Педагогіка як наука педагогіка1 наука про виховання людини на всіх етапах її становлення
 Скачать 0.7 Mb.
|
|
Стратегії поведінки людини в конфлікті Йдеться про орієнтацію людини або групи людей стосовно розгортається конфлікту. Стратегії поведінки в конфлікті можуть бути наступними : – ухилення від нього. Багато людей не переносять конфліктних ситуацій і намагаються уникнути їх усіма можливими способами. Часто вони роблять вигляд, що конфлікту не існує. Як правило, вони заперечують його навіть тоді, коли він очевидний. Уникають конфлікту сподіваються на те, що він зникне сам по собі, тобто без зіткнення з протиборчої стороною, без з’ясувань відносин і яких-небудь ускладнень. Дана тактика може привести до того, що життя людини стане нестерпним. Суть в тому, що конфлікти тільки в рідкісних випадках завершуються самі по собі; – пристосування. Часто люди не хочуть конфлікту, але замість того, щоб вирішити його у відкриту, намагаються піти на поступки протиборчої сторони і тим самим згладити ситуацію. Найчастіше вони починають нехтувати своїми власними інтересами. Сторона, яка намагається пристосуватися, теж може робити вигляд, що проблеми не існує, проте, на відміну від описаної вище стратегії поведінки в конфлікті, намагатиметься вжити заходів щодо зміни свого становища. Дана стратегія може бути виправданою тільки в тому випадку, якщо предмет розбіжності не так важливий, як відносини з суперником; – співпраця. Дана стратегія дозволяє знайти вихід з конфліктної ситуації за допомогою відкритого обговорення становища. На даному обговоренні обидві сторони мають однакову можливість представити і спробувати довести свої позиції. Дана стратегія буде ефективною тільки в тому випадку, якщо сторони будуть намагатися аналізувати доводи один одного, а не просто висловлювати свою думку. Добре, якщо вони спільно спробують знайти рішення, яке допомогло б гідно вийти з ситуації, що склалася. Найчастіше сторони вдаються до суперництва тоді, коли предмет розбіжностей для них однаково важливий; – протиборство. Кожна з сторін у даному випадку наполягає на своїй думці і не бажає поступатися ніяких позицій. Відповідна агресія лише підливає масла у вогонь і робить конфлікт більш напруженим, емоційним, сильним. Сторони можуть впливати один на одного за допомогою влади, психологічного тиску і так далі. Суперники запросто можуть вдатися і до фізичної сили. Часто у учасників з’являється відчуття, що вони вирішують більш важливе питання, ніж насправді. Програш в подібного роду конфліктах може сприйматися як особиста невдача. Протиборство починається, як правило, тоді, коли обидві сторони починають ставити свої інтереси вище за інших. Результатом можуть бути надовго зіпсовані відносини і нездатність до подальшого соціального взаємодії один з одним; – компроміс. У даному випадку врегулювання конфлікту відбувається за рахунок поступок, на які погоджуються обидві сторони. По суті справи, немає ні переможців, ні переможених. Компроміс не є кращою тактикою поведінки у конфлікті, тому що учасники можуть затаїти внутрішню образу, яка рано чи пізно проявить себе. 74.Назвіть і охарактеризуйте основні види конфліктів. Вид конфлікту — варіант конфліктної взаємодії, виокремлений за певною ознакою. 1. Спосіб розв’язання конфліктів припускає їх розподіл на антагоністичні (насильницькі) конфлікти та компромісні (ненасильницькі). Насильницькі (антагоністичні) конфлікти являють собою способи розв’язання суперечностей шляхом руйнування структур усіх сторін-конфліктерів чи відмови всіх сторін, крім однієї, від участі в конфлікті. Ця сторона і виграє. Наприклад: повна поразка супротивника в суперечці, вибори органів влади і т. д. Компромісні конфлікти допускають декілька варіантів їх вирішення за рахунок взаємної зміни цілей учасників конфлікту, термінів, умов взаємодії. 2. Сфери прояву конфліктів украй різноманітні: політика, економіка, соціальні відносини, погляди й переконання людей. Виділяють політичні, соціальні, економічні, організаційні конфлікти. Політичні конфлікти — зіткнення з приводу розподілу владних повноважень, форми боротьби за владу. Соціальний конфлікт являє собою суперечності в системі стосунків людей (груп), що характеризується посиленням протилежних інтересів, тенденцій соціальних спільнот та індивідів. Різновидом соціальних конфліктів вважаються конфлікти трудові чи соціально-трудові, тобто у сфері трудової діяльності. Це велика група конфліктів, що останнім часом виникають у нашій країні дуже часто у вигляді страйків, пікетів, виступів великих груп працівників. Економічні конфлікти являють собою широкий спектр конфліктів, в основі яких лежать суперечності між економічними інтересами окремих особистостей, груп. Це боротьба за певні ресурси, пільги, сфери економічного впливу, розподіл власності тощо. Зазначені види конфліктів поширені на різних рівнях управління . Організаційні конфлікти є наслідком ієрархічних відносин, регламентування діяльності особи, застосування розподільчих відносин в організації: використання посадових інструкцій, функціонального закріплення за працівником прав та обов’язків; упровадження формальних структур управління; наявності положень з оплати й оцінювання праці, преміювання співробітників. 3. За спрямованістю впливу виділяють вертикальні й горизонтальні конфлікти. Характерною рисою їх є розподіл обсягу влади, який знаходиться в опонентів на момент початку конфліктних взаємодій. У вертикальних конфліктах обсяг влади зменшується по вертикалі зверху донизу, що й визначає різні стартові умови для учасників конфлікту: начальник — підлеглий, вища організація — підприємство, засновник — мале підприємство. У горизонтальних конфліктах відбувається взаємодія рівноцінних за обсягом наявної влади чи ієрархічним рівнем суб’єктів: керівники одного рівня, фахівці — між собою, постачальники — споживачі. 4. Ступінь виразності конфліктного протистояння припускає виділення прихованих і відкритих конфліктів. Відкриті конфлікти характеризуються явно вираженим зіткненням опонентів: сварки, суперечки, зіткнення. Взаємодія регулюється нормами, що відповідають ситуації й статусу учасників конфлікту. У разі прихованого конфлікту відсутні зовнішні агресивні дії між конфліктуючими сторонами, але при цьому використовуються непрямі способи впливу. Це відбувається за умови, що один з учасників конфліктної взаємодії побоюється іншого, або ж у нього немає достатньої влади й сил для відкритої боротьби. 5. Кількість учасників конфліктної взаємодії дозволяє поділяти їх на внутрішньоособистісні, міжособистісні, міжгрупові . Внутрішньоособистісні конфлікти являють собою зіткнення всередині особистості рівних за силою, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів. Особливістю даного виду конфлікту є вибір між бажанням і можливостями, між необхідністю виконувати й дотриманням необхідних норм.Складність вирішення внутрішньоособистісних конфліктів полягає в тому, що іноді відбувається зіткнення трьох складових, необхідних для досягнення поставленої мети: бажання («хочу»), можливості («можу»), необхідності («треба»). Міжгрупові конфлікти — конфлікти між різними групами, підрозділами, у яких зачіпаються інтереси людей, об’єднаних на період конфлікту в єдині згуртовані спільноти. Слід зазначити, що ця згуртованість може зникнути відразу після припинення конфлікту, але в момент відстоювання загальних інтересів єдність групи може бути досить значною. Міжособистісні конфлікти являють собою зіткнення індивідів із групою, між собою, боротьбу за інтереси кожної зі сторін. Це один із найбільш розповсюджених видів конфліктів. Залежно від порушених потреб виділяють когнітивні конфлікти та конфлікти інтересів . Конфлікт когнітивний — конфлікт поглядів, точок зору, знань. У такому конфлікті метою кожного суб’єкта є переконати опонента, довести правильність своєї точки зору, своєї позиції. Конфлікти інтересів можна представити як противагу конфлікту когнітивному, що означає протиборство, засноване на зіткненні інтересів різних опонентів (груп, індивідів, організацій). У зв’язку з тим, що розподіл конфліктів на види представляється досить умовним, чіткої межі між різними видами не існує, і на практиці виникають такі конфлікти: організаційні вертикальні міжособистісні; горизонтальні відкриті міжгрупові і т. д. 75.Сутність та змістовна характеристика виховного колективу.Визначте роль колективу у розвитку особистості. Колектив -- організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності. Колектив як людська спільнота, що утворює систему колективістських стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності. Виховний колектив відзначається розмаїттям видів, форм суспільно корисної праці та спілкування. Його сутність реалізується в різних аспектах. Економічний аспект передбачає залучення дитини в економічні відносини, активну участь в них, знання економічних проблем. Це забезпечує виховання колективізму, творчого ставлення до праці. Політичний аспект означає залучення дітей до шкільного самоуправління, політичних кампаній (перепису населення, підготовки до свят, фестивалів), участі у громадському житті. Соціальний аспект є виявом турботи про розвиток, побутові умови дитини. У її свідомість закладаються прагнення до соціальної справедливості, гуманізму, ініціативності, відповідальності, зближення колективних і власних інтересів. Моральний аспект передбачає розуміння моралі як суспільного явища, усвідомлення суспільної моралі як відповідальності перед іншими людьми, самим собою, колективом. Аналіз стосунків у колективі переконує в необхідності чесної, добросовісної праці, формує основи моральності. Громадсько-ціннісний аспект переконує, що колектив — це ідейна, ціннісно- орієнтована єдність людей, для яких організаційна структура є засобом досягнення спільних цілей. Культурно-естетичний аспект виявляється у вільному спілкуванні дітей, що забезпечує їх новими враженнями, знаннями, сприяє підвищенню естетичного рівня їх повсякденних стосунків, естетичної організації всього життя. Художня творчість у колективі є засобом змістовного використання вільного часу, розвитку дітей. Юридичний аспект свідчить, що взаємини в колективі торкаються і правового аспекту життя. Усвідомлення дитиною мотивів моральних та аморальних вчинків, правова освіта, поєднана з практичним засвоєнням дітьми прав та обов'язків — важливий чинник формування правосвідомості. Психологічний аспект означає, що колектив — організоване соціальне середовище. Цілеспрямованість його діяльності породжує здоровий моральний клімат, мажорний тон у відносинах, добровільну участь у спільних справах, відчуття потреби у колективному спілкуванні, психологічній сумісності з товаришами. Організаційний аспект свідчить про інтуїтивне прагнення дітей до об'єднання в певній організації. Педагогічно організована діяльність колективу ставить дітей у ділові стосунки керівництва й підлеглості, взаємовимогливості та взаємодопомоги. Індивідуально-особистісний аспект враховує можливість тимчасового відокремлення дитини від колективу, можливість оглянутися навколо, зазирнути в себе, осмислити свої взаємини з оточуючими. Це сприяє самосвідомості, формуванню внутрішнього морального світу особистості. Педагогічний аспект реалізується через врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, формування суспільно-цінної сутності особистості й яскравої індивідуальності. Виховний колектив — педагогічно організована система відносин. Він має органи самоврядування й координації, що уповноважені представляти інтереси дітей і суспільства, традиції, громадську думку, об'єднує учнів спільною метою та організацією праці. Він необхідний як середовище взаємодії й ефективного впливу на дітей, формування колективістських якостей, як форма організації життя, що виховуюче впливає на всіх членів колективу й кожного зокрема. Тому організація виховного колективу в школі й класах — першочергове завдання вихователів. Виховні колективи бувають загальношкільними (єдина організація навчально-виховного закладу, що має загальні органи управління життям школи) й первинними (формуються за віковою ознакою, діють як навчальні групи, бригади, загони, гуртки). Первинний колектив також має органи самоврядування, актив, своїх представників у загальношкільних органах. Така структура виховного колективу сприяє врахуванню вікових особливостей та інтересів дітей, налагодженню взаємозв'язків між первинними колективами старших і молодших учнів, різновіковими загонами й групами. Виховний колектив виконує такі функції: — залучення дітей до системи суспільних відносин, набуття ними досвіду таких відносин. Колектив акумулює основні риси й вимоги суспільства, передає практичний досвід використання існуючих суспільних відносин; — організація самостійної діяльності дітей: навчальної, трудової, громадської, ігрової. Колективна діяльність сприяє формуванню ділових стосунків (взаємозалежності, відповідальності, контролю, взаємодопомоги, керівництва, підлеглості, вимогливості, дружби, товариськості, симпатії). Чим міцніша організаційно-ділова структура колективу, тим кращі умови для створення у ньому високоморальної атмосфери; — формування моральної сутності особистості, її морально-естетичного ставлення до світу й самої себе. Колективістські стосунки сприяють формуванню гуманістичних якостей особистості, колективістської свідомості; — ефективного педагогічного засобу впливу на особистість, групу дітей. Завдяки цьому відбувається коригування й регулювання їх поведінки та діяльності. Сформована в колективі громадська думка є дієвим інструментом педагогічного впливу, сила якого залежить від рівня розвитку колективу. Виховання особистості в колективі є вираженням відповідних закономірностей розвитку суспільства. Лише в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного розвитку особистості. Відокремлення людини від інших людей, від соціального середовища — це соціально-психічний вакуум, який стоїть на заваді розвитку окремої людини та спільноти взагалі. 76.Обгрунтуйте основні функції колективу. Об'єднані єдністю мети і діяльності, члени колективу вступають у певні відносини відповідальної залежності, керівництва і підпорядкування при безумовному рівність всіх членів і їх однакової відповідальності перед колективом. Кожен колектив має свої органи управління і є частиною більш загального колективу, з яким пов'язаний єдністю мети і організації. З цього видно основні характерні ознаки колективу: наявність суспільно значимих цілей, їх послідовний розвиток як умова та механізм постійного руху вперед; систематичне включення вихованців у різноманітну соціальну діяльність; відповідна організація спільної діяльності; систематична практична зв'язок дитячого колективу з суспільством. Не менш значущими є такі ознаки колективу, як наявність позитивних традицій і захоплюючих перспектив; атмосфера взаємодопомоги, довіри і вимогливості; розвинені критика і самокритика, свідома дисципліна та ін. Важливо мати на увазі, що ознаки, характерні для розвиненого колективу, виникають не відразу і не автоматично. Тільки високо розвинений колектив успішно виконує свої соціальні функції, а саме: є природною формою соціальної життєдіяльності членів суспільства і в той же час головним вихователем особистості. Виділяють три виховні функції колективу: організаційну - дитячий колектив стає суб'єктом управління своєю суспільно корисною діяльністю; виховну - дитячий колектив стає носієм і пропагандистом певних ідейно-моральних переконань; стимулювання - колектив сприяє формуванню нравственноценных стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини. 77. У своєму розвитку колектив проходить три основні стадії (етапи). На першій стадії розвитку колектив характеризується такими ознаками: • він лише починає створюватись; • члени колективу недостатньо знають один одного; • вихованці неповною мірою усвідомлюють завдання; • відсутня ініціатива в конкретній діяльності; • відсутній актив. Провідною тактичною лінією діяльності вчителя є забезпечення системи вимог і організація діяльності на засадах єдиноначального керівництва і педагогічного авторитаризму. 78. Останнім часом саме слово "колектив" і поняття, яке воно виражає, набуло дещо негативного відтінку. Окремі філософи, соціологи, педагоги, зокрема ті, що стоять на позиціях екзистенціалізму, піддають сумніву закономірність вирішального значення колективу в розвитку особистості, у вихованні молодого покоління. Причиною цьому є колектив, який знеособлює, нівелює, пригнічує особистість, робить її конформною, перетворює у стадну істоту. Для таких тверджень є об'єктивні підстави — практика функціонування колективу в умовах тоталітаризму. І справді, у тоталітарних державах авторитарні, тиранічні режими використовували колективізм як інструмент приручення, руйнування власного "Я" особистості, детермінації дій особистості волею колективу. Інтереси колективу непомірно вивищувалися над інтересами окремої людини, якій відводилася роль маленького "гвинтика", роботоподібного виконавця чужої волі. Роль колективу штучно гіпертрофувалася, оскільки це було вигідно правлячим режимам. Особливо помітно це виявилося у 20—ЗО роках минулого століття в колишньому Радянському Союзі. Чого варта тільки сумнозвісна колективізація. Але ж повноцінне існування людини поза людським колективом, поза певною групою, спільнотою людей неможливе. За будь-яких умов народження, розвиток, становлення, соціалізація людини відбувається тільки в умовах функціонування середовища собі подібних істот. Отже, і виховання особистості в колективі є об'єктивною історичною закономірністю. Колектив — це соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення означеної мети і мають органи самоврядування. Отже, для дієвого колективу характерні певні взаємозалежні ознаки: спільна мета, колективна діяльність, наявність органів самоврядування. А.С. Макаренко наголошував: "Колектив — це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище". В.О. Сухомлинський у роботі "Методика виховання колективу" писав: "Найважливіший період становлення особистості майбутнього громадянина — шкільні роки. Тому виняткову роль у формуванні підростаючої людини відіграє шкільний колектив. Саме він є основним соціальним середовищем, в якому виховуються потреби, розкриваються задатки, формуються здібності особистості. У шкільному колективі, з його багатогранними відносинами, завдяки спільній діяльності його членів забезпечується всебічний розвиток особистості, належна підготовка дітей і молоді до виробничої практики, до активної участі в суспільному житті". У своєму розвитку колектив проходить кілька стадій. Стадійність розвитку колективу — це вираження внутрішньої діалектики його становлення, в основі якої лежить рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, і членів колективу між собою. Вихователь, керівник повинен систематично стимулювати розвиток колективу і водночас змінювати тактику, напрями і методи роботи з його членами, з колективом взагалі в залежності від рівня (стадії) його розвитку. Розвиток колективу залежить від таких важливих чинників як актив, органи самоврядування, лідер. Нерідко на практиці поняття "актив" і "органи самоврядування" помилково ототожнюють. Актив — це група членів колективу (учнівського, студентського, виробничого), які усвідомлюють вимоги керівника, допомагають йому в організації життєдіяльності членів колективу, проявляють ініціативу. Активістів не обирають і не призначають. Вони діють на рівні самоврядування, самоутвердження, самоініціативи залежно від особливостей соціального розвитку і моральної зрілості. Органи самоврядування є уповноваженими колективу на основі демократичних виборів, які допомагають педагогові здійснювати керівні функції, підтримують зв'язки з уповноваженими інших колективів. Лідер — це член колективу, який у важливих ситуаціях здатний помітно впливати на поведінку членів колективу, виявляти ініціативу в діях, брати на себе відповідальність за діяльність колективу. У процесі формування колективу особливу роль відіграють актив і органи самоврядування. На початковій стадії розвитку колективу, коли на бік вихователя переходять найбільш свідомі вихованці, здатні підтримувати дисципліну, допомагати педагогові, треба залучати їх у свої союзники. І хоча у них ще мало досвіду, вмінь керувати, треба якомога сміливіше залучати таких дітей до активної роботи. В цей період розпочинається процес становлення первинного колективу. "Актив, — наголошував А.С. Макаренко, — є тим здоровим і необхідним у виховному дитячому закладі резервом, який забезпечує наступність поколінь у колективі, зберігає стиль, тон і традиції колективу... Надзвичайно важливим є процес утворення активу. Якщо цей процес пустити на самоплив, а з активом не працювати, ніколи не утвориться справжній робочий актив". Колектив – це соціальна спільність людей, об'єднана на основі суспільно-значущих цілей, спільних ціннісних орієнтацій, спільної діяльності та спілкування. Важливою категорією педагогіки є виховуючий колектив, який складається з двох взаємопов'язаних, відносно самостійних колективів – колективу вихованців (учнів) і колективу вихователів (педагогічний колектив). В.О. Сухомлинський зробив вагомий внесок у розуміння механізму, психолого-педагогічної суті впливу шкільного класного колективу на особистість дитини. Як і А.С. Макаренко, він вважав, що колектив у духовному житті, у вихованні школярів відіграє значну й своєрідну роль. „Життя і праця в колективі є школою становлення буквально всіх рис особистості. Від того, які ідеї лежать в основі трудових, духовних, морально- етичних взаємин між членами колективу як людської спілки, залежить становлення понять і уявлень особистості про добро і зло, про обов'язок і справедливість, честь і гідність”, – писав педагог. Вплив колективу на особистість Василь Олександрович розглядав як серйозну проблему виховної роботи, адже, будучи дуже складним узагалі, з духовним розвитком особистості він ускладнюється ще більше через багатогранність і різноманітність відносин між дітьми. Для характеристики цих відносин педагог уперше ввів поняття «доторкання людини до людини». Саме через ці «доторкання» колектив і впливає на особистість, а вже від їх (доторкань) характеру залежить, яким є цей вплив: чи він збагачує, чи збіднює, чи навіть руйнує особистість. Бо «життя колективу – це тисячі й тисячі найнесподіваніших і найтонших доторкань людини до людини: серця до серця, думки до думки, радості до горя, радості до радості, щастя до сум 'яття й безнадії ... Тому так важливо, щоб ці "доторкання " творили красу, а не завдавали людям болю». Вирішальною умовою реалізації виховної ролі цих «доторкань» є знання прихованого механізму їх впливу в процесі спілкування дітей. Помилковим є уявлення багатьох учителів, що цей вплив здійснюється лише під час зборів, колективних обговорень, бесід на моральні теми тощо. Розробляючи проблему: колектив – особистість – виховання – самовиховання, поглиблюючи розуміння взаємозалежності виховного потенціалу колективу від вихованості кожної особистості, В.О.Сухомлинський виступає проти фетишизації ролі колективу, який багато педагогів розглядають як абстрактну силу, яка стоїть над особистістю і має право на виховну функцію тільки тому, що він колектив, більшість. Йому в абстракції приписувалися виховні можливості. Тому з позиції гуманізму велике теоретичне значення має така думка педагога: «Особистість і колектив – це дві сторони однієї медалі. Без виховання особистості не може бути й мови про колектив як про виховну силу, а виховання особистості немислиме без самовиховання. У широкому розумінні поняття виховання я уявляю собі як гармонію виховання колективу й виховання особистості, а у вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню» В основу виховання колективу і особистості А.С. Макаренко ставив колективну працю, органічно поєднану з навчанням, грою, спортом. Центральне місце в його системі відводиться поєднанню повноцінної середньої освіти з продуктивною працею на технічно добре обладнаній базі. М. Красовицький вважає за необхідне зберегти усе найкраще, що виправдало себе у виховній практиці педагогів-гуманістів: а) головною метою формування та діяльності дитячого колективу є особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу; б) необхідно зберегти й розширити реальні права дитини у шкільному колективі; в) важливо забезпечити свободу вибору дитиною світоглядних, політичних, релігійних поглядів, її незалежність від офіційних шкільних орієнтирів; г) фундаментальною засадою колективістського виховання є створення у дитячому колективі системи гуманних стосунків, які забезпечують гідне місце кожної особистості, увагу і повагу до її думок, проблем, турбот; ґ) забезпечення свободи кожної особистості в колективі передбачає і певні обмеження, необхідні для її нормального функціонування; д) важливою ознакою і умовою успішного розвитку колективу є визнання спільної творчої діяльності, спільного творення добра, піклування про навколишній світ, про іншу людину; е) сповідування принципу А. Макаренка: «Якщо хто-небудь запитає, як би я міг у короткій формулі визначити сутність мого педагогічного досвіду, я відповів би: якомога більше вимог до людини і якомога більше поваги до неї» Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяльності видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування. У процесі різних видів діяльності в дитячому колективі встановлюються міжособистісні зв'язки і взаємини. Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом: І) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад: колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін. У першому варіанті особистість може: а) підкорятися вимогам колективу добровільно, б) поступатися перед колективом як зовнішньою силою, що має вищість, в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальністю підкоряючись колективу лише зовні, формально. Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив «поглинає» її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя. У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій: а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність; 5) гармонізація особистості й колективу. У третьому варіанті взаємовідносин особисте ті і колективу, коли особистість підкоряє собі колектив, можливі два шляхи розвитку колективу: а) збагачення соціального досвіду; б) втрата раніше набутого соціального досвіду. На думку В.О. Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємовідносин між особистістю і колективом досягається, якщо „це гуманні, людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття про добро і зло.” Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через критику в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не чекаючи зборів. Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і самокритика. Критика допомагає позбутися недоліків у поведінці, запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї поведінки, до самокритичності. Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання самостійного розвитку особистості з урахуванням потреб колективу. У процесі самого життя діти переймають від старших поколінь чимало знань про відносини до людини іншої статі, про шлюб, про сім'ю, засвоюють норми поведінки. У них рано починають розвиватися почуття товариства, дружби, честі, гідності. Це сприяє формуванню уявлень про любов як вищому людському почутті, про шлюбно-сімейних відносинах. Все це дуже цінно, але при нинішньому темпі життя природний механізм передачі таких знань вже недостатній. Тому важливе місце має належати і спеціальної підготовки підростаючого покоління в школі і в батьківській родині до створення в майбутньому своєї родини; до виконання подружніх і батьківських обов'язків до виховання дітей. Можна погодитися що відповідно підготовка підростаючого покоління до сімейного життя повинна включати наступні основні аспекти: 1. Соціальний, що розкриває політику держави в галузі шлюбно-сімейних відносин і демографії, а також містить дані про суспільну сутності шлюбно- сімейних відносин, призначення сім'ї, сімейних цінностях, соціальних ролях подружжя і батьків. 2. Морально-етичний, що включає виховання наступних моральних якостей: дружелюбного ставлення до представників іншої статі; поваги до матері, батька, старшим і молодшим; потреби у вихованні дітей; відповідальності, вірності, чесності, стриманості, доброти, поступливості; почуття обов'язку перед дружиною (чоловіком ), сім'єю, дітьми; культури інтимних почуттів. 3. Правовий, орієнтований на ознайомлення з основами законодавства про шлюб та сім'ю; з найважливішими положеннями сімейного права; з обов'язками подружжя по відношенню один до одного, до дітей, до суспільства. 4. Психологічний, формуючий поняття про особистісному розвитку; про особливості психології міжособистісних відносин юнацтва; про психологічні основи шлюбу і сімейного життя, вміння розуміти психологію інших людей; розвиток почуттів, необхідних для подружньої і сімейного життя; володіння навичками спілкування. 5. Фізіолого-гігієнічний, що включає знання фізіологічних особливостей чоловічого і жіночого організмів; особливостей статевого життя, питань особистої гігієни та ін 6. Педагогічний, який включає формування уявлень про роль сім'ї у вихованні дітей, її педагогічний потенціал, специфіці сімейного виховання, виховних функціях батька і матері, про шляхи підвищення педагогічної культури батьків. 7. Господарсько-економічний: озброєння знаннями про бюджет сім'ї, культурі побуту, вміннями вести домашнє господарство і т. д. Всебічне виховання сім'янина здійснюється під впливом різних соціально-педагогічних і психологічних факторів. Багато дослідників, підкреслюючи багатофакторний характер зазначеного процесу, виділяють серед них сім'ю, школу, суспільство однолітків, художню літературу, засоби масової інформації, громадськість, церква. Процес виховання сім'янина, як і будь-який інший подібний процес, являє собою сукупність виховних взаємодій. При цьому ці взаємодії носять цілеспрямований (вчитель - учень) або стихійний (підліток - однолітки) характер. Найважливіше значення в зазначених взаємодіях має не тільки вплив на вихованця, але і його відповідна реакція. Вона теж не залишається незмінною, змінюється, розвивається. Все це не можна не враховувати, організовуючи роботу з молоддю. Таким чином, підготовка молоді до сімейного життя являє собою комплекс всебічних взаємодій з батьками, вчителями, однолітками, з іншими людьми, із засобами культури і масової інформації, в результаті яких відбувається усвідомлення особливостей шлюбно-сімейних взаємин , розвиток відповідних почуттів, формування уявлень, поглядів, переконань, якостей і ірівичек, пов'язаних з готовністю до шлюбу та сімейного життя. |