уроки 10 кл глазова. О. П. Глазова рідна мова планиконспекти уроків 10 клас Перший семестр
 Скачать 0.93 Mb.
|
Інтернет-розваги як шлях до Інтернет-залежностіНе секрет, що сьогодні виконати домашнє завдання для школяра - не проблема. Якщо батьки підключили комп`ютер до мережі Інтернет, варто лише знайти потрібну інформацію, натиснути клавішу… Якщо ж на очі потрапляє цікава віртуальна гра, що ж - уроки почекають… Завзятого комп`ютерника можна впізнати мало не з першого погляду. Він заглиблений у себе, не помічає нічого й нікого.. Навіть краса осіннього (зимового, весняного) пейзажу не викликає в нього захоплення: можливості комп`ютерної графіки безмежні, тож на екрані монітора він і не таке бачив! Спілкуватися з однолітками через чати й форуми якось легше, ніж очі в очі. Там є час поміркувати, тож не треба напружуватися, щоб відреагувати швидко, влучно й доречно. Першим термін “Інтернет-залежність” запропонував лікар Айвен Голдберг у 1996 році для опису патологічного, нездоланного тяжіння до «занурення» в мережу. На першій стадії спостерігається такий собі легенький розлад. Через захоплення “новою іграшкою” людина поступово віддаляється від рідних і друзів, надаючи “усесвітній павутині” видиму перевагу. Як правило, скільки часу він проводить на сайтах, такий користувач приховує. На другій стадії симптоми наростають. Якщо людину силою відлучити від мережі, вона переживатиме почуття, подібні до мук наркомана, якому не дали чергової дози. Порушується увага, знижується працездатність, з`являються нав`язливі думки, безсоння. До психічних розладів додаються головний біль, перепади тиску, ломить кістки. Третя стадія - соціальна дезадаптація. Уже не одержуючи від спілкування через Інтернет задоволення, людина все-таки постійно “висить” на сайтах. Стан депресії призводить до серйозних конфліктів у школі, на роботі чи в сім`ї. Сильні, вольові особистості ще можуть спробувати перемкнути свою увагу на щось інше. Слабкішим нічого не залишається, окрім як звернутися по допомогу до лікарів. До речі, у США Інтернет-залежність вважають офіційним діагнозом, її лікують психологи і психіатри. За ступенем відходу від реальності Інтернет-залежність вельми нагадує потяг до наркотиків, алкоголю, азартних ігор. Згідно з дослідженням американських учених, 6-8% користувачів Інтернету вже мають таку патологію, адже багато хто використовує мережу не тільки для роботи або навчання, а й веде листування, користується сайтами, призначеними для розваг. Дехто “зависання” у Інтернеті виправдовує самотністю. Але спілкування на чатах чи форумах - це сурогат спілкування. Чим більше стає в користувача Інтернет-адресатів, тим менше лишається справжніх друзів. Це і є шлях до самотності. Комп`ютерна залежність розвивається швидше за алкоголізм, за якихось півтора року. Школярська Інтернет-аудиторія в Україні – шість мільйонів користувачів. Втеча від реальності, відповідальності та стресу – ось що, за визначенням українських психологів, робить молодих людей залежними від Інтернету. Скільки підлітків в Україні вже догралося до стану “ігроголіка”, ніхто не підраховував. Але що їх багато - це факт. Щороку кількість регулярних користувачів Інтернету серед українських підлітків зростає ще на шістсот тисяч осіб, зазначають експерти. За їхніми ж даними, сім відсотків юних прихильників мережі проводять у вихідні біля монітора понад шість годин. Комп`ютерна гра - це особливий, віртуальний світ, де легко задовольнити основні потреби підлітка. Тут можна відчути себе героєм, який може все або багато з того, що забороняється йому в реальному світі. Тут можна самостійно ухвалювати рішення і не боятися відповідальності. У комп`ютерний світ школярі часто «переміщаються» в пошуках свободи і самоствердження. У цьому й приховується небезпека: підліток реалізує свої сили і здібності у віртуальному світі, а особистісне зростання в світі реальному відходить на задній план. Втеча у віртуальний світ серйозно деформує особистість: у молодої людини зникає відчуття реальності. Наприклад, у відповідь на вимогу батьків обмежити час гри на комп`ютері один підліток вигукнув: “Комп`ютер - це моє життя! Ви хочете відібрати в мене життя?!” Деякі вчені вважають, що у віртуальній грі агресія знаходить вихід, відбувається розрядка, і підліток не здійснюватиме кримінальні “подвиги” на вулиці. На думку інших фахівців, “стрілялки-вбивалки”, навпаки, сприяють посиленню агресивності. Штучно створене навколо дитини агресивне середовище добра характеру підлітка не додасть. Правоохоронні органи не дарма б`ють тривогу щодо зростаючої жорстокості підлітків. В одному з досліджень на тему мережеголізму йдеться про пряму залежність між кількістю проведених у мережі годин та оцінками в школі. Досліджували групу хлопчиків, які щоденно грають у так звані Інтернет-стрілялки. Як виявилося, середній бал дитини, яка грає в такі ігри півгодини на день, - десять-одинадцять балів. Натомість той школяр, який грається по дві години щоденно – перебивається з сімки на вісімку. Підлітки, які ночують у приміщенні комп`ютерних залів, - реальність сьогоднішнього дня. Наслідки багатогодинного сидіння у перенасиченому випромінюваннями від комп`ютерів приміщенні для молодого організму виявляються пізніше. Серйозною загрозою є втрата зору, підвищена збудливість і стомлюваність, дратівливість, порушення сну або, навпаки, сонливість. За світовою статистикою, серед загального числа дорослих користувачів Інтернету мережеголіків - від 3 до 5%. Для них характерні самоізоляція, втрата орієнтирів, неврівноваженість, розгубленість, неохайність, байдуже ставлення до близьких. Людям, залежним від Інтернету, кортить заходити в Інтернет, перевіряти електронну пошту та оновлення в соціальних мережах. Проблема, пов`язана з комп`ютерною залежністю, має вирішуватися спільно: розробниками ігор, психологами, медиками, педагогами. Комп`ютер - факт сучасної дійсності, і відмовлятися від нього аж ніяк не можна. Як не можна й закривати очі на спричинену невгамовним «зависанням» у мережі проблему Інтернет-залежності. З Інтернету. С л о в н и к. Симптом – ознака. Дезадаптація – неспроможність пристосування до змінних умов існування. Депресія – пригноблений стан психіки, похмурий настрій. Суррогат – замінник. П л а н а н а л і з у с т а т т і
V. Робота учнів в групах над статтею, в основу якої покладено дослідження (характеристику, оцінку, прогноз на майбутнє…) одного з таких явищ:
VІ. Підведення підсумків уроків. VІІ. Домашнє завдання. Закінчити, відредагувати й переписати статтю до зошитів. До написаної статті дібрати заголовок. Урок № 30 КОНТРОЛЬНИЙ ДИКТАНТ Мета: з»ясувати рівень засвоєння знань, набуття умінь і навичок з тем «Складні випадки правопису ненаголошених голосних», «Уживання м’якого знака» «Вживання апострофа», «Основні орфограми в коренях, префіксах та суфіксах»; удосконалювати навички використовувати здобуті теоретичні знання при виконанні практичних завдань; розвивати орфографічну і пунктуаційну грамотність; удосконалювати логічне мислення; відпрацьовувати навички самостійної роботи. Тип уроку: урок перевірки й обліку здобутих знань, умінь і навичок. Обладнання: текст диктанту. ХІД УРОКУ І. Повідомлення мети перевірки і способів її проведення. ІІ. Проведення диктанту. ІІІ. Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як зібрано зошити). IV. Підведення підсумків уроку. V. Домашнє завдання. Вправа 42. Тексти для диктанту Дерево брунькує ранньої весни, викидає брость, вбивається в листячко; улітку, гойдаючи у своєму зеленому затишку пташиний спів, живе гарним і вільним життям, вирощуючи і доглядаючи свої плоди, щоб увосени облетіти листом і віддати ті плоди землі, людям, птахам, звірам. Квітка навесні зацвітає, являє всім красу пелюсток і барв, неповторність запахів і ароматів; улітку дозріває насіння квітки, щоб увосени вона зів’яла й відійшла в небуття, зоставивши по собі дозріле насіння, своє безсмертя не тільки на наступний рік, а й на багато подальших років. А пташка? Хіба пташка, повернувшись із вирію на рідну землю або навіть не відлітаючи з рідної землі до вирію, навесні не зацвітає – так самою, як дерево, як квітка, - дивовижним цвітом співу? Хіба той спів не кличе її мостити гніздечко, висиджувати пташенят, щоб у пташенятах знайти смисл свого буття на цій землі, своє безсмертя? А людина? Хіба людина, належачи цьому світу, не схожа на дерево, на квітку, на пташку? Хіба ранньої весни людина не прокидається так, як дерево, не розцвітає так, як квітка, не співає так, як пташка? (174 слова) (За Є. Гуцалом) Коли доводиться йти левадою, парубок часто підходить до тополь, що з верху до низу обросли вінками гнучкого гілля, і не раз згадує, як тут, між корінням, він кошиком упіймав свою першу золоту рибку. Вона вмістилася в його дитячій долоньці, переливаючись яскравою, наче з сонця відлитою лускою. Він опустив руку у воду. Рибка, почувши волю, стрепенулася, завмерла, підвівши червоні плавники під самий верх води, і зникла в глибині. Якось він побачив, як веселка мостом лягла на тополі, а за ними зеленіло свіже, вимите дощем село. Ніколи не були такими привабливими для нього звичайні хати. Недалеко від тополь, на кладці стояли дві дівчини і виводили стару сумовиту пісню. І ця пісня, і дві тополі, і веселка над селом, і золотий туман сонця на заході, і дощик, що насправді йшов стороною, - перевернули душу парубкові. Усе, що було навколо нього, стало часткою його душі, хоча й не знав він, що не просто йшов лугами, а вже зачерпнув юним серцем красу своєї землі. Не від мудрих, недоступних йому книжок передалася вона хлопцеві, а від простих двох тополь, біля коріння яких він спіймав свою першу золоту рибку… (181 слово) (За М. Стельмахом) Чорна нічна вись, означена зірками, така ж сама бездонна, як і вдень. Вона потонула поміж зоряного ластовиння, серед нечутного звучання, яким долинають до твого слуху місячні промені. Повітря туге, мало не порипує.Тиша навколо іскриться чи то морозними іскрами, чи то місячним промінням, але варто тобі ступити крок, як вона сахається по боках, відскакує в гущавину. Станеш – і тиша теж зупиниться, повернеться до тебе й стоятиме поруч настороженою, чутливою сарною. Здається, варто простягнути руку, й ти погладиш її ніжну тремтячу шкіру. Чорний ліс, біла дорога, жовтий місяць. Хтось, либонь, іде слідом за тобою, і ти виразно чуєш якийсь кістлявий звук ходи, од якого починає тупо ломити в зубах, од якого болісно судомить душу. А може, то лише ввижається? Ні, таки йде! Можна не тільки почути, а й побачити, як воно непевно біліє ззаду на дорозі. Це – зима. І стає спокійніше, що в місячному лісі ти не сам, а наодинці з зимою; тобі спокійніше від того, що ти йдеш, не криючись ні від кого, а зима ховається, ніби злякавшись лісової тиші. (170 слів) (За Є. Гуцалом) Бігли навперегони степом тополі. Байраки поховалися за обрієм і, притаївши в своїх нетрях вологу й прохолоду, визирали з-за нього то тут, то там вершечками осокорів, що мліли на сонці і, зрештою, зникали за горизонтом. А тополі, немов апостоли, йшли і йшли по розпашілому степу., беззвучно протинали дзвінку тишу й зупинялися біля могил. Звідусіль йшли тополі до найвищої могили, йшли й подорожні спочити біля її підніжжя. А вона, скільки не наближайся, віддалялась, наче боялася зустрічі з людиною, яка може посягнути на її відвічну таємницю, і воліла розмовляти з німими тополями: пожуряться вони над нею, вивідають тайну і промовчать. Що тих могил в Україні! І хто їх висипав – скіфи, анти, русичі, козаки? Хто похований у них – оборонці краю чи завойовники-ординці? Славою чи ганьбою покриті їхні голови, волю чи ярмо несли вони на цю благословенну землю? Ніхто не знає, тільки тополям, що йдуть, мов посланці історії, відомо все, та мовчать вони, співаючи над могилами свій тихий реквієм. Усіх прихистила Україна – господарів і заброд, для всіх однаково легка або важка її земля – хто має право судити мертвих? На сторожі мертвих стоїть сам Бог. (179 слів) (За Р. Іваничуком) Урок № 31 КОНТРОЛЬНЕ АУДІЮВАННЯ. АНАЛІЗ КОНТРОЛЬНОГО ДИКТАНТУ Мета: з’ясувати рівень сформованості комунікативних умінь, необхідних для аудіювання; проаналізувати допущені учнями в диктанті типові помилки; удосконалювати вміння застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці, удосконалювати вміння та навички самостійно мислити; закріплювати навички колективної і самостійної роботи. Тип уроку: комбінований урок (перевірка та облік якості сформованих вмінь та навичок; аналіз контрольної роботи). Обладнання: тексти для аудіювання. ХІД УРОКУ І. Повідомлення мети і завдань уроку. ІІ. Проведення контрольного аудіювання. Тексти для контрольного аудіювання НІОБЕЯ До маленького міста на Волині приїхала на чотирьох підводах трупа артистів. Тут вони мали дати дві вистави, а коли пощастило б, то й третю, а потім їхати далі, у друге містечко, звідтіль у третє – і так далі, без краю. Звичайно, як мандрівна провінціальна «малоруська» трупа. Було це пізньої осені. Холодний вітер гнав чи то мряку, чи то дрібний дощик, на вулицях було слизько, стояли калюжі, бо танув сніг, що випав був кілька днів перед тим. Старий, брудний заїзд з облупленими стінами стояв серед містечка, над дорогою. Артистів було десятеро, й розташувалися вони в трьох «номерах» заїзду, бо четвертий зайняла компанія приїжджих офіцерів. У найменшу горницю молодий, худий і блідий чоловік увів закутану в теплу хустку жінку. Вона йшла помалу, насилу пересуваючи ногами, й стогнала жалібно. - Сідай, Насте… Я тебе зараз розкутаю, роздягну та й ляжеш, спочинеш. Втомилася ти, бо дорога погана, розтрусило тебе й розбило. Я здоровий, а й у мене спина болить, наче цілий день молотив. - І втомилася, й болить-таки… чимраз гірше…Та я б усі болі залюбки перетерпіла, якби Наталочка наша була здорова та з нами тут була… Чоловік почав розкутувати хвору. Вона схилилася набік, упала на постіль, на голий брудний матрац, нічим не застелений. Лице Насті було біле, як стіна, уста сині, очі заплющені. Руки впали, мов мертві. Чоловік вибіг з кімнати. - Ой, рятуйте! – крикнув він. – Ой, люди! У «номер» вбігло кілька товаришів акторів, прибіг господар заїзду. Послали по лікаря. - Що тут сталося, люди добрі? – спитав лікар, підходячи до ліжка й уважно дивлячись на хвору. – Ви артисти з трупи Федотова? - Ось жінка моя, пане докторе, занедужала, - сказав Іван. – Вона артистка. Сьогодні має грати Ніобею. Лікар похитав головою. Настя відгорнула стареньке пальто з такою драною підшивкою, що вже аж вата клаптями лізла; потім таку саму діряву, витерту хустку. Лікар аж зітхнув, дивлячись на те нужденне лахміття та стару сукню, що місця живого не мала без дірки або латки… - Ну й життя ж ваше, вибачайте, - сказав лікар. – І здоровому, мабуть, не легке воно, а що вже хворому! Оглянувши хвору, лікар поклав їй під пахву термометр. Крім задавненої хвороби, у Насті була гарячка. - Тут, пане докторе, - озвався Іван, опріч хвороби, ще тяжке лихо в нас є: дитина наша тяжко занедужала, як грали ми в Дубні. Мусили лишити її в земській лікарні. З собою ніяк не можна було везти: кір у неї почався, горить уся. Та ще, мабуть, застудили її, тиняючись отак по поїздах: до кору ще й запалення легенів причепилось. Жінка хотіла лишитися з нею. Та вона грати мусить. - Мала дитина? – спитав лікар. - Шість літ. Сльози струмочком бігли по білому обличчі хворої. Гарне воно було, те обличчя, особливо очі, блакитно-сині, великі, тепер повні сліз, тільки якісь плями та темні смуги під очима трошки збавляли тієї краси. - Слухайте, люди добрі, - мовив лікар, - що з дитиною вашою, не знаю, бо на бачив її. А ви, пані добродійко, хворі не абияк – оце напевно скажу. Грати ви ніяк не можете сьогодні. Лежати треба нерухомо, поки гарячка минеться. - Не можна ніяк! – зітхнув Іван. – Афіші розліплено, виставу відкласти не можна… Дайте їй чогось такого, щоб зменшити біль, ви ж знаєте такі способи: морфій чи що там інше… А завтра вона вже грати не буде, лежатиме, зробимо, як скажете. - Вона собі страшенно пошкодить, коли сьогодні встане, - змагався лікар, - потім не поправите… Хвороба не вважає, чи ви артистка, чи ні, чи багаті ви, чи бідні, а робить своє. - Ні, пане докторе, - озвалася хвора. – В мене натура цупка й живуча, нічого мені не буде. Зрозумійте: я мушу грати сьогодні, бо як не буду грати, то завтра ми не будемо їсти, не буде чим заплатити за цю брудну конуру, не буде за що доїхати до Дубна, до хворої дитини, що, може, останні години доживає… Гарне, хоч бліде й виснажене, обличчя хворої скривилося, вона через силу перемагала сльози, що душили її. - Не як лікаря, як людину прошу вас: дайте мені полегкість, дайте змогу грати сьогодні… - Добре, - сказав лікар, зітхнувши, - дам вам ліків, боліти буде менше, зможете ходити… А завтра… вам утроє гірше буде, ніж тепер. Дайте мені паперу й пера, щоб написати рецепт. Метнувся Іван, але не знайшов ні паперу, ні пера, ні чорнила. Лікар сів до столу, добув записну книжечку, видер з неї листочок і написав рецепт олівцем. Увечері того дня в залі містечкового клубу, що заступив театр, було повно народу. У четвертому ряді сидів і лікар. Прийшов він розважитись після тяжкої роботи серед атмосфери людського страждання й сліз. Тягнуло його сюди й болюче бажання подивитись, як гратиме його бідна пацієнтка. І боявся він, що, може, тут, на виставі, їй буде потрібна його поміч. Ніобея була дуже гарна в грецькому хітоні, що не ховав її чудової, принадної постаті й молодого стрункого тіла. Особливо гарне було її бліде обличчя, очі світилися дивним блиском. З усієї публіки, що сиділа в театрі. Тільки лікар знав, який грим навів на те личко надзвичайний блиск і красу… Вистава на античний сюжет публіці сподобалась. Цариця Ніобея, що мала дванадцятеро дітей, насміялася з богині Латони, яка мала лише двох: Аполлона та Артеміду. Особливо вразив публіку монолог Ніобеї над тілами її вбитих богом Аполлоном з помсти дітей: «Плач, Ніобеє, царице без царства і мати без дітей!» В антракті лікар пройшов за лаштунки. Настя лежала на кушетці знесилена, втомлена. - Їдьте та спочиньте. Завтра я навідаюсь до вас, - сказав лікар, прощаючись. Коло дверей до нього підійшов Іван, Настин чоловік. Вигляд його був такий несамовитий, що лікар злякався. - Пане докторе! –сказав Іван глухим голосом, що раз у раз переривався. – Не знаю, що й робити. Як сказати? Перед самим початком вистави прийшла телеграма з Дубна, що наша дочка… вмерла! І не знаю, як таке сказати? ..Вона ж… О Боже мій! Що мені робити?! Добре попівночі у брудному й холодному «номері» заїзду сиділа компанія офіцерів та їхніх гостей. Чутно було їх голосну розмову, регіт, брязкіт склянок та пляшок. - І гарна ж Необея! – мовив басуватий голос. – Досі перед очима стоїть, і голос її чую! - Таких і на великій сцені не багато знайдеться, - озвався другий голос. - Гарна, ой же гарна! – третій голос проскандував той вірш-гекзаметр: «Плач, Ніобеє, царице без царства і мати без дітей…» Тут співрозмовники замовкли й перезирнулись: із сусіднього «номера» почувся несамовитий жіночий крик… То бідна Ніобея, цариця без царства і мати, що втратила єдину дитину, в тяжій істериці билася головою об стіну… (1019 слів) (За М. Левицьким) ◊ На кожне із питань вибрати правильну відповідь5. 1. Мандрівна провінціальна трупа українських акторів приїхала до маленького містечка: а) на Львівщині; б) на Волині; V в) на Кіровоградщині; г) на Київщині. 2. Десятеро артистів розташувалися у трьох «номерах» заїзду, бо а) четвертий зайняла компанія приїжджих офіцерів; V б) за більшу кількість кімнат не було чим заплатити; в) більше кімнат ця установа на мала; г) всі інші кімнати були зайняті приїжджими. 3. Тяжко хвора й стомлена актриса мала увечері грати роль: а) Федри; б) Ніобеї; V в) Дідони; г) Данаї.
а) притомилася в дорозі під час довгого переїзду; б) сподівалася викликати співчуття в антрепренера (організатора гастролей); в) крім задавненої хвороби, у неї була гарячка; V г) не любила своєї ролі й намагалася уникнути виступу. 5. Оглянувши хвору, лікар промовив: а) «І здоровому, мабуть, не легке життя, а що вже хворому!» V б) «Недуга не є важкою, тому не слід звертати на неї увагу!» в) «Потрібно вставати й рухатись, на сцені біль враз мине!» г) «Пора подумати про душу, а не про виступи на сцені!» 6. Хвору дитину сім’я акторів змушена була залишити у земській лікарні: а) в Луцьку; б) в Рівному; в) в Дубні; V г) у Львові. 7. Дитина захворіла: а) на скарлатину та запалення легенів; б) на кір та запалення легенів; V в) на кір та ангіну; г) на сухоти та ангіну. 8. Дитина артистів була: а) дванадцяти років; б) десяти років; в) шести років; V г) чотирьох років. 9. Тяжко хвора актриса все ж хотіла грати через те, що: а) боялася гніву хазяїна трупи; б) остерігалася залишитись без роботи; в) непокоїлась, що її замінять іншою, молодшою акторкою; г) не буде за що доїхати до Дубна, до хворої дитини. V 10. Увечері трупа акторів виступала: а) на сцені міського театру; б) у будинку місцевого мецената; в) на сцені містечкового клубу, що заступив театр; V г) на імпровізованій сцені в містечковому готелі. 11. Лікар прийшов на виставу мандрівної трупи, тому що: а) зацікавився репертуаром гастролерів; б) мав звичку відвідувати всі вистави й концерти; в) не знав, як згаяти вільний вечір; г) боявся, що на виставі актрисі знадобиться його допомога. V 12. Під час спектаклю публіка найбільше була вражена: а) змістом п’єси; б) декораціями, костюмами акторів та реквізитом; в) монологом Ніобеї над тілами її вбитих дітей; V г) трагічною розв’язкою розігруваної драми. 13. Під час антракту лікар побачив Настю за лаштунками: а) радісною й задоволеною виступом; б) зовсім здоровою і задоволеною собою; в) заклопотаною й неуважною; г) знесиленою та втомленою. V 14. Перед спектаклем прийшла телеграма: а) про повне видужання дитини; б) про те, що дитині легше; в) про смерть дитини; V г) про те, що дитина потребує певних ліків. 15. Головна думка опрацьованого тексту полягає: а) у засудженні батьків, які заради кар’єри знехтували дитиною; б) у засудженні безжальності антрепренера трупи; в) у засудженні суспільства, що знущається з материнства; V г) у схваленні саможертовності акторів заради мистецтва. 16. Вихід актриси на сцену в той час, як її дитя доживало останні хвилини, був зумовлений: а) легковажністю та бездумністю; б) нерозумінням трагічності ситуації; в) матеріальною безвихіддю і надією на те, що на зароблені гроші вона зможе поїхати до дочки; V г) переконаністю, що втручання матері нічого не може змінити. |