уроки 10 кл глазова. О. П. Глазова рідна мова планиконспекти уроків 10 клас Перший семестр
 Скачать 0.93 Mb.
|
|
Тематичне тестування. Контрольне читання мовчки Мета: з’ясувати рівень засвоєння учнями орфографічних тем – правопису ненаголошених голосних, м’якого знака та апострофа, а також рівень сформованості комунікативних умінь, необхідних для читання тексту мовчки; розвивати мислення, пам'ять, формувати вміння застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці, навички самостійної роботи, збагачувати та уточнювати словниковий запас учнів. Тип уроку: урок перевірки та обліку якості засвоєних знань, умінь та навичок. Обладнання: тестові завдання, текст для читання мовчки. ХІД УРОКУ І. Повідомлення мети і завдань уроку. ІІ. Повідомлення способів перевірки здобутих знань та сформованих умінь і навичок (інструктаж до тестування). ІІІ. Проведення тематичного тестування. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ (зразки)
а) чітка рекомендація для правильного написання слова; б) правильне написання, що вибирається з ряду можливих; V в) система правил про способи передачі звукового мовлення на письмі; г) розділ мовознавства, у якому вивчається система правил для забезпечення передачі звукового мовлення на письмі. Дібрати й записати слово з орфограмою на межі морфем (значущих частин слова), позначити орфограму (напр.: роззброєний, розрісся). 2. Буквосполучення ри, ли в коренях українських слів та написання е, и в деяких слова, що не перевіряються наголосом (левада, кочерга), пояснюється: а) фонетичним принципом орфографії; б) морфологічним принципом; в) історичним принципом; V г) смисловим (диференціюючим) принципом. Дібрати та записати слово із сумнівним ненаголошеним голосним, що не перевіряється наголосом; записати це слово фонетичною транскрипцією (напр.: леміш [леим’іш], пшениця [пшеиниц’а]). 3. М’який знак не пишеться: а) перед буквою о; б) перед буквосполученням йо; в) у дієсловах на -ть, -ться; г) після букв, що позначають губні та шиплячі приголосні, а також після букви р. V Дібрати дієслово на –ть. –ться, записати його фонетичною транскрипцією (напр.: грається [грайеиц’:а], сміється [см’ійец’:а]). 4. Апостроф ставиться перед буквами я, ю, є, ї після букв: а) к, п, т, ф, х; б) д, т, з, ц, ч, ж; в) б, п, в, м, ф; V г) г, к, х та ж, ч, ш. Дібрати й записати слово з апострофом після префікса, що закінчується на твердий приголосний (напр.: без’язикий, під’юджувати) або слово з апострофом після префікса, що закінчується на твердий приголосний, записати фонетичною транскрипцією1 (напр.: роз’яснення [розйаснеин:’а]). 5. Апостроф не ставиться після букв, що позначають губні приголосні, перед буквами я, ю, є, ї в таких словах: а) сузір’я, міжгір’я, повір’я, пір’я; б) черв’як, верб’я, арф’яр, верф’ю; в) медвяний, рутвяний, мавпячий, цвях; V г) без’ядерний, під’їхати, двох’ярусний. Дібрати і записати слово, у якому після букви р перед я не ставиться апостроф, записати це слово фонетичною транскрипцією (напр.: повітря [пов’ітр’а]). 6. М’який знак не пишеться у таких словах: а) Ольці, бурульці, доньчин, Саньчин; б) Оксанці, Галинці, спілці; матінчин; V в) яблунь, пісень, земель, знань; г) думають, прагнуть, стараються. Дібрати і записати слово з буквою н перед літерою, що позначає шиплячий приголосний, записати це слово фонетичною транскрипцією (напр.: менший [менший], кінчик [кінчик], банщик [баншчик]).
БРАТ ПАНАСА МИРНОГО Поміж чотирьох дітей миргородського урядника Якова Григоровича Рудченка найбільш талановитими були двійко старших - Іван та Панас. Про автора «Хіба ревуть воли…», «Повії», «Лимерівни» знаємо чимало. Іван – відомий далеко менше і переважно як співавтор роману «Хіба ревуть воли…» У свідомості пересічного читача його ім’я пов’язується саме з цим романом. Дуже рідко згадують його діяння в іншій царині, хоч мав Іван талант неабиякий і до рідної культури зробив чималий внесок. І хто знав, як торував би свій життєвий шлях видатний його молодший брат, аби в юні роки не мав за заступника і порадника його, Івана… Іван був у сім’ї первістком. Народився на чотири весни раніше за Панаса – 1945 року, в Миргороді. Дитячі його літа минали над Хоролом, під густоцвіттям медвяних лип, серед духмяних степових трав, у хатині, над якою, вітаючи вранішнє сонце, лопотів крильми бусол, а між кучерявих вишень врунився хрещатий барвінок, насаджений теплими материнськими руками. У Миргороді Івана віддали до повітового училища. Проте докінчував він освіту в Гадячі, куди батька перевели служити. Тут уперше записав Іван народну казку від старезного діда-пасічника. З того й почалося. Чи в Гадячі ярмарки, чи десь геть далеко, за двадцять верст, а Іван туди таки піде. Товчеться між рядами та все прислухається. Там уловить соковите слово, там влучну приказку, а як зачує кобзаря чи лірника, то вже не відтягнеш. Миттю туди і до самої темноти слухає, слухає… Повернеться додому втомлений, голодний – зате щасливий. Сяде за стіл і до перших півнів записує почуте. А то, буває, приведе кобзаря до господи. Тоді збирається вся родина, скликають сусідів, і для всієї вулиці настає свято. Після завершення науки Іван подався на службу до Полтави. Там заїдала бюрократична рутина, тож мріяв хоч на який тиждень вирватися до батькової оселі, послухати й записати пісень пастухів, чумаків, пасічників… Приїжджав у вишиваній сорочці, свитині, червоним поясом підперезаній. Стражники аж від злості кипіли, та присікати боялись – у самому губернаторстві служить! 1867 року Іван вступив до Київського університету вільним слухачем. Жив у Драгоманових, готував до друку перші збірки народної творчості – «Чумацькі народні пісні» та «Народні південно-російські пісні». А потім доля знову вкинула до задушливої канцелярії. Цього разу в Житомирі. Як чиновник з особливих доручень роз’їжджав повітами, бував у селах. Особливий хист мав до економічних наук, що й відбилося на кар’єрі: від звичайного писаря доріс до управителя канцелярії, а пізніше члена ради міністерства фінансів у самому Петербурзі. Все рідше ім’я Івана Білика (такий псевдонім мав Іван Рудченко) з’являється у пресі… Може, найяскравіше уявлення про душевний стан талановитого літератора й критика, закинутого долею в глухі нетрі чужинецького чиновницького існування, дають такі рядки: Вітри, негода та недоля Помчали з рідного нас поля Та на чужину занесли. І стали ми своїм чужі, Чужим не рідні… У холодному Петербурзі він був таким одиноким! Україна жила своїм життям, він – своїм. Помер у Куокколі (Фінляндія). Автор некрологу писав, що Іван Рудченко був рідкісним щирим гостем у чиновницькому середовищі, яке його й занапастило. Так, він був співавтором роману «Хіба ревуть воли…» Але, крім того, був автором багатьох, невідомих нині, ліричних поезій, белетристичних творів, перекладів творів Тургенєва, Міцкевича. Гейне, Байрона. А ще був визначним фольклористом та етнографом. (503 слова) (За В. Туркевичем) ◊ На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.
а) семеро дітей; б) п’ятеро дітей: в) четверо дітей; V г) двоє дітей. 2. Іван Рудченко був старшим за брата Панаса: а) на два роки; б) на чотири роки; V в) на шість років; г) на десять років. 3. Найпершу народну казку Іван Рудченко записав: а) від чумака в Миргороді; б) від пастуха під Полтавою; в) від діда-пасічника у Гадячі; V г) від Драгоманова у Києві. 4. Збирати усну народну творчість юний Іван ходив: а) на ярмарки; V б) на весілля; в) на хрестини; г) на похорони. 5. Відразу після завершення науки Іван Рудченко служив: а) у Миргороді; б) у Гадячі; в) у Полтаві; V г) у Києві. 6. Вільним слухачем Іван вступив: а) до Харківського університету; б) до Київського університету; V в) до Петербурзького університету; г) до Краківського університету. 7. Навчаючись у Києві, Іван жив: а) у Житецьких; б) у Косачів; в) у Лисенків; г) у Драгоманових. V 8. Перші збірки народної творчості Івана Рудченка – це: а) «Наймитські й заробітчанські пісні», «Купальські пісні»; б) «Збірник українських пісень», «Малоросійські пісні, переважно історичні»; в) «Народні пісні з-над Дністра», «Матеріали з народної словесності»; г) «Чумацькі народні пісні» та «Народні південно-російські пісні». V 9. Іван Рудченко друкувався під псевдонімом: а) Панас Мирний; б) Іван Білик; V в) Опанас Маркович; г) Іван Левицький. 10. Помер Іван Рудченко: а) у Полтаві; б) у Петербурзі; в) у Куокколі (Фінляндія); V г) у Києві. 11. Іван Рудченко перекладав твори: а) Пушкіна, Лермонтова, Гете, Міллера; б) Тургенєва, Міцкевича, Гейне, Байрона; V в) Толстого, Достоєвського, Бальзака; г) Купріна, Чехова, Золя, Мопассана. 12. Головна думка опрацьованого тексту така: а) з двох рідних братів в історію увійшов наділений більшим талантом; б) чиновницька служба несумісна із творчістю; в) не слід забувати людей, які віддавали свій талант Україні; V г) бюрократична машина перемолола чимало талановитих людей. Урок № 22 ЗВ’ЯЗНЕ МОВЛЕННЯ Створення власних висловлювань. Бібліографія. Анотація Мета: ознайомити з елементами довідкового апарата видання (бібліографічним описом) та анотацією, формувати вміння складати бібліографічний опис та анотацію за зразком; збагачувати й уточнювати словниковий запас учнів. Обладнання: підручник, тлумачний словник. ХІД УРОКУ І. Повідомлення мети уроку. Мотивація навчання. ІІ. Вивчення нового матеріалу та виконання вправ на закріплення вивченого. ◊ Прослухати (прочитати) текст. Чи можна уявити собі вигляд книжки за описом, поданим автором тексту? Навіщо потрібні стислі огляди змісту книжок? Де вам трапляються стислі огляди змісту видань? Пояснити лексичне значення виділених у тексті слів (за потреби звернувшись до словника). У каталозі старовинних видань Львівського історичного архіву є назва «Барвичка». Книжку видано у Вільно в 1605 р. Гортаємо сторінки, вчитуємось у рядки готичного шрифту. Сторінок усього вісім. Після заголовка на титульному аркуші – епіграф – три рядки про жіночу вроду з Гомерової «Іліади». На зворотному боці титулу віршована «Передмова до жінок». З тонкою іронією сказано тут про непереборне бажання кожної жінки бути найпривабливішою. На наступних шести сторінках – пронизаний іскрометним гумором віршований текст. Висміюючи багатеньких батьків, які виховують дочок у безділлі, автор пригадує давні традиції, за якими найбільшою цінністю вважався труд. Та що ж поробиш? І автор розповідає дівчатам, як стати гарними, вживаючи лише те, що рідна земля родить. Візьміть, радить він, оленячі роги, корінь нарциса, грушевий цвіт та мед. Подрібніть, розчиніть у козиному молоці – і рум’яна готові. По суті, «Барвичка» є першим керівництвом з косметики, адже подані в ній рекомендації не втратили цінності по сьогодні! Крім, того автор зумів надати своєму творінню соціального звучання та гуманістичного забарвлення. «Барвичка» геть позбавлена звичної на той час релігійної термінології. Для доби панування релігійної моралі та церковної цензури така книжка була кроком виняткової сміливості! Тому й довелось авторові брошури сховатись за псевдонімом… «Барвичка» - видання рідкісне. Остання публікація про книжку датується 1916 роком (стаття польського бібліографа К.Бадецького «Невідома брошура жіноча» в журналі «Пам’ятки літератури»). Тут подано огляд змісту книжки й відтворено її титульний лист. Автор статті, директор бібліотеки інституту ім. Осолинських (тоді ця установа містилася у Львові), мав у руках екземпляр з колекції Зигмунта Чернецького. На сьогодні цей екземпляр загублено. Можливо, екземпляр «Барвички», що зберігається у Львівському історичному архіві, є єдиним, що зберігається до наших днів. (За О. Анушкіним) С л о в н и к. Каталог – систематизований перелік (книг, картин, музейних експонатів та ін.), складений для полегшення їх розшуку. Шрифт – накреслення, написання літер. Титульна сторінка – заголовна сторінка книги, на якій уміщено основні вихідні дані книжки: назву, прізвище та ініціали осіб, які брали участь у створенні книжки, назву видавництва, місце і рік видання тощо. Епіграф – цитата, крилатий вислів, афоризм, уривок з твору або приказка, уміщені перед текстом твору або його розділом. Е. визначає основну ідею чи тему твору, його загальний тон. Псевдонім – прибране ім’я, прізвище або авторський знак, що ними користуються письменники, журналісти, актори замість власного прізвища. ◊ Робота з підручником. Виконання вправи 165. ◊ Прочитати (прослухати) обидва висловлювання. Визначити можливого адресата та мету кожного з висловлювань. Яке з висловлювань є анотацією? Яке є описом книги із зазначенням вихідних даних, тобто бібліографією? Пояснити, чи існує зв'язок між бібліографією та анотацією видань. Коли доводиться вдаватися до використання бібліографічного опису видання? Історична повість українського письменника-класика М. Старицького «Останні орли» - широке полотно про Коліївщину, повстання українського народу на Правобережній Україні проти польського панства та католицького духовенства 1768 року. За своїм ідейним спрямуванням твір близький до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки». Відтворюючи соціальні та релігійні конфлікти того часу, показуючи непримиренну боротьбу повстанців, автор багато уваги приділяє особистому життю своїх героїв. Сюжет твору динамічний, напружений. Повість цікава для найширшого кола читачів. Старицький М. П. Останні орли: Іст. повість із часів гайдамаччини / Худож. С. П. Караффа-Корбут. – Львів: Каменір, 1990. – 440 с., арк. іл.. ◊ Робота з підручником. Виконання вправи 166. ◊ Робота біля дошки. Колективне складання анотації на запропоновану вчителем книжку (за зразком, поданим у вправі 166). ◊ Робота з підручником. Виконання вправи 167. ◊ Диктант із коментуванням. Чи можна, скориставшись поданою в тексті інформацію, скласти анотацію? Скласти (усно) анотацію перевидання «Лексикону» Павми Беринди одним із сучасних видавництв Києва (Львова, Харкова, Одеси), узявши за зразок анотацію до будь-якого сучасного словника. Памво Беринда – відомий український учений, поет, перекладач та видавець книг – передовсім уславився створенням словника. За основу для свого «Лексикону слов’яно-руського та імен тлумачення», надрукованого в Києві 1627 року, Беринда взяв «Лексис» Лаврентія Зизанія 1596 р. Проте, відштовхнувшись від праці Зизанія, лексикограф продовжував збирати матеріал, значно розширивши та збагативши словник. Якщо у «Лексисі» Зизанія витлумачено 1061 слово, то у «Лексиконі» Беринди – 6982. (За О. Анушкіним) ІІІ. Підведення підсумків уроку. ◊ Бесіда.
IV. Домашнє завдання. Вправа 168. Урок № 23 ЗВ’ЯЗНЕ МОВЛЕННЯ Створення власних висловлювань. Ділові папери. Субсидія. Фінансова ідентифікаційна картка. Віза. Ваучер. Приватизаційний сертифікат. (Ознайомлення). Мета: узагальнивши та систематизувавши знання про ділове спілкування, ознайомити із призначенням та особливостями оформлення вказаних документів; розвивати логічне мислення та мовлення, пам'ять, збагачувати та уточнювати словниковий запас учнів. Обладнання:підручник, зразки ділових паперів. ХІД УРОКУ І. Повідомлення мети і завдань уроку. Мотивація навчання. ІІ. Узагальнення та систематизація вивченого про офіційно-діловий стиль. ◊ Самостійне опрацювання таблиці.
С л о в н и к. Юриспруденція – сукупність правових наук, правознавство. Адміністрація - керівництво. Реквізити – сукупність обов’язкових даних у документі, без яких він не має юридичної сили. Термінологія - сукупність термінів певної галузі виробництва, науки, мистецтва тощо. Кліше мовне – готовий мовний зворот, що використовується в певних умовах і подібних текстах, полегшуючи процес спілкування. Стандартизація - встановлення єдиних обов’язкових норм і вимог. ◊ Прочитати статтю Загальної Декларації прав людини3. Пояснити призначення документа. Звернути увагу на стиль викладу. Стаття 26.
◊ Бесіда.
ІІІ. Вивчення нового матеріалу. ◊ Пояснення вчителя. Основним видом ділового (службового) письмового спілкування є документ (діловий папір). Він має бути достовірним, належним чином оформленим, конкретним. Службовий документ має заголовок, чітку будову, у ньому мають бути вказані потрібні прізвища, адреси, цифрові дані. Типові документи оформляються на спеціальних бланках або на стандартних аркушах. Найпоширенішими діловими паперами є діловий лист, довідка, заява, доручення, розписка, акт, протокол і витяг з протоколу, автобіографія, звіт. Останнім часом виникла потреба у впровадженні в практику ділового спілкування таких документів, як ваучер, приватизаційний сертифікат. Крім того, кожен громадянин України повинен знати, які документи слід оформити, щоб отримати субсидію для оплати житлово-комунальних послуг, візу для виїзду за кордон, а також для отримання індивідуального ідентифікаційного номера (коду). Субсидія – це грошова або натуральна допомога, що надається комусь державою або якоюсь установою. Сьогодні субсидією називають надавану державою пільгу на платежі за житлово-комунальні послуги сім’ям, сукупний дохід яких не перевищує встановленого спеціальними законами рівня. Для оформлення субсидії потрібно одержати довідку про склад сім’ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги (у ЖЕКу). У довідці зазначається прізвище, ім’я по батькові власника (наймача) квартири, номер особового рахунку та адреса. У графі «Склад сім’ї» зазначається прізвище, ім’я та по батькові кожного члена сім’ї, його відношення до власника (наймача) – син, дочка, мати, сестра тощо, дата його народження, номер паспорта або свідоцтва про народження та сімейний стан (для повнолітніх: одружений - неодружений). Таку довідку оформляє та підписує паспортист. Зазначається форма власності житла (відомча, громадська, кооперативна, приватна, приватизована), після чого подається характеристика будинку (кількість поверхів, наявність ліфту, тип (гуртожиток, готельного типу тощо) та характеристика квартири: загальна площа квартири кількість кімнат, поверх, тип плити, наявність газу, електроколонки, балкону. Вказується розмір плати за житлово-комунальні послуги та наявність пільг, позначається (якщо є) заборгованість щодо квартплати. Належним чином оформлені документи разом із заявою власника (наймача) квартири подаються до служби субсидій. Фінансова ідентифікаційна картка заповнюється кожним громадянином України, який досяг 18 років, і подається ним до районної Державної податкової адміністрації за місцем проживанням. Картка заповнюється на трафаретному бланку. В ній зазначається прізвище, ім’я та по батькові громадянина, час і місце його народження, реквізити його паспорта, адреса, телефон, місце роботи або навчання. Згідно з даними, зазначеними громадянином у картці, йому присвоюється ідентифікаційний номер. Видана районною Державною податковою адміністрацією довідка про ідентифікаційний номер (код) використовується для подання в органи державної реєстрації, установи банків тощо. Термін віза у діловодстві вживається у двох значеннях. Віза – це позначка, зроблена службовою особою – юрисконсультом, начальником відділу, директором установи – на документі (службовому листі, трудовій угоді тощо). Така позначка засвідчує вірогідність документа або надає йому юридичної сили. Віза має такий вигляд: Юрисконсульт підпис І. М. Бондаренко 25.11.2001. Якщо віз декілька, вони записуються одна під одною – у колонку. Візу не слід змішувати з грифом погодження, який має такий вигляд: ПОГОДЖЕНО Директор школи підпис О. П. Музиченко 30.11.2001. Якщо на документі є візи, то гриф погодження розташовують під ними. Візою також називається позначка в паспорті громадянина України для виїзду за кордон про дозвіл на в’їзд на територію певної держави, проживання там або переїзд через її територію. Отримати візу – значить отримати дозвіл. Для оформлення паспорта для виїзду за кордон громадянин подає заяву-анкету до паспортної служби для одержання паспорта. Анкета заповнюється на спеціальному трафаретному бланку. У ній вказується прізвище, ім’я та по батькові заявника, дата й місце його народження, а також номер, серія паспорта громадянина України із зазначення установи, яка цей паспорт видала. Зазначається адреса, телефон громадянина, відомості про трудову діяльність (включаючи навчання) за останні 5 років, обізнаність чи необізнаність з відомостями, що становлять державну таємницю. На бланку анкети вказано, що підстав, які відповідно до Закону України «Про порядок виїзду з України громадян України» обмежують право громадянина на виїзд за кордон, не існує. Анкета заповнюється чорним чорнилом. Власноручний підпис заповнювач анкети ставить у спеціальному прямокутнику. В анкеті зазначено посаду та прізвище працівника паспортної служби, який прийняв заповнену громадянином анкету, та дату заповнення і прийняття. Для отримання візи (спеціальної позначки в цьому паспорті) громадянин звертається до посольства держави, на територію якої має намір в’їхати. Службовець знайомить його з переліком документів (виклик-запрошення, довідки про фінансовий стан, забезпеченість роботою, а також житлом того, хто надіслав виклик, довідка про те, що сам громадянин, що має намір відвідати зарубіжну країну, в Україні забезпечений роботою) та надає консультації щодо їх оформлення. Всі документи подаються у перекладі мовою держави, до якої громадянин хоче поїхати. Ваучер – це приватизаційний чек, документ, який обмінюється на акції підприємства, що приватизується. Сертифікатом називається документ, який щось посвідчує. Так, сертифікат докладається до експортного товару, посвідчуючи його якість. Приватизаційний сертифікат – посвідчення, письмове свідоцтво, що засвідчує право громадянина на свою частку (акції) приватизованого групою громадян або трудовим колективом підприємства (заводу, фабрики, шахти і т. ін.). Інтернет-ресурси Субсидія http://www.refine.org.ua/pageid-5321-1.html Субсидія – це надана громадянам щомісячна адресна безготівкова допомога для відшкодування витрат на оплату користування житлом або його утримання та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік готівкова допомога на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Субсидія є безповоротною і її отримання не пов'язане і не тягне за собою зміни форми власності житла. Відповідно до Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995р. ї 848 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1997р. ї 1050 зі змінами та доповненнями), субсидія розраховується з огляду на кількість зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги, у тому числі осіб, призваних на строкову військову службу. Вона призначається (за деякими винятками) уповноваженому власнику (співвласнику) житла, наймачу державного та громадського житлового фонду, членові житлово-будівельного (житлового) кооперативу (ЖБК), власнику (співвласнику) житлового приміщення, на якого відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації. Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається на основі середньомісячного сукупного доходу осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку), враховуючи останні 6 місяців перед зверненням на термін 6 місяців (у деяких випадках - на 12 місяців). В інших випадках громадяни сплачують 20 відсотків. Субсидія призначається:
У разі, коли у житлових приміщеннях (будинках) прописані неповнолітні діти, які залишились без батьківської опіки, субсидія призначається за заявою опікуна і розраховується виходячи з розміру пенсії через втрату годувальника та інших соціальних виплат, які отримує опікун на підопічних дітей. Субсидія не призначається, якщо неповнолітні діти, маючи батьків прописані в житловому приміщенні (будинку) самі. Право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово–комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива поширюється на громадян , які проживають у житлових приміщеннях (будинках) державного та громадського житлового фонду, в тому числі у гуртожитках, - на оплату користування житлом; приватного житлового фонду та фонду житлово–будівельних (житлових) кооперативів – на утримання житла; житлового фонду незалежно від форм власності – на оплату комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Субсидія на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива призначається у разі, коли житлове приміщення не забезпечується електро-, тепло- або газопостачанням для опалення. Приватизаці́йний майнови́й сертифіка́т http://readbookz.com/book/6/267.html Приватизаційний майновий сертифікат - це особливий вид державного цінного папера, який засвідчує гіраво власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств. Право громадян України гарантується Державою. Права власника, умови і порядок використання сертифіката. 1. Кожен громадянин України має право на одержання приватизаційного майнового сертифіката. Відмова у видачі сертифіката та його прийнятті у розрахунок платежу за придбання об'єкта приватизації може бути оскаржена в суді у встановленому порядку. 2. Приватизаційний майновий сертифікат може бути використаний лише для обміну на акції, паї, інші документи, що засвідчують право власності на частку майна державних підприємств. Сертифікат вільному обігу не підлягає. 3.Видача приватизаційних майнових сертифікатів здійснюється відділеннями Ощадного банку України. При одержанні сертифіката і його обміні на акції, паї та інші документи, що засвідчують право власності на придбані об'єкти, сплачується державне мито. Дивіденди або проценти з приватизаційного майнового сертифіката не нараховуються. 4. Приватизаційні майнові сертифікати, придбані з порушенням встановленого порядку їх видачі та обміну, вважаються недійсними, а особи, які його порушили, несуть відповідальність на підставі законів України. 5. Право власності на приватизаційний майновий сертифікат у разі смерті його власника переходить у порядку спадкування, визначеному законодавством України. У разі смерті громадянина, що не одержав сертифікат з будь-яких причин, право на його одержання не успадковується. 6. Відновлення втраченого сертифіката здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. IV. Виконання вправ на закріплення вивченого. ◊ Заповнивши трафаретний бланк, скласти необхідну для оформлення субсидії довідку про склад своєї родини (сім’ї своїх родичів, сусідів)1. ДОВІДКА ПРО СКЛАД СІМ’Ї Видана уповноваженому власнику / наймачеві_________________ Прізвище, ім’я по батькові що прописаний за адресою: _________________________________ у тому, що склад його сім’ї такий:
◊ Заповнити фінансову ідентифікаційну картку (на трафаретному бланку, виданому вчителем).
◊ Попереджувальний диктант. Розкрити лексичне значення виділених слів. У яких реченнях ці слова вжито в прямому значенні, у яких – у переносному? Дотація, субсидія – слова чужі, нудні. У ЖЕКу день просидів я, а черга на три дні. (В. Скомаровський.) Тому дорога суєти кабала, для того – прожекторне сяйво президій, а лінь традиційна – як німб круг чола… Отож і не слід вимагати субсидій! (Р. Лубківський.) Від сомнамбул, похмільного трансу трясунів і гучних істерій дайте візу а епоху романсу, в райські кущі піднесених мрій! (В. Базилевський.) У державу мою ти не маєш ніякої візи, тут недійсний твій паспорт, твоє забобонне ім’я. На кордоні не гарти, міцніші стократ від залізних, а сплетіння обов’язку й права, що зветься сім’я. (В. Омелянчук.) VI. Домашнє завдання. Скласти план наукового повідомлення про офіційно-діловий стиль. Підготуватися до відповіді за складеним планом. Уроки № 24, 25 | ||||||||||||||||||||||