Тексти лекцій. Навчальнометодичний посібник для студентів вищих навчальних закладів Луганськ дз лну імені Тараса Шевченка
 Скачать 2.15 Mb.
|
|
Тема 14. Абілітація дітей і підлітків з розумовою відсталістю ПЛАН 1. Абілітація дітей і підлітків з розумовою відсталістю. 2. Лікувальна педагогіка як засіб здійснення абілітації. 3.Зміст діяльності спеціального психолога з абілітації розумово відсталих дітей і підлітків. 4. Корекційна педагогічна робота з дітьми, що мають різні форми розумової відсталості. 1. Абілітація дітей і підлітків з розумовою відсталістю. Виховання й навчання розумово відсталих дітей і підлітків — частина лікувально-відновної роботи і фактично являється абілітацією. Абілітація дітей і підлітків з порушеннями розвитку — процес, мета якого — попередити розвиток інвалідності в період лікування і допомогти інвалідам в досягненні максимальної фізичної, психічної і соціальної повноцінності, на яку вони придатні, у рамках існуючого захворювання або стану. Мета абілітації цих дітей і підлітків — досягнення такого соціального статусу, навчальної, професійної діяльності й рівня активності, який відповідає їх можливостям і дозволить їм соціально адаптуватися. Виховання дітей із порушеннями розвитку спрямоване на компенсацію. «Соціальна повноцінність є кінцева цільова точка виховання, оскільки усі процеси надкомпенсації спрямовані на завоювання соціальній позиції»(Виготський Л. С., 1983). Завдання психологічної абілітації — створення, якщо тому не перешкоджає тяжкість психічних порушень, рівноваги в психіці й поведінці дитини, що відповідає вимогам середовища, в якому вона живе. Кінцева мета психологічної абілітації — включення й інтеграція поведінки розумове відсталого підлітка (дитини) в соціальне середовище відповідно до вимог життя. Зусилля психолого-педагогічної габілітації (корекційного виховання) спрямовані саме на створення системи методів і засобів соціальної адаптації з урахуванням усієї складності порушень розвитку психіки в дітей і підлітків. У той же час вони мають бути доступні для здійснення в звичайних умовах освітніх або лікувальних установ за наявності керівної допомоги з боку психологів, педагогів і лікарів. Відхилення в психіці й поведінці дітей і підлітків з порушеннями розвитку визначаються багатьма чинниками: існуванням стійких інтелектуальних порушень, наявністю в клінічній картині емоційних, рухових порушень і т. ін.; незмінністю основної психічної патології; періодичністю появи і перебігу інших ускладнюючих порушень психіки або поведінки. Психічна патологія в дітей із порушеннями розвитку різна не лише за своїми проявами, але й за тяжкістю й походженням. Природно, що їх поведінка залежить від вікових та індивідуальних особливостей. Які б не були особливості психічного відставання дітей і підлітків, що породжують різні за проявами й вираженістю відхилення в поведінці, в усіх випадках порушується рівновага між ними й довкіллям, що призводить до виникнення утруднень в пристосуванні до нього. У зв'язку з порушеною адаптацією ці діти й підлітки зазнають великих або менших утруднень, що заважають їм проявити себе подібно до більшості інших інтелектуально повноцінних дітей, і потребують допомоги, оскільки без неї вони не здатні інтегруватися в соціальному середовищі й зайняти своє місце в суспільстві. Свідчення, що обумовлюють необхідність психолого-педагогічної абілітації, різні. Соціально-економічні свідчення виникають у тих випадках, коли підліток (дитина) із-за порушеної психічної рівноваги, обмежених здібностей при відставанні в психічному розвитку не в змозі повноцінно включитися в навчання й працю і вписатися в режим навчального закладу. Громадські засоби, зусилля вихователів витрачаються неефективно, підліткам (дітям) не забезпечується можливість розвитку, необхідного для того, щоб вони стали повноцінними членами суспільства. Нездатність підлітка (дитини) мобілізувати свою активність і здібності навіть при незначних відхиленнях від норми може виявитися серйозною перешкодою для повноцінного розвитку особистості. Переживання своїх утруднень створить додаткові розлади, безпосередньо не пов'язані з основним порушенням: тривожність, пригніченість, невіра у свої сили, що погіршить і без того невисоку працездатність, адаптивні можливості й може привести до серйозних додаткових розладів психіки. Саме у цих випадках з'являються психологічні свідчення для абілітації, в ході якої повинні будуть сформовані нові стосунки, нові навички, що відповідають віковим та індивідуальним особливостям підлітка (дитини) і необхідні для соціальної адаптації і працездатності. 2. Лікувальна педагогіка як засіб здійснення абілітації Існування психологічних і педагогічних свідчень для абілітації дітей, що відстають у своєму розвитку, привело до створення спеціальної галузі психології і педагогіки, яка вивчає психічні розлади й аномалії розвитку з метою вироблення шляхів їх подолання. Такою галуззю є лікувальна педагогіка, педагогічна дія на особистість того, хто відстає в розвитку, або на хвору дитину (підлітка) з лікувальною метою. Об'єкт лікувальної педагогіки — усі діти з відхиленнями в розвитку, діти, що мають труднощі, під час навчання в школі, при вихованні в сім'ї і школі, діти, педагогічно і соціально запущені. Ефективність зусиль лікувальної педагогіки пов'язана з використанням успіхів вікової фізіології, дитячої і підліткової психіатрії, медичної і спеціальної психології, патопсихології, психогігієни, індивідуальної і сімейної психотерапії. Так, наприклад, колективна психотерапія завжди є комбінацією психотерапевтичних і лікувально-педагогічних методів. Психотерапія завжди містить елементи виховання, а лікувальна педагогіка супроводжується психотерапевтичною дією. Завдання лікувальної педагогіки — корекція поведінки, ліквідація пов'язаної з відставанням в розвитку педагогічної і соціальної занедбаності, стимуляція емоційної, інтелектуальної і соціальної активності, спрямованої на появу можливості й бажання вчитися (педагогічна абілітація), або ж придбання професійних навичок. Завданням лікувальної педагогіки дітей, що відстають у розвитку, є стимуляція і корекція розвитку емоційної, пізнавальної сфери, психомоторики, мовлення, особистості дитини. Основний принцип лікувальної педагогіки — єдність лікувального і педагогічного процесів. Розробляючи корекційну педагогічну програму, слід враховувати етиологію відставання розвитку, міру його вираженості, основні клінічні прояви провідного порушення, форму психічного недорозвинення, які підлягають зберіганню, і компенсаторні можливості дитини, міри соціальної і педагогічної дезадаптації, а також вік дитини. Крім того, потрібний індивідуальний підхід до кожної дитини, що враховує своєрідність розвитку, стан як психічного, так і соматичного здоров'я і особливості характеру. Важливо поєднувати індивідуальну корекційну виховну роботу з оздоровленням мікросоціального довкілля. Вимоги, що пред'являються дітям, які відстають у розвитку, і підліткам, повинні відповідати їх психічним і фізичним можливостям, що повинне сприяти підйому настрою, підвищенню самооцінки і віри в себе. Провідна фігура в лікувально-педагогічній роботі — спеціальний педагог (дефектолог), який, взаємодіючи з дитиною (підлітком), створює емоційну позитивну атмосферу і завдяки цьому має великі можливості для корекційної виховної дії. Разом із педагогом у корекційній виховній роботі повинні брати участь лікарі й середній медперсонал. План лікувальних коригуючих і виховних заходів складається спеціальним педагогом, спеціальним психологом і лікарем спільно. Існує мережа спеціальних дошкільних освітніх установ, дошкільні групи при спеціальних школах, спеціальні групи при дитячих садах загального типу, спеціальні дитячі будинки для дітей із розумовою відсталістю. Є спеціальні освітні установи для дітей шкільного віку, що потребують психолого-педагогічної і медико-соціальної допомоги, в яких здійснюється корекційна виховна робота. Легко розумово відсталі діти вчаться в спеціальних (корекційних) освітніх установах (класах, групах). Помірно й важко розумово відсталі діти й підлітки прямують у спеціалізовані інтернати й дитячі будинки. Там для тренованих відсталих індивідів організовуються групи, в яких вони розширюють своє орієнтування в найближчому оточенні та удосконалюють самообслуговування. З'являються загальноосвітні установи, де здійснюються інтеграційні форми навчання дітей з обмеженими можливостями здоров'я. Освітні установи (центри, спеціальні ПТУ) професійної початкової підготовки також проводять корекційну виховну роботу. Серед тих, що навчаються, і вихованців спеціальних освітніх установ збільшується число дітей (підлітків) із відхиленнями в розвитку, постраждалих від соціальних та економічних катастроф, із делинквентною поведінкою, із хронічними соматичними і психосоматичними захворюваннями і т. ін. Це призводить до необхідності створення для них у цих установах спеціальної психологічної допомоги. 3.Зміст діяльності спеціального психолога з абілітації розумово відсталих дітей і підлітків Основна мета служби спеціальної психологічної допомоги в системі освіти — виявлення, усунення й запобігання дисбалансу між процесами навчання й розвитку дітей з особливими освітніми потребами та їх індивідуальними можливостями, створення умов для соціально-психологічної адаптації, включаючи подальше професійне самовизначення тих, що навчаються і вихованців. Ця основна мета реалізується в наступних видах діяльності спеціального психолога:
10. Формування у педагогів, вихователів освітніх установ батьків, а також дітей і підлітків потреби в психологічних знаннях, бажання використати їх в роботі з дитиною або в інтересах власного розвитку, створюючи умови для повноцінного особистісного розвитку (Шипіцина Л. М., Жданова М. А., 1999). 4. Корекційна педагогічна робота з дітьми, що мають різні форми розумової відсталості Зміст корекційної педагогічної роботи з дітьми і підлітками, що відстають в розвитку, охоплює широкий спектр усього того, що необхідно для соціальної адаптації. При цьому доводиться враховувати можливості розумово відсталого індивіда і відповідність їм пропонованих навантажень. Дуже важливо якомога раніше почати корекційне виховання й навчання розумово відсталої дитини, визначити тривалість цієї роботи, час її завершення і виходу індивіда з порушеннями розвитку в самостійне життя. Одне з перших місць у цій корекції розвитку займає вироблення навичок спілкування, встановлення взаємовідносин в групах однолітків і з дорослими людьми. Для розробки навичок спілкування використовуються програми, розроблені Л. М. Шипіциною (1994, 2000), Т. Д. Зинкевич-Євстигнєєвою, Л. А. Нисневич (2000), І. Н. Мамайчук (2003) та ін. Виховання у цих дітей правильного відношення і здатності до навчання, позитивної реакції на допомогу, інтересу до навколишнього світу, пізнавальної активності поліпшить освоєння не лише шкільної програми, але і зробить ефективнішим придбання умінь, необхідних для пристосування до життя. Формування адекватної самооцінки викличе у дитини більше довіри до себе, зменшить її страх перед будь-якою активністю і полегшить її виконання. Для формування самооцінки дитини (підлітка) необхідно проводити вправи і виробляти у неї в процесі будь-якої діяльності відповідну реакцію на успіх і неуспіх, заохочувати довірою, оскільки це може стати додатковим стимулом пізнавальної активності. На спеціальну увагу заслуговує тренування в дітей з розумовою відсталістю тактильної, глибокої чутливості, слуху, зору та інших почуттів з тим, щоб розвивати більш диференційоване й активне сприйняття навколишнього світу. Удосконалення грубої і особливо тонкої моторики, просторової оцінки рухів не лише розширять можливості переміщення і знайомства з навколишнім світом, участі в рухливому занятті та іграх, але й поліпшать формування мовлення і мислення. Розвитку розумово відсталих дітей може сприяти використання різних педагогічних прийомів, у тому числі й одного з найбільш ефективних — методу порівняння як конкурентної форми аналізу й синтезу, що підвищує їх загальну розумову активність у процесі комунікативного навчання і виховання. Цей метод — первинний засіб, за допомогою якого забезпечується перехід об'єктивного «зовнішнього протиріччя» у «внутрішнє протиріччя», яке стимулює розвиток. Через порівняння розумово відсталі індивіди зможуть сприймати відмінність, подібність і схожість. Вони зможуть співвіднести теперішній час і реальне з майбутнім, розглядаючи, таким чином, протиріччя як джерело розвитку. Порівняння як інтелектуальний процес викличе у індивіда властиві йому почуття і прагнення, набуваючи великого значення для становлення особи. Корекційна педагогічна робота з розумово відсталими дітьми (підлітками), що страждають на церебрастенію, проводиться з урахуванням наявних у них разом з порушеннями в пізнавальній сфері психічної слабкості, стомлюваності, виснажуваності, порушень пам'яті. У зв'язку з цим доводиться користуватися прийомами, що полегшують запам'ятовування. Допомогти може ширше використання зорових образів. Створення наочних посібників самими учнями також сприяє кращому засвоєнню матеріалу. Полегшення матеріалу, що викладається, і зниження вимог, що поєднуються з наданням додаткового відпочинку, — важливі умови лікувальної педагогіки при цій формі психопатології. При підвищеній афективній збудливості, дратівливості і схильності до сварок діти потребують заняття, що відповідає можливостям і до яких вони проявляють схильність. Залучення їх до громадських обов'язків полегшує адаптацію. Лікувальна педагогіка розумово відсталих підлітків(дітей) з розладами особистості (психопатією) спрямована на корекцію патологічних особистісних реакцій, пов'язаних із підвищеною загальною збудливістю або ж із загальмованістю, на ліквідацію педагогічної і соціальної занедбаності і пов'язані з нею асоціальні тенденції і негативне ставлення до навчання. Успіху в корекційній виховній роботі можна добитися лише при погоджених діях психологів, соціальних працівників, педагогів, медиків і членів сім'ї. Строгий режим, чергування навчання, праці і відпочинку мають бути головною умовою лікувально-педагогічних заходів. Серед різних форм трудового виховання виділяють залучення до корисної і цікавої діяльності: роботі в городі і саду, в столярних, швацьких майстернях, заняттю в художніх гуртках і т. ін. Велике значення для перевиховання хворих має участь в колективній роботі та громадській діяльності. При переважанні підвищеної афективної збудливості найбільш ефективним можуть виявитися систематичне заняття працею і спортом, регулярні доручення, дія колективу, що обговорює поведінку підлітка (дитини). При синдромі емоційно-вольової нестійкості, що спостерігається у розумово відсталих дітей, необхідно виробити розуміння почуттів оточення, позитивну трудову установку, відповідальність за доручену справу, що може зменшити несамостійність, пасивність і безвідповідальність. Розумово відсталим дітям і підліткам з істероідними рисами особистості потрібно рівне, без всяких знижок відношення, цікаве і посильне для них заняття, подолання їх уявлень про власну винятковість, навчання умінню підпорядковувати власні інтереси інтересам сім'ї, колективу, виховання почуття товариства. Тормозимі, боязкі, неініціативні діти, що відстають у розвитку, зможуть здолати ці риси залученням до колективних форм діяльності з постійним заохоченням кожного навіть щонайменшого успіху. Організація корекційної психолого-педагогічної роботи з розумово відсталими дітьми (підлітками), що мають розлади особистості, повинна враховувати, що вони із-за попереднього негативного досвіду не мають інтересу до навчання. Увесь навчальний процес має бути струнким і чітким. Матеріал слід викладати максимально доступно й різноманітно. Для відновлення спонукань до навчання завдання доцільно давати в чіткій формі, супроводжуючи їх планом виконання, гарантуючи майбутні успіхи. Лікувально-педагогічні прийоми, що є основними в абілітації індивідів з відставанням у розвитку, повинні поєднуватися з психотерапією. Сумнівам, що стосуються відсутності ефективності цього підходу в процесі соціалізації розумово відсталих індивідів, вже в 1911 році поклав край В. М. Бехтєрєв, що сказав у своїй доповіді на 1-му педологічному конгресі наступне: «У станах відсталості, залежної від яких-небудь індивідуальних умов, а також і у випадках яких-небудь інших психічних відхилень у дітей одне просте виховання виявляється майже завжди безсилим, і лише психотерапія виявляється тим прийомом, який виправляє іноді навіть дуже важкі й запущені вихованням випадки». Проте до останнього часу систематична психотерапевтична корекція не знаходила свого застосування. У минулі роки педагог більшою чи меншою мірою інтуїтивно використав елементи психотерапії (навіювання, раціоналізацію, окремі прийоми поведінкової терапії і т. ін.). Від істинної психотерапії такий підхід відрізнявся тим, що ця дія не спиралася на неусвідомлювану частину психіки, не ставилися цілі, які розумово відсталий індивід не міг собі поставити, а тим більше закріпити нові більше адаптивні типи поведінки. Можливість використання психотерапії визначається навіюваністю індивідів з розумовою відсталістю. Ефективність цього методу підтверджується експериментально. Під впливом навіювання продуктивність виконання завдань у підлітків, що піддалися психотерапії, збільшується приблизно на 20%. Під впливом сугестії в поєднанні з подальшою психокорекційною роботою у розумово відсталих дітей і підлітків підвищується психічна активність, працездатність, а при порушеннях поведінки (крадійстві, брехливості, грубій лайці, втечах та ін.) покращується соціальна адаптація, а також підвищується особистий статус (Вайзман Н. П., 1992). Гіпнотерапія і лікувальний сон показані для лікування невротичних реакцій (енурез, фобії, рухове збудження) у розумово відсталих дітей. Трудове навчання — невід'ємна частина корекційно-педагогічного процесу. Г. М. Дульнєв (1969) виділяє його завдання: підготовка до участі в продуктивній праці у складі звичайних трудових колективів, використання процесу трудового навчання для виправлення істотних недоліків пізнавальних процесів і виховання позитивних якостей особистості відстаючого індивіда, що полегшують його включення в трудові стосунки людей у звичайному колективі на виробництві. Завершити цей розділ можна словами Л. М. Шипіциної (2002), яка вважає, що програма перехідного віку від дитинства до дорослості осіб з розумовою відсталістю повинна включати: соціалізацію (особисту адаптацію та інтеграцію в суспільство, навчання спілкуванню, міжособистісну взаємодію, організацію дозвілля); професійну підготовку (підготовку для роботи у сфері обслуговування); забезпечення рівних можливостей проживання (розвиток самооцінки і саморозуміння, прояв себе поза звичними домашніми і шкільними умовами, уміння незалежного функціонування). |