Посібник Теорія і методика виховання. Навчальнометодичний посібник Київ 2012 удк 378. 011. 3(072) ббк 74. 58 М12 Рецензенти
 Скачать 1.55 Mb.
|
|
Тема 8. Методика формування студентського колективу Тема передбачає оволодіння студентами знаннями щодо ознак, структури та етапів розвитку студентського колективу. Необхідно наголосити на тому, що формування колективу студентської групи слід здійснювати не тільки в позааудиторній виховній роботі, а й у навчально-виховному процесі. З цією метою варто включати студен-тів у різні види спільної діяльності – навчальну, трудову, громадську. Студенти оволодівають змістом наступних питань – проблема формування колективу в психолого-педагогічних дослідженнях; по-няття «група», «колектив», «гурт», «спільнота»; ознаки колективу; типи та функції колективу; стадії розвитку колективу; методика перспек-тивних ліній та принцип паралельної дії А.С. Макаренка; міжособистісні взаємини в колективі; сучасний погляд на принцип виховання осо-бистості в колективі і через колектив; шляхи гуртування колективу; причини спадів згуртованості колективу та способи боротьби з ними. П Л А Н
1. Проблема формування колективу в психолого-педагогічних дослідженнях Педагоги стверджують, що рівень розвитку суспільства визна-чається його ставленням до окремої особистості, яке проявляється у системі виховання. Виховання протягом усієї історії людства відігра-вало у суспільстві вагому роль, хоч його цілі змінювались відповідно до історичних періодів та особливостей певних країн. Проблему вихо-вання особистості в колективі засобами впливу на неї групи досліджу-вали багато вчених: А.С. Макаренко,В.О. Сухомлинський, Є.І. Синиця,О.В. Киричук, М.Ю. Красовицький, І.К. Матюша та інші. Вони ана-лізували її через призму виконання системою виховання соціального замовлення. А воно в Україні довгий час зводилось до формування слухняного виконавця. Регулювання поведінки окремої особистості здійснювалось переважно через організації, колективи. Після розпаду тоталітарної системи спостерігається зменшення сили дії механізмів соціального регулювання на поведінку особистості. Внутрішні ж якості багатьох людей при такому низькому статусі особистості виявились недостатньо розвиненими для виконання ролі регулятора. Це призвело до того, що на сучасному етапі розвитку суспільства існує супереч-ність: з одного боку, спостерігається тенденція до зменшення регламен-тації прояву особистості та недостатня готовність молоді до використання отриманої свободи для свого соціально-психологічного розвитку, з іншого. А тому для виховання особистості важливим є вирішення однієї з актуальних проблем сучасності – взаємовідносин колективу і осо-бистості, над якою працюють психологи, педагоги, філософи, лікарі. Вітчизняна педагогіка протягом тривалого періоду орієнтувалась на принцип виховання особистості в колективі і через колектив. Сьогодні цей принцип значною мірою переосмислюється. Окремі вче-ні вдаються до крайнощів: від абсолютизації ролі колективу перейшли до її повного заперечення. Наша позиція полягає в наступному: колектив викладачів і колектив студентів можуть і повинні бути важ-ливими факторами регулювання розвитку і поведінки особистості. Така позиція визначається ще й тим, що в сучасному світі та в прогно-зах на майбутнє роль групи буде зростати у різних сферах суспільного життя. Про це наголошував заступник генерального директора ЮНЕСКО Р.Р. Сінгх, у якості важливої характеристики особистості близького майбутнього він виділяє здатність до групової роботи. Як на навчаль-ному, так і на робочому місці найвищий пріоритет відводиться гру-повій діяльності, у якій більш ефективне поєднання індивідуальних навичок, ніж їх сума. Нехтуючи проблемами виховання молоді у вищій професійній школі, педагогічні працівники ігнорують такий важливий фактор фор-мування особистості студента, як вплив колективу. А це призводить до того, що відбуваються певні зміни у його світогляді, ціннісних орієнтаціях. Педагогів насторожує те, що рисами характеру молодих людей стають не властиві українському менталітету індивідуалізм, бездуховність. Українські педагоги І.К. Матюша, М.Ю. Красовицький,О.Л. Кірдан, Г.О. Балл та інші схиляються до думки про необхідність інтенсифікації виховного впливу на особистість. Свою позицію вони обґрунтовують тим, що у вихованні особистості не може бути повної, абсолютної свободи. Людина живе серед людей і її бажання так чи інакше співвідносяться з їх цілями, цінностями та нормами. На це необхідно зважати, тому певних обмежень не уникнути. Педагогічна наука має встановити ці обмеження і вони повинні бути максимально широкими. Адже засадами системи виховання в нових умовах мають бути повага до особистості з її позитивними рисами, опора на само-виховання, надання вихованцю необхідної психолого-педагогічної допомоги. У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях наголошується, що важливим фактором впливу на розвиток особистості є мікро-середовище. Саме в малих групах відбувається реальний вплив на виховання особистості, створюється мікроклімат, який визначає ком-форт чи дискомфорт у стосунках, формуються позитивні чи негативні риси характеру, ідеали, цінності й норми поведінки. Таким виховним мікросередовищем для студентів є студентська група. Численні наукові публікації з педагогіки та психології 60–80-х років вказують на те, що інтерес вітчизняних і зарубіжних вче-них до проблем формування колективу та гуртування малої групи був значним. Ці проблеми розробляли працівники кількох лабораторій: «Колектив і особистість» (м. Київ) – В.М .Галузинський, О.В. Киричук, М.Ю. Красовицький, М.Ф. Чернобаєва та інші, керівник – О.В. Киричук; «Психологічні дослідження особистості в колективі» (м. Москва) – В.В. Абраменкова, А.В. Петровський, В.А. Петровський, В.В. Шпа-линський, Ю.В. Янотовська та інші, керівник – А.В. Петровський; «Колектив і особистість» (м. Москва) – Г.М. Казакіна, А.Т. Куракін, А.В. Мудрик, Л.І. Новікова та інші, керівник – Л.І. Новікова та ще ряд лабораторій. Результати аналізу сучасної наукової літератури свідчать, що психолого-педагогічні дослідження обходять проблему гуртування малої групи. Наголошуючи на визначному внескові дослідників проблеми гуртування у розвиток теорії колективу, її не можна розглядати як завершену, тому що, по-перше, змінилась роль колективу в суспіль-стві; по-друге – дана теорія створювалась у певний історичний період і, безумовно, несе на собі відбиток тогочасної ідеологічної системи, тому й вимагає певного переосмислення; по-третє, в наш час відбу-вається процес наростання соціальної, інтелектуальної диференціації, посилення конкуренції в студентському середовищі, що не сприяє гур-туванню. Наголошене вимагає дослідження феномену згуртованості студентського колективу в нових умовах. 2. Поняття «група», «колектив», «гурт», «спільнота» Дослідник груп і колективів, який намагається розібратись у цих соціально-психологічних явищах, натрапляє на різноманітність точок зору і неоднозначність трактування термінів. Тому перед тим, як заглибитись у розгляд самих теорій, зупинимося на визначеннях і по-ходженні двох основних термінів – «група» і «колектив». Слово «група» з’явилось раніше, ніж «колектив», і за своєю ети-мологією, за дослідженням О.І. Донцова, пов’язане з двома коренями: «вузол» і «коло». Розглянувши процес утворення слова «група», він вказує, що у 17 столітті термін «група» (з італійської «groppo») вико-ристовувався художниками для позначення способу компонування фігур, за якого вони створюють цілісне враження. У 18 столітті слово «група» починає вживатись як назва людських спільнот, члени яких володіють якоюсь загальною ознакою. З розвитком соціальної психо-логії група стала предметом багатьох психолого-педагогічних до-сліджень. Психологи визначають малу соціальну групу як кількісно невелику спільноту, де люди об’єднані спільною діяльністю, безпо-середньо контактують один з одним, мають спільну мету та інтереси, які визначають певну організацію, тривалість існування та деяку одно-рідність поведінки її членів. Ми згодні з такою дефініцією. Походження слова «колектив» дослідив В.І. Александров. Він стверджує, що слово «колектив» походить від латинського «collectivus», яке означало щось зібране, збірне ім’я. Слово «collectivus» утворилось від «collegere», що означало «збирати разом». Процес перетворення слова «колектив» із загальновживаного на термін автор пов’язує з появою соціальної психології. На початку 20 століття термін «колектив» означав суму індивідів, які складають єдину сукупність, утворену за певною ознакою. А.С. Макаренко вважав, що колектив – це живий со-ціальний організм, заснований на соціалістичному принципі об’єднання. Слід зазначити, що змістовне розкриття терміна «колектив» у роботах А.С. Макаренка не було тотожним за суттю у різні періоди його діяльності. На початку 20-х років він вживав як приблизно одно-значні цьому терміну слова «община», «виховна община». Колектив у сучасному розумінні, вважає С.У. Гончаренко, це таке об’єднання людей, життєдіяльність котрого визначається цілями і завданнями, що випливають із потреб суспільного, колективного та індивідуального розвитку, в якому функціонує самоврядування, а сто-сунки між ними є гуманними, характеризуються взаємною повагою і відповідальністю, спільним прагненням до загального успіху. Ми не маємо заперечень до цього визначення. Колектив – це організована форма об’єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності (М.М. Фіцула). Деякі дослідники поряд з термінами «група» та «колектив» вжи-вають термін «гурт». Останнім часом в українській мові більш активно стали вживати слово «гурт» – український відповідник слову «група». В сучасній психолого-педагогічній літературі зустрічаємо також тер-мін «спільнота». На нашу думку, за змістом це поняття ширше, ніж «колектив», тому ми вживаємо його як синонім до поняття «група». Важливим етапом у розвитку теорії колективу є педагогічна сис-тема, розроблена А.С. Макаренком. Саме А.С. Макаренку належить головна роль у створенні і обґрунтуванні теорії колективу, яка сьогодні не сприймається однозначно. Він надавав згуртованості колективу великого значення і вважав, що необхідною умовою згуртованості і розвитку колективу є постановка перед його членами перспектив, тобто яскравих, захоплюючих цілей, без яких справді важко знайти спосіб організації колективу. 3. Ознаки колективу Ознаки колективу – це ті характерні риси, які властиві колективу. До них належать (за М.М. Фіцулою): а) наявність суспільно значимої мети; б) щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення; в) наявність органів самоврядування; г) встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу. Які ж основні ознаки здорового, міцного, згуртованого колективу визначають сучасні психологи? І.К. Матюша вважає, що такими ознаками є: загальні завдання і тісні контакти у спільній діяльності, спрямовані на зміцнення економіки, освіти, культури; колектив з ви-раженою національною ознакою, яка виявляється у спільності мови, інтересів, запитів і потреб; постійний рух і розвиток колективу; колектив має бути наділений властивостями магнетизму, тобто притягувати до себе своїм теплом усіх членів як рівноправних партнерів у спільній діяльності, що прагнуть до єдиної загальної мети; вищою владою колективу має бути мудрість, помірність і справедливість; у колективі має бути лише один загальновизнаний лідер, і ніяких суперників йому не повинно бути, інакше – неминучі конфлікти; важливою ознакою справжнього колективу є нормальний тон і розумний стиль його ро-боти; активність колективу, що виявляється у постійній готовності до руху. А.В. Петровський узагальнив результати роботи своєї лабора-торії і виділив такі ознаки колективу:
Петровський А.В. в залежності від міри опосередкованості взає-мин діяльністю та її спрямованості виділяє п’ять типів груп – колектив, просоціальна асоціація, антисуспільна корпорація, асоціальна асоціація, дифузна група. За Н.М. Пейсаховим:
4. Типи та функції колективу Існують різні типи колективів: робітників, службовців, армійсь-кий, дитячий, студентський колектив та інші. На думку А.В. Власенко, студентство – це соціальна спільнота, яка характеризується особливими умовами життя, праці, побуту, пове-дінкою та психологією. Оволодіння знаннями, вміннями та навичками, підготовка до майбутньої професійної діяльності є для студентів голов-ним завданням. Студентство, як справедливо стверджує В.Т. Лісов-ський, це молоді люди приблизно одного віку, яким властиві нестійкий матеріальний стан, незначний життєвий досвід, відсутність у більшості власної сім’ї, добре розвинене почуття колективізму, комунікабель-ність, гумор, оптимізм, потреба у спілкуванні та належності до групи. Студентська група – це спільнота, яка відрізняється від тру-дових та військових колективів, згуртованість яких активно вивчалась. Студентська група відрізняється за віковим та кількісним складом, соціально-демографічними характеристиками. Від робітничої бри-гади студентська група відрізняється тим, що віддалений мотив у діяльності робітників згуртовує їх, а в студентській групі, і за нашими спостереженнями, віддалений мотив – стати кваліфікованим фахів-цем – діє слабше порівняно з ближнім мотивом – отримати залік, скласти іспит. Крім того, основна діяльність студентів – навчальна, а вона передбачає більшу свободу, ніж діяльність робітника чи військо-вого. В трудовому колективі можна підібрати людей за психологічною сумісністю, що сприяє гуртуванню, а в студентській групі – ні. Сту-дентство характеризується особливими умовами життя, праці та побуту, а також ініціативністю і мобільністю. Останнім часом в студентському середовищі зростає соціальна, інтелектуальна диференціація, поси-люється конкуренція, що ускладнює роботу з гуртування. Інтерес вчених до студентських колективів помітно зріс в кінці 70-х – на початку 80-х років ХХ століття. Саме на цей період при-падає найбільша кількість праць з формування колективів академічних груп. Формування та гуртування колективу – близькі за значенням, але не тотожні поняття. Формування колективу включає його гур-тування. На думку вчених, згуртованість – це один з показників рівня розвитку малої групи як колективу. Ми погоджуємось з О.С. Черни-шовим, та з іншими авторами – А.В. Петровським, Є.С. Кузьміним, Є.В. Шороховою, Л.І. Уманським, які вважають, що згуртованість – не єдиний показник, за яким дифузна група відрізняється від колективу. Важливими показниками виступають також спрямованість групи, ор-ганізованість, психологічна єдність, психологічний клімат колективу, а також непсихологічні параметри розвитку даної спільності – резуль-тативність діяльності, ефективність спільної праці тощо. Функції колективу: а) організаторська – сам керує своєю суспільно корисною діяльністю; б) виховна – стає носієм моральних переконань; в) стимулювання – сприяє формуванню морально цінних сти-мулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини. Закони життя колективу: у А.С. Макаренка стиль і тон взаємо-відносин в колективі виражався: а) мажор – постійна бадьорість, го-товність вихованців до дії; б) почуття власної гідності, що витікає з уявлення про цінність свого колективу, гордість за нього; г) активність, що проявляється в готовності до впорядкованої ділової і ігрової дії; е) звичка до стриманості в рухах, слові, в проявах емоцій. Основним законом життя колективу є рух – форма його життя, зупинка – форма його смерті.
Більшість дослідників виділяють три стадії (етапи) розвитку ко-лективу, відповідно до характеру вимог. На першій стадії важлива постановка до вихованців педаго-гічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. На цій стадії колектив називають «песчаные россыпи». Слід інтенсивно впливати на вихованців, навчати і вихо-вувати ядро активу. До ядра активу підбирають студентів, які добре вчаться, виконують вимоги навчального закладу, вимогливі до себе і до інших, мають організаторські здібності. Досвід переконує, що цю стадію розвитку колективу не слід за-тягувати. Якщо вихованці довго перебувають тільки в залежності від педагогічного колективу, вони звикають до такого становища, і тоді їх важко ввести в рамки підкорення органам студентського само-врядування. Цілком зрозуміло, що перша стадія розвитку колективу має місце тоді, коли його тільки організаційно оформили. На другій стадії вимоги наставника підтримуються частиною ви-хованців, актив ставить вимоги до товаришів і самих себе. Колектив тепер «пластична глина». Друга стадія розвитку колективу починається з появою органів його самоврядування. В колективі проходить подаль-ше взаємне вивчення студентами один одного, виявлення життєвих позицій, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, наставник і викладачі продовжують ставити студентам категоричні вимоги, але опираються при цьому на ядро активу. Невиконання вихованцем вимог слід тепер розглядати як свідому протидію, обговорювати на засіданнях активу і вживати певних заходів впливу. На даній стадії особливу увагу приділяють вивченню членами органів самоврядування своїх прав і обов’язків, навчанню їх методам роботи. Здійснюється також робота з розширення активу, залученню до нього студентів, які зарекомендували себе з позитивного боку. Ви-конання ними доручень наставника сприяє формуванню у них по-чуття відповідальності, самостійності й ініціативи. Іноді на цій стадії може виникнути і негативна неофіційна група, яка протиставить себе активу. Але наявність здорової громадської думки допомагає наставнику справлятися з нею. На третій стадії розвитку вимоги ставить колектив. Це досяга-ється при згуртуванні вихованців в спільній діяльності. На цій стадії наставник працює з активом, створює йому авторитет серед студен-тів, здійснює контроль за його діяльністю. Разом з цим проводиться робота щодо залучення якомога більшої кількості студентів до ак-тиву. Чим більше вихованців складають актив колективу, тим краще, тим здоровіший колектив, сильніша його громадська думка, її виховні можливості. Деякі педагоги, в тому числі і А.С. Макаренко, виділяють четверту і наступні стадії розвитку колективу. На четвертій стадії студент сам встановлює вимоги до себе; виконання моральних норм стає для нього потребою; процес виховання переходить в процес самовиховання. 6. Методика перспективних ліній та принцип паралельної дії А.С. Макаренка Система перспективних ліній – це ряд послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких сприяє розвитку колективу. А.С. Макаренко виділяв три види перспектив: Близька перспектива – ставиться перед колективом, що знахо-диться на будь-якій стадії розвитку, навіть на початковій (спільна прогулянка, похід в театр, змагання). Середня перспектива – полягає в проекті колективної події з часом, для досягнення якої потрібно прикласти чимало зусиль (під-готовка до змагання, свята, літературного вечора). Середню перспективу доцільно використовувати, коли в групі вже сформувався працелюбний актив, який може виступити з ініціативою і повести за собою. Далека перспектива – це зміщена в часі, найбільш соціально значима мета, яка вимагає значних зусиль для її досягнення. В даній перспективі поєднуються особисті та суспільні потреби (мета успіш-ного закінчення університету). Виховання на далекій перспективі дає значний ефект лише тоді, коли провідне місце в колективній діяль-ності займає праця. Принцип паралельної дії А.С. Макаренка. Безпосередній вплив педагога на вихованця з різних причин може бути малоефективним. Кращі результати отримують завдяки впливу на вихованця через інших членів колективу. Цю закономір-ність враховував А.С. Макаренко, пропонуючи принцип паралельної дії – вплив на вихованця опосередковано, через первинний колектив. Суть принципу можна відобразити схемою: кожний член колек-тиву знаходиться під паралельним впливом трьох сил – вихователя, активу, всього колективу. При підвищенні рівня сформованості ко-лективу безпосередній вплив вихователя на кожного вихованця слабшає, а вплив на нього колективу – посилюється. Принцип паралельної дії використовується вже на другому етапі розвитку колективу. 7. Міжособистісні взаємини в колективі У процесі різних видів діяльності в колективі встановлюються міжособові зв’язки і взаємини. В згуртованому колективі вони мають гуманний характер. Інші зв'язки мають характер співпраці, кооперації, коли кілька первинних колективів вступають у безпосередні контакти при реалізації спільного практичного завдання; треті – зв'язки шеф-ства, коли колектив, який досягнув високих результатів у вирішенні тих чи інших практичних завдань, взаємодіючи з іншим колективом, передає йому свій досвід, подає допомогу і підтримку. Науковими дослідженнями виявлено три найбільш поширені моделі розвитку взаємовідносин між особистістю і колективом: а) особистість підкоряється колективу (конформізм); б) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія); в) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожній з цих моделей виділяється багато ліній взаємовід-носин, як наприклад: колектив відштовхує особистість; особистість відкидає колектив; співіснування за принципом невмішування і т.п. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі. 8. Сучасний погляд на принцип виховання особистості в колективі і через колектив Основним принципом, на якому будуються стосунки в колек-тиві, А.С. Макаренко розглядав принцип відповідальної залежності, В.О. Сухомлинський важливе значення надавав питанню гуманізації стосунків у колективі. І.П. Іванов вважає, що саме в різновіковому за-гоні виникає товариське піклування старших про молодших, прагнення вдосконалювати себе і оточуючу дійсність. Місце педагога він бачить при цьому «Не за них і без них, а разом з ними і попереду них». І.П. Щетинін вважає, що у вихованця необхідно викликати потребу в активному створенні своєї особи у відповідності з уявленням про неї колективу. Розглядаючи колектив як засіб виховання, треба відкинути такі погляди радянської педагогіки (М.Ю. Красовицький): а) політичне втручання у життя колективу; б) абсолютизація кожного положення А.С. Макаренка без враху-вання особливостей часу і критичного аналізу нашої виховної практики; в) нереальні та безперспективні спроби втілювати у практику всю систему А.С. Макаренка; г) положення про те, що колектив є єдиним інструментом виховання; д) колективна відповідальність за вчинки окремої особистості; е) підкорення інтересів особистості інтересам колективу, доведення особистості у разі конфлікту з колективом до морального знищення; є) про перевагу колективної думки над думкою особистості при вирішенні питань життя колективу; ж) обмеження свободи вихованця у таких сферах, як участь у виховних заходах, форми і об'єкти спілкування, політичні погляди, світоглядні та релігійні цінності, хобі тощо; з) заорганізованість життя вихованців, тобто намагання забез-печити їх такою системою виховних заходів, щоб вони перебували під постійним педагогічним впливом упродовж усіх навчальних та вихідних днів; й) обговорювати в колективі будь-який вчинок особистості. Рішуче відкидаючи ідеологічні перекручення принципу вихо-вання «в колективі і через колектив» важливо зберегти усе краще, що виправдало себе у виховній практиці педагогів-гуманістів. Це такі положення і підходи: а) головною метою діяльності колективу є особистість, її здіб-ності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу; б) необхідно зберегти і розширити реальні права вихованця у колективі; в) важливо забезпечити свободу вибору вихованцем світоглядних, політичних, релігійних поглядів, його незалежність від офіційних орієнтирів навчального закладу у цій сфері; г) фундаментальною основою колективістського виховання зали-шається створення у колективі системи гуманних людяних взаємин, які забезпечують гідне місце кожній особистості, увагу і повагу до її думок, проблем, турбот; д) забезпечення свободи кожній особистості в колективі пе-редбачає і певні обмеження, які вкрай необхідні для її нормального функціонування; е) важливою ознакою і умовою успішного розвитку колективу є визнання спільної творчої діяльності, турбота про оточуючий світ, про іншу людину. Поради В.О. Сухомлинського щодо застосування принципу виховання в колективі Не можна обговорювати в колективі:
9. Шляхи гуртування колективу Шляхи згуртування колективу: а) наявність системи перспективних ліній; б) дотримання макаренківського принципу паралельної дії; в) зміцнення позитивних традицій; г) формування громадської думки; д) використання студентського самоврядування у згуртуванні; е) організація змагання; є) спільні справи; ж) взаємна інформація про стан справ у різних контактних колективах. Виховна роль колективу на його членів підвищується за таких умов: а) розумне поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для прояву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності; б) колектив вступає у відносини співпраці з вихованцями; в) контроль за діяльністю членів колективу переходить у само-контроль; г) колектив навчився терпеливого ставлення до недоліків його членів, прощати нерозумні дії, нанесені образи; д) адекватність виконання членами колективу ролей своїм реаль-ним можливостям; е) своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між членами колективу; є) створення тимчасових об’єднань з переведенням до них ви-хованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі; ж) зміна характеру і видів колективної діяльності, що дозволяє вводити студентів до нових стосунків. Педагогічний колектив щодо студентського колективу повинен допомогти: а) виробити єдині установки, що виражалися б у правилах, законах життя навчального закладу; б) створити систему єдиних вимог; в) вплинути на весь тон і стиль взаємовідносин у колективі; г) у підборі, навчанні і координації діяльності органів самовря-дування; д) в плануванні, підготовці і проведенні запланованих заходів; е) в координуванні міжособових і ділових стосунків у колективі. Рекомендована література
|