Тексти лекцій. Навчальнометодичний посібник для студентів вищих навчальних закладів Луганськ дз лну імені Тараса Шевченка
 Скачать 2.15 Mb.
|
|
Тема 8. Розлади поведінки у дітей і підлітків з розумовою відсталістю ПЛАН
Соціальна адаптація (абілітація) розумово відсталих дітей і підлітків практично завжди визначається не лише глибиною психічного недорозвинення, але й їх особливостями поведінки. Незважаючи на це, психічні порушення при розумовій відсталості зазвичай стосуються пізнавальної сфери. Більше того, деякі автори звертають увагу на розбіжність симптомів олігофренії та психопатії і навіть на їх несумісність (Азбукін Д. І., 1936). У той же час існує розуміння розумової відсталості як такого тотального порушення психіки, при якому обов'язково є й психопатичні зміни особистості (Гиляровський В. А., 1954). Компромісний погляд припускає можливість, але не обов'язковість поєднання розумової відсталості з психопатичним складом особистості (Тимофєєв Н. Н., 1957; Фрейеров О. Е., 1964). Розладом поведінки вважається поведінка, що звертає на себе увагу порушенням норм, невідповідністю отримуваним порадам і рекомендаціям і що відрізняється від поведінки тих, хто укладається в нормативні вимоги сім'ї, школи й суспільства. Поведінка ж, що характеризується відхиленням від прийнятих моральних, а в деяких випадках і правових норм, кваліфікується як девіантна. Девіантна поведінка визначається як такий ведучий до поглиблення середової дезадаптації стереотип поведінкового реагування, який пов'язаний з порушеннями соціальних норм, що відповідають віку, і правил поведінки, характерних для мікросоціальних стосунків (сімейних, шкільних) і малих половікових соціальних груп (Вострокнутов Н. В., 1996). Ці визначення з деякими додаваннями можуть бути прийняті й для оцінки відхилень поведінки розумово відсталих дітей і підлітків. Діагноз порушеної поведінки зазвичай ґрунтується на надмірній забіякуватості або хуліганстві, жорстокості до інших людей або тварин, важких руйнуваннях власності; підпалах, брехливості, прогулах у школі і втечах з дому, незвично частих і важких спалахах гніву, зухвалій провокаційній поведінці, відвертій постійній неслухняності. Питома вага порушень поведінки в дітей і підлітків з різною вираженістю зниження інтелекту різна. Так, серед легко розумово відсталих дітей і підлітків 28,2% мають порушення поведінки, серед помірно розумово відсталих — 55,2%, а серед важко розумово відсталих — 33,3%.
Клініко-епідеміологічне дослідження популяції розумово відсталих дітей 8-14 років, що мешкають у великому промисловому місті, виявило, що серед усіх обстежених розумово відсталих дітей порушення поведінки зустрічаються в 31,1%. Серед різних форм девіантної поведінки найчастіше зустрічається синдром підвищеної збудливості (11,8%), що поєднується з психомоторною розгальмованістю, значно рідше відмічені синдроми відходів і бродяження (4,0%), психічної нестійкості(1,6%) і агресивно-садистських проявів (1,3%). Гіпердинамічний синдром, що не включався в психопатоподібні розлади, виявлений в 8,9% від загального числа спостережень (Сосюкало О. Д. з сотр., 1986). З усіх учнів із розумовою відсталістю, що випускаються корекційними навчальними закладами, — близько половини з порушеннями поведінки. Серед загального числа хворих з девіантною поведінкою, що поступили в дитячий психіатричний стаціонар, — 27% дітей і підлітків з розумовою відсталістю (у 90% з легким ступенем і 10% з середнім і вираженім ступенем дебільності). Девіантна поведінка у підлітків з легким ступенем проявлялася переважно правопорушеннями. У підлітків з середнім і вираженим ступенями поведінка була агресивною, руйнівною і пов'язаною з розгальмованими потягами (Ілюнін В. Д., 1986). Вони звертають на себе увагу порушенням соціальних норм, а також режиму і правил, прийнятих у школах. Їх поведінка не відповідає отримуваним порадам і рекомендаціям, вони ігнорують вимоги й накази. Дії і вчинки відрізняються від поведінки тих, хто, навіть незважаючи на свою інтелектуальну неповноцінність, укладається в нормативні вимоги сім'ї, школи й суспільства. 2. Класифікації поведінкових розладів Різноманітність форм порушеної поведінки вимагає їх систематизації. Міжнародна класифікація хвороб (МКХ-10, 1992) посилається на те, що «...розумово відсталі особи частіше стають жертвами експлуатації та фізичних і сексуальних образ. Адаптивна поведінка порушена завжди, але в захищених соціальних умовах, де забезпечена підтримка, це порушення у хворих з легким ступенем розумової відсталості може не мати явного характеру». МКХ-10 пропонує у зв'язку з цим для визначення вираженості поведінкових порушень, якщо вони не обумовлені супутнім (психічним) розладом, використати четвертий знак:
У зв'язку з тим, що однієї згадки про ступінь тяжкості цих порушень недостатньо, а інших задовільних класифікацій порушеної поведінки розумово відсталих немає, застосовують вже існуючі систематики, використовувані для оцінки поведінки інтелектуально повноцінних дітей і підлітків. У згаданій «Міжнародній класифікації хвороб» є розділ поведінкових та емоційних розладів. Він складається з Рубрик: гіперкінетичні розлади; розлади поведінки; змішані розлади поведінки та емоцій; емоційні розлади (тривожно-фобічне, соціально-тривожне, розлад сиблінгового суперництва); розлади соціального функціонування (мутизм, розлад прихильності); тики; інші поведінкові та емоційні розлади (енурез, енкопрез, розлади харчової поведінки, стереотипні рухові розлади та ін.). Можна рекомендувати використати цю систематику для оцінки якості розладів поведінки в розумово відсталих дітей і підлітків. Розлад поведінки, що обмежується сім'єю, включає антисоціальну або агресивну поведінку, що проявляється тільки вдома і/або у стосунках з батьками й родичами. Несоціалізовані розлади поведінки характеризується поєднанням наполегливої антисоціальної або агресивної поведінки з порушенням соціальних норм і зі значними порушеннями стосунків з іншими дітьми. Воно відрізняється відсутністю спілкування з однолітками й проявляється в ізоляції від них, відкиданні ними або непопулярності, а також у відсутності друзів. По відношенню до дорослих проявляють незгоду, жорстокість і обурення. Соціалізований розлад поведінки відрізняється тим, що асоціальна або агресивна поведінка виникає у товариських дітей і підлітків. У них тривалі стосунки з однолітками, вони входять до групи однолітків. З дорослими, що представляють владу, стосунки погані. Сюди включаються групова делинквентність, прогули школи. Опозиційно-зухвалий розлад визначається наявністю негативістичної, ворожої поведінки, що викликає, неслухняність, грубість, провокаційність. Діти ігнорують правила й прохання дорослих, навмисно їм докучають. Зазвичай вони роздратовані, образливі, звинувачують інших людей за свої помилки й труднощі. У разі виникнення важких для розумово відсталих дітей життєвих обставин, що тривають тривалий час, можна скористатися систематикою В. В. Ковальова (1968). Він описує 4 варіанти психогенних патологічних формувань особистості (ППФО): 1. Патохарактерологічне формування, що розвивається під впливом спотвореного виховання і хронічних психотравмуючих ситуацій. 2. Постреактивне формування, що виникає після важких і затяжних реактивних станів. 3. Невротичне формування, що утворюється в ході затяжних неврозів. 4. Дефіцитарне формування, що спостерігається в дітей і підлітків, що мають різні фізичні дефекти (сліпота, глухота, ДЦП, аномалії розвитку) або хронічні інвалідизуючі захворювання (вади серця, кістковий туберкульоз та ін.), що супроводжуються дефіцитом сенсорної інформації й соціальною депривациєю. В їх освіті грають роль реакція особистості на дефект, неправильне виховання в сім'ї, а також порушення розвитку різних психічних функцій. Клініко-психопатологічні варіанти ППФО: афективно-збудливий, тормозимий, астенічний, істероідний, нестійкий, псевдошизофренічний варіанти. А. Е. Лічко (1977) визнає існування у підлітків наступних форм порушеної поведінки: втеча з дому і бродяжництво, рання алкоголізація, девіації сексуальної поведінки, делинквентна й суіцидальна поведінки. Важчі й стійкіші порушення поведінки, що як правило веде до соціальної дезадаптації, систематизовані О. Е. Фрейєровим (1970). У легко розумово відсталих він виділяє 4 форми порушень формування особистості (психопатій): 1) збудливі; 2) істеричні; 3) нестійкі; 4) астенічні. Збудливі розумово відсталі підлітки характеризуються станами афективного збудження, злобно-негативістичною установкою відносно оточення, конфліктністю, грубо-демагогічною поведінкою в колективі, жорстокістю. Істеричний характер у розумово відсталих підлітків проявляється зниженим фоном настрою, негативною установкою відносно оточення, істеричними «розрядами» (криками, виттям, нанесенням собі ушкоджень), паралічами, афонією, астазією-абазією, агресією, хвастощами, блазенством, клоунадою, егоцентризмом. Нестійкий характер розумово відсталих індивідів характеризується особливою нестійкістю інтересів, швидкою зміною бажань, частими, але поверхневими коливаннями (переважно підвищеного) настрою, непосидючістю, нездатністю до навіть щонайменшого вольового зусилля, із постійним прагненням до нових вражень, бродяжництвом і дармоїдством. Астенічним психопатичним характерам у розумово відсталих підлітків властиві боязкість, страх, невротичні скарги, елементарні фобії, почуття образи на навколишніх людей, комплекс неповноцінності, невпевненість, недовірливість, іпохондричні переживання. Д. Н. Ісаєв і Б. Е. Мікіртумов (1978) у легко розумово відсталих підлітків описують наступні типи психопатоподібних розладів: Афективно-збудливий тип, який характеризується бурхливими спалахами гніву на образи й прикрощі, великою нетерплячістю, коливаннями настрою, схильністю до реакції протесту. Астенічний тип, що відрізняється примітивними депресивними реакціями, що виникають на власний дефект і пов'язані з ним невдачі й розчарування, інфантильними реакціями відмови, під час яких довго ні з ким не розмовляють, ні на кого не дивляться, не їдять, сидять, похнюпивши голову, або бродять в стороні від усіх. Нестійкий тип, що проявляється легкою підкорюваністю, імітацією негативних зразків поведінки, залежністю від інших, нерідко виявляється сліпим знаряддям у руках антисоціальних елементів. Дисфорічний тип, властивий головним чином однойменній формі розумової відсталості, характеризується злісною напруженістю, похмурою дратівливістю, схильністю до агресії зі здатністю наносити тяжкі ушкодження, до аутоагресії, руйнівних дій. Перверзний тип, який проявляється дромоманією, булімією або, частіше, гіперсексуальністю, сексуальними девіаціями (розпусними діями, ексгібіціонізмом, гомосексуальними контактами, онанізмом). За матеріалами А. Е. Лічко (1985), причиною госпіталізації в психіатричну лікарню перверзний тип опинився в 35% від усіх підлітків, що поступили, з легким ступенем розумової відсталості; дисфорічний тип — в 12%; нестійкий тип — в 31%; афективно-лабільний тип — в 7%; істероідний — в 1%. 3. Ф. Абушевас (1989) вивчав випускників допоміжних шкіл з порушеннями поведінки. Виявилось, що серед них з підвищеною афективною збудливістю — 23% підлітків; з психічною нестійкістю — 15%; з відходами і бродяжництвом — 16,2%; з агресивно-садистичними проявами — 2,5%; з гіпердинамічними порушеннями — 21,3%; з патологічно зміненими потягами — 21,3%. М. С. Певзнер (1960), характеризуючи клінічні варіанти дітей-олігофренів, відмічає існування серед них таких, у яких недорозвинення їх пізнавальних процесів пов'язане з глибокими дефектами їх поведінки. Вона описує декілька варіантів. Один — патологічно збудливі діти, що легко розгальмовуються, стають неспокійними, важко організовувані. Інший — діти виснажувані, легко тормозимі, в'ялі та інертні. Третій — діти, що відрізняються поєднанням недорозвинення пізнавальної діяльності з різким порушенням цілеспрямованої діяльності й мотивації поведінки. Психопатоподібну поведінку в розумово відсталих підлітків розглядають нерідко як прояв декомпенсації їх основного синдрому. Вона особливо виражена в пубертатному віці (Сухарєва Г. Е., 1965; Юркова І. А., 1965). Стійку патологію поведінки в дітей і підлітків з інтелектуальною недостатністю органічного походження іноді ділять на психопатоподібний та енцефалоастенічний синдроми. Під психопатоподібним синдромом розуміють підвищену афективну збудливість із дратівливістю, запальністю, гнівливістю, коливаннями настрою переважно у формі депресивно-дистимічних станів, схильність до бродяжництва, крадіжки, збочення інстинктів, зловживання алкоголем. Енцефалоастенічним синдромом називають стан, що характеризується головними болями, запамороченням, нудотою, поганою переносимістю шуму, змін температури, фізичних і розумових перевантажень, розгальмованістю, метушливістю, приставучестю, пониженою продуктивністю (Аронович О. А., 1973). У легко розумово відсталих дітей при резидуальній розумовій відсталості психопатоподібна поведінка ділиться на три групи. До 1-ої віднесені діти з психопатичними особливостями особистості. Особливості їх поведінки виявляються вже в переддошкільному віці. У пубертатному ж віці грубість, дратівливість, коливання настрою стають вираженими, з'являлося підвищення сексуальних потягів. Друга група дітей з психопатоподібним синдромом органічного походження відрізняється руховою розгальмованістю, обмеженою здатністю до цілеспрямованої діяльності, підвищеною стомлюваністю, виснажуваністю, поверхневістю емоційних проявів, бурхливими афектами, коливаннями настрою, соматоневрологічними симптомами. Третя група дітей з психопатоподібною поведінкою, що сформувалася під впливом несприятливого виховання, характеризується руховим занепокоєнням, дратівливістю, образливістю, недовірливістю, негативізмом, ухиленням від шкільного заняття, схильністю до бродяжництва й брехні. Відхилення поведінки у важко розумово відсталих дітей, що виховуються в будинку-інтернаті, систематизували залежно від психопатологічної структури. Були виділені 4 групи (за Д. Е. Мелеховим): діти із стійкою емоційно-вольовою сферою; діти з нестійкою емоційно-вольовою сферою; діти з астенічним симптомокомплексом і діти із складним олігофренічним дефектом. Перші характеризувалися відносно впорядкованою поведінкою, достатнім рівнем уваги й цілеспрямованою діяльністю. Другі відрізнялися підвищеною збудливістю, непосидючістю, дратівливістю, підвищеною конфліктністю, схильністю до агресії або торпідністю, інертністю, пониженою психічною активністю. Треті були бистро стомлюваними, дратівливими. Стан четвертих визначався комплексом соматоневрологічних і психопатологічних симптомів: афективною збудливістю, церебрастенічними явищами, неврологічною патологією: паралічами, парезами, важкими мовними розладами, порушеннями слуху й зору та ін.(Сирників І. К., 1974). 3. Делінквентна поведінка У 9% підлітків правопорушників виявляється розумова відсталість (Гур'єва В. А., Гіндикін В. Я., 1994). Їх поведінка характеризується проступками, дрібними провинностями, що не досягають міри криміналу, караного в судовому порядку. Воно проявляється у формі прогулів школи, спілкування з антисоціальними компаніями, хуліганства, знущання з маленьких і слабких, викрадення грошей, велосипедів, домашніх крадіжок. Причини делінквентної поведінки, як правило, соціальні, у першу чергу вони пов'язані з недоліками виховання. Наприклад, неповні сім'ї виявляються у 30-80% делінквентних дітей. Залежно від клінічних проявів осіб, що здійснюють протиправні дії, виділяють розумово відсталих з істеро-возбудимим, апатіко-абулічним і дисфорічним варіантом психопатоподібного типу емоційно-вольового дефекту (Айдельдяєв Б. С., 1986). Девіантна поведінка у підлітків з розумовою відсталістю, що перебувають на обліку в ПНД, виявлена в 30,4% випадків, у спеціальних груп ПТУ, що вчаться, — в 34,9%, у таких же ПТУ, що вчаться, не перебувають на обліку в ПНД, — в 66,7%. До 15,4% (серед учнів спеціальних ПТУ — до 22,2%) розумово відсталих підлітків, що перебувають на обліку в психіатричному диспансері, через антигромадські і протиправні дії органами МВС застосовувалися застережні заходи, і до 72,7% спеціальних груп ПТУ, що вчаться, не перебувають на обліку. На підставі цих даних Л. А. Єрмоліна (1989) робить припущення, по-перше, про велику поширеність девіантної поведінки серед розумово відсталих підлітків; по-друге, про несвоєчасну постановку їх на облік; по-третє, про те, що число неврахованих розумово відсталих підлітків з патологією поведінки із спеціального ПТУ в два рази вище в порівнянні з числом таких же, але врахованих в ПНД підлітків. Нижче наводиться приклад делінквентної поведінки. Коля, 14 років Батько убитий, коли хлопчикові було 12 років. Завжди був без нагляду. У сім'ї були постійні бійки, розпивання алкогольних напоїв. Вчиться в 4-му класі школи-інтернату для розумово відсталих дітей. Навчився палити, випивати. Йде з будинку і бродяжить з 11 років. Перебуває на обліку в психоневрологічному диспансері, діагноз: олігофренія. Був заарештований міліцією через те, що брав участь у вбивстві. Серед направлених в психіатричну лікарню з приводу порушень поведінки 38% розумово відсталих дітей і 67% розумово відсталих підлітків з делінквентною поведінкою. Порушення поведінки проявляються невідвідуванням школи, прогулами уроків (50%), відходами з будинку (інтернату) і бродяжництвом (70%), агресією відносно навколишніх людей (52%), ауто агресією (15%), бурхливими афективними спалахами (63%), грубістю по відношенню до родичів і вихователів (67%), порушеннями дисципліни (50%), крадійством (43%), участю в асоціальних компаніях, підвищеною сексуальністю (40%), раннім початком паління (55%), алкоголізацією (37%) і вдиханням токсичних речовин (8%). Майже всі діти, що потрапили в лікарню, вже перебувають на обліку в інспектора міліції у справах неповнолітніх (Поппе Г. К.). Частота порушень поведінки у розумово відсталих дітей, що навчаються в спеціальних навчальних закладах, може бути представлена наступними цифрами: втечі, бродяжництво — 72% випадків, агресія — 50%, крадійство — 43%, токсикоманія, алкоголізація, наркотизація — 38%, неслухняність, грубість — 43%, сексуальні девіації — 40%, участь в антисоціальних компаніях — 55% (Шипіцина Л. М., 1998). 4. Гіпердинамічні порушення поведінки У популяції розумово відсталих вони відзначаються в 8,9%. У підлітків вони зустрічаються в 21,3% випадків. Клінічна картина цих порушень характеризується руховою розгальмованістю, порушенням концентрації уваги, недостатньою наполегливістю в діяльності, що вимагає розумової напруги, тенденцією переходити від одного заняття до іншого, не завершуючи жодного з них, разом із слабо регульованою й надмірною активністю. З цим поєднується імпульсивність, вони нерідко отримують стягнення із-за необдуманої, імпульсивної поведінки. Через утруднення освоєння шкільного матеріалу цими дітьми доводиться ставити питання про профіль їх навчання. З часом гіпердинамічний синдром ускладнюється, з'являються додаткові симптоми, що серйозно утрудняє абілітацію розумово відсталих підлітків. У 45% дітей, підданих катамнестичному обстеженню, не виявлено поліпшення, що привело до повторних госпіталізацій у психоневрологічні інтернати (Обухов С. Г., 1989). 5. Віди поведінкових розладів Втечі з будинку (інтернату) і бродяжництво Втечі з будинку інтернату) і бродяжництво виявляються в 4% від усієї популяції розумово відсталих дітей. Серед випускників допоміжної школи їх 16,2%, а серед спрямованих у психіатричну лікарню вже 70% дітей і підлітків із втечами. У третині випадків відходи з будинку поєднуються з делінквентністю. Велика частина з утікаючих дітей — хлопчики. Перші втечі відбуваються в страсі покарання або як реакція протесту проти надмірних вимог, із-за жорстокого поводження, розправ з боку рідних або товаришів, а також із-за небезпечної для дитини ситуації в сім'ї. Втечі сприяє положення «ізгоя» або «попелюшки» в сім'ї, переслідування з боку однолітків. Відходи можуть бути наслідком недостатнього нагляду. Пізніше відходи перетворюються на умовно-рефлекторний стереотип. В окремих випадках у дітей з розумовою відсталістю, зазвичай викликаною органічною поразкою ЦНС, відходи є вираженням істинної дромоманії. Їм часто передують настрій (нудьга, туга), що несподівано змінився, виникає невмотивована тяга до зміни обстановки. Ці втечі можуть поєднуватися з дисфоріями, розладами потягів (сексуальністю, пияцтвом). Діти починають втікати з 8-10 років, максимальна ж кількість тих, що йдуть з будинку падає на молодший підлітковий вік. Втечі з будинку й інтернату, судячи з дітей, що госпіталізуються, частіше, ніж що нормально розвиваються, здійснюють інтелектуально неповноцінні діти й підлітки. Відходи їх не обдумані, не плануються й не готуються, нерідко здійснюються під тиском однолітків або старших. Значно частіше, ніж нормальні діти, вони ночують у підвалах, на горищах, на вокзалах, а не в домашніх умовах у родичів, друзів і знайомих. Вони наражають себе на небезпеку, не здатні забезпечити себе їжею, без достатніх підстав довіряються незнайомим людям. Агресія Агресія до батьків, вихователів, однолітків розумово відсталих дітей, як правило, незвично жорстока, напади або бійки здійснюються без достатнього розуміння небезпечних наслідків ушкоджень, що наносяться. Разом з фізичною агресією нерідко відзначається і вербальна агресія. Така поведінка характерна для 2,5% учнів випускного класу допоміжної школи. Часто їх агресивна поведінка — пряме повторення того, що діти самі зазнають від інших людей. Зміцненню цієї поведінки сприяє негативний приклад батьків, старших хлопців в інтернаті або школі. Аутоагресія Аутоагресія, як правило, виникає у відповідь на образи, покарання й інші конфлікти з дорослими або старшими дітьми. Діти б'ють себе по голові, дряпають обличчя й тіло, наносять на шкіру порізи, рвуть волосся. Надалі ці дії повторюються при будь-яких труднощах. Аутоагресія частіше спостерігається у дівчаток, ніж у хлопчиків. Підвищена афективна збудливість Зустрічається у 11,8% усіх дітей з розумовою відсталістю, зазвичай поєднується з проявами загальної психомоторної розгальмованості. Серед учнів останнього класу допоміжної школи це порушення поведінки відзначається в 23,7% випадків. Часто виникаючі з незначного приводу або без видимої причини спалахи афекту проявляються руйнівними діями, грубістю, необдуманими вчинками. Афективні розряди дітей нерідко передують їх агресивності. Грубість Грубість, що як правило виникає на тлі афективної нестійкості, дратівливості, виражається в зухвалих образливих та іноді нецензурних відповідях старшим на їх справедливі зауваження або прохання. Нерідко це стереотипні примітивні штампи часто повторюваних лайок, які вигукують кожного разу в стані роздратування, розчарування. Частіше проявляють грубість старші діти й підлітки. Недисциплінованість Проявляється або неслухняністю, упертістю, або постійною відмовою від виконання будь-яких доручень, прохань і небажанням обслуговувати себе. Відмова від навчання Спочатку дітьми не виконуються домашні, шкільні завдання, потім з'являється тенденція уникнути під слушними приводами відвідування уроків, а згодом і повне ігнорування шкільного заняття. У старшому віці така поведінка поширена більше. Серед дітей, що відмовляються від відвідування школи, переважають хлопчики. Параутистична поведінка Параутистична поведінка — своєрідна стійка девіантна поведінка. Характерна особливість цього стану — зниження активності, відсутність спонукань навіть до елементарних видів діяльності, виражена інтравертність, формальне спілкування з навколишніми людьми, загальна або виборча втрата контактів (переважно мовних), пасивний протест (негативізм), що супроводжується гримасами. Обмеження уявлень, недостатність чуттєвої насиченості. Відсутність емоційних реакцій при спілкуванні з оточенням поєднується з епізодично виникаючими станами рухового збудження, розв'язною і придуркуватою поведінкою. Розвивається цей стан у розумово відсталих дітей, що мають емоційну й комунікативну недостатність. Цей синдром знижує можливості придбання знань, збільшує інтелектуальну і мовну недостатність (Булахов Л. А. 1984). Дисфорічний розлад поведінки Дисфорічний розлад поведінки характеризується майже постійною емоційною напругою з наростаючою дратівливістю, тривожним занепокоєнням, вередливою плаксивістю або похмурим невдоволенням. Зауваження, незгоди, вимоги дорослих або конфлікти з дітьми можуть привести до розрядки напруги, що накопичується, у формі бурхливих афективних спалахів із руйнівними діями або агресією. Нестійкий розлад поведінки Нестійкий розлад поведінки відрізняється відсутністю стійких мотивів поведінки, підвищеною навіюваністю, вираженою залежністю настрою від зовнішніх впливів. Відсутність самостійності й ініціативи, підвищена навіюваність приводять, як правило, до антигромадських форм поведінки: бродяжництва, алкоголізації, крадійству, ранньому початку статевого життя, що виникають головним чином за механізмом імітації. Патологічно змінені потяги Патологічно змінені потяги виявляються у 21,3% випускників допоміжної школи. У популяції розумово відсталих дітей найчастіше виявляються агресивні садистичні прояви(1,3%). Інші патологічно змінені потяги, клептоманія й піроманія, зустрічаються рідше. Крадійство Крадійство у хлопчиків відзначається в два рази частіше, ніж у дівчаток. З віком кількість дітей, що беруть чужі речі, зростає удвічі. Міняється й характер крадіжок. Старші крадуть цінніші речі й роблять це нерідко спільно з іншими. Спочатку виносять з будинку дрібні гроші або малоцінні речі. Потім крадуть продукти й речі в магазинах і на ринках, викрадають велосипеди. Розумово відсталі діти спочатку виконують пасивну роль, піддаючись умовлянням старших. Надалі деякі підлітки самі намагаються «організувати» молодших на пограбування кіосків, порожніх дач або інших об'єктів. Як правило, в процесі будь-якого крадійства або грабежу розумово відсталі беруть малоцінні дрібнички, а не дорогі речі. Вони не можуть розпорядитися речами, що потрапили в їх руки, кидають, вимінюють зі збитком для себе або віддають випадковим людям. Активна, не за віком, сексуальна поведінка Спостерігається у розумово відсталих дівчаток в півтора рази частіше, ніж у хлопчиків. Сексуальна активність у дівчаток починається раніше, ніж у хлопчиків. Дівчаток молодшого шкільного віку з сексуально розбещеною поведінкою поступає в психіатричну лікарню в три рази більше, ніж хлопчиків. Це дівчатка, що мастурбують, оголюються, прагнуть до осіб протилежної статі в стані сексуального збудження, розповідають про свій сексуальний досвід або забираються в ліжко до інших дівчаток. У переважній більшості випадків вони самі у минулому піддавалися спокусі. Разом з однолітками або старшими хлопчиками розумово відсталих дівчаток розбещують дорослі, у тому числі і у власній сім'ї. Серед старших дівчаток — частіше відзначається ранній початок статевого життя, проміскуітет. Як правило, їх статеве життя починається після зґвалтування. Госпіталізація хлопчиків нерідко також буває пов'язана з сексуальною активністю, що проявляється відносно представників тієї ж статі. Підлітковий гомосексуалізм зазвичай обумовлюється ситуацією. Часто він проявляється в закритих навчальних закладах. У молодших підлітків ця девіація може обумовлюватися спокушанням, розбещенням, наслідуванням і примусом. Ця девіація частіше виявляється у підлітків чоловічої статі, ніж у жіночої. Можливість виникнення гомосексуалізму пояснюється недостатньою зрілістю статевого потягу. Проте частіше цей наслідок спокушання старшими підлітками й навіть дорослими. Істинний сексуальний інтерес цих підлітків, як правило, зосереджується на особах протилежної статі. На відміну від дівчаток, хлопчики менше ведуть розмов на сексуальні теми. Вони віддають перевагу дії: роздягають інших, малюють картинки порнографічного змісту. При передчасному статевому розвитку в одних випадках виникають афективні розлади, в інших — порушення поведінки (претензійність, запальність, агресивність), розлад сексуального потягу. При затриманому статевому розвитку може з'явитися повільність, незібраність, невпевненість, незграбність, млявість, імпульсивність і труднощі пристосування до нової ситуації. У зв'язку з нерідко виникаючими труднощами в засвоєнні навчального матеріалу і вимогами педагогів можуть виникнути відмови від навчання, протести, агресія. У розумово відсталих підлітків пізно завершується статева ідентифікація. Тому у них легко виникають відхилення в сексуальній поведінці. Вони можуть стати об'єктом спокуси своїми старшими товаришами. Сексуальні девіації у розумово відсталих підлітків залежать від ситуації, що склалася, і навколишніх осіб. Серед цих девіацій, які не є істинними, можуть бути підглядання за голими, демонстрація своєї голизни, маніпуляції із статевими органами молодших дітей або тварин. У міру дорослішання і у разі переходу до нормального статевого життя ці девіації зникають. При несприятливих обставинах вони стають поганою звичкою й зберігаються разом з нормальною сексуальною поведінкою або поновлюються за відсутності нормального статевого життя. Якщо мастурбація у розумово відсталих дітей з'являється до статевого дозрівання, досягає великої частоти, її слід розглядати як девіацію. Початок статевого життя до повного фізичного дозрівання також розглядається як девіація. До сексуальних девіацій відносять і підлітковий проміскуітет. Алкоголізація Перша проба алкогольних напоїв зазвичай відбувається в 13 — 14 років, причому у розумово відсталих хлопчиків у два рази частіше, ніж у дівчаток. З віком аддиктивна поведінка охоплює в три рази більше старших підлітків, ніж спочатку. У зв'язку з тим, що у розумово відсталих підлітків погана переносимість алкоголю, у них довше зберігаються захисні реакції (блювота, нудота і т. д.). Цим, мабуть, частково можна пояснити, що тільки у п'ятої частини госпіталізованих підлітків виявляється залежність від алкоголю. Токсикоманічна поведінка Вдихання пари бензину, клею, гуталіну й зубної пасти, як вважають, зустрічається тільки в розумово відсталих хлопчиків. При цьому в молодших школярів ця пристрасть спостерігається частіше, ніж у підлітків. Вікові й інші особливості поведінки розумово відсталих У молодшому дошкільному віці поведінкові порушення виявляються лише у 0,3% дітей. При цьому переважають імпульсивно-епілептоїдні прояви й підвищена афективна збудливість. У старшому дошкільному віці число таких дітей збільшується до 2,9%. Зростає число дітей із підвищеною афективною збудливістю (76,9%). Разом з імпульсивними й епілептоїдними проявами виникають психічна нестійкість, «клептоманія», булімія, агресивно-садистична поведінка. Як у молодшому шкільному віці, так і в молодших підлітків порушення поведінки зустрічаються в 15% випадках. Вони стають різноманітніші. З'являються сексуальна розгальмованість, піроманія, аутоагресія, схильність до алкоголізації. Переважаюче порушення — афективна збудливість, на другому місці відходи й бродяжництво, на третьому — агресивно-садистичні розлади. Комбінація декількох варіантів поведінкових порушень зазвичай поєднується з більше вираженими мірами недорозвинення, з неврологічними симптомами (Крижановська І. Л., 1989). І нормальна, і відхилена поведінка можуть визначатися спадковими особливостями. Так, наприклад, може виникати аутистична поведінка при фенілкетонурії. Диспластичність, викликана як внутріутробним дисгенезом, так і гормональним дисбалансом, зазвичай поєднується з психопатоподібною симптоматикою. Частіше за усе порушення поведінки спостерігаються в легко розумово відсталих підлітків (25,2%), у структурі психопатичних (19,7%), психоорганічних (14,3%) синдромів і при затримках розвитку (12,7%). Рідше вони зустрічаються при невротичних (8,7%), епілептичних (4,4%) синдромах й особливо рідко — при психозах (2,1%). Девіації поведінки у легко розумово відсталих підлітків відбивають не стільки характер хвороби, скільки особливості негативних мікросоціальних дій (Хохлов Л. К., 1986). Особливо часто порушена поведінка — реакції дітей і підлітків на важкі обставини життя. Значна частина поведінкових відхилень легко розумово відсталих соціально-психологічного генезу. Агресія в цих випадках може бути відображенням зневажливого, відкидаючого, а то й глумливо катуючої поведінки вихователів. У багатьох випадках етіологія порушеної поведінки — ті ж наслідки органічних ушкоджень головного мозку, які викликали й інтелектуальну неповноцінність. Афективна збудливість у багатьох помірно і важко розумово відсталих осіб саме такого походження. Механізм виникнення порушень поведінки в дітей і підлітків з розумовою відсталістю На думку М. С. Певзнер (1959), походження порушеної поведінки в різних дітей з розумовою відсталістю різне. При одній з форм олігофренії порушення поведінки визначаються недорозвиненням пізнавальної діяльності, при ній зміни поведінки виникають тільки в тій ситуації, яка олігофренові незрозуміла повністю. При іншій формі олігофренії порушення поведінки тісно пов'язані з наявним грубим недорозвиненням усієї особистості. Вона також вважає, що у розумово відсталих дітей із-за уповільненого розвитку психіки при формуванні поведінки посилюється роль потягів. Велике значення в оформленні типу поведінки, що відхиляється, особливо в легко розумово відсталих, надають соціальному середовищу, навіюванню, загрозам, імітації вчинків навколишніх осіб і зрештою — особливостям соціальної адаптації розумово відсталого. Проте найчастіше механізм формування девіантної поведінки — результат взаємодії соціально-психічних і природно-психічних чинників. До числа останніх слід віднести форми розумової відсталості (наприклад, обумовлені хромосомною аберацією), настання тих або інших етапів психофізичного розвитку (віковий криз), додаткові резидуально-органічні шкідливості, наприклад, наслідку черепно-мозкових травм (Шипіцина Л. М., Іванов Е. З, 1992). Стійкий характер порушень поведінки при цьому зв'язують з патологічною інертністю нервових процесів, типом вищої нервової діяльності (Мнухин С. З, 1961), системною поразкою мозкових структур (Ісаєв Д. Н., 1967), особливостями нейродинаміки і локалізації ураження мозку (Певзнер М. З, 1959). Таким чином, порушення поведінки за своїм походженням обумовлюється інтелектуальною неповноцінністю, відхиленнями в розвитку особистості й особливостями її реагування. Питома вага психопатоподібних розладів у дітей і підлітків з різним ступенем розумової відсталості різний: у дітей з легким ступенем розумової відсталості — 28,2%; з помірною вираженою — 55%; з глибокою — 33,3% (Сосюкало О. Д., 1986). При неурівноваженому варіанті стенічної форми частіше зустрічаються агресивні прояви. Афективна нестійкість властива головним чином астенічній формі. Для атонічної форми найбільш характерна параутистична поведінка. Дисфорічна поведінка відповідає клінічній формі такої ж назви. Поєднання вираженої психопатоподібної симптоматики з нерівномірною структурою інтелектуального дефекту значно погіршує соціальний прогноз (Єрмоліна Л. А., 1984). Поведінкові особливості суб'єктів із розумовою відсталістю, як правило, частина клінічних проявів основної психопатології. Якщо ж девіантна поведінка виникає в розумово відсталих у процесі патологічного формування особистості або в результаті важких життєвих ситуацій, то її відносять до нервово-психічної патології, що виникає на тлі наявного психічного недорозвинення. Такі випадки трактують як коморбідність, тобто як поєднання двох хворобливих форм: розумової відсталості й поведінкових порушень. |