Посібник Теорія і методика виховання. Навчальнометодичний посібник Київ 2012 удк 378. 011. 3(072) ббк 74. 58 М12 Рецензенти
 Скачать 1.55 Mb.
|
|
Тема 7. Методика роботи наставника студентської групи Тема має особливе значення для майбутніх наставників студентських груп. Студенти знайомляться з історичною довідкою про наставництво, сучасними дослідженнями проблеми наставництва, нормативно-методичними матеріалами наставника студентської групи, положенням про наставника (куратора) студентської групи, його правами, обов’язками та відповідальністю, основними функціями та напрямами роботи наставника, видами планів з виховної роботи, методикою планування виховної роботи та вимогами до неї, наставництвом за кордоном. Особливу увагу слід звернути на методику планування виховної роботи та вимоги до неї, ознайомити студентів з особливостями перспективного, календарного планів виховної роботи, плану-гра-фіка, службового щоденника та плану проведення окремого виховного заходу (сценарію). П Л А Н
1. Історична довідка про наставництво Куратор (від латинського – піклуватись) це – опікун; особа, якій доручено загальний нагляд за якоюсь роботою; професор, який керує науковою підготовкою прикріплених до нього аспірантів. Наставник – той, хто дає поради, навчає, порадник, учитель; досвідчений працівник, який шефствує над молодими робітниками. Наставництво – це діяльність, що полягає в наданні допомоги порадами, навчанням. Наставник студентської групи вищого навчального закладу – «це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом студентів групи, окремими студентами, їх батьками, ор-ганізацію і проведення позааудиторної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання й виховання, само-реалізації та розвитку вихованців, їх соціального захисту». Отже, куратор, наставник, класний керівник – слова із схожим значенням. Розглядаючи наставництво як історичне явище, слід зазначити, що історія інституту класних керівників (наставників) починається з 1813 року, коли Міністерство народної освіти видало постанову про закріплення за учнями кімнатних наглядачів. Пізніше з’являється по-сада класного наглядача, класної дами, вихователя. Її обіймав вчитель, звільнений від уроків. У 1914 році ці посади було скасовано, а у 1935 році посаду класного наставника було поновлено як додаткову до основної учительської посади. Класного наставника призначали з числа викладачів, що мають у класі найбільшу кількість уроків. Клас-ний наставник зобов’язаний уважно слідкувати за розвитком кожного учня, детально знати його здібності, успішність і нахили. Класні на-ставники виконували важливі соціально-педагогічні функції. Завданням інституту наставників на початку 60-х років ХХ сто-ліття стала оптимізація навчально-виховної роботи у вузі. Доцільність існування інституту наставників підтвердилась практикою, так як він успішно функціонував протягом понад двох десятиліть. Аналіз пси-холого-педагогічної літератури показав, що дослідженню проблеми наставництва приділялась значна увага. Разом з тим відсутність нор-мативного документа про вузівського наставника, безсистемність у публікаціях, недостатня увага до наукового обгрунтування творчих знахідок значною мірою стримували розвиток наставництва у вузах. Разом із змінами в суспільному житті змінювалась і роль наставника: від початкової функції агітатора і керівника всіх сфер життєдіяль-ності студентської групи до помічника у розвитку студентського самоврядування. В наш час наставництво вступає в новий етап свого розвитку, тому необхідно зміст наставницької діяльності привести у відповід-ність з вимогами сьогоднішнього дня. На жаль, така переорієнтація у вузах здійснюється повільно насамперед через відсутність науково-методичного забезпечення. 2. Сучасні дослідження проблеми наставництва Аналіз літератури засвідчив наявність двох точок зору на проб-лему наставництва. Представники однієї з них вважають, що наставник не потрібен студентській групі, так як студентська молодь достатньо доросла і не потребує опіки. Так, Т.Н. Кухтевич пише, що є викладачі, які впевнені, що під впливом куратора у студентів виробляється па-сивність до справ вузу, воно відбирає у викладача і без того дефіцитний час, система кураторства виглядає просто надуманою. Інші вважають, що студенти потребують педагогічного керівництва. Крім того, діяль-ність наставника полегшує адаптацію студентів до нових умов, сприяє швидкому гуртуванню студентської групи. Ряд дослідників проблеми наставництва свої висновки обґрунтовують думкою студентів. Наприклад, Т.М. Куриленко опитала студентів педагогічного вузу. В результаті на запитання «Чи потрібен куратор академічній групі?» позитивно відповіли 80,74% студентів. Схожі результати отримав П.Г. Лузан, опитавши студентів сільськогосподарського вузу: за на-ставника висловились 73,9% студентів. За даними анкетних опитувань, проведених О.В. Соколовською, «за» наставника висловилась більшість опитаних (75%). Щоб виявити ставлення до наставництва в НАУ, ми провели анкетування серед студентів різних курсів зооінженерного факультету і серед наставників студентських груп 1 курсу НАУ. На запитання «Чи потрібен наставник студентській групі?» «так» відповіли 73,9% студентів 1 курсу (1997 рік), 77,4% студентів 1 курсу (1998 рік), 73,7% (3 курс), 79% (4 курс), 66,25% (5 курс). «Проти» наставника висло-вились відповідно: 26,1%, 22,6%, 26,3%, 30%, 33,75%. Аналіз показав, що більшість студентів (у середньому 72,25%) вважають, що наставник потрібен студентській групі. Результати анке-тування також показують спад потреби у наставництві в залежності від курсу. Так, студенти 1, 2 та 3 курсів потребують наставника силь-ніше, ніж студенти старших курсів. З чим це пов’язано? Студентам 1 курсу НАУ важко без сторонньої допомоги адаптуватись до нових умов навчання у вузі, так як лише 25,15% з них закінчили технікуми та училища, а більшість студентів 1 курсу (74,85%) – випускники загальноосвітніх шкіл (1998 рік). Якщо взяти до уваги те, що серед студентів 1 курсу НАУ – 82% (1998) – представники сільської молоді, яким потрібно пристосуватись не тільки до умов навчання у вузі, а й до життя у незнайомому місті, можна зрозуміти їх потребу у наставниках. Варто врахувати й те, що студентська група за час свого існу-вання іноді має двох наставників. На 1 курсі за групою закріпляють наставника, який працює з нею до закінчення 2 курсу. Після 2 курсу студентів розділяють за спеціалізаціями, з 5 звичайних груп виходить 6 спеціалізованих. За кожною спеціалізованою групою закріпляють нового наставника – викладача провідної кафедри. Основним стає інте-рес до спеціальної підготовки, дещо знижується активність академічної групи, зменшується потреба у наставництві. У цей період знижується і рівень згуртованості групи, руйнується стара й починає формува-тись нова система міжособистісних взаємин. Отже, однією з причин спаду згуртованості є зміна складу групи внаслідок розподілу студентів на групи за спеціалізаціями. Є кілька шляхів, за допомогою яких можна запобігти спаду згуртованості гру-пи, руйнуванню структури міжособистісних взаємин. Якщо при ком-плектуванні груп 1 курсу враховувати, у якій спеціалізованій групі будуть навчатися студенти після 2 курсу, то рівень згуртованості значно не знизиться, так як структура міжособистісних взаємин залишиться майже без змін. У цьому випадку новому наставникові слід продов-жувати роботу з гуртування групи, використовуючи важливий фактор інтеграції студентів – інтерес до спеціалізації. Якщо ж перший шлях не вдалося реалізувати, то на початку 3 курсу слід активізувати діяль-ність наставника, викладачів, органів студентського самоврядування щодо гуртування групи. І тут діяльність викладача-наставника є не менш важливою і потрібною ніж на 1 курсі. Використавши новий фактор – інтерес до спеціалізації – наставник може згуртувати ново-створену групу і, будучи спеціалістом у цій галузі, стати науковим наставником студентів своєї групи. Необхідно виявити неформальних лідерів, обрати офіційний актив, виявити структуру міжособистісних взаємин та розпочати роботу з її оптимізації, активізувати роботу студентського самоврядування. Гуртуванню групи у цей період заважають ще й такі причини: на старших курсах основне місце у навчальному процесі займає інди-відуальна робота викладача і студента, що призводить до роз’єднання студентів. Крім того, у цей час деякі студенти заводять власні сім’ї, працюють або починають шукати роботу тощо. Опитавши наставників 1 курсу НАУ (65 чоловік), ми виявили, що 88% з них вважають, що у студентів є потреба мати наставника, на думку решти (11%) студенти вже дорослі люди і самі можуть вирі-шити всі свої проблеми. На запитання «Чи відчуваєте ви, що потрібні групі? Чи звертаються до вас студенти за допомогою, порадою?» 94% наставників відповіли позитивно. Вивчення діяльності наставників показало, що не всі наставники працюють зі своїми групами. Виховну роботу ведуть викладачі, які не байдужі до проблем молоді, відповідальні й дисципліновані. З іншого боку, не всі студенти зацікавлені у співпраці з куратором, що значно зменшує виховний ефект. Одним із шляхів подолання цієї невідповід-ності є зацікавлення студентів співпрацею з наставником. Слід зробити так, щоб студенти звертались до наставника: задавали запитання, про-сили допомоги. Адже той, хто нав’язливо виховує студентів, досягне гірших результатів, ніж той, хто їх зацікавив. На сучасному етапі діяльність наставника не повинна зводитися тільки до функцій управління. Його авторитет визначається особистими рисами: знаннями, життєвим досвідом, громадянською позицією, люд-ською привабливістю. Спосіб спілкування наставника із студентами передбачає почуття такту, здібність проникати в духовний світ іншої людини, співчувати їй тощо. Все це говорить про необхідність підготовки наставника з питань людинознавства, вимагає від нього глибоких знань в галузі педагогіки, психології, соціології, розуміння студентства як особливої соціально-демографічної групи. Сьогоднішній наставник має перш за все бути психологом, а також керівником та організатором діяльності групи. Важливою є проблема наставництва в системі професійно-тех-нічної освіти. Н.Г. Ничкало до умов успішної роботи наставників відносить і такі: знання учнями досягнень та життєвого шляху настав-ників; спільна праця наставника з учнями; систематичне спілкування учнів з наставником в період виробничої практики та в позаурочний час та інші. Формуючи учнівські колективи ПТУ, слід враховувати їх специфічні риси. До таких рис В.І. Стахневич відносить: склад учнів-ських груп, який формується з учнів міста і села; поєднання навчання з виробничою працею; вагомий вплив на формування колективу майстра виробничого навчання та інші. Приємно констатувати, що у вищих навчальних закладах України вже є досвід відродження наставництва. Так, у Придніпровській дер-жавній академії будівництва та архітектури питання про необхідність відновлення системи виховної роботи із студентами було розглянуто у 1995 році. Керівництво академії розуміло, що в нових умовах ви-ховна робота не може проводитись за допомогою старих організаційних форм, що базуються на громадських засадах, тим паче на примусовості. Професори та доценти сьогодні не згодні працювати безкоштовно, як за старих часів, так як більшість з них змушена шукати додаткові кошти для існування. Було вирішено: тим, хто проводить виховну роботу, додатково сплачувати до посадового окладу певну суму за ра-хунок позабюджетних коштів. У Черкаському інженерно-технічному інституті проблемі виховання також приділяється значна увага. Тут запроваджені оплачувані посади заступників деканів з виховної ро-боти. На виховну роботу кожному куратору відведено 200 годин із загального навчального навантаження за рахунок другої половини дня, заступникам деканів з виховної роботи – 300 годин. У Національному аграрному університеті (НАУ) також планується найближчим часом впровадження оплачуваних посад заступників де-канів з виховної роботи, а поки що їм відведено по 240 годин на організаційно-виховну роботу, наставникам студентських груп – по 139 годин. Останнім часом в НАУ з’явилась посада проректора з ви-ховної роботи та студентських справ, що сприяє активізації виховної роботи у вузі. Особливо важливою є діяльність наставника 1 курсу, коли студен-ти пристосовуються до нових умов вузу. Студентські роки – важ-ливий етап у житті молодої людини, коли вирішуються задачі вибору життєвого шляху, професійного і соціального самовизначення. Вирі-шення цих задач різко ускладнюється у ситуації зміни соціальних умов, відсутності звичних критеріїв, особливо останнім часом, коли змінюється стиль життя і система цінностей. У психології під адаптацією розуміють не тільки пристосування студента до нового навколишнього середовища групи, курсу, вузу, а й його активну позитивну діяльність у цьому середовищі. Проана-лізувавши психолого-педагогічну літературу ми дійшли висновку, що протікання процесу адаптації певною мірою пов’язане з гуртуванням студентської групи. Якщо адаптація педагогічно керована, у студент-ській групі швидше формується структура міжособистісних взаємин, створюються умови для міжособистісного спілкування, формується позитивний психологічний клімат, починає працювати студентське самоврядування. Ці фактори позитивно впливають на гуртування групи. Ліквідувати умови, які породжують труднощі адаптації (наприклад, високий науковий рівень викладання у вузі) неможливо і недоцільно. Потрібно зробити гнучким сам підхід до управління навчально-ви-ховним процесом, здійснювати заходи, які допомагають студентам навчитись самостійно управляти своєю навчальною діяльністю. До таких заходів відносяться: роз’яснення психологічних труднощів на-вчання на 1 курсі, ознайомлення з прийомами навчальної діяльності (вмінням користуватись каталогами, складати конспекти і реферати, виділяти головне в навчальному матеріалі, працювати з підручниками і першоджерелами, користуватись іноземною літературою та довід-ковими посібниками). Оволодіти прийомами навчальної діяльності повинен кожен студент, а допоможуть йому у цьому наставник і викладачі. Існує досвід прискорення адаптації шляхом об’єднання діяль-ності групи психологічного тренінгу і підлітково-молодіжного клубу. За такого підходу використовуються групові методи: ігри, які розви-вають вербальну активність; ігри і завдання, які формують узгодженість дій і розвивають невербальні засоби спілкування; тематичні обгово-рення і дискусії; завдання, які допомагають стабілізувати самооцінку; різні види драматизації. Прискоренню адаптації, на нашу думку, сприятимуть заняття у групах тренінгу спілкування. На заняттях сту-денти програють ситуації, які зустрічаються у навчально-виховному процесі вузу і можуть викликати труднощі. 3. Нормативно-методичні матеріали наставника студентської групи. Положення про наставника студентської групи. Його права, обов’язки та відповідальність Положення про наставника студентської групи 1. Загальні положення 1.1. Наставник призначається для надання допомоги студентам у формуванні студентського колективу групи, проведення індивідуальної виховної роботи, налагодження зв’язків з батьками студентів, з’ясу-вання проблем студентів та надання їм можливої допомоги, контролю за навчальним процесом тощо. 1.2. Наставником студентської групи може бути викладач, який користується авторитетом, відзначається високими моральними яко-стями, володіє необхідною педагогічною майстерністю й організа-торськими здібностями та може забезпечити позитивний виховний вплив на студентів. 1.3. Наставник призначається наказом ректора за поданням декана факультету. Виконувана ним робота планується в індивідуальному плані і зараховується до розділу «Культурно-виховна робота» в обсязі, який встановлено «Положенням про планування, штатно-фінансове забезпечення, здійснення виховної роботи та контроль за її вико-нанням в НАУ». 1.4. Наставник закріплюється за студентською групою, як пра-вило, на весь період навчання в університеті і змінюється з поважних причин або, як такий, що не справився з дорученням ректора, за іні-ціативою декана факультету або студентів групи. 2. Обов’язки наставника 2.1. Сприяти створенню в студентській групі здорового морально-психологічного клімату, встановленню нормальних стосунків між студентами і викладачами та співробітниками університету. 2.2. Допомагати активу групи у формуванні студентського колективу, виробленні позитивних ціннісних орієнтацій у студентів, направлених на здобуття знань, підвищенні свого загального куль-турного рівня, ведення здорового способу життя тощо. 2.3. Проводити індивідуальну виховну роботу зі студентами гру-пи, з’ясовувати стан їх дисципліни та навчання, умови проживання, піклуватися та надавати можливу допомогу студентам у вирішенні тих проблем, які залежать від університету. 2.4. Встановлювати та підтримувати зв’язки з батьками студен-тів. Своєчасно їх повідомляти про назріваючі проблеми у студент-ському житті їх дітей, вирішення яких потребує втручання батьків. 2.5. Проводити заходи організаційної та виховної роботи в сту-дентській групі за планами ректорату, деканату та власним планом. 2.6. Складати плани культурно-виховної роботи в закріпленій студентській групі і звіти про їх виконання відповідно до «Поло-ження про планування, штатно-фінансове забезпечення, здійснення виховної роботи та контроль за її виконанням в НАУ». 2.7. Регулярно вести журнал наставника. 2.8. Допомагати студентам у виборі навчальних дисциплін ви-біркового та факультативного циклів. 2.9. Надавати їм допомогу в підборі місць розподілу та праце-влаштуванні. 3. Права наставника 3.1. Висувати найкращих студентів групи за успіхи в навчанні, науковій, спортивній, культурно-масовій та громадській роботі до на-городжень та різних форм заохочень. 3.2. Давати пропозиції адміністрації про застосування установ-лених форм дисциплінарного та адміністративного стягнення до сту-дентів за допущені ними порушення трудової і навчальної дисципліни, громадського порядку тощо. 3.3. Брати участь у рейтинговій оцінці організаторських якостей підопічних студентів, виконання ними громадських доручень. 3.4. Ставати (якщо є для цього підстави) на захист підопічних студентів, коли до них застосовуються несправедливо завищені міри стягнення. Виключення студентів з університету з усіх причин, крім «За неуспішність», робиться тільки після погодження з наставником. 3.5. Брати участь у вирішенні питань призначення стипендії, по-селення у гуртожитки студентів підопічної групи. 3.6. Фіксувати в розділі «Навчальна робота» витрачений робочий час на організаційні, виховні заходи та індивідуальну роботу, прове-дені з групою за розкладом та в розділ «Культурно-виховна робота» всі інші витрати робочого часу, пов’язані з роботою наставника в закріпленій групі. 4. Відповідальність 4.1. За виконання обов’язків наставника та використання прав, передбачених цим положенням. 4.2. За дотримання конфіденційності в індивідуальній роботі з підопічними студентами та нерозповсюдження інформації, що особисто їх стосується. Затверджено вченою радою НАУ 26.02.1996 р. Вимоги до якостей наставника Успіх педагогічної діяльності в значній мірі залежить від осо-бистісних якостей вихователя. Спостереження за роботою наставни-ків, анкетування студентів дозволяють назвати деякі вимоги до його особистості. Це перш за все, людяність вихователя, його доброзичливе став-лення до студентів, чутливість, здатність розуміти дії, вчинки студентів, допомагати в тяжкі хвилини життя, не допускати гримання, знева-жання, образи, грубості. Він повинен давати студентам простір для виявлення ініціативи, активності; не зловживати довірою студентів, не поділяти їх на «любимих» і «нелюбимих» та ін. Наставник пови-нен слідкувати за своєю зовнішністю, одягом, бути захопленим своєю роботою, добре знати свій предмет, уміти викладати його. Крім цього, студенти дуже цінують дотепність, гумор викладача, уміння дотриму-вати свого слова, добре ставлення до колег. 4. Основні функції та напрями роботи наставника Дослідники проблеми наставництва описали такі функції настав-ника: організаторську, соціальну, виховну, діагностичну, координаційну, стимулюючу, планування та контролюючу. Організаторська функція. Наставник організує пізнавальну, тру-дову, спортивну, ігрову, естетичну, ціннісно-орієнтаційну діяльність студентів та дозвілля, сприяє вільному спілкуванню, згуртуванню ко-лективу, розвитку студентського самоврядування. Ця функція вимагає визначення разом з студентами цілей різних видів діяльності і пла-нування шляхів їх здійснення. Соціальна функція вимагає створення умов для розвитку внутріш-нього потенціалу студента: захист його, допомога у різних напрямах, включення в систему соціальних зв'язків, взаємодія з сім'єю, виклада-чами з метою створення оптимальних умов для формування інди-відуальності. Виховна функція передбачає допомогу студенту в його ціннісно-орієнтаційному становленні, коли студент визначає критерії добра і зла, робить вибір у моральних ситуаціях, коли відбувається його ду-ховний розвиток. Діагностична функція орієнтує роботу наставника на виявлення змін рівня вихованості студента що вимагає вивчення особистості, пошуку причин неефективності впливу тих чи інших методів, щоб за-безпечити постійне удосконалення виховного процесу. Отже, діагностич-на функція пов'язана з контролем і коректуванням діяльності студента. Ряд авторів з метою допомогти наставникам у їх роботі розро-били напрями виховної діяльності наставника студентської групи. Так, Т.М. Куриленко виділяє такі основні напрямки виховної роботи наставника в залежності від курсу, на якому навчаються студенти. На 1 курсі наставник бере участь у створенні колективу групи, у становленні системи студентського самоврядування, допомагає першо-курсникам адаптуватись до нових умов навчання у вузі. На 2 курсі він продовжує гуртувати групу, допомагає кожному студенту включитись у процес самоосвіти і самовиховання. Завданнями наставника 3 курсу є виховання у студентів про-фесійно значимих якостей особистості, включення всіх студентів у різноманітні види професійної діяльності. На випускному курсі наставник визначає рівень розвитку профе-сійно значимих якостей особистості та допомагає студентам під час практики адаптуватись до умов майбутньої діяльності. До напрямів діяльності наставника відносять також: 1. Щоб максимально сприяти розвитку особистості студента, необхідно його добре знати: де він живе, склад сім’ї, її культурний рівень, матеріальний стан, професію батьків, характер взаємовідно-син в сім'ї, режим, дозвілля студента, участь у домашній праці; з ким спілкується, які найбільш важливі події в житті, стан здоров’я; за-гальний розвиток (культура мови, кругозір, інтереси та ін.), ставлення до навчання, фізичної праці; здібності, моральні, вольові якості, особ-ливості темпераменту та ін. Особливо важливо вивчати провідні мотиви діяльності, моральні цінності та орієнтації, ставлення до самого себе, положення студента (в мікрогрупі, колективі). 2. Наступний напрям діяльності наставника – згуртування сту-дентського колективу, який сприяв би всебічному розвитку особис-тості студента, певному комфорту його спілкування. У цьому напрямі важлива допомога наставника в організації студентського самовряду-вання, діяльності різноманітних студентських об’єднань, спілок тощо. 3. У визначенні змісту роботи з виховання студентів наставник керується Конституцією України, Конвенцією ООН про права люди-ни, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» та іншими законодавчими і нормативно-правовими актами України і спрямовує свою роботу:
5. Види планів з виховної роботи. Методика планування виховної роботи та вимоги до неї Планування значною мірою визначає результати та ефективність роботи наставника, тому що воно дозволяє упорядковувати педаго-гічну виховну діяльність, забезпечуючи її систематичність і наступність. Види планів:
Вимоги до планування виховної роботи: 1. Чітке визначення мети. 2. Орієнтація на реалізацію потреб, інтересів студентів, їх роз-виток, що передбачає врахування пропозицій студентів. 3. Відображення в плані основних подій в державі. 4. Передбачення різних видів діяльності, розвиток активності та творчості студентів. 5. Орієнтація на різнобічність змісту, форм і методів, спрямо-ваних на розвиток інтересів, здібностей студентів. 6. Передбачення умов для вибору студентами різних видів діяльності. 7. Забезпечення наступності у змісті, формах діяльності, ви-ключення дублювання, врахування попереднього досвіду, бачення перспективи. 8. Конкретність, реальність, обґрунтованість роботи, яка вико-нується, що передбачає врахування особливостей студентського і педагогічного колективів, рівнів їх розвитку, традицій та ін. 9. Врахування таких джерел для складання плану:
10. Реальність плану. 11. Врахування рівня розвитку та можливостей колективу. 12. Врахування вікових та індивідуальних особливостей студентів. 13. Забезпечення різнобічного розвитку студентів за рахунок включення до плану виховних заходів з різних напрямків виховання. 6. Наставництво за кордоном Для нашого дослідження суттєвим є питання організації діяль-ності класних керівників і кураторів за кордоном. Як вказує М.Ю. Кра-совицький, у школах США після 4–5 класу, тобто з 11–12 років, клас-ного керівництва фактично немає. За класом закріплений вчитель, який відмічає відвідування уроків, але він не виконує тієї ролі, до якої звикли учні наших шкіл [85]. Організація діяльності наставника (або тьютора) в університетах США має свою специфіку і відрізняється від нашої. По-перше, в університетах США немає постійної студент-ської групи, по-друге, за куратором закріплені студенти різних курсів. Працює також служба кураторів. Викладач може керувати як кількома студентами, так і кількома десятками студентів за власним бажанням і з урахуванням навантаження. Американський куратор має кілька основних обов’язків. У нього повинен бути зошит з інформацією і основними напрямками роботи по кожному студенту. Куратор знає вимоги викладачів до екзамену або тестування, цю інформацію він повідомляє підопічним студентам. Куратор знайомиться із студентами ще до їх вступу у вуз, організовує екскурсію по університету, допомагає вибрати предмети для вивчення. Крім служби кураторів, в університеті є служба підтримки, у якій працюють різні спеціалісти: юрист, психолог, сексопатолог. Куратору у виховній роботі допомагають студентські братства. Рекомендована література
|