Педагогіка як наука педагогіка1 наука про виховання людини на всіх етапах її становлення
 Скачать 0.7 Mb.
|
|
7. Назвіть та обґрунтуйте фактори, які впливають на розвиток особистості. Чи згідні Ви з думкою про те, що індивідом народжуються… Це питання, у відповідь на яке кожен щось своє повинен написати. Пишете все шо можна сюди. Від сім’ї виховання і оточення, до рівня життя держави і тд. Так само з іншою частиною, все шо завгодно можна втулити. Самі, тут немачого робить, сторінки 3 можна написать на екзамені тільки з цього питання. 8. Дайте визначення поняттю «розвиток особистості». Розвиток особистості – складний безпреривний процес, який передбачає якісний і кількісні зміни фізичного/ психічного та світоглядному стані людини, з виникненням нових і відмеранням старих утворень. Цей процес відбувається від народження до смерті людини і зумовлений великою кількістю факторів, від спадкових до соціальних. Кожен віковий період має свої особливості. Тому результат завжди є непередбачуваним, можна лиш прогнозувати. Основними напрямами розвитку людини є: 1. анатомо-фізіологічний (збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем); 2. психічний (формування свідомості, самосвідомості, провідних рис властивостей особистості, когнітивних, почуттєвих і вольових процесів тощо); 3. соціальний (набуття соціального досвіду, в тому числі духовного, опанування соціальними функціями тощо). Результатом є становлення як біологічного виду і як соціальної істоти. Біологічне в людині характеризується фізичним розвитком і включає в себе морфологічні, біохімічні та фізіологічні зміни. Соціальні зміни в людині передбачають її активне опанування соціальним досвідом і перехід його у внутрішній світ, усвідомлену активну участь людини в суспільно корисній діяльності та виконання певних соціальних ролей. 9. Вплив соціалізації, навчання, виховання на розвиток і формування особистості. Соціалізація є процесом і результатом засвоєння і подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду. У процесі спільної діяльності і спілкування формується його соціальність - культура мислення і культура почуттів, культура духовного життя і культура поведінки. Завдяки соціалізації людина засвоює вже здобуті суспільством знання, уміння і навички; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які виникають у життєдіяльності. Поза людським суспільством духовний, соціальний, психічний розвиток відбуватися не може. Негативний вплив середовища коригується вихованням. Метою цього є реалізація соціальної програми розвитку особистості. На відміну від соціалізації, яка відбувається в умовах стихійної взаємодії людини з навколишнім середовищем, виховання розглядається як процес цілеспрямованої і свідомо контрольованої соціалізації (шкільне, сімейне, релігійне виховання); як своєрідний механізм управління процесом соціалізації,ідеальною метою якої є людина, що відповідає соціальним вимогам і одночасно протистоїть негативним тенденціям у розвитку суспільства, життєвим обставинам, які гальмують розвиток її індивідуальності. 10. Дайте визначення понять «індивід», «особистість», «індивідуальність». Індивід – представник біологічного виду Homo Sapiens з відповідними ознаками і спадковою програмою. Особистість – соціалізований індивід; система соціальних характеристик індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин. Індивідуальність — неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей. Індивідуальність може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. 11. Визначте сутність педагогічної діяльності як особливого виду соціальної діяльності. Назвіть і охарактеризуйте її основні види. Педагогічна діяльність – це особливий вид соціальної діяльності, сутність якого полягає у передачі набутого суспільством досвіду від старших поколінь до молодших, створення умов для їх (молодших поколінь) особистісного розвитку та підготовку до виконання основних соціальних ролей (громадянин, працівник, сім’янин). Типи передачі знань можуть бути такі: 1. Постфігуративна (діти вчаться у своїх попередників); 2. Конфігуративна (діти й дорослі вчаться у своїх однолітків); 3. Префігуративна (життя старшого покоління не тяжіє над молодими) Види пед.діяльності: 1. Викладання. Спрямоване на управління навчально-пізнавальною діяльністю. Мета викладання – здобуття необхідних знань, умінь, навичок. 2. Виховна робота. Це вплив на організацію виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців з метою розв’язання задач гармонійного розвитку. Мета виховання – позитивні зміни у свідомості вихованців, які виражаються у їхній поведінці та діяльності. 12. Охарактеризуйте основну функцію вчителя. Основне призначення вихователя (і вчителя також), в тому, щоб любити, розуміти, приймати, співчувати, допомагати особистості в її всебічному розвитку. Також вчитель визначає мету і завдання процесу в конкретних умовах, програмує розвиток особистості учня, обґрунтовує систему педагогічних засобів, форм, методів, їх етапність, спрямованість на розв'язання конкретних педагогічних завдань. 13. Охаректеризуйте поняття «зміст освіти»Обгрунтуйте його історичний розвиток У традиційній педагогіці зміст освіти визначається як сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що досягається в результаті навчально-виховної роботи . Він зорієнтований головним чином на знання як відображення духовного багатства людства, накопиченого протягом історичного розвитку. Знаннєво орієнтований зміст освіти сприяє входженню людини у соціальне середовище, її пристосуванню до культурних, психологічних, соціологічних факторів, забезпеченню її життєдіяльності. Однак, у теорії і практиці навчання і виховання знання стали абсолютною цінністю і заступили собою саму людину. Це призвело до ідеологізації наукового ядра знань, їх академізму, ігнорування освітніх, духовних, культурних, життєвих потреб людини, її природної активності, через яку особистість зберігає і розвиває тенденцію до самовираження, самоствердження, формування власної позиції, неповторної індивідуальності. Саме ця тенденція забезпечує розвиток не тільки особистості, а й суспільства. Протягом останнього десятиліття все більше утверджується особистісно орієнтований підхід до виявлення суті змісту освіти, який визначає абсолютною цінністю змісту освіти не відчужені від людини знання, а саму людину. Особистісно орієнтований зміст освіти спрямований на розвиток цілісної особистістні: її природних особливостей (здоров'я, здібностей відчувати, мислити, діяти), соціальних властивостей (бути громадянином, сім'янином, трудівником), властивостей суб'єкта культури (свободи, гуманності, духовності, творчості). При цьому розвитку природних, соціальних і культурних начал слугує зміст освіти, який має загальнолюдську, національну і регіональну цінність. Концепції цілісного розвитку особистості вперше з'явилися в епоху Відродження (ХУІП-ХІХ століття) у зв'язку з утвердженням ідей гуманізму. В організації навчання у нових школах Франції, Швейцарії, елітних школах у СІИЛ. Німеччині, Австрії реалізувалися: теорія В. де Фельтре. яка надавала дитині можливість вільного фізичного і розумового розвитку, теорія вільного виховання Ж.-Ж. Руссо, який пропонував у розвитку дитини йти за спонтанними проявами її досконалої природи; ідея Й.Г.Песталоцці про повний розвиток усіх сил людини шляхом залучення її до активної життєдіяльності. Ця теоретична основа дала змогу пов'язати навчання і виховання дитини з її природою, вільним розвитком, самореалізацією і самоствердженням. Ідея розвитку цілісної особистості, що мас загальнолюдський смисл, поступово стала в педагогіці домінуючою. Сьогодні вона визначає зміст сучасної освіти. 14.Структурні Компоненти змісту освіти та іх взаємозвязки Зміст загальної середньої освіти - це частина культури, соціального досвіду суспільства, яка використовується в навчальному процесі для вирішення завдань навчання, виховання і розвитку особистості. До складу людської культури входять: 1) вже здобуті суспільством знання про природу, саме суспільство, мислення, техніку і способи діяльності; 2) досвід здійснення відомих способів діяльності, який втілюється в уміннях і навичках особистості, що засвоїла цей досвід; 3) досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які виникають перед суспільством; 4) досвід ставлень до світу, самого себе. Відповідно до такої моделі соціального досвіду в змісті шкільної освіти виділяються чотири основні компоненти: досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у формі знань; досвід виконання відомих способів діяльності - у формі умінь діяти за зразком; досвід творчої діяльності - у формі умінь приймати нестандартні рішення в нових ситуаціях; досвід ставлень до навколишньої дійсності у формі ціннісних орієнтацій . Зміст освіти - це гуманістично орієнтована і педагогічно адаптована система знань, способів діяльності, досвіду творчої діяльності і досвіду ставлень до світу. Досвід пізнавальної діяльності особистості включає систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу. Знання є основним елементом змісту загальної середньої освіти. Вони відображають узагальнений досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики. Без знань неможлива жодна цілеспрямована дія. Зміст загальної середньої освіти охоплює різні види знань, які характерні для фундаментальних наук: основні поняття і терміни, без яких неможливо зрозуміти жодного тексту, жодного елементу знань; факти повсякденної дійсності й науки, які дають змогу зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і відстоювати свої ідеї, основні закони науки, що розкривають взаємозв'язки різних об'єктів і явищ дійсності; теорії, які містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, зв'язки між законами, прогноз у даній предметній галузі; знання про способи діяпьно-сті, методи пізнання й історію отримання знання, історію науки; оцінні знання, знання про норми ставлень до різних явищ життя. Усі види знань взаємопов'язані й потребують комплексного засвоєння. Знання, в свою чергу, є компонентом умінь людини діяти. На тісний зв'язок умінь із знаннями вказує значення самого слова "уміння" (від рос. "ум" - розум). Без знань немає вмінь. Але вміє той, хто не тільки знає, а й може застосувати свої знання на практиці, користуватися ними у змінюваних ситуаціях. Можна сказати, що вміння - це знання людини в дії". 1 Другим компонентом змісту освіти є накопичений людством досвід здійснення відомих людям способів діяльності, тобто умінь і навичок. За характером діяльності людини уміння бувають найрізноманітнішими. У школярів поступово формується велика кількість загальнонавчальних. мовленнєвих, трудових, мистецьких, спортивних, побутових та інших умінь. За участю мислення в процесі пізнання об'єктів уміння поділяються нарозумові (порівнювати різні об'єкти, абстрагувати, узагальнювати, здійснювати аналіз, синтез: впізнавати об'єкти за правилами аналогів) і практичні (легко і досконало користуватися інструментами, швидко і чітко писати, виразно читати). Уміння включають різні дії. Окремі дії, багаторазово повторюючись, автоматизуються і стають навичками(швидко читати, конспектувати книгу, записувати лекцію, вітатися з людьми тощо). Для сформованих навичок характерні швидкість і точність відтворення. Міцні навички відтворюються автоматично. У всіх випадках реалізовані навички і вміння є застосуванням знань, що відбиваються на якості цих знань. Другий компонент змісту сучасної загальної середньої освіти включає як спеціальну складову - оволодіння загально-навчальними вміннями й навичками, які мають міжпредметний характер. Ця складова нормативно представлена у програмах з різних предметів. До складу загальнонавчальних умінь входять: і. Навчально-організаційні уміння та навички: розуміти мету діяльності, визначену вчителем; самостійно визначати мету діяльності й завдання для її досягнення; планувати послідовність виконання завдань; складати план, програму; змінювати шляхи діяльності в зв'язку зі зміною умов її виконання; здатність працювати в різному темпі, прогнозувати результати діяльності; складати алгоритм розв'язування навчальних задач; розуміти цінність часу та вміти його розподіляти і контролювати. 2. Навчально-інформаційні вміння та навички: швидко актуалізувати й відтворювати потрібну інформацію; самостійно шукати нову інформацію з різних джерел; користуватися інформаційно-комунікативними технологіями, каталогами, різноманітною додатковою літературою, складати бібліографію, працювати з графіками, схемами, таблицями, картинами; складати план, тези виступів, доповідей, творчих робіт; працювати самостійно з підручником; знати й вдаватися до прийомів смислового групування матеріалу; вміти впорядковувати та відтворювати інформацію (план, алгоритм, таблиця, схема, класифікація тощо); вміти перетворювати інформацію на спосіб діяльності тощо. 15.Назвіть і охарактеризуйте філос.напрям ,якийє провідним на сучасному етапі розвитку педагогічної науки Філософський напрям (Н.Гончаров, В.Гмурмай, М.Данилов, Ф.К6-рольов та ін.) представлений концепцією, згідно з якою закономірності процесу навчання безпосередньо виводяться із закономірностей процесу людського пізнання. Представники цього напряму внесли помітний вклад у розробку філософсько- методологічних основ педагогічної науки. У той же час для їхніх праць властивий надмірно узагальнений аналіз явищ навчання й виховання, який не характерний для прикладної науки. За аналогією з педагогічною психологією цей напрям пропонують назвати педагогічною філософією, вивчення якої сприяло б формуванню методологічних позицій (В.П.Безпалько). Психологічний напрям власне представлений педагогічною психологією, головним завданням якої є дослідження процесу засвоєння учнями знань, умінь, навичок та інших важливих складових соціального досвіду. Дослідники цього напряму висунули концепцію індивідуального привласнення досвіду, оформивши її у вигляді таких гіпотез засвоєння, які лежать в основі алгоритму функціонування. Однак дослідження вчених психологічної школи сприяють професіоналізації педагогічної праці. Уже сама можливість вибору педагогом різноманітних варіантів алгоритму функціонування певним чином зумовлює його творчий підхід до організації навчальної праці учнів у різних класах. Соціологічний напрям у педагогіці сформований давно. Його загальновизнаним лідером вважається великий вітчизняний педагог А.С.Макаренко. Ця школа дещо віддалена від дидактики, будучи в основному представлена у працях учених Р.Гурової, Н.Кузьміної в розділі педагогіки "Теорія виховання". Соціологічна і психологічна школи практично не перетинаються, але обидві мають численні точки зіткнення з філософською школою, а в деяких випадках і збігаються з нею. Дидактичний напрям головну увагу звертає на урочну діяльність педагога. Це певним чином локалізувало цю школу в жорстких рамках традиційної дидактичної системи з ЇЇ обмеженими можливостями всебічного розвитку особистості учня. У педагогіці дидактична школа представлена розділом ,Дидактика". Нерідко спостерігалося еклектичне поєднання в одному посібнику з педагогіки соціально-педагогічної і дидактичної шкіл (І.Огородникова, Т.Ільїна), або психологічної і дидактичної шкіл (Б.Єсипов). Така еклектичність полягає в тому, що сутності цих напрямів не пов'язуються між собою органічно. Однак в історії педагогіки трапляються випадки, коли основою подібного еклектичного симбіозу ставало поєднання в одному педагогічному посібнику кількох напрямів: дидактичного, психологічного, філософського і математичного Кібернетичний напрям у педагогіці формує уявлення про навчальний процес як про керований, що дає змогу розглядати систему "педагог-учень" з позицій загальної теорії управління, навчання - як процес опрацювання інформації, а також бачити учня як перетворювача інформації.. Це зумовило первинну постановку проблеми поступового витіснення педагога від безпосереднього спілкування з учнями і заміни його функцій спілкування посередництвом спеціальних технічних інформаційних засобів. Це різко змінювало характер праці вчителя, і породжувало проблеми творчих підходів до процесу навчання та його індивідуалізації. На відміну від дидактичного напряму, кібернетична школа нерідко поєднувалася із психологічною чи дидактичною, органічно взаємопроникаючи і взаємозбагачуючись. Кібернетичні підходи до навчання залишили для сучасної педагогіки технологію програмованого навчання. Математичний напрямок пов'язаний зі спробами моделювання навчально-педагогічного процесу і виведення з допомогою математичних засобів наслідків, які носять характер закономірностей. Математична школа (Р.П.Аткісон, Л.Ітельсон та ін.) використовує засоби математики для опису навчальних та виховних процесів, кількісних вимірювань, обробки експериментальних даних. Поєднання математики з концепціями соціологічної, психологічної або кібернетичної шкіл породжує цікаві педагогічні моделі й, безумовно, сприяє розвитку педагогічної науки. Психотерапевтичний напрям у світовій педагогіці започаткувався в 20-х рр. XX ст. Представники його в різний час вивчали проблеми використання різноманітних засобів навіювання в різних станах свідомості з метою розширення мнестичних можливостей учнів у процесі, насамперед, урочної діяльності. Упродовж порівняно тривалої історії розвитку цього напряму на різних його етапах сформувалися чотири напрями нижчого порядку: гіпнопедія (орієнтація на функціональні можливості відомих "сторожових пунктів" у корі головного мозку під час сну), ритмопедія (використання з дидактичною метою перехідних станів біоритмів учня), релаксопедія (опора на розкриття мнестичних можливостей під час прогресивної м'язової релаксації та автогенного тренування), сугестопедія (цілеспрямоване використання з метою розкриття "резервного комплексу особистості" сугестивних впливів у звичайному стані свідомості). Цей напрям отримав свою найглибшу розробку в НДІ сугестології в м. Софії (Болгарія), творчий колектив якого очолював професор Г.К.Лозанов. Розроблена під його керівництвом сугестопедична навчальна система своїм "полігоном" вибрала швидкісне вивчення іноземних мов. Однак випробування її з метою вивчення інших навчальних предметів теж засвідчило великі можливості сугестопедії. На її базі ще в 70-80-і рр. XX ст. виникло чимало сугестопедичних модифікацій, які знову ж таки використовувалися для прискореного вивчення іноземних мов (Л.Гегечкорі, Г.Китайгородська, В.Петрусинський, Ю.Шехтер та ін.). Однак в останні роки сугестопедичні підходи до навчання завойовують прихильність представників різних навчальних дисциплін. Але через відсутність у вітчизняному педагогічному просторі відповідних методичних напрацю-вань та підготовчих центрів релаксопедія і сугестопедія продовжують залишатися "елітарними" навчальними системами. Педагогічніш напрям, пов'язаний із формуванням системного підходу до розробки педагогічної теорії, базується на прикладному характері педагогічної науки і її технологічній цілі. Змістом системного підходу є синтез важливих положень більшості згаданих педагогічних напрямів, спрямованих на створення цілісної педагогічної теорії. В основі підходу лежить вимога всебічного вивчення предмету педагогічного впливу з установленням усіх його зв'язків та опосередкувань, оскільки вважається, що всебічність огляду застерігає від помилок. Таким предметом для педагогічної науки є педагогічний процес, який протікає в лабораторних умовах. Будь-які процеси, що протікають у визначених умовах, у сукупності із цими умовами називають системами. У системах прийнято розрізняти елементи, тобто об'єкти і їхні взаємодії, тобто структури та функції. Таким чином, системно-структурний підхід у педагогіці зводиться до того, що педагогіка як прикладна наука вивчає педагогічні системи, їхнє виникнення, існування і загибель як природно-історичний процес (В.Безпалько). Акмеологічний напрям у педагогіці, започаткувавшись у працях відомого психолога радянського періоду Б.Г.Ананьєва, в основному почав реалізовуватися і офіційно оформився в Росії в 90-і рр. XX ст. Своїм оформленням завдячує насамперед російським ученим Н.В.Кузьміній та А.О.Деркачу. Об'єктом загальної педагогіки є зріла особистість, яка прогресивно розвивається та |