Педагогіка як наука педагогіка1 наука про виховання людини на всіх етапах її становлення
 Скачать 0.7 Mb.
|
|
85.Поняття «воховання» Виховуваність ВИ́ХОВАНІСТЬ Виховання - вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, «робити саму себе» Виховуваність розглядають як здатність особистості правильно сприймати та засвоювати основні суспільні норми та вимоги, здатність позитивно реагувати на соціально-педагогічні впливи ззовні, готовність до переходу па нові рівні розвитку особистості ВИ́ХОВАНІСТЬ - уміння добре поводити себе в товаристві, володіти своїми почуттями. 86. 87-88. Категорія «педагогічний менеджмент» у традиційних вітчизняних довідниках і понятійно- термінологічній системі школознавства, як окремого напряму педагогічної науки до сьогодні взагалі відсутня. Але як інноваційна дефініція, вона стала використовуватися в психолого-педагогічній літературі лише наприкінці двадцятого століття. Між тим, дуже часто в ній вживаються поняття «управління», «керівництво», «адміністрування». При цьому існує багато означень поданих понять, які, по суті, не завжди співпадають із значенням категорії «педагогічний менеджмент». Так, у словнику російської мови С.І. Ожегова даються такі означення понять, що нас цікавлять: «адміністрування» розуміється як управління будь-чим бюрократично, формально, не входячи в сутність справи, «керівництво» визначається, як цілеспрямована діяльність керівника або діяльність особи, що є на чолі керівництва, котра дає принципові вказівки чи накази; «управління» трактується як підпорядковане поєднання, за якого відбувається керівництво будь-чиєю діяльністю, спрямування чого-небудь. Енциклопедичний словник дає такі означення цих понять: «адміністрування» (від лат. administre — керую, завідую) трактується як керування, завідування; бюрократичний метод управління, командування; «управління» розуміється як елемент, функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує зберігання певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх програм і цілей; «соціальне управління» має значення як вплив на суспільство з метою його впорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення і розвитку. Суттєво і те, що, коли поняття «керівництво» є найбільш загальновживаним у вітчизняній педагогічній літературі, то термін «управління» в ній переважно вживається у розумінні дефініції, запозиченої з кібернетики, тобто як «упорядкування системи, приведення її у відповідність з об'єктивною закономірністю, чинною в цьому середовищі». Крім того, термін «управління», стосовно явищ і процесів педагогічної дійсності, став переважно використовуватися, лише починаючи із середини 70-х років минулого століття, з часу утвердження в педагогічній науці засад системного підходу (Н.В. Кузьміна, В.О. Якунін). При цьому до сьогодні ряд авторів, наслідуючи позиції МЛ. Кондакова, М.Л. Портнова, П.В. Худоминського, що розробляли теоретичні і практичні аспекти внутрішкільного управління, вважають, що, наприклад, до педагогічної діяльності поняття «керівництво» більш близьке, аніж поняття «управління», оскільки, на їхній погляд, «керівництво» є більш загальним поняттям. У його межах виробляються загальні принципові установки для різних сфер управління. Специфіка управління виражається в переважній ролі виконавчих функцій. На відміну від попередньої точки зору, В.І. Бондар, Є.І. Машбиць, М.І. Приходько, В.П. Симонов, В.Я. Якунін уважають, що поняття «управління» більш ширше за своїм обсягом і змістом, аніж поняття «керівництво». Аргументуючи своє твердження, автори наводять таке свідчення: якщо управління може розповсюджуватися на колективи, предмети, речі, технічні системи, то керівництво — тільки на людей. Мається на увазі, що управляти можна абсолютно всім: і людьми, і машиною, і технічним або педагогічним процесом, а керувати — тільки людьми. Намагаючись знайти об'єктивне співвідношення цих понять, деякі автори, справедливо вважаючи, що керівництво відображає сутність взаємовідносин між керівниками і підлеглими, схильні розглядати його, як складову частину управління, тобто, як видове поняття відносно родового поняття «управління». А. Сороковой з цього приводу відзначає, що керівництво є складовою частиною системи управління і відображує характерний, постійний, стійкий зв'язок між виконавцями і керівниками. Такої ж думки дотримується й І. Герчикова, розглядаючи керівництво в значенні однієї з функцій управління, яка покликана з'єднувати, координувати, взаємопов'язувати та інтегрувати всі функції в єдине ціле. Розуміючи керівництво як важливу функцію управління персоналом, Б. Андрушків і О.Кузьмін також стверджують, що основою ефективного керівництва є вміло побудовані взаємовідносини з підлеглими. Незважаючи на означене, поняття «управління» і «керівництво» найчастіше ототожнюються і розглядаються як однопланові, оскільки кожне з них традиційно трактується у вітчизняній науково-педагогічній літературі, як цілеспрямований вплив на колективи, на їх окремих членів шляхом здійснення сукупних заходів з метою організації, регулювання і координації діяльності, правильного використання їх сил, часу і коштів. У зв'язку з цим, аргумен- туючи свої позиції, багато вітчизняних авторів використовують означення і узагальнення, що є в роботах В.Г. Афанасьєва, який вважав, що поняття «наукове управління» і «наукове керівництво» однопланові і взагалі слова тотожні, оскільки і те, й інше є свідомий вплив. Вони тотожні і за своєю загальною спрямованістю, ідеалом — забезпеченням ефективного функціонування і розвитку соціалістичного суспільства. Ототожнення цих понять було викликано, з одного боку, законодавчим закріпленням в історичному минулому нашого суспільства положення про керівну роль партії. Через це функції соціального управління, яке розуміється переважно у формі командно-адміністративного стилю керівництва, були зведені до рангу точного виконання наказів, інструкцій, інших директивних і методологічних указівок. З іншого боку, ототожнення означених понять відбувалося за рахунок відсутності науково обґрунтованої теорії соціального управління, що було обумовлено заідеологізованістю суспільних наук та ігнорування, тотальної критики сучасних підходів до управління, вироблених зарубіжними вченими. Підстави цьому ми знаходимо в тій же самій цитаті В.Г. Афанасьєва, який далі писав, що, не дивлячись на те, що поняття «керівництво» і «управління» тотожні за своєю метою, все-ж-таки вони, безпосередньо, відмінні за суб'єктом, конкретним змістом, а головне — за формами, способами впливу на об'єкт. В силу цього ми дотримуємося точки зору тих учених, котрі, услід за В.Г. Афанасьєвим підкреслюють, що ототожнення понять «керівництво» і «управління» є методологічно неправильним. Відзначимо, що підміна цих понять до теперішнього часу має місце у психолого-педагогічній літературі, в якій донедавна поняття «управління» стосовно педагогічних систем взагалі і системи загальної середньої освіти, зокрема, майже не використовувалося. Як наслідок, підміна цих понять спостерігається в більшості робіт з внутрішкільного управління (Е.С.Березняк, Ю.В. Васильєв, Ю.А. Конаржевський, О. Моїсеєв, B.C.Пикельна, М.М. Поташник, Н.С. Сунцов, І.К. Шалаев та ін.), а також у офіційних і нормативних документах, що регулюють діяльність середніх навчально-виховних закладів. З цієї причини, вихідними положеннями традиційної вітчизняної концепції внутрішкільного управління у наш час є застарілі означення управління, як особливого виду діяльності керуючого і адміністративного характеру, що j здійснюється в межах постійно діючої цілеспрямованої системи колективної праці, маючи за мету повне і всебічне задоволення матеріальних і духовних потреб народу. Не випадково тому ця концепція не містить нічого адекватного природі сучасного стану суспільства ринкової економіки, а також нічого нового і прогресивного, що накопичено міжнародним педагогічним менеджментом. Концепція традиційного внутрішкільного управління будується на застарілих положеннях, цю закріплюють чисто формальні стереотипи мислення керівників вже віджилої єдиної трудової політехнічної школи, без урахування дій нового економічного механізму ринкової економіки. Остання стримує розвиток відповідних інноваційних процесів як у сфері загальноосвітньої підготовки нового покоління, так і у системі управління нею на засадах педагогічного менеджменту 87. подходы к определению понятия педагогический менеджмент Существуют различные подходы в понимании менеджмента. В книге М. Х. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоури «Основы менеджмента» менеджмент рассматривается в нескольких значениях: как «умение добиваться поставленных целей, используя труд, интеллект, мотивы поведения других людей»; как «управление, функция, вид деятельности по руководству людьми в самых разнообразных организациях»; как «область человеческого знания, помогающего осуществлять эту функцию» [Мескон 1993: 5–6]. Понятие «менеджмент» несет более специфическую по сравнению с универсальным значением «управление» смысловую нагрузку. Если взять общее понятие слова «manage» в словосочетании «I managed», то в переводе это будет означать: «мне удалось», «я справился», «я достиг результата». При объединении двух синонимических рядов мы получим понятие термина «менеджмент». Это парадигма двух измерений: функции управления в традиционном понимании (административная, организаторская, контролирующая, направляющая и т.п.) и оценка результативности, продуктивности и эффективности тех или иных функций управления. Объектами управления могут быть биологические, технические, социальные системы. Одной из разновидностей социальных систем является система образования, функционирующая в масштабе страны, края, области, города или района. В педагогической науке и практике все более усиливается стремление осмыслить целостный педагогический процесс с позиций науки управления, придать ему строгий научно обоснованный характер. Управление этим процессом представляет собой целенаправленное, сознательное взаимодействие его участников на основе познания его объективных закономерностей с целью достижения оптимального результата. Взаимодействие субъектов образовательного процесса складывается как цепь последовательных, взаимосвязанных действий или функций: педагогического анализа, целеполагания и планирования, организации, контроля и регулирования. Что такое этот менеджмент вкратце: В целом - это комплекс общих подходов, форм, приемов, методов, обеспечивающих компетентно-профессиональное управление конкретной системой, независимо от характера и вида управленческой ситуации по достижению поставленных целей и задач. Что касается образовательного процесса, то педагогический менеджмент в обучении есть целенаправленная педагогическая деятельность руководителей по организации и созданию эффективной системы управления процессом обучения специалистов. Сам же процесс обучения следует рассматривать как единый педагогический технологический процесс - педагогическую технологию. (Н.А. Давыдов, Н.А.Бойченко,1992) Вхождение педагогического менеджмента в образовательный процесс заставил изменить ортодоксальные взгляды педагогов на свою педагогическую деятельность, наконец, получить новое качество и удовлетворение в педагогическом процессе. Или В педагогической науке понятие Педагогический менеджмент определяется как управленческая деятельность учителя, осуществляемая в классе направленная на достижение целей развития личности ребенка, готового к жизни в новых социально-педагогических условиях 88. Функции и принципи пед.менеджмента Принципы педагогического менеджмента – основные правила поведения субъекта менеджмента при его взаимодействии с управляемыми субъектами (объектами). Функции педагогического менеджмента(от лат. Functio – совершение, исполнение) – это отношение между управляющей системой и управляемым объектом, требующее от управляющей системы выполнения определенного действия для обеспечения целенаправленности или организованности управляемых процессов. Чаще всего называют систему функций, составляющих управленческий цикл: планирование, организацию, руководство и контроль В целом успешное достижение целей и задач педагогического менеджмента руководителями учреждений предопределяется рядом важнейших факторов. Их можно разделить на четыре группы: – личностный фактор руководителя (степень его подготовленности и профессионализма, его целевые установки, ценностные ориентации и потребности); – морально-психологический климат в системе субъект-субъектных взаимоотношений (стиль взаимодействия и степень заинтересованности в общении); – временные характеристики как фактор рационализации и научной организации образовательного процесса; – пространственные характеристики как фактор эффективной деятельности взаимодействующих субъектов (материально-техническое обеспечение, гигиенические и эстетические условия), в которых протекает деятельность в первую очередь. 89 суть деятельности педагога как менеджера В педагогической науке и практике все более усиливается стремление осмыслить целостный педагогический процесс с позиций науки управления, придать ему строгий научно обоснованный характер. Справедливо утверждение многих отечественных и зарубежных исследователей о том, что управление реально и необходимо не только в области технических, производственных процессов, но и в сфере сложных социальных систем, в том числе и педагогических. Под управлением понимается совокупность законов, принципов, правил об организации осознанной, целенаправленной деятельности, нацеленной на упорядочение и подчинение интересам субъекта деятельности элементов внешней среды – общества, живой и неживой природы, техники. Объектами управления могут быть биологические, технические, социальные системы. Одной из разновидностей социальных систем является система образования, функционирующая в масштабе страны, края, области, города или района. Субъектами управления системой образования в данном случае выступают Министерство образования Российской Федерации, управления образования края, области или города, а также районные отделы образования. Управление образовательными системами– отрасль педагогики, предметом которой являются вопросы организации управления в системе образования и в образовательно- воспитательных учреждениях. Источниками управления и руководства образовательными системами служат современные достижения науки об управлении, законодательство, практика организации школьного дела, опыт управления в области образования, историческое наследие. Будучи отраслью педагогики и опираясь на ее достижения, управление образовательными системами связано с целым рядом других наук: общей теорией управления, экономикой, социальной психологией, физиологией, школьной гигиеной и др. Актуальность исследований в этой области подтверждается многочисленными изданиями по вопросам управления в сфере образования таких ведущих специалистов, как Ю. А. Конаржевский, B. C. Лазарев, A. M. Моисеев, А. А. Орлов, М. М. Поташник, П. В. Сунцов, П. И. Третьяков, К. М. Ушаков, Р. Х. Шакуров, Т. И. Шамова, Е. А. Ямбург и многих других. В задачи управления образовательными системами входят совокупность организационных, методических, кадровых, воспитательных, плановых, финансовых, снабженческих и других мероприятий, обеспечивающих нормальное функционирование учреждений системы образования, дальнейшее их расширение и развитие. Можно предложить и другое определение: взаимосвязанная совокупность циклически повторяющихся процессов выработки и осуществления решений, ориентированных на стабильное функционирование и эффективное развитие системы образования и основных ее частей. Теория управления (менеджмента) привлекает прежде всего своей личностной направленностью, когда деятельность менеджера (управляющего) строится на основе подлинного уважения, доверия к своим сотрудникам, создания для них ситуации успеха. Именно эта сторона менеджмента существенно дополняет теорию педагогического управления. Осмысление идей менеджмента, их перенос в сферу школоведческих проблем дает основание для разработки самостоятельного направления – внутришкольного менеджмента. Содержание понятия «менеджмент» можно рассматривать как науку и практику управления, как организацию управления фирмой, образовательным учреждением и как процесс принятия управленческого решения. Под научными основами управления понимается система научных знаний, которая составляет теоретическую базу практики управления, обеспечивает ее научными рекомендациями. Исходя из того что менеджмент вообще можно понимать как умение руководителя добиваться поставленных целей, используя труд, интеллект и мотивы поведения других людей (другими словами – это сплав науки и искусства управления людьми и социальными процессами), можно дать следующее определение: педагогический менеджмент– это комплекс принципов, методов, организационных форм и технологических приемов управления педагогическими системами, направленный на повышение эффективности их функционирования и развития. В коллективной работе К. Я. Вазиной, Ю. Н. Петрова и В. Д. Белиловского «Педагогический менеджмент» сделана попытка утвердись «педагогический менеджмент» как теорию управления в образовательных учреждениях. Рассматривая его на двух уровнях: директора образовательного учреждения и педагога, ученые делают вывод, что только умелое управление на двух этих уровнях реально обеспечит развитие личности. Ученые уверены, что эффективное управление возможно только тогда, когда оно построено на следующих принципах: признание непрерывного развития коллектива как основной цели управления; признание неповторимости, уникальности личности и ее прав на свободу, творчество, гибкое сочетание централизации и децентрализации в зависимости от конкретной проблемной ситуации; направленность управления снизу вверх; достижение согласия в коллективной педагогической деятельности; нравственное поощрение инициативы. Таким образом, педагогический менеджмент – это комплекс принципов, методов, организационных форм и технологических приемов управления образовательным процессом, направленный на повышение его эффективности и качества. |