Тексти лекцій. Навчальнометодичний посібник для студентів вищих навчальних закладів Луганськ дз лну імені Тараса Шевченка
 Скачать 2.15 Mb.
|
|
Тема 12. Декомпенсація розумової відсталості в дітей і підлітків ПЛАН 1. Особливості динаміки розвитку психічних захворювань. 2. Чинники, що впливають на динаміку розвитку людей із психофізичними порушеннями. 3. Можливості позитивної компенсації дефекту при психічних захворюваннях. 1. Особливості динаміки розвитку психічних захворювань За останні роки все частіше доводиться спостерігати негативні установки суспільства по відношенню до людей з різними психічними захворюваннями, які нерідко ускладнюються зміною якості пізнавальних процесів, зниженням інтелектуальної діяльності, розумовою відсталістю хворих, що ставить питання про можливості їх подальшої соціалізації. Проте, при позитивній динаміці розумової відсталості випускники спеціальних шкіл починають розглядати наявний у них діагноз як соціальну дискримінацію (це теж показник позитивної динаміки) і звертаються в інстанції з проханнями про зняття з них цього діагнозу й обумовленої ним інвалідності. Позитивна динаміка психічних захворювань, які супроводжуються розумовою відсталістю, дає можливість включати в процес реабілітації цих людей не лише фахівців психолого-медико-педагогічного комплексу, але і сім'ю, соціальних педагогів із спеціально розробленими соціальними програмами, а також трудові колективи й громадські організації. Слід зазначити, що розумова відсталість — це збірне поняття, що має різний етіопатогенез, включає безліч клінічних форм, що має чотири ступеня інтелектуальної недостатності, різні рівні соціальної адаптації і неоднаковий прогноз. Багато форм розумової відсталості (особливо, недиференційовані) можуть з віком дитини нівелюватися, і такі підлітки непогано соціально адаптуються. Питання про динаміку розумової відсталості є принциповим. Думки, існуючі з цього питання, можуть бути зведені до двох позицій. 1. У зарубіжній літературі нерідко заперечувалася яка-небудь динаміка в дітей з розумовою відсталістю, остання порівнювалася навіть з ампутованою кінцівкою. Вважалося, що у таких дітей відсутнє «навіть мінімальне поліпшення». Психіатри самого недалекого минулого: Е. Kraepelin (1915), W. Strohmayer (1926), W.Weygandt (1936), М. О. Гуревич (1932), О. Витку (1948), R. Neustadt (1928) розглядали психічне недорозвинення розумово відсталих осіб як стійкий дефект. Е. Doll (1947), діагностуючи розумову відсталість, чималу роль відводить чиннику незмінності цього психічного стану. Багато подальших авторів дотримуються цієї ж точки зору. Так, S. Porteus (1941) вважає, що коливання інтелектуального рівня несумісне з діагнозом розумової відсталості. W. Bassek (1942) на підставі свого психологічного дослідження дійшов висновку, що позитивні зрушення у випадках психічного недорозвинення неможливі. Такий погляд на розумову відсталість обмежував активність лікарів, позбавляв їх надії на можливість зміни стану хворих. Твердження про незмінний характер психічного дефекту ставили розумову відсталість в особливе, окреме від психічних захворювань положення. 2. На думку інших фахівців, це не відповідає реальному стану справ, оскільки саме за кордоном успішно реалізується ідея інтеграції розумово відсталих дітей в звичайні школи. Виходячи з власного досвіду й даних літератури (М. С. Певзнер, В. І. Лубовський, 1963; Г. Е. Сухарєва, 1965 та ін.), можна стверджувати, що у більшості розумово відсталих підлітків до закінчення спеціальної школи нівелюється багато хворобливих розладів (психомоторна збудливість, церебрастенічні прояви, імпульсивність), вони можуть усвідомлено вибирати для себе професію й непогано пристосовуватися до життя. Це відбувається за рахунок процесів компенсації, віковій еволюції і під впливом лікувально-профілактичних заходів. За даними вищеназваних дослідників, а також В. В. Ковальова (1995), 80% розумово відсталих підлітків у легкому ступені до закінчення спеціальної школи за своїми психометричними показниками й клінічними проявами трохи відрізняються від нормальних людей. Л. С. Виготський (1934) не лише визнавав у дітей з розумовою відсталістю можливість змін психіки, але і вважав, що рушійною силою, що визначає розвиток дитини, являються актуальний рівень активності й зона їх найближчого розвитку. Таким чином, на його думку, можна враховувати ті психічні процеси, які знаходяться в стані становлення. Д. И. Азбукін (1936) також вважав, що при олігофренії можливі динамічні зрушення. У згоді з цим поглядом Н. І. Озерецький (1938) пояснював, що завдяки пластичності дитячого мозку є великі можливості компенсації дефекту й навіть значна розумова відсталість з часом більш менш вирівнюється. T. Ramer (1946), простеживши долю 626 розумово відсталих суб'єктів, показав порівняно задовільний їх розвиток і непогане соціальне пристосування. N. O'Connor і J. Tizard (1956) на підставі психометричних даних виявили, що у 80% осіб, що визначалися як розумово відсталі, надалі відзначається значне клінічне поліпшення. ОТЖЕ, ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІКИ. У розумово відсталих дітей розвиток іде в тій же послідовності, що й у нормальних дітей, але діти з деякими формами психічного недорозвинення проявляють силу і слабкість не в тих сферах психіки, в якій діти, що нормально розвиваються. Розумово відсталі діти при окремих клінічних формах у критичному віці виявляють уповільнений розвиток, а при виконанні певних завдань не справляються з ними. У нормальних же дітей універсальний порядок розвитку психіки. У деяких же розумово відсталих дітей у ході розвитку виявляються своєрідні інтелектуальні особливості: сила одних когнітивних проявів і слабкість інших. Наприклад, розумово відсталі діти з синдромами крихкої Х-хромосоми, Прадер-Віллі і Смит-Магнус слабші у виконанні завдань на послідовності порівняно з такими ж на здатність до досягнення. У дітей з синдромом Дауна спостерігаються слабкість експресивної комунікації, особливі труднощі в освоєнні граматики, але в той же час відносне збереження емоційної сфери. Діти з синдромом Вільямса відрізняються крайнім дефіцитом в уміннях, пов'язаних із зорово-просторовими здібностями. Проте автори відмічають розвинені на високому рівні музичний слух і музичні здібності. Діти з синдромом Аспергера проявляють несформованість елементарних побутових умінь і навичок, при цьому можуть показувати високі досягнення в окремих галузях знань — математиці, літературі, мистецтві. Різна етіологія розумової відсталості, таким чином, викликає різні прояви і динаміку інтелектуальних здібностей. У дітей з недиференційованою розумовою відсталістю уповільнений темп розвитку виявляється вже після перших років життя. Проте при диференційованих формах періоди відносно швидкого або повільнішого темпу розвитку можуть чергуватися. При цьому періоди уповільненого розвитку можуть бути пов'язані з віком або з труднощами життєвих завдань. Наприклад, у хлопчиків з крихкою Х-хромосомою стійкий темп розвитку зберігається до 9-10 років, після чого він помітно сповільнюється. У дітей з синдромом Дауна після 6-11-річного віку знижується темп формування мовлення, інтелектуальних умінь і адаптивної поведінки. Другий тип уповільнення темпу розвитку виявляється у деяких розумово відсталих в труднощах придбання навичок(освоєнні ходьби, мови, самообслуговування). На відміну від уповільнення, пов'язаного з віком, ці затримки темпу зустрічаються в різні роки життя. Так, у дітей раннього віку з синдромом Дауна виявляються утруднення при виконанні певних інтелектуальних завдань і в розвитку експресивної мови. У результаті в них найвища швидкість розвитку інтелектуального функціонування відзначається впродовж першого року життя. 2. Чинники, що впливають на динаміку розвитку людей із психофізичними порушеннями Динаміку олігофренії в цілому прийнято визначати як «непрогредієнтну»(за П. Б. Ганнушкіним, 1933) або «еволютивну» (Г. Е. Сухарєва, 1965). Відхилення від цього перебігу хвороби можуть, проте, іноді спостерігатися під впливом несприятливих внутрішніх і зовнішніх чинників (включаючи чинники виховання). Позитивна динаміка при розумовій відсталості обумовлена багатьма чинниками:
Крім того, на позитивну динаміку розумової відсталості робить вплив відносне збереження афективної сфери, переважання позитивних емоцій, відсутність агресивності, грубої сексуальності та інших розгальмованих потягів. Переважання в характері таких рис особистості, як товариськість, добродушність, доброзичливість, довірливість, позитивне ставлення до колективу і до праці, тобто відсутність грубих змін особистостті, також сприяють еволютивному розвитку (Гільяшова І. Н., 1967; Лезненко В. Н., 1967; Есселевич С. А., 1963; Hammar і Bernard, 1966; VigierL., 1966). Л. В. Занков (1951) припустив, що розвиток особистості розумово відсталого може здійснюватися в процесі його діяльності, оволодіння знаннями й навичками. І тим продуктивніший цей розвиток буде, чим досконаліші організація й методика корекційно-виховної роботи. А. Г. Асафова (1963) підтвердила, що соціальне пристосування дітей-олігофренів, що закінчили допоміжну школу, залежить не лише від ступеня інтелектуального недорозвинення, але і від структури їх психічного дефекту. До аналогічного висновку приходять дослідники, що вивчали дорослих із розумовою відсталістю в процесі їх пристосування до трудової діяльності (Гридюшко А. І. 1967; Мєлєхов Д. Е., 1967; Розова М. З., 1965; Сойбельман І.Х., 1967; Сухотіна H. К., 1978 та ін.). У дітей з розумовою відсталістю в динаміці вивчалися не лише пізнавальна сфера в цілому, але і мовлення, і соціальні уміння, і моральний розвиток. Проте можлива не лише позитивна динаміка розумової відсталості, але і негативна. Особливо часто негативна динаміка виникає в періоді пубертатного кризу. Цьому сприяють додаткові шкідливості, які призводять до декомпенсації психічних захворювань :
Декомпенсація проявляється в грубих порушеннях поведінки, зниженні рівня інтелектуальної діяльності, астеноіпохондричних переживаннях, порушеннях соціальної адаптації, регресивних розладах психомоторики (прояви різні, багато в чому залежні від віку), розладах мовлення, втраті навичок самообслуговування, психозах. Негативна динаміка психічних захворювань частіше спостерігається при важчих формах розумової відсталості, зокрема при грубих аномаліях розвитку мозку та інших органів і систем, при ускладнених формах, коли психічне недорозвинення поєднується з психоорганічним синдромом, судорожними нападами і вираженою неврологічною симптоматикою. Таким чином, негативній динаміці розумової відсталості сприяють різні додаткові шкідливості, стани, що призводять до декомпенсації, а також відсутність лікувально-корекційних заходів. 3. Можливості позитивної компенсації дефекту при психічних захворюваннях Позитивна і негативна динаміка розумової відсталості, що відмічається, у психічно неповноцінних дітей і підлітків знімає питання про їх соціальну «безнадійність» і є основою для перегляду традиційних підходів при вирішенні питань інвалідності. Ці підходи також повинні набути динамічного характеру. Нерідко діагностичний ярлик «психічно неповноцінний», «розумово відсталий» і наявна при цьому інвалідність є серйозною (майже непереборною) перешкодою на шляху працевлаштування й соціальної інтеграції молодої людини. Відомо, що багато осіб з легкою розумовою відсталостю непогано адаптуються в суспільстві. Значно гірше йдуть справи з соціальною реабілітацією осіб з помірною і важкою розумовою відсталостю. Проведені вітчизняними авторами катамнестичні дослідження [Порція Л. І., 1961; Певзнер М. С., Лубовський В. І., 1963; Фрейеров О. Е., 1964; Сухарєва Г. Е., 1965; Юркова І. А., 1970] також показали, що багато учнів допоміжних шкіл до кінця навчання виявилися працездатними, опанували певні професії і відносно непогано пристосовувалися до життя. За даними Д. Е. Мєлєхова (1970), 77 % дорослих з легкою РВ є «систематично працездатними». Навіть у випадках помірної РВ за відсутності виражених розладів особистості й поведінки можливі відносно хороша компенсація і соціальна адаптація. Так, за даними Д. Е. Мєлєхова (1970), 66 % РВ помірного ступеня виявляються працездатними в спеціально організованих умовах. Відомі випадки успішної соціальної адаптації осіб із різноманітною психічною патологією, що пов'язано як із позитивною динамікою розвитку психічного захворювання, так і з величезними компенсаторними і надкомпенсаторними можливостями основного дефекту. Життя таких людей, їх громадські досягнення є не лише прикладом успішної соціалізації людей з інвалідністю, але й можуть бути віднесені до категорії «геніальності», що в деяких випадках продовжує бути загадкою для учених. Багаторічні дослідження видатного радянського генетика, доктора біологічних наук, професора Володимира Павловича Ефроімсона, викладені в його книзі «Генетика геніальності», що вийшла в 1998 р., пояснюють причини «геніальних» здібностей людей з психічними захворюваннями. Стержень концепції В.П. Ефроімсона (2010) полягає в переконанні, що потенційні таланти, що відбулися, генії мають, як правило, у своєму генотипі. Генетичні чинники внутрішнього «допінга» таких людей різко підвищують їх психічну та інтелектуальну активність на тлі наявних можливостей організму, нормальних або патологічних. Вивчення біографій і патографій (опис захворювань) геніїв усіх часів і народів призводить до невблаганного висновку: вирішальну роль у колосально підвищеній творчій віддачі грає зовсім не наднормальне дарування, а підвищене прагнення до реалізації наявного, дуже сильна установка, що веде до безперервних пошуків самого себе. Психоаналіз, біологія й генетика сходяться тепер у розумінні того, що й творчі здібності індивіда залежать від умов, в яких він провів свої перші роки життя. Шанси, що представлені або відняли в цей час, визначають його подальшу здатність до освіти. Стефані Гінз стала першою актрисою з синдромом Дауна в історії кінематографу. У своєму першому фільмі «Дуо» Стефані знялася в 12 років. Фільм став справжньою сенсацією. У 1996 році «Дуо» отримав безліч нагород, серед яких премія Американської кіноакадемії, міжнародного кінофестивалю Чикаго, нагорода Wasserman за кращу кінематографію, а також нагороди компанії Warner Brothers і Мартіна Скорсезе. Опісля виходу фільму, Стефані отримала ступінь Доктора медицини в Університеті Уолтера Джонсона у Бетесде, штату Мариленд. У цей час вона була задіяна в зйомках реклами і грала в двох театральних п'єсах. Марія Ланговая - її перше «золото». Про цю 14-річну дівчинку з Барнаула дізналися від однієї сім'ї, що приїжджала на консультації в Даунсайд Ап. Марія увійшла до основного складу спеціальної олімпійської збірної на Іграх-2011 в Афінах і взяла «золото» в плаванні на дистанції вільним стилем. І це не перша перемога Марії. Раніше вона вже вигравала на Спеціальній Олімпіаді Росії «срібло» і «бронзу». Андрій Востріков - чемпіон Росії і світу. 25-літня молода людина з синдромом Дауна з Воронежа стала абсолютним чемпіоном Росії і світу зі спортивної гімнастики серед дітей з обмеженими можливостями. Золотим призером Спеціальних Олімпіад у Шанхаї і Афінах. На тренуванні перед Спеціальними Олімпійськими іграми в Афінах Андрій зламав три пальці на нозі, і це не перешкодило йому стати володарем 4 золотих і 2 срібних медалей. На Іграх він був єдиним гімнастом з синдромом Дауна, що представляв Росію. Крім того, Андрій постійний учасник благодійного велопробігу Даунсайд Ап «Червона площа». Цього року він у 7-ий раз крутитиме педалі впродовж двох днів нарівні з іншими учасниками велопробігу. Сатосі Тадзірі — японський геймдизайнер, творець серії ігор і серіалу «Покемон». Він увійшов до списку ста самих кращих геймдизайніров. Сатосі Тадзірі хворий на синдром Аспергера. Пабло Пінеда — іспанський актор. У 2009 році отримав Срібну раковину Кінофестивалю в «Сан-Себастьяне за кращу чоловічу роль у фільмі «Я теж» — роль університетського викладача з синдромом Дауна. Пабло живе в Малазі. У нього є диплом викладача, бакалавра мистецтв і диплом в області педагогічної психології. Він — перша в Європі людина з синдромом Дауна, що отримала університетську освіту. У майбутньому він хоче продовжувати займатися викладанням, а не зніматися в кіно. Синдром Марфана. Синдром Марфана — особлива форма диспропорційного гігантизму — результат системного дефекту сполучної тканини. При повному прояві спостерігаються: високий зріст при відносно короткому тулубі, величезні кінцівки, арахнодактілія (довгі павукоподібні пальці). Але при цьому важкому рідкісному захворюванні (1: 50 000), що істотно скорочує тривалість життя, має місце підвищений викид адреналіну, який підтримує високий фізичний і психічний тонус, тому воно подарувало людству, щонайменше, п'ять вражаючих осіб: Аврама Лінкольна, Ганса Хрістіана Андерсена, Шарля де Голля, Корнія Чуковського, Вільгельма Кюхельбекера. Синдром Моріса. Жінки, що мають чоловічий набір хромосом (46/XY). Розвивається псевдогермафродит — висока, струнка, статна, фізично сильна жінка, що не народжує, але здатна до сексуального життя і зберігаюча нормальний потяг до чоловіків. Псевдогермафродитизм повинен був би породжувати тяжкі психічні травми, але емоційна стійкість цих осіб, їх життєлюбність, різноманітна активність, енергія, фізична і розумова, просто вражаючі. Наприклад, за фізичною силою, швидкістю, спритністю вони настільки перевершують фізіологічно нормальних дівчат і жінок, що індивідууми з синдромом Моріса (легко визначувані по відсутності статевого хроматину в мазках слизової оболонки рота) підлягають виключенню з жіночих спортивних змагань. Представниця — Жанна д'Арк (1412-1432) була високого зросту, міцно складена, виключно сильна, але струнка і з тонкою жіночною талією, її обличчя теж було дуже красиве. Загальна статура відрізнялася дещо чоловічими пропорціями. Вона дуже любила фізичні і військові вправи, охоче носила чоловічий одяг. Гиганточолі люди. Обдарованість гиганточолих людей пов'язана з кореляцією між розміром голови і відносної висоти чола з інтелектом. Саме в мозку людини відбувається активація максимальної кількості генів, і, якщо дозволити собі деякі спрощення, можна стверджувати, що в мозку, як у ніякій іншій тканині, максимально мобілізується і використовується генотип людини. Більшість розглянутих вище чинників геніальності носять значною мірою спадковий характер. Існують дивовижні випадки позитивної соціальної адаптації і розвитку надздібностей у людей із безнадійною, на перший погляд, патологією розвитку. Сэмюэл Джонсон (1709 — 13 грудня 1784) — англійський критик, лексикограф і поет епохи Просвітництва, чиє ім'я, за оцінкою «Британіки», стало в англомовному світі синонімом другої половини 18 віків страждав синдромом Турета. Рональд Дженкіс — музикант і композитор, відомий своїми виступами на YouTube, Рональд самостійно видав свій перший альбом в 2007-му (Ronald Jenkees), нещодавно був виданий і другий — Disorganized Fun. Хворий на синдром Уільямса. Хікарі Ое - японський композитор. Хікарі Ое народився з сильним порушенням функціонування головного мозку: черепно-мозковою грижею, у зв'язку з чим для збереження життя дитині знадобилася серія хірургічних операцій. Незважаючи на розумову неповноцінність і значні фізичні обмеження (у тому числі дуже слабкий зір), Хікарі Ое має абсолютний слух, що допомогло йому стати композитором академічної музики. До 5-7 років Ое практично не говорив. Займатися музикою Ое став з 11 років, коли за допомогою батьків, що помітили, що він виявляє до неї цікавість і незвичайні здібності до сприйняття звуків, почав брати уроки у друга сім'ї Ое, піаністки Куміко Тамура. У 13 років Ое вигадав свій перший твір. У 1992 році вийшов перший диск, названий «Музика Ое Хікарі», а альбом 1994 року був удостоєний національної премії «Японський золотий диск». Леслі Лемке (Leslie Lemke) народився в США в 1952-му з глаукомою, церебральним паралічем та ушкодженням мозку. Ці серйозні відхилення привели до повного видалення очей. Його мати відмовилася від нього й медсестра Мей Лемке усиновила Леслі, коли він був 6 місяців зроду. Леслі не міг самостійно їсти, до 12 років він не міг самостійно стояти. Коли Леслі було 15 років, він навчився ходити (Мей доводилося прив'язувати його до себе і учити ходити, крок за кроком). У 16 років Леслі розцвів. Одного разу посеред ночі Мей прокинулася і побачила, що Леслі грає на піаніно (концерт Чайковського №. 1). Причому він ні разу не тренувався і почув цей уривок по телевізору всього 1 раз. Його гра була бездоганною. Після цього випадку Леслі почав виконувати музику всяких стилів - йому варто було почути усього один раз. Він став знаменитий після того, як ця історія була розказана в новинах. До того, як його здоров'я стало погіршуватися, Леслі дав багато концертів в усіх куточках світу. Окремо слід зазначити випадки позитивної динаміки розвитку при синдромі САВАНТА. СИНДРОМ саванта, савантизм — прояв у людини екстраординарних здібностей в одній або декількох вузьких областях. Зустрічається досить рідко і зазвичай є вторинним явищем, супроводжуючим деякі форми порушень розвитку, такі, наприклад, як аутизм або синдром Аспергера. Зафіксовані випадки прояву синдрому Саванта після черепно-мозкової травми або захворювань, що зачіпають головний мозок. Те, що відхилення в психічному розвитку від загальноприйнятих норм часто супроводжуються видатними здібностями в певних областях, або в мистецтві, або в точних науках, відомо давно. Так, за результатами досліджень західних учених, відсоток геніїв (тобто людей, здібності яких істотно вищі за середні) серед людей з діагнозом "аутизм" досягає 20%. Тоді як серед так званих "нормальних" людей він не перевищує 0,001%. Досліджень вітчизняних учених практично немає, оскільки до самого останнього часу діти з особливостями поведінки (зокрема, з діагнозом "аутизм") у ранньому віці ізолювалися в спецінтернатах із довічним утриманням. Напевно, найвідомішим савантом нашого часу можна вважати Кім Піка (Kim Peek). Завдяки Голівуду, він став відомим на весь світ як Людина Дощу. Загальна для усіх савантів інтелектуальна особливість - феноменальна пам'ять. Найчастіше унікальні здібності савантів проявляються в музиці, образотворчому мистецтві, математиці, календарних розрахунках, картографії, побудові складних тривимірних моделей. Усе це відноситься і до Кіма Піка! У 16-20 місяців маленький Кім Пік з першого разу запам'ятовував усі книги, які йому читали батьки. І він не дозволяв перечитувати ці книги наново - вони вже зберігалися в його пам'яті! Кім Пік завжди захоплювався читанням. У зрілому віці Кім Пік, пам'ятав більше 10000 книг. Він знав усі дороги США й Канади, імена всіх професійних спортсменів. Знав усіх акторів і актрис та їх біографічні дані. Захоплюється історією, знає напам'ять практично всі відомі історичні дати, твори Шекспіра, телефонні коди. Він вивчив напам'ять телефонний довідник Солт-Лейк-Сіті, просто одного разу погортавши його! Кім Пік за секунду може назвати день тижня що припадає на будь-яку дату! Він легко ідентифікував класичні музичні твори, називаючи при цьому дату написання й біографічні дані композиторів. Товсту книжку він прочитував приблизно за 25-30 хвилин! Значно пізніші, обстеження мозку Піку показали, що його півкулі не розділені, як в усіх нормальних людей, а формують єдину зону. Він навчився ходити тільки, коли йому виповнилися чотири роки. А підніматися по сходах навчився тільки в старших класах школи. Стівен Вілтшер. Талановитий художник Стівен Вілтшер, що страждає аутизмом, намалював 5-метрову панораму Нью-Йорка по пам'яті, після того, як протягом 20 хвилин вивчав місто з висоти пташиного польоту. На відтворення велетенської панорами Нью-Йорка по пам'яті у талановитого художника пішли всього 3 дні. За ходом роботи, яка проходила в престижному «Бруклінському Інституті Пратта» (Brooklyn's prestigious Pratt Institute from Stephen's memory), спостерігало декілька незалежних експертів, які підтвердили, що Стівен не звертався за сторонньою допомогою. Річард Воуро - шотландський художник-савант, знаменитий своїми пейзажами, виконаними пастеллю. Коли Річарду були 3 роки, йому поставили діагноз «помірно-сильна відсталість», пізніше виправлений на аутизм. Він не міг навчитися говорити до 11-річного віку, а після операції по видаленню катаракти його зір став настільки слабким, що він був офіційно визнаним сліпим. Ще в ранньому дитинстві Річард почав малювати крейдою на дошці. У 6 років в місцевому дитячому центрі він почав малювати пастеллю, і незабаром був помічений його талант. Його перша виставка пройшла в Едінбурзі, в 1969 році, коли йому було 17 років. Всього було продано більше 1000 картин приблизно на 100 виставках. Річард Воуро працював в незвичайній техніці пастеллю, спеціалізуючись на пейзажах, у тому числі й морських, відмічених за драматичні образи, інтенсивної глибини йй кольору, що добре пропрацювали. Володіючи, як і інші саванти, прекрасною пам'яттю, він не використовував моделей, а малював по пам'яті з образів, побачених ним лише одного разу, — наприклад, по телевізору або в книгах, частенько додаючи при цьому що-небудь від себе. Його феноменальна пам'ять дозволяла йому згадати, де й коли він малював кожну картину. Річарда особливо надихала гра світла й тіні — і тони, які він використав, щоб її зафіксувати, підібрані майстерно. Даніель Таммет — аутизм-савант. Він має вражаючі розумові здібності. Приміром, його здатність до математичних обчислень ніяк не пояснюється сучасною наукою. Якщо попросити Даніеля Таммета помножити два, приміром, тризначних числа — він миттєво називає вірну відповідь. Як говорить сам Даніель, він не робить обчислень, готове рішення саме народжується в його голові і йому залишається просто озвучити його. Кожна цифра для Даніеля Таммета має свій власний відтінок. Комбінації цифр, математичні операції з ними завжди створюють деякий унікальний малюнок, за яким Даніель може ідентифікувати число й назвати його. Саме так він і робить обчислення, спочатку народжується картина і тільки тоді йде її назва — як результат обчислень. Даніель Таммет — савант-аутист. |