Педагогіка як наука педагогіка1 наука про виховання людини на всіх етапах її становлення
 Скачать 0.7 Mb.
|
|
21. Визначення понять Навчаання — це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Процес навчання — це сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій учителя і учнів, спрямованих на забезпечення свідомого і міцного засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок, формування вміння використовувати їх у житті, на розвиток самостійності мислення, спостережливості та інших пізнавальних здібностей учнів, оволодіння елементами культури розумової праці і формування основ світогляду. На відміну від «процесу навчання» дидактична категорія «навчальний процес» охоплює всі його компоненти. Процес навчання є складовою, і головне – центральною, частиною навчального процесу. Навчальний процес являє собою струнку систему, яка складається з певних елементів, має структурні складові, відповідно до її функцій, і тенденцію до постійного саморозвитку й самовдосконалення. її центральними постатями є особистості з усіма своїми проблемами, життєвим досвідом, смислоутворювальними настановами. Ця система створена для людей та існує завдяки їм. Система навчального процесу складається з великої кількості взаємозв'язаних елементів: мети, навчальної інформації, засобів педагогічної взаємодії суб'єктів викладання й учіння, форм їх взаємодії тощо. Системоутворювальними поняттями навчального процесу є мета навчання, викладання, учіння і результат. Змінні складові цієї системи – це засоби управління: зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми навчання. Основні ознаки гуманістично спрямованого навчального процесу : системність, цілісність, комплексність, гуманність, демократичність, оптимальність, особистісна спрямованість, двосторонність, цілеспрямованість, динамічність, тривалість, планомірність, організованість, спадкоємність і перманентність тощо. Системність і комплексність – закономірні властивості навчального процесу. 22. Структурно-логічна побудова діяльності учнів на уроці У пошуках шляхів найбільш ефективного використання структури уроків різних типів особливе значення набуває форма організації навчальної діяльності учнів на уроці. В педагогічній літературі і шкільній практиці поширені три такі форми – фронтальна, індивідуальна і групова. Перша передбачає спільні дії учнів класу під керівництвом учителя; друга – самостійну роботу кожного учня окремо; групова - учні працюють в групах з 3 - 6 чоловік або парами. Завдання для груп можуть бути однаковими або різними. Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності вчителя і учнів на уроці, коли всі учні одночасно виконують однакову, спільну для всіх роботу, усім класом обговорюють, порівнюють і узагальнюють її результати. Вчитель працює з усім класом одночасно, спілкується з учнями безпосередньо в процесі своєї розповіді, пояснення, показу, залучення школярів до обговорення конкретних питань тощо. Це сприяє встановленню особливо довірливих відносин і спілкуванню між учителем та учнями, а також учнів між собою, виховує у дітей почуття колективізму, дозволяє вчити школярів міркувати і знаходити помилки в міркуваннях своїх товаришів, формувати стійкі пізнавальні інтереси, активізувати їх діяльність. Від учителя вимагається вміння знайти посильну роботу думки для всіх учнів, заздалегідь проектувати, а потім і створювати навчальні ситуації; вміння і терпіння вислухати всіх бажаючих висловитися, тактовно підтримати і, разом з тим, внести необхідні корективи в процесі обговорення. Такий підхід учителя дозволяє учням активно слухати і ділитися своїми думками, знаннями з іншими, з розумінням вислуховувати думки інших, порівнювати їх зі своїми, знаходити помилки в думках інших та ін. У цьому випадку на уроці панує дух колективного мислення. Вчитель має можливість вільно впливати на весь колектив класу, викладати навчальний матеріал усьому класу, досягає певної ритмічності в діяльності школярів на основі врахування їхніх індивідуальних особливостей. Все це є перевагами фронтальної форми організації навчальної роботи учнів на уроці. Ось чому в умовах масового навчання ця форма організації навчальної роботи учнів є незамінною і найбільш розповсюдженою в роботі сучасної школи. 23. Обгрунтуйте логіку процесу навчання Оскільки процес навчання ґрунтується безпосередньо на розумовій діяльності, він має спиратися на певні закони й правила людського мислення. На цьому й побудована логіка навчального процесу. Логіка навчального процесу — це оптимально ефективний шлях мовленнєвої діяльності учня від попереднього рівня знань, умінь, навичок та розвитку до їх прогнозованого (потрібного) рівня. Логіка навчального процесу містить такі складові: 1) розуміння й усвідомлення пізнавальних завдань; 2) оволодіння знаннями; 3) виведення законів і правил; 4) формування умінь і навичок; 5) застосування знань у практичній діяльності; 6) аналіз і оцінювання навчальної діяльності учнів. Попередній рівень знань, умінь, навичок і розвитку зумовлюється рівнем навченості та розвитку особистості на певний час. Прогнозований (потрібний) рівень визначається навчальними програмами стосовно конкретної теми, розділу і навчальної дисципліни. Структура процесу уміння Учіння має структуру, яка зумовлена закономірностями пізнання й логікою навчального процесу. Основні етапи процесу учіння (оволодівання знаннями, уміннями й навичками) подано нарис. 2.6. Сприймання є початковою ланкою процесу учіння. Людина може сприймати явища і процеси навколишньої дійсності безпосередньо за допомогою органів чуття чи через інформацію про них у вигляді вербальної дії учителя або друкованого тексту чи комп'ютерного відтворення. Для того, щоб процес був ефективним, необхідно, виходячи з логіки навчального процесу, забезпечити розуміння учнями необхідності тих чи інших знань. Тому вже на цьому етапі певну роль відіграє практика, виступаючи своєрідним поштовхом в організації процесу пізнання. Важливе місце тут посідає мотивація пізнавальної діяльності. Наступний етап — розуміння. Це передусім проникнення в сутність явищ і процесів, установлення зв'язків між частинами цілого, між фактами й процесами, з'ясування причин, що зумовлюють те чи те явище. На цьому етапі формується свідомість учнів, розвиваються їхні інтелектуальні можливості та інтереси. З іншого боку, розуміння — важлива сходинка до успішності запам'ятання. По-перше, нерозуміння навчального матеріалу є значним психологічним бар'єром перед запам'ятовуванням, а по-друге, веде до догматизму у навчальній діяльності. Учнів необхідно спонукати пам'ятати не весь обсяг інформації, а найбільш суттєве, що становить основу оволодіння новим навчальним матеріалом і необхідне для формування наукового світогляду та конкретної практичної діяльності. Такий підхід зумовлений передусім тим, що процес оволодіння знаннями, вміннями й навичками відбувається у формі концентричної спіралі, в якій попередньо набуті знання" вміння й навички є основою, своєрідною сходинкою для поступального руху вперед у пізнавальній діяльності стосовно певного обсягу навчального матеріалу. Завершується окремий етап учіння узагальненням і систематизацією. Узагальнення передбачає уявне виокремлення певних властивостей, що притаманні тому чи іншому класу предметів, явищ, процесів, перехід від окремого до загального. Систематизація — мисленнева діяльність, у процесі якої знання про об'єкти, що вивчаються, організуються в певну систему на основі обраного принципу. Це можливо лише за умови достатньої розумової праці на попередніх етапах навчальної діяльності. Тут важливо сформулювати закони, правила, виокремити закономірності, бачити їх зв'язок з більш загальними явищами в логічній структурі навчальної дисципліни. На всіх етапах процесу учіння практика є своєрідним психічним і логічним камертоном пізнавальної діяльності людини. Одночасно застосування знань, умінь і навичок є завершальним етапом певного циклу учіння стосовно конкретної теми чи розділу. Якщо учень не бачить перспективи застосування знань на практиці, то це породжує абсурдність учіння, гальмує пізнавальну діяльність. Масив компонентів процесу учіння не можна розглядати як лінійну систему. Тут чітко відстежується діалектичний взаємозв'язок між усіма структурними елементами цієї системи. Тому моделювання процесу учіння на будь-якому рівні має спиратися на особливості його структури. 24. Назвіть види мотивів учіння За характером цього процесу І.І. Ільясов виділяє цілеспрямоване, довільне або нецілеспрямоване, мимовільне учіння як побічний продукт інших процесів та діяльностей, наприклад, як результат ігрової діяльності. Виокремлене І.І. Ільясовим цілеспрямоване довільне учіння є активним учінням. Чеський теоретик І. Лінгарт називає його учбовою діяльністю учнів. Отже, поняття учіння та учбова діяльність не с тотожними. Учбова діяльність є однією з форм учіння. Учбова діяльність суб'єкта мас структуру, до якої входять такі компоненти: 1) мотивація; 2) учбові задачі в конкретних ситуаціях; 3) учбові дії; 4) контроль, що переходить у самоконтроль; 5) оцінка, що переходить у самооцінку. Мотивація є одним з важливих компонентів цієї діяльності. Вона є джерелом активності суб'єкта. Більшість авторів пояснюють мотивацію як систему психологічних факторів, що зумовлюють поведінку та діяльність людини. С. Занюк виділяє динамічний та структурний (змістовий) аспект мотивації. На його думку, продуктивність діяльності, її процес і результат визначаються, по-перше, спрямованістю мотивів, їх змістом; а по-друге, силою, активністю, напруженістю мотивів відповідного змісту. Структурний аспект мотивації - це прояви різнобічних потреб людини. До змістового аспекту мотивації входять такі компоненти, як зміст мотивації (система психологічних факторів як зумовлювачів діяльності), зв'язок між мотивами; ієрархія мотивів, потреби, які лежать в основі мотивів і зумовлюють поведінку. Динамічний аспект мотивації визначається такими характеристиками, як сила, стійкість, міра збудження мотивів, здатність переключатися з одних мотивів на інші. Мотив - це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають її спрямованість. Найбільш широким є поняття «мотиваційної сфери», у зміст якого Л.С. Виготський включив афективну, вольову сферу особистості, переживання задоволення потреби. У загально-психологічному контексті мотивація об'єднує в собі рушійні сили поведінки. Види мотивів розрізняють в залежності від: 1) характеру участі у діяльності (усвідомлені, реально діючі мотиви); 2) часу зумовлений діяльності (тривала-коротка мотивація); 3) соціальної значущості (соціальні-вузькоособис-тісні); 4) включеності у діяльність або від таких мотивів, що знаходяться поза нею (широкі соціальні мотиви та вузькоособистісні мотиви); мотиви конкретного виду діяльності та інші. С. Занюк, посилаючись на класифікацію мотивів Л.І. Божович, в залежності від зв'язку мотиву зі змістом або процесом діяльності (внутрішні, зовнішні мотиви), міркує про класифікацію так: 1. Внутрішні мотиви. Мотиви, які пов'язані з процесом і змістом діяльності (коли до діяльності спонукає її процес і зміст, а не зовнішні чинники). 2. Зовнішні мотиви: 2.1. Широкі соціальні мотиви: а) мотив обов'язку і відповідальності перед суспільством, групою, окремими людьми; б) мотиви самовираження і самовдосконалення. 2.2. Вузькоособистісні мотиви: а) прагнення отримати схвалення з боку інших людей; б) прагнення отримати високий соціальний статус (престижна мотивація). 25 Роль емоцій у засвоєнні Емоці – визначає відтворення певного чуттєвого стану при повторному впливі ситуації, в якій цей емоційний стан виник вперше. Це пам’ять почуттів Ці емоції непов’язані з життєво важливими потребами ( образа, провина, почуття сорому, заздрість, пихатість). Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого смислу явищ і властивостей світу – необхідна передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують передовсім енергетичну основу діяльності. Це відповідні реакції на зовнішні і внутрішні подразники, що проявляються у виді задоволення або незадоволення, радості, страху, гніву тощо. В емоціях виявляється позитивне або негативне ставлення людини до навколишнього світу. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні – негативні. Перші підвищують життєдіяльність організму;другі пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта. Розрізняють первинні і вторинні емоції. Первинні – переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб( страх, тривога, радість, гнів). Вторинні – у людини формуються внаслідок її соціальності і усвідомлення власного ’’Я’’. Ці емоції непов’язані з життєво важливими потребами ( образа, провина, почуття сорому, заздрість, пихатість). Мотивація — це фізіологічний стан, який виникає в разі необхіднос-ті задовольнити ту чи іншу потребу організму. Суб'єктивно він про-являється відчуттями, оскільки зрозуміти потребу можливо тільки через власні відчуття (відчуття голоду, спраги тощо). Об’єктивно – змінами електричної активності певних відділів мозку і біохімічних реакцій. Вважають, що мотивації – це особливий комплекс збуджень, які штовхають людину або тварину до пошуку специфічних подразників зовнішнього середовища, що можуть задовольнити існуючу потребу. Таким чином емоції відіграють воєливу роль у прийнятті інформації так як залаежно від того як педагог зможе донести до дитини інформацію і які емоції зможе викликати то від цього залежить якість сприйняття дитиною інформації і яка в дитини виникає мотивація. 26Доведіть, що процес навчання має задачну структуру Виходячи із загальної мети школи, процес навчання повинен здійснювати три функції – освітню, виховну і розвивальну. Це умовний поділ, бо навчальний процес не обмежується формуванням знань, умінь і навичок. Він передбачає також процеси виховання, формування світогляду, розвитку особистості, набуття освіти. Виділення функцій необхідно для забезпечення ефективності практичної діяльності вчителя, особливо під час планування завдань уроку. – Освітня функція передбачає засвоєння наукових знань, формування вмінь і навичок. Наукові знання вміщують в себе факти, поняття, закони, закономірності, теорії, відображають узагальнену картину світу. – Виховна функція передбачає формування світогляду, моральних, трудових, естетичних, етичних уявлень, поглядів, переконань, систему ідеалів. Виховна функція витікає із самого змісту і методів навчання, специфіки організації спілкування вчителя з дітьми. Об’єктивно навчання не може не виховувати певних поглядів і переконань. – Розвивальна функція передбачає окрім формування знань і спеціальних умінь здійснення спеціальної роботи із загального розвитку учнів, їх мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів і здібностей. Наприклад, для інтенсивного розвитку мислення в процесі навчання необхідно забезпечити викладання на високому рівні утруднення, в швидкому темпі, забезпечити усвідомлення учнями своїх навчальних дій. Основні функції між собою взаємопов’язані і реалізуються на практиці: 1) комплексом завдань уроку (освіти, виховання і розвитку); 2) змістом діяльності вчителя й учнів; 3) різноманітністю методів, форм і засобів навчання; 4) оцінкою-аналізом під час контролю всіх результатів навчання. Складові компоненти процесу навчання: цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-дійовий (форми, методи), контрольно-регулювальний, оцінювально- результативний. Ці компоненти характеризують завершений цикл взаємодії вчителя й учнів (від постановки цілей до досягнення результатів навчання). 1) Цільовий компонент – усвідомлення педагогом і прийняття учнями цілі і завдань теми, розділу, навчального предмету. Цілі і завдання визначаються на основі вимог навчальної програми, урахування особливостей учнів класу. 2) Стимулююче-мотиваційний компонент – використання системи прийомів із стимулювання в дітей зацікавленості, потреби у вирішенні поставлених перед ними навчальних завдань. Стимулювання повинно породжувати внутрішній процес виникнення в учнів позитивних мотивів учіння. Мотивація в навчанні виявляється на всіх етапах. 3) Змістовий компонент – визначається навчальною програмою і підручниками. Зміст конкретизується вчителем з урахуванням поставлених завдань, специфіки виробничого й соціального оточення, навчальних можливостей учнів. 4) Операційно-дійовий компонент відображає процесуальну суть навчання і реалізується за допомогою оптимальних методів, засобів і форм організації викладання й учіння. 5) Контрольно-регулювальний компонент передбачає одночасний контроль викладача за ходом вирішення поставлених завдань і самоконтроль учнів за правильністю виконання навчальних операцій, точністю відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт, заліків й екзаменів, опитування. 6) Оцінювально-результативний компонент передбачає оцінку педагогами і самооцінку учнями досягнутих в процесі навчання результатів, встановлення відповідності їх навчально-виховним завданням, знаходження причин тих чи інших прогалин в знаннях учнів. Всі компоненти навчального процесу взаємопов’язані. Мета потребує конкретизації у завданнях, вона визначає зміст; ціль і зміст потребують певних методів, засобів і форм стимулювання й організації. 27 Обгрунтуйте логіку структури процесу засвоєння знань Сприймання є початковою ланкою процесу учіння. Людина може сприймати явище і процеси оточуючої дійсності безпосередньо за допомогою органів відчуттів чи інформації про них і вигляді вербальної дії чи друкованого тексту, комп’ютерного відтворення. Щоб процес був ефективним, необхідно забезпечити розуміння учням необхідності тих чи інших знань. Важливе місце тут посідає мотивація пізнавальної діяльності. Наступним етап – розуміння. Це, передусім, проникнення у сутність явищ і процесів, встановлення зв’язків між частинами цілого, з’ясування причин, що зумовлюють те чи інше явище. Розуміння – важливе сходинка до успішності запам’ятовування. Учнів необхідно спонукати пам’ятати не весь обсяг інформації, а найбільш суттєве, що становить основу оволодіння новим навчальним матеріалом. Завершується окремий етап учіння узагальненням і систематизацією. Узагальнення передбачає уявне виокремлення певних властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від окремого до загального. Систематизація – мислитель на діяльність, в процесі якої знання про об’єкти, що вивчаються, організуються в певну систему на основі обраного принципу. Та це можливо лише за умови достатньої розумової праці на попередніх етапах навчальної діяльності. На всіх етапах процесу учіння практика є своєрідним психічним і логічним камертоном пізнавальної діяльності. Одночасно застосування знань, умінь і навичок виступає завершальним етапом певного циклу учіння стосовно конкретної теми. |