Посібник Теорія і методика виховання. Навчальнометодичний посібник Київ 2012 удк 378. 011. 3(072) ббк 74. 58 М12 Рецензенти
 Скачать 1.55 Mb.
|
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ Л.М. Маценко ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ Навчально-методичний посібник Київ – 2012 УДК 378.011.3(072) ББК 74.58 М12 Рецензенти: Журавська Ніна Станіславівна., д. пед. н., професор кафедри методики навчання та управління навчальними закладами НУБіП України Манько В.М., д. пед. н., професор, провідний науковий співробітник відділу теорії та методології природничої та інженерної освіти Інституту вищої освіти НАПН України Рекомендовано до друку вченою радою Природничо-гуманітарного ННІ Національного університету біоресурсів і природокористування України (Протокол № 1 від 19.09. 2012 року). Маценко Л.М. М12 Теорія і методика виховання : навчально-методичний посібник. – К. : НАКККіМ, 2012. – 223с. У навчально-методичному посібнику висвітлено теоретичні та методичні аспекти організації виховної роботи у внз. Видання адресоване наставникам студентських груп, викладачам, студентам педагогічних факультетів, які здобувають спеціальність «Педагогіка вищої школи» за магістерською програмою, відділам з виховної роботи, заступникам деканів з навчально-виховної роботи, аспірантам та усім тим, кого хвилюють питання виховання студентської молоді. УДК 378.011.3(072) ББК 74.58 М12 © Маценко Л.М., 2012  © НУБіП України, 2012
ВСТУП Протягом останніх десятиліть ситуація в аграрному секторі економіки України викликає тривогу. Одним із стратегічних факторів подолання соціальних та економічних суперечностей в аграрному секторі та у країні в цілому повинна стати оновлена система вихо-вання. Важливою її ланкою є виховання студентської молоді. Адже від їхнього активного втручання у вирішення завдань ринкової еко-номіки, розбудови правової держави залежить майбутнє України. Проблема організації виховної роботи із студентами є однією з актуальних у педагогічній теорії та практиці діяльності вищих закла-дів освіти. У положеннях Державної національної програми «Освіта» (Україна XXI століття), Законі України «Про освіту» визначено мету, зміст, принципи і особливості виховання особистості на різних рівнях освіти. В основу виховання разом з іншими мають бути покла-дені принципи гуманізму, демократизму, пріоритетності загальнолюд-ських духовних цінностей, наступності та послідовності виховних впливів. Водночас у педагогічних дослідженнях підкреслюється, що орієнтація лише на освітній компонент призвела до відходу значної частини викладачів від виховної роботи, до масового її згортання у вищих закладах освіти. У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях наголошується, що важливим фактором впливу на розвиток особистості є мікро-середовище. Саме в малих групах відбувається реальний вплив на виховання особистості, створюється мікроклімат, який визначає ком-форт чи дискомфорт у стосунках, формуються позитивні чи негативні риси характеру, ідеали, цінності й норми поведінки. Таким виховним мікросередовищем для студентів вищих аграрних закладів освіти є студентська група. Проблема організації виховної роботи наставника студентської групи є сьогодні однією з актуальних. По-перше, наставнику належить важлива роль у вихованні студентської молоді як представнику мікро-середовища (найближчого оточення) студента у період його навчання. По-друге, продовжується дискусія з питань: «Потрібен наставник студентській групі, чи ні? Як зробити діяльність наставника більш успішною? Як студенти оцінюють роботу своїх наставників?» По-третє, в наш час відбувається процес наростання соціальної, інтелектуальної диференціації, посилення конкуренції в студентському середовищі, що заважає роботі наставника з формування колективу студентської групи. Наголошене вимагає дослідження діяльності наставника в нових умовах. Проблема наставництва не могла залишити байдужими науков-ців, тому питання діяльності наставника студентської групи в системі виховної роботи вищого закладу освіти відображені у дослідженнях таких вчених: Авдєєва І.М. (інноваційні комунікативні технології в роботі куратора академічної групи), Базилевич В.Д. (організація, зміст, форми та методи виховної роботи серед студентів колективами ка-федр вищого навчального закладу освіти), Большаков В.І. (проблеми вдоско-налення виховної роботи у вищій школі в сучасних умовах), Бондаренко З.П. (виховні можливості вищої школи), Вінтін І.А. (ор-ганізація виховної роботи у вузі в позаурочний час), Волкова І.В. (студентська група – центр ідейно-виховної роботи в вузі), Дем’янюк Т. (виховний процес у вищому закладі освіти), Демчук В.С. (діяльність інституту наставників академічних груп як важлива структурна ланка у виховній системі університету), Кайдун В.Д., Пилінська Я.Б. (вплив куратора-мовознавця вузу на формування особистості студента), Кірдан О.Л. (становлення класного керівництва в навчальних закладах України середини XIX – початку XX століття), Корольчук О. (ор-ганізаційно-виховна робота серед студентів), Красовицький М.Ю. (наставництво за кордоном), Куриленко Т.М. (наукові основи роботи куратора академічної групи), Кухтевич Т.Н. (роль куратора в навчанні і вихованні студентів), Лосєва Н.М. (самореалізація викладача-кура-тора), Мафтин Л.В. (виховна робота у вузі), Ничкало Н.Г. (наставництво в системі професійно-технічної освіти), Романова С.В. (організаційно-виховна робота куратора академічної групи у вищих технічних навчаль-них закладах), Соколова І. (інститут кураторів у вузі), Соколовська О.В. (педагогічна діяльність наставника академічної групи першого курсу як фактор її підготовки до самоврядування), Соловей М.І (виховна робота у вищому навчальному закладі), Степанов Є.Н. (вивчення ефек-тивності виховного процесу), Ткаченко Т.І. (організації виховної роботи) та інших дослідників. Проблемою виховання студентської молоді вищого аграрного навчального закладу переймаються ряд вчених: Виговська С.В. (про-фесійне становлення студенток у вищих аграрних навчальних закла-дах), Галєєва А.П. (організаційно-педагогічні умови виховної діяльності у вищому аграрному навчальному закладі), Жалдак (Маценко) Л.М. (гуртування студентської групи вищого аграрного закладу освіти), Івахненко Т.П. (формування сексуальної культури студентів у навчально-виховному процесі), Кручек В.А. (формування комунікативних вмінь та навичок студентів аграрних ВНЗ; організація педагогічної взаємо-дії викладача-наставника зі студентами), Лузан П.Г. (педагогічні умови формування колективу студентської групи), Мельничук Т.Ф. (естетичне виховання студентів вищих навчальних закладів аграрного профілю засобами мистецтва), Полозенко О.В. (організаційно-методичні умови удосконалення педагогічної діяльності викладача вищого аграрного навчального закладу), Рябченко В.І. (нормативно-методичні матеріали наставника студентської групи), Сопівник І.В. (виховання громадянина в аграрному вищому навчальному закладі), Сопівник Р.В. (удосконалення виховної роботи наставника зі студентською групою), Стахневич В.І. (педагогічні основи формування учнівського колективу навчально-ви-робничої групи середнього професійно-технічного училища; професійне становлення жінок у системі вищої освіти), Теслюк В.М. (педагогічна майстерність викладача), Яшник С.В. (педагогічні умови виховання культури міжстатевих стосунків у студентів ВНЗ) та інші дослідники. Проблему виховання особистості в колективі засобами впливу на неї групи досліджували багато вчених: А.С. Макаренко, В.О. Су-хомлинський, Є.І. Синиця, О.В. Киричук, М.Ю. Красовицький, І.К. Ма-тюша та інші. Вони аналізували її через призму виконання системою виховання соціального замовлення. А воно в Україні довгий час зводилось до формування слухняного виконавця. Регулювання пове-дінки окремої особистості здійснювалось переважно через організації, колективи. Після розпаду тоталітарної системи спостерігається змен-шення сили дії механізмів соціального регулювання на поведінку особистості. Внутрішні ж якості багатьох людей при такому низькому статусі особистості виявились недостатньо розвиненими для виконання ролі регулятора. Це призвело до того, що на сучасному етапі розвитку суспільства існує суперечність: з одного боку, спостерігається тен-денція до зменшення регламентації прояву особистості та недостатня готовність молоді до використання отриманої свободи для свого соціально-психологічного розвитку, з іншого. Наявність цієї суперечності є однією з причин пошуку ефек-тивної та дієвої системи виховання, заснованої на демократичних методах і засобах управління, педагогіці співробітництва, в якій важливу роль відіграє наставник студентської групи. Нова система виховання молоді повинна насамперед базуватись на таких факторах виховання, як загальнолюдські цінності, здоровий спосіб життя, на-ціональні традиції. Вітчизняна педагогіка протягом тривалого періоду орієнтува-лась на принцип виховання особистості в колективі і через колектив. Сьогодні цей принцип значною мірою переосмислюється. Окремі вчені вдаються до крайнощів: від абсолютизації ролі колективу пе-рейшли до її повного заперечення. Наша позиція полягає в наступному: колективи викладачів, наставників, студентів можуть і повинні бути важливими факторами регулювання розвитку і поведінки особистості. Проблему формування колективу розробляли працівники кількох лабораторій: «Колектив і особистість» (м. Київ) – В.М. Галузинський, О.В. Киричук, М.Ю. Красовицький, М.Ф. Чернобаєва та інші, керівник – О.В. Киричук; «Психологічні дослідження особистості в колективі» (м. Москва) – В.В. Абраменкова, А.В. Петровський, В.А. Петровський, В.В. Шпалинський, Ю.В. Янотовська та інші, керівник – А.В. Пет-ровський; «Колектив і особистість» (м. Москва) – Г.М. Казакіна, А.Т. Куракін, А.В. Мудрик, Л.І. Новікова та інші, керівник – Л.І. Но-вікова та ще ряд лабораторій. Питанням формування та розвитку навчально-виховних, вироб-ничих та військових колективів присвячено багато психолого-педаго-гічних досліджень, вже виконано кілька сотень дисертаційних праць з цієї проблеми. Формуванням військових і виробничих колективів займа-лись: А.В. Петровський, В.В. Шпалинський, Р.С. Нємов, Є.С. Кузьмін, О.М. Гущин, А.С. Леонавічус, Ю.Є. Дуберман, Ю.Л. Неймер та інші. Педагогічні умови та чинники формування навчально-виховних колек-тивів висвітлені в роботах, авторами яких є О.І.Донцов, В.М. Га-лузинський, Л.І. Марисова, А.Г. Кирпичник, О.В. Киричук, А.С. Ма-каренко, М.Ю. Красовицький, М.Д. Ярмаченко, Я.Л. Коломінський, В.О. Сухомлинський, І.К. Матюша, Л.І. Уманський, О.С. Чернишов, Т.М. Куриленко, М.М. Обозов, Л.І. Новікова та інші. Соціально-психологічному вивченню студентства, умов його життя, навчання, праці, побуту, поведінки присвячені дослідження педагогів, психологів, соціологів. Над цією проблемою працювали В.А. Ван, А.С. Власенко, Т.О. Грабовська, А.В. Дмитрієв, В.Т. Лісов-ський, Т.М. Куриленко, П.Г. Лузан, Ф.Г. Хайрулін та інші. На думку А.В. Власенко, студентство – це соціальна спільнота, яка характеризується особливими умовами життя, праці, побуту, по-ведінкою та психологією. Оволодіння знаннями, вміннями та навич-ками, підготовка до майбутньої професійної діяльності є для студентів головним завданням. Студентство, як справедливо стверджує В.Т. Лісовський, це молоді люди приблизно одного віку, яким властиві нестійкий матеріальний стан, незначний життєвий досвід, відсутність у більшості власної сім’ї, добре розвинене почуття колективізму, ко-мунікабельність, гумор, оптимізм, потреба у спілкуванні та належності до групи. Студентська група – це спільнота, яка відрізняється від трудових та військових колективів. Студентська група відрізняється за віковим та кількісним складом, соціально-демографічними характеристиками. Від робітничої бригади студентська група відрізняється тим, що від-далений мотив у діяльності робітників згуртовує їх, а в студентській групі, і за нашими спостереженнями, віддалений мотив – стати ква-ліфікованим фахівцем – діє слабше порівняно з ближнім мотивом – отримати залік, скласти іспит. Крім того, основна діяльність студентів – навчальна, а вона передбачає більшу свободу, ніж діяльність робіт-ника чи військового. В трудовому колективі можна підібрати людей за психологічною сумісністю, що сприяє гуртуванню, а в студентській групі – ні. Студентство характеризується особливими умовами життя, праці та побуту, а також ініціативністю і мобільністю. Останнім часом в студентському середовищі зростає соціальна, інтелектуальна дифе-ренціація, посилюється конкуренція, що ускладнює роботу наставника з формування колективу студентської групи. Інтерес вчених до студентських колективів помітно зріс в кінці 70-х – на початку 80-х років ХХ століття. Саме на цей період при-падає найбільша кількість праць з формування колективів академічних груп. У роботі Жалдак (Маценко) Л.М. (2001 р.) досліджено питання педагогічної діяльності наставника студентської групи як фактора гуртування колективу. Але ми не знаходимо робіт, у яких би проб-лема діяльності наставника щодо формування колективу студентської групи була предметом самостійного наукового дослідження. Питанням виховання здорового способу життя присвячено ряд досліджень, авторами яких є Бобрицька В.І. (формування здорового способу життя майбутніх вчителів), Бойченко Т.Є. (освітні програми формування здорового способу життя молоді), Варвачук Н., Презлята Г. (чинники формування свідомого ставлення до власного здоров’я), Ващенко О.(школа, яка сприяє здоров’ю), Воронін Д.Є., Воронін М.М., Окса Д.Є., Окса М.М. (загальнопедагогічний і психологічний аналіз сутності і компонентів здорового способу життя студентів економічних спеціальностей), Вострокнутов Л.Д. (здоровий спосіб життя українського народу), Гавриленко Ю. (проблеми здоров’я школярів), Закопайло С.А. (формування здорового способу життя у старшокласників), Звєрєва І.Д., Петрик О.М. (тренінг «Здоров’я – моя цінність»), Зубалій М.Д., Закопайло С.А. (структурні компоненти здорового способу життя старшокласників), Кузьменко В.Ю. (становлення та розвиток поняття «здоровий спосіб життя»), Лапаєнко С.В. (поняття про здоровий спо-сіб життя), Литвин-Кіндратюк С., Кіндратюк Б. (народознавство та організація здорового способу життя школярів), Мальцев Л. (культура здоров’я як мета і зміст оздоровчої функції освіти), Мединський С.В. (соціальне значення молоді у пропаганді здорового способу життя), Омельченко С. (проблема здоров’я та здоровий спосіб життя), Орже-ховська В.М., Пилипенко О.І. (педагогіка здорового способу життя), Петрик О.І. (медико-біологічні та психолого-педагогічні основи здо-рового способу життя), Пінчук І.М. (формування навичок здорового способу життя та навчання здоров’я на життєвих прикладах), Смолюк В. (проблема здорового способу життя школярів і деякі шляхи її розв’я-зання), Суховєєва Н.М. (формування здорового способу життя (семінар-тренінг), Сущенко Л.П. (соціальні технології культивування здорового способу життя людини), Шатц П., Яременко О., Балакірєва О. (форму-вання здорового способу життя молоді в Україні: національна модель), Шкірняк-Нижнік З.А. (проблеми охорони здоров’я дітей в Україні), Яременко О. (роль засобів масової інформації та інших джерел у формуванні здорового способу життя молоді) та багато інших. Діяльність наставника суттєво вплине на формування колективу студентської групи, якщо він у виховній роботі реалізує педагогічні умови гуртування студентської групи, а саме: надаватиме діяльності студентів характеру спільності; сприятиме оволодінню студентами вміннями міжособистісного спілкування; здійснюватиме педагогічне керівництво гуртуванням студентської групи та підвищуватиме рі-вень педагогічної майстерності; організує в студентській групі дієве студентське самоврядування та здійснюватиме педагогічне керівництво його діяльністю; навчатиме студентів основам взаємин у колективі; забезпечить опосередкованість міжособистісних взаємин спільною діяльністю студентів; здійснюватиме педагогічну роботу щодо опти-мізації міжособистісних взаємин в студентській групі; виявлятиме причини спадів згуртованості колективу та вмітиме їх нейтралізовувати. Пропонований читачеві навчальний посібник розроблено в рамках програми навчальної дисципліни “Теорія і методика виховної роботи”, яка є однією з основних дисциплін у підготовці викладачів для вищих навчальних закладів, сільськогосподарських технікумів і коледжів. Основними формами навчання даної дисципліни є лекції, семінарські і практичні заняття, самостійна робота студентів з написання методичних розробок виховних заходів. Зміст навчальної програми з дисципліни “Теорія і методика виховної роботи” базується на сучасних досягненнях педагогічної науки щодо виховання особистості, основних закономірностей, принципів, методів, форм виховання, що вирішує завдання теоретичної і практичної підготовки студентів до майбутньої педагогічної діяльності. Даній дисципліні відводиться особлива роль у формуванні особистості майбутнього викладача, так як мета цієї дисципліни - сформувати у студентів наукові поняття про теорію і методику виховання, її цілі та завдання; допомогти майбутнім викладачам в оволодінні основними теоретичними знаннями та практичними вміннями щодо виховання особистості і колективу та навчити їх застосовувати ці знання і вміння в майбутній педагогічній діяльності. Завдання дисципліни: ознайомити студентів з теорією виховання та показати її важливе місце і роль у педагогічній науці; озброїти майбутніх викладачів методиками вивчення та виховання особистості студента, роботи куратора студентської групи щодо формування колективу, розробки та проведення виховних заходів. В результаті вивчення дисципліни студент повинен з н а т и :
В результаті вивчення дисципліни студент повинен у м і т и :
Тематика та плани занять, які складені у відповідності з навчальною програмою для студентів і враховують сучасні вимоги вищої школи, призначені для використання викладачами та студентами педагогічного факультету при підготовці до занять. Основну увагу слід звертати на свідоме засвоєння студентами теоретичного матеріалу щодо сутності виховного процесу, принципів, методів, форм, напрямів виховання, а також на вміння практично застосовувати методику виховання особистості студента. У списку літератури наводяться як основні, так і додаткові літературні джерела до всього курсу і до окремих тем. Програма складається з двох модулів. У першому модулі розглядається теоретичний матеріал з питань виховання, другий модуль присвячений проблемам методики виховної роботи. Після вивчення кожного з модулів передбачено перевірку знань студентів за допомогою модульних контрольних робіт. Під час самостійної роботи студенти готують методичні розробки виховних заходів, орієнтовні теми яких наводяться в програмі. Іспит з дисципліни складається з двох частин. Знання теоретичного матеріалу оцінюються за допомогою тестових запитань. Практичні вміння і навички оцінюються під час заключного семінару, на якому проводиться захист студентами методичних розробок виховних заходів. У пропонованому навчальному посібнику автор намагалася використати результати педагогічних досліджень в галузі виховання відомих вчених – М.М. Фіцули, А.І. Кузьмінського, В.Л. Омеляненка, С.Г. Карпенчук, В.А. Семиченко, Н.П. Волкової, В.М. Галузинського, І.П. Підласого, М.Ю. Красовицького, В.І. Рябченка, В.М. Газузяк, Л.В. Суходольської, І.В. Сопівник, Н.П. Волкової, О.І. Тимчишина, В.І. Уруського, Т.О. Грабовської, Л.І.Уманського, І.К. Матюші, О.В. Соколовської та інших. Дидактична структура посібника вибрана з урахуванням перс-пектив самостійного оволодіння студентами, зокрема заочної форми навчання, змістом навчальної дисципліни. На початку теми міститься її методична характеристика, що включає перелік основних понять та питань для вивчення з теми. Далі подається зміст теми, розбитий на питання для більш зручного користування посібником. Після змістового опису теми наведено список рекомендованої літератури, у якій студент може знайти поглиблений аналіз питань теми. У глосарії студент знайде визначення невідомих понять. Далі подано тестові завдання для самоконтролю та індивідуальні завдання для самостійної роботи студентів. Список літератури допоможе у під-готовці до семінарських та практичних занять, написанні рефератів та підготовці доповідей. Завершують навчальний посібник додатки, що містять матеріали практичного спрямування. Автор сподівається, що організація самостійної роботи студентів за допомогою пропонованого посібника буде успішною і сприятиме продуктивному оволодінню майбутніми педагогами знаннями з дисципліни “Теорія і методика виховної роботи”. Виконана робота не претендує на вичерпне висвітлення всіх важливих питань виховання. Автор з вдячністю сприйме і врахує всі зауваження, пропозиції та думки, що допоможуть поліпшити і розширити подальші перевидання посібника. Наші координати для спілкування: 03041, Київ – 41, вул. Героїв Оборони, 15. Національний університет біоресурсів і природокористування України. Педагогічний факультет. Кафедра педагогіки. Модуль 1. Теоретичні аспекти організації виховної роботи у внз Тема 1. Сутність процесу виховання Тема передбачає оволодіння поняттями «виховання» (в широкому і вузькому розумінні), рушійні сили, закономірності та особливості виховного процесу. Оволодівши понятійним апаратом, студенти знайомляться з особливостями процесу виховання (багатофакторність, довготривалість, ступеневий характер, концентризм, двосторонність, активність, керова-ність, поступове виявлення результатів виховання та його спрямованість у майбутнє, неперервність та інші), структурними елементами процесу виховання (мета, зміст, завдання, форми, методи, засоби, результати виховання), рушійними силами процесу виховання, які виявляються у внутрішніх та зовнішніх суперечностях, компонентами процесу вихо-вання (свідомість особистості, її емоційно-почуттєва сфера, навички і звички поведінки) та етапами процесу виховання. П Л А Н
Виховання – це дуже важлива складова частина педагогічного процесу. Виховання має свій зміст, свої принципи. Здійснюється воно за допомогою специфічних форм, методів і прийомів. Тому в педа-гогічній науці сформувався самостійний розділ – Теорія виховання, поряд із загальними основами педагогіки, теорією навчання (дидак-тикою) та школознавством. Схематично це виглядає так:   Педагогіка Загальні основи педагогіки Школознавство     Теорія виховання Теорія навчання (Дидактика)  Методика виховання Вивчаючи «Загальні основи педагогіки» ми знайомимось з пред-метом і завданнями педагогіки, основними категоріями педагогіки, галузями педагогіки та методами педагогічних досліджень. Теорія навчання (дидактика) вивчає структуру процесу навчання, зміст освіти, закономірності, принципи, методи і форми організації навчання. Школознавство знайомить з принципами управління освітою, мето-дичною роботою в закладах освіти, передовим педагогічним досвідом. Теорія виховання вивчає закономірності, принципи, методи, фор-ми, прийоми, засоби, напрями виховання, підходи до виховання. З теорії виховання виокремилась методика виховання як са-мостійна дисципліна. Їй відводиться особлива роль у формуванні особистості наставника, викладача, так як її мета – сформувати у слухачів наукові поняття про теорію і методику виховання, допо-могти майбутнім наставникам і викладачам в оволодінні основними теоретичними знаннями і практичними вміннями щодо виховання осо-бистості і колективу та навчити їх застосовувати ці знання і вміння в майбутній педагогічній діяльності; завдання – ознайомити слухачів з теорією виховання, озброїти їх методиками вивчення та виховання особистості студента, роботи наставника студентської групи щодо формування колективу, розробки та проведення виховних заходів. 2. Поняття про виховання. Виховання в широкому і вузькому розумінні Слово «виховання» є похідним від слова «ховати» або «виро-щувати». В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося в значенні оберігати від небезпеки – наприклад, хвороби, каліцтва, смерті, шкідливого впливу. Пізніше слово «виховання» означало виро-щувати дітей, навчати їх правил поведінки. Виховання – це процес цілеспрямованого і систематичного фор-мування особистості, зумовлений дією багатьох факторів. Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Виховання (за А.В. Петровським) – це діяльність з метою пере-дачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду, планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних установок, понять, принципів, ціннісних орієн-тацій, що забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного життя і трудової діяльності. В педагогічній науці термін «виховання» вживається в широ-кому і вузькому розумінні. У широкому розумінні виховання – це сума впливів на психіку людини, спрямованих на її підготовку до активної участі у житті суспільства. Це і спеціально організований вплив виховних закладів, і соціально-економічні умови, що діють певною мірою стихійно. У вузькому розумінні виховання є планомірним впливом батьків і школи на вихованця. За В.М. Галузинським, термін виховання вживається у чотирьох значеннях:
3. Рушійні сили процесу виховання (внутрішні та зовнішні суперечності) Рушійні сили виховання – це сукупність суперечностей, вирішен-ня яких сприяє досягненню цілей виховання. Суперечності процесу виховання поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні – це суперечності між зростаючими завданнями, які належить розв’язати вихованцю і тими можливостями, які обмежу-ють його дії у розв’язанні цих завдань, рівнем його розвитку як особистості. Зовнішні суперечності.
4. Закономірності та особливості виховного процесу Закономірності виховання – це стійкі і суттєві зв’язки між еле-ментами виховного процесу, що забезпечують його ефективність.
Щоб досягти успіху в процесі виховання, слід забезпечити реалі-зацію всіх педагогічних закономірностей. 5. Особливості виховання
До структурних елементів процесу виховання М.М. Фіцула відно-сить мету, зміст, завдання, форми, методи, засоби, результати виховання та корекцію результатів. Виділяють наступні етапи процесу виховання:
Рекомендована література
Тема 2. Принципи виховання Тема передбачає оволодіння та вільне оперування поняттям «принцип виховання». Основну увагу при вивченні теми варто звер-нути на характеристику основних принципів виховання, а саме: цілеспрямованості, зв¢язку виховання з життям, виховання в праці, виховання особистості в колективі, поєднання педагогічного керів-ництва з ініціативою і самодіяльністю студентів, поєднання поваги і розумної вимогливості до особистості, диференціації та індивідуалі-зації, безперервності і наступності, єдності педагогічних вимог навчаль-ного закладу, сім¢ї і громадськості, народності, природовідповідності, культуровідповідності, гуманізму, демократизму, оптимістичного про-гнозування та опори на позитивні якості студентів, системності і послідовності у вихованні. Окремо слід зупинитись на шляхах реалі-зації принципів виховання в педагогічному процесі. П Л А Н
1. Поняття про принципи виховання, їх сутність Принцип (з лат. мови) – це основа. В педагогіці вивчаються принципи навчання і виховання. Принципи виховання – це вихідні положення, що випливають із закономірностей виховання і визначають загальне спрямування вихов-ного процесу, це основні вимоги до його змісту, методики й організації. В «Національній доктрині розвитку освіти України в 21 столітті» основними названі такі принципи виховання:
2. Характеристика принципів виховання та шляхи їх реалізації в педагогічному процесі Принцип гуманізму. Гуманізм (від латин.) – людяний, це сис-тема ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. В історичному аспекті гуманізм пов’язаний з епохою Відродження. Він спрямований на утвердження поваги до людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів, здібностей. Представники гуманізму: Леонардо да Вінчі, Т. Кампанелла, Джордано Бруно, Ф. Петрарка, Т. Мор, Ф. Рабле, Я.А. Коменський, Микола Коперник. Цей принцип передбачає пріоритет завдань самореалізації осо-бистості вихованця, створення умов для вияву обдарованості і талантів дітей. Формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної. Створення умов для формування позитивних якостей особистості, розвитку здібностей дитини. Гуманізація взаємин вихова-теля і вихованців. Повага до особистості. Розуміння її запитів, інтересів, довір’я до неї. Виховання людяності. Принцип демократизму. Демократія (з грецької) – влада наро-ду, це участь народу в управлінні державою, участь членів колективу в керівництві ним. Принцип демократизму передбачає розвиток форм співробітництва між вихователем і вихованцем, повагу до сувере-нітету особистості дитини, розуміння її запитів і потреб. Це усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Співробітництво між викладачем і студентом, участь студентів в управлінні процесом виховання. Демо-кратизм в освіті – це децентралізація в управлінні вищими закладами освіти, їх автономія, розвиток приватних закладів освіти. Принцип безперервності і наступності виховання передбачає наступність у вихованні, узгодженість його етапів, рух від простого до складного, від засвоєння правил поведінки в сім’ї до формування переконань і звичок. Перетворення виховання на процес, що триває упродовж всього життя людини. Реалізуючи цей принцип, педагог добирає зміст і методику виховної роботи залежно від віку та рівня розвитку студентів. Принцип цілеспрямованості виховання передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання – всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої і активної трудової діяльності. Принцип зв’язку виховання з життям передбачає орієнтацію студентів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати по-сильну участь у ньому під час навчання. Реалізація цього принципу – це використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, ознайом-лення студентів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі у громадській роботі. Прилучаючись до громад-ського життя, студенти засвоюють досвід старших поколінь, завдяки чому у них формується психологічна, моральна і практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності. Принцип виховання в активній діяльності пов’язаний з психо-логічними особливостями студентів. Як відомо, в діяльності формується психіка людини, і студенти прагнуть реалізувати себе в активній діяльності. Тому в основу процесу виховання повинна бути покладе-на різноманітна діяльність, в тому числі трудова, громадська, ігрова, розумова тощо. Принцип поєднання педагогічного керівництва з ініціати-вою та самодіяльністю студентів передбачає безпосередню участь студентів у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх не-обхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досяг-нутих рузультатів. Важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяльності студентського самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці. Принцип поєднання поваги до особистості вихованця з ро-зумною вимогливістю до нього. А.С. Макаренко сказав: «Треба ви-сувати якнайбільше вимог до людини, але водночас і виявляти якнайбільше поваги до неї.» Принцип передбачає поєднання вимог до вихованців, контролю за їх поведінкою з гуманним ставленням та повагою. Принцип системності і послідовності у вихованні. Для форму-вання свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система послідовних виховних заходів. Позитивні якості особистості важко сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер. Виховання досягає своєї мети, якщо воно проводиться регулярно і систематично, послідовно і безперервно. Важливо, щоб виховна ро-бота спиралась на вже засвоєні студентами знання, уміння, навички, звички, тобто на їх життєвий досвід. Принцип єдності педагогічних вимог навчально-виховного закладу, сім’ї та громадськості. Даний принцип виявляється у змісті, формах навчання і виховання, у загальноприйнятих правилах по-ведінки. Навчально-виховні заклади, сім’я та громадськість повинні узгоджувати педагогічні вимоги до студентів. Принцип природовідповідності передбачає врахування у про-цесі виховання багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської та студентської мо-лоді, їх психологічних, національних і релігійних особливостей. Принцип культуровідповідності передбачає зв’язок виховання з історією народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь. Принцип народності передбачає єдність у виховній роботі за-гально людського і національного, національну спрямованість вихо-вання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі, прищеплення поваги до національних тра-дицій, звичаїв усіх народів, що населяють Україну. Принцип етнізації передбачає відтворення у студентах мента-літету українського народу, виховання в підростаючих поколіннях типових, специфічних рис українців. Принцип диференціації та індивідуалізації виховання перед-бачає врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, со-ціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стиму-лювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного та здійснення відповідно до цього індивідуального підходу у вихованні. Принцип оптимістичного прогнозування та опори на пози-тивні якості студентів. В кожній людині є щось хороше, і саме на це позитивне слід опиратись, здійснюючи процес виховання, звертати увагу самого студента на його позитивні особистісні якості. Принцип виховання особистості в колективі передбачає вплив колективу на виховання особистості, згуртування колективу, участь студентів у самоврядуванні, що сприяє розвитку самостійності, само-діяльності, ініціативи. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов’язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип вихо-вання зумовлений об’єктивними закономірностями розвитку особистості. Його реалізація передбачає усвідомлення студентами того, що колек-тив – це могутній засіб виховання, що деякі позитивні риси особис-тості формуються тільки в колективі. Так, розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи, взаємодопомоги сприяють згуртованість колективу, участь студентів у роботі студентського самоврядування. Виховна цінність колективу ще й у тому, що між його членами ви-никають різноманітні стосунки: взаємної відповідальності і залежності, морально-ділові, вихователів і вихованців, старших і молодших, а та-кож міжособистісні взаємини (симпатії, товариськості, дружби, любові). Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне вирішення завдань виховання через підбір змісту, методів, засобів і форм ви-ховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння реалізовувати їх у взаємозв’язку, з урахуванням конкретних можли-востей і умов. Рекомендована література
Тема 3. Організаційні форми виховання у внз Вивчення навчального матеріалу передбачає оволодіння поняттями «форма виховання», «прийом виховання», «засіб виховання» і знан-нями щодо позааудиторної виховної роботи, її завдань, змісту та принципів організації. Студентам слід знати особливості масових організаційних форм виховної роботи (тематичний вечір, конферен-ція, конкурс, олімпіада, зустріч з видатною людиною, огляд, фестиваль, усний журнал, книжкова виставка, радіогазета та інші); групових форм виховної роботи (гурток, екскурсія, виховна година, перегляд і обговорення кінофільму, похід, змагання, збори, клуби та об’єднання за інтересами, інформаційна виховна година та інші); індивідуальних форм виховання (читання художньої літератури, колекціонування, малювання, гра на музичному інструменті, вишивання, підготовка до участі в олімпіаді, конкурсі, конференції та інші). П Л А Н
1. Поняття організаційної форми виховної роботи. Класифікація форм виховної роботи (масові, групові, індивідуальні) Форма виховної роботи – це спосіб організації виховного про-цесу, що характеризує взаємовідносини вихователів і вихованців. За класифікацією, в основу якої покладено кількість студентів, що беруть участь у виховному заході, форми виховної роботи поділя-ють на масові (фронтальні) (більше ніж 1 студентська група), групові (гурткові)(1 студентська група) та індивідуальні (1 студент). За методикою виховного впливу форми виховання поділяють на:
До засобів виховання відносять: книги, ЗМІ, мистецтво, слово вчителя. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||