційну. Хлопчик неговіркий, неактивний, в'ялий, мало цікавиться дитячими розвагами, як правило, прагне до самоти і справляє враження дещо дивного (кладе в рот скло і т. ін.). Поведінка зазвичай впорядкована, він слухняний і дисциплінований. Після смерті батька, який потрапив під потяг, спочатку дуже збудився, не знаходив собі місця, а потім став ще мовчазнішим, замкнутішим і в'ялішим. Погано спав ночами, схоплювався, говорив з собою. На цьому фоні виникали неодноразові афективні спалахи з озлобленням і криком. У зв'язку з такою поведінкою був відсторонений від навчання. У лікарні в контакт вступав не відразу, у бесіді виявляв обмежений запас слів, лаконічність відповідей, сповільненість мислення. Розповів про те, що після загибелі батька часто про нього думав; настрій був поганим, плакав і через це перестав вчитися. Інтелект відповідає легкій розумовій відсталості. Емоційне життя бідне, міміка малодиференційована. Впродовж декількох днів був тихим, задумливим, сумним, тримався відособлено, в класі не виконував свідомо легких завданнь. Поступово став веселіший, активніший, бадьоріший, почав брати участь у роботі класу й частково в іграх хлопців. У представленій історії хвороби описується підліток з легкою атонічною формою розумової відсталості, у якого услід за важким потрясінням (загибель батька) розвинулася короткочасна психогенна реакція. Її особливість у тому, що в клінічній картині на перше місце виступало посилення властивих хворому рис особистості, що мали місце до хвороби, і в меншій мірі — афективні розлади (тривога, збудження). 3. Психосоматичні розлади в розумово відсталих дітей і підлітків Досвід показує, що у розумово відсталих дітей і підлітків нерідко виявляються порушення соматичних функцій, які виникають у зв'язку з перенесеними життєвими труднощами. Ці відхилення відносяться до психосоматичних розладів. Психосоматичні розлади — розлади функцій органів і систем, у походженні і течії яких провідна роль належить дії психотравмуючих чинників. Ці розлади, що вважаються хворобами адаптації, дістали також назву стресзалежних, що відбиває важливу роль в їх походженні психосоціальних впливів. В етіології цих розладів разом з психотравмуючими обставинами бере участь значне число чинників:
Вірогідність виникнення цих розладів у розумово відсталих особливо велика. Чинників, сприяючих цьому, декілька. По-перше, у зв'язку з наявною у них інтелектуальною неповноцінністю і недостатньою сформованістю емоційно-вольової сфери вони частіше, ніж нормальні діти, переживають свої утруднення в спілкуванні й виконанні як навчальних, так і трудових завдань. По-друге, їм не вдається здолати виникаючі труднощі або компенсувати свої невдачі за рахунок іншої діяльності, чим і посилюють психологічний конфлікт. По-третє, у них велика вірогідність розвитку алекситімії — обмежених здібностей до співпереживання, мізерності словникового запасу, неможливості вербалізувати зміст психологічних конфліктів. По-четверте, у багатьох з них — природжена або придбана підвищена ранима, загострена чутливість до образ і невдач. По-п'яте, у них практично відсутні знання про будову, діяльності організму і відхиленнях в його функціонуванні, що при появі незнайомих відчуттів в тілі може привести до страху або тривоги. По-шосте, слід зазначити, що виникають у багатьох розумово відсталих природжені порушення регуляції діяльності внутрішніх органів, відхилення в їх функціонуванні й навіть вади їх розвитку. Усе це, разом узяте, значною мірою пояснює велику частоту виникнення у них психосоматичних розладів навіть при зустрічі з відносно незначними невдачами й розчаруваннями. Незважаючи на такий високий ризик виникнення психосоматичних розладів у розумово відсталих, судити про їх поширеність у дітей і підлітків досить складно, оскільки їх дуже важко розпізнати. Багато їх симптомів розглядаються як особливості поведінки розумово відсталих дітей, нездатних управляти функціями своїх органів і систем (енурез, енкопрез та ін.). Іноді їх психосоматичні розлади відносять на рахунок неврозоподібних, невротичних розладів (головні болі, диспептичні розлади та ін.) або «органічних» соматичних захворювань (вад розвитку внутрішніх органів, інфекційних хвороб і т. д.). У розумово відсталих психосоматичні розлади шлунково-кишкового тракту можуть з'являтися у формі короткочасних реакцій, що виникають після сильних негативних переживань: втрати апетиту, блювоти, «шлункових спазмів», проносу, запору. Функціональні порушення виникають або услід за згаданими реакціями, або первинно. Прикладом можуть бути неприборкана блювота, постійні запори, анорексія. До психосоматичних хвороб відносять спастичний коліт, виразкову хворобу шлунку і дванадцятипалої кишки. Симптоматика хвороб може поєднуватися з астенією, іпохондрією, фобіями й депресією. Можуть виникати зміни особистості, що характеризуються упертістю, односторонньою активністю, збудливістю, підвищеною тривожністю, замкнутістю, невпевненістю в собі, залежністю від оточення. У розумово відсталих психосоматичні розлади серцево-судинної системи зустрічаються у вигляді короткочасних реакцій: скороминучої тахікардії, аритмії, підйому або зниження артеріального тиску. Функціональні порушення в них виражаються у відчуттях завмирання й болю в ділянці серця, епізодичній непритомності. Серед психосоматичних хвороб відзначається гіпертонічна хвороба. Особистісні риси у цих хворих міняються. Вони стають тривожними, недовірливими, емоційно лабільними з афективними спалахами гніву або слізливістю. Соматичні симптоми можуть поєднуватися з астенією, що поєднується з іпохондричними або субдепресивними переживаннями. У розумово відсталих психосоматичні розлади органів дихання зустрічаються у формі короткочасних реакцій: кашлю, зміни ритму дихання, порушення тембру мовлення. Функціональні респіраторні порушення — це «невротичний» кашель, ускладнене дихання, афонія, що нерідко поєднуються з тривогою, обтяжливими відчуттями в грудях і вегетативними розладами (пітливістю, почуттям жару або холоду, позивами на сечовипускання). З психосоматичних хвороб органів дихання частіше зустрічається бронхіальна астма. Ці хворі чутливі, дещо тривожні, збудливі, емоційно нестійкі, схильні до зниження настрою, образливі і вразливі. Хвороба нерідко супроводжується астено-де-пресивними або фобічними переживаннями. Епілептичні припадки у цих дітей у 3-5 разів частіші, ніж в загальній дитячій популяції. Психосоматичні розлади шкіри зустрічаються у розумово відсталих у формі короткочасних реакцій — збліднення або почервоніння шкіри, підвищеного потовиділення, «гусячої шкіри». Функціональні розлади можуть бути у вигляді гіперестезії, гіпоестезії, свербежу, висипу або набряку. Психосоматичні хвороби — це нейродерміт, псоріаз, облисіння. Нейродерміт — хронічне захворювання шкіри, що проявляється інтенсивним свербежем і висипом, майже в усіх дітей (88%) супроводжується нервово-психічними розладами: астенічними, депресивними, тривожними, істеричними переживаннями і порушеннями поведінки. Практично завжди з негативними емоціями пов'язані загострення шкірних проявів. Порушення соматичного розвитку у розумово відсталих сприяють виникненню психосоматичних розладів, що проявляються в дисфункціях ендокринних залоз і метаболізму. Вони можуть спостерігатися у формі короткочасних реакцій — гіперглікемії, поліурії, дисменореї. Функціональні розлади — у вигляді коливань маси тіла, стійкої глюкозурії, порушень менструального циклу. Нерідко зустрічаються психосоматичні хвороби — діабет, гіпертиреоз, гіпотиреоз, ожиріння, сексологічні розлади. Гіпертиреоз, зокрема, супроводжується дратівливістю, легкою зміною настрою, боязливим очікуванням нещастя, тривожною квапливістю, імпульсивністю, пониженою потребою уві сні, підвищеною пітливістю. Гіпотиреозу властиві погіршення й без того слабкої пам'яті у поєднанні з млявістю й апатією. Психосоматичні розлади в розумово відсталих дітей розрізняються залежно від віку. Розумово відсталі немовлята реагують на занепокоєння, відчай матері тільки зміною свого соматичного здоров'я. Дитина у матерів, що переживають матеріальні знегоди, зраду близьких або хворобу батьків, відгукується на них зупинкою зростання, стійкою втратою маси тіла й нездатністю засвоювати отримуване живлення. У ранньому дитячому віці зустрічаються наступні психосоматичні розлади: дитячі кольки, звичні відрижки, анорексія, симптоми тика. У дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку частіше зустрічаються головні болі, напади лихоманки, болі в животі, енурез, енкопрез. Психосоматичні розлади підліткового віку можуть бути продовженням тих, які виникли у більш ранній період життя, або властивими переважно віку статевого дозрівання (психічна анорексія або булімія, дисменорея у дівчат, вегето-судинні дистонії). |