Роль класифікацій в економічній статистиці
 Скачать 1 Mb.
|
Класифікації в економічної статистиці — це розподіл об’єктів економічної інформації за певною ознакою чи кількома ознаками. На відміну від групувань, класифікації розглядаються як стандарт та затверджуються Держкомстатом України. Вони виконують функцію «скелета» економіко-статистичного аналізу структури економіки, міжгалузевих зв’язків, ефективності виробництва. Головна класифікація — класифікація видів економічної діяльності — відіграє роль «хребта» в цьому аналізі. Під час переходу до міжнародних статистичних класифікацій в Україні було визначено міжнародні класифікації-аналоги, за якими мали розроблятися національні статистичні класифікації. Базовими статистичними класифікаціями у світі вважаються класифікації видів діяльності, продукції та товарів зовнішньоекономічної діяльності. Міжнародними аналогами базових національних класифікацій є такі класифікації ООН: Міжнародна стандартна галузева класифікація усіх видів економічної діяльності (InternationalInsdustrialClassificationofAllEconomicActivities — ISIC) (Rev/3); Центральна класифікація продукції (CentralProductClassification-СРС); Гармонізована система опису та кодування товарів (HarmonizedCommodityClassification — SITC) (Rev. 3), а також класифікації видів економічної діяльності (GeneralIndustrialClassificationofEconomicActivitieswithinEuropeanCommunities — NACE); Класифікація продукції, відповідна видам діяльності (ClassificationofProductsAccordingtotheir Activities-CPA); Комбінована номенклатура (Combined Nomenclature-CN). При створенні базових статистичних класифікацій України прийнято методологію європейських класифікацій без будь-яких змін у їх структурах. Специфіка економіки України подана у національних класифікаціях на спеціальних рівнях угруповань, які продовжують коди європейських класифікацій
призначення продукції, яка виробляється; єдність технології виробництва; однорідність сировини, що використовується. Об’єкт класифікації в КВЕД — види економічної діяльності суб’єктів господарювання (інституційних одиниць). КВЕД складається з таких 17 розділів: А. Cільське господарство, мисливство і лісове господарство. В. Рибне господарство. С. Добувна промисловість. D. Обробна промисловість. E. Виробництво електроенергії, газу та води. F. Будівництво. G. Оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту. H. Готелі та ресторани. I. Транспорт. J. Фінансова діяльність. K. Операції з нерухомістю, оренда та послуги для юридичних осіб. L. Державне управління. M. Освіта. N. Охорона здоров’я та соціальна допомога. O. Колективні, громадські та особисті послуги. P. Послуги домашніх слуг. Q. Екстериторіальна діяльність. Інституційні одиниці класифікуються за критеріями діяльності. Якщо частка одного з видів діяльності в загальному обсязі доданої вартості становить понад 50 %, то цей вид діяльності визначає класифікацію одиниці. В інших випадках слід застосовувати класифікаційні правила. Класифікація здійснюється кроками зверху вниз, від найвищого рівня агрегації, що відповідає коду секції (1 буква), до підкласу (5 цифр); між ними розміщені підсекції (2 букви), розділи (2 цифри), групи (3 цифри) і класи (4 цифри). Групування на кожному рівні має бути сумісним із класифікацією на попередньому рівні. Виробнича або економічна діяльність (далі — «діяльність») визначається із взаємодії засобів (обладнання, робочої сили, технології, інформаційної мережі, видів продукції), що спонукають виробництво певних товарів або послуг. Якщо та сама одиниця здійснює кілька видів діяльності, то види діяльності, що не є допоміжними, групуються залежно від доданої ними вартості брутто за факторами витрат. Розрізняють основні та вторинні види діяльності. Якщо немає даних щодо доданої вартості, то слід застосовувати інші критерії, такі як зайнятість, сума зарплати та окладу, обіг, обладнання та будівлі тощо, щоб домогтися якомога більшого наближення до класифікації на основі доданої вартості. З основною і вторинною діяльністю пов’язана допоміжна діяльність, така як, наприклад, діяльність адміністрації, бухгалтерії, ЕОМ, їдалень, діяльність щодо купівлі, продажу та маркетингу, зберігання на складі, ремонту, перевезень тощо. Ця допоміжна діяльність усередині одиниці виконується з метою забезпечення або полегшення виробництва цією одиницею товарів, призначених для реалізації. Сама продукція допоміжної діяльності на сторону не відпускається. Метою розроблення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності УКТЗЕД є створення національної багатоцільової товарної класифікації, що відповідає потребам статистичних служб, митних органів, зовнішньоекономічної діяльності підприємств. УКТЗЕД призначено для збирання статистичних даних про зовнішньоекономічну діяльність, а також проведення митного контролю. УКТЗЕД забезпечує виконання робіт з декларування, ліцензування і квотування, регулювання експорту та імпорту товарів державного значення, вивчення кон’юнктури ринку. Розроблення УКТЗЕД базується на 8 знаках з подальшою деталізацією на національному рівні до 10 знаків. Об’єкт класифікації в УКТЗЕД — усі товари, що мають обіг у міжнародній торгівлі. УКТЗЕД — складова частина державної системи класифікації і кодування техніко- економічної та соціальної інформації. Класифікацію розроблено відповідно до «Змін до Державної програми переходу на міжнародну систему обліку і статистики», затверджених постановою Кабінету Міністрів № 403 від 8 червня 1995 р., яка затверджена як національний класифікатор в 1998 році. Класифікатор секторів економіки побудовано на базі рекомендацій класифікації секторів економіки, висловлених у СНР. Класифікація призначена для використання в рахунках СНР під час вивчення та аналізу потоків доходів і витрат, зміни активів і пасивів. Об’єктами класифікації є господарські одиниці національної економіки, які здійснюють операції у сфері виробництва, розподілу, перерозподілу і споживання. Сектор — це сукупність інституційних одиниць, тобто господарських одиниць, які мають схожі інтереси, функції та джерела фінансування, що обумовлюють їхню схожу економічну поведінку. Інституційними одиницями є господарські одиниці, які можуть від свого імені володіти активами, брати зобов’язання, здійснювати економічну діяльність та операції з іншими одиницями. Інституційними одиницями можуть бути юридичні та фізичні особи (або їх групи) у формі домашніх господарств. Основними видами інституційних одиниць, які виступають виробниками товарів і послуг, є корпорації, некомерційні організації та держані бюджетні установи. Виробниками товарів і послуг є також некорпоративні підприємства. Наприклад, виокремимо серед запропонованого переліку інституційні одиниці. 1. Державне підприємство. 2. Акціонерне товариство. 3. Юридичний відділ виробничого об’єднання. 4. Комерційний банк. Згідно визначення наведеного вище, до інституційних одиниць треба віднести державне підприємство, акціонерне товариство та комерційний банк. Основними видами інституційних одиниць, які виступають у ролі виробників товарів та послуг, є корпорації, некомерційні організації та державні бюджетні установи. Виробниками товарів і послуг є також некорпоративні підприємства. Ознаками класифікації інституційних одиниць за секторами є їхні головні економічні функції та джерела формування доходів, які містяться в табл. 1. Класифікатор секторів економіки структурно складається з двох блоків: ідентифікації та найменування.
В основі класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) лежить одна з трьох ознак: призначення продукції, яка виробляється; єдність технології виробництва; однорідність сировини, що використовується. Об’єкт класифікації в КВЕД — види економічної діяльності суб’єктів господарювання (інституційних одиниць). КВЕД складається з таких 17 розділів: А. Cільське господарство, мисливство і лісове господарство. В. Рибне господарство. С. Добувна промисловість. D. Обробна промисловість. E. Виробництво електроенергії, газу та води. F. Будівництво. G. Оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту. H. Готелі та ресторани. I. Транспорт. J. Фінансова діяльність. K. Операції з нерухомістю, оренда та послуги для юридичних осіб. L. Державне управління. M. Освіта. N. Охорона здоров’я та соціальна допомога. O. Колективні, громадські та особисті послуги. P. Послуги домашніх слуг. Q. Екстериторіальна діяльність. Інституційні одиниці класифікуються за критеріями діяльності. Якщо частка одного з видів діяльності в загальному обсязі доданої вартості становить понад 50 %, то цей вид діяльності визначає класифікацію одиниці. В інших випадках слід застосовувати класифікаційні правила. Класифікація здійснюється кроками зверху вниз, від найвищого рівня агрегації, що відповідає коду секції (1 буква), до підкласу (5 цифр); між ними розміщені підсекції (2 букви), розділи (2 цифри), групи (3 цифри) і класи (4 цифри). Групування на кожному рівні має бути сумісним із класифікацією на попередньому рівні. Виробнича або економічна діяльність (далі — «діяльність») визначається із взаємодії засобів (обладнання, робочої сили, технології, інформаційної мережі, видів продукції), що спонукають виробництво певних товарів або послуг. Якщо та сама одиниця здійснює кілька видів діяльності, то види діяльності, що не є допоміжними, групуються залежно від доданої ними вартості брутто за факторами витрат. Розрізняють основні та вторинні види діяльності. Якщо немає даних щодо доданої вартості, то слід застосовувати інші критерії, такі як зайнятість, сума зарплати та окладу, обіг, обладнання та будівлі тощо, щоб домогтися якомога більшого наближення до класифікації на основі доданої вартості. З основною і вторинною діяльністю пов’язана допоміжна діяльність, така як, наприклад, діяльність адміністрації, бухгалтерії, ЕОМ, їдалень, діяльність щодо купівлі, продажу та маркетингу, зберігання на складі, ремонту, перевезень тощо. Ця допоміжна діяльність усередині одиниці виконується з метою забезпечення або полегшення виробництва цією одиницею товарів, призначених для реалізації. Сама продукція допоміжної діяльності на сторону не відпускається.
Класифікатор секторів економіки побудовано на базі рекомендацій класифікації секторів економіки, висловлених у СНР. Класифікація призначена для використання в рахунках СНР під час вивчення та аналізу потоків доходів і витрат, зміни активів і пасивів. Об’єктами класифікації є господарські одиниці національної економіки, які здійснюють операції у сфері виробництва, розподілу, перерозподілу і споживання. Сектор — це сукупність інституційних одиниць, тобто господарських одиниць, які мають схожі інтереси, функції та джерела фінансування, що обумовлюють їхню схожу економічну поведінку. Інституційними одиницями є господарські одиниці, які можуть від свого імені володіти активами, брати зобов’язання, здійснювати економічну діяльність та операції з іншими одиницями. Інституційними одиницями можуть бути юридичні та фізичні особи (або їх групи) у формі домашніх господарств. Основними видами інституційних одиниць, які виступають виробниками товарів і послуг, є корпорації, некомерційні організації та держані бюджетні установи. Виробниками товарів і послуг є також некорпоративні підприємства. Наприклад, виокремимо серед запропонованого переліку інституційні одиниці. 1. Державне підприємство. 2. Акціонерне товариство. 3. Юридичний відділ виробничого об’єднання. 4. Комерційний банк. Згідно визначення наведеного вище, до інституційних одиниць треба віднести державне підприємство, акціонерне товариство та комерційний банк. Основними видами інституційних одиниць, які виступають у ролі виробників товарів та послуг, є корпорації, некомерційні організації та державні бюджетні установи. Виробниками товарів і послуг є також некорпоративні підприємства. Ознаками класифікації інституційних одиниць за секторами є їхні головні економічні функції та джерела формування доходів, які містяться в табл. 1. Класифікатор секторів економіки структурно складається з двох блоків: ідентифікації та найменування. Блок ідентифікації має дворівневу ієрархічну систему класифікації та послідовну систему кодування з використанням цифрових десятичних знаків. Блок найменування має найменування секторів і підсекторів.
Система національних рахунків (СНР) ― це система взаємопов’язаних економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких основними є : Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить доход суб’єктам цієї діяльності, як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва. В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу. СНР виходить із того, що економіка знаходиться у постійному кругообороті, а кругооборот ― це безперервний потік “доходи-витрати”. Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи і т.д. Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість ― характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість (ДВ) як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту. А повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг включає крім ДВ також і проміжне споживання.
ВВП - один із найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. ВВП — сума валової доданої вартості (ВДВ) галузей плюс чисті податки на продукти (ПДВ) (ЧПІ) не зараховані до неї: ВВП = ∑ ВДВ + ПДВ, ЧПІ. ЧВП - Цей показник визначає ринкову вартість кінцевих товарів та послуг, що надходять у споживання після заміни зношеного основного капіталу. Він показує розмір доходів від власності на землю, працю, капітал та підприємницькі здібності, якими і був створений ЧВП.  НД - Національний дохід показує ті чисті доходи, що отримані на фактори виробництва в національній економіці. Розрізняють два їх види: трудові, одержані від використання праці, та доходи на власність, які надходять від використання власності на матеріальні фактори виробництва. До перших належать заробітна плата (основна і додаткова), до других - рентні доходи, відсотки, доходи корпорацій і некорпоратизованих власників. Отже, національний дохід - це зароблений дохід, бо він означає лише ту нову ринкову вартість, на величину якої зростає багатство, а отже, і добробут населення даної країни. Розрізняють створений і використаний національний дохід.  ОД – Особистий дохід це доход, отриманий приватними особами. Він розподіляється на споживання, заощадження і виплату податків. ВДВ - різниця між випуском товарів і проміжним споживанням, що зазвичай визначається в цінах виробників. Визначається як вартість валової виробленої продукції за відрахуванням вартості витрат на сировину та матеріали, а також інших витрат проміжного споживання.
Рахунки в СНР будуються за принципом подвійного запису, тобто кожна операція має реєструватися двічі: як ресурс або зміна в зобов’язаннях і як використання або зміна в активах. Підсумок за операціями, що зафіксовані як ресурси або зміни в зобов’язаннях, і підсумок за операціями, що зафіксовані як види використання або зміни в активах, мають збігатися, чим підтверджується правильність складання всіх рахунків. 6 / 47 Система національних рахунків - Статистика Загальний принцип у СНР полягає в тому, що операції між інституційними одиницями мають фіксуватися в тих випадках, коли постають вимоги і зобов’язання, тобто згідно з методом нарахувань. Операція має фіксуватися за однією вартістю для всіх секторів, які беруть участь в операції. Це стосується як активів, так і зобов’язань. Операції оцінюються за фактичними цінами, які узгоджені учасниками операції. За відсутності ринкових операцій оцінювання здійснюється відповідно до понесених витрат (неринкові послуги, що їх надано державними установами) або за допомогою цін на аналогічні товари чи послуги (житлові послуги, які споживаються власниками житла). Продукти та послуги, які не набирають товарно-грошової форми, оцінюють за ринковими цінами на аналогічні товари, що реалізуються на ринку, або собівартістю, коли ринкова ціна відсутня (послуги державних закладів, громадських організацій). СНР містить такі рахунки: - внутрішньої економіки: продуктів та послуг, утворення, використання доходів, капітальних витрат, фінансовий рахунок; - «зовнішньоекономічних зв’язків» («решта країн світу»): поточних операцій, капітальних витрат, фінансовий рахунок. Сукупність рахунків утворює зведені рахунки і відбиває відносини між національною економікою та економікою інших країн, а також відношення між різними показниками системи. Рахунки поділяють на три класи: 1-й — призначені для характеристики економіки в цілому, пропорцій між найважливішими макроекономічними величинами та категоріями; 7 / 47 Система національних рахунків - Статистика 2-й — такі, що деталізують рахунки 1-го класу відносно показників виробництва, споживання і нагромадження національного продукту; складаються для окремих галузей, товарів або груп товарів; 3-й — подають деталізацію рахунків 1-го класу відносно показників доходів і видатків, фінансування видатків капітального характеру; складаються для окремих секторів економіки.
Рахунок виробництва - Рахунок виробництва призначено для виокремлення доданої вартості як однієї з головних балансових статей СНР. У ресурсах рахунку виробництва як надходження відбувається випуск, а як використання — проміжне споживання та додана вартість. Вихідні потоки рахунку такі: проміжне споживання, що подане вхідним потоком рахунку товарів і послуг; додана вартість, подана вхідним потоком рахунку утворення доходів (додана вартість, що є балансовою статтею рахунку, подана в ньому і як валова додана вартість, і як чиста додана вартість). Рахунок утворення доходу - Валовий прибуток економіки є балансуючою статтею рахунку утворення доходів. Її дістають після відрахування з валового внутрішнього продукту в ринкових цінах оплати праці, а також чистих податків на виробництво та імпорт (податки на виробництво та імпорт з відрахуванням субсидії на виробництво та імпорт). Відрахуванням споживання основних фондів з валового прибутку дістають чистий прибуток економіки. Споживання основних фондів являє собою частину вартості основних фондів, використану в даному періоді в результаті зношування, зокрема морального. Рахунок розподілу первинного доходу - охоплює перерозподіл доходів через поточні трансфертні операції (у грошовому та натуральному вираженні) як усередині країни, так і з «рештою країн світу». Поточні трансфертні операції — це однобічні перерозподільні потоки доходів, які не викликають потоків доходів у зворотному напрямі (сплата податків до бюджету, надходження субсидій), а тому вони не пов’язані з утворенням первинних доходів. Для сторони, яка одержує поточні трансферти, на відміну від капітальних, вони не є джерелом інвестування. Сторона, що сплачує, виплачує поточні трансферти за рахунок своїх поточних надходжень. Надання бюджетом субсидій або дотацій також, як правило, не означає необхідності повернення їх отримувачем. Результатом вторинного розподілу доходів за допомогою поточних трансфертних операцій у грошовому вираженні є наявний дохід, який безпосередньо може або використовуватися на споживання, або спрямовуватися на заощадження. Рахунок вторинного розподілу доходу - У рахунку перерозподілу доходів у натурі наявний дохід надходить як ресурс. Ресурси рахунку перерозподілу доходів у натурі, крім наявного доходу, утворюють трансферти соціального характеру в натурі (допомога, неринкові послуги, як-от освіта, охорона здоров’я), що одержують домашні господарства. У використанні цього рахунку відображаються ті самі трансферти, але такі, що передаються урядовим і неприбутковим установам.
У рахунку виробництва (табл. 5.4) балансуються показники валового випуску в ринкових цінах і його розподіл на проміжне споживання і ВВП. Таблиця 5.4. Рахунок виробництва
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||