Шпора Міжнародна економіка. Ознаки систематизації країн світу за методиками Організації Обєднаних Націй, Світового Банку та Міжнародного Валютного Фонду
 Скачать 288.46 Kb.
|
|
80.Порівняльна характеристика акредитиву та інкасо Акредитив – угода, в якій банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якого відкрито акредитив, чи оплатити акцепт трати, яку виставив бенефіціар, чи негоціацію (купівлю документів), виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Інкасо — банківська операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені в його адрес товари і послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку. Якщо акцентувати увагу на основнній відмінності інкасової форми розрахунків від акредитивної, яка полягає в тому, що при документарному інкасо банки не беруть на себе зобов’язання здійснити платіж. Їхня відповідальність, таким чином, зводиться здебільшого до переказування і вручення документів проти сплати чи акцепту, але без власного зобов’язання здійснити платіж, якщо покупець не виконає або не зможе виконати своїх зобов’язань по інкасо. Крім того, завдяки меншій формальній вимогливості ця послуга пов’язана з меншими витратами і є значно гнучкішою. Оскільки при документарному інкасо продавець до момента відвантаження товару ще не може бути впевненим в тому, що покупець насправді зробить платіж, документарне інкасо підходить для здійснення платежів тоді, коли продавець повністю довіряє покупцеві і впевнений, що той оплатить відвантажені товари і надані послуги; коли політичні, економічні та правові умови в країні покупця стабільні; коли країна-отримувач не має імпортних обмежень та ін. 81.Порівняльна характеристика авансових платежів і платежів на “відкритий рахунок” Відкритий банківський рахунок 100%-ний аванс або авансові платежі (передоплата). Рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках. В Україні – в експортних – післяплата, при імпорті – передоплата. Авансова оплата - імпортер самостійно або через свій банк чи банк – експортера оплачує товар у момент передачі ним замовлення експортеру. Використовується тільки у випадку незадовільного кредитного стану імпортера чи при наявності складнощів в отриманні експортером грошових коштів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але при будь-якому випадку кінцеві розрахунки будуть залежати від перевірки всіх документів банком – імпортера Продаж на кредитних умовах, узгоджених між експортером та імпортером. Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати товар, але й здійснити його продаж до надання оплати) - метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами)/ Відкритий рахунок, за якого імпортер відправляє експортерові рахунок-фактуру. Покупець зобов'язаний оплатити отриманий рахунок у чітко визначений час. Особливістю даної форми розрахунків є те, що рух товарів випереджає рух грошей. При цьому передбачаються періодичні платежі імпортера експортеру після отримання товару згідно з угодою між контрагентами. Такий метод міжнародних платежів часто використовується в ході здійснення внутрішніх операцій багатонаціональними корпораціями, а також розрахунків між експортером та його філіями або відділеннями в інших країнах. Метод відкритого рахунку має вагомий недолік, оскільки не захищає продавця від невиконання зобов'язань покупцем чи неконвертованості валюти. Адже у експортера відсутнє будь-яке документальне підтвердження зобов'язання імпортера заплатити. Для відшкодування завданих збитків у разі відмови покупця від оплати рахунку або несвоєчасної оплати продавець змушений буде звертатися до суду у країні імпортера. На ведення судової справи за кордоном експортеру необхідно буде витратити більше часу і коштів, ніж у своїй країні. 83.Характеристика економічних факторів впливу на платіжний баланс держави Економічні фактори: 1.Темп інфляції - спосіб впливу на платіжний баланс держави: В результаті надмірного підвищення цін товари та послуги, що виробляються в середині в країні, стають надмірно дорогими для покупців – нерезидентів. В силу цього підвищення скорочується рівень експорту. Одночасно із-за підвищення рівня цін імпортні товари стають все більш принадливими для покупців в порівнянні з товарами, що виробляються в цій країні. Це сприяє збільшенню обсягу імпортних операцій. 2.Реальний ріст ВВП - спосіб впливу на платіжний баланс держави: Високі темпи росту ВВП ведуть до збільшення обсягів імпорту товарів та послуг, Ця тенденція пояснюється тим, що високі темпи росту ВВП означають, що підвищується рівень прибутків в середині країни, частина яких може бути використана на імпорт. Низькі темпи росту ВВП, навпаки, приведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг. 3.Процентні ставки - спосіб впливу на платіжний баланс держави: Рівні процентних ставок впливають на потоки капіталу, що вливаються в ринок облігацій і використовуються для інвестицій в грошовий ринок. Якщо в країні підвищуються процентні ставки, то можна чекати збільшення притоку капіталу для інвестицій в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти грошового ринку. І навпаки, якщо процентні ставки знижуються, то можна чекати відтоку капіталу, тому що фінансові центри інших країн стають більш принадливими для інвесторів. 4.Валютний курс “спот” - спосіб впливу на платіжний баланс держави: Валютний курс “спот” впливає на: 1)Відносну вартість імпортних товарів в порівнянні з вартістю товарів, що вироблені в середині в країні; 2)На відносну вартість експортних товарів в порівнянні з товарами інших країн (в країнах – імпортерах). Високий курс іноземної валюти перешкоджає проведенню імпортних операцій та сприяє проведенню експортних операцій. І навпаки, низький курс іноземної валюти створює сприятливі умови для імпорту та перешкоджає експорту. 84. Характеристика структурних елементів платіжного балансу за методикою МВФ Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту – “Керівництво з платіжного балансу”, що розробляється і періодично публікується МВФ. Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами-членами Фонду як основа національних методів класифікації. Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ: А. Поточні операції (Товари, Послуги , Доходи від інвестицій , Інші послуги та доходи, Приватні односторонні перекази , Офіційні односторонні перекази ) В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал(Прямі інвестиції , Портфельні інвестиції,, Інший довгостроковий капітал Підсумок А+В відповідає концепції базисного балансу в США ) С. Короткостроковий капітал, D. Помилки та пропуски Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США Е. Компенсуючі статті Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СПЗ. F. Надзвичайне фінансування G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів. Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США Н. Підсумкова зміна резервів СПЗ Резервна позиція в МВФ Інші вимоги Кредити МВФ 82.Сутність та структура платіжного балансу країни За визначенням Міжнародного валютного фонду, платіжний баланс — це систематичні записи усіх економічних угод між резидентами даної країни та рештою країн світу протягом певного періоду. Отже, платіжний баланс дає можливість підсумувати результати платіжних операцій між окремими особами, фірмами і урядом однієї країни з такими ж суб'єктами інших країн. У структурі платіжного балансу виділяють три основні складові: 1.Торговельний баланс— це співвідношення вартості експорту та імпорту; 2.Баланс послуг та некомерційних платежів включає: 1)платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку; 2)за методикою МВФ показують односторонні перекази: а)державні операції; б)приватні перекази. 3.Баланс руху капіталів і кредитів – виражає співвідношення вивозу та ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії: 1)міжнародний рух підприємницького капіталу; 2)міжнародний рух позикового капіталу. Основні сфери використання інформації платіжного балансу. 1)У сфері міждержавної економічної взаємодій між країн, що впливає на національний рівень економіки. 2) фінансовій - банківській сфері (фіксований кур валюти). 3)політичній і соціальній, на основі отриманих показників розвитку країни дає можливість приймати правильні рішення, стосовно виборів партнерів і співпраці. 4)інформаційної сфері, основуючись на яку можно: 1)проведення оцінок кредитоспроможності країни; 2)аналізу тенденцій економічного розвитку країни як індикатор економічного циклу; 3)складання прогнозів впливу на валютні курси; 4)прогнозу подальшої політики уряду; 5)розуміння аналізу ризиків по країні; 6)проведення оцінок стану економіки держави. 85. Ключові інструменти та механізми відновлення рівноваги платіжного балансу Якщо загальна сума платежів за міжнародними операціями країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу. Порушення рівноваги платіжного балансу потребує певних змін, зокрема: змін рівня цін; доходу; валютних курсів та інших макроекономічних показників. *Умови рівноваги платіжного балансу: * Нульове сальдо (рівність дебетової та кредитової частин) * Повна зайнятість у країні * Відсутність серйозних обмежень щодо міжнародних операцій Методи врівноваження платіжного балансу можуть бути: 1) національними (внутрішніми). У свою чергу національні методи поділяються на: 1.1) ринкові методи (фінансові, валютні, грошове-кредитні) передбачають зміни валютних курсів, цін, доходів, процентних ставок, грошової маси тощо. 1.2.) неринкові (адміністративні) методи, які передбачають регламентацію зовнішньо економічних операцій за допомогою нормативних актів та органів державного контролю. Наприклад, вплив на потоки зовнішньої торгівлі та рух капіталу між країнами може здійснюватися за допомогою протекціоністської політики уряду, яка включає запровадження тарифів, квот, ліцензій, субсидій тощо; 2) міждержавними (зовнішніми) методами: 2.1) позики інших країн та використання світового ринку позичкових капіталів (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики); 2.2) ввезення підприємницького капіталу; 2.3) позики міжнародних фінансових організацій (МВФ надає країнам-учасникам резервні кредити у межах 25 % їх квот); 2.4) іноземна допомога (пільгові кредити, подарунки, субсидії, надані іншими країнами). Регулювання платіжного балансу за допомогою ринкових методів передбачає поєднання двох протилежних комплексів заходів: -рестрикційних – кредитні обмеження, у т. ч. підвищення процентних ставок, стримування росту грошової маси; -експансіоністських — стимулювання експорту, девальвація. 86. Платіжний баланс України: стан, динаміка та особливості формування У 2011 році зведене сальдо платіжного балансу було від’ємним – 2.5 млрд. дол. США. Cальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій було додатним – 6.6 млрд. дол. США, а дефіцит поточного рахунку становив 9.0 млрд. дол. США. Головними чинниками такого дефіциту поточного рахунку були: 1) зростання вартісних обсягів імпорту енергоносіїв (на 8.8 млрд. дол. США порівняно з 2010 роком), що відбулося внаслідок як підвищення цін на нафту та природний газ, так і суттєвого зростання фізичних обсягів поставок газу; 2) розширення внутрішнього попиту, пов’язане з реалізацією низки інвестиційних проектів, спрямованих як на підготовку до ЄВРО-2012, так і на оновлення основних фондів вітчизняних підприємств (у результаті імпорт продукції машинобудування зріс на 7.3 млрд. дол. США порівняно з 2010 роком); 3) погіршення в другому півріччі зовнішньої кон’юнктури на світових товарних ринках; 4) збільшення виплат доходів за інвестиціями (на 2.6 млрд. дол. США). Формування додатного сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій було забезпечено значним припливом інвестиційних та боргових ресурсів до реального сектору. Так, чистий приплив прямих іноземних інвестицій зріс до 7.0 млрд. дол. США порівняно з 5.8 млрд. дол. США в 2010 році. Чисті залучення реальним сектором за кредитами та облігаціями зросли до 5.2 млрд. дол. США, за торговими кредитами – до 4.2 млрд. дол. США. Водночас банківський сектор продовжив погашати свої зовнішні зобов’язання – за кредитами та облігаціями на 3.8 млрд. дол. США. Чисті залучення державного сектору були значно меншими, ніж у попередньому році (1.1 і 5.1 млрд. дол. США відповідно) через погіршення ситуації на світових фінансових ринках у другій половині року. 87.Рівні розвитку міжнародної економічної інтеграції Міжнародна економічна інтеграція – це: якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств; відносини, що будуються на відсутності будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ; процес, що проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав. Міжнародна економічна інтеграція має декілька рівнів свого розвитку: І. Мікроінтеграційний рівень – це рівень, на якому обов’язковою умовою є створення наднаціональним органів, яким віддається право прийняття рішення та частина суверенітету; утворення умов інтеграційних процесів державними структурами; безпосередньою участю державних підприємств та організацій у міжнародному економічному співробітництві (ЄС, СНД); ІІ. Макроінтеграційний рівень – це рівень, на якому відбувається розгортанні інтеграційних процесів через активізацію міграції капіталу та спеціалізації й кооперації компаній. Основною рушійною силою регіоналізації тут стали не держави, а ТНК (НАФТА, АТЕС) Мікроінтеграція формується шляхом: 2.1) горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування (Chrisler, General Motors, Volkswagen, Toyota, Honda); 2.2) вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах (Exхon, Mobil, Texaco). Розрізняють три форми вертикальної інтеграції: інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво); виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції); невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу. 84. Характеристика структурних елементів платіжного балансу за методикою МВФ Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту – “Керівництво з платіжного балансу”, що розробляється і періодично публікується МВФ. Останнє, п’яте видання Керівництва опубліковано у 1993 р. Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами-членами Фонду як основа національних методів класифікації. Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ: А. Поточні операції
В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал
С. Короткостроковий капітал D. Помилки та пропуски
Е. Компенсуючі статті
F. Надзвичайне фінансування G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів.
Н. Підсумкова зміна резервів
88 Етапи розвитку міжнародної економічної інтеграції та їх характеристика
|