Посібник Теорія і методика виховання. Навчальнометодичний посібник Київ 2012 удк 378. 011. 3(072) ббк 74. 58 М12 Рецензенти
 Скачать 1.55 Mb.
|
|
Тема 9. Студентське самоврядування як невід’ємна складова демократизації вищої школи Студенти оволодівають понятійним апаратом з теми та знайом-ляться зі змістом наступних питань. Актуальність проблеми студент-ського самоврядування. Проблеми студентського самоврядування у законодавчих та нормативно-правових документах з вищої освіти. Студентське самоврядування у внз: суть, структура, форми роботи. Європейський вибір України та питання утвердження студентсь-кого самоврядування. Досвід впровадження студентського самовря-дування у внз. Всеукраїнська студентська рада як представницький орган студентів на державному рівні. Поняття про студентське само-врядування. Історичний аспект розвитку самоврядування. Проблема студент-ського самоврядування в психолого-педагогічних дослідженнях. Лідерство в колективі. Участь лідерів у діяльності студентського самоврядування. П Л А Н
1. Поняття про студентське самоврядування. Історичний аспект розвитку самоврядування Студентське самоврядування у вищих закладах освіти, в тому числі і в аграрних, після тривалого занепаду активно відроджується. Створюються і функціонують студентські парламенти, малі вчені ра-ди, студентські організації та профспілки. На жаль, все це відбувається в основному на рівні університету, інституту. В академічних групах студентське самоврядування залишається недостатньо дієвим, воно представлене старостою студентської групи, його заступником і про-форгом. У зв’язку з цим виникла необхідність розвитку студентського самоврядування в академічних групах. Особливо актуальною ця проб-лема стала для студентів-аграрників, яким необхідні навички управління колективами сільськогосподарських підприємств в умовах реформу-вання аграрного сектору економіки України. Студентське самоврядування, на думку О.С.Чернишова, – це складне соціально-педагогічне явище, яке в центр навчально-вихов-ного процесу ставить особистість студента. Це ще й участь студентів в управлінні й керівництві справами свого колективу. Історія самоврядування починається ще у феодальній школі. На початку ХХ століття воно набуло широкого розвитку у школах США, Англії, Німеччини та інших країн. Як свідчать дослідження, само-врядування розвиває у студентів організаторські здібності, почуття відповідальності, ініціативу і одночасно є однією з основних умов роз-витку самостійності особистості, що надзвичайно важливо для фахівців-аграрників. У практиці української школи самоврядування (як учнівське, так і студентське) з’явилось у 20-х роках ХХ століття завдяки працям А.С.Макаренка, В.М.Коротова, С.А.Черніка та інших. А.С. Макаренко покладав на своїх вихованців організаторські функції. Вони планували, виконували і контролювали здійснення задуманого. На основі ідей і досвіду А.С. Макаренка В.М. Коротов розробив теорію і практику уч-нівського самоврядування, яке довгий час діяло поряд з комсомольською та піонерською організаціями. Він вважав, що самоврядування – це могутній важіль виховної діяльності, який у багато разів збільшує її силу і ефективність. Педагогічне керівництво самоврядуванням є од-нією з важливих умов його функціонування. Проведене нами теоретичне дослідження базувалось на по-ложеннях і висновках педагогічної і психологічної наук відносно студентського самоврядування(Є.І.Димов, О.Л.Жук, В.М.Коротов, М.І.Приходько, Н.С.Стєпашов, О.С.Чернишов та інші). Аналіз сучасної психолого-педагогічної літератури і досвіду ро-боти вищих аграрних закладів освіти (далі ВАЗО) України свідчить, що діяльність інституту наставників сьогодні активно відновлюється, в той час як студентське самоврядування, особливо на рівні академіч-ної групи, залишається недостатньо активним. Педагогічний процес деяких ВАЗО містить елементи самоврядування, але цього замало, щоб воно було вагомим фактором виховання особистості студента та гуртування студентського колективу. Ряд авторів дотримуються думки, що студентське самоврядування знаходиться у стадії практичного становлення, в той час як залишається недостатньо розробленою в теоретичному плані сама проблема студентського самоврядування. Крім того, дієвість самоврядування залежить від досвіду організа-торської діяльності його учасників, якості педагогічного керівництва. 2. Проблема студентського самоврядування в психолого-педагогічних дослідженнях Характерною особливістю ВАЗО є те, що значна частина студентів має досвід управління групою чи класом. Так, за даними П.Г.Лузана, 75% студентів сільськогосподарського вузу були задіяні у сфері уп-равління групою чи класом (1987 рік). У процесі дослідження ми дійшли висновку, що сьогодні у студентів значно менший досвід управління та недостатня готовність до управлінської діяльності, так як учнівському самоврядуванню не приділяється достатньої уваги. Навички організаторської діяльності мають менше 30% студентів Національного аграрного університету, частина з них були старостами груп чи класів, заступниками старост (2002 рік). Разом з тим, однією із особливостей ВАЗО є те, що тут готують фахівців, які у майбутньому будуть керівниками сільськогосподарських підприємств. Вони повинні вміти самостійно вирішувати всі питання, пов’язані із діяльністю за фахом, а також керувати колективами. За даними соціологічного опитування, проведеного у 30-ти ВЗО України, 40% фахівців не отримують під час навчання у достатній мірі знання і вміння організації та управління колективом. Тому робота у само-врядуванні потрібна студентам ВАЗО як майбутнім керівникам та членам колективів. На нашу думку, в педагогічний процес ВАЗО варто впроваджу-вати елементи самоврядування. Так, у студентській групі доцільно організовувати консультаційні пункти перед сесіями, обговорювати результати сесій. Разом з наставником студенти повинні планувати організаційно-виховну роботу в групі. Відзначимо ще й те, що, на думку студентів, їх участь у самовря-дуванні виражається у: оцінці роботи викладачів (15,8% студентів); розподілі стипендій у групі (14,2%); контролі за відвідуванням занять, дисципліною (13,3%); обслуговуванні гуртожитків (1,4%); роботі в ра-дах вузу чи факультету (1,4%); участі у розподілі випускників (0,5%); підборі кандидатур для вступу в аспірантуру (0,2%). Як бачимо, най-більш важливі для студентів питання виявляються найменш доступними для контролю. Причиною такого стану є те, що студенти не вміють користуватися своїми правами, не мають досвіду керівництва, а на початку навчання у ВЗО психологічно не готові брати участь у само-врядуванні. Підтвердження цьому знаходимо у дослідженнях. Має рацію О.В.Соколовська, акцентуючи увагу на тому, що сту-дентам 1 курсу важко без сторонньої допомоги включитись у систему самоврядування ВЗО. Неготовність першокурсників до самоврядування, що виражається у їхній слабкій поінформованості у питаннях само-врядування, відсутності необхідних організаторських навичок, об-меженості соціального досвіду, несформованості таких особистісних якостей як самостійність, відповідальність, дисциплінованість – все це доводить, що участь першокурсників у самоврядуванні не може бути повністю самодіяльною. Цьому потрібно цілеспрямовано і послідовно вчити. Крім того, вивчення реального досвіду ВЗО Білорусі дозволило авторові стверджувати, що студентське самоврядування ще не стало системою і нормою життя у вищій школі. Тому відмовитись від ву-зівських наставників, котрі можуть практично допомогти у підготовці до самоврядування студентських груп, було б передчасним і необгрун-тованим рішенням. Необхідно визнати, що самоврядування потребує кваліфікова-ного педагогічного керівництва, яке передбачає готовність педагога до роботи у ньому. Готовність педагога – це не тільки високий рівень педагогічної підготовки, а й знання закономірностей процесу управ-ління, оволодіння уміннями прогнозування, аналізу та діагностики, створення умов для нормального функціонування самоврядування. Існує кілька підходів до організації роботи студентського само-врядування. На основі структурного підходу самоврядування розгля-дають як явище, що входить до певної системи і є ієрархією окремих компонентів, які пов’язані між собою. За цього підходу клас або група ділиться на ланки, призначаються ланкові, староста. Деякі до-слідники самоврядування пропонують дотримуватись у процесі його організації не структурного, а діяльнісного підходу. За останнього учасники самоврядування самі об’єднуються у мікрогрупи за інтересами під час здійснення навчальної, суспільно-корисної, ігрової, спортивної та інших видів діяльності. Новоутворені мікрогрупи не слід руйнувати, їх варто використовувати для розвитку самоврядування, спираючись як на офіційний актив (старосту та його заступника), так і на не-офіційних лідерів. Перевага діяльнісного підходу до самоврядування заключається в поетапному об’єднанні 2–5 студентів у мікрогрупу, яке відбувається швидше, ніж об’єднання групи в цілому. Налаго-дження зв’язків між мікрогрупами відбувається у процесі їх спільної діяльності. Діяльнісний підхід до самоврядування знайшов своє відоб-раження у нашій експериментальній роботі щодо перевірки впливу студентського самоврядування на гуртування групи. 3. Лідерство в колективі. Участь лідерів у діяльності студентського самоврядування Психологи стверджують, що ефективність функціонування сту-дентського самоврядування, та й взагалі діяльності групи багато в чому залежить від активу групи, до якого входять її лідери. Сучасна модель лідерства, що використовується у вітчизняній психології, бу-дується на трьох різних основах – зміст, стиль та характер діяльності лідера. Цю модель запропонував Л.І.Уманський. За змістом розрізняють такі типи лідерів: лідер-організатор (вміє швидко і чітко розподіляти завдання, оперативно приймати рішення, здійснювати контроль за їх виконанням); лідер-ініціатор (висуває про-позиції, ініціативи, веде за собою особистим прикладом, пропонує про-граму поведінки); лідер – генератор емоційного настрою (підтримує бадьорий настрій у групі, заряджає членів колективу своєю енергією). За стилем керівництва: авторитарний, демократичний і такий, що об’єднує два перших типи. За характером діяльності: універсальний (виявляє лідерські якості в основних видах діяльності групи); функ-ціональний (виявляє лідерські якості лише в одному виді діяльності); стійкий (постійно виявляє лідерські якості); ситуаційний (виявляє лі-дерські якості тільки в певній ситуації). Встановлено, що в групах високого рівня розвитку є кілька лідерів різних типів. Для наставників, організаторів студентського самоврядування важливим є питання: «Як визначити лідера в групі?» Соціальна психо-логія пропонує скористатися соціометричною методикою, яка орієнтує членів групи на вибір людини, найбільш бажаної на посаді керівника. В основі такого вибору лежить емоційне тяжіння. Але, як вказує Я.Л.Коломінський, не можна ототожнювати лідера з соціометричною «зіркою», так як «зірка» – найбільш емоційно привабливий член гру-пи – не завжди є домінуючим у процесі спілкування. Петровський А.В. вважає, що лідер – найбільш референтна для групи особа відносно до групової діяльності. Ми погоджуємось з Л.І.Новіковою, яка вважає, що «ватажка» групи не слід призначати. Не варто також доручати вибір студентам на початку функціонування студентської групи. Слід використовувати та створювати такі ситуації, у яких можливі ватажки могли б себе проявити як організатори, а вже потім попросити студентів визначитись щодо лідера. Проблема лідерства пов’язана з проблемою співпадання чи не співпадання офіційної і неофіційної структури групи. Офіційна струк-тура представлена студентською групою, курсом, органами студент-ського самоврядування, гуртками, секціями. Неофіційна структура – мікрогрупами, компаніями друзів, референтними групами, аутсайде-рами, лідерами, ізольованими. Щодо взаємовідносин між офіційною і неофіційною структурами групи у психолого-педагогічній літературі є кілька підходів. Представники одного з них вважають, що співпадання офіційної і неофіційної структур є необхідною умовою функціонування колек-тивів. На думку інших вчених, такого співпадання важко досягти, так як після закріплення неофіційного лідера у офіційному активі в групі знову з’являється неофіційний лідер. Наприклад, у студентській групі офіційний лідер – староста – представляє інтереси адміністрації, керів-ництва закладу освіти, а неофіційний – інтереси студентів. Представ-ники цього підходу вважають, що співпадання офіційної і неофіційної структур групи не є необхідною умовою функціонування колективів. Слушною видається думка Л.І. Новікової та О.Т. Куракіна сто-совно співорієнтованості, узгодженості, синхронності офіційної та неофіційної структур групи. Важливим показником зрілості колективу, його ефективності як інструменту виховання особистості є співорієн-тація, скоординованість офіційної і неофіційної структури групи, тобто офіційні лідери колективу мають високий статус у сфері міжосо-бистісних взаємин; лідируючі мікрогрупи є носіями позитивних цін-ностей; кожен член колективу, реалізуючи ту чи іншу офіційну роль у ньому, займає сприятливе для себе положення у сфері міжособистісних неофіційних взаємин. До перерахованих вище слід додати ще одну умову: офіційна і неофіційна структури групи повинні діяти у одному напрямі – гур-тування групи. Отже, на основі аналізу літератури і власних досліджень ми дійшли висновку, що умовами ефективного гуртування студентської групи є функціонування дієвого студентського самоврядування як в академічній групі, так і на курсі, у закладі освіти; співорієнтація офі-ційної і неофіційної структури групи; педагогічне керівництво діяль-ністю студентського самоврядування. Дієве студентське самоврядування забезпечує виконання ряду його функцій (гуртування, аналізу діяльності, прийняття рішень і їх ви-конання, регулювання відносин, коригування дій, оцінки діяльності, контролю); передбачає референтність активу, наявність у його членів досвіду організаторської діяльності. Педагогічне керівництво діяльністю студентського самоврядування обумовлює забезпечення оптимального співвідношення між педаго-гічним керівництвом і процесом саморегуляції, що властивий групі; готовність педагога до роботи у самоврядуванні (його психолого-педагогічна підготовка, знання закономірностей процесу управління). З метою перевірки ефективності впливу виявлених умов на гур-тування студентської групи, нами було проведено експериментальну роботу зі студентами Національного аграрного університету (далі НАУ). Наставникові експериментальної групи була запропонована така програма дій: з’ясувати, на ґрунті яких неформальних цінностей іде процес інтеграції в експериментальній групі, утворення мікрогруп. Як виявило анкетування, в основі інтеграції студентів лежать інтереси та захоплення, пов’язані з проведенням часу у колі друзів, походами та прогулянками, спортом, музикою, читанням, переглядом телепередач, навчанням, роботою на комп’ютері тощо. Необхідно також було виявити неформальних лідерів групи, які б разом з офіційними лідерами брали участь в роботі студентського самоврядування. З цією метою наставник провів анкетування, в основу якого була покладена класифікація лідерів, запропонована Л.І. Уман-ським. Ми дотримуємось думки, що чим більше у групі лідерів, тим вона згуртованіша за умови, що лідери співпрацюють, а не конф-ліктують між собою, а офіційна і неофіційна структури групи діють співорієнтовано. За результатами анкетування було виявлено неформальних ліде-рів групи. Наступним кроком стало обговорення доручень студентів. Крім старости і його заступника, які уособлюють у більшості акаде-мічних груп як офіційний актив так і структуру студентського само-врядування, в експериментальній групі було обрано: представників до студентської організації НАУ та студентського профкому, організатора культурного дозвілля (культорга), спортивного лідера, інтелектуального лідера (організатора наукової роботи), членів редколегії, відповідальних за чергування в аудиторіях та у гуртожитку. Метою подальшої експериментальної роботи стало: зробити мікрогрупи привабливими для студентів, забезпечити активну позицію (у будь-якій ролі) для тих студентів, які мають низький соціомет-ричний статус, домогтися, щоб мікрогрупи діяли не розрізнено, а взаємозв’язано, підвищити соціометричний статус ізольованих та від-торгнутих студентів, допомогти їм увійти в емоційно значимі для них групи. Для кожної окремої мікрогрупи була організована своя справа з такою метою, щоб студенти змогли максимально проявити свої здібності. Так як виховні можливості самоврядування визначаються якнай-ширшим залученням до нього студентів, одним із основних завдань стало включення до цієї діяльності якомога більшої їх кількості. Мікрогрупам було доручено організувати ту діяльність, на основі якої їх члени об’єднались, і яка була для них привабливою (фізично-оздо-ровчу, навчально-пізнавальну, громадсько-корисну, культурно-масову тощо). Як показало спостереження, під час експерименту і після нього мікрогрупи діяли спільно, у спільній діяльності були задіяні також відторгнуті студенти. Актив групи та її неформальні лідери у тісній співпраці з наставником організовували діяльність студентського са-моврядування у групі, контролювали виконання обов’язків: ведення журналу групи, контроль відвідування занять, підтримання дисципліни, порядку як в аудиторіях так і в гуртожитку, впорядкування території університету, допомога у підготовці до сесії а також обговорення її результатів. Незважаючи на те, що у кожній мікрогрупі був свій авторитетний лідер, лідери не ворогували між собою, а навпаки, взаємодіяли, доповнюючи один одного. Після закінчення експерименту ми виміряли згуртованість експе-риментальної (№ 2) та контрольної (№ 4) груп. Коефіцієнт згоди (t) групи № 2 становив 0,69, а групи № 4 – 0,34. Рівень значимості р£0,01. Отримані результати свідчать про вагому роль студентського самовря-дування як фактора гуртування студентської групи. Керуючи діяль-ністю самоврядування, слід враховувати управлінський досвід членів активу групи, які можуть самі, без допомоги наставника, організувати самоврядування у групі, згуртувати її. Зважаючи на те, що таких груп мало, саме наставник має допомогти групі сформувати дієвий актив і забезпечити його ефективну роботу. Через рік після закінчення формуючого експерименту було про-ведене спостереження за студентами колишніх експериментальних та контрольних груп, бесіди з викладачами, наставниками і студентами. Спостереження показало, що після розподілу студентів на групи за спеціалізаціями подальший їх розвиток мав свою специфіку. Так, сту-денти експериментальних груп швидше адаптувались до нових умов: вони вступали у спілкування, об’єднувались у мікрогрупи за інтере-сами так як вже володіли вміннями міжособистісного спілкування, мали досвід побудови взаємин з іншими людьми, знали, як треба гуртувати групу. За їх ініціативою відбулись вибори старости групи та його заступника, разом з наставником було сплановано подальшу організаційно-виховну роботу, діяльність групи у студентському само-врядуванні. Студенти контрольних груп поволі знайомились з новач-ками, не поспішали об’єднуватись у мікрогрупи, байдуже ставились до пропозицій наставника щодо вибору старости, проведення роботи у самоврядуванні. Різною була оцінка груп викладачами. Експери-ментальні групи були охарактеризовані як активні та дисципліновані, контрольні ж, на жаль, такої оцінки не отримали. Проведене дослідження дає підстави висловити деякі рекомендації щодо використання його результатів:
|