Шпора Міжнародна економіка. Ознаки систематизації країн світу за методиками Організації Обєднаних Націй, Світового Банку та Міжнародного Валютного Фонду

• Название: Ознаки систематизації країн світу за методиками Організації Обєднаних Націй, Світового Банку та Міжнародного Валютного Фонду
• Анкор: Шпора Міжнародна економіка.docx
• Дата: 06.06.2018
• Размер: 288.46 Kb.
• Имя файла: Шпора Міжнародна економіка.docx
• Тип: Документы; #20026
• страница: 7 из 12

Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства. Види міжнародної трудової міграції

1. За характером переміщення населення: а) внутрішня міграція ;б) зовнішня міграція:трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній. в) інтеграційна міграція;) 2. За часом: (а) остаточна (незворотна) міграція; б) тимчасова (зворотна) міграція; в) сезонна міграція; г) маятникова міграція;

3. За напрямком руху:(а) еміграція; б) імміграція; в) рееміграція; г) репатріація. 4. За організацією:

а) добровільна міграція — не примусове переміщення населення; б) самодіяльна міграція - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо); в) організована міграція — переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства; г) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.

5. За професійним складом: (а) міграція робітників;б) міграція спеціалістів; в) міграція представників гуманітарних професій. 6. За якісним складом: а) міграція робочої сили низької кваліфікації; б) міграція робочої сили високої кваліфікації; в) міграція вчених (тобто "відплив інтелекту").

7. За правовим статусом: 1. легальною, 2. нелегальною.

Нелегальна міжнародна трудова міграція формується під впливом комплексу причин. Серед них найпоширенішими є такі:

- відсутність чіткої імміграційної політики або адміністративної інфраструктури її реалізації; - юридична неграмотність мігрантів, що не дозволяє діяти згідно з існуючим міграційним законодавством; - складний або суперечливий характер процедури легалізації; - попередні таємні домовленості між потенційними мігрантами та їхніми наймачами.

Наявність нелегальних іммігрантів зумовлює існування комплексу економічних і особливо соціальних проблем у країні-реципієнті, які рано чи пізно потребуватимуть свого розв’язання засобами збалансованої імміграційної політики.

Міграційні процеси відбуваються в усьому світі й мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси
62. Характеристика світових центрів експорту та імпорту робочої сили.

Основні імміграційні центри, що сформувалися до 2000 р.:

1 Західна Європа Загальна кількість зайнятих щорічно коливається в межах 4-7,5 млн. чоловік. Їх питома вага в загальній чисельності працюючих в деяких країнах становить: Люксембург – 33%; Швейцарія – 20%; Австрія – 9%; Бельгія – 9%; Німеччина – 8%; Франція – 8%; Нідерланди – 5%; Данія – 4%; Італія – 2%

2. США Іноземці складають більше 7% від загальної чисельності, причому 75% від загальної чисельності іноземців-резидентів, які народжені за межами США (близько 26 млн. осіб), мешкають у семи штатах: Каліфорнії, Нью-Йорку, Техасі, Флориді, Нью-Джерсі, Іллінойсі, Массачусетсі. В Каліфорнії на них припадає 22% населення. Серед країн-експортерів робочої сили до США слід назвати Мексику, на яку припадає 12% прибулих, а також Китай, Філіппіни, В’єтнам, Індію, колишні республіки СРСР і Домініканську Республіку

3. Нафтодобувні країни Близького Сходу В регіон щорічно прибуває близько 4 млн. іноземців, в основному з Індії, Пакистану, Бангладеш, Філіппін та деяких інших країн. Питома вага іммігрантів: Катар – 95%; Саудівська Аравія – 48%; Бахрейн – 46%; Оман – 40%; ОАЕ – 37%.

4. Латинська АмерикаЗагальна чисельність прибулих дорівнює 7-8,5 млн. чоловік. Найбільше притягує до себе Аргентина. Серед інших країн, з точки зору тяжіння, можна також виділити Венесуелу.

5. Австралія Країна стає все більш привабливою для іноземців. Сьогодні одна чверть населення Австралії – іммігранти з більше ніж 100 країн світу

6. Азійсько-Тихоокеанський регіон Головними країнами-реципієнтами виступають Південна Корея, Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які прибувають вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В’єтнаму, Індії та Філіппін.

7. Африка В Північній Африці центром тяжіння виступає Лівія, що приймає, насамперед, єгиптян, а на півдні – Південна Африка, яка притягує вихідців з Мозамбіку та деяких інших сусідніх країн. Певну привабливість має також Нігерія, здебільшого для вихідців з Гани, Чаду та Беніну.
63. Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції для країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили

Країна — експортер трудових ресурсів виграє, оскільки:експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому разі це валютні перекази емігрантів ).Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі самі за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а іноді й більші.: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина; ослаблюється проблема безробіття; ротація, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших громадян, сприяє (з часом) зростанню кваліфікації й досвіду місцевих спеціалістів; Зростають надходження до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників

Країни-імпортери робочої силу отримують при цьому такі переваги:1) внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;2) іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування; 3)при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку; 4)іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття; 5) іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм. 6)іммігранти поліпшують демографічну; 7)збільшується об'єм робочої сили в складі якої переважають висококваліфіковані спеціалісти; 8)підвищуються темпи економічного зростання і науково-технічного прогресу; 9) збільшується об'єм випуску продукції і національного доходу10)зростає конкуренція на внутрішньому ринку праці і як наслідок знижується ціна робочої сили;11)заповнюються вільні соціально-непривабливі та непрестижні робочі місця (домогосподарок, сміттярів, вантажників тощо); 12)приріст податкових надходжень до бюджету внаслідок підвищення темпів економічного зростання.

Недоліки імміграції 1)додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття; 2)масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ; 3)працівники-іноземці, як правило, зазнають у країні – імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування.

64. Рівні регулювання процесів міжнародної трудової міграції

До методів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать:

1) адміністративно-правові методи:а)законодавство про юридичний, політичний і професійний статусів мігрантів; б)національні служби імміграції, які проводять: контроль за в'їздом іммігрантів до країни; видають дозвіл на в'їзд на роботу; видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні; в) міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;

2) економічні методи:

вербування іноземних робітників, що включає такі стимули для імміграції робітників:надання роботи; порівняно високий рівень заробітної плати; житлові умови; отримання кваліфікації й освіти; медичне обслуговування тощо; залучення приватних посередників до вербування іммігрантів;

видача ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.

До рівнів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать: Корпоративний (Кожна державна або приватна компанія в межах існуючого зовнішнього правового поля має свою власну стратегію і тактику залучення і використання іноземної робочої сили); Національний (Сукупність державних нормативно-правових актів і адміністративних рішень щодо еміграційної або імміграційної політики); Міждержавний або міжнаціональний (Регулювання відбувається на підставі укладених двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод); Наддержавний або наднаціональний (Законотворча процедура з боку наднаціональних політико-економічних інтеграційних угрупувань);Міжнародний (Розробка і прийняття міжнародних конвенцій у сфері трудових відносин)
65. Україна у світових міграційних процесах

Еміграцію робочої сили з України можна поділити на етапи:

І етап — кінець XVIII ст. (1799 р.) — кінець XIX ст. (1899 p.). Він характеризується виїздом переважно сільських мешканців із Західних регіонів України. Населення емігрувало через економічні труднощі. Головні напрямки еміграції: США — більше 200 тис. осіб, Південна Америка — 300 тис. осіб.

II етап — з 1899 р. по 1914 р. Основні особливості: еміграція робітників, селян, інтелігенції; напрямок еміграції — СІЛА, Канада, Південна Америка; кількість емігрантів — близько 400 тис. осіб.

III етап — з 1918 р. по 1939 р. Основні особливості: еміграція робочої сили в основному з політичних мотивів; високий рівень освіти емігрантів; напрямок еміграції — США, Канада, Західна Європа; різке скорочення кількості емігрантів — близько 40 тис. осіб.

IV етап — 1945—1960 pp. Основні особливості: мотиви еміграції в основному політичні; зростання частки висококваліфікованих емігрантів; напрямок еміграції: США — 80 тис. осіб, Канада -- 50 тис., Західна Європа — 70 тис., Південна Америка — 120 тис., Австралія — 21 тис. осіб.

V етап — з 1960 р. по теперішній час. Основні особливості: виїзд кваліфікованих кадрів — "відплив інтелекту"; напрямок еміграції: США — 52 тис. осіб (1990 p.); Західна Європа -146 тис., Ізраїль — 230 тис. осіб.

Причинами міграції

1) структурною перебудовою економіки; 2) нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни; 3) різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах; 4) інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті; 5) розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Головні чинники масової еміграції: велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу; відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей; економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї; відсутність безпеки громадян.

Переваги України від міграції робочої сили:

1) знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;2) значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни;3) розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.

Можливі канали припливу іммігрантів:

1) повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу;

2) рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;

3) запрошення за потреби на роботу спеціалістів і робочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями;

4) в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців).

66. "Втеча інтелектуального капіталу", його причини, напрями, наслідки

«Втеча інтелектуального капіталу» - це безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості. Основними причинами цього процесу в більшості країн є: • постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста; • те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації; • бажання покращити своє матеріальне становище; • більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід; • національна та релігійна нетерпимість; • зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.

Напрями інтелектуального капіталу: Європа, США та Японія. У зв‘язку з браком кваліфікованих кадрів в вищезазначених країнах розробляються спеціальні програми із залучення зарубіжних вчених і спеціалістів. Загалом, США є світовим центром із залучення зарубіжних вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Однак, останнім часом інтенсивно залучають до себе зарубіжних фахівців Гонконг, Пд Корея, Сінгапур, Тайвань, Малайзія, Японія.

НАСЛІДКИ: Цілком очевидно, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням.

"Відплив інтелектуального капіталу" призводить до зниження технологічного потенціалу країн-експортерів робочої сили, падіння їх загального наукового та культурного рівня.
68.Етапи еволюції світової валютної системи: базові принципи та ключові характеристики

Вал. с-ма (ВС) – форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена нац чи міжнародним законодавством. Вирізняють нац, міжнародну регіональну і світову ВС (СВС)

Сучасна СВС виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів: *С-ма золотого стандарту (Паризька) (1870-1914, 1925-1931)*С-ма золотовалютного стандарту (Генуезька) (між І та ІІ ст)*Бреттон-Вудська (1944-1971, офіційно до 1976) *Ямайська (1976-до тепер)

Перші 2 часто об’єднують в с-му золотого стандарту: кожна національна грошова одиниця мала певний золотий (Au) вміст, тобто була забезпечена певною фіксованою ваговою кількістю Au. Курс НВ визначався на основі Au паритету. (Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлінга складав 1/4 унції золота, а долара США — 1/20, то це значить, що 1 фунт стерлінг = 5 доларам США). Існував порядок вільного продажу та купівлі Au. Банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість Au. Позитивне: досить жорстка, але раціональна с-ма, що забезпечувало фін стабільність нац е-к, не дозволяла д-вам фінансувати свої витрати шляхом емісії та інфляції, обмежувала вал спекуляції. Недоліки: її могла використовувати тільки д-ва, що мала Au запаси в якості офіційних резервів; д-ви не могли проводити незалежну грош і вал політику; не забезпечувала зростаючого торговельного оборту.

Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на основі золота і двох валют - долара США і фунта стерлінгів (ці валюти розглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, на практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн конвертованість у Au). Було заборонено вільно купляти і продавати Au (можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. Курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня – МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці 60 у зв’язку із зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками, відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США розірвала зв’язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайська ВС. Введено стандарт СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на основі валютного кошика (к-сть валют, що до нього входять змінювалася кілька разів і зараз складає 5:$, DM, ₤, ¥, французький франк). Проголошено повну демонетизацію Au у сфері вал відносин. Припинено конвертованість вал в Au. Розширено повноваження МВФ. Дозволено як фіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано держ та міждерж контроль над ринками Au.

69.Принципи організації валютних відносин в умовах золотомонетного стандарту

Починаючи з кінця XIX ст., найпоширенішою грошовою системою у світі став золотий монометалізм, який існував у трьох видах:золотомонетний стандарт; золотозливковий стандарт; золотодевізний стандарт.
Найдосконалішим видом золотого монометалізму вважається золотомонетний стандарт, який використовувався в XIX— XX ст.
Золотомонетний стандарт – як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом всіх функцій грошей.

Системою золотомонетного стандарту є Паризька валютна система (1867р.)
Запровадження золотомонетного стандарту вимагало від кожної країни-учасниці конвертування внутрішньої валюти в золото за фіксованим курсом. Жодних міжнародних норм не існувало, а основою валютних курсів був золотий паритет.
Золотомонетний стандарт являв собою найстабільнішу саморегульовану грошову систему. Завдяки системі відкритого карбування монет золотомонетний стандарт забезпечував відносну стабільність вартості грошей при гнучкому забезпеченні динамічно зростаючих потреб обігу в засобах платежу.
Стабільність національних грошових одиниць та валютних курсів сприяла розвитку вільного ринку, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів і зростанню обсягів виробництва.
Використання золотомонетного стандарту вимагало від держав значних обсягів золотих запасів у центральних емісійних банках для забезпечення потреб обігу золотими монетами. З метою зменшення маси золотих монет в обігу широко емітувалия паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна форма грошей і безготівкові розрахунки.